Принципи моделювання соціально-психологічної компетентності особистості

В статье проанализировано проблемы формирования социально-психологической компетентности личности и принципы её моделирования. Рассмотрено этапы развития компетентностей, их особенности. Выяснено, что стратегии самоосуществления личности на жизненном пути в большинстве своем связаны с выбором тактик межличностного взаимодействия и взаимоотношений. Доказано, что теоретическим конструктом, который может презентовать сложную и многоплановую социально-психологическую деятельность личности, выступает категория социально-психологической компетентности. Утверждается, что коммуникативная компетентность личности представляет собой совокупность её коммуникативных характеристик, которые соответствуют требованиям реальной группы. Описана процедура реализации методики моделирования социально-психологической компетентности.

Bohonkova Y. А. Principles of modeling socio-psychological competence of personality

The article analyzes the problems of development of social-psychological competence of the person and the principles of its modeling. The stages of development of the competences of their features. Found that the strategy of self-realization of personality in life are mostly connected with the choice of tactics interpersonal interactions and relationships. It is proved that the theoretical construct that can present complex and multifaceted socio-psychological activity of the individual, is the category of socio- psychological competence. It is argued that communicative competence of personality is the totality of its communicative characteristics that match the requirements of the real group. Describes how to implement the techniques of modeling socio-psychological competence.

Key words: psychological competence, communicative situation, structure, competence, components of the socio-psychological competence, life competence, active socio-psychological training, adaptation, proactive strategy of behavior, patterns of development of socio-psychological competence.

Постановка проблеми. Кожний історичний етап розвитку суспільства зі своїми політичними, економічними та соціальними проблемами висуває нові вимоги до особистості, актуалізує її певні соціально-психологічні властивості, необхідні для успішного розвитку, а саме: особистісну активність, відповідальність, професіоналізм, соціально-психологічна компетентність. Компетентність виступає найважливішою складовою в моделюванні особистісного розвитку, розкриває ступінь включеності особистості в систему певних дій.

Знання та розуміння людиною своїх паттернів поведінки забезпечують можливість їхньої корекції та врахування у значущій сфері взаємовідносин. Особливо це важливо в сучасному світі, оскільки буття людини перенасичено стресогенними ситуаціями, швидкими життєвими змінами, що часто спонукають людину до ірраціональної поведінкової активності. Активно перетворюючи будь- яку складну ситуацію, людина змінюється, але зміни ці зазвичай ненавмисні і неусвідомлювані. Однак часом люди опиняються в таких ситуаціях, коли тільки свідома зміна своїх особливостей може привести до благополуччя. У цьому випадку зміна власних характеристик і відносин до ситуації стає основною стратегією або є складовою частиною іншої стратегії. Формування випереджальної стратегії поведінки особистості створює можливість оптимізації наступного життєвого руху, сприяє оптимізації розвитку особистості. Адже досягнення життєвого успіху базується насамперед на формуванні власної психологічної компетентності, на поєднанні власного життєвого досвіду та "роботою на випередження".

Психологічна компетентність відіграє важливу роль у зміцненні здоров'я в самому широкому сенсі, з точки зору фізичного, психічного і соціального благополуччя. Зокрема, якщо проблеми зі здоров'ям, пов'язані з поведінкою, і де поведінка пов'язана з нездатністю ефективно боротися зі стресами і тиском в житті, підвищення психологічної компетенції може внести важливий вклад у благополуччя людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Психологічна компетентність - це системне інтегральне утворення, що проявляється у здатності людини ефективно справлятися з вимогами і проблемами повсякденного життя. Це здатність людини підтримувати стан психічного благополуччя і реалізовувати це в адаптивній і позитивній поведінці при взаємодії з іншими людьми та її навколишнім середовищем. В дослідженнях І.В. Дубровіної, С.Л. Рубінштейна психологічна компетентність розглядається як рівень психологічної культури, в інших - як самостійний вид компетентності, як стрижень інших компетенцій (А.О. Деркач, В.Г. Зазикін). Це поняття лежить на перетині психологічних, соціологічних та педагогічних наук та означає можливості людини в системі діяльності "людина-людина". Є. Варбан розглядає психологічну компетентність як запоруку життєвого досвіду [4; 6; 9].

Поняття "компетентність" охоплює знання, вміння, навички, а також способи і прийоми їхньої реалізації в діяльності, спілкуванні, розвитку (саморозвитку) особистості. Психологічною умовою розвитку компетентності є усвідомлення особистістю необхідності підвищення своєї загальнолюдської та спеціальної культури і ретельної організації спілкування як основи розвитку конкурентоспроможної особистості.

Для того, щоб людина оволоділа системою особистісних психологічних компетентностей необхідно пробудити у неї потребу в цьому. На першому місці у компетентнісному підході стоїть вміння вирішувати проблеми в життєдіяльності людини, в оцінюванні власних дій, в самоорганізації себе, виборі стилю та образу життя (В.В. Сєріков, А.М. Мітяєва) [3; 8].

Формування ефективних адаптаційних стратегій поведінки та розвиток психологічної компетенції методами соціально-психологічного тренінгу (СПТ) і активного соціально- психологічного навчання (АСПН) потребує комплексного підходу. Сучасна теоретична база психологічної допомоги ґрунтується на уявленні про те, що "за допомогою спеціально організованого процесу спілкування можуть бути актуалізовані додаткові психологічні сили і здібності, які в свою чергу можуть забезпечити знаходження нових можливостей виходу зі складної життєвої ситуації" [1].

О.О. Бодальов, М.М. Обозов, В.В. Столін підкреслюють, що в основі психологічної допомоги мають бути науково обґрунтовані та вивірені практикою теоретичні уявлення про особистість та міжособистісні взаємини, що вимагає поєднання соціально-психологічних та психолого-педагогічних знань [2; 10].

Теоретичними засадами психокорекційної роботи є концепція діяльності О.М. Леонтьєва [5], психологічна теорія груп О.В. Петровського [8], генетична теорія особистості С.Д. Максименка [6], соціально-перцептивна теорія О.О. Бодальова [2], культурно-історична концепція Л.С. Виготського, концепція особистості С.Л. Рубінштейна [9], теорія відносин В.М. М'ясіщева [7], соціально-психологічна концепція взаємодії Г.М. Андрєєвої.

Мета статті: з'ясувати та описати основні принципи моделювання соціально- психологічної компетентності особистості.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Методи АСПН та СПТ є груповою формою психокорекційної роботи. Головною умовою групової психокорекції є "використання закономірностей міжособистісної взаємодії в групі для досягнення фізичного і психічного благополуччя людини" [1]. Найістотнішим у групових методах психокорекції є орієнтація на широке використання навчального ефекту групового впливу, реалізація принципу активності суб'єкта в процесі самодослідження і дослідження інших.

Безумовно, успішність проведення тренінгу і успішність навчання кожного його учасника залежить від багатьох факторів. Однією з найважливіших умов ефективності навчання є прагнення самого учасника до особистісного зростання, самовдосконалення, його активність, відкритість, бажання оптимізувати власну психологічну компетентність.

Психологічна компетентність включає в себе психологічні особливості людини, рівень домагань, вміння оцінити власні можливості та здібності, вміння передбачати власну поведінку та її наслідки в різних ситуаціях. Психологічну компетенцію людина може сформувати шляхом спроб та помилок (навчання на власних помилках) або шляхом самоосвіти, самовдосконалення [4].

Розвитку операційного та мотиваційного компонентів психологічної компетентності та зростанню особистості допомагає активне психологічне навчання. Основною формою такого навчання є психологічний тренінг, у межах якого використовуються різноманітні психологічні методи та прийоми: вправи на само- та взаємоаналіз, "мозкові штурми", дискусії, ділові та рольові ігри, аналіз ситуацій життя, створення та презентація групових проектів, розвиток стратегічного мислення. Активні методи навчання на сьогодні є пріоритетними, оскільки вони дозволяють у короткий термін передати досить великий обсяг знань, забезпечити високий рівень оволодіння навчальним матеріалом та його практичне закріплення. Перевага психологічного тренінгу полягає ще і в цілеспрямованому використанні групової динаміки, тобто всієї сукупності стосунків та взаємодій, що виникають між учасниками групи з метою навчання та психокорекції [4].

Перцептивна, емотивна, рефлексивна, комунікативна компетенції формуються головним чином на основі когнітивної компетенції та включають прийоми навчання, що стимулюють практичні навички. Для формування у досліджуваних психологічної компетенції ми обрали методи, які впливали на розвиток та формування окремих компетенцій. Головна ціль всіх занять - це забезпечення психологічної підтримки та сприяння повноцінному особистісному становленню та зростанню. За допомогою тренінгових вправ активізуються пізнавальні процеси, творче мислення, комунікативні навички та вміння взаємодіяти в групі.

Для того, щоб людина оволоділа системою особистісних психологічних компетентностей необхідно пробудити у неї потребу в цьому. На першому місці у компетентнісному підході стоїть вміння вирішувати проблеми в життєдіяльності людини, в оцінюванні власних дій, в самоорганізації себе, у виборі стилю та образу життя (В.В. Сєріков, А.М. Мітяєва) [3; 8].

Особистісна компетентність включає в себе наступні складові:

1) уявлення про самовдосконалення особистості, ціннісно-змістовний компонент;

2) система гуманітарних, культурних, психологічних знань (когнітивний компонент);

3) володіння способами саморегуляції, самооцінки, самоорганізації, самовиховання. Це свідома робота над собою, основана на прагненні до самовдосконалення.

У широкому змісті поняттям "психологічна саморегуляція" позначається один з рівнів регуляції активності живих систем, для якого характерне використання психічних засобів відбиття й моделювання реальності. При такому розумінні психічна саморегуляція містить у собі й керування поведінкою або діяльністю суб'єкта, і саморегуляцію його наявного стану. До групи тренінгів саморегуляції відносяться: аутогенне тренування в різних варіантах, тренінг біологічного зворотного зв'язку. Дані методи спрямовані на розвиток здатності контролю й керування фізіологічними функціями, на оптимізацію емоційного стану й зниження психологічної напруги.

Найбільш ефективними методами є: проектування життєвої стратегії; вирішення прогностичних задач; блок методик, що включає рольові ігри, моделюючі життєві ситуації, психологічні тренінги. Емоційно-орієнтовані методи, спрямовані на подолання впливів, не підвладних контролю стресорів, припускають використання техніки глибокого подиху, тренінгу прогресуючої м'язової релаксації й техніки візуалізації. Проблемно-орієнтовані методи, що включають тренінг упевненості в собі, керування часом, тренінг соціальних навичок використовуються для подолання наслідків стресорів підконтрольних суб'єктам. Когнітивні стратегії по подоланню так званих стресорів-інтерпретацій включають техніки зміни неадекватних суджень і небажаних думок, тренінг інокуляції стресу.

Якщо навіть людина обирає правильні (адаптивні) стратегії поведінки у ситуації життєвих змін, існує можливість, що ми упустили щось головне, можливо, більш оригінальну стратегію, ідею. В певній мірі подолати інерцію мислення допоможе метод організованих стратегій. В основі цього методу лежать:

а) принцип самоврядування особистості у виборі нових стратегій вирішення творчої задачі;

б) принцип відсторонення, тобто розгляду об'єкта, предмета, процесу, щоразу з несподівано нової точки зору.

В зарубіжних дослідженнях розглядають чотири етапи компетенції від некомпетентності до компетентності, та до навички. Томас Гордон описав чотири стадії набуття навичок, хоча цю теорію часто приписують А. Маслоу. Ці чотири стадії представляють собою модель для навчання. Робиться припущення, що люди споконвіку не знають, як мало вони знають, або не знають про свою некомпетентність. Коли вони в чомусь визнають свою некомпетентність, вони свідомо набувають навички, потім свідомо використовують це вміння.

1. Несвідома некомпетентність: індивід не розуміє або не знає. як зробити що-небудь та не обов'язково визнає дефіцит цього. Вони можуть заперечувати корисність певних навичок. Для того аби перейти на наступний рівень людина повинна визнати власну некомпетентність та необхідність нових навичок аби перейти до наступного етапу. Час залежить від сили подразника для навчання чогось іншого.

2. Свідома некомпетентність: відбувається, коли людина не розуміє чи не знає як щось зробити, проте визнає наявність дефіциту, а також знає чого варті нові навички.

3. Свідома компетентність: при цьому людина розуміє або знає, як щось зробити. При цьому, демонструючи навички чи знання, потребує концентрації, використовує значні свідомі ресурси у виконанні нових компетенцій.

4. Несвідома компетентність: коли компетенція стає другою "натурою" та легко реалізується в діяльності. Людина може навчити цьому інших.

Процес розвитку компетенцій відбувається протягом усього життя людини та тісно пов'язаний з особистісним розвитком. Компетенція вимагає від людини постійного розширення знань, самоорганізації та збільшення власних можливостей. Основними цілями нашого соціально- психологічного тренінгу були такі: змінити відношення людини до ситуації життєвих змін, навчити людей прогнозувати (випереджати) майбутні події, покращити відносини з оточуючими, допомогти краще зрозуміти себе та оточуючих, сформувати комунікативні навички.

Самий перший із заходів щодо покращення психологічної компетентності - це підвищення внутрішніх ресурсів людини, особистої і соціальної компетенції. Необхідно розвивати життєві навички, які сприяють адаптації і позитивній поведінці, що допомагають ефективно справлятися з вимогами і проблемами повсякденного життя. Серед них виділяються: прийняття рішень; вирішення проблем; творче мислення; критичне мислення; ефективні комунікації; комунікабельність; самосвідомість; співпереживання; управління емоціями та стресом.

При реалізації методики моделювання психологічної компетенції учасникам групи пропонувалася інформація про моделі поведінки, після чого це обговорювалося в групі та моделювалися ситуації із життя учасників. Після цього йшло обговорення та пропонувалися інші варіанти поведінки. Основні моменти поведінкових моделей обговорювалися в руслі тематичних бесід. На жаль, в межах статті не можливо висвітлити всю програму розвитку психологічної компетентності особистості, тому було виділено головні задачі, що були поставлені перед учасниками, а саме:

1. Сформувати позитивні переконання про свої здібності. Дослідження показали, що самооцінка відіграє важливу роль у боротьбі зі стресом та відновленні після важких подій. Необхідно нагадувати собі про свої сильні сторони та досягнення. Стати більш впевненим у власній здатності переживати складні життєві ситуації.

2. Знайти головні цілі у власному житті. В ситуації життєвих змін розуміння цілі може зіграти важливу роль у відновленні. Це може бути духовний розвиток, участь в заходах, що є значущими для людини.

3. Створення міцної соціальної мережі. Турбота оточуючих людей може діяти як захисний фактор в ситуаціях життєвих змін (Jones). Важливо мати людей, яким можна довіряти, з ким можна ділитися своїми почуттями, отримувати позитивний зворотний зв'язок, отримати підтримку.

4. Гнучкість. Гнучкість є невід'ємною частиною стійкості. Гнучкі люди часто використовують ситуації життєвих змін аби відкрити для себе нові можливості. Тоді як інші люди можуть бути "розчавлені" різкими змінами та не в змозі адаптуватися.

5. Бути оптимістом. Бути оптимістом в ситуації життєвих змін може бути складно, але збереження надії є важливою складовою стресостійкості. Позитивне мислення не означає ігнорування проблеми. Це означає розуміння того, що невдачі скороминучі та що у вас є навички та здібності для боротьби з труднощами.

6. Розвиток навичок вирішення проблем. Дослідження показують, що люди, які в змозі придумати стратегії вирішення проблем, легше їх вирішують, ніж ті, хто не може. Кожного разу, стикаючись із новою проблемою, необхідно скласти список потенційних способів вирішення проблеми. Практикуючи навички вирішення проблем, ви будете краще підготовлені до складних ситуацій.

7. Постановка цілей. Ситуації життєвих змін, кризи в житті іноді можуть здаватися нездоланними. Коли здається, що ситуація є нездоланною, рекомендується просто поглянути на ситуацію зі сторони, аби просто її оцінити, розбити цю проблему на маленькі кроки та поставити відповідні цілі.

Активно перетворюючи будь-яку складну ситуацію, людина змінюється, але зміни ці зазвичай ненавмисні і неусвідомлювані. Однак часом люди опиняються в таких ситуаціях, коли тільки свідома зміна своїх особливостей може привести до благополуччя. У цьому випадку зміна власних характеристик і відносин до ситуації стає основною стратегією або є складовою частиною інших стратегій. Модель комунікативної активності особистості включає її відношення до соціальних і міжособистісних стосунків, здатність до саморозкриття, активності й розуміння іншого учасника комунікативного процесу, самосвідомість тощо.

Висновки

соціальний компетентність самореалізація особистість

Соціальне життя насичене різноманітними змінами. Існує взаємозв'язок та взаємовплив соціального життя й соціальної поведінки людини. Концепція соціально-психологічної компетентності визначає соціальну поведінку особистості і, в широкому сенсі, включає адаптивні здібності особистості і ефективність функціонування в певних соціальних ситуаціях. Атрибутами соціальної компетентності вважаються соціальні навички, цілеспрямовані можливості та міжособистісні відносини індивіда, кожна з яких впливає на особисте життя індивіда та його психічне здоров'я. Це здібності бути толерантним до критики, здатність змінювати себе, деструктивна поведінка, здатність висловити свою незгоду, вміння вибачатися, здатність виражати і приймати компліменти, починати і підтримувати розмови належним чином, вміння організувати свій час, відкрито виражати почуття і багато інших. Важливі компоненти соціальної компетенції - це, насамперед, вербальні та невербальні комунікаційні здібності, емпатія. Це поняття лежить на перетині психологічних, соціологічних та педагогічних наук та означає можливості людини в системі діяльності "людина-людина". Психологічною умовою розвитку компетентності є усвідомлення особистістю необхідності підвищення своєї загальнолюдської та спеціальної культури і ретельної організації спілкування як основи розвитку конкурентоспроможної особистості. Важливо пам' ятати й про психологічну культуру, яка являє собою систему колективних цінностей, є механізмом, який допомагає жити та взаємодіяти з іншими.

Література