Соціально-психологічні впливи та процес соціалізації особистості в умовах трансформаційних змін

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.614

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВПЛИВИ ТА ПРОЦЕС СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН

С. Гарькавець

Постановка проблеми. Вектор розвитку сучасного українського суспільства постійно змінюється, що зумовлює наявність перманентного стану та невизначеність його місця у процесах світової глобалізації. На це впливає цілий ряд чинників, але, як на нашу думку, на першому місці знаходяться чинники соціально-психологічного змісту.

Можна заперечити такій констатації, поставивши на перше місце соціально-економічні, правові, політичні та інші чинники. Але виникає питання, чи спроможна людина відчувати справжнє задоволення життям, якщо у неї в цих сферах буде все гаразд, а соціально- психологічно вона неспроможна радіти власному існуванню та випробовує проблему особистісного сенсу? Досвід свідчить, що навіть економічно достатні, розвинені, освічені люди випробовують негативні аспекти життя та їхнє невдоволення може призводити до руйнівних процесів у суспільстві. При підвищенні питомої ваги таких індивідів, ми можемо спостерігати різні соціальні деструкції. Разом із цим продовжують спостерігатися нові течії асоціальних та антисоціальних проявів, що зумовлюють як пошук нових шляхів соціалізації індивіда, так і пошук нових превентивних засобів щодо їхнього запобігання.

Отже, знаходження нових підходів, які б зумовили оптимізацію процесу соціалізації особистості, виховання та превентивної роботи, наразі становить найактуальніше завдання для науковців із різних сфер наукового знання, у тому числі зі сфери соціальної психології.

Теоретичний аналіз проблеми. Як зарубіжні (В. Адамс, А. Бандура, А. Бек, Д. Доллард, Л. Колберг, Дж. Кольман, Р. Мілз, Р. Моріс, К. Роджерс, С. Хенггелєр, М. Хокінс та ін.), так російські (Г. М. Андрєєва, І. П. Башкатов, Ю. О. Клейберг, К. Муздибаєв, О. О. Реан та ін.) і вітчизняні (І. Д. Бех, М. Й. Боришевський, С. Д. Максименко, Н. Ю. Максимова, В. В. Москаленко, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко та ін.) вчені розробили та продовжують розробляти різні концептуальні підходи та соціально-психологічні, психолого-педагогічні програми щодо процесу соціалізації індивіда, формування його самосвідомості на просоціальних засадах.

Проте, численні програми, здебільшого, є не пролонгованими. Час диктує своє, а стрімкі зміни, що відбуваються як у світі в цілому, так і в окремих суспільствах, свідчать на користь того, що пролонгація тієї або іншої програми є складною та невдячною справою. Аналіз зарубіжної соціально-психологічної літератури засвідчив, що майже 230 програм, в яких автори пропонували вирішення проблеми превенції та реабілітації делінкве- нтів у пролонгованому варіанті (від 10 до 30 років) мали низькі показники ефективності та не призвели до вироблення загальноприйнятної концепції [2; 5; 8].

Головною причиною такого негативного стану речей, на думку Г. М. Авер'янової, Н. М. Дембицької, В. В. Москаленко та ін., є неефективна адаптація людини до суспільних вимог і протистояння суспільству в цілому, яке стримує індивідуальний саморозвиток і самоствердження [1; 2; 5; 6]. Закладений внутрішній конфлікт між мірою ідентифікації людини з суспільством і мірою уособлення її з суспільством призводить до виникнення характерних станів, які відтворюються у певних позиціях індивіда до соціального середовища. Так, в одному випадку ми маємо справу з соціальним конформістом, а в іншому - з асоціальною та навіть антисоціальною особистістю.

Дослідники відзначають, що дефекти процесу соціалізації є наслідком запізнення та недосягнення відповідного рівня розвитку особистості. Це відбувається через послаблення уваги суспільства до позитивного регулювання (особливо у молоді) та недостатній кваліфікований підхід до психологічних особливостей цього процесу; через відсутність правильного педагогічного керівництва, належної організації життєвого простору, недостатню увагу, любов й підтримку дітей з боку значущих дорослих, насамперед батьків; через опірність педагогічним впливам особливостей розвитку психічної діяльності особистості, а також невмілі виховні дії дорослих [9; 14].

Разом із цим, процес соціалізації у вирішальному сенсі відбувається в онтогенезі й тому зумовлений, здебільшого, суспільними обставинами, а не біологічними чинниками. Тому успіх цього процесу знаходяться у "потенціях" суспільства, соціальних груп та окремих людей, що займаються вихованням інших.

Фахівці пропонують як різні підходи до розв'язання проблеми соціалізації, так і широке коло засобів виховання. Наприклад, пропонується побудувати систему правового виховання молоді на державному рівні. Така система зобов'язана забезпечити майже тотальний контроль за поведінкою дітей, підлітків і молоді. До роботи пропонується залучити відділи профілактики правоохоронних органів, інспекції з профілактики правопорушень неповнолітніх, викладачів, психологів і соціальних педагогів освітянських установ і т. ін., впровадити інтенсивні психолого-педагогічні технології, видання навчальної літератури, наочних посібників, навчальних фільмів, розповсюдження передового досвіду, спеціально розробити методики щодо виховної роботи з різними верствами населення [14]. Взагалі пропонується загальнодержавна програма (яких уже, до речі, була велика кількість), але алгоритми її реалізації ще потребують своєї деталізації та відповідного фінансового забезпечення.

Російський вчений-психолог В. Ф. Пірожков зазначає: "За останні роки у державі розпалася радянська система заходів, що існувала раніше, щодо боротьби зі злочинністю неповнолітніх. Ця система включала більше ніж 50 соціальних інститутів - різнотипових державних і суспільних організацій, установ і посадових осіб" [13, с. 309]. На думку науковця, все це призвело до колапсу правового виховання та правової соціалізації молоді. Вчений пропонує задіяти систему профілактичних заходів загального та спеціального психолого- педагогічного спрямування. К. Муздибаєв зазначає, що основним завданням системи виховання мусить бути формування відповідальності як ознаки характеру особистості, яка сприяє прийняттю відповідальності заздалегідь, свідомо та без примусу [11].

Вітчизняні фахівців пропонують враховувати всю сукупність елементів соціокультурного, духовного середовища, усіх відносин, в які реально включається дитина. На їхню думку, в умовах сучасної інформаційної культури засобами виховання стають практично будь- які факти особистого життя дитини, які викликають сильні переживання і породжують потребу виявляти свій соціальний досвід. Дітей потрібно включати у "дорослий" життєвий простір, їм потрібно пропонувати партнерство, викликати потребу у співробітництві в загальному соціальному просторі соціалізації. Для того, щоб забезпечити справжнє дорослішання, а не пристосування до випадкових обставин і сумнівних цінностей, потрібно організовувати позашкільний простір, певним чином позбавивши впливовості школоцентризму. З цією метою дослідники пропонують організувати такі форми педагогічного впливу, як ігрові групи скаутського типу, які організовуються дорослими з урахуванням основних потреб підростаючої людини [1].

Ряд фахівців вважає, що для ранньої соціалізації індивіда велике значення має формування особистості у родині. Так, зазначається, що емоційно-теплі контакти, поважливе ставлення до дітей з боку батьків і дорослих є запорукою їхньої доброзичливості, самостійності, здібності до співпраці, вміння конструктивно вирішувати конфлікти [5; 6; 9; 11].

Проте слід зазначити, що ще Г. С. Костюк відзначав, що внутрішні суперечності, притаманні особистості, виступають рушійною силою переходу її від нижчих до вищих ступенів розвитку. Саме суперечності стають джерелом активності, намагань усунути ці суперечності, виробити нові способи поведінки, досконаліші дії та пов'язані з ними властивості [7]. У цьому сенсі головним виявляється те, що людина кожного разу, поборюючи внутрішні суперечності, входить у певну соціальну реальність у формі конкретних життєвих ситуацій. Тому можливість конструктивно протистояти життєвій ситуації та знаходити правильні алгоритми своєї поведінки й виступає якісним показником особистості.

Отже слід зазначити, що більшість науковці розглядають саме впливи (соціально-психологічні або педагогічні) в якості головного засобу передачі індивіду соціальних цінностей та норм суспільства. Тобто, впливи посідають визначальне місце у процесі соціалізації, а його вміле й ефективне застосування є головною умовою просоціального розвитку особистості.

Мета статті. Проаналізувати існуючі види та засоби впливів і з'ясувати, які з них є найбільш ефективними щодо виконання молоддю певних вимог суспільства в умовах трансформаційних змін.

Основні результати дослідження. Вважається, що головним завданням виховання є прагнення до досягнення гармонійних відносин людини з суспільством, іншими людьми, покращення та гармонізації особистіс- них властивостей людини. Завдяки цьому можливо досягти позитивних змін у поведінці людей та запобігти їхній десоціалізації [6]. При цьому соціалізація особистості передбачає, з одного боку, ефективну адаптацію людини у суспільстві, а з іншого - здатність її певною мірою протистояти цьому суспільству. Тобто ефективна соціалізація - це певний баланс між ідентифікацією з суспільством та уособленням в ньому. Це так званий соціально-гармонійний розвиток індивіда. Але відомо й те, що гармонія (від греч. harmonikos - злагоджений, розмірний) - це узгодженість, злагодженість у сполученні чого-небудь, а також щось середнє між своїх сусідів (математичне) [15, с. 111]. Тобто гармонійно розвинена людина це така людина, яка відповідає усередненим потребам суспільства. Відтак ефективна соціалізація у своєму кінцевому результаті пропонує людині узгодженість її "Я" з соціальною структурою суспільства. Коли такої узгодженості не відбувається, людина стає соціальним девіантом (або зі знаком плюс та, здебільшого, зі знаком мінус).

Чи не від того так відбувається, що людині суспільство пропонує щось середнє, а вона вже змалку не вважає за потрібне задовольнятися цим? Дитина вважає, що вона здібна на більше, ніж бути такою, як усі.

Яскравим прикладом такого невдоволення може слугувати створення в одному з міст Російської Федерації замість середньої школи інтернатної системи екс- тернатної школи для дітей, які хронічно не встигали у школі, втікали з дому, вживали алкогольні напої. Як відзначають дослідники, цей тип школи дозволив відірвати дітей від негативно-стереотипних, патогенних відносин із навколишнім світом та занурити їх у високоморальне, художньо-творче середовище. Було реалізовано принцип В. М. М'ясищева про те, що "виховання людини є, перш за все, вихованням її відносин". Більше ніж 80 % дітей закінчили школу з золотими та срібними медалями та продовжили навчання у різних вищих навчальних закладах [6].

Отже, ефективність соціалізації в першу чергу залежить від тих соціально-психологічних впливів, під які людина потрапляє з дитинства та відчуває на собі у процесі онтогенезу. Відтак, акцент слід ставити не на гармонізованому вихованні дитини, а знаходити для неї її "острів соціальної інтеграції", який буде позитивно доповнювати загальний "ландшафт суспільного життя". соціальний психологічний трансформаційний вимога

У соціальній психології виокремлюється кілька видів впливу. По-перше, це соціально-психологічний вплив у спеціально створеному середовищі. Такий вплив втілюється у різних формах організаційної роботи. Наразі ми маємо значну кількість як позитивних, так і негативних прикладів продукування такого впливу (дитячі садки, школи, армія, але і "Джонстаун", місця позбавлення волі тощо).

По-друге - соціально-психологічний вплив у середовищі, створеному засобами масової інформації. Радіо, телебачення, друковані видання та Інтернет - все це засоби такого впливу, які в умовах глобалізації світу несуть у собі "колективне" навантаження. Таке середовище позбавлене індивідуалізації та разом із цим впливає на кожного окремо, де б він не знаходився. Особливо актуалізуються телебачення та Інтернет, які на думку дослідників володіють особливим потенціалом впливу як на свідоме, так і підсвідоме особистості [10].

Встановлено, що засобами психологічного впливу виступають переконання, навіювання, наслідування та психологічне зараження. До речі, дехто з фахівців виокремлює ще один засіб впливу - моду [12]. Усі засоби так або інакше використовуються у соціально- психологічних впливах із різною амплітудою свого застосування. При цьому результатом таких впливів є зміни, які виникають в об'єктів впливу. Відбувається, перш за все, перебудова системи соціальних установок, атитюдів, відношень, уявлень та спрямованості поведінки особистості в цілому.

На емпіричному рівні, нами була здійснена спроба визначити уявлення студентської молоді про релевант- ність певних соціальних вимог, які визначають спрямованість її поведінки в сучасних умовах розвитку транс- формуючого суспільства та видів і засобів соціально- психологічного впливу, що спроможні найбільш ефективно екстраполювати ці вимоги.

Випробуваним-студентам (юнаки та дівчата у віці щодо дієвості впливу певних соціальних вимог норма- від 19 до 25 років, N=180) на першому етапі досліджен-тивного характеру (n=20) (див. табл. 1).

ня було запропоновано відповісти на запитання анкети

Таблиця 1 Результати анкетування щодо дієвості впливу соціальних вимог (N=180)