Психологія життєвого процесу як відчуження та його подолання

Озьмінська І.

викладач

Івано-Франківський національний університет

психологічний реальність відчуження людина

Моделі самосвідомості, взаємодії і взаємовідносин поведінки особистості, індивідуального вибору, несвідомих психічних чинників, процесу набуття соціальних рольових статусів із структурами суспільства є предметом ґрунтовного аналізу багатьох дослідників, перш за все тих з них, які прагнуть до об'єктивної та багатогранної концептуалізації соціально-історичних ідей та соціальних напрямів сучасної філософії, зокрема, соціальної філософії, соціального психоаналізу. Базовим у цьому випадку є поняття “практики ”, яка розглядається максимально широко - як актуалізація висхідних аспектів психічної і соціальної, лінгвістичної і виробничої, політичної поведінки людини: прагнення і вибору. У цьому контексті особисте буття як сукупність різних конкретних практик, які піддаються аналітичному розподіленню, внаслідок чого з множини їхніх різновидів є можливим виділити основні з них: економічну, політичну та ідеологічну, вважаючи їх основними для будь-якого суспільства та індивіда. Термін “політичний” та “ідеологічний ” мають у ньому більш широке значення, ніж звичайно, і фактично включають у себе більшість аспектів соціального життя. “Реальний суб'єкт, індивід у його неповторній сутності, не є “Я”, яке сконцентроване на самому собі, на “свідомості” чи “існуванні” - чи то існуванні свідомості, власного тіла, чи “поведінки”; людина-суб'єкт не має “центру”, являючи собою структуру, котра так само, якщо і має “центр”, то лише у помилкових гадках самого “Я”, тобто у тих ідеологічних утвореннях, в яких воно себе “пізнає”” [1, с. 70.

У взаємовідносинах трьох основних рівнів суспільної організації кожен з них володіє власною сукупністю елементів і власною логікою відношень цих елементів, їх внутрішньою структурою. Тому кожен з цих рівнів має власне реальне існування і зв'язки між ними мають комплексний характер. Це виявляється у “відносній автономності” рівнів і “двозначності причинних зв'язків” між ними. Політика та ідеологія не є простим наслідком економіки, їх відносини не мають жорстко детермінованого характеру. До того ж вони здатні здійснювати зворотний вплив на економічні відносини.

Зміст соціальної системи в цілому розглядається як результат взаємовідносин протиріч різних рівнів суспільного життя (економічного, політичного, ідеологічного). Ці взаємовідносини можуть бути двох різновидів: або протиріччя різних рівнів посилюють одне одного, або вони взаємно гасяться. Результатом першого різновиду взаємовідносин буде революція у широкому смислі (як тотальна трансформація соціуму і типів світосприйняття), а результатом другого - стагнація і занепад. Особистісна поведінка є досить сильно детермінованою внутрішніми соціальними структурами. Діяльність створює хибне враження “свободи вибору”, а основою створення подвійного враження слугує існування “ідеологічного державного апарату”. Цей апарат вже існує до нашого народження, і більшість ролей, які ми можемо обрати у нашому соціальному житті, вже існують у ньому. Ми народжуємося для виконання ролей, підготовлених заздалегідь.

Наше відчуття власної суб'єктивності (свободи волі) виникає з діяльності (практики), вже підготовленої та очікуючої лише, коли ми почнемо її втілювати. Здійснюючи дії у запропонованій системою манері, виконуючи ролі, підготовлені до нас, ми приходимо до певності в “авторстві” своїх дій. Питання полягає в тому, яким чином є можливим зберегти деякі риси, невизначені соціальними структурами, щоб відкинути апріорне прагнення будь-якої суспільної системи (у тому числі репресивної) запобігти “Великій відмові” (Г. Маркузе) індивідів від жорсткої соціальної детермінації їхніх вчинків, сформувати більш широкий простір для “авторської” особистісної практики. Сучасне індустріальне суспільство попри високий рівень технологічного розвитку є у прихованій формі досить несправедливим та анти- гуманним. Це суспільство формує так званих “одномірних людей”, людей-маріонеток, думками і поведінкою яких легко маніпулювати. Сучасне “пізнє капіталістичне” суспільство, маніпулюючи суспільною та індивідуальною свідомістю, стає репресивним знаряддям пригноблення свободи людини. В більшій мірі це стосується суспільств “раннього капіталістичного” та “перехідного” типів, де рівень репресивності є головним чином явно, а не приховано насильницьким і є основним методом соціального управління.

Відзначається, що сучасне індустріальне суспільство попри високий рівень технологічного розвитку є у прихованій формі досить несправедливим та антигуман- ним, оскільки це суспільство формує так званих “одномірних людей”, людей-маріонеток, думками і поведінкою яких легко маніпулювати. Сучасне “пізньокапіталі- стичне” суспільство, маніпулюючи суспільною та індивідуальною свідомістю, стає репресивним знаряддям пригноблення свободи людини. Ще в більшій мірі це стосується суспільств “ранньокапіталістичного” та “перехідного” (“транзитивного”) типів, де рівень репресивності є головним чином явно, а не приховано насильницьким і є основним методом соціального управління. Божевілля у більшості випадків, окрім органічних та генетичних патологій, є вкоріненим не в самій особистості, а в системі тих відносин, в яких дана людина приймає участь; шизофренія у репресивних суспільствах є нічим іншим, як більш чи менш характерним засобом руйнації групової поведінки.

Р. Лейнг виділяє особливий сучасний тип сім'ї, який найменовується ним “нексусом” або “вузлом”. У такій формі сім'ї спільне існування її членів засновується на почуттях страху, взаємної підозріливості, психічного і фізичного насилля, репресії і терору, що продукує ті чи інші психічні захворювання. Патогенним фактором ним оголошується постійно виникаючі у сімейних відносинах парадоксальні, конфліктні ситуації, для яких є характерними непорозуміння, взаємне невдоволення, обман, збентеження, містифікація. При цьому, подібного типу ситуації часто не усвідомлюються людьми, хоча вони постійно відчувають нестерпність свого становища. Водночас, психічне відчуження є безпосередньо пов'язаним з відчуженням соціальним, з економічним фетишизмом, який перетворює людину на певну товарну функцію. Сучасне суспільство надягає “гамівну сорочку” репресії на кожну людину, починаючи з її народження. В умовах тотального відчуження, пригноблення людини безособистісними силами владарювання, шизофреніком може виявитися той, хто просто не є здатним здійснювати свої нормальні реакції, щоб пристосуватися до ненормального суспільства, у якому постійно стикається з конфліктними анонімними відносинами ієрархії, панування та підкорення на рівні суспільства і сім'ї.

У контексті нашого сьогоднішнього всеохоплюючого божевілля, - відзначає Лейнг, - те, що ми називаємо нормою, здоров'ям, свободою, усі наші пункти відліку є сумнівними і двозначними. Людина, яка прагне бути швидше мертвою, ніж “червоною”, вважається нормальною. Людина, яка каже, що втратила душу - з'їхала з глузду. Людина, яка стверджує, що хтось є нижчою расою, може бути достатньо поважною. “Державні діячі світового значення, котрі хизуються і погрожують тим, що у них є зброя Страшного суду, є набагато більш небезпечними і набагато більше відчуженими від реальності, ніж значна кількість людей, на яких начеплена вивіска “психічнохворого”” [2, с. 12.

Неминуче зростання споживацької психологічно-соціальної орієнтації у цьому випадку переміщується у культурну сферу - як явище “мотиваційної кризи”. Це криза людської мотивації, зацікавленості людини у соціальній системі як такій. Це криза, яка відбувається на рівні соціальної інтеграції, викликається зростанням влади держави і технократичного контролю, які є необхідними для управління економічними і легітимацій ними кризами. Гонитва економічної конкуренції відходить у минуле разом з “трудовою” і зацікавленістю у праці. Праця стає усе більш рутинною і бюрократично впорядкованого. Владна бюрократична держава підминає можливість корисної участі людини у процесі прийняття рішень, руйнуючи смутність демократичних інституцій.

Протилежністю державно-ідеологічного панування є розширення сфери суспільної дискусії, перетворення деполітизації свідомості людини і соціальних груп. Якщо легітимізуючи панування норми виявлять у раціональній суспільній дискусії свою “ідеологічну” хибність, з'являється можливість встановлення неідеологізованих, вільних від примусу комунікативних форм між людських відносин. У сучасний період, коли класове панування вже не має реальних підвалин, ідеологія зобов'язана своєю могутністю лише відсутністю розвинутої здатності до саморефлексії у суспільного індивіда. На соціально-психологічному рівні ідеологія фактично ототожнилася з невротичним станом індивіда, коли порушення психічної діяльності останнього створює перешкоди на шляху усіх різновидів його спілкування з іншими людьми. “Індивідуальним прообразом ідеології є невротичний розлад, на прикладі якого досліджується механізм порушення комунікації” [3, с. 120].

Критичний, “негативний” психоаналіз досліджує суб'єкт, суб'єктивність і самосвідомість якого пригноблюється суспільством і державою; експлуатація паралізує особистість як активну історичну силу. “Негативний психоаналіз знає лише негативні взаємозв'язки; він розглядає психічні форми, котрі відхиляли і руйнували історичну і соціальну самосвідомість” 4, с. 98.

У будь-якій соціальній революції завжди є момент контрреволюції, поразки, відновлення влади і панування, який пов'язаний з існуванням у самій людині несвідомих ірраціональних сил, що перешкоджають можливості її звільнення від пут соціального і психічного відчуження. У значній мірі це є пов'язаним з явищем так званої соціальної амнезії - процесу втрати суспільної пам'яті як деякої соціальної хвороби. Це один з різновидів відчуження, репресії, які суспільство здійснює над своїм власним історичним, інтелектуальним минулим, ідеологією, духовною культурою.

Висхідним моментом даної концепції є ідея про те, що у процесі розвитку соціально-економічних систем відносини між людьми приймають видимість відносин між речами. Виникає своєрідна ілюзія наділення речей властивостями людського суб'єкта (персоніфікація). Один з проявів оречевлення - фетишизм предметних форм (товарів, ідеологічних, релігійних, юридичних символів, мови тощо). У найбільшій мірі оречевлення є притаманним для індустріальних, капіталізованих суспільств, коли панування набуває форми домінування речей над людиною, яке постає і в психологічному вимірі як прихована репресія над людською і соціальною активністю. Соціальна втрата пам'яті постає однією з головних форм оречевлення. “Соціальна амнезія” виявляється у тому, що ідеологія за певних історичних умов постає як збочена, хибна свідомість, як сукупність абстрактних гасел і політичних пристрастей. Таке використання ідеології є характерним не лише для консервативних чи репресивних політичних сил, а й для радикальної свідомості з її відкиданням значення теорії і суб'єктивістським тлумаченням революції.

“Політики не уникли руйнівної дії соціальної амнезії і суб'єктивного редукціонізму. Соціальна амнезія у їхньому середовищі набуває двох форм: створення нових миттєвих теорій реформи і революції, а також усе більшого оновлення старих гасел і тактик” 4, с. 4. Соціальна амнезія постає як процес руйнації соціальної пам'яті, яка існує у суспільстві у вигляді колективного досвіду людства, заміни його тотальністю панування ідеології. Соціальна пам'ять є не просто сховище знань і духовної культури, а активним процесом відбору інформації за ступенем корисності її для прогресу людства, зберігаючи, у першу чергу, цінний досвід попередніх поколінь, їхні досягнення у духовному і матеріальному житті, в науці і техніці, мистецтві і світогляді. В умовах антагоністичного суспільства посилюється і поглиблюється процес руйнації соціальної пам'яті, який виявляється у різних формах відчуження особистості в суспільстві і сім' ї.

Відчужена самосвідомість і світогляд, у свою чергу, сприяють формуванню нарцисичних характерів, які пасивно адаптуються до споживацького способу життя. Не підкорюючись батьківському авторитету у сім'ї, людина з нарцисичним характером у той же час знаходиться у повній залежності від держави, її політики та ідеології.

Класична сім'я, яка була об'єктом аналізу Фрейда і яка базувалася на батьківському авторитеті, ще не була на межі розпаду і руйнації. У цій сім'ї влада батька була суворою, строгою, але не грубою і жорстокою. Вона не ставила собі за мету тотальне підкорення людини, породжувала потребу у теплі та ласці відносин. Однак у подальшому авторитарна сім'я все більше перетворюється на нарцисичну, у якій влада батька є зведеною до мінімуму. Нарцисизм веде до зростання індивідуалізму у сімейних відносинах, до відмови від етичних уявлень про обов'язок батьків перед дітьми і боргу останніх перед ними.

Кризові явища у сім'ї в значній мірі є пов'язаними з культом споживацтва, з наростанням панування масових стереотипів егоїстичного гедонізму. Нарцисичний характер є пов'язаним з особливим різновидом гедонізму, який “є економним, використовуючи свою енергію не у безтямному споживанні, а скупо використовуючи її у відповідності з нормами і можливостями. Принцип обміну, власне знаряддя капіталізму, руйнує сім'ю, гедонізм же знищує її” [5, с. 191. Цей гедонізм трансформує у руйнації сімейні відносини усіх рівнів, оскільки культ споживання призводить до моральної, психічної і фізіологічної деградації людини і сім'ї.

Причиною цього і яскравою особливістю є “корпоративна держава" - продукт поєднання фінансово-промислових і торгівельних корпорацій з політичною владою держави. Вона втілює в собі специфічну форму раціональності, яка є індиферентною до усі питань про сенс і цінності людського існування. Дана особливість перетворює корпоративну державу в антигуманну силу. Раціональна, однак непідконтрольна людині система державної влади експлуатує і, в кінцевому рахунку, руйнує природу і сутність людини. “Організація та бюрократія, які з' явилися тільки як додатки до сучасної психології та соціальних інститутів, невблаганно диктують нам, як ми будемо жити далі, нав'язуючи логіку організаційних структур, які руйнують усі інші цінності” [6, с. 6. Демократичні системи та індивідуальні свободи капітулюють перед гігантськими адміністративними установами і корпораціями - бюрократичне свавілля займає місце формального права. Праця втрачає будь-який творчий і життєвий сенс крім питання фізіологічного виживання.

Індивід не в змозі знайти творчу наснагу і у сфері культури, оскільки вона набула форми комерційного підприємства у розумінні якого людське життя та потреби особистості мають фабрикуватися на кшталт товарів для прибуткового розпродажу. Віддаючи свою енергію і більшу частину свого часу діяльності відчужених від людини установ, сучасна особистість позбувається сім'ї, з котрої є вихолощеним її справжнє призначення, втрачає реальність стосунків спілкування і дружби і, що є найголовнішим, - здатність до творчої уяви та діяльності, модернізуючи себе в якості виробничої сили масового технологічно-комерціоналізованого суспільства. Основними цінностями даного типу суспільства, які водночас постають ефективними важелями соціального управління, є раціональна ієрархічна дисциплінованість та ірраціоналізоване масове споживання (як основна форма міжіндивідних відносин).

Людина здійснює злочин проти самої себе, якщо перетворюється на інструмент, призначений для досягнення якоїсь зовнішньої, чужої для неї мети. Цей індивід знаходиться у стані самовідчуження і перетворюється у “розладнану”, “суспільношизоїдну” істоту, яка відкладає на невизначений термін реалізацію справжнього сенсу свого буття. “Необхідно жити з усією повнотою у кожний момент, але не так, як цього вимагає необмежене “тепер” рекламного сюжету, а у відповідності з поняттям абсолютної цілісності, яку можна виразити у заповіді: Будь вірним самому собі і чесним перед собою” [6, с. 242.

Принцип панування має бути скасованим не лише на суспільному, а й, перш за все, на індивідуально-психічному рівні у соціальних орієнтаціях поведінки людини. Не існує переваги однієї людини над іншою, а має бути постійне прагнення до переважання самого себе у своєму розвитку, що конституює унікальність і неповторність кожного “Я”. Протилежністю цього є відносини безособової функціональності, які опосередковуються соціальною роллю індивіда, базуючись на примусі і маніпуляції іншими людьми. Оскільки сучасна людина у значній мірі перетворена і змушена виконувати соціальну роль споживача, остільки можливість відновлення своєї влади над неконтрольованою виробничо-товарною “Мегамашиною” залежить від зміни свідомості споживацької маси, звільнення від примусового включення рекламних ідеологій усіх гатунків у свій світогляд.

“Великим питанням нашої епохи є те, яким чином існувати у технологічному суспільстві: який рух і який спосіб життя зміг би зберегти духовність людини і навіть саме її існування в умовах панування тих сил, творцем яких вона сама ж і була” [6, с. 16.

Проблемою проблем соціальної системи є не спонтанні процеси саморегуляції, не масове застосування соціальної технології шляхом ідеологічних маніпуляцій, у результаті чого складні і багатоманітні шляхи соціалізації у сучасному суспільстві повинні були б бути заміщеними нерефликсовною адаптацією індивіда до вимог системи, примусовим раціональним і несвідомим конформізмом.

На високому щаблі індустріалізації технологія і техніка, які застосовуються в економічних процесах, є більше, ніж будь-коли раніше, інструментами соціального і політичного контролю. Задоволення матеріальних і духовних потреб здійснюється за допомогою наукової організації праці, наукового керівництва підприємствами і наукового визначення дій і зразків поведінки, які стають ефективними по той бік і поза процесами праці та які преформують індивідів згідно панівних суспільних інтересів. У розвинутому індустріальному суспільстві ця преформація є раціональною у повному смислі, тобто вона виявляється як маніфестація технологічної необхідності та самої виробничності; вона супроводжується зростанням комфорту та життєвого рівня населення. І по мірі того, як технічний прогрес надає ці відчутні переваги, суспільство може покладатися на міць економічного апарату та у звичайних умовах не застосовувати більш насильницькі засоби для примусу і підкорення. “Необхідно нагадати думку Маркса, що природні закони суспільства є вираженням сліпих та ірраціональних процесів капіталістичного виробництва і що соціальна революція повинна принести емансипацію від цих законів. У протилежність цьому ревізіоністи вважали, що суспільні закони є природними законами, які гарантують незворотній розвиток до розквіту і добробуту” [7, с. 117].

Капіталізована індустріальна система суспільства трансформується внаслідок власних потенційних можливостей; звідси і опір панівних сил та інститутів, їхня протидія прояву об'єктивних можливостей, які є притаманними технічно-виробничому прогресу, що забезпечує їхню владу. Технічний прогрес йде своїм шляхом, однак моделюється і спрямовується, контролюється і відхилюється з урахуванням його ваги як політичного панування. Звільнювальні соціально-психічні потенції пригнічуються і свідомо увічнюється існуюча система в якості “природно необхідної”. Сила заперечення застарілої суспільної системи може бути реалізованою за умови, що використання об'єктивних соціальних передумова буде поєднуватися з психічно-антропологічними та культурними змінами в індивіді. Саме досягнення сучасної культури і цивілізації створили передумови для поступової ліквідації явища пригноблення свободи людини у соціальній і психічній сферах. Створений такий рівень виробництва, за якого задоволення людських потреб і на кількісному, і в якісному рівнях може бути здійснене без тих жертв, до яких змушує індивідів “принцип виробництва”.

У зв'язку з цим виникає можливість рішучого зменшення робочого часу (за умови адекватного зменшення пропагованого системою культу споживання як мети життя, а також можливість поєднання праці та ігрової творчої діяльності, виробництва і насолоди. “Солідарність замість конкурентної боротьби, творча чуттєвість замість її пригнічення” [6, с. 190]. Репресивна культура і принципи експлуатаційного пригноблення людини людиною не є вічними і втрачають свій необхідний характер по мірі зростання суспільного виробництва, його технологізованої модернізації, що є запереченням ідей класичного психоаналізу про те, що свобода від пригноблення є добутком тільки несвідомого, елементарних біо-психічних явищ. Разом з цим виявляє свій минущий характер “принцип реальності” у формі “принципу виробничності”. Усі репресивні тенденції виявляють свій нерозривний зв'язок з формами панування та пригноблення, які мають класову природу і зменшують свій вплив в умовах між класової інтеграції та конвергенції. Однак у зв'язку з тим, що як наслідок збоченої компенсації за постійні відмови людини від самореалізації своєї особистості, пригноблення свого власного “Я” за допомогою репресивної культури, у неї виникає готовність і схильність діяти пригноблюючим чином і по відношенню до зовнішньої природи і до інших людей. Ця обставина обумовила долю усіх соціальних революцій проти репресивних суспільств та їхньої культури.

Постає потреба перемоги над репресивними руйнівними інстинктами і потягами людей, знайти їхні біопсихологічні потреби. Боротьба проти експлуатації, пригноблення, трансформаційні перетворення в суспільстві є прямо залежними від докорінних змін у психобіологічній природі людини. Психоаналітична теорія є, з одного боку, психологічною частиною соціально-політичної і педагогічної науки, а з іншого - надає можливість зрозуміти приховану сутність певних вирішальних тенденцій у сучасному соціумі.

Створення нерепресивної цивілізації є пов'язаним зі зміною потреб людини, котрі будуть, з одного боку, набувати усе більш творчий, плідний характер, а з іншого - супроводжуватися десублімацією агресивних інстинктів, що є якісною відмінністю між вільним і невільним суспільством. Мається на увазі можливість появи суспільства, в якому праця стає грою, де навіть соціально необхідна праця може бути організованою гармонійно, у відповідності із вільно зрозумілими потребами людей.

Завданням є пошук визначення життя у відповідності з потенціалом потреб суспільної самосвідомості людини та об'єктивних можливостей їхнього задоволення. Соціальна теорія повинна з усією неупередженістю встановлювати та узагальнювати приховані інтереси соціальних груп, конкретизуючи їх, визначаючи, які саме з тих деформують суспільну комунікацію, патологізують психіку, перешкоджаючи досягнення консенсусу. Виявити, які сфери економіко-політичного устрою продукують “хибну консенсуальність” у формі “ідеологічної інтеграції”, призводячи до витіснення у несвідоме реальних соціальних протиріч, результатом чого стають індивідуальні психози і соціальний невротизм.

Економічне виробництво і соціальне управління, виходячи з цих завдань, мають ґрунтуватися на нових цінностях. Для цього є необхідною “революція до революції”. Суспільним змінам, соціальний революції має передувати революція в людині, в її самосвідомості, радикальна зміна структури потреб і самосвідомості, системи і технології виховання, самого світогляду людини.

Список використаних джерел

1. Althusser L., Balibar E. Das Kapital lesen. - Hamburg: Rowohlt, 1972. - 313 s.

2. Laing R. The Divided Self. - Harvard: Darton, Longman and Todd, 2001. - 341 р.

3. Cooper D. Psychiatry and Anti-Psychiatry. - Boston: Paladin, 2002. - 192 р.

4. Jacoby R. Social Amnesia: A Critic of Conformist Psychology. - Boston: Campus Politics, 2005. - 219 р.

5. Jacoby R. The Politics of Narcissism // The Problem of Authority in America. - Boston: Norton Lasch, 1995. - 281 р.

6. Reich Ch. The Greening of Society. - New York: Bantam Books, 2007. - 306 р.

7. Lichtman R. The Production of Desire: The Integration of Psychoanalysis into Marxist Theory. - New York: The Free Press, 2002. - 482 р.

Размещено на Allbest.ru