Комунікативно-мовленнєві властивості у стильовій організації особистості

Юлія Цьось

З точки зору соціального конструкціонізму саме відносини між людьми визначають форми вираження, за допомогою яких ми пізнаємо світ. Знання є продуктом відносин між членами суспільства, а мова є засобом для взаєморозуміння і забезпечує можливість конструювати світ у відповідності до особливостей її використання певною соціальною групою та особливостей контексту [Смит 2003:214-219]. стильовий мовленнєвий лібін

К. Келлі стверджує, що людина інтерпретує світ в термінах індивідуальних когнітивних конструктів, які опосередковують для людини світ. Тобто, мова формує соціальну реальність, а не лише функціонує в як носій соціальних погоджень. Як зауважив Т Гольтгрейвз, відомий дослідник мови та мовлення в соціальному аспекті: «мова - це соціальна дія, яка залучає інших людей» [Holtgraves 2002: 1].

Отже, відповідно до основних постулатів соціального конструкціонізму, джерело причинності (каузальності) знаходиться в соціальному суспільстві, це обумовлює актуальність вивчення комунікативно-мовленннєвого стилю особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історія виникнення терміну «стиль» починається ще з часів античності: з грецької «stylos» - паличка для письма на дерев'яних табличках, вкритих воском. В енциклопедичних словниках термін «стиль» трактується як: 1) індивідуально-специфічний спосіб (манера, прийоми) поведінки, тобто характеристика процесу діяльності;

2) сукупність відмінних рис творчості визначеного автора, тобто характеристика продукту діяльності [Холодная 2004: 17].

Загалом в психології виділяють три етапи формування значення терміну «стиль»:

1) в контексті психології особистості для опису індивідуальних способів взаємодії людини зі своїм соціальним оточенням (А.Адлер, Г. Олпорт та ін.), 20 - 50-ті рр. ХХ ст.;

2) для вивчення індивідуальних відмінностей в способах пізнання свого оточення («когнітивний стиль»; Г. Гарднер, Дж. Кляйн, Г. Уіткін та ін.), 50 - 60-ті рр. ХХ ст.;

3) гіперузагальнення поняття стиль, його застосування до всіх сфер життєдіяльності, ототожнення стилю з індивідуальними відмінностями в психічній діяльності (Р. Стернберг, Б. Кольб, Б. Лу Ливер, І. П. Шкуратова, О. В. Лібін та ін.), 80-ті рр. ХХ ст. - наш час [Холодная 2004: 17-23].

Протягом усієї історії психології формувалося і остаточне визначення терміну. Кожен вчений або наукова школа бачили його трактування по-своєму. Так, А. Адлер стверджував, що стиль - це ієрархія життєвих цілей і способів, яким суб'єкт надає перевагу для їх досягнення. Г. Олпорт трактував стиль як систему операцій, до якої особистість схильна в силу своїх індивідуальних особливостей [Либин 1998: 6].

В 50-тих рр. ХХ ст. науковці приділили особливу увагу розробці поняття «когнітивний стиль» - формально-динамічна характеристика інтелектуальної діяльності не пов'язана зі змістовими (результативними) аспектами роботи інтелекту [Холодная 2004: 20].

Серед вітчизняних вчених, дослідників Є.О. Клімов займався вивченням індивідуального стилю діяльності - індивідуально-своєрідної системи психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно звертається людина в цілях найкращого врівноваження своєї індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності [Климов 1969]. Проте засновником і основним теоретиком цілого напрямку вивчення індивідуального стилю діяльності став В.С. Мерлін. В своїй концепції інтегральної особистості індивідуальний стиль діяльності вчений розглядає як системоутворюючу та системорозвиваючу ланку [Мерлин 1986].

К.О. Альбуханова-Славська, визначаючи «стиль життя», зазначає, що це здатність особистості організувати життя за власним замислом у відповідності до своїх схильностей, прагнень [Альбуханова-Славская 1991: 21].

О.В. Лібін визначає стиль людини як стійкий цілісний паттерн індивідуальних проявів, що проявляється в наданні переваги індивідуумом конкретній формі взаємодії з фізичним і соціальним середовищем [Либин 1998: 11-12].

І.П. Шкуратова виділяє наступні функції стилю: адаптаційна, компенсаторна, системоутворююча та функція самовираження [Шкуратова 2002: 6-7].

Загалом існує декілька варіантів класифікації стилів. Найбільш лаконічна належить Д. Ройсу і Е. Поуеллу, вони виділяють:

- альтруїстичний (смисл якого полягає у служінні людям);

- індивідуальний (спрямований на самоактуалізацію);

- ікаристичний стиль життя (за іменем міфічного героя Ікара, спрямований на творчість) [Либин 1998: 25].

В. О. Толочек пропонує за основні критерії систематизації стилю брати характер та вид активності і виділяє: стилі адаптації, діяльності, взаємодії, відношення [Толочек 2000: 153].

О. В. Лібін розробив формально-динамічну модель індивідуальності, де показав яке місце займає стиль в ієрархічній структурі особистості поряд з такими інтегральними параметрами, як темперамент, здібності, інтелект, характер (рис. 1). Також вчений пропонує ієрархічну структуру стилів, в якій розроблені стильові фрейми - мінімальні набори взаємопов'язаних ознак, що володіють відмінною специфікою; показаний суттєвий вплив на процес стилеутворення конституційних компонентів - властивостей нервової системи та темпераменту [Либин 1998: 109-124].

Натомість І. П. Шкуратова пропонує іншу картину співвідношення між стильовими характеристиками особистості, основану на трьох видах спрямованості поведінки людини: на себе, на інших і на предметну діяльність [Шкуратова 2002: 11-12].

Отже, узагальнюючи підходи науковців, можна стверджувати, що стиль - це системна характеристика індивіда, яка зумовлює поведінку людини, визначає провідний спосіб вирішення нею життєвих задач та характер взаємодії з оточуючим світом (суб'єкт-об'єктної взаємодії) загалом. Стиль формується на основі як внутрішніх характеристик особистості, так і піддається пливу соціального середовища, в якому перебуває індивід. Тобто, це є гнучка, системоутворююча та системоперетворююча психічна властивість особистості.

Мета і завдання статті. Мета - дослідити проблему комунікативно-мовленнєвих властивостей у стильовій організації особистості. Завдання: 1) здійснити теоретичний аналіз наукових досліджень у вітчизняній та зарубіжній літературі щодо проблем комунікативних і мовленнєвих стилів особистості. 2) обгрунтувати доцільність виокремлення поняття «комунікативно-мовленнєвий стиль особистості» та його включення в формально-динамічну модель індивідуальності.

Обґрунтований виклад основного матеріалу і отриманих результатів. Вивченням мовних та мовленнєвих стилів займаються такі вчені як М.Е. Айланд, Т Гольтгрейвз, А.Л. Гонзалес, Л.В. Засєкіна, Дж.В. Пеннебакер, Р. Б. Слатчер, Дж. Т Хенкок та ін.

Мовний стиль, за А.Л. Гонзалесом - це несвідома вербальна координація, яка дає змогу встановити ефективну міжособистісну взаємодію [Gonzales, 2010]

Відповідно до поглядів Т. Гольтгрейвза, мовні стилі - це набір лінгвістичних та прагматичних особливостей, які згруповані разом. [Holtgraves 2002]. У своїй праці «Мова як соціальна дія: соціальна психологія та мова», автор розглядає сильний та слабкий мовленнєвий стиль.

За Л.В. Засєкіною мовні стилі, з одного боку, виражають подібність у комунікації шляхом використання однакових службових слів, а з іншого - за умови їх перетину одночасно конструюють і виражають гармонійні міжособистісні відносини між людьми [Засєкіна 2012].

Проте, існує необхідність розрізняти мовні та мовленнєві стилі особистості зважаючи на сутність мовлення як виразника індивідуальної психіки.

Мовленнєві стилі - це своєрідні способи обробки вербальної інформації на етапах її сприймання і породження у процесі взаємодії особистості із соціальним світом [Засєкіна 2012].

Класифікація мовленнєвих стилів:

- усвідомлене / автоматизоване мовлення (досліджується за допомогою коефіцієнта перетину службових слів);

- зосередженість на новизні / відомості інформації (досліджується за допомогою коефіцієнту перетину найчастотніших іменників та дієслів);

- сила / слабкість зв'язності мовлення, що означає ступінь складності його сприйняття (досліджується за динамікою коефіцієнту глибини зв'язності тексту) [Засєкіна 2012].

Дослідження мовленнєвої діяльності як частини діяльності загалом призвело до необхідності вивчення комунікативної поведінки учасників спілкування. Термін «комунікативна поведінка» вперше використав И. А. Стернін. За ним, це поведінка, яка охоплює вербальну та невербальну складові, використовується як родове поняття щодо категорій «мовленнєва поведінка», «мовленнєве (вербальне) спілкування». Вона передбачає не лише ввічливе, еталонне спілкування (мовленнєвий етикет), а й реальну комунікативну практику [Стернин 1989].

Щодо поняття «комунікативний стиль», то сьогодні його визначають як сукупність засобів та способів передачі певної інформації, унікальних, особистісно орієнтованих засобів психолінгвістичного впливу на цільову аудиторію з метою донесення думок, переконань чи іншої комунікативної інформації до комунікативного партнера(ів) [Антонов 2013: 41]. У стилі комунікативної поведінки особистості поєднуються всі стильові аспекти її взаємодії із суб'єктами зовнішнього середовища.

Отже, аналізуючи поняття стиль, стильову організацію особистості та роль комунікації в життєдіяльності людини, особливу увагу привертає значущість мовленнєвого стилю особистості. Адже при взаємодії з оточуючим світом індивід виражає та конструює власну життєву позицію, а також налагоджує взаємовідносини з іншими. Водночас, завдяки вмілому використанні комунікативних дій, умінь і навиків (що утворюють комунікативний стиль) стає можливим взаємовигідна кооперація в різноманітних сферах суспільного життя.

Виходячи з постулатів соціального конструкціонізму та аналізу основних наукових підходів до визначення стилю людини, її мовленнєвого стилю, та розуміння комунікативного стилю особистості, доцільним видається поєднання понять «мовленнєвий» та «комунікативний стиль».

Комунікативно-мовленнєвий стиль (КМС) - це системна характеристика індивіда, яка зумовлює комунікативно-мовленнєву поведінку людини, визначає провідний спосіб вирішення нею комунікативних і мовленнєвих задач та характер взаємодії з оточуючим світом. При цьому комунікативно-мовленнєвий стиль розглядається нами як встановлення суб'єкт-об'єктної взаємодії за допомогою мовлення. КМС - це нове поняття, яке вміщує в собі як набір психологічних навичок людини до координування власної комунікативної поведінки так і внутрішні особливості конструювання та передачі вербальних даних за допомогою мови.

Під комунікативно-мовленнєвою діяльністю розуміємо комплексне застосування мовних і немовних засобів виразності з метою комунікації.

Комунікативно-мовленнєві здібності можна характеризувати як індивідуальні психологічні й психофізіологічні особливості, які сприяють швидкому і якісному засвоєнню умінь та навичок застосовувати засоби спілкування в конкретній ситуації взаємодії з оточуючим.

Варто також враховувати, що комунікативно-мовленнєвий розвиток відбувається в єдності змістових та структурно-динамічних компонентів, що виявляються в поведінці, свідомості, особистісному становленні людини [Піроженко 2004]. Саме комунікативно-мовленнєвий стиль особистості, є балансуючим елементом між біологічною суттю людини та її соціальним оточенням. Тому, доцільним є включення даного поняття в формально-динамічну модель індивідуальності О. В. Лібіна. (рис. 1)

Кожен параметр, в моделі О. В. Лібіна, не є виключно автономним утворенням, а знаходиться в загальному полі взаємодії. Комунікативно-мовленнєвий стиль зайняв проміжну позицію між біологічними та соціальними чинниками впливу на особистість. Як видно з моделі, КМС накладаються з темпераменту, моторних та перцептивних стилів, стилів операцій і дій.

Конструкт стилю розглядається О. В. Лібіним як механізм, що інтегрує програми психобіологічних програм і характеристики процесу соціалізації, це симптомокомплекс характеристик, які відносяться до різних рівнів індивідуальності. Формування стильового симптомокомплексу залежить від виникнення різних типів поєднання індивідуума з середовищем, і меншою мірою схильне до впливів конкретних цілей чи смислів, включених в процес життєдіяльності. Відповідно О. В. Лібін визначає дві основні функції стильового механізму в структурі особистості: об'єднуючу та компенсаторну [Лібін 1998].

Функціонує КМС на рівні та в єдності з такими компонентами як: когнітивні, емоційні, мотиваційні, атрибутивні, захисні стилі, стилі подолання, поведінки і діяльності, керівництва. Мовлення пронизує всі аспекти життя практично на всіх рівнях взаємодії з оточуючим світом.

Здібності та інтелект визначають продуктивність функціонування всієї системи індивідуальності в конкретних ситуаціях, а характер визначається стійкими мотиваційними тенденціями, типом самооцінки та балансом позитивного- негативного життєвого досвіду.