Психологічні особливості управлінської діяльності командира (за матеріалами зарубіжних джерел)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні особливості управлінської діяльності командира (за матеріалами зарубіжних джерел)

Психологічні особливості сучасного бою зумовлюють специфічність вимог, пов'язаних з командуванням в умовах збройної боротьби, з якими командир повинен упоратися. Він повинен керувати діями військовослужбовців, які, виконуючи накази, перебувають під тиском страху, чинників психологічної війни, синдрому виснаження, і можуть не встояти перед панікою. Командир постійно ухвалює рішення, що стосуються всіх аспектів бойової діяльності й несе за них особисту службову й моральну відповідальність [2, с. 169-170].

Розуміючи всю складність діяльності військового командування, неможливо визначити прості й надійні правила його здійснення. У цьому контексті доцільно розглянути основні правила ефективного управління військовим підрозділом в мирних умовах й умовах збройного конфлікту, сформованих на сучасних психологічних, загальних і військових знаннях.

Враховуючи зазначене, метою статті є з'ясування психологічного змісту управлінської діяльності командира та визначення психологічної характеристики командування, як складного та багатоаспектного явища.

Актуальним правилом у мирний та воєнний час в умовах збройного конфлікту є ситуаційність командування. При цьому розуміння ефективності командування часто зводиться до теорії управлінських якостей, яка ґрунтується на положеннях про те, що ефективні керівники й командири відрізняються певними особистісними властивостями, які забезпечують успіх в управлінні особовим складом та персоналом [8].

Багато наукових досліджень привнесли нові дані, що вказують, якими особистісними властивостями повинен володіти командир (начальник). Їх групували в певні здатності й уміння, формулювали кваліфікаційні вимоги для кадрів, встановлювали методи оцінювання, а також перевірки управлінських кадрів в окремих галузях професійної діяльності. Однак, точний і критичний аналіз отриманих у дослідженнях даних привів до висновку, що не існує окремого і єдиного типу особистості керівника [2].

Не занурюючись у подробиці ситуаційних теорій управління, враховуючи загальновідомий розподіл стилів керівництва на авторитарний і демократичний можна встановити, що елементи авторитарного стилю ефективні в крайніх ситуаціях - дуже сприятливих і несприятливих, а демократичного - у ситуаціях середньої сприятливості, наприклад у навчанні військ. Під високою сприятливістю ситуації в управлінні розуміється:

- гарні відносини між начальником і підлеглим, засновані на формальному й професійному авторитеті, його сильній й незаперечній позиції;

- виконання простих або складних завдань, якими військовослужбовці добре опанували, при ясних цілях дій й умовах досягнення й відомих способах виконання цих завдань [там самої.

З. Петрасиньски представляє повчальні історичні приклади, що свідчать про ситуаційне відношення до командування, от один з них: «Готаріо Нельсон, майбутній адмірал, як командир ар'єргарду в морській битві з іспанським флотом при Сен Венсан у 1797 р., замість слухняно дотримуватися правил боротьби і йти у фарватерному строю, перепливаючи між двома угрупованнями кораблів супротивника, помітив можливість досягнення перемоги через відхилення від нього, тому він повернув разом із кораблями за ним і напав на передових іспанських кораблів. Нельсон відмінно здійснив цю ідею й став головним автором великої перемоги. Його маневр відкрив нову сторінку в історії морських боїв, хоча він порушив обов'язкові правила й діяв без наказу. Обов'язковість лінійного строю в морській боротьбі слідувала з колишнього військового досвіду, який указував на легкість передачі команд із командуючого корабля в такому строю й можливість запобігання розділення загонів, що унеможливлювало яке-небудь командування всіма загонами. Отже, це був прогресивний маневр. На півстоліття раніше англійський військовий суд судив адмірала Матьюса за те, що він не формував кораблі у лінійний стрій, хоча, переслідуючи супротивника, він не зміг зробити це, не втрачаючи дорогоцінного в такій ситуації часу. Під враженням вироку адмірал Бінг, який був суддею в процесі Матьюса, так ретельно встановлював кораблі в запропонований стрій, що, врешті, він не приступив до бою із супротивником, який міг скінчитися успіхом. Військовий суд засудив Бінга до розстрілу, тому що він не насмілився ігнорувати обговорюваний припис з міркувань більш високого значення!» [9, с. 25ї.

Командування - це також управління людьми, а через них - устаткуванням (танками, літаками, кораблями та ін.), а також процесами (навчанням, збройною боротьбою тощо). «Командування - суспільний процес. Усі основні функції командування здійснюються в суспільній системі командир - підлеглі…, у певних особливих умовах» [1, с. 150-151].

Командування - складний процес, що виконує одночасно багато функцій, серед яких найголовніші [2]:

- формулювання, повідомлення й роз'яснення підлеглим цілей дій;

- отримання, оброблення й передача інформації;

- передбачення (прогнозування) розвитку подій і наслідків власних дій;

- прийняття рішень і доручення завдань (віддавання наказів);

- планування;

- організація й координація;

- спонукання до дії;

- контролювання [там само].

Жодною з цих функцій командир не може зневажати. Коротко розглянемо їх сутність і психологічний зміст, виявлений в практичному командуванні.

Формулювання, повідомлення й роз'яснення цілей: особливо важливо, коли військовослужбовці виконують нові й складні завдання. При цьому можуть виникати сумніви й неясності, а цілі дій можна тлумачити по-різному. Командир повинен наказувати зрозуміло, коротко й чітко. Для досягнення цієї мети командири використовують відомі правила віддавання наказів. Із психологічної точки зору важливий також вплив на свідомість військовослужбовця, тобто певна глибина повідомлення, переконання в правоті й необхідності цілей дії, що веде не тільки до кращого розуміння, але й спонукує до їхнього досягнення. Командир повинен доручати підлеглим такі завдання, здійснення яких є реальним.

Отримання, оброблення й передача інформації: кожна із цих дій пов'язана з управлінням. Інформація про ситуацію, про можливість планування дій, інформація про супротивника, його збройні сили й моральний стан, положення власних військ, можливості сприяння й одержання підтримки є підставою всіх процесів прийняття рішень, пов'язаних з командуванням на будь-якому рівні його ієрархії. У сучасній армії командирів підтримує інформація, що дає військова розвідка, у тому числі супутникова, де вони одержують дані з військових штабів і збирають дані з підлеглих їм підрозділів, а також від власних військовослужбовців. Вони користуються також роботою комп'ютерного обладнання, що обробляє доставлену інформацію, задля прийняття оптимального рішення. На сучасному полі бою обробляється величезна кількість інформації в будь-яку секунду воєнних дій. Обмежені можливості людини збагачуються мікропроцесорними обладнаннями навіть в області наведення зброї на ціль, якщо вона наділена відповідними елементами керування, наприклад лазерного і термосенсорного, які вказують цю ціль. Чим вище рівень командування, тим більше обсяг дій, пов'язаний із придбанням, обробленням й передачею інформації підлеглим частинам. Командири мають пам'ятати, що остаточне рішення завжди ухвалює людина, а трапляються ситуації, у яких найсучасніші технології, інформаційні системи виявляються ненадійними й неспроможними.

Передбачення розвитку подій і наслідків власних дій: це найбільш недооцінена функція управління. Вона полягає в обмеженні невпевненості й ризику в бойових діях. Повне їхнє усунення неможливе, однак їх слід обмежити до мінімуму через правильне придбання й оброблення інформації й визначення варіантів дій за допомогою інформаційних засобів, а також власної уяви. Помилки, допущені командирами, пов'язані з психологічним опором перед пошуком чергових рішень проблеми після знаходження першого рішення, яке супроводжується «ефектом батьківства» - надання більшого значення власній ідеї перед рішенням, що вказується іншим, і «ефектом першості» - ми схильні вважати перше рішення, першу думку найкращими. Наглядна ще одна характерна властивість мислення в процесі передбачення наслідків: у нас є схильність до урахування позитивної інформації, яка підтверджує наші погляди, і до недооцінювання суперечливої їм інформації.

Прийняття рішень і віддання наказів: це ключова, найважча й найбільш відповідальна функція командування. Вона становить кінцевий ефект усіх процесів, що передують ухваленню рішення, остаточним результатом яких є наказ. Ухваленню рішення передує отримання інформації, її всебічне й багатоаспектне оброблення (осмислення, розв'язання проблем), у тому числі: оцінювання ситуації, аналіз завдання, підготовка проекту і його виконання. На нижчих рівнях командування командир повинен сам виконати ці дії, а на більш високих рівнях начальник, обсяг завдань якого ширший, а кількість оброблюваних даних набагато більша, має у своєму розпорядженні штаб, що готує необхідні для ухвалення рішення дані. У такому випадку ухвалення рішення, а також віддання наказу також належить до його обов'язків. Проблематика прийняття рішення настільки складна й багатогоаспектна, що нею займаються різні науки: математика, економіка, логіка, кібернетика й насамперед - психологія. Сучасна психологія прийняття рішень, на відміну від інших дисциплін, займається не проблемою, як має чинити людина, щоб прийняти раціональне рішення, а тим, як вона чинить у дійсності: яким чином психіка, незалежно від її бажань, впливає на спосіб прийняття рішень, і як можна захищатися від помилок, що найчастіше з'являються в цьому процесі.

Організація й координація дій: організація може відбуватися двояким чином. В основному значенні вона полягає в створенні нових структур, наприклад у випадку формування не існуючих дотепер військових підрозділів і частин, або у введенні організаційних змін у вже існуючих структурах, які найчастіше полягають у раціоналізації, пристосуванні до нових приписів або видів технічного встаткування. Командири повинні прикласти багато зусиль до функцій координації. У міру виконання військовослужбовцями, як підлеглими, усе більше спеціалізованих завдань, вони легко можуть втратити загальні цілі або призвести до виникнення конфліктних ситуацій, наприклад через суперництво щодо одержуваних матеріальних засобів. Організація й координація дій - багатоетапний процес, який становлять:

- докладне визначення роботи, яку слід виконати для досягнення цілей військової організації;

- розподіл роботи на дії, виконувані офіцерами й підрозділами;

- комбінація діяльності таким чином, щоб забезпечити ефективні дії всіх військовослужбовців;

- координація дій;

- перевірка ефективності організації і її вдосконалювання для збільшення ефективності у виконанні доручених завдань [2].

Спонукання до дій: це функція, що полягає насамперед у вивільненні в військовослужбовців бажаної мотивації для виконання завдань у навчанні й бою через активізацію їхньої фізичної й психічної енергії, вивільнення спритності, а також спонукання ентузіазму, необхідного для стійких й мужніх дій в умовах небезпеки для здоров'я й життя. Спонукання інших до дії вимагає гарної підготовки, практичного досвіду й особистого прикладу високої мотивації й самовідданої військової служби. У мотиваційних факторах закладене основне джерело сили людини. Спонукання підлеглих до дії - важке мистецтво й вимагає від командира (офіцера) повного використання управлінських здатностей і вмінь.

Урахування командиром обговорюваних психологічних чинників повинна слідувати гарна підготовка військовослужбовців до збройної боротьби. Може навіть виявитися, що більші зусилля, прикладені до військового виховання й навчання, не гарантують успіху в боротьбі. Відповідна здатність або вміння полягає в доповненні бойового наказу закликом до боротьби, що мають більшу силу впливу, яка сприяє мобілізації підлеглих до боротьби [21.

Мобілізуючим чинником для військовослужбовців є також сказані командиром кілька добрих слів, що підбадьорюють: «Іноді короткий заклик командира, дружелюбна поведінка, кілька теплих слів, що попадають прямо в солдатські серця дає в сто раз більше, ніж можна було б очікувати. Добре слово командира, потиск руки, похлопування по плечу, підтримування під руку - нібито незначні жести, а як багато енергії вивільняють» [2, с. 184; 1.

Психолог повинен ураховувати інформацію, що слідує із психологічних досліджень, проведених за допомогою стандартизованого інструментарію, і з психологічного змісту ключових компетенцій командира. Т. Маєвський у своїй статті наводить обсяг цих компетенцій: «За пізнавальними і практичними міркування важливо визначити властивості й види поведінки, що дискредитують командира. У відкритих питаннях досліджувані називали: відсутність професійних умінь, турботи про підлеглих, уміння організувати роботу, нерішучість, гордовитість,

безвідповідальність, нечесність,

несправедливість, мстивість, відсутність вірності даному слову, недовіра до людей, нестриманість, невпевненість у собі, поступливість перед тиском начальників і підлеглих. Ці результати частково підтверджують велике значення

компетенцій, визначених як ключові. Це стосується таких компетенцій, як: професійні уміння, рішучість, відповідальність, справедливість, повага. В армії традиційно надається велике значення таким властивостям як: вірність своєму слову, чесність, стриманість. Тому відсутність цих властивостей дискредитує командирів - так вважали теж досліджувані офіцери. Командирами не повинні бути також ті, хто відрізняється невпевненістю в собі й піддається необгрунтованому тиску начальників і підлеглих. Ідентифіковані компетенції є функцією досвіду досліджуваних офіцерів, закріплених позитивних і негативних зразків поведінки їх начальників, переваг, що слідують із особистісних якостей і досвіду, винесеного із сімейного середовища, середньої й офіцерської шкіл. Вони є також вираженням того, що в цей час визнається в армії підходящим і правильним, тобто організаційної культури» [6, с. 1031.

Враховуючи справжніх командирів, ми часто намагаємося наслідувати їх. Часто звертаємо увагу на наявні риси особистості, уміння й стиль роботи в групі. Лідерство може здійснюватися при сприянні групи, а її члени повинні ухвалювати лідера. Ефективне лідерство відіграє значну роль у різного роду групах і організаціях. Загалом, ми можемо визначити лідерство як здатність такого впливу на групу, щоб вона досягла певних, значущих цілей. Може статися, що ключовим тут є ознайомлення з її членами, визначення цілей |71.

Справжнє лідерство полягає в одночасній побудові колективу людей, визначенні завдань і розвитку працівників. У сучасному світі усе ще можна помітити роль, яку відіграють люди, які надихають інших, створюють бачення й керують іншими [там само].

Значення суспільних умінь у лідерів підкреслює В. Бенніс. Серед них він звертає увагу на:

- прийняття людей такими, які вони є, не осуд, а розуміння;

- побудова відносин на тому, що відбувається в дану хвилину, без звертання до минулого й розглядання помилок;

- уважне ставлення до працівників і постійне навчання в інших;

- довіра до інших;

- уміння обійтися без постійного схвалення з боку підлеглих і навколишніх.

Лідерство асоціюється найчастіше з подвигами й діями у важких обставинах. Подвиги не повсюдні, але дії у важких обставинах, особливо в армії, не рідкість. Більшим викликом для лідера є допомога групі людей у кожній ситуації, що вимагає цього, а також спільне досягнення цілей [31.

Таким чином, психологічний аналіз складності діяльності військового командування дає підстави для визначення таких базових правил його здійснення:

1. Ефективне управління військовими підрозділами в мирних та бойових умовах має здійснюватися на сучасних психологічних, загальних і військових знаннях.

2. Командування - складний процес, що одночасно виконує низку функцій, серед яких найголовнішими є такі: формулювання, повідомлення й роз'яснення підлеглим цілей дій; отримання, оброблення й передача інформації; передбачення (прогнозування) розвитку подій і наслідків власних дій; прийняття рішень і доручення завдань (віддавання наказів); планування; організація й координація; спонукання до дії; контроль.

Командирами мають бути справжні керівники-лідери, які можуть надихати підлеглих, мотивувати їх, визначати напрямок особистісного та професійного зростання. Під їхнім керівництвом військовослужбовці досягають визначених результатів і посилюють почуття власної гідності. Лідер мотивує підлеглих через власний приклад, ефективне спілкування, довіру, повагу й визнання досягнень особового складу.

Література

психологічний управління командир

1. Cendrowski J. Psychologia walki i dowodzenia / J. Cendrowski, S. Swebocki. - Warszawa: MON, 1973. - Р. 150-163.

2. Cenin M. Psychologia Wojskowa / M. Cenin, S. Chelpa. - Ministerstwo Obrony Narodowej Departament Spoleczno - Wychowawczy. - Warszawa: Klio Spolka z o.o., 1998. - Р.169-184.

3. Kanarski L. Bye dowodc^ / L. Kanarski, J. Borkowski. - Departament Wychowania i Promocji Obronnosci. - Warszawa: MON, 2003. - Р. 23.

4. Kozusznik B. Zachowania czlowieka w organizacji / B. Kozusznik. - Warszawa: PWE, 2002. - Р. 153.

5. Kwiatkowski S. Slowa dowodcy / S. Kwiatkowski // Wojsko Ludowe. - 1977. - №9.

6. Majewski T. Kompetencje dowodcze oficerow / T. Majewski // Przegl^d sil zbrojnych. - Akademia Obrony Narodowej. - 2007. - №1. - Р. 103.

7. Milewicz J. Jakich liderow potrzebujemy? // Lider wojskowy u progu XXI wieku / M. Kalinski. - Ministerstwo Obrony Narodowej Departament Wychowania i Promocj i Obronnosci. - Warszawa, 2003. - Р. 21-24.

8. Obuchowski К. Efektywnosc а osobowosc / К. Obuchowski. - Wroctaw: PAN, 1981. - Р. 28.

9. Pietrasinski Z. Tworcze kierownictwo / Z. Pietrasinski. - Warszawa: PWN, 1975. - Р. 25.

Размещено на Allbest.ru