Дослідження суб'єктивних причин неадекватності самооцінки депривованих підлітків з психофізичними вадами

У даній статті обґрунтовується актуальність проблеми самооцінки депривованих підлітків з психофізичними вадами, які є вихованцями закладів інтернатного типу. Експериментальним шляхом виявлені основні причини неадекватності їх самооцінки, а саме: некомфортність у присутності вчителів, вихователів, друзів; суб'єктивне відчуття самотності серед великої кількості оточуючих людей різного віку; невідповідність дій підлітків соціально схвалюваним моделям поведінки.

Nechyporenko K.

INVESTIGATION OF SUBJECTIVE REASONS OF INADEQUATE SELF-APPRAISAL OF DEPRIVED TEENAGERS WITH MENTAL AND PHYSICAL DISABILITIES IN BOARDING SCHOOLS

The article explains the urgency of the problem of the adequate self-appraisal of teenagers with mental and physical disabilities who live and study in boarding schools. In particular, attention is paid to the fact that in recent years in the Constitution of Ukraine, state documents on education, it is emphasized on the adoption of a personal-value model of education, according to that each person is expected to develop himself or herself from his or her school years with regard to his or her internal capacity and creating the necessary conditions for its development and improvement. In the result it will be formed a personality who will be able to take on a moral responsibility to society for themselves, for others, for actions. It is determined that not only absence of parental care, warmth, psychological defense influence on a teenager, but also the lack of broad social and cultural relations that are caused by the specificity of boarding schools, which inhibit the development of adequate self-esteem. By diagnosing of adolescents named category it was revealed that a third part of adolescents does not feel himself or herself comfortable with any category of people (teachers, tutors, classmates): they are inactive, shy, study badly, they are rarely praised, they are not initiative etc.; subjective feeling of loneliness periodically feels half of teenagers, and often such a feeling takes place in each classes, with an average of about 10% of all adolescents; about 18.2% of adolescents (5forms) to 26.5% (9forms.) does not correspond to socially rewarding behaviors. Decrease of indicators are stipulated by the decline in the experience of socially rewarding behavior in the primary school because they choose their behavior to protect themselves, which are not always corresponded to the generally accepted standards, they behave themselves inappropriately to the situation. It was drawn a conclusion that the above factors can be avoided through the development of adequate self-esteem that will help them more consciously and productively coexist with others.

Постановка проблеми

Розвиток людини обумовлений успішністю засвоєння соціокультурного досвіду, провідна роль у напрацюванні якого належить освіті і вихованню, де принципове значення має системне, послідовне, цілеспрямоване включення її у різні види активної соціально значущої діяльності.

В останніх документах (Конституція України [7], "Концепція національного виховання [8] та ін.) наголошується на переході до особистісно-ціннісної моделі освіти, згідно з якою дитина - мета і цінність навчання та виховання, центр, навколо якого обертаються усі методи, засоби впливу на особистість, що розвивається. Зважаючи на ці тенденції, головною метою виховання стає формування незалежної особистості, здатної прийняти моральну відповідальність перед суспільством за себе, за інших, за справу [1]. Така здатність можлива за умови наявності адекватної самооцінки у сприйнятті швидкоплинних змін у суспільному житті, у прояві свідомої активності, спрямованої на приведення внутрішніх резервів у відповідність із зовнішніми умовами. Самооцінка, будучи складовою особистості, "впливає на формування образу соціальної дійсності, визначає характер контактів з нею, передбачає рівень довіри до різних джерел інформації, забезпечує організацію зворотних зв'язків у всіх видах і формах взаємодії" [9, с. 72]. Реалізація цих завдань стикається із значними труднощами у системі інтернатних установ, де виховуються і навчаються діти, підлітки, які мають психофізичні вади різної складності, а освітньо-виховний процес відбувається в умовах батьківської депривації, відірваності не тільки від батьківського, сімейного тепла, турботи, емоційного, психологічного захисту, але й від широких соціокультурних стосунків, обумовлених специфікою інтернатних закладів.

За рахунок цих обмежень оточуючого середовища і людей, з якими підліток співіснує, формується внутрішня позиція його як особистості і рівень його самооцінки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Самооцінку як психологічний феномен вивчали протягом тривалого часу. Серед найбільш відомих зарубіжних дослідників: А. Адлер, Р. Бернс, А. Маслоу, К. Роджерс, К. Хорні та ін.; серед вітчизняних вчених: М. Боришевський, О. Захарова, І. Кон, І. Меднікова, І. Слободянюк, В. Столін, І. Чеснокова та ін.; серед сучасних вчених: Н. Березіна, О. Вінд, О. Коструб, С. Слободянюк, І. Сомова та ін. Вони, в основному, розглядають самооцінку через призму порівняння, зокрема, підлітками своїх зовнішніх даних, фізичного розвитку, рухових навичок, інтелектуальних здібностей і соціальних умінь з аналогічними якостями своїх однолітків та ідеальних, на їхню думку, героїв [10]. Слід додати, що депривація у підлітків визначається як "втрата, покинутість або наближена до цього за виразністю і значенням для суб'єкта недостатність чогось необхідного, бажаного" [4, с. 130].

Підлітки з психофізичними вадами, які виховуються в інтернатних закладах, об'єктивно депривовані, оскільки вони: 1) позбавлені батьківського піклування, сімейного затишку, психологічної підтримки; 2) обмежені у соціальних зв'язках, перебуваючи протягом тижня у закритому освітньо-виховному закладі; 3) позбавлені власного вільного простору, бо змушені дотримуватись режимних умов життя, передбачених специфікою життєдіяльності в інтернатному закладі. Зрозуміло, що неадекватність самооцінки, що має місце у досліджуваної категорії підлітків, виникла не сама собою. Цьому передували певні об'єктивні й суб'єктивні причини. Звичайно, суб'єктивні причини породжуються об'єктивними, головними серед яких виступають: батьківська депривація, сам факт перебування в інтернатному закладі, обмеженість соціальних зв'язків, звужений індивідуальний простір підлітка, психофізичні вади тощо. Зазначені причини, у свою чергу, зумовлюють виникнення внутрішніх суб'єктивних причин, які негативно впливають на самооцінку депривованих підлітків з психофізичними вадами.

Найсуттєвішими суб'єктивними причинами неадекватної поведінки, за нашими спостереженнями, є: рівень комфортності стосунків з вчителями, вихователями, ровесниками; рівень суб'єктивного відчуття самотності серед великої кількості оточуючих людей; рівень знань про свої реальні здібності, можливості, особистісні якості, які проявляються у намаганні дотримуватись схвалюваних оточуючими правил поведінки. Під комфортністю стосунків розуміється "душевний (психологічний) комфорт, який трактується як затишок" [1, с. 406], як "стан внутрішнього спокою, відсутність розладу з собою і оточуючим світом" [10, с. 421], як "стан, найбільш сприятливий для життєдіяльності" [5, с. 313]. Суб'єктивне відчуття самотності нами трактується як відчуття підлітка стосовно того, що він нікому не потрібен, а батьків поряд немає, або непотрібен і батькам, якщо вони віддали його до інтернату. На фоні такого внутрішнього стану у підлітка може розвиватися неадекватна самооцінка, а формою самозахисту, у такому випадку, виступає девіантна поведінка, пасивність, недовіра до людей та інші прояви, які не схвалюються його найближчим оточенням.

Саме виявлення суб'єктивних причин різних форм проявів неадекватності самооцінки означеною категорією підлітків дає можливість розробити більш ефективні форми і методи здійснення освітньо-виховного процесу в плані напрацювання ними досвіду адекватної оцінки власних здібностей, можливостей, результатів власної діяльності, щоб бути здатними свідомо взаємодіяти з людьми у будь-якому соціальному оточенні (без зовнішньої допомоги) після закінчення освітнього закладу інтернатного типу.

Мета статті: дослідити найсуттєвіші суб'єктивні причини неадекватної самооцінки депривованих підлітків-вихованців інтернатних закладів з окремими психофізичними вадами (соматичні захворювання, захворювання внутрішніх органів і систем, інвалідність).

Виклад матеріалу дослідження

З метою здійснення дослідження було вибрано три інтернатних заклади для дітей шкільного віку з психофізичними вадами, зокрема, такими, як: соматичні захворювання, захворювання внутрішніх органів і систем та інвалідність, оскільки на фоні зазначених вад часто виникає неврівноважений психологічний стан, з яким підліток не завжди здатен впоратися самостійно, а це, у свою чергу, проявляється в його неадекватній поведінці, спілкуванні, стосунках з іншими. Такими закладами виступили санаторна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів комунального закладу "Хортицький національний навчально-реабілітаційний багатопрофільний центр" Запорізької обласної ради; загальноосвітня середня школа-інтернат І-ІІІ ступенів № 4 м. Запоріжжя, загальноосвітня середня школа-інтернат І-ІІІ ступенів №4 м. Дніпропетровська. У дослідженні взяли участь 249 підлітків. Діагностична процедура здійснювалась у звичайних умовах навчально-виховного процесу.

З метою виявлення рівня комфортності стосунків депривованих підлітків з психофізичними вадами з вчителями, вихователями, друзями та рештою оточуючих, з якими вони спілкуються і взаємодіють щоденно, була використана методика Л. В. Туріщевої [12].

Результати діагностування представлені у таблиці 1.

самооцінка депривований підліток психофізичний

Таблиця 1 Показники комфортності стосунків депривованих підлітків з психофізичними вадами з основними категоріями учасників їх щоденного спілкування