Проблема особистості учня як провідна тенденція у системі психологічних поглядів Г.С. Костюка

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ПРОБЛЕМА ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ ЯК ПРОВІДНА ТЕНДЕНЦІЯ У СИСТЕМІ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОГЛЯДІВ Г.С. КОСТЮКА

Н.А. Харченко

(м. Умань)

В статье на основе анализа системы взглядов Г. Костюка на развитие личности школьника определено их влияние на психическое развитие личности в структуре становления современной психологической науки. Характеризуется и обосновывается научная позиция ученого относительно факторов влияния на психологическое развитие личности. Отмечается, что развитие личности школьника, по мнению Г. Костюка, порождает ее индивидуальное своеобразие.

Диалектическая связь обучения личности и ее психическое развитие, предложенная Г. Костюком, формирует целостную систему знаний и структуру убеждений молодых специалистов в области психологии относительно дальнейшей разработки и совершенствования этой проблематики и играет важную роль в непосредственном воздействии общества на личность в частности.

психічний розвиток особистість школяр

Актуальність дослідження. Реформування системи освіти в Україні в сучасних умовах передбачає докорінні інноваційні зміни в усіх сферах навчального середовища. Особливий акцент вчені роблять на проблемі розвитку особистості, визначенні основних факторів впливу на зазначений процес. У зв'язку з цим, особистісно-орієнтований підхід набуває важливий колорит в галузі не тільки педагогічної, а й психологічної освіти, адже ці науки безсумнівно мають спільні точки дотику і інтегруються в багатьох ланках.

Особистісно-орієнтований підхід у психологічній науці передбачає становлення і характеристику основних шляхів розвитку та визначення факторів впливу на індивіда, що дозволить більш грунтовно аналізувати його психічні стани і за допомогою цього коригувати недоліки у навчально-виховній діяльності. Тому, важливо розглянути погляди вчених на систему розвитку особистості і на основі цього сформулювати основні положення, на яких необхідно акцентувати увагу психологічної науки сучасності.

Питанню характеристики і обгрунтування положень щодо розвитку особистості приділяли значну увагу провідні вчені-психологи України та зарубіжжя. Зокрема, досить змістовний аналіз даного процесу простежується в роботах Г. Костюка, С. Максименка, Ж. Піаже, І. Зимньої, К. Платонова, А. Петровського, Е. Еріксона та ін. Так, у своїх працях в області психологічної науки С. Максименко удосконалює погляди на теоретичні положення розвитку особистості, запропоновані Г. Костюком. «Особистість, - у розумінні С. Максименка, - це форма існування психіки людини, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності і саморегуляції і має свій унікальний і неповторний внутрішній світ» [7, с. 25] А. Петровський пропонує концепцію персоналізації особистості, а К. Платонов вважає, що «діяльність - єдиним ефективним засобом бути особистістю» [2, с. 435].

В системі психологічних поглядів на теорію розвитку особистості школяра на особливу увагу заслуговують погляди Г. Костюка. Вчений у своїх роботах акцентує увагу на закономірностях розвитку індивіда, визначає рушійні сили психічного розвитку особистості, характеризує властиві суб'єкту внутрішні протиріччя, що впливають на зазначені вище процеси і обгрунтовує свої положення щодо проблематики розвитку особистості, які викликають інтерес і носять значущий практичний науковий зміст.

Мета статті - на основі літературних і методико-психологічних джерел проаналізувати систему поглядів на теорію розвитку особистості школяра Г. Костюка, вказати на провідні вектори думок вченого щодо цієї проблеми, визначити роль поглядів Г. Костюка на психічний розвиток особистості в структурі становлення психологічної науки сучасності.

Теоретичне дослідження. Г. С. Костюк широко відомий у вітчизняній та світовій психології вчений, плідно розвивав теоретико-методологічні основи психологічної науки, проблеми мислення і розумових здібностей, обгрунтовував принципи розвитку психології, розробляв теорію і практику педагогічного керівництва психологічним розвитком особистості, її професійним становленням протягом усього життя.

В системі наукових поглядів Г. Костюка простежується акцентуація уваги вченого на три основні вектори в психологічній науці: обгрунтування та удосконалення теорії розвитку особистості, характеристика проблемних аспектів розвитку здібностей індивіда, а також аналіз мислення в контексті розумового розвитку. Вчений рішуче відхиляв односторонні, спрощені тлумачення, наполягав на необхідності врахування багатогранності, різнобічність, суперечливо досліджуваних психологією, їх «складної діалектики».

Особливу увагу Г. Костюк приділяв тісному зв'язку психології з педагогічною наукою і практикою навчання і виховання. В його працях розкривається діалектичний взаємозв'язок навчання і психічного розвитку, уточнюється особливості створення за допомогою цих процесів передумов для успішного перебігу останнього.

Наукові погляди Г. Костюка на особистість школяра відзначаються особливою чіткістю, в порівнянні з іншими вченими, цілісністю, експериментальної вивіреністю, теоретичної завершеністю. Г. Костюк зазначає, що індивід стає суспільною істотою, особистістю в залежності від формування свідомості, системи психічних властивостей, яка внутрішньо визначає його поведінку, дозволяє брати участь у суспільному житті, створення громадсько необхідних матеріальних і духовних цінностей. Разом з тим, «об'єктивна соціальна сутність особистості завжди реалізується суб'єктивними психічними засобами» [3, с. 78].

Г. Костюк підкреслює, що соціальну сутність особистість школяра проявляє, незважаючи на місце, яке вона займає в системі суспільних відносин; це проявлятися в взаємозв'язку її функцій і ролі, а також у тому, наскільки вона усвідомлює своє суспільне становище, як до нього ставиться, якими психічними властивостями володіє. З іншого боку, психічну діяльність і відповідні процеси особистість реалізує через систему нейрофізіологічних механізмів, функціонування яких залежить від інших систем організму і які визначають динаміку формування, перебігу, становлення цієї діяльності та особистісних властивостей.

«Дитина розвивається, - писав Григорій Костюк, - як особистість, вростаючи в суспільне середовище, культуру соціуму, систему суспільних відносин, а спрямовується цей процес навчанням і вихованням в його різних формах» [4, с. 111].

Психічний розвиток дитини відбувається в єдності з його фізичним розвитком. Він характеризується якісними і кількісними змінами. У ході взаємодії дитини з навколишнім природним та суспільним середовищем і придбання ним досвіду прояву її первинних властивостей. Залежно від умов розвиваються окремі дії і психічні процеси, які вона включає, що в свою чергу призводить до подальшого розвитку діяльності в цілому.

Соціальні фактори діють на психічний розвиток особистості через власну діяльність дитини, завдяки чому вона засвоює соціальний досвід, «вростає в життя суспільства», а зовнішні, інтеріндивідуальні відносини переходять у внутрішні, інтраіндивідуальні властивості особистості. Цей процес залежить від суб'єктивних умов - ставлення особистості до цієї діяльності, її внутрішньої позиції, життєвого сенсу. Тому однакові зовнішні обставини можуть по-різному впливати на розвиток підростаючої особистості.

Суспільна система в якій народжується індивід і в життя якої поступово включається, впливає на його розвиток своєрідними, історично виробленими способами. Обумовлені її історією духовні здобутки попередніх поколінь передаються новому поколінню не через хромосомний апарат, а через спілкування дітей зі старшим поколінням. Молодше покоління послідовно засвоює ці матеріальні і духовні цінності, здійснюючи відповідну їм пізнавальну практичну діяльність.

Психічний розвиток особистості триває як у навчальній, ігровій, так і в трудовій, професійній діяльності. З віком значення і співвідношення цих видів діяльності змінюється: поступово на перший план, поряд із засвоєнням, виходить створення суспільних цінностей. Звідси зрозуміло, що психічний розвиток особистості охоплює весь життєвий шлях людини, він здійснюється при безперервному навчанні і вихованні на власному досвіді і досвіді інших, хоча провідну роль відіграє і особиста діяльність, спрямована на примноження матеріальних і духовних цінностей. У цьому процесі здійснюється не тільки відтворення, повторення видових особистісних властивостей людини, але і їх подальший розвиток.

Провідна роль у психічному розвитку дитини належить навчанню. Воно відіграє провідну роль у психічному розвитку дітей та молоді. Від навчання, його змісту, форм і методів залежать темпи переходу індивіда від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. У нашому суспільстві переходи від нижчих до вищих ступенів онтогенезу прискорюються у зв'язку з тим, що на кожному його етапі діти засвоюють набагато більший, ніж раніше, обсяг складної за своїм науковим змістом інформаціі. Навчання не тільки використовує наявні в учнів можливості, але і розвиває їх. Однак, провідна роль навчання залежить від того, що учні засвоюють. Звідси випливає важливість завдання: посилювати внесок навчання розвитку психіки учнів на всіх етапах, удосконалювати для цього зміст їх навчальної діяльності та методи управління нею [1, с. 42].

Одним з центральних у принципі розвитку, за Григорієм Костюком, є діалектичне положення про рушійні сили, згідно з яким «особистість розвивається у зв'язку з внутрішніми протиріччями», які обумовлені її ставленням до навколишнього середовища, реальними успіхами і невдачами, порушенням рівноваги між індивідом і суспільством [3, с. 123]. До того ж протиріччя як рушійні сили розвитку особистості стосуються як окремих її сторін, так і всього психічного життя в цілому. Причому в історії індивідуального становлення людини одні тенденції відживають, інші з'являються, зміцнюються. Цей рух триває в діалектичному взаємозв'язку старого і нового, прогресу і регресу. Отже, нове народжується в старому, зберігаючи в собі багато чого з нього, і одночасно обов'язково містить нові риси і можливості [3, с. 126].

Важливою для розуміння особистості школяра, на думку Г. Костюка, є проблема співвідношення загального, типового та індивідуального в особистості. Адже особистість не зводиться тільки до індивідуальних її особливостей, і зрозуміти індивідуальне, одиничне можна тільки в його зв'язку із загальним. Загальне проявляється завжди в особливому та індивідуальному.

Розкриваючи взаємозв'язок між навчанням і психічним розвитком особистості школяра, у своїх роботах Г. Костюк показав, що розвиваюча функція навчання реалізується лише за певних умов. «Провідна роль навчання в розумовому розвитку учнів здійснюється не сама по собі, а при впливі певних умов, які створюються побудовою самого змісту навчання, організацією навчального процесу, активними його методами, за яких учень виступає не тільки як об'єкт, але і як суб'єкт навчання... Сказане стосується і виховання» [7, с. 60].

Дослідження Григорія Силовича дозволили йому сформулювати цілісну концепцію розвитку і становлення особистості на різних етапах онтогенезу. У свої працях він переконливо довів, що розвиток особистості є результатом діалектичної взаємодії середовища, спадковості і активної діяльності людини. Особистість - це складне утворення, цілісна «структура структур» психічних особливостей, які включають цілий ряд компонентів в їх взаємозв'язках: індивідуальна своєрідність мотивів, цілей, розумових та інших якостей, спрямованість на усвідомлення суспільних цінностей, самовиховання, самореалізації.

У дослідженнях Г. Костюка багато уваги приділено вивченню мислення дітей дошкільного віку, зокрема, з'ясуванню умов за яких у них виникає перше усвідомлення якісних відносин між предметами, а також як здійснюється перехід від сприйняття груп предметів в поняття про їх число. Проведені під його керівництвом дослідження дали підставу зробити висновок, що поняття числа виникає у дитини в результаті пізнання ним кількісних відносин між предметами. Дитина абстрагує число цих предметів і цей процес є для неї активним. Абстрагування передбачає вироблення в умовах мовного спілкування з дорослим нових способів дій (спочатку практичних, а після розумових) з об'єктами. Ці дії полягають у виділенні об'єктів як одиниць за деякою сукупністю, об'єднанні в групи окремих одиниць, віднесення їх до класів множин, розташуванні останніх у зростаючому порядку. Цим пояснюється те, що з самого початку в понятті числа поєднується єдність аналізу і синтезу. Отже, поняття числа за способом походження - продукт аналізу і синтезу, абстрагуючих і узагальнюючих дій дитини з об'єктами, а за своїм змістом - знання їх кількісних відносин. Г. Костюк стверджував, що «вироблення у дітей перших понять про кількість відбувається за допомогою тих же операцій, та інших понять, тільки тут вони набувають своїх особливостей, обумовлених своєрідністю відносин об'єктів, які пізнаються дітьми» [4, с. 307].

У розумовій діяльності учнів дуже важливу роль відіграють такі її мотиви, як потреба зрозуміти, допитливість, інтерес до науки, любов до знання, до книги, усвідомлення необхідності грунтовно засвоїти знання з різних предметів, почуття відповідальності за їх засвоєння, потреба поділитися своїми знаннями з іншими людьми.

Процес розвитку особистості школяра безрозривно пов'язаний з характером її діяльності. У діяльності дитини зароджується і розвивається здатність перетворювати об'єкти в образах, створювати уявлення про такі предмети та явища, що він безпосередньо не сприймав. Процеси мислення, що спочатку безпосередньо «вплітаються» в практичні дії дитини, потім виділяються в особливі розумові дії з об'єктами. Вони дозволяють дитині отримувати знання про такі властивості і ставлення до речей, які не можна безпосередньо сприйняти або представити. Відбуваються переходи від живого споглядання до мислення, від наочно-дієвого до образного, а далі - до понятійного мислення, спочатку конкретного, потім абстрактного. Завдяки цьому, зазначає Г. Костюк, відчуваються структурні зміни у навчальній діяльності особистості, спрямовані на засвоєння знань, умінь і навичок.

У зв'язку з розвитком діяльності складаються і психічні властивості особистості, тобто їх розумові, емоційні і вольові риси, здібності і моральні якості. Формування особистості школяра, за Г. Костюком, як суспільної істоти виражається в тому, що на кожному етапі свого розвитку вона займає певне місце в доступній для неї системі суспільних відносин, виконує складні обов'язки.

Ще одним фактором, який безпосередньо впливає на розвиток особистості школяра є виховання. Виховання по своїй суті, це керівництво індивідуальним становленням людської особистості, формування її рис і якостей, відповідних вимогам суспільства, його ідеалам. «Виховувати - це проектувати поступове становлення якостей майбутньої особистості та керувати здійсненням зазначених проектів» [3, с. 380]. Процес виховання породжує суперечності між зовнішніми і внутрішніми факторами, які спонукають до обґрунтування умов, що визначають розвиток особистості.

Чимало уваги у своїх науково-психологічних надбаннях Г. Костюк приділяє структуризації процесу розвитку особистості. З точки зору вченого, структура особистості - це єдність різних взаємопов'язаних психічних процесів і властивостей. Вона одночасно і динамічна, і стійка, що дозволяє їй «бути незалежною від безпосередніх впливів оточення, не піддаватися спокусам, проводити певну лінію поведінки, змінювати навколишнє середовище відповідно до своїх намірами і планами, створювати обставини власного розвитку» [5, с. 82, 83]. Тому особистість школяра - це ще й глибоко діалектична система, яка саморегулюється, вдосконалюється і якій притаманна «суперечлива єдність протилежних тенденцій і процесів, таких як інтеріоризація і екстеріорізація, диференціація та інтеграція, тяга до спілкування, самотності та відділення».

Вважаючи проблему створення психологічної структури однією з основоположних при побудові цілісної моделі особистості, Григорій Костюк підійшов до її вирішення шляхом ретельного наукового аналізу діяльності. Він пояснює це тим, що «психічні властивості виробляються в діяльності людини, по-різному, залежно від соціальних умов, її змісту і структури, від ставлення до неї самої особистості» [3, с. 81]. Таким чином, внутрішня організація особистості пов'язана зі структурою діяльності. «Властивості особистості, які утворюються під час діяльності, - писав видатний психолог, - входять в структуру її подальшої діяльності, відчувають в ній різні зміни, диференціюються, інтегруються і стають компонентами більш складного цілого, яким є структура особистості, є стійка і водночас динамічна система психічних властивостей» [3, с. 81] .До основних складових структури особистості школяра вчений відносить наступні:

підсистема спрямованості: ставлення особистості до навколишнього світу, за яким стоять його потреби та інтереси, ціннісні орієнтації, цілі й установки, моральні та інші почуття;

підсистема освіченості: придбані особистісні знання (останні визначають також форму існування свідомості);

свідомість і самосвідомість, завдяки яким людина стає особистістю, яка усвідомлює навколишнє буття і самого себе, свої відносини, функції та обов'язки;

розумові якості, тобто внутрішні можливості особистості здійснювати виділення цілей і завдань життєдіяльності;

динамічні особливості поведінки (темперамент), які є спадковими за своїм походженням, але в тій чи іншій мірі підпорядковані соціально певним рисам особистості;

характер як індивідуальне своєрідність психічного складу особистості, який проявляється в її відношенні до суспільства, інших людей, праці, своїх обов'язків, нарешті до себе самої [8, с. 65, 66].

Висновки. Отже, у процесі розвитку людина стає свідомої особистістю, тобто «системою психічних властивостей, внутрішньо обумовлює певну стійкість її поведінки, логіку дій в гармонії з наявними у неї поглядами, моральними переконаннями, характерологическими рисами і місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин. Особистість у відношенні до суспільства - "підсистема", але одночасно вона є складною цілісною системою систем, яка внутрішньо взаємопов'язана, іерархізірованих» [3, с. 113].

Таким чином, розвиток особистості школяра в працях Г. Костюка породжує її індивідуальна своєрідність. Виникають відмінності у функціональних особливостях нервової системи, у фізичних і психічних властивостях особистості, в її потребах, інтересах, схильностях, здібностях і характерологічних рисах. Стійкість впливає на її поведінку, взаємини в соціумі. Діалектичний зв'язок навчання особистості та її психічний розвиток, запропонований Г. Костюком, формує цілісну систему знань і структуру тверджень молодих фахівців у галузі психології щодо подальшої розробки та вдосконалення цієї проблематики і грає важливу роль в безпосередньому впливі суспільства на особистість зокрема.

Література

1.Вікова психологія: навч. Посібник / За заг. ред..Г.С. Костюка. - К.: Радянська школа, 1976. - 272 с.

2.Общая психология: Учебник / А. Скрипченко, Л. Долинская, С.Огороднийчук и др.. - М.: Просвещение, 2005. - 464 с.

3.Костюк Г. С. Учебно-воспитательный процесс и психическое развитие личности / Под ред. Л. М. Проколиенко; Ред. В. В. Андриевская, Г. А. Балл, А. Т. Губко, А. В. Проскура. - М.: Сов. школа, 1989. - 608 с.

4.Костюк Г.С. Движущие силы развития и воспитания / / Хрестоматия по педагогике. - М.: Педагогика, 1976. - С. 55-67.

5.Костюк Г.С. О развитии мышления у детей (возникновение понятия числа у детей) // Учебно-воспитательный процесс и психическое развитие личности. - М.: Просвещение, 1989 - С. 300-307.

6.Костюк Г.С. Способности и их развитие у детей // Учебно-воспитательный процесс и психическое развитие личности. - М.: Просвещение, 1989. - С. 307-373.

7.Максименко С. Д., Максименко К. С., Папучи М.В. Психология личности.: - М.: Издательство ООО «КММ», 2007. - 296 с.

8.Рыбалка В. Григорий Костюк: психологическая теория личности / В.Рыбак // Психология и общество, 2002. - № 1. - С. 10-17.

Размещено на Allbest.ru