Становлення світоглядних уявлень людини в культурі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення світоглядних уявлень людини в культурі

Соломаха С.О.

Розглядаючи різні наукові підходи до визначення феномену світоглядного становлення особистості в культурі, автор статті наполягає на діалогічності відносин культури й особи. Автор переконаний, що, шукаючи власний сенс життя людина в діалозі з новою реальністю розширює межі індивідуальної свідомості до загальнолюдського, універсального і формує новий світогляд. Підкреслюється, що кожна культурна епоха несе в собі оцінку певного ідеалу, який яскраво виявляється в художній культурі, мистецтві зокрема. Мистецтво створює уявну реальність, яка переплавляється в художньо-естетичному світогляді людини, допомагає їй прийняти більш високу систему цінностей й шукати нові шляхи духовного сходження. естетичний детермінант культурний світоглядний

Рассматриваются различные научные подходы к определению феномена мировоззренческого становления личности в культуре. Автор статьи отмечает диалогичность отношений культуры и личности. Она убеждена, что в поисках собственного смысла жизни человек в диалоге с иной реальностью расширяет границы индивидуального сознания до всеобщего, универсального, формирует новое мировоззрения. Подчеркивается, что каждая культурная эпоха несет в себе оценку определенного идеала, который ярко проявляется в художественной культуре, в частности в искусстве. Искусство создает воображаемую реальность, которая, переплавляясь в художественно-эстетическом мировоззрении человека, помогает ему принять более высокую систему ценностей и открыть новые пути духовного восхождения.

Ключевые слова: искусство, личностное развитие, культурные ценности, художественно-эстетическое мировоззрение.

Розмаїття культур - історичний факт. Існує безліч пояснень їхньої специфіки та спільних закономірностей. Очевидним є те, що ні людина не може існувати поза культурою, ні культура - поза людиною. Становлення світоглядних уявлень людини відбувається одночасно з розвитком самої культури. У рамках кожної культурної епохи притаманний лише їй світогляд концентрується в ідеї, що найбільш повно виражає дух цієї епохи і є фокусом, «центральною точкою всієї системи світу» (Г. Зіммель) [1, с. 104]. Культура багатьма науковцями розуміється як єдине ціле, але розглядати її слід у певній послідовності світоспоглядань, оскільки кожен витвір духу носить характер свого часу, що відбивається в індивідуальному світогляді окремої особистості. Естетична детермінанта буття виявляється вагомим чинником позитивних соціокультурних зрушень у розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особистості.

У наукових джерелах з філософії, культурології, мистецтвознавства, соціології людина як соціальна істота розглядається в рамках діалогічних відносин з культурою, коли у творчій діяльності вона наповнюється культурним змістом. У роботах філософів Р. Арцишевського, М. Бердяєва, В. Біблера, Г. В. Ф. Гегеля, С. Гессена, А. Гулиги, І. Зязюна, О. Лосєва, Й. Канта, О. Конта, М. Мамардашвілі, Л. Столовича та інші; культурологів В. Гріценко, А. Карміна, О. Новікової, О. Пустовіта, А. Тойнбі, Й. Гейзінги; соціологів М. Вебера, Г. Зіммеля, О. Семашко, П. Сорокіна, М. Юрія; мистецтвознавців: Д. Антоновича, М. Бахтіна, Л. Левчук, Ю. Лотмана, О. Костюка; педагогів О. Бондаревскої, Л. Масол, Н. Миропольської, Г. Падалки, О. Рудницької, Г. Шевченко, О. Шевнюк, О. Шолокової розглядається проблема світоглядного становлення і реалізації особистості в житті культури, у мистецтві зокрема.

Мета статті полягає у визначенні феномену світоглядного становлення особистості в контексті естетичної детермінанти культурного поступу людства, що є вагомим чинником позитивних соціокультурних зрушень у розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особистості.

Здатність світогляду бути своєрідним компасом у житті визнавали філософи всіх часів і народів, які «незмінно спиралися на розуміння світогляду як вищої духовної цінності, інтегруючої основи культури і внутрішнього світу людини, що забезпечує їх неповторність і цілісність» [1, с. 114]. Значущим є висновки філософів щодо історичного контексту доби, що концентрується у світогляді як вищій формі духовного осягнення дійсності. Духовну культуру людства вони визначали як історію суспільних світоглядів.

Становлення світоглядних уявлень людини відбувається одночасно з розвитком самої культури. Існує кілька концепцій поступу культурно-історичного процесу, разом із тим загальновизнаної теорії сьогодні не існує. Серед відомих теорій, що значно вплинули на розвиток сучасних філософських, культурологічних, естетичних, світоглядних концепцій, є ідея історичного прогресу, в основі якої - думка про те, що з ходом історії умови життя людини поступово покращуються. Ця ідея стала найбільш популярною в суспільній думці XVIII - ХІХ століть. Передбачалось, що існують єдині закони історії, які визначають послідовність етапів руху прогресу, таким чином всі народи, хоча і з різною швидкістю, рухаються одним і тим же історичним шляхом.

У філософії висувались різноманітні погляди відносно рушійних сил суспільного прогресу і законів історії, що визначали його хід і послідовність змін стану суспільства і культури, а разом з тим - типів суспільного світогляду людей. Так, слідом за соціалістом К. Сен-Симоном засновник філософії позитивізму О. Конт розробляє ідею трьох стадій світоглядної еволюції людства. Вивчаючи поступ розвитку людської думки, О. Конт зробив висновок про те, що існує деякий закон, згідно з яким суспільний прогрес трактувався як рух від нижчих форм до вищих, що проходить трьома основними сходами: «дитинство», «юність», «зрілість». Кожна стадія розвитку суспільства характеризувалася специфічним змістом культури: на першій, теологічній сходинці базисом культури є релігія, на другій, метафізичній - філософія, на третій, позитивній - наука, за допомогою якої людство здобуває практичні знання, що дозволяють розвивати промисловість і раціонально вибудовувати суспільне життя [2].

Як влучно помітив німецький філософ Г. В. Ф. Гегель, у кожного часу є своє особливе світоспоглядання. На його думку, історією управляють суперечності між національними духами культур, які і є за суттю проекціями Абсолютного Духу. Коли у нього зникнуть сумніви, він прийде до Абсолютної Ідеї Себе, історія зникне й настане Царство Свободи.

Він запропонував іншу концепцію всесвітньої історії та культурного світоглядного становлення людства як закономірності процесу, хід якого обумовлено саморозвитком світового Духу - Абсолютної Ідеї. Смисл історії - у поступу культурного розвитку і створенні умов для вільної діяльності людського розуму, через який Абсолютна Ідея, втілюючись в ньому, пізнає сама себе. Для самопізнання Духу необхідне проявлення: у просторі - в природі, у часі - в історії. За Гегелем, Світовий Дух рухається зі Сходу на Захід, вселяючись по ходу то в один народ, то в інший, піднімається все вище до вершин вільного самопізнання. Обраний ним народ на певному етапі сягає висот культурного розвитку й, виконавши свою велику місію, передає її іншому народу, який робить наступний крок у розумінні універсальної «картини світу» і реалізації свободи.

Гегель поділяє історію на чотири етапи: 1) східний, на якому Світовий Дух проходить через Китай, Індію, Персію, Єгипет; 2) грецький; 3) римський; 4) германський. Давній Схід - це дитинство духа; Греція - його юність; Рим - зрілість; германський світ - мудра старість. На кожному з етапів складається свій тип культури і мистецтва, специфіка людських відносин, міра залежності і свободи особистості.

Гегель у своїй філософській концепції історичного розвитку культури суттєву роль відводить діалектиці - науці про розвиток. Для Гегеля діалектика - жива душа будь- якого осмисленого розгортання думки, в якому виявляється такий перехід одного визначення в інше, коли обидва визначення містять заперечення самих себе. Згідно з цим принципом розвиток європейської культури проходить три стадії: теза (безпосередня тотожність) - антитеза (протилежність, заперечення) - синтез (вирішення суперечності, опосередкована тотожність). Наприклад, Античність - теза. Середньовіччя - антитеза, оскільки воно заперечує Античність. Новий час - синтез Античності й Середньовіччя [3].

Необхідно відзначити, що погляди К. Сен-Симона, О. Конта, Г. В. Ф. Гегеля щодо світоглядного становлення людства в культурі, незалежно від їхніх принципових відмінностей, об'єднує притаманний європейській культурі спосіб мислення - європоцентричний. Європа визнається центром цивілізації, її культура домінує над усіма іншими, звідси виникає необхідність розповсюдження її в усіх регіонах світу. «Разом з тим, вивчення культур різних народів породжує сумніви щодо можливості вишикувати їх в одну шеренгу, порівнюючи їх «на зріст» [5, с. 372].

У роботах М. Бердяєва, М. Бахтіна, В. Біблера, О. Конта розглядається проблема світоглядного становлення і реалізації особистості в житті культури. Людина як соціальна істота розглядається в рамках діалогічних відносин з культурою, коли у творчій діяльності вона наповнюється культурними змістами. «Естетичний план культури» (М. Бахтін) допомагає індивіду творити свій світ за естетичними мірками й поступово ставати особистістю. За О. Контом прогрес форм пізнання світу людським розумом є «прогресом духу». У М. Бердяєва особистість пов'язана з культурою через становлення культури духу, оскільки саме в ній відбувається містичне народження в людини Бога. В. Біблер зазначає, що культура породжується свідомими зусиллями людей, це своєрідне творіння, зведене у статус особливого загального. Йому ж належить трактування культури як змістоутворення базисних світоглядних сценаріїв, як синхронний діалог суверенних розумінь образів світу, що постійно розширюється у свідомості людини (у «точках особистості»). Особистість, таким чином, одночасно є «засновником себе і суб'єктом культури» [6, с. 41]. Виходячи з вищеозначеного, можна виявити тенденції, специфіку світоглядних перетворень людини у процесі становлення її як особистості в культурі.

Світогляд є посередником між особистістю і навколишньою дійсністю: опановуючи духовну культуру світу, людина, зокрема через філософське осмислення, особисте відчуття, переживання, формує власний світогляд і творить власну духовну культуру. Функціональним ядром світогляду є самосвідомість, а не знання як таке. Світосприйняття опосередковується особистим досвідом індивіда, здобуваючи при цьому певне емоційне забарвлення і перетворюється на персональну установку, що регулює практичну і пізнавальну діяльність людини, виражає її життєву позицію. «Світогляд формується на основі безпосередньої практики суспільного життя разом зі становленням людської свідомості (і історично, і індивідуально). Світогляд дає свідомості горизонт і спосіб бачення світу й самого себе в цьому світі» [8, с. 80].

Світогляд - базисна основа будь-якої культурної системи, тому типологізація культури за світоглядним принципом є широко розповсюдженим явищем. У дефініцію світогляду, як форми суспільної свідомості та культурного самовизначення людини, входить не лише певна система наукових та філософських поглядів, а й соціально визначені сенси ставлення людини до світу, що підкреслює аксіологічний її потенціал. «Головна специфіка світоглядних знань полягає в тому, що вони визначають відношення людини до світу, до природи, до суспільства, до свого «Я», адже кожний з нас - «дзеркало і відгомін Всесвіту», і в той же час - унікальна частина світу» [4, с. 17-22].

В. Сагатовський сукупність знань людини про світ подає у вигляді піраміди, найнижчий рівень якої складають технологічні знання, далі - емпіричні, тоді теоретичні, а найвищий рівень знань є світоглядним. Цей рівень відповідає на питання про шлях, стратегію й сенс життя. Від того, в чому полягає цей сенс, залежить ціннісний вибір, переконання, вибір і в кінцевому рахунку - вчинки людини, тому що вибір життєвого шляху залежить від ставлення людини до світу, а відповіді на смисложиттєві питання на кшталт «Чи веде дорога до Храму?», «Чи дорога до Храму одна?», «Чи виправдовує мета засоби?» тощо визначають місце людини в житті. Тому шлях світоглядного розвитку завжди визначає вибір цінностей, які визначають ідеали. Отже, ядро світогляду - ключові цінності й ідеали. Стратегія світоглядного шляху - від ідеалу до вчинку. У виборі цих життєвих смислів лежить відповідь на питання про сенс людського буття. Цінності, які обирає людина, є її відповіддю на виклик буття: відхід, насилля, співтворчість, а відтак модель взаємовідношень зі світом та з іншими людьми обирається відповідно до світоглядного вибору - розчинення в іншому; маніпуляції або використання іншого; діалог і взаєморозуміння [7, с. 11-31].

Р. Арцишевський визначає предметом світогляду взаємодію людини зі світом, конкретизуючи на рівні з'ясування менш загальні проблеми взаємодії «людина ^ природа», «людина ^ суспільство», «людина ^ нація», «людина ^ культура» тощо у співвідношенні через розкриття наявних між ними генетичних, структурних, функціональних та інших зв'язків.

Змінюється роль культури в суспільстві, при цьому змінюється саме розуміння культури, отже і світогляд людей. Специфіка сприйняття часу кристалізується у світобаченні, світорозумінні, світопереживанні людини, знаходячи безпосередній прояв у її діяльності, творчості, творенні. Адже саме у творчому процесі виявляється напружене ставлення до життя й особистісна визначеність діючого індивіда, що призводить його до нового розуміння і бачення світу [1, с. 153].

Розглядаючи різні філософські, культурологічні, мистецтвознавчі, соціологічні підходи до визначення феномену світоглядного становлення особистості в культурі, необхідно звернути увагу на взаємозалежності, діалогічності відносин культури і особистості, коли культура реалізує себе в житті особистості, а особистість реалізує себе в бутті культури. Естетичний план культури - не єдиний діалог, не єдиний процес, що визначає культуру. Кожен крок духовного сходження людини - це історичний поступ, зумовлений особливою ситуацією, коли індивід вичерпує всі свої можливості мислити і діяти звичайним способом, і тоді складаються умови для виходу за «власні межі» у трансцендентне, позалогічне, де індивід виявляє нові можливості, іншу логіку.

Шукаючи власний сенс життя, людина у діалозі з іншою реальність розширює межі індивідуальної свідомості до загального, універсального, формує новий світогляд. Найяскравіше цей процес знаходить своє виявлення саме у специфічних (як для історичної формації, так і для окремого індивіда) формах світогляду: міфологічному, релігійному, філософському, науковому, художньому. «Естетична вертикаль» цього процесу має надзвичайне значення у контексті становлення особистості, яка усвідомлює своє «призначення» і свою «присутність у світі» як думаючої, відповідальної, цілісної, позитивно вмотивованої людини.

Система культурологічних умов модернізації змісту освіти в контексті культури потребує врахування історичних закономірностей та особливостей розвитку цивілізації і культури, через які здійснюється реалізація важливих соціокультурних функцій: способів входження людини у світ культури; соціалізації людини; трансляції культурно оформлених зразків людської діяльності тощо. З іншого боку, саме освіта є джерелом культурного розвитку особистості. Як зазначає С. Гессен, «про освіту у дійсному розумінні, можна говорити лише там, де є культура..., адже цілі освіти - культурні цінності, до яких у процесі освіти має долучитися людина» [10, с. 36].

Саме у культурній діяльності, зокрема у художній, людина створює нову реальність, втілюючи у мистецькій формі (художній, архітектурній, ужитковій, музичній, театральній тощо) власне світорозуміння, світовідчуття, світопереживання й разом з тим перетворює себе і світ навколо себе. Образи і смисли, створені людьми в культурі, мистецтві, стають змістом нової реальності, що також є не менш об'єктивною порівняно з колишньою життєвою практикою і суттєвим чином впливає на життя людини. З одного боку, саме ці фактори змінюють обличчя сучасного світу, з іншого - коефіцієнт естетичної та етичної цінності художнього образу (М. Бахтін) або вертикаль естетичного виміру мистецького твору можуть суттєво впливати на реальне буття. На думку О. Лосєва, твір мистецтва, виникнувши з уяви митця, живе самостійним життям, стає особистістю, самостійним одухотвореним суб'єктом, наділеним творчими активними силами. Він живе, діє і бере участь у витворенні духовної сутності людини, а тому впливає на соціум в цілому [9, с. 354].

Т. Флоренська підкреслює, що художня діяльність розширює межі індивідуальної свідомості до загального, універсального. «Мистецтво веде людину не просто до пізнання, а до прийняття більш високої системи цінностей. У художньому сприйнятті вирішення естетичних та морально-етичних проблем отримує позитивний смисл й емоційне забарвлення, тому суб'єктивно переживається особистістю як душевне піднесення, відчуття гармонії, готовності до високих позитивних вчинків, створення естетичного середовища існування і нової соціальної реальності» [11, с. 564]. Саме в цьому й виявляється вся глибина перетворювальної сутності мистецтва.

Таким чином, духовне сходження людини - це історичний поступ, зумовлений розвитком цивілізації і культури. Культура породжується свідомими зусиллями людей, це своєрідне творіння, зведене у статус особливого загального. Шукаючи власний сенс життя, людина у діалозі з культурою формує новий світогляд. Кожна культурна епоха завжди несе в собі оцінку певного ідеалу, який яскраво виявляється у художній культурі, зокрема у мистецтві. Художня культура втілює в собі програму реалізації людських здібностей, можливостей, основу, передумову і результати творчості, рефлексію та емпатію людей. Мистецтво створює уявну реальність, яка переплавляючись у художньо-естетичному світогляді людини, допомагає прийняти більш високу систему цінностей і виявляти нові шляхи духовного сходження особистості в культурі.

Порушена у статті проблема - багатоаспектна і потребує подальшого наукового пошуку.

Литература

1. Арцишевский Р. А. Духовне осягнення дійсності : [монографія] / Роман Антонович Арцишевський. - Луцьк : ПФ «Смарагд», 2011. - 272 с.

2. Конт О. Общий обзор позитивизма / перевод с французского И. А. Шапиро ; под ред. Э. Л. Радлова / Огюст Конт - Изд. 2-е. - М. : Книжный дом «Либроком», 2011. - 296 с.

3. Гегель Г. В. Ф. Феноменология Духа. Философия истории / Георг Вільгельм Фридрих Гегель. - М. : Эксмо, 2007. - 880 с.

4. Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції : [підручник] / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. - К. : Книга, 2005. - 528 с.

5. Кармин А. С. Культурология / А. С. Кармин, Е. С. Новикова. - СПБ. : Питер, 2008. - 464 с.

6. Юрій М. Ф. Соціологія культури : [навч. посіб.] / Михайло Федорович Юрій. - К. : Кондор, 2006. - 302 с.

7. Сагатовский В. Н. Философия развивающейся гармонии: философские основы мировоззрения : [в 3 ч. Ч. 1 : Введение: Философия и жизнь] / В. Н. Сагатовский. - СПб. : Изд-во С-Петербургского ун-та, 1997. - 224 с.

8. Шинкарук В. И. Мировоззрение и философия (Историко-философский аспект) / В. И. Шинкарук // Методологические и мировоззренческие проблемы истории философии. - М. : Наука, 1988. - С. 80.

9. Лосев А. Ф. Форма - Стиль - Выражение / сост. А. А. Тахо-Годи; общ. ред. А. А. Тахо- Годи и И. И. Михаськова / Алексей Федорович Лосев. - М.: Мысль, 1995. - 944 с.

10. Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / отв. ред. и сост. П. В. Алексеев / Сергей Иосифович Гессен. - М. : «Школа-Пресс», 1995. - 448 с.

11. Флоренская Т. А. Катарсис как осознание: Эдип Софокла и Эдип Фрейда. - В кн.: Бессознательное: природа, функции, методы исследования / Тамара Флоренская. - Тбилиси, 1978. - Т. 2. - С. 562-570.

Размещено на Allbest.ru