Гуманістичний підхід в психотерапії

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Контрольна робота

З навчальної дисципліни основи психотерапії

На тему: “Гуманістичний підхід в психотерапії”

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика гуманістичного підходу

2. Клієнт-центрована терапія К. Роджерса

3. Логотерапія

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кризовий досвід світових воєн, а також результати психологічних досліджень виявили обмеженість механістичних і біологічних стратегій у поясненні природи людської поведінки. Жорсткий детермінізм (зумовленість), використовуваний раніше в поясненні психопатологічних і соціальних явищ, дедалі менше задовольняв дослідників, і це спонукало їх шукати інших пояснювальних стратегій і способів організації терапевтичних відносин. Однією з таких стратегій став гуманізм.

1. Загальна характеристика гуманістичного підходу

Гуманістична психотерапевтична практика базується на певному наборі ідей гуманістичної психології. Ключовим для неї є розуміння того, що кожна людина унікальна, неповторна. Вихідна метафора гуманістичного підходу -- метафора зерна або жолудя. Зерно буде проростати при наявності відповідної ґрунту, вологи, повітря. Людина буде "виростати" (розвиватися, реалізовуватися) за наявності уваги, емпатії, прийняття і т.д. Згідно з уявленнями гуманістичних психологів, найвища цінність -- це життя конкретного приватного людини і його самоактуалізація -- тобто, здатність по максимуму реалізувати свої здібності і прагнення. Тому для психолога мають значення не лише загальні, а й приватні випадки.

Основними предметами аналізу в гуманістичних підходах виступають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, автономія, психічне здоров'я, міжособистісне спілкування. Лікувальними факторами в роботі гуманістичного психотерапевта є, перш за все, безумовне прийняття клієнта (недарма один з основних підходів називається Person Centered Psychotherapy), підтримка, емпатія, увага до внутрішніх переживань, стимулювання здійснення вибору і прийняття рішень, справжність. Однак, при удаваній простоті, гуманістична психотерапія заснована на серйозної філософської базі і використовує надзвичайно широкий набір терапевтичних технологій і методів.

Гуманістична психотерапія допомагає знайти себе, поліпшити якість життя, відновитися після психологічних травм або насильства, впоратися з залежностями, позбавитися від психосоматичних захворювань, подолати нерозуміння у відносинах з близькими.

Одне з базових переконань гуманістично орієнтованих фахівців полягає в тому, що кожна людина містить в собі потенціал одужання. При наявності певних умов, людина може самостійно і повною мірою реалізувати цей свій потенціал. Тому робота гуманістичного психотерапевта спрямована, насамперед, на створення сприятливих умов для реінтеграції особистості в процесі терапевтичних зустрічей.

2. Клієнт-центрована терапія . К. Роджерса

Предметом вивчення клієнт-центрованої терапії є цілісна людина в її вищих специфічних проявах, таких як креативність, самоактуалізація, самореалізація, любов, розвиток, транеценденція «Его», цінності, вибір, автономія, відповідальність. У процесі становлення особистості студентів необхідно вивчити теорію та практику клієнт-центрованої терапії К. Роджерса, яка сприяє пошуку ресурсів особистості для самопізнання, зміни Я-концепції, цілеспрямованої поведінки.

Представниками клієнт-центрованої терапії та людиноцентрованого підходу є:М. Боуен, Р. Лі, Н. Роджерс, А. Сегрера, С. Спектор, А. Менегетті. Є.О. Загряжська аналізує основні положення клієнт-центрованого підходу в психотерапії К. Роджерса [1; 2]. Вона вказує на унікальність даного підходу, схожість і різницю з іншими підходами в психотерапії: психоаналітичною, гештальт-терапією, психодраматерапією. І. Гіль Сон представляє психоаналітичну точку зору на терапевтичну практику К. Роджерса. Розглядає взаємодію терапевта і клієнта. Відслідковує зміни відношень між терапевтом та клієнтом, контакти з несвідомими тривогами клієнта в процесі терапії.

О.А. Ромек розглядає особливості розуміння і використання гуманістичного підходу в терапевтичних методах К. Роджерса і А.Еліса. Надається різниця гуманістичного підходу в клієнт-центрованій і раціонально-емоційній поведінковій терапіях.

Розглядаються критичні аргументи А. Еліса щодо ролі емпатії і підтримки в успіху терапії .О.В. Черніков аналізує стенограми психотерапевтичної сесії К. Роджерса з клієнткою з позиції «терапії внутрішніх сімейних систем». Він висуває низку гіпотез стосовно психологічних проблем клієнтки, представляє класифікацію емфатичних технік, використаних К. Роджерсом. О.В. Черніков розглядає задачі й техніки роботи з різними складовими особистості клієнтки. Доводить вплив К. Роджерса на розвиток психотерапії.

О.Ю. Петрова представляє точку зору гештальт-підходу на психотерапію К. Роджерса. К.Л. Михайлова прослідковує загальне й особливе в теоретичних підходах Дж. Морено та К. Роджерса в психотерапевтичній літературі.

А.А. Осиповою, О.Б. Орловим характеризується психотерапевтична позиція К. Роджерса. Проблема використання клієнт-центрованої терапії у психокорекційній роботі зі студентами залишається малодослідженою.

Американський психолог К. Роджерс у книзі «Клієнт-центрована терапія: сучасна практика, зміст і теорія» обґрунтував принципово новий недирективний підхід до роботи з клієнтом. За К. Роджерсом, індивід взаємодіє з реальністю, керуючись спадковим напрямком організму до розвитку своїх можливостей, що забезпечують його.

Людина володіє всією необхідною компетентністю, щоб успішно вирішувати проблеми, що виникають перед нею, і належно направляти свою поведінку. Проте ця здатність може розвинутися лише в контексті соціальних цінностей, коли людина одержує змогу встановлювати позитивні зв'язки.

Поле досвіду - те, що потенційно доступне свідомості, частина внутрішнього світу, що сприймається (використовувані слова, символи, що відбивають реальність). Поле досвіду - це «карта» території, якою є реальність. Отже, вагоме значення має те, що усвідомлюється, бо людина сприймає зовнішню реальність через свій внутрішній світ, через своє поле досвіду, що може обмежувати її сприйняття реальності (зовнішнього світу).

«Самість» - центральне поняття в концепції К. Роджерса.

«Самість» - це цілісність, що містить тілесний (на рівні організму) і символічний, духовний (на рівні свідомості) досвід. У такий спосіб «самість» - це система внутрішніх відносин, феноменологічно пов'язаних із зовнішнім світом і даних людині в її «Я».

«Я»-реальне - система уявлень про самого себе, що формується на основі досвіду спілкування людини з іншими та їхньої поведінки стосовно неї і змінюється відповідно до ситуацій, що виникають перед нею, і її власних дій щодо них. «Я»-ідеальне -уявлення про себе як про ідеал, такий, яким би хотілося стати внаслідок реалізації своїх можливостей. До «Я»-ідеального прагне наблизитися «Я»-реальне. Ступінь розходження між «Я»-реальним і «Я»-ідеальним визначає ступінь дискомфорту особистості й особистісний ріст. Якщо ступінь розходження невеликий, то він виступає двигуном особистісного росту. Згідно К. Роджерса, прийняття себе таким, яким ти є в дійсності - ознака справжнього здоров'я. Високий ступінь розходження, коли «Я»-ідеальне виражає загострене самолюбство і підвищену амбіційність, може стати причиною невротичного зриву.

На думку К. Роджерса [6], людина, з одного боку, прагне урівноважити відповідно до свого реального «Я» якнайбільше своїх зовнішніх переживань, а, з другого боку, намагається зблизити уявлення про саму себе з тими глибинними переживаннями, що складають її ідеальне «Я» і відповідають тому, чим вона хотіла б бути. Отже, реальне «Я» може так і не досягти відповідності ідеальному «Я» або через те, що під тиском зовнішніх обставин людина змушена відмовляти собі у визначеному життєвому досвіді, або потім тому, що вона нав'язує собі такі почуття, цінності або установки, що лише віддаляють її реальне «Я» від ідеального «Я». Тривога і порушення психологічної адаптації можуть бути наслідком невідповідності між реальним «Я» і життєвим досвідом, з одного боку, і між реальним «Я» і тим ідеальним образом, що склався в людини про себе саму, з іншого боку.

Тенденція до самоактуалізації - один з фундаментальних аспектів людської природи, розуміється як рух до більш реалістичного функціонування. Психологічне зростання є динамічним. Йому можуть перешкоджати умовні цінності, що являють собою заперечення, навмисне ігнорування, запобігання деяких аспектів «самості» заради одержання нагороди для себе. Корекційні впливи повинні бути спрямовані на руйнування умовних цінностей, їхній перегляд і відмову від них. Психолог, на думку К. Роджерса, повинен концентруватися на суб'єктивному, чи феноменологічному, досвіді клієнта. К. Роджерс вважав, що людина має тенденцію до самоактуалізації, що сприяє її здоров'ю і зростанню. Психолог діє як помічник в усуненні емоційних блоків чи перешкод до зростання і сприяє більшій зрілості клієнта (з усуненням перешкод вивільняються сили росту і відкривається шлях для саморозвитку та самовдосконалення).

Можна розглянути основні поняття в підході К. Роджерса, що належать до самого процесу корекційної роботи: «емпатія», «турбота», «конгруентність», «психологічний клімат».

Емпатія - особливе ставлення психолога до клієнта, при якому останній сприймається і трактується не через призму інструментальних концепцій, а безпосередньо через позитивне особисте ставлення і прийняття феноменів логічного світу клієнта.

Турбота - традиційний термін екзистенціалізму - в концепції К. Роджерса має виражений відтінок безумовного прийняття клієнта таким, яким він є, причому саме співчутливого прийняття з вираженою готовністю відгукнутися на актуальний стан клієнта і з перспективою бачення особистісного потенціалу клієнта.

Конгруентність відбиває такі істотні ознаки поведінки психолога: відповідність між почуттями і змістом висловлювань; безпосередність поведінки; невідстороненість; інструментальність концепцій; щирість і перебування таким, яким психолог є в повсякденному житті.

Психологічний клімат - одне з ключових понять, бо воно концентрує в собі відносини, професійні (особистісні) вміння, властивості і розглядається як головна умова позитивного зростання особистості в психокорекції. Для К. Роджерса психологічний клімат містить усю гаму переживань (від найхворобливіших до найпіднесеніших), справжній прояв яких уможливлює особистісне зростання. За словами К. Роджерса, психологічний клімат - не панацея і не все вирішує, але він «застосовується до всіх» .

Мета корекції полягає у виробленні в студента більшої самоповаги і здатності починати дії, необхідні для приведення його «Я»-реального у відповідність з його особистим досвідом і глибинними переживаннями. Спершу увага концентрується не на проблемах людини, а на ній самій, на її «Я», тому завдання, що ставиться і вирішується в межах взаємодії - психолога і студента, - це допомога щодо особистісного зростання і розвитку, завдяки якому людина сама вирішує свої проблеми. А другорядне завдання - створення відповідного психологічного клімату і відповідних відносин. К. Роджерс висував чотири умови, необхідні для підтримки атмосфери, що сприяє цьому процесу:

1. Насамперед важливо, щоб психолог зберігав безумовне позитивне ставлення до студента, що виражається широкою гамою почуттів, навіть якщо вони будуть іти врозріз з його власними установками.

2. Емпатія. Психолог намагається побачити світ очима студента і переживати події так само, як їх переживає студент.

3. Аутентичність. Психолог повинен довести її, відмовившись від маски професіонала або від якого-небудь іншого образу, що міг би зруйнувати атмосферу еволюції студента, що лежить в основі цього методу.

4. І нарешті, психолог повинен утримуватися від інтерпретації повідомлень студента або від підказки рішень його проблем .

Для такого корекційного процесу характерним є: акцент на емоційних аспектах, почуттях, а не на інтелектуальних судженнях, думках, оцінках; корекційна робота ведеться за принципом «тут і тепер»; перевага надається ініціативі студента, що є головним у взаємодії і прагне до саморозвитку, а психолог лише направляє це прагнення в потрібне русло. Студент сам визначає ті зміни, що йому необхідні, і сам їх здійснює.

Позиція психолога. Основна вимога - відмовитися від спроб грати яку-небудь роль; бути самим собою. Головний професійний обов'язок психолога - створити відповідний психологічний клімат, у якому студент сам би відмовився від захисних механізмів. При цьому найважче - бути справжньою людиною в спілкуванні зі студентом, виявляти повагу, турботу, прийняття і розуміння студента. К. Роджерс указав на необхідні умови успішного корекційного процесу, що стосуються особистості психолога і досить незалежні від приватних характеристик самого клієнта. Це і є «тріада К. Роджерса»: конгруентність у відносинах з клієнтом; безумовна позитивна оцінка стосовно клієнта; емпатичне сприйняття клієнта.

Конгруентність, або дійсність, означає необхідність правильної символізації психологом його власного досвіду. Під досвідом розуміють як неусвідомлювані події, так і феномени, представлені у свідомості й належні до цього моменту, а не до певного досвіду. Коли «Я-переживання» (тобто інформація про вплив сенсорних або інших подій у цей момент) символізується правильно і включається в «Я-концепцію», тоді виникає стан конгруентності «Я» і досвіду. У відкритої для досвіду особистості «Я-концепція» символізується у свідомості цілком конгруентно з досвідом. Якщо психолог переживає погрозу або дискомфорт у відносинах, а усвідомлює лише прийняття і розуміння, то він не буде конгруентним у цих відносинах і корекція не буде повноцінною.

Психолог не завжди повинен бути конгруентною особистістю. Достатньо того, щоби щоразу при безпосередніх відносинах з визначеним студентом він цілком був би самим собою, із усіма властивими йому переживаннями цього моменту, правильно символізованими й інтегрованими.

Позитивна оцінка студента передбачає сердечність, відвертість, повагу, симпатію, прийняття.

Емпатичне сприйняття студента означає сприйняття суб'єктивного світу (що охоплює весь комплекс відчуттів, сприйнять і спогадів студента, доступних свідомості в цей момент),сприйняття з властивими емоційними компонентами і значеннями, ніби той, хто сприймає, сам був цією іншою людиною.

Вимоги і чекання від клієнта. У концепції К. Роджерса наявні визначені пропозиціональні передумови, що стосуються клієнта. Очікується, що, з'явившись на прийом, клієнт буде почувати себе безпомічним, поводитися неконгруентно, очікувати допомоги і буде досить закритим. Упродовж установлення відносин, у процесі зміни їх стану, світосприймання і формування іншого ставлення до себе, відбувається їх зростання, тобто вони стають більш зрілими.

У працях К. Роджерса виділяється сім етапів колекційного процесу, знання і повноцінне використання яких можна віднести до методичної сторони підходу: 1) заблокованість внутрішньої комунікації (відсутні «Я-повідомлення») чи повідомлення особистісних сенсів, заперечується наявність проблем, відсутнє бажання до змін; 2) стадія самовираження, коли клієнт починає в атмосфері прийняття відкривати свої почуття, проблеми з усіма своїми обмеженнями і наслідками; 3-4) розвиток процесу саморозкриття і прийняття себе клієнтом у всій своїй складності, суперечливості, обмеженості і незавершеності; 5) формування ставлення до свого феноменологічного світу як до близького собі, тобто переборення відчуженості від свого «Я» і, як наслідок, зростання потреби бути собою; 6) розвиток конгруентності, самоприйняття і відповідальності, встановлення вільної внутрішньої комунікації. Поведінка і самовідчуття «Я» стають органічними, спонтанними, відбувається інтегрування всього особистісного досвіду в єдине ціле; 7) особистісні зміни, відкритість собі і світові. Психолог уже стає непотрібним, тому що досягнуто основну мету психокорекційної роботи. Клієнт знаходиться в стані конгруентності з собою і світом, відкритий новому досвідові, наявний реалістичний баланс між «Я»-реальним і «Я»-ідеальним.

Основні компоненти роджерівської психотехніки: встановлення конгруентності, вербалізація, відображення емоцій.

Перший компонент було охарактеризовано вище. Зупинимося на двох інших: 1) вербалізація. Прийом полягає в переказі психологом повідомлення студента. При цьому необхідно використовувати власні слова, уникаючи тлумачення повідомлення чивнесення власного бачення проблем студента. Мета такого перефразовування - виділення у висловлюванні студента найбільш істотного, «гострих кутів». Студент також одержує підтвердження тому, що його не лише слухають, але і чують; 2) відображення емоцій. Сутність прийому полягає у виокремленні психологом тих емоцій, що студент виявляє під час розповіді про себе, про події свого життя.

3. Логотерапія

психотерапія роджерс клієнт логотерапія

Однією з глибинних характеристик людської природи є пошук сенсу вчинків і життя загалом. Цими питаннями людство переймалося на всіх етапах свого розвитку. В останні десятиліття поняття "сенс" стало в психотерапії одним із основних. Важливу роль у цьому відіграв австрійський психолог, психіатр Віктор-Еміль Франкл (1905-1997), який розробив метод екзистенціального аналізу - логотерапію.

Логотерапія (грец. logos - сенс, знання і therape'ta - лікування) - метод психотерапії, що ґрунтується на системі філософських, психологічних і медичних поглядів на природу людини, центральним компонентом якої є прагнення до сенсу.

Це прагнення є альтернативним порівняно з концепцією прагнення до задоволення (3. Фройд). Як фундаментальна мотиваційна сила прагнення до сенсу безпосередньо пов'язане зі свободою волі людини. Антропологічна концепція Франкла представляє людину як єдність трьох ортогональних (перпендикулярних) вимірів:

1) соматичного виміру, пов'язаного з підтриманням тілесної функціональності;

2) психічного виміру, пов'язаного з динамікою психічних процесів (афектів, комплексів, потягів);

3) ноотичного (грец. nооs - роздум) виміру, що виявляється в духовній силі і в прагненні до сенсу.

Ноотичний модус характеризує глибинну сутнісну природу людини, яка відрізняє людське від тваринного. Людина здатна піднятися вище за площину тілесних і психічних умов свого існування. Цим вона відкриває новий вимір і вступає у сферу ноотичного, у протистояння тілесним і психічним феноменам. Вона набуває здатності займати певну позицію не тільки відносно світу, а й стосовно себе.

Ключовий досвід, що вплинув на розвиток теорії логотерапії, Франкл пережив у період перебування в концентраційних таборах Дахау та Освеяцім, куди він потрапив у 1942 р. Вижити в подібній ситуації йому допомогла психологічна і духовна позиція. Цей досвід став визначальним для його особистості і подальших професійних поглядів. У результаті Франкл дійшов висновку, що "сенс у житті є не просто життєво важливим, але в надзвичайній ситуації навіть наджиттєво важливим". При цьому сенс існує і функціонує не як абстрактне явище, а як сенс життя конкретної особистості в конкретний момент. Людина може відповідати тільки за своє життя; для цього вона повинна прийняти відповідальність за нього - саме у відповідальності логотерапевтичний метод вбачає найістотніше, що е в людському існуванні. Прагнення до сенсу і відповідальності підкріплюється усвідомленням двох екзистенцій* них чинників, властивих людській особистості: її смертності і свободи. Усвідомлення свободи дає змогу здійснювати процеси самотрансценденції, пов'язані зі спробами виходу за межі умовностей існування і за межі власного Я. Страждання, які відчуває людина впродовж життя, пов'язані з неможливістю виходу за межі умовностей існування і подолання власної індивідуальної суб'єктності. Істотним нововведенням у практику психотерапії і систематику патологічних феноменів, що характеризують психічну динаміку людей XX ст., стала концепція ноогенних неврозів - неврозів, спричинених конфліктами між різними цінностями, сенсами, а також їх із етичними нормами людини. Ознаками наявності ноогенного неврозу є страждання, втрата сенсу і життєвих орієнтирів.

Ноогенні неврози є наслідком екзистенційної фрустрації людини - втрати прагнення до сенсу і свідомості життя. На переконання Франкла, їх слід відрізняти від психогенних неврозів, бо вони формуються в ноогенній сфері, де основним носієм сенсів і значень є розум. Пошук сенсу - складне екзистенційне завдання, яке викликає в людини більше напругу, ніж внутрішню рівновагу і спокій. Однак саме така напруга дає відчуття життя і характеризує ступінь психічного здоров'я; вона пов'язана зі співвідношенням того, чого людина вже досягла, і того, що їй ще потрібно здійснити.

Процес пошуку сенсу можуть істотно гальмувати внутрішні обмеження і бар'єри, пов'язані з гіперрефлексією (схильністю до надмірного самоаналізу) та гіперінтенцією (схильністю приділяти надмірну увагу задоволенню бажань). Втрата сенсу і обмеження у власному Я призводять до екзистенційного вакууму пов'язаного з відчуттям нудьги існування і внутрішньої спустошеності. Переживання сучасними людьми екзистенційного вакууму зумовлюють:

1) підвладність несвідомим поведінковим програмам, які спонукають до певних дій, що заповнюють простір життя незалежно від волі і бажань людини; вона стає схильною до гальмування ноогенної активності, тобто до придушення прагнення знайти сенс;

2) усталені суспільні традиції, соціальні конвенції і цінності, які не мотивують людину шукати сенс і не підказують напрям пошуку; часто суспільство зацікавлене в конформності суб'єкта, тоталітарному підпорядкуванні і репресуванні його волі;

3) редукція та звуження перспектив розвитку людини, коли її природу зводять до набору інстинктів, прагнень і біологічних програм, що формують реакції, тим самим програмуючи її на нездатність ухвалювати незалежні, автентичні рішення і робити самостійний вибір.

Незадоволення однієї з базових людських потреб - потреби в сенсі життя - є причиною масової невротичної тріади, депресії, наркоманії та агресії. ЦІ реакції, зумовлені внутрішньою спустошеністю і безглуздям, можна вважати клінічними ознаками неврозу, що охопив західну цивілізацію.

Логотерапія має на меті допомогти пацієнту у пошуках та усвідомленні прихованого сенсу власного життя шляхом його аналізу. На відміну від психоаналізу, вона не обмежується вивченням несвідомої динаміки і прагнень, а фокусується на духовних реаліях, зокрема потенційних сенсах клієнта і його волі до сенсу. За Франклом, існують такі способи здобуття сенсу:

1) дії, спрямовані зовні, наприклад творча діяльність (цінності творчості);

2) переживання, відчуті людиною (цінності переживань і любові);

3) певна особиста позиція стосовно долі і подій, які людина неспроможна змінити: невиліковна хвороба, невиправна втрата, термінальний стан, смерть (цінності відносин).

З огляду на це основне завдання логотерапії полягає у фокусуванні спільної уваги терапевта і клієнта на пошуках і здобутті сенсу. Для цього Франкл розробив основні логотерапевтичні методи: парадоксальну інтенцію і дерефлексію. Обидва ґрунтуються на посиленні тенденцій до самотрансценденції і самовідчуження.

Парадоксальна інтенція рекомендована для пацієнтів з обсесивно-компульсивними і фобійними розладами, які супроводяться вираженим почуттям тривоги або нав'язливими страхами. Суть цього методу полягає в тому, що клієнт повинен захотіти здійснення того, чого він боїться (у випадку фобії), або щоб він сам здійснив це (при обсесивних станах). При цьому парадоксальну пропозицію краще сформулювати в гумористичному контексті. І фобії, і обсесивні реакції (нав'язливі переживання) пов'язані з прагненням уникнути страхітливих ситуацій, тобто з гіперінтенцією стосовно їх. Цей прийом дає змогу подолати невротичну гіперінтенцію через її парадоксальне посилення.

Жінка 29 років звернулася на консультацію з такими симптомами: у неї сильно напружується шия (переважно права половина), внаслідок чого голова зміщується вправо, зменшується її рухливість, І цей нахил супроводжується тремором голови. Як правило, така реакція виникає в оцінних ситуаціях, наприклад під час іспиту або заліку, на семінарах (клієнтка здобуває другу вищу освіту із психології). Віднедавна тремтіння голови почало з'являтися в менш значущих ситуаціях: коли клієнтці необхідно було зробити паспортну фотографію і фотограф попросив її трохи повернути голову вправо, у неї відразу підвищився тонус м'язів, і зробити цього нормально вона не змогла. При цьому тремтіння голови стали помічати люди навколо.

Як з'ясувалося у процесі терапії, такий симптом пов'язаний із почуттям тривоги й занепокоєння (можливо, страху) через фантазії про власну безпорадність у значущих ситуаціях. Сама моторна реакція також спричинює тривогу, оскільки може бути помітна навколишнім.

Під час бесіди терапевт помітив, що клієнтка уникає дивитися в очі і відводить голову вбік, і звернув на це ЇЇ увагу.

К.: Так, я й сама зауважувала, що мені складно дивитися в очі. Недавно усвідомила, чому саме... Це було давно. Мені було тоді років 7. Ми жили в К. (назва міста) з мамою і батьком. Батько пиячив, гуляв, бив маму й мене...

Розповідаючи це, клієнтка бентежиться, опускає очі й починає плакати.

Т,: Я розумію, як вам складно згадувати й розповідати... К.: І я згадала таку ситуацію, після якої, як мені здається, я й перестала дивитися в очі... Був вечір. Ми лежали з мамою в ліжку. Батько прийшов пізно і п'яний. Він зайшов до кімнати і став у дверях. Я дивилася на нього. І тоді він крикнув: "Ти чого дивишся на мене?!".

Надалі патерн уникання погляду став супроводжуватися моторною реакцією голови, що виражає підпорядковану позицію і почуття власної неспроможності (що, як з'ясувалося, непокоїло клієнтку протягом усього життя І позначилося на сімейних стосунках).

Терапевт рекомендував клієнтці вербально-моторну формулу, яку необхідно було виконувати щоразу в значущих оцінних ситуаціях: "Вам необхідно свідомо в момент виникнення занепокоєння трохи нахиляти голову вправо, починати розглядати людину, з якою зв'язана тривога (наприклад, екзаменатора), і повторювати: моя голова починає трястися все сильніше і це робить мені приємність". Причому вона мала метою тренування навмисно шукати складні для себе ситуації і в жодному разі не уникати їх.

Дерефлексія спрямована на подолання невротичної гіперрефлексії. Вимушеність до самоспостереження е однією з причин зменшення спонтанності і природності поведінкових реакцій. Основне завдання дерефлексії - ігнорувати потяг до нав'язливого самоспостереження і контролю. Для подолання страхів, побоювань, нав'язливої рефлексії з приводу можливих невдач (часто це призводить до розладів сексуального функціонування) використовують здібність клієнтів до самовідчудження, яка виражається в гумористичних реакціях на власні страхи і компульсивні (внутрішні) реакції.

За консультацією звернулася 23-річна дівчина зі скаргами на страх не заснути вночі. Порушення сну почалися на тлі нервового виснаження через тривалий ремонту квартирі, подарованій їй батьками. При цьому на запитання, чи планує вона переїжджати від батьків і жити в цій квартирі, вона відповіла негативно. Через цю парадоксальну ситуацію дівчина подовгу, іноді протягом усієї ночі, не могла заснути, що позначилося на її загальносоматичному стані - виглядала клієнтка виснаженою і втомленою. Вона звернулася до психіатричної клініки, де їй поставили діагноз "соматоморфна депресія" і рекомендували медикаментозну терапію. Однак уживання снодійного та антидепресантів мало тимчасовий ефект. На момент консультації у психотерапевта клієнтка продовжувала пити снодійне, проте сон, як правило, наставав до середини ночі. При цьому щовечора виникав нав'язливий страх не заснути, безсоння супроводжувалося думками про повсякденні справи й проказуванням усього, що необхідно зробити й сказати.

З метою терапії було застосовано метод дерефлексії, що припускав таку формулу: "Я не турбуюся за свій сон, у мене немає необхідності спати, мені не потрібно засинати спеціально, я засну тоді, коли сон настане сам".

Основним способом подолання внутрішньої спустошеності і безглуздя життя є сократівський діалог, який підштовхує клієнта до відкриття для себе адекватного життєвого сенсу.

Клієнтка М. (27 років) поскаржилася психотерапевтові на погіршення стосунків із чоловіком і бажання розлучитися з ним.

Т.; Розкажіть, як наразі складаються ваші взаємини з чоловіком?

К.: Він каже, що кохає мене, що все прекрасно, але потім починає говорити, що я невдаха, що я ніяка,.. Хоча останнім часом він мене вже слухається...

Т.: Слухається!?

К.: Слухається... У тому розумінні, що якщо я щось вирішила, то чиню так, як хочу.

Т.: Ви знаєте, у мене складається образ такого тихого, слухняного чоловіка.

К.: Так, але в нього бувають крайнощі: або він дуже слухняний і м'який, або злий, очі вишкірені, і я просто не знаю, чого від нього чекати.

Т.: Тобто у нього щось накипає, він цього не проговорює, після чого у вас трапляються скандали?

К": Так, і починає поливати мене брудом.

Т.: Як ви гадаєте, чому так трапляється? Що йому заважає висловлювати свою думку відразу?

К.: Не знаю... Може, я йому якось заважаю. Я намагаюся обходити гострі кути і досягати свого ніби в обхід.

Т.: Мені здалося, що у ваших взаєминах не вистачає м'якості І довіри,

К.: Маєте рацію, я йому не довіряю.

Т.: А себе ви як оцінюєте? Собі довіряєте?

К.:...

Т.: Може, в цьому полягає причина ваших розбіжностей?!

У діалозі з терапевтом клієнтка змогла осмислити проблемні зони подружніх стосунків. Завдяки запитанням (поставленим так, щоб підтримати клієнтку і водночас стимулювати її рефлексію) вона відчула сумніви щодо поведінки та установок, які раніше здавалися природними і правильними. Це стало початком позитивних змін у ставленні до чоловіка і спілкуванні з ним.

Загалом логотерапія побудована на філософсько-психологічному переосмисленні реалій, в яких відбувається формування і становлення сучасної людини. Лише сенс може заповнити пустку, позбавивши людину нудьги і безглуздя власного існування. Завдання терапевта полягає не в наданні клієнту готових пояснень і цілей, а допомозі йому знайти власне" унікальне розуміння сенсу існування.

Висновки

Гуманістична психотерапевтична практика базується на певному наборі ідей гуманістичної психології. Ключовим для неї є розуміння того, що кожна людина унікальна, неповторна. Вихідна метафора гуманістичного підходу -- метафора зерна або жолудя. Зерно буде проростати при наявності відповідної ґрунту, вологи, повітря. Людина буде "виростати" (розвиватися, реалізовуватися) за наявності уваги, емпатії, прийняття і т.д. Згідно з уявленнями гуманістичних психологів, найвища цінність -- це життя конкретного приватного людини і його самоактуалізація -- тобто, здатність по максимуму реалізувати свої здібності і прагнення. Тому для психолога мають значення не лише загальні, а й приватні випадки

Клієнт-центрована терапія веде студентів до процесу самодослідження та саморозкриття, до конструктивних змін особистості й поведінки, сприяє розвитку й особистісному зростанню. Перспектива дослідження полягає у використанні клієнт-центрованої терапії, в консультуванні студентів щодо подолання внутріособистісних та міжособистісних конфліктів.

Загалом логотерапія побудована на філософсько-психологічному переосмисленні реалій, в яких відбувається формування і становлення сучасної людини. Лише сенс може заповнити пустку, позбавивши людину нудьги і безглуздя власного існування. Завдання терапевта полягає не в наданні клієнту готових пояснень і цілей, а допомозі йому знайти власне" унікальне розуміння сенсу існування

Список використаних джерел

1. Загряжская Е.А. Человекоцентрированный подход в психотерапии К. Роджерса / Е.А. Загряжская // Вопросы психологии. - 2012. - № 6. - С.66-69.

2. Загряжская Е.А. К. Роджерс в зеркалах других психотерапевтических подходов: в поисках общей теории психотерапии / Е.А.Загряжская // Вопросы психологии. - 2012. -№ 6. - С. 122-132.

3. Орлов А.Б. Психотерапевтическое завещание К. Роджерса /А.Б.Орлов // Вопросы психологии. - 2012. - № 6. - С.117-121.

4. Осипова А.А. Общая психокоррекция / А.А. Осипова. - М. :ТЦ «Сфера», 2000. - 512 с.

5. Петрова Е.Ю. Эмпатическое понимание в клиентоцентрированном подходе и «Я-Ты» диалог в гештальт-терапии/ Е.Ю. Петрова //Вопросы психологии. - 2012. - № 6. -С.107-116.

6. Роджерс К. Клиентоцентрированный / человекоцентрированный подход в психотерапии / К. Роджерс // Вопросы психологии. - 2012. - № 6. - С.70-81.

Размещено на Allbest.ru