Соціально-нормативна поведінка старших школярів та соціально-психологічні впливи

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНО-НОРМАТИВНА ПОВЕДІНКА СТАРШИХ ШКОЛЯРІВ ТА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВПЛИВИ

Волченко Л.П.

Анотація

У статті аналізуються можливості використання різних видів соціально-психологічного впливу, які забезпечують продукування соціально-нормативної поведінки шкільної молоді за сучасних умов існування. Проаналізовані сучасні теоретичні підходи та практичні напрацювання стосовно алгоритмів ефективної соціалізації юнаків і дівчат. Констатовано, що для формування соціально-нормативних установок особистості потрібно використовувати всі наявні засоби психологічного впливу (переконання, навіювання, наслідування та зараження).

Ключові слова: особистість, соціалізація, соціально-нормативна поведінка, соціально-психологічний вплив, старші школярі.

This article analyzes the possibility of using different kinds of social and psychological impact of providing production socio-normative behavior among young people in modern living conditions. It was determined that the relevant Ukrainian space there is a problem finding new ways of socialization of students and the development of new preventative measures to prevent social degradation. It is shown that improvements in socialization older students is most urgent task for scientists from different fields of scientific knowledge, including social psychology and psychology of social work. The modern theoretical approaches and best practices regarding effective algorithms socialization of boys and girls. It was determined that the main role in this process effective social and psychological effects (psychological and pedagogical), due to which there is internalization of semantic entities person, that is the main condition for pro social development. It was found that the socio-normative behavior depends on the personality congruence social and psychological impact and their consistency. Impacts producing media carry "collective" load that can both contribute to, and so hinder growth and entry into the individual socio-normative sustainability. Stated that for the formation of social and legal systems of the individual must use all available means of psychological influence (persuasion, suggestion, imitation and infection) because the only way you can count on the effectiveness of social- normative socialization among young people in modern conditions of life.

Key words: identity, socialization, social-normative behavior, social and psychological impact older students.

Постановка проблеми. Наше суспільство, яке постійно знаходиться у перманентному стані, на теперішній час, гостро потребує нових підходів до формування навичок просоціальної поведінки громадян. Це обумовлено цілим рядом чинників, але, як ми вважаємо, саме девальвація соціальних цінностей, а з ними існуючих соціальних норм, призвела до виникнення цілих анклавів примітивізму, який позначився у зростанні проявів суспільного та індивідуального цинізму, брутальності, зневаги, жорстокості та агресії. Ці зовнішні прояви виступили каталізаторами таких інтравертованих наслідків, як тривога, самотність, відчуженість, замкненість, недовіра тощо. У цілому відбулося відторгнення діючої соціально-нормативної моделі суспільства, виникнення та поширення різних форм соціальних девіацій.

Проблема соціально-нормативного існування особистості знаходиться під гострим кутом зору науковців із різних галузей наукового знання. Проте, на відміну від інших дослідників, соціальні та юридичні психологи мають унікальну можливість - безпосередньо спостерігати та на основі соціально- психологічних методів вивчати правослухняну поведінку людей у тому соціальному середовищі, яке встановлює соціально-нормативні координати такої поведінки.

Разом із цим, в українському просторі спостерігаються нові течії асоціальних та антисоціальних проявів, які обумовлюють як пошук нових шляхів соціалізації особистості, так і пошук нових превентивних засобів щодо запобігання соціальним деструкціям. Відтак пошук нових підходів щодо підвищення ефективності процесу соціалізації індивіда, виховання та превентивної роботи наразі становить найактуальніше завдання для науковців із різних сфер наукового знання, у тому числі у соціальній психології та психології соціальної роботи.

Мета статті - проаналізувати та з'ясувати, які види соціально-психологічного впливу найбільш сприяють продукуванню соціально-нормативної поведінки старшокласників.

Виклад основного матеріалу. Як зарубіжні, так і вітчизняні вчені розробили та продовжують розробляти різні підходи щодо процесу соціалізації індивіда, виховання його у сенсі правослухняної особистості. Так, серед зарубіжних вчених свої соціально-психологічні програми запропонували В. Адамс, А. Бандура, А. Бек, А. Елліс, Д. Доллард, Дж. Келлі, Л. Колберг, Р. Мілз, Т. Ньюком, Г. Роджерс та ін. У радянській та вітчизняній науці також була запропонована ціла низка педагогічних і соціально-психологічних програм-підходів щодо соціалізації особистості, запобігання різним девіантним проявам у поведінці дітей, підлітків і молоді (Г.М. Андрєєва, Ю.О. Клейберг, І. С. Кон, Г.С. Костюк, В.М. Кудрявцев, С.Д. Максименко, Н.Ю. Максимова, К. Муздибаєв, О.О. Реан, Т.М. Титаренко та ін.). Проте контекстуально у часі чисельні програми хоча і відтворюють певною мірою майже увесь часовий простір та мають чітко визначені алгоритми свого застосування, здебільшого вони є не пролонгованими. Час диктує своє, а стрімкі зміни, що відбуваються як у світі в цілому, так і в окремих суспільствах, зокрема, свідчать на користь того, що пролонгація тієї або іншої програми є складною та невдячною справою.

Теоретичний аналіз зарубіжної соціально-психологічної літератури свідчить про те, що майже 230 програм, у яких автори пропонували вирішення проблеми превенції та реабілітації делінквентів у пролонгованому варіанті (від 10 до 30 років) мали низькі показники своєї ефективності та не привели до вироблення загально-прийнятної концепції [2; 4; 5; 9].

Головною причиною такого негативного стану речей, на думку Г.М. Авер'янової, Н.М. Дембицької, В.В. Москаленко та ін., є неефективна адаптація людини до суспільних вимог і протистояння суспільству в цілому, яке стримує індивідуальний саморозвиток і самоствердження [1; 2; 4; 5]. Закладений внутрішній конфлікт між мірою ідентифікації людини з суспільством і мірою уособлення її з ним приводить до виникнення характерних станів, які відтворюються у певних позиціях індивіда щодо соціального середовища. Так, в одному випадку ми маємо справу з соціальним конформістом, а в іншому - асоціальною і навіть антисоціальною особистістю. У цьому контексті ми розглядаємо заявлені поняття таким чином. Соціальний конформіст - це людина, яка повністю відповідає вимогам того суспільства, в якому вона знаходиться та продукує поступливу поведінку під впливом різних соціальних (інформаційних і нормативних) чинників, які визначають і уособлюють той або інший соціокультурний простір. У цьому визначенні ми дещо поділяємо думку А.В. Мудрика стосовно ототожнення соціального конформіста з "жертвою соціалізації" [5, с. 55].

Асоціальна особистість (соціальний девіант) - це слабко адаптована у суспільстві людина, яка має власну, певну позицію щодо соціальних вимог та продукує поведінку, яка є протестною стосовно впливу соціальних чинників, або, яка їм протистоїть. Антисоціальна спрямованість особистості є крайньою формою асоціальності людини, яка не тільки протистоїть соціуму, а відкрито виступає проти нього, порушуючи його норми та вимоги.

Разом із цим, ми не схильні розглядати соціально-нормативну поведінку (правомірну поведінку) особистості в сенсі виокремлення деяких її типів, як це пропонують окремі дослідники. Наприклад, виокремлюється соціально активний, позитивний (звичайний), конформістський та маргінальний тип правомірної поведінки [12]. Ми вважаємо, що більш продуктивним є поділ такої поведінки на поведінку, яка у своєму змісті не суперечить існуючим соціально-нормативним приписам (соціальну), поведінку, яка є пограничною (асоціальну) і поведінку, яка не відповідає соціально-нормативній регламентації та протиставляється соціальній (антисоціальну).

Дослідники відзначають, що дефекти процесу соціалізації є наслідком запізнення та недосягнення відповідного рівня розвитку особистості, що відбувається через послаблення уваги суспільства до позитивного регулювання (особливо у молоді) та недостатній кваліфікований підхід до психологічних особливостей цього процесу [5]; відсутність правильного педагогічного керівництва, належної організації життєвого простору, недостатність уваги, любові й підтримки дітей з боку значущих дорослих, насамперед батьків; опірність педагогічним впливам в розвитку психічної діяльності та негативні функціональні новоутворення особистості, а також невмілі виховні дії дорослих [10].

Разом із цим, процес соціалізації, його протікання та наслідки у вирішальному сенсі відбуваються в онтогенезі і тому обумовлені у більшій мірі суспільними обставинами, а не біологічними чинниками. Тому можливості успіху цього процесу знаходяться у "потенціях" суспільства, людей, які відповідають за виховання, колективів, соціальних груп тощо.

Проте фахівці пропонують як різні підходи до розв'язання проблеми соціалізації, так і широке коло засобів виховання. Так, пропонується система заходів, побудована на інтенсифікації певних мір. Це законодавчі, організаційні, освітньо-пропагандистські, кадрові, методичні та наукові заходи.

Разом із цим, російський вчений-психолог В.Ф. Пірожков зазначає: "За останні роки в державі розпалася радянська система заходів, що існувала раніше, щодо боротьби зі злочинністю неповнолітніх. Ця система включала більш ніж 50 соціальних інститутів - різнотипових державних і суспільних організацій, установ і посадових осіб" [13, с. 309]. Все це, на думку вченого, й призвело до колапсу правового виховання та правової соціалізації молоді. Вчений пропонує задіяти систему профілактичних заходів із такими складовими елементами: загальні та спеціально цілеспрямовані психолого-педагогічні, організаційні та кримінологічні заходи.

До загальних заходів учений, перш за все, відносить виховний процес, який, на його думку, має бути спрямований не тільки на підвищення виховної ролі навчання, але і на гуманізацію міжособистісних відносин педагогів з учнівською молоддю.

Спеціальні психолого-педагогічні заходи включають психодіагностичні - вивчення осіб із підвищеним кримінальним ризиком; психокорекційні - систематична правовиховна робота з молоддю із використанням індивідуальної та колективної форм роботи, керівництво їхнім міжособистісним спілкуванням; психопрофілактичні - використання широкого діапазону заходів ранньої профілактики групових правопорушень з боку підлітків, які були "витіснені" з неблагополучних родин, а також учнівських колективів.

Спеціальні кримінологічні заходи передбачають: виявлення асоціальних, криміногенних і кримінальних груп, встановлення їхніх внутрішніх та зовнішніх зв'язків; виявлення фактичних і потенційних лідерів та запобігання їхній деструктивній діяльності; визначення ролі кожного члена групи та розробка заходів відриву їх від групи; розробка тактики роботи з асоціальними та криміногенними групами.

Пірожков розглядає й заходи щодо уникнення причин, які сприяють формуванню криміногенної особистості учня. Він наполягає на подоланні та нейтралізації таких чинників, як негативного впливу родини, оскільки дефекти такого виховання є першоджерелом викривленого формування особистості підлітка; негативного впливу найближчого оточення, оскільки погані приклади є надто заразними і саме активний вплив середовища (вулиця, дворові компанії і т. ін.) сприяє залученню підлітка до асоціальної та кримінальної діяльності; впливу організаторів, лідерів груп та підбурювачів, які залучають неповнолітніх в асоціальну та кримінальну діяльність, провокують на антисоціальні вчинки; ухилення учнів від навчання та праці, що породжує ситуації гаяння часу на розваги, штовхає підлітків на справи антисоціальної спрямованості; незахищеності особистості у колективі, яка породжує такі категорії підлітків, як "відторгнених" та "ізольованих", що штовхає їх на пошук такої групи, в якій вони будуть прийнятими та "корисними"; відсутності чітких ідейних орієнтирів, морально-етичних норм у суспільстві, що призводить до розбещення та асоціалізації молоді [13].

Відповідну роботу пропонує вести інший російський дослідник І. П. Башкатов [3]. Вчений вважає, що успіху буде досягнуто, якщо практичні працівники свої зусилля спрямують не на утиск та руйнування молодіжних антисоціальних груп, а на подолання причин і умов, які їх породжують.

Башкатов пропонує проведення роботи з переорієнтації та нівелювання таких груп. Для цього треба встановити контакт із тими, хто найбільш суттєво впливає на інших підлітків та юнаків і спробувати залучити їх до себе у спільники. Разом із цим, треба вийти за рамки звичайних уявлень про групи як замкнуті малі соціальні спільноти. Ці групи як соціальні явища мають вивчатися через розкриття їхнього місця та ролі як у структурі того або іншого колективу, так і усього суспільства в цілому.

Основний зміст роботи полягає у тому, що її можна проводити тільки у процесі цілеспрямованої спеціально організованої, соціально-корисної діяльності шляхом включення усієї групи або окремих її членів до різноманітних видів діяльності (трудової, ігрової, спортивної, технічної, громадської тощо), які проводяться з урахуванням соціально-психологічних особливостей групи.

К. Муздибаєв відмічає, що основним завданням системи виховання мусить бути формування відповідальності як ознаки характеру особистості, яка сприяє прийняттю відповідальності заздалегідь, свідомо і без примусу [12].

Вітчизняні фахівці пропонують враховувати всю сукупність елементів соціокультурного, духовного середовища, усіх відносин, в які реально включається дитина. На їхню думку, в умовах сучасної інформаційної культури засобами виховання стають практично будь-які факти особистого життя дитини, які викликають сильні переживання і породжують потребу виявляти свій соціальний досвід. Дітей потрібно включати у "дорослий" життєвий простір, їм потрібно пропонувати партнерство, викликати потребу у співробітництві в загальному соціальному просторі соціалізації. Для того щоб забезпечити справжнє дорослішання, а не пристосування до випадкових обставин і сумнівних цінностей, потрібно позашкільний простір організовувати таким чином, щоб позбавитись впливу школоцентризму. З цією метою дослідники пропонують організувати такі форми педагогічного впливу, як ігрові групи скаутського типу, які створюються дорослими з урахуванням основних потреб підростаючої людини [1; 5; 10].

Ряд фахівців вважають, що для ранньої соціалізації індивіда велике значення має формування особистості у родині. Так, зазначається, що емоційно-теплі контакти, поважливе ставлення до дітей з боку батьків і дорослих є запорукою їхньої доброзичливості, самостійності, здібності до співпраці, вміння конструктивно вирішувати конфлікти [7; 10; 12; 14].

Проте слід зазначити, що ще Г.С. Костюк відзначав, що внутрішні суперечності, притаманні особистості, виступають рушійною силою переходу її від нижчих до вищих ступенів розвитку. Саме суперечності стають джерелом активності, намагань їх усунути, виробити нові способи поведінки, досконаліші дії та пов'язані з ними властивості [8]. У цьому сенсі головним виявляється те, що людина кожного разу, поборюючи внутрішні суперечності, входить у певну соціальну реальність у формі конкретних життєвих ситуацій. Тому можливість конструктивно протистояти життєвій ситуації та знаходити правильні алгоритми своєї поведінки і виступає якісним показником особистості, в тому числі й у соціально-нормативному вимірі. соціалізація психологічний поведінка молодь

Разом із цим слід зазначити, що майже усі науковці розглядають саме вплив (педагогічний та психологічний) у якості головного засобу інтеріоризації смислових утворень особистістю. Тобто вплив посідає одне з визначальних місць у процесі соціалізації і його вміле та ефективне застосування є головною умовою просоціального розвитку особистості.

Для ефективної соціалізації, перш за все, потрібно ефективно використовувати наявні види соціально-психологічного впливу. Відомо, що соціально-психологічний вплив розглядається як тиск на людину з боку агента впливу (інші люди, соціальні групи, суспільство), який не потребує будь-яких насильницьких дій, не обмежує фізичної свободи, не несе у собі загрози (прямої або опосередкованої) життю, здоров' ю та незалежності об' єкта впливу, а змушує його добровільно приймати систему моральних, соціально-нормативних цінностей та смислів суб'єкта впливу [11].

Багато хто з дослідників вважав та продовжує вважати, що головним завданням виховання є прагнення до досягнення гармонійних відносин людини з суспільством, іншими людьми, покращення та гармонізації особистісних властивостей людини. Завдяки цьому нібито можливо досягти позитивних змін у поведінці людей та запобігти їхній деградації [5; 14]. У цьому сенсі успішна соціалізація передбачає, з одного боку, ефективну адаптацію людини у суспільстві, а з другого - здатність певною мірою протистояти цьому суспільству. Тобто, ефективна соціалізація - це певний баланс між ідентифікацією з суспільством та уособленням в ньому. Це соціально-гармонійний розвиток індивіда.

Отже, ми вважаємо, що успіх та ефективність соціалізації в першу чергу залежить від тих соціально- психологічних впливів, під які людина потрапляє з дитинства та відчуває на собі у процесі онтогенезу.

Фахівці виділяють кілька таких впливів. По-перше, це соціально-психологічний вплив у спеціально створеному середовищі. Це достатньо поширений варіант, який втілюється у різних формах організаційної роботи. Наразі ми маємо значну кількість як позитивних, так і негативних прикладів продукування такого впливу (дитячі садки, школи, армія, але і "Джонстаун", місця позбавлення волі тощо).

По-друге - соціально-психологічний вплив у середовищі, створеному засобами масової інформації. Радіо, телебачення, друковані видання та Інтернет - все це чинники такого впливу, які в умовах глобалізації світу несуть у собі "колективне" навантаження. Таке середовище позбавлене індивідуалізації і, разом з цим, впливає на кожного окремо, де б він не знаходився. Особливо виділяються у цьому середовищі телебачення та Інтернет, які, на думку дослідників, володіють особливим потенціалом впливу як на свідомість, так і підсвідоме людей [11].

Як відомо, засобами психологічного впливу виступають переконання, навіювання, наслідування та психологічне зараження. Усі ці засоби так чи інакше використовуються у соціально-психологічних впливах з різною амплітудою свого застосування. При цьому результатом таких впливів є зміни, які виникають у об'єктів впливу. У них відбувається, перш за все, перебудова системи соціальних установок, атитюдів, ставлень, уявлень та спрямованості поведінки в цілому.

Висновки та перспективи подальших наукових пошуків. Різні види психологічного впливу (соціально-психологічний вплив у спеціально створеному середовищі та соціально-психологічний вплив у середовищі, створеному засобами масової інформації) не функціонують у відриві один від одного, а мають системну інсталяцію. Тому важливим виявляється конгруентність таких впливів, їхня несуперечлива дія. Тільки у цьому випадку ми можемо розраховувати на ефективність процесу соціально-нормативної соціалізації шкільної молоді за сучасних умов життєдіяльності. Перспективою подальших емпіричних студій є вивчення та встановлення несуперечності дії соціально-психологічних впливів в сучасних координатах соціально-нормативного існування шкільної молоді.

Використані джерела

1. Авер'янова Г.М. Особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства / Авер'янова Г. М., Дембицька Н.М., Москаленко В.В. - Київ: ПІ II І. 2005. - 307 с.

2. Бартол К. Психология криминального поведения / К. Бартол. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. - 352 с. (Проект "Психологическая энциклопедия").

3. Башкатов И.П. Психология неформальных подростково-молодежных групп / И.П. Башкатов. - М.: Изд-во "Информпечать", 2000. - з 3б с.

4. Блэкборн Р. Психология криминального поведения / Р. Блэкборн. - СПб. : Питер, 2004. - 496 с. - (Серия "Мастера психологии").

5. Гарькавець С.О. Соціально-нормативний конформізм особистості у психологічному вимірі: [монографія] / С.О. Гарькавець. - Луганськ: вид-во "Ноулідж", 2010. - 343 с.

6. Девиантология: Хрестоматия / [автор-составитель Ю.А. Клейберг]. - СПб. : Речь, 2007. - 412 с.

7. Кон И.С. Психология ранней юности / И.С. Кон. - М.: Просвещение, 1989. - 255 с. - (Психол. наука - школе).

8. Костюк Г.С. Навчання і розвиток особистості / Г.С. Костюк. - К.: "Радянська школа", 1968. - С. 9.

9. Кудрявцев В.Н. Преступность и нравы переходного общества / В.Н. Кудрявцев. - М.: Гардарики, 2002. - 238 с.

10. Максимова Н.Ю. Особистісні детермінанти соціальної дезадаптації / Н.Ю. Максимова // Теоретико- методологічні проблеми розвитку особистості в системі неперервної освіти: Матеріали методологічного семінару АПН України 16 грудня 2004 року / За ред. академіка С.Д. Максименка. - К., 2005. - С. 177-184.

11. Москаленко В.В. Психологія соціального впливу. Навч. посіб. / В.В. Москаленко. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 448 с.

12. Муздыбаев К. Психология ответственности / К. Муздыбаев. - Л. : Наука, 1983. - 240 с.

13. Пирожков В.Ф. Криминальная психология / В.Ф. Пирожков - М.: "Ось-89", 2001. - 704 с.

14. Третьяченко В.В. Психологія правослухняної та протиправної поведінки особистості в умовах трансформації українського суспільства: [монографія] / Третьяченко В.В., Гарькавець С.О., Коломійцев О.А. - Луганськ: вид-во Знання, 2008. - 344 с.

Размещено на Allbest.ru