Професійне самоздійснення вченого: постановка проблеми та алгоритм дослідження
Дослідження та аналіз, обґрунтування необхідності цілеспрямованого дослідження професійного самоздійснення в єдності психологічних та психодиманічних властивостей. Алгоритм дослідження професійного самоздійснення вчених у психофізіологічному аспекті.
Рубрика | Психология |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 04.04.2019 |
Размер файла | 31,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Професійне самоздійснення вченого: постановка проблеми та алгоритм дослідження
Одним із наслідків науково-технічного прогресу є збільшення залежності подальшого розвитку всіх галузей людської практики від оригінальних, нестандартних ідей, від точності прогнозування перспективних напрямків наукового, соціального та культурного розвитку. Цілком зрозуміло, що це підвищує значимість проблеми професійного самоздійснення, самореалізації людей та необхідність вивчення умов і чинників, сприяючих досягненню високого рівня професіоналізму, які передбачають не лише майстерне володіння професійними вміннями та навичками, але й здатність до творчості в обраній професійній діяльності.
Постановка проблеми виведення людини на високий рівень професіоналізму робить необхідним вивчення закономірностей особистісного й професійного онтогенезу. У психології вкорінилося уявлення про те, що підґрунтям для розвитку особистості виступає діяльність (О.М. Леонтьев). Через зовнішню, тобто організовану суспільством, діяльність формується внутрішня, яка відбивається на характері свідомості і самосвідомості особистості, її самооцінці та образу «Я». Тому, зазвичай у загальній проблематиці досліджень розвитку особистості особливе місце належить її особистісно-професійному розвитку, в якому відмічена більшістю науковцями характерна особливість: здійсненність (ЕгШІи^) ресурсного потенціалу досягається по мірі здійснення (Verwirklichung) людини у певній діяльності, зокрема й у професійній. У цьому контексті проблема особистісно-професійного розвитку перетинається з психологічним простором самоздійснення особистості, дослідження якого останнім часом набирають все більшої актуальності як у вітчизняній, так і у світовій психологічній науці.
Постановка і розв'язання проблем професійного становлення фахівця в усьому діапазоні їх наявності та глибини розуміння - завдання досить складні. Хоча б у зв'язку з відсутністю чітко окресленого проблемного поля, яке б вибудовувало ієрархію зазначених проблем різного рівня, характеру, а також напрямків дослідження конструктів цього процесу в їх системному зв'язку. Безсумнівно, це б дозволило більш диференційовано, різнопланово і багаторівнево розглядати цілісність процесу розвитку фахівця як процесу його самоздійснення у професійній діяльності.
Різноманітні аспекти проблеми самоздійснення розглядалися у зв'язку з вивченням: самоактуалізації (K. Goldstain, 1940; H. Heylighen, 1992; О.Г. Асмо - лов, 1990; В.В. Рибалка, 1996; А. Маслоу, 1999; В.И. Слободчиков, Е.И. Исаев, 2000; Е.Е. Вахромов, 2001); особистішого росту (A. Agyal, 1941; К. Роджерс, 1998); особистішої майстерності (M. Hrener, P. Senge, 1995); виразності (Г. Ол - порт, 2002; W. Spansler&R. Palrecha, 2004); самореалізації (Ф. Перлз, 1992; Е. Фром, 1992; І.П. Маноха, 1993; Т.М. Титаренко, 1994; Л.О. Користильова, 2000; К.О. Абульханова-Славська, 2001; Е.В. Галажинський, 2002; І.Б. Дерманова, 2004; В.І. Осьодло, 2012); самотрансценденції (В. Франкл, 1990; О.О. Реан, 1997); самоствердження (Р.О. Зобов, В.М. Келасьєв, 2001); особистісного самоздійснення (Ш. Бюлер, 1962; Л.І. Анциферова, 1980; Б.С. Братусь, 1988; О.А. Лукіна, 2006; Е.В. Четошкіна, 2008; І.О. Логінова, 2010; А.І. Алонцева, 2011); розвитку потенціалу (Д.О. Леонтьев, 1997; О.О. Бодальов, 1998; Б.Г. Ананьев, 2000; Б.Ф. Ломов, 2006); досягнення акме (А.О. Деркач, 2004); психологія життєвого шляху особистості (Е.І. Головаха, 1984; Т.М. Титаренко, 1994; К.О. Абульханова-Славська, 2001); стилю і сенсу життя (Л.Н. Коган, 1983).
Філософський аспект проблеми самоздійснення як пошуку і реалізації сенсу життя та призначення людини розглядався майже всіма філософами через призму аналізу онтологічних питань буття. У вітчизняній філософії даній темі значну увагу приділяли М.О. Бердяев, С.М. Булгаков, В.В. Розанов, В.С. Соловьйов, С.Л. Франк, П.О. Флоренський та інші.
Таким чином, проблема самоздійснення отримала достатньо широке висвітлення як у спеціальній, так і у філософській літературі. Проте, розмаїття підходів виявило низку суттєвих суперечностей. Так, відсутнє чітке визначення поняття «самоздійснення», що ускладнює його використання у науковому обігу. Незважаючи на виокремлення процесу самоздійснення як самостійної «понаднормативної» активності людини на противагу адаптації, не здійснено розмежування різних форм прояву цієї активності, а отже і способів самоздійснення, які складають його процесуальний аспект. Нарешті, відсутні дослідження, присвячені вивченню професійного самоздійснення людини у психофізіологічному вимірі.
Враховуючи вищенаведені особливості вивчення феномена самоздійснення, саме питанням особливостей дослідження професійного самоздійснення науковців у психофізіологічному аспекті і присвячена дана стаття.
Мета статті - обґрунтування необхідності цілеспрямованого дослідження психофізіологічних закономірностей професійного самоздійснення вчених.
Як поетично зауважила Л. Сохань:
«Жизнь не дана человеку готовой,
Ему предстоит её сотворить:
Самому сделать выбор своей судьбы,
Свой личный жизненный путь проложить».
Привнесення у життя краси і творчості, бажання розглядати своє життя і діяльність як матеріал для творення - плідна основа для самоздійснення. Воно можливе лише за умови активного цілеспрямованого життя і діяльності, тому ддя більш повного вивчення, насамперед, необхідно розглянути самого суб'єкта діяльності. Важливість аналізу психологічних особливостей людини як суб'єкта діяльності, суб'єкта власної активності відзначалося неодноразово такими вченими як Б.Г. Ананьев, В.А. Брушлінський, С.Д. Максименко, О.К. Осницький, С.Л. Рубінштейн, В.І. Слободчиков, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, В.І. Осьодло та ін. Так, С.Л. Рубінштейн зазначав, що кожна людина, досягнувши визначеного рівня розвитку, стає здатною організувати своє життя [7]. На думку автора, життя суб'єкта втілюється в його творчості, без якої немає суб'єкта і лише завдяки творчості він сам та інші можуть зробити висновок про масштаби його особистості.
Концепція, що найбільш чітко і повно визначає феномен суб'єктної активності, наведена у працях К.О. Абульханової-Славської [1], згідно з якою людина наділена свободою обирати свій спосіб життя - свідомий, орієнтований на активну побудову нею власного життя, або стихійний, пущений на самоплин процес життєдіяльності. Перший спосіб пов'язаний із виробленням суб'єктом стратегії життя, яка має три ознаки: 1) формулювання суб'єктом головних цілей життя та етапів їх досягнення; 2) розв'язання суперечностей, що виникли на шляху досягнення життєвих цілей; 3) творчий підхід до життя, що ґрунтується на гармонійному поєднанні потреб суб'єкта з виробленими ним самим цінностями [1, с. 8].
Особливу увагу аналізу категорії суб'єкта у психології приділяв А.В. Брушлінський, який підкреслював, що трактування людини як суб'єкта допомагає більш цілісно та системно розкрити її специфічну активність в усіх видах взаємодії зі світом (практичній та духовній). З віком у житті людини, як зауважував автор, все вагомішими стають саморозвиток, самовиховання та самотворення і відповідно більше приділяється уваги внутрішнім умовам, через які діють зовнішні впливи [2]. «Специфічність саморозвитку, саморганізації суб'єкта в тому і полягає, що у процесі становлення, розвитку людини активність, що виникає у відповідь на дії навколишнього середовища. Змінюється власного активністю пошук того, що має значення для її життєдіяльності: з чим слід взаємодіяти і що слід перетворити у власних інтересах» [2].
А.О. Деркач також приділяє значну увагу категорії суб'єкта, яка, згідно його думки, є ключовою у сфері вивчення проблем розвитку професіонала. Як зазначає автор: «Категорія суб'єкта розкриває смисложиттєві та спонукально - смислові якості особистості: ініціативу та акмеологічні резерви» [3, с. 9].
Вивчення напрямків активності суб'єкта привело іншого дослідника - В.О. Татенко до виокремлення й опису того, що складає так зване «суб'єктне ядро»: екзистенційна складова - «я присутній, існую, живу…»; інтенційна - «я можу, вмію, здатний…»; віртуальна - «я вибираю, маю намір, вирішую…»; актуальна - «я реалізую, виконую…»; рефлексивна - «я оцінюю, порівнюю…»; експериментальна - «я вмію, володію…» [11]. Автор стверджує, що один із елементів цієї системи у певний час за певних обставин активується, «самопробуджується», переходячи з потенційного стану в актуальне самоперетворення індивіда. Цей перехід відбувається за допомогою включення визначених «суб'єктних механізмів психічної активності» [11, с. 253]: «ціле покладання», «самопотенціювання», «самовизначення», «самоактуалізації», «само оцінювання» тощо [11, с. 253-255].
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суб'єкт діяльності завжди перебуває у стані постійного самовдосконалення та саморозвитку, які завжди пов'язані з появою мотивів саморуху. Відповідно до цього кожен індивід усвідомлює своє існування як постійне прагнення до самовдосконалення. Яскраво виражений потяг до саморозвитку стає вихідним моментом трансцендентного бажання свого здійснення в активному діянні.
Особливо виразно потяг до саморозвитку виявляється у представників творчих професій, зокрема у суб'єктів наукової діяльності. Саморозвиток у царині науки можна розглядати як прояв саморуху суб'єкта до якомога повнішого самоздійснення. Адже, наукова діяльність є особливим видом інтелектуальної творчої діяльності, яка спрямована на одержання та використання нових знань. Насамперед, вона передбачає здатність долати стереотипи у процесі мислення, широту поля асоціацій, неупередженість і широту поглядів, готовність до породження принципово нових, неординарних ідей, які відхиляються від традиційних або загальноприйнятих алгоритмів мислення, прагнення до інтелектуальної незалежності.
У долі кожного вченого, як й у долі будь-якої людини, акумулюються особливості своєї епохи, специфіка культурної ситуації, соціокультурні алгоритми та схеми наукової діяльності. Змінюються підходи, концепції, які визначають наукові парадигми, але залишаються певні закономірності та якісні особливості, що сприяють цьому процесу, а відтак, їх знання дозволить людині науки конструктивно прогнозувати і планувати свою професійну біографію, відповідно до чого гармонійно творити свою історію професійного розвитку та якомога повнішого самоздійснення в обраній професійній діяльності.
Сьогодні все частіше поряд із саморозвитком суб'єкта в професії постає поняття «професійного самоздійснення» (як однієї з форм життєвого самоздійснення), основне змістовне навантаження якого є акцент на розгляді професійного життя людини як однієї з провідних сфер її загального життя - обов'язком якого є відповідальне ставлення до свого потенціалу, до досягнення досконалості як вищої цінності людського життя.
У зв'язку з цим, поняття «самоздійснення» людини, термінологічно заявлене та оформлене на категоріальному рівні у XX ст., сьогодні активно вивчається у психологічних дослідженнях. Насамперед, для вивчення феномена самоздійснення звернемося до семантичного аналізу даного поняття. У Словнику української мови (в 11-ти томах) наводиться наступне тлумачення само- : 1) вказує на скерованість дії суб'єкта на самого себе; 2) вказує на здійснення чогось без стороннього впливу, без будь-якої допомоги, тобто самостійно; 3) вказує на те, що щось відбувається автоматично або якийсь механізм приводиться у рух [9; с. 28].
У тому ж Словнику, «здійснення» означає: 1) «запровадження, втілення у життя, ставати дійсним, реальним; 2) виконуватися, проводитися (про роботу, дію, процес)» [10; с. 541].
Виходячи з вищенаведеного, можна стверджувати, що використовуючи спосіб складання двох слів, а отже і двох значень, утворилося нове слово з наступним семантичним смислом: самоздійснення означає внутрішню тенденцію розвитку себе, так би мовити сутнісне самовиконання, яке властиве кожній людині та, яке передбачає наявність продуктивної активності. При цьому активність у процесі руху до істинної сутності людини має продукуватися виключно нею самою. Іншими словами, здійснити себе, досягнути бажаних цілей, необхідних результатів, успіху може лише сама людина.
Самоздійснення - це неперервний ланцюг дій, кожна з яких може здійснюватися тим чи іншим способом на основі вільного їх вибору людиною. При цьому воно може детермінуватися як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, які актуалізують потенційний зміст можливостей людини, що дозволяє їй створювати дещо нове у зовнішньому та внутрішньому світах, тим самим розширювати сферу свого потенційного. Ось чому в кожному окресленому вчинку, дії, акті життєдіяльності і життєтворчості людини самоздійснення знаходить свої сутнісні характеристики та примножує їх на життєвому шляху.
Власне тому проблема самоздійснення людини традиційно розглядається у рамках концепції «життєвого шляху» філософами і психологами як:
- специфічна форма людського життя (Ш. Бюлер);
- реалізація індивідом своїх життєвих цілей, планів (Б. Ананьев);
- спосіб життя особистості, в якому доцільність та цілеспрямованість - основні характеристики життєвого шляху (К. Абульханова-Славська, Т. Березіна);
- підсумок самовдосконалення та самореалізації людини в різних сферах діяльності («бути, реалізуватися, здійснитися» М. Мамардашвілі);
- компонент структури самовдосконалення, який існує поряд із самопізнанням та самоставленням (Б. Березін);
- спрямованість до вищого (Б. Братусь);
- здійснення себе і своєї сутності (С. Рубінштейн);
- процес, спрямований на реалізацію власної самості (К.Г. Юнг);
- творчість і форма екзистенційного розкриття людини (В. Маркін) тощо.
Як бачимо, проблемі самоздійснення приділяється достатня увага як у спеціальній, так і філософській літературі. Разом із тим, переконливо показано, що під даним терміном розуміють достатньо різні феномени. Подібне обумовлене різноманітністю існуючих підходів щодо вивчення самоздійснення. Зупинимося детальніше на основних із них, що дозволить нам чіткіше окреслити проблемно-тематичне поле вивчення вченими даного поняття.
У рамках філософського аналізу, найбільш детально поняття «самоздійснення» розглядалося представниками екзистенційної філософії (М. Хайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель) шляхом розкриття сутності людського існування. У рамках даного напрямку «самоздійснення» розуміється як феномен, що визначає майбутнє буття самої людини стосовно всього існуючого в залежності від майбутнього самої людини, тобто у даному понятті розкривалася думка каузальності людини за все, що відбувається з нею і навколо неї.
Серед вітчизняних філософів проблем самоздійснення, як проблема смислу людського існування у філософсько-методологічному аспекті, розкривається у працях таких філософів, як: Н. Бердяев, Л. Шестов, В. Розанов, Б. Ушаков, Л. Брильов, Л. Антропов, К. Мухаметджанов, М. Мамардашвілі тощо. Спільним ддя яких є акцент на реалізації духовної складової внутрішнього світу людини, а процес самоздійснення розуміють як результат ефективної самореалізації на основі внутрішньо значимих спонукань і зовнішніх впливів [4].
У психологічній літературі проблема самоздійснення представлена значною кількістю праць, які умовно можна поділити на два підходи. Перший підхід розглядає даний феномен через призму інших психічних утворень: самоак - туалізації (А. Маслоу, Е. Ісаєв, В. Слободчіков, E. Shostrom); саморозвитку (К. Роджерс); самореалізації (К. Абульханова-Славська, Л. Користильова, Е. Галажинський, І. Маноха, Ф. Перлз). Другий підхід розглядає самоздійснення в якості предмета самостійного вивчення (К. Горні, К. Гольдштейн, Ш. Бю - лер, І. Логінова, Т. Титаренко, Т. Ларіна, С. Максименко, В. Крайчинська, К. Черемних, О. Лукіна). Кожен із зазначених підходів має свої переваги, втім останній підхід є найбільш доцільним тому, що етимологія цього терміну дозволяє тлумачити його у більш ширшому контексті, ніж «самовизначення», «самореалізація» чи «самоактуалізація». Поясненням цього є те, що поняття «самоздійснення» орієнтовано на істинну сутність людини, її поетичний, духовний вимір. Так, у ньому можна виокремити декілька взаємопов'язаних аспектів, які не зводяться до «розвитку» як процесу появи «незворотних новоутворень», але, які розкриваються через «становлення» - прогресивне ускладнення системної організації людини протягом життя до тих пір, поки в дію не включаться чинники, які природнім чином обмежують життя в його фізичному плані, або, які обривають його під дією зовнішніх впливів, несумісних із життям, чи, які проявляються під час відмови людини «сказати життю «Так» (В. Франкл, Д. Леонтьев).
У рамках вищезгаданого пояснення можна виокремити наступні аспекти самоздійснення:
- Результативний аспект - розкриває самоздійснення як завершеність, реалізованість особистості у бутті. Слід згадати Ш. Бюлер, яка розглядає самоздійснення саме як «результат, підсумок життя чи фази життя, коли цінності та цілі, до яких прагнула людина, свідомо чи підсвідомо, отримали адекватну реалізацію» [6; с. 126]. Натомість самореалізацію дослідниця схильна розглядати лише як «мить» процесу самоздійснення людини.
- Процесуальний аспект - відображає проблемність розгортання процесу самоздійснення у суб'єктному часі і просторі життєвого світу особистості, де акцент ставиться на мірі активності людини в процесі руху до здійснення своєї сутності.
- Діяльніший аспект - дозволяє вивчити самоздійснення через формулювання життєвої мети, досягнення якої задає напрямок саморозвитку в цілому. Ш. Бюлер доводить, що повнота самоздійснення залежить від вміння особистості визначати свої життєві цілі, які обов'язково мають бути максимально наближеними до її внутрішньої сутності. Саме тут знаходяться відповіді на проблеми мотивації, спрямованості, регуляції діяльностей, завдяки яким особистість прагне здійснити себе.
Інтегрування зазначених аспектів в єдине ціле призводить до розуміння того, що рівень чи повнота самоздійснення особистості у психологічному плані оцінюється досягнутими нею успіхами, які постають в її свідомості як опредметнені результати власної активності.
У зв'язку з цим, важливою характеристикою при вивченні професійного самоздійснення особистості виступає активність самого суб'єкта діяння. Використання цієї категорії дозволяє підкреслити у самоздійсненні ті аспекти ставлення людини до професійної діяльності, в яких воно розкривається з боку свого джерела - внутрішніх умов. Внутрішні умови, згідно С.Л. Рубінштейна, - це широкий спектр психологічних властивостей і станів людини. Серед них найбільше значення набуває система мотивів як система значимих ставлень та установок, спонукаючи людину до діяльності [8]. У такому випадку самоздійснення стає не лише детермінованим, але і спонтанійним, що перетворює його на одну з форм саморозвитку [5].
До числа внутрішніх умов самоздійснення також слід віднести і психодинамічні властивості як психофізіологічні передумови різних видів активності. Дані властивості спонукають, спрямовують та регулюють суб'єкта, реалізуючи її у виконавчих діях, а також властивості особистості, через які ця активність реалізується. Психодинамічні властивості як психофізіологічні функції мають не аби який вплив на ефективність та якість виконання діяльності. Остання виступає формою організації, обмеження та одночасно актуалізації активності суб'єкта, формою її визначення та відновлення. Тому, психодинамічні властивості як психофізіологічні передумови різних видів активності здійснюють вплив на успішність та працездатність людини, її психічний стан, задоволеність працею та психофізіологічні ресурси.
Б.М. Теплов неодноразово підкреслював, що одним із обов'язкових умов для типологічної інтерпретації «життєвих показників» виступають знання процесуального аспекту проявів активності [12]. Саме процесуальний, а не результативний підхід до оцінки можливостей людини дає змогу враховувати роль індивідуально-типологічних особливостей у її професійній діяльності, а особливо у процесі її професійного самоздійснення. Власне тому, важливим акцентом даного дослідження є вивчення професійного самоздійснення в єдності його психологічних та психодинамічних властивостей.
Об'єктивне вивчення процесу професійного самоздійснення неможливе без окреслення семантичного поля самого поняття. На основі аналізу існуючих підходів до визначення сутності досліджуваного феномену, під професійним самоздійсненням нами розуміється суб'єктно детермінований одночасно і процес і результат реалізації особистістю наявних потенцій та новоутворень, який зумовлений потужним прагненням людини досягти вершин реалізації у певній професійній діяльності.
У даному контексті дослідження психофізіологічних закономірностей професійного самоздійснення полягатиме через встановлення психофізіологічних особливостей науковців, на основі яких буде виокремлено найбільш стійкі взаємозв'язки, які відображають сутність професійного самоздійснення у психофізіологічному вимірі.
В основу методичного забезпечення даного дослідження доцільно покласти наступні принципи:
- принцип цілісності людини (Б.Г. Ананьев), відповідно до якого у процесі життя і діяльності людини певним чином відбувається «збирання себе у ціле, цільність» (С.А. Смирнов), що забезпечує самостворення (самомоделювання), а згодом і самопрезентацію себе світу;
- принцип системної детермінації дозволяє об'єктивувати психічні новоутворення, які завдають конкретний вектор самоздійснення людини. Даний принцип набуває особливого значення при обґрунтуванні саморозвитку людини як відкритої самоорганізуючої системи;
- принцип породження (В.Е. Клочко) дозволяє неперервне нарощування людиною своєї цілісності, адже будь-яка взаємодія, що реально здійснюється, є не лише основою для взаємовідображення тих, хто бере участь у цій взаємодії, але й їх взаємоперехід, який призводить до породження нової якості;
- принцип гетеростаза - людині притаманна здатність трансцендитувати свій стан, виходити за його межі (М.К. Мамардашвілі), що дозволяє людині не лише змінювати саму себе, а й брати відповідальність за вибір вектору спрямованості, міри повноти та змісту самоздійснення;
- принцип системної організації людської індивідуальності (фізіологічного, біоенергетичного, психічного, поведінкового, особистішого, соціально - психічного) виявляється у взаємозв'язку із значущими аспектами діяльності та соціальних взаємодій людини;
- принцип об'єктивності передбачає розкриття суттєвих, а не випадкових особливостей предмету дослідження.
У дослідженні брали участь наукові працівники науково-дослідних установ України віком від 30 років з обов'язковою умовою кар'єрного росту.
Мета експерименту полягає: 1) у визначенні загального рівня розвитку професійного самоздійснення вчених залежно від етапу їх професійного становлення; 2) у виокремленні особливостей професійного самоздійснення, які встановлюють найбільш стійкі взаємозв'язки (закономірності), утворюючи ядро професійного самоздійснення науковця у психофізіологічному вимірі.
Вивчення особливостей професійного самоздійснення вчених здійснювалося з урахуванням таких критеріїв: професійні досягнення особистості та задоволення / незадоволення від власних професійних досягнень.
Алгоритм дослідження професійного самоздійснення науковців представлено трьома етапами.
1 етап - передбачає з'ясування загального рівня розвитку професійного самоздійснення вчених залежно від етапу їх професійного становлення та міри вираженості окремих його особливостей, які представляють змістовний аспект професійного самоздійснення - його ціннісно-смислове наповнення шляхом за - діяння наступного психодіагностичного інструментарію:
- опитувальник професійного самоздійснення (О. Кокун);
- шкала самоефективності Р. Шварцера та М. Єрусалема;
- «Мотивація професійної діяльності» (методика К. Замфір у модифікації А. Реана);
- опитувальник кар'єрних орієнтацій «Якоря кар'єри» (Е. Шейн).
Показники, які дозволяють визначати рівень розвитку професійного самоздійснення (за О.М. Кокуном): внутрішньопрофесійні (потреба у професійному вдосконаленні, наявність проекту власного професійного розвитку, переважаюче задоволення власними професійними досягненнями, постійна постановка нових професійних цілей, формування власного «життєво-професійного простору») та зовнішньопрофесійні (досягнення поставлених професійних цілей, визнання досягнень фахівця професійним співтовариством, використання професійного досвіду та здобутків іншими фахівцями, розкриття особистішого потенціалу і здібностей у професії, вияв високого рівня творчості у професійній діяльності.
2-ий етап - націлений на вивчення психодинамічних властивостей науковців. Важливим акцентом даного дослідження є вивчення особливостей професійного самоздійснення вчених в єдності з їх психодинамічними властивостями за трьома «координатами» - вік, стать та індивідуально-типологічні властивості (як відносно стійкі властивості індивідуальності): характерологічні особливості та темпераментальні характеристики науковців.
В якості психодіагностичних засобів застосвуються:
- методика діагностики темпераментаЯ. Стреляу (адаптація Н. Данилової, О. Шмельова);
- методика визначення акцентуацій характеру X. Шмішека.
На 3 етапі - здійснюється визначення найбільш стійких взаємозв'язків між показниками професійного самоздійснення та психодинамічними властивостями науковців різного віку та статі; з'ясування основних детермінант професійного самоздійснення вчених на різних етапах їх професійного становлення.
Розглянуте вище дозволяє стверджувати, що кожен індивід протягом життя усвідомлює своє існування як постійне прагнення до самовдосконалення. Яскраво виражений потяг до саморозвитку стає вихідним моментом маніфестації трансцендентного бажання свого здійснення в активному діянні. Рух уперед до самоздійснення найповніше твориться в обраній професійній діяльності, при виконанні особистістю професійних обов'язків. Остання, як динамічна сфера існування особистості, як джерело пробудження в фахівцеві «потенціалів», забезпечує не лише реалізацію наявних, але й розвиток новоутворень. Останні є надійними показниками професійного самоздійснення фахівця, яке процесуально відбувається як особистісно-професійний розвиток, а його результат дозволяє досягати вершин професіоналізму людини.
Представлений алгоритм дослідження професійного самоздійснення, спрямований на виявлення найбільш стійких взаємозв'язків серед комплексу психологічних та психодинамічних властивостей фахівця, які у сукупності відображають сутність професійного самоздійснення у психофізіологічному вимірі. Проте, наданий алгоритм є лише одним із альтернативних варіантів вивчення цього складного феномена й у подальшому вимагає більш ретельного розгляду.
Список використаних джерел
професійний вчений самоздійснення
1. Абульханова-Славська К.А. Стратегия жизни. Методологические проблемы психологии / К.А. Абульханова-Славська. - М.: Мысль, 1991. - 299 с.
2. Брушлинский А.В. Проблема субъекта в психологической науке /А.В. Брушлинский // Психологический журнал. - 1991. - Т. 12. - №6. - С. 3-10.
3. Деркач А.А. Акмеологические основы развития профессионала. - М.: Изд - воМоск. психол.-соц. ин-та; Воронеж: НПО «МОДЭК», 2004. - 753 с.
4. Казакова Т.В. Философский анализ генезиса самоосуществления человека / Т.В. Казакова // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и исскуствоведение. Вопросы теории и практики. - Тамбов: Грамота, 2009. - №1 (2). - С. 51-54.
5. Костюк Г.С. Принцип развития в психологи / Г.С. Костюк // Методологические и теоретические проблемы психологи / Под ред. Е.В. Шороховой. - М.: Наука, 1969. - С. 118-152.
6. Максименко С.Д. Ґенеза здійснення особистості: Монографія / С.Д. Максименко. - К.: Вид-во ТОВ «КММ», 2006. - 240 с.
7. Рубинштейн С.Л. Бытиё и сознание / С.Л. Рубинштейн. - М.: Изд-во АН СССР, 1957. - 328 с.
8. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. - СПб: Питер, 2003. - 713 с.
9. Словник української мови: в 11-ти томах / За ред. І.С. Назарова, О.П. Петровської та ін. - Т. 9. - К., Наукова думка, 1978.
10. Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий / Б.М. Теплов. - М., Изд - во АПН РСФСР, 1961.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття життєвого і професійного самовизначення в психології, наукове дослідження цього феномену. Проблеми становлення особистості в старшому підлітковому віці, особливості професійного самовизначення, методика і результати практичного дослідження.
дипломная работа [134,0 K], добавлен 12.02.2011Дослідження типових патологічних психологічних характеристик мислення хворих на неврастенію. Загальні уявлення про мислення особистості. Аналіз динаміки мислення особистості при неврастенії. Методологічні основи патопсихологічного дослідження хворого.
курсовая работа [125,8 K], добавлен 21.09.2010Підготовка і проведення експериментального дослідження, інтерпретація результатів, підготовка психодіагностичного висновку. Використання комплексу тестових методик. Роль психологічних факторів у розвитку захворювання та вибір адекватних методів.
лабораторная работа [22,1 K], добавлен 27.01.2010Фізіологічні основи, властивості, види та головні ознаки сприйняття. Огляд психологічних теорій сприйняття: асоціативна та структуралістична теорії, гештальтпсихологія. Дослідження проблеми сприйняття в контексті основних напрямів психології ХХ ст.
курсовая работа [45,6 K], добавлен 12.01.2011Теоретико-методологічні засади дослідження динамічних процесів у малій групі в соціальній психології. Основи експериментального дослідження їх соціально-психологічних особливостей. Практичні рекомендації щодо досягнення згуртованості, уникнення конфлікту.
курсовая работа [73,5 K], добавлен 16.07.2011Аналіз наукової літератури з проблеми соціально-психологічного змісту підліткової тривожності. Дослідження психологічних особливостей соціальної тривожності підлітків та стратегій її подолання. Оцінка та інтерпретація результатів проведеної роботи.
курсовая работа [80,0 K], добавлен 27.07.2015Огляд синдрому професійного вигоряння, виснаження емоційно-енергетичних ресурсів організму людини. Характеристика особистого, рольового та організаційного факторів виникнення даного синдрому. Дослідження змін у поведінці при тривалому хронічному стресі.
презентация [107,7 K], добавлен 23.10.2012Професійні кризи вчителя в умовах сучасного освітнього простору. Поняття, основні причини виникнення та прояви синдрому професійного вигоряння. Обґрунтування оптимального варіанту подолання проблеми професійного вигоряння та інших професійних криз.
курсовая работа [53,5 K], добавлен 22.11.2014Аналіз теоретичних підходів до дослідження проблеми спільної діяльності. Команда та колектив як суб’єкти спільної діяльності. Експериментальне дослідження соціально-психологічних особливостей уміння і готовності особистості до колективної праці.
курсовая работа [93,8 K], добавлен 27.06.2015Теоретичний аналіз феномену професійного стереотипу, його психологічних характеристик та особливостей. Організація та процедура проведення емпіричного дослідження серед осіб раннього юнацького віку (учнів 10 класів) по вивченню професійних стереотипів.
дипломная работа [72,0 K], добавлен 04.10.2011Історія дослідження, причини виникнення та аспекти емоційного вигорання. Симптоми професійного вигорання організацій. Вигорання працівників психологічних служб. Правила для зниження ризику розвитку профдеформацій. Профілактика та подолання стресу.
реферат [45,6 K], добавлен 21.12.2011Теоретичний аналіз дослідження психологічних особливостей учнівських груп і згуртованності. Поняття малої групи, рівневий аналіз групової структури. Розвиток особистості дитини у шкільному віці. Особливості структури міжособових відносин в групах дітей.
курсовая работа [33,9 K], добавлен 15.09.2009Аналіз причин формування синдрому психічного вигорання. Професійне вигорання в контексті психологічного опору. Профілактика морально–професійної деформації правоохоронців. Аналіз та інтерпретація результатів вивчення професійного вигорання правоохоронців.
дипломная работа [918,4 K], добавлен 29.11.2011Основні чинники і симптоми професійного вигорання. Особливості прояви синдрому вигорання в медицині. Методики, які вивчають синдром професійного вигорання. Практичне дослідження синдрому вигорання в умовах медичного закладу, результати обстеження.
курсовая работа [122,8 K], добавлен 15.01.2009Креативність як особливість інтелекту. Теоретичні засади дослідження психологічних особливостей людини. Процедура та методика дослідження психологічних особливостей креативності працівників банку. Рекомендації щодо подальшого розвитку цих якостей.
дипломная работа [136,1 K], добавлен 11.07.2014Аналіз досліджень з проблеми адаптації до професійного стресу. Специфіка професійної діяльності працівників колекторської компанії. Емпіричне дослідження та рекомендації щодо уникнення стресових ситуація в процесі діяльності колекторської компанії.
дипломная работа [373,7 K], добавлен 14.07.2013Проблема вікових особливостей пам‘яті молодших школярів у психолого–педагогічній літературі. Загальна характеристика пам’яті у дітей молодшого шкільного віку. Експериментальне дослідження рівня пам‘яті учнів початкових класів, аналіз результатів.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 25.02.2011Показники творчих здібностей, проблеми дослідження механізмів творчості. Взаємозв'язок мислення і креативних здібностей, дослідження творчого потенціалу студентів. Експериментальне дослідження творчого потенціалу студентів гуманітарного факультету.
дипломная работа [3,4 M], добавлен 10.11.2010Комунікація як основа професійного спілкування. Сутність понять комунікативних вмінь та навичок. Дослідження психологічних особливостей комунікативних умінь та навичок фахівців фармацевтичної галузі. Психологічний тренінг з розвитку умінь та навичок.
дипломная работа [291,3 K], добавлен 22.06.2014Професійна придатність: поняття, способи формування і діагностики. Професія медичного працівника. Розвиток професійної придатності медичної сестри. Порівняльне дослідження психологічних якостей особистості медсестри-фельдшера і медсестри-лаборанта.
курсовая работа [36,4 K], добавлен 20.02.2012