Психологічний аналіз особливостей життєстійкості сучасної студентської молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ СУЧАСНОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Л.М. Кузнєцова

Постановка проблеми

Мінлива соціально-економічна реальність сьогодення та драматичні події в країні деструктивно позначаються на психологічному стані громадян, блокують їхні адаптогенні ресурси, знижуючи здатність долати психоемоційне напруження та приймати конструктивні рішення у складних, а часто і небезпечних життєвих ситуаціях.

Відповідно все більш актуальною стає тема життєстійкості особистості, а особливо - студентської молоді, яка на межі 2013 і 2014 років опинилась в епіцентрі буремних соціально- політичних подій, заявивши про себе, як потужну рушійну силу суспільних перетворень.

На сьогодні феномен життєстійкості ще не досить досліджений, в науковій психологічній літературі бракує одностайного тлумачення його сутності, відсутня єдина позиція щодо співвідношення концептів «життєстійкість», «життєздатність», «стресостійкість», «життєтворчість», «зрілість» та ін. Так, з англійської мови поняття «життєстійкість» («hardiness») перекладається як витривалість, стійкість, здоров'я, відвага, різкість, нахабство. Досить поширеним в англомовному світі є відповідне поняття «hardy personality» - витривала, стійка, загартована, смілива, зухвала, нестримна людина. При цьому результати всіх досліджень проявів феномена «hardiness» переконливо доводять його роль у процесах соціально- психологічної адаптації особистості, її здатності опиратись деструктивному впливу стресорів повсякденного життя та екстремальних ситуацій, ефективно функціонувати та реалізовувати внутрішній потенціал. Це підтверджує важливість досліджень особливостей прояву, закономірностей та рівнів розвитку життєстійкості сучасної молоді і, передусім, студентства як найбільш прогресивної та соціально-активної її групи.

Мета нашої статті - зробити психологічний аналіз проявів та взаємозв'язків дефіцитних і ресурсних якостей у структурі життєстійкості сучасної студентської молоді.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Сьогодні концепція життєстійкості активно розвивається та впроваджується за кордоном в галузі медицини, зокрема, охорони здоров'я та догляду за хворими, сферах громадської безпеки, військових операцій, спорту, бізнесу, сім'ї. На Заході все більшої популярності набуває «стрес-менеджмент» - система технологій мінімізації деструктивних ефектів стресу, що включають прийоми формування і тренування життєстійких якостей та переконань особистості. Серед останніх досліджень відзначимо теоретичні та прикладні розробки представників Інституту життєстійкості (Чикаго, США), Лабораторії дослідження життєстійкості при Каліфорнійському університеті, наукові праці їхнього ідейного натхненника й координатора С.Мадді, а також Д.Кошаби, Ч.Сенсана, Р.Харві, В.Шарми. В російській та вітчизняній психології виділимо публікації Д.О.Леонтьєва, Т.В.Наливайко, О.І.Рассказової, Л.А.Александрової, А.М.Фомінової, М.Р.Хачатурової, М.В.Логінової, Н.М.Волобуєвої, М.Ю.Кузьміна, Х.С.Іванової, О.В.Юдіної, Т.О.Ларіної.

Результати теоретичного дослідження

Життєстійкі переконання, пов'язані з вірою особистості в можливості впливати на ситуацію та готовністю активно діяти, знижують стресогенний вплив складних обставин на людину і, водночас, стимулюють її боротися з труднощами, долати перешкоди, дбаючи про збереження та зміцнення власного здоров'я. Висока життєстійкість запобігає виникненню психогенній, виконує роль своєрідного буфера перед загрозою розвитку захворювань і неминучого зниження ефективності діяльності [8]. В ситуації особистісного вибору життєстійкість є фактором, що схиляє особистість до пошуку нових, незвичних рішень, знижує страх перед невизначеністю. Так, за позицією Д.О.Леонтьєва, ця психологічна якість - «один з ключових параметрів індивідуальної здатності до зрілих і складних форм саморегуляції, одна з опорних змінних особистісного потенціалу» [5, с. 54].

Таким чином, досліджуваний концепт відображає феноменологію внутрішнього потенціалу особистості, що охоплює такі аспекти, як воля, сила Его, внутрішня опора, локус контролю, готовність діяти, воля до пошуку сенсу. Життєстійкість є цілісною системою взаємовідносин людини зі світом, умовою її опірності до стресогенних впливів довколишньої дійсності, ресурсом успішної соціальної адаптації, самореалізації і самоствердження - самодетермінації, тобто реалізації особистістю свого життєвого призначення [1]. При цьому мова йде про багатокомпонентне особистісне утворення, що включає в себе три порівняно автономних атитюди: «включеність», «контроль», «прийняття ризику», які в індивідуально своєрідних поєднаннях визначають особливості самоставлення особистості та її віру в свою здатність впливати на ситуацію, боротися з труднощами і долати перешкоди, детермінують стратегію поведінки у складних життєвих обставинах.

«Включеність» («commitment») - переконаність людини в тому, що оточуючі її цінують і поважають, впевненість у своїх силах, в правильності і корисності виконуваної діяльності, суспільній значущості її результатів. Також це здатність одержувати щире задоволення від спілкування і праці, схильність сприймати довколишню дійсність та різноманітні життєві події, як джерело яскравих вражень, цікавих фактів, безцінного досвіду.

Особистості з розвиненим компонентом «включеність» намагаються бути завжди у вихрі подій, розширювати коло контактів, відчувають інтерес до всього нового та незвичного. Нерозвинена «включеність» породжує відчуження індивіда від оточуючих та неприйняття себе, почуття знехтуваності, «випадіння» з контексту життєвих подій. Натомість надмірний розвиток зазначеної установки, на нашу думку, загрожує переростанням «включеності» у «розпорошення», гіпоманію з тенденцією переоцінювати ресурс власної витривалості, що може призвести до емоційного «вигорання».

«Контроль» («control») - установка завжди боротися для досягнення мети, адже розвиток подій у будь-якій ситуації підвладний людині, докладені зусилля виправдані, навіть якщо не увінчуються абсолютним успіхом, а поразка вимагає реваншу. Це переконаність у тому, що кожен сам обирає свій шлях та несе відповідальність за власне життя.

Розвинений атитюд «контроль» мають особистості, які ніколи не «пливуть за течією», не бояться непередбачуваних труднощів, не шкодують сил та часу на шляху до важкодосяжних цілей, але за необхідності здатні вносити корективи до плану дій, не сумніваються в правильності прийнятих рішень і своїй здатності втілити їх у життя. Слабко розвинений «контроль» провокує відчуття власної безпорадності та нікчемності, страх майбутнього і «опускання рук». Однак «гіперконтроль» є джерелом внутрішнього примусу, прагнення влади, схильності брати на себе забагато відповідальності, переоцінювати свою роль в життєвих подіях та долі оточуючих.

«Прийняття ризику» («виклик» - «challenge») - установка шукати позитив у всьому, що відбувається з людиною, переконаність у тому, що не тільки успіхи, а і невдачі є рушієм особистісного зростання, що здобутий життєвий досвід - джерело неоціненних знань.

Особистості з розвиненим компонентом «прийняття ризику» прагнуть «жити на повну, залишаючись вірним собі та не граючи ролей», схильні «гнатись за мрією», їм властиві позиції: «краще журавель в небі, ніж синиця в руках», «краще шкодувати про зроблене, ніж жалкувати за втраченими можливостями», а також готовність ризикувати, навіть коли досягнення успіху сумнівне, зневага до опортунізму, споживацького способу життя, пріоритетів комфорту і власної безпеки.

Нерозвинене «прийняття ризику» стримує зростання та прояв внутрішнього потенціалу, блокує розвиток самопізнання, обмежує активність та ініціативу людини, супроводжуючись надмірною тривогою в ситуаціях невизначеності, консервативністю і ригідністю, домінуванням мотивації уникнення невдач над прагненням досягнути успіху. Водночас, завищені показники прояву цього атитюду можуть свідчити про його трансформацію у «кидання виклику», тобто схильність до необґрунтованого ризику, імпульсивних вчинків, «втечі у фантазії», установку «жити одним днем», уникаючи рутини та будь-яких обмежень власної свободи.

У своїх дослідженнях С.Мадді довів важливість розвитку всіх трьох компонентів «hardiness» для повноцінного функціонування особистості, оптимального рівня її працездатності і збереження здоров'я в стресогенних умовах за рахунок успішного долання психоемоційного напруження і сприйняття більшості стресорів як неістотних [8]. При цьому значущими є не стільки прояви всіх трьох атитюдів життєстійкості, скільки їх узгодженість, адже варто говорити про «системний, синергічний характер їхньої взаємодії між собою, при якому сумарний ефект перевищує суму ефектів кожного компонента окремо» [5, с. 5]. Так, за даними зробленого теоретичного аналізу, установки «включеність» та «прийняття ризику» взаємно підсилюють одна одну, а атитюд «контроль» сприяє більшій конструктивності їх проявів.

Існуючі на сьогодні дані щодо особливостей життєстійкості студентської молоді є досить неоднозначними. Так, за результатами досліджень Н.М.Волобуєвої, структура цієї психічної якості в студентів індивідуально-варіативна, однак атитюд «включеність» домінує, а «прийняття ризику» найменш розвинутий, що свідчить про готовність студентської молоді активно включатися в процес діяльності, але ускладнене конструктивне сприйняття негативного досвіду та «життєвих уроків» [2]. Втім, емпіричний матеріал, одержаний О.В.Юдіною, демонструє протилежний результат: показники «включеності» у сучасної студентської молоді нижчі за середньостатистичні, а «прийняття ризику», навпаки, дещо їх перевищують [7]. Експериментальні дослідження М.В.Логінової також свідчать на користь саме такого співвідношення зазначених атитюдів, проте тільки у студентів стаціонару, в той час як у представників заочного відділення (як старших, залучених до ширшого кола сфер діяльності і більш професійно реалізованих) у структурі життєстійкості домінує компонент «включеність», а схильність ризикувати, кидаючи виклик життєвим обставинам, слабко проявляється [6].

За позицією М.Ю.Кузьміна, співвідношення складових життєстійкості суттєво залежать від віку студентів: для молодших курсів притаманна менш розвинена «включеність» і більше - «прийняття ризику», а у студентів старших курсів є вища готовність брати на себе відповідальність за своє життя (прояви атитюду «контроль»), при чому в молодших студентів спостерігається нижчий рівень життєстійкості, порівняно зі старшими, що пов'язано зі страхом відповідальності та її униканням у перших [4]. Водночас, за даними експерименту, проведеного Х.С.Івановою, на структуру і специфіку життєстійкості студентів суттєво впливає їхня професійна спеціалізація. Так, студенти-психологи більш життєстійкі і мають вищий рівень розвитку атитюду «включеність», ніж студенти-математики (дослідниця пояснює це роллю гуманітарної освіти у формуванні життєстійких переконань) [3].

Втім, особливості життєстійкості сучасного українського студентства практично не досліджені, а тому, зважаючи на актуальність проблематики, потребують більш глибокого вивчення та аналізу в контексті суспільних процесів сьогодення.

Викладення основних результатів дослідження

Експериментальне дослідження проводилось в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова. Вибірка обстежуваних - 45 студентів ІІІ курсу Інституту природничо-географічної освіти та екології. Емпіричні дані збирались у процесі тестування респондентів з використанням методики «Тест життєстійкості» (авт. С.Мадді, адапт. Д.О.Леонтьєвим, О.І.Рассказовою) [5], вивчення відомостей начальної успішності студентів за весь період навчання (розрахунок середнього балу успішності), бесід з досліджуваними та спостереження за їхньою поведінкою в напружених ситуаціях навчального процесу, фіксації особливостей проявів атитюдів життєстійкості.

Згідно з результатами експерименту (див. табл.1), більше половини (60%) респондентів мають середній рівень життєстійкості, тобто, в цілому, здатні успішно функціонувати в складних умовах сьогодення, але їм бракує «запасу міцності» - внутрішніх ресурсів для збереження здоров'я при посиленні впливу стресогенних факторів. Так, лише у 20% досліджуваних студентів виявлено високий рівень розвитку психічної якості «hardiness», а отже, і потенційної здатності до повноцінної самореалізації. Водночас, рівноцінна кількість учасників експерименту мають низьку життєстійкість, що свідчить про необхідність надання їм психологічної допомоги.

Таблиця 1

Рівні прояву життєстійкості та окремих її компонентів у досліджуваних студентів