Основні напрямки дослідження перинатальної психології

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Основні напрямки дослідження перинатальної психології

Ю.О. Сіденко

Черкаси

Постановка проблеми. Інтерес до перинатальної психології за останні роки зріс у зв'язку із необхідністю пошуку способів, які дозволяють покращити демографічну ситуацію, зупинити тенденцію збільшення кількості новонароджених із нервово-психічними розладами.

Мета статті: здійснити аналіз напрямів дослідження перинатальної психології в науковій літературі.

Виклад основного матеріалу. Проблема перинатального періоду привертає увагу багатьох дослідників з різних галузей науки і практики. За кордоном розвиток перинатології був пов'язаний, з одного боку, з діяльністю лікарів-новаторів, що шукали нові шляхи в акушерстві (Ф. Ламазе, М. Оден, Дж. Дік-Рід та ін.), з іншого боку, він був зумовлений сильним впливом психоаналізу. У працях таких психоаналітиків, як М. Айнсворт, Дж. Боулбі, Д. В. Вінникотт, С. Гроф, М. Кляйн, С.Лебовісі, О. Ранк, А. Фрейд, З. Фрейд, С. Ференці, Р. А.

Шпіц, піднімалися питання становлення психіки людини на найбільш ранніх етапах онтогенезу, взаємин, що виникають у системі «мати-дитина». Результати цих досліджень змогли довести, що антенатальний період, дитячий вік - це унікальний та складний період, який здійснює значний вплив на подальше життя людини і який необхідно ретельно вивчати.

Перинатальна психологія, як розділ перинатології, виник відносно нещодавно, в останній чверті ХХ століття. Першою організацією, що об'єднала перинатальних психологів, стало створене у Відні в 1971 році психоаналітиком Густавом Хансом Грабером Міжнародну організацію перинатальної психології. У 1986 році воно було перетворене в Міжнародну організацію пре- і перинатальної психології і медицини (ISPPM). З того часу почалося цілеспрямоване накопичення наукових даних про психічні процеси у дитини (пренейта), що ще не народилася. Пізніше результати наукових досліджень дозволили прийняти "Декларацію прав дитини", що не народилася, на 16-му Всесвітньому Конгресі ISPPM в 2005 році в Гейдельберге. Нині ISPPM об'єднує фахівців з багатьох країн світу [2]. На території країн пострадянського дана проблема досліджень в області перинатальної психології вивчалась починаючи лише з останнього десятиліття ХХ століття [5].

В опублікованій в 1982 р. у Великій медичній енциклопедії перинатологія (греч. peri - навкруги, біля; лат. natus - народження, logos - наука, вчення) визначається як «розділ акушерства та педіатрії, що вивчає розвиток, охорону здоров'я плоду і новонародженого в перинатальному періоді» [11, с. 65]. Там же відзначалося, що основні напрями досліджень в перинатології пов'язані з вивченням взаємозв'язку організмів матері і плоду (нервові, гуморальні і імунні взаємовідносини).

На даний момент існує безліч визначень перинатальної психології. Добряков І. В., синтезуючи усі підходи і теорії, визначає перинатальну психологію як галузь психологічної науки, що вивчає виникнення, динаміку і особливості психологічного, психічного розвитку системи «мати-дитина», закономірності ранніх етапів онтогенезу людини від зачаття до перших років життя після народження в його взаємодії з матір'ю [5].

Федор-Фрайберг уважає, що перинатальна психологія «служить «психосоматичною» моделлю, яка демонструє нерозривність психологічного й фізичного процесів у континуумі людського життя із самого її початку» [14, с. 13].

Н. П. Коваленко-Маджуга відмітила, що причиною виникнення перинатальної психології є протиріччя, з яким зіткнулися фахівці, що займаються дітонародженням: з одного боку, очевидний прогрес медицини, а з іншого - погіршення здоров'я жінок та дітей. Вона визначала перинатальну психологію як «систему знань», що «об'єднала, закумулювала в себе те, що життєво необхідне для народження потомства високої якості, людини майбутнього» [6, с. 12].

Г. І. Брехман визначає перинатальну психологію як нову галузь знань, яка вивчає обставини й закономірності розвитку людини на ранніх етапах: антенатальній, інтранатальній та неонатальній фазі та їхній вплив на все подальше життя особистості [1]. Вона покликана виявляти й науково обґрунтовувати тонкі процеси сприйняття пренейтом інформації від матері й навколишнього світу, закріплення цієї інформації в пам'яті, становлення в нього психічних функцій.

Є. М. Фатєєва й Ж. В. Цареградська вбачають у перинатальній психології «сферу психології дитини антенатального й перинатального періоду, грудного й раннього віку, а також психології вагітної, породіллі й годуючої матері». Предметом вивчення перинатальної психології вони вважають «закономірності й оптимальні умови для формування й розвитку дитини» [13, с. 167].

Г. Г. Філіпова [15] наводить два варіанти розуміння тривалості цього періоду:

- перший - від підготовки до зачаття (незалежно від того, планується воно або ні) до трирічного віку дитини;

- другий - від зачаття до першого року життя.

На думку І. В. Добрякова [5], тривалість перинатального періоду обумовлена тим часом, впродовж якого існує система «Мати-дитина», що характеризується наступними ознаками :

- наявність симбіотичного зв'язку матері і дитини;

- несамостійність психіки дитини, залежність її від особливостей материнських психічних функцій;

- відсутність у дитини самосвідомості, тобто чітких тілесних меж і меж психіки, нездатність виділяти себе з навколишнього світу.

Усі ці ознаки можна виявити приблизно до трьох років життя дитини. У трирічному віці у дитини з'являється самосвідомість, власні межі, і система «Мати-дитина» припиняє своє існування. Таке розуміння перинатального періоду відповідає прийнятому у ряді англомовних країн так званому періоду первинного розвитку (primal period). У цей період включається стадія «внутрішнього виношування» і стадія «зовнішнього виношування» вже в соціальному середовищі [10]. Таким чином, первинний період розвитку охоплює час антенатального розвитку, період пологів і раннє дитинство. Тривалість періоду визначається мірою дозрівання адаптивних систем, часом, коли людина знаходиться в максимальній залежності від матері.

Прийнятий розподіл внутрішньоутробного розвитку на пренатальний та перинатальний [5]. Перший розглядають від прийняття рішення народити дитину батьками до 22 тижнів вагітності. Другий - розвиток індивіда з 22 тижня вагітності до 10 днів життя дитини під час якого відбувається розгортання успадкованого ним потенціалу. В науці були описані результати стосовно психічного, емоційного, інтелектуального розвитку дитини під час вагітності матері. Перебуваючи в утробі, дитина вже відчуває емоційний стан матері (позитивний чи негативний). Тому хронічне занепокоєння, суперечливе ставлення до майбутнього материнства можуть залишити глибокий негативний слід на особистості дитини ще до її народження [13].

Дослідниками [5; 13; 15; 16] підкреслюється негативний вплив емоційного стресу матері на внутрішньоутробний розвиток дитини, перебіг вагітності та пологи. Негативне мислення і поведінка матері, її надмірні емоційні реакції на стресові чинники є причиною таких післяпологових захворювань, як неврози, тривожні та фобічні стани, численні алергічні прояви, відставання у розумовому розвитку, дислексія, аутизм, органічні пошкодження головного мозку тощо.

Наукові дослідження свідчать [5; 6; 8; 16], що позитивні материнські емоції впродовж періоду вагітності викликають посилення росту, врівноваженості нервової системи, спокою, збільшення рівня інтелектуального розвитку плоду, відбувається формування різних задатків майбутньої творчої особистості.

Тому, зростання інтересу вчених психологів до перинатального періоду в психології - абсолютно закономірно призвели до гострої необхідності вирішувати і проблему підготовки фахівців, здатних надавати адекватну допомогу.

Через відсутність єдності поглядів існує велика кількість програм навчання перинатальних психологів, які багато в чому суперечать завданням перинатальної психології і значно відрізняються одна від одної якістю та змістом. З усього різноманіття теоретичних поглядів виділяють [5] чотири підходи до обґрунтування перинатальної психології:

1) еклектично-дилетантський підхід;

2) медико-редукционістський підхід;

3) психолого-редукционістський підхід;

4) інтегративний біопсихосоціальний підхід.

Еклектично-дилетантський підхід характеризується недоліком медичних і психологічних знань, який компенсується набором випадкових, не пов'язаних один з одним ідей, відомостей. В межах цього підходу працюють люди, які, як правило, володіють фахом психолога. Завдання перинатальної психології в цьому підході зводяться лише до допологової підготовки, при чому основним завданням є зниження тривоги і створення хронічної ейфорії у вагітної. Виділяють ряд ознак еклектично-дилетантського підходу [4]:

- відсутність чіткої теоретичної основи і її підміна набором випадкових ідей і відомостей;

- ототожнення перинатальної психології з допологовою підготовкою;

- використання підвищеної навіюваності вагітних жінок, схильності до утворення зверхцінних ідей, часто релігійно-містичного змісту;

- переважання арт-терапевтичних і релаксаційних психокорекційних технік;

- заперечення будь-якої медичної допомоги, небажання співпрацювати з медичним персоналом.

Медико-редукціоністський підхід характеризується недооцінкою ролі психології у вирішенні проблем, пов'язаних із репродуктивним здоров'ям жінок.

Для медико-редукционістського підходу притаманно [4; 5]:

- біологічний підхід до розв'язання будь-яких проблем репродуктивного процесу;

- недостатня увага (аж до повного ігнорування) до психологічного стану вагітної;

- спілкування з пацієнтками обмежене медичними темами;

- недостатня увага до особи і індивідуальності вагітної.

Психолого-редукционістський підхід виник як реакція у відповідь на ігнорування лікарями психологічних проблем, пов'язаних з репродуктивними процесами. У цьому підході психологи вдаються до іншої крайності, заперечуючи користь медицини взагалі. Редукционізм проявляється упевненістю в тому, що усі проблеми людства пов'язані з перинатальним періодом. Подібні ситуації дискредитують перинатальних психологів в очах медиків, тим самим збільшуючи розрив між психологією і медициною. Від еклектично-дилетантського психолого-редукционістський підхід відрізняється наявністю чіткої теоретичної бази. Основними ознаками цього підходу є [4; 15]:

- заперечення будь-якої медичної допомоги;

- спроба нав'язати свій світогляд;

- уміння встановлювати з пацієнтками довірливі стосунки, завойовувати авторитет;

- недостатня увага до біологічних проблем клієнта, при їх очевидності;

- недолік знань в області фізіології, біології і медицини.

Інтеграційний біопсихосоціальний підхід є поєднанням біологічних, соціальних і психологічних теоретичних основ в єдину теоретичну модель. Основний принцип біопсихосоціальної (інтеграційної) моделі виражає концепцію єдності душі і тіла. Всі області розвитку людини та фактори середовища є в постійному взаємозв'язку. Біопсихосоціальне розуміння здоров'я та захворювання прийшло до нас з появою вчення Фрейда в кінці ХІХ ст. Тривале панування дихотомії (поділу) на тіло й душу було переосмислене. Характерний для нового мислення холізм (грецьк. holos - ціле) ґрунтується на цілісному уявленні про організм людини. Психічні процеси і соматичні прояви розглядаються не окремо, а як взаємозв'язаний механізм [13].

Етіологічний принцип біопсихосоціальної моделі - мультифакторність, означає мультипричинність і ситуативність співвідношення психологічних і непсихологічних факторів. Згідно з біопсихосоціальною моделлю, розвиток особистості, її здоров'я, адаптація до життя чи поява захворювання є індивідуальними процесами, що залежать від комбінації генетичних та соціальних факторів людини. Для різних людей комбінація цих факторів різна та властива лише цій особі/ситуації [18].

Біопсихосоціальна модель перинатальної психології виникла на основі теорій, що передбачають системний підхід до досліджень:

- концепція Ухтомского - Аршавського про материнську домінанту, що складається з фізіологічного і психологічного компонентів [17];

- теорія О. Ранка про вплив отриманої при народженні травми на психічний розвиток і становлення особи людини [12];

- уявлення Д. В. Віннікота про єдність системи "Мати - дитя". Формування в цій системі об'єктних стосунків, про значення перехідного об'єкту [2];

- розуміння В. Н. М'ясищева особи як системи стосунків [9];

- системний підхід до психології сімейних стосунків і сімейної психотерапії С. Мінухіна [8].

Невизначеність в побудові теоретичної бази перинатальної психології, безумовно, зумовлює методологічні проблеми перинатальних досліджень. Проте, дослідження в області перинатальної психології можна розділити на декілька напрямів, залежно від методу і мети. Ряд вчених вивчає безпосередню емоційну взаємодію між матір'ю і пренейтом під час вагітності, використовуючи сучасні методи дослідження (електрофізіологічні, ультразвукові, біохімічні, ін.) [2].

Ізраїльські дослідники Інге і Ханс Кренц у своїх роботах розкривають питання про важливість зовнішнього середовища в розвитку пренейта і внутрішньоутробному навчанні дитини. Чинники довкілля впливають на розвиток пренатальної дитини "із самого початку", навіть через унікальні індивідуальні якості сперми і яйцеклітини, через якість фізичної і емоційної екології жіночого тіла і т. д. Це застосовано не лише до анатомії і фізіології, але і до поведінки і емоційного досвіду майбутньої дитини. Таким чином, емоційний досвід майбутньої матері впливає на формування особи вже в перинатальний період [7].

Ці ідеї ґрунтуються на теорії «імовірнісного епігенезу» Гільберта Готтлиба. Суть теорії полягає в тому, що (перинатальний) розвиток визначається критичною взаємодією ендогенних і екзогенних чинників на чотирьох рівнях (генетична діяльність, нейрональная діяльність, поведінка батьків і довкілля). З цієї перспективи функція (досвід, або «функціональна діяльність», або «поведінка») впливає на відповідну структуру. Тобто, відношення між структурою внутрішньоутробного розвитку і поведінкою повинні розглядатися як двосторонні. Отже, можна сказати, що там, де відбувається розвиток, чинники довкілля безперечно грають роль, немає розвитку без досвіду [5].

Інший напрям включає дослідження зв'язку психічних проблем жінок з умовами перебігу вагітності і пологів. У руслі подібних досліджень виявлена важлива роль тілесно-орієнтованої психотерапії в роботі з вагітними. Так, в дослідженні російського вченого Швецова М. В. була доведена висока ефективність тілесно-орієнтованої психотерапії в усуненні симптомів загрози невиношування. Обґрунтовані переваги психотерапії для поліпшення психоемоційних станів вагітних в порівнянні з медикаментозним лікуванням [18]. перинатальний психічний розлад новонароджений

Спроби уточнення визначень і виділення окремих напрямів перинатальній психології і психотерапії актуальні і потрібні суспільству для забезпечення репродуктивного здоров'я населення і оптимізації внутрішньоутробного розвитку дитини. Таким чином, розвиток перинатальної психології дозволить забезпечити унікальну можливість для первинної профілактики соматичних, психологічних і соціальних розладів, для поліпшення умов життя людини в суспільстві.

Висновки

Перинатальна психологія є новим і перспективним напрямом в сучасних наукових дослідженнях. Це галузь психологічної науки, яка вивчає виникнення, динаміку і особливості психологічного і психічного розвитку системи "мати-дитя", закономірності ранніх етапів онтогенезу людини від зачаття до перших років життя після народження в його взаємодії з матір'ю.

Виділяють декілька основних напрямів досліджень в перинатальній психології : вивчення безпосередньої емоційної взаємодії між матір'ю і пренейтом під час вагітності; дослідження зв'язку психічних проблем з умовами проходження вагітності і пологів; діагностика і психотерапія нервово-психічних розладів у вагітних; створення експериментальних моделей.

Необхідне вироблення єдиного концептуального і категоріального апарату в області перинатальної психології, а також розробка психокорекційних програм.

Обширність наукових пошуків й аспектів материнства, велика кількість нових даних, отриманих у сучасних дослідженнях пренатальної фізіології й психології, психології вагітності, спонукають до подальших розвідок з метою вироблення наукових критеріїв для визначення особливостей раннього розвитку дитини - члена системи психічної взаємодії з матір'ю, актуалізують вивчення психологічних аспектів перинатального періоду, що є змістом перинатальної психології. У цьому ми й убачаємо подальші перспективи досліджень.

Література

1. Брехман Г. И. Перинатальная психология, открывающиеся возможности / Г. И. Брехман // Сборник материалов конференции [«Перинатальная психология в родовспоможении»], (Санкт-Петербург, 20-22 марта 1997 г.). - С. Пб. : Глория, 1997. - С. 8-10.

2. Брехман Г.И. Плод как человек. : [Электрон. ресурс]. - Режим доступа:

3. http://www.andoula.com/Plod kak chelovek.html.

4. Винникотт Д. В. Семья и развитие личности. Мать и дитя / Винникотт Д. В. - Пер. с англ. - Екатеринбург:ЛИТУР, 2004.

5. Добряков И. В. Перинатальная психотерапия. // Добряков И. В. - Хрестоматия по перинатальной психологии: Психология беременности, родов и послеродового периода/ Сост.А.Н. Васина. - М.: Изд-во УРАО, 2005 С.38-41

6. Добряков И. В. Перинатальная психология. / Добряков И. В. - Питер: 2011. - С 271.

7. Коваленко-Маджуга Н. П. Перинатальная психология / Н. П. Коваленко-Маджуга. - [2-е изд., доп.]. - C. Пб., 2001. - 214 с.

8. Инге и Ханс Кренц. Пренатальные отношения. Размышления об этиологии расстройств личности. : [Электрон. ресурс]. - Режим доступа: http://www.psyinst.ru/library.php.

9. Минухин С. Техники семейной психотерапии / Минухин С., Фишман Ч. - Пер. с англ. - М.: Класс,1998.

10. Мясищев В. Н. Личность и неврозы / Мясищев В. Н. - Л.: ЛГУ, 1960.

11. Оден М. Кесарево сечение: безопасный выход или угроза будущему? / Мишель Оден. - М. : Международная школа традиционного акушерства, 2006. - 216 с.

12. Перинатология // БМЭ: В 30 т. АМН СССР / Гл. ред. Б. В. Петровский. 3-е изд. - М.:Советская энциклопедия, 1982. Т. 19.

13. Ранк О. Травма рождения / Ранк О. - Пер. с англ. - М.: Аграф, 2004.

14. Фатеева Е. М. Грудное вскармливание и психологическое единство «мать - дитя» / Е. М. Фатеева, Ж. В. Цареградская. - М. : АГАР, 2000. - 184 с.

15. Федор-Фрайберг П. Пренатальная и перинатальная психология и медицина: новая междисциплинарная наука в меняющемся мире / П. Федор-Фрайберг. - С. Пб. ; Хайфа : Изд-во ИПТП, 2005. - С. 12-33.

16. Филиппова Г. Г. Перинатальная психология и психология родительства - новая область исследования психологии / Г. Г. Филиппова // Журнал практического психолога. - 2003. - № 4-5. - С. 3-21.

17. Филиппова Г.Г. Перинатальная психология: история, современное состояние и перспективы развития//"История отечественной и мировой психологической мысли: Постигая прошлое, понимать настоящее, предвидеть будущее: Материалы международной конференции по истории психологии «IV московские встречи», 26--29 июня 2006 г."/Отв. ред. А.Л. Журавлев, В.А. Кольцова, Ю.Н. Олейник. М.: Издательство «Институт психологии РАН», 2006. С. 346-352

18. Ухтомский А. А. Доминанта как фактор поведения // Собр. соч.: В 6 т. - Л.: ЛГУ, 1950Т. 1.

19. Швецов М.В. Факторы риска невынашивания и вклад телесноориентированной психотерапии в комплексное лечение беременных женщин. Автореферат диссретации на соискание ученой степени доктора медицинских наук. Томск, 2002.

Аннотация

Статья посвящена проблеме возникновения и теоретического обоснования перинатальной психологии. Рассматривается состояние развития перинатальной психологии и проблемы ее практического применения. Описаны существующие подходы теоретического обоснования. Рассмотрены некоторые методологические проблемы и особенности исследований в данной области.

Annotatіon

The article deals with the problem of beginning and theoretical foundation of perinatal psychology. In this article we are considering the state of perinatal psychology and the problem of it's practical application. The condition of the development of perinatal psychology and problem of it's practical application are considered here. The existing approaches of theoretical justification are described. And also some methodological problems and features of researches in the field are considered.

Размещено на Allbest.ru