Психологічні чинники саморегуляції поведінки студентської молоді в процесі соціалізації

Г. Шавиро, асп.

Постановка проблеми

На сучасному етапі розвитку українського суспільства, в процесі реорганізації освітньої галузі, помітно активізувалася увага до проблеми саморегуляції власної активності молоддю. Оскільки протягом навчання у вищому навчальному закладі (ВНЗ) у молодих людей відбувається адаптація до нових вимог навчально-професійної діяльності, формування системи ціннісних орієнтацій, спрямованості, актуалізується потреба в професійних знаннях, навичках та уміннях, внутрішньої мотивації діяльності, освоєння нової соціальної ролі фахівця, тобто соціалізація особистості. Тому питання визначення психологічних чинників саморегуляції як фактору успішної соціалізації особистості у студентському середовищі є особливо важливим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У наукових джерелах саморегуляцію визначають як психічний механізм забезпечення активності особистості у відповідності з вимогами оточуючого середовища. Саморегуляція є складним багатокомпонентним процесом, який підпорядкований меті та завданням діяльності, а також регулюється певними механізмами та проявляється під час активності особистості. Дослідженням різних її аспектів, рівнів, функцій, механізмів на різних вікових етапах розвитку особистості, в процесі діяльності займалися (К. М. Гуревич, Б. М. Теплов, Л. І. Божович, С. Л. Рубінштейн, Б. Ф. Ломов, О. О. Конопкін, В. І. Моросанова, О. К. Осніцький, Ю. О. Міславський, Н. О. Кіселевська, К. В. Злоказов, М. Й. Боришевський, Т. В. Кириченко, І. В. Петренко, О. П. Макаревич та ін.).

Теоретичний аналіз літератури свідчить про те, що питання саморегуляції поведінки студентської молоді ґрунтується на загальних положеннях про студентство як особливу соціально-психологічну та вікову категорію С. І. Архангельського, А. А. Бодальова, Н. Ф. Головатого, Р. Р. Сагієва, М. П. Плужина, Ю. С. Семенова, І. П. Задорожної та ін. Проте, враховуючи вікові, соціальні та інші особливості сучасного студентства, акцент роботи з ними повинен ставитися не лише на розвиток певних, зокрема професійних, знань, умінь та навиків особистості, а і на формування у них саморегуляції.

Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні психологічних чинників саморегуляції поведінки студентів, їх експертному дослідженнідля визначення складових психологічного компоненту саморегуляції та їх оптимального рівня розвитку для успішної активності в процесі соціалізації особистості.

Виклад основного матеріалу

Саморегуляція є провідним процесом будь-якого виду активності та життєдіяльності особистості, оскільки вона забезпечує відповідність діяльності її предмету, завданням, умовам, засобам та методам реалізації. Саморегуляція здійснюється як єдиний процес, який забезпечу мобілізацію та інтеграцію психологічних особливостей особистості сучасного студента.

Згідно з метою сформульовано наступні завдання:

на основі теоретичного аналізу проблеми обґрунтувати психічний компонент саморегуляції поведінки студентів, складовими якого виступають психологічні чинники;

методом експертного опитування дослідити психічний компонент саморегуляції поведінки студентів;

визначити складові чинники психічного компоненту саморегуляції та їх оптимальний рівень розвитку для успішної активності студентів.

Перше завдання реалізовувалось шляхом аналізу теоретичних підходів до проблеми саморегуляції студентів у психологічній науці, який показав, що студентство виступає спільністю людей, які систематично оволодівають професійними знаннями та уміннями, характеризуються професійною спрямованістю та сформованим відношенням до майбутньої професії. Від інших спільнот студентство відрізняється більш високим освітнім рівнем, рівнем розвитку пізнавальних процесів, пізнавальною та навчальною мотивацією, емоційно-вольових якостей, гнучкою системою цінностей, соціальною активністю, поєднанням особистісної та інтелектуальної зрілості тощо [2].

Зокрема Ю. В. Мосаєв та М. А. Аніщенко зазначають, що студентство - це особлива соціальна група, яка формується з різних прошарків суспільства та характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, суспільною поведінкою та психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи в суспільстві є головним і, здебільшого, єдиним заняттям [4]. За своїм суспільним положенням студентська молодь стоїть ближче до інтелігенції, є її своєрідним резервом, призначення якого в майбутньому стати висококваліфікованим фахівцем у різних професійних сферах [3].

Так, на думку російського дослідника І. П. Подласого, саме під час навчання у вищій школі відбувається формування системи цінностей та ціннісних орієнтацій, підвищується самосвідомість, триває активна реалізація своїх сподівань, осмислення майбутнього [5]. Також відбувається формування свідомих мотивів поведінки, стверджуються моральні норми та духовні уподобання, етичні переконання, питання сенсу життя, любові, відповідальності, самостійності, свободи та ін.

Навчальна діяльність у вузі є складною системою взаємозв'язків, відношень, станів та ін., в якій провідне місце займає самоуправління та саморегуляція діяльності. Л. Г. Дика зазначає, що високий рівень регуляції функціональних станів та ефективність діяльності корелюють зі здібністю суб'єкта долати труднощі та розвиватися як особистість і фахівець, що вказує на взаємозв'язок саморегуляції та індивідуальних особливостей особистості[1]. Чим вище професійний рівень та особистісні якості, тим ефективніше регуляція функціональних станів.

Інший дослідник проблем юнацького віку Н. Ф. Шевченко доводить, що вольова саморегуляція в цьому віці є регуляцією більш свідомими, опосередкованими знаннями про зовнішній світ, про цінності й можливості, на основі яких здійснюється поведінка та оцінюються наслідки власної активності [8]. Характеризується вона тим, що основним її механізмом виступає самостимуляція, що забезпечує мобілізацію особистістю власних можливостей для подолання труднощів, які виникають в процесі навчально- виховної діяльності студентів.

У студентському віці виникають різноманітні емоційні переживання та емоції, розуміння та уміння їх регулювати дозволяє студентам поліпшувати ефективність навчальної діяльності, уникати стресових ситуації або пом'якшувати їх дію. Психічні стани визначають успішність діяльності студентів, їхнє фізичне та психічне здоров'я.

Протягом навчання у ВНЗ у молоді відбувається інтенсивне формування ціннісно-смислової сфери. Мотивація студентів виступає як складний психологічний механізм у сфері навчально-професійної діяльності, за допомогою якого формуються особистісні відношення до праці, до професії, до інших людей тощо. За допомогою мотивації відбувається визначення потенційних можливостей студентів, формування та розвиток фахівця в професійному відношенні, формування активності чи пасивності відносно майбутньої професії. Мотиваційні характеристики не виступають ізольовано. Вони, на думку Е. С. Чугунової, формуються у взаємозв'язку з особистісними та інтелектуальними характеристиками та перетворюються в поведінці в єдиний психологічний механізм [6].

У процесі оволодіння професійними знаннями та уміннями у студентів формується та розвивається професійна спрямованість, що виражається в професійних інтересах, бажанні пізнати більше та досягти успіхів у майбутній професійній діяльності, підвищенні особисті- сних рис та якостей, таких як відповідальність, активність, цілеспрямованість, рішучість, наполегливість.

Складові елементи спрямованості є основою процесу формування ціннісної системи, яка виступає підґрунтям зародження цілей активності студентської молоді. Також під впливом ціннісних орієнтацій формується мета діяльності, тобто студенти починають уявляти кінцевий результат навчання, майбутню професію та роботу. На думку багатьох дослідників, одним із найбільш важливих чинників процесу соціалізації, який відбувається в студентському віці є формування ціннісної сфери студентів.

У процесі соціалізації молодь стає повноправним членом суспільства, формується система духовності. Це відбувається під впливом студентського середовища, їхньої культури, процесу навчання, виховання і самовиховання [7]. Оптимальне поєднання цих факторів обумовлює успішність процесу соціалізації.

Також важливим чинником успішної саморегуляції поведінки студентів можна назвати рефлексію, яка залежить від розвитку здатності до самопізнання, самоаналізу, уміння критично оцінювати власні дії. Завдяки розвитку рефлексивних якостей у студентів з'являється бажання відчувати та регулювати професійне навчання, аналізувати власні досягнення, моделювати поведінку та діяльність відповідно до мети та інтересів, мотивів та попереднього досвіду. Таким чином, рефлексія студентів сприяє формуванню уміння приймати рішення та нести за них відповідальність, усвідомленню власних цінностей, інтересів, мотивів поведінки, тобто внутрішньо скеровує їх діяльність.

Необхідно мати на увазі, що психологічні чинники саморегуляції поведінки студентів пов'язані зі специфікою особистісного розвитку в цьому віці, особливостями міжособистісних стосунків та навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі.

На основі теоретичного аналізу наукової літератури з означеної проблематики можна виділити наступні психологічні чинники саморегуляції поведінки студентської молоді: пізнавальна сфера (пізнавальні психічні процеси), індивідуально-типологічна сфера (темперамент, характер, здібності), емоційно-вольова сфера (почуття, емоції, переживання, вольові якості, вольова регуляція), ціннісно-смислова сфера (спрямованість, мотивація, система цінностей), духовна сфера (моральні якості, духовність, релігійні уподобання), рефлексивна сфера (самопізнання, самоконтроль, самоаналіз).

Друге і третє завдання реалізувалися через здійснення емпіричного дослідження, а саме експертного опитування викладачів вищих навчальних закладів. У дослідженні взяли участь 50 викладачів Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (викладачі кафедри психології та кафедри педагогічної майстерності), Полтавської державної аграрної академії (викладачі кафедри екології та ботаніки та кафедри селекції, насінництва і генетики) та Полтавського університету економіки і торгівлі (викладачі кафедри математичного моделювання та соціальної інформатики та кафедри менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності). Вони виступили в ролі експертів, що працюють зі студентами та можуть оцінити саморегуляцію їхньої поведінки на основі спостереження.

Для визначення психологічних чинників психічного компоненту саморегуляції та їх оптимального рівня розвитку для успішної активності студентів нами був розроблений опитувальник, який містив в собі контрольні переліки не лише психологічних, а і соціальних чинників саморегуляції. Так, перелік складався з 41 чинника пізнавальної, індивідуально-типологічної, емоційно-вольової, ціннісно-смислової, духовної, рефлексивної, а також суспільно-соціальноїсфер особистості, які були розташовані у випадковому порядку. Викладачам було запропоновано: 1) виділити ті конструкти, які, на їх думку, повинні бути сформовані у студентів для успішної саморегуляції поведінки; 2) оцінити за 10-бальною шкалою рівень їх впливу на успішність саморегуляції поведінки студентів.

Первинні дані були занесені до матриці даних, яка підлягала кількісному та якісному аналізу. В результаті чого ми виділили конструкти, які, на думку експертів, не впливають на процес саморегуляції поведінки студентів. Після цього нами був проведений узагальнюючий аналіз, в процесі якого ми об'єднали оцінки експертів та розподілили їх на три рівні - низький, середній та високий. Так, оцінку в 1-4 бали ми віднесли до низького, 57 балів - до середнього, а 8-10 балів - до високого рівня впливу конструктів на саморегуляцію. Аналіз рівнів впливу психологічних чинників на успішність саморегуляції поведінки студентів представлений у табл. 1.

психічний саморегуляція студент особистісний

Таблиця 1