Соціально-психологічні засоби корекції дезадаптивної поведінки підлітків в умовах інтернатних навчальних закладів

Наступним етапом емпіричного дослідження було визначення інтраперсональних та інтерперсональних показників дезадаптивної поведінки у визначених групах досліджуваних з метою урахування цих даних при побудові корекційної роботи.

Встановлено, що 17,5% підлітків мають адекватну самооцінку; неадекватно високу самооцінку мають 13,5% досліджуваних, неадекватно низьку - 39,5% осіб. При цьому зазначені показники значно коливалися в межах визначених груп. Так, найбільша кількість (7,5%) досліджуваних з адекватною самооцінкою - в І групі підлітків, найменша кількість (3,5%) - в IV групі (ф=1,82; р<0,03). У II групі адекватна самооцінка виявилася у 4% підлітків, занижена у 8,5% осіб, завищена у 5,5% осіб, решта підлітків мали нестійку самооцінку. У ІІІ групі переважає занижена самооцінка - 22,5% осіб, у 2,5% осіб - адекватна самооцінка, у 6,5% осіб - неадекватно завищена самооцінка, решта досліджуваних мають нестійку самооцінку. У IV групі - здебільшого неадекватна та нестійка самооцінка; адекватної самооцінки по цій групі осіб не виявлено. Можливо, самооцінка є нестійкою унаслідок невпевненості у власних силах і можливостях, неадекватною - унаслідок нездатності дати собі адекватну самооцінку через поблажливе ставлення до своїх недоліків, а поєднання некритичності до себе з відчуттям невпевненості у собі вказує на те, що самооцінка є і нестійкою і неадекватною.

Виявлено, що у 22,5% підлітків І групи переважають інтрапунітивні реакції на ситуацію фрустрації (І>М>Е), а за типом (у 18,5% осіб) - необхідно-наполегливі (NP>OD>ED) з бажанням і можливістю знайти конструктивне вирішення конфліктної ситуації у формі прийняття на себе відповідальності за її вирішення. У 9,5% досліджуваних II групи за спрямованістю переважають екстрапунітивні та інропунітивні реакцій (E>I>M), а за типом (у 17,5% осіб) - реакції з фіксацією на перешкоді (OD>NP>ED). Це означає, що перешкоди, які викликають фрустрацію, всіляко акцентуються, не залежно від того розцінюються вони як сприятливі, не сприятливі або незначні, що вірогідно вище, ніж в I групі (ф=2,08; р<0,01). У досліджуваних Ш групи за спрямованістю реакцій E>M>I, тобто підлітки з завищеною частотою (у 16,5% випадків) відповідали в екстрапунітивній, або (у 7% випадків) в інтропунітивній манері, що вірогідно нижче, ніж в I групі (ф=2,25; р<0,01). По цій групі у 22,5 % підлітків переважають перешкоджаюче-домінантні реакції (OD>ED>NP), що вірогідно вище у порівнянні з підлітками I групи (ф=1,52; р<0,06). Дослідження фрустраційної толерантності підлітків IV групи показало, що переважає екстрапунітивна спрямованість реакцій (E>M>I), завдяки значному зниженню інтропунітивних реакцій, які виявилися лише в 2,5% випадків (ф=1,94; р<0,02). За типом реакцій по цій групі в 15,5% випадків переважають реакції з фіксацією на самозахисті (ED>OD>NP), що свідчить про активність у формі звинувачення оточуючих, заперечення чи не визнання своєї провини, спрямованість на захист власного «Я».

Констатовано, що коефіцієнт соціальної адаптації GCR у І групі становить 51±3,5 бала і відповідає нормі (р<0,01). У ІІ групі цей коефіцієнт дорівнював 42±2,5 бала, тобто був зниженим, але у порівнянні з іншими групами досліджуваних, був вищим. У ІІІ групі коефіцієнт GCR виявився суттєво зниженим - 29±3,6 бала, що вказує на недостатню адаптацію до свого соціального оточення. Дуже низький коефіцієнт (21±1,5 бала) у IV групі додатково свідчить про несприятливий прогноз соціальної адаптації досліджуваних (р<0,05).

Визначено індикатор ефективності адаптації (за Ф. Березіним) і встановлено статистично значущі відмінності за цим показником між групами. Високі показники індикатора ефективності адаптації (0,42±0,5 балів) переважають у І та II групах (ф=2,23; р<0,01). Середні показники (1,13±0,5 балів) виявлено у ІІ (12,5%) (ф=1,63; р<0,05) та ІІІ (17%) групі (ф=1,56; р<0,05). Низькі показники індикатора ефективності адаптації (2,25±0,5 балів) - у досліджуваних ІІІ (21,5% осіб) та !V (14,5% осіб) груп (ф=2,25; р<0,01). Це вказує на суттєве зниження ефективності адаптації відповідно до її ступеня і корелює з коефіцієнтом GCR (г=0,76; р<0,05).

Порядок вибору кольорів у переважної більшості (24,5%) підлітків І групи свідчить про відсутність внутрішньоособистісних конфліктів, непродуктивної напруженості, нервово-психічних зривів, а у ІІ групі він вказує на прагнення відгородити себе від неприємних ситуацій, на уникнення збудження, прагнення до емоційної незалежності, негативне ставлення до обмежень, утруднень (ф=2,69; р<0,01). Для досліджуваних !V групи вибір кольорів вказує на тривалий стан фрустрації, опір впливам зовнішнього середовища, протест у відношенні заборон, тенденції до обмеження соціальних контактів, песимістичний прогноз на майбутнє. Підлітки ІІІ групи показали, що для них притаманна пасивно-оборонна психологічна позиція, потреба в відстоюванні власних установок, ригідність, агресивність (ф=2,23; р<0,01).

Констатовано, що в І групі (24,5%) має місце співвідношення показника мотивації, пов'язаної з надією на успіх та мотивація запобігання невдач, що відповідає нормативним даним. Неадекватно високі бали мотивації досягнення були виявлені у 5% досліджуваних ІІ групи, у 11,5% ІІІ групи та 3,5% !V групи, у яких переважали збудливі риси, схильність до ризику, агресивність і конфліктність у міжособистісних контактах. Навпаки, високі бали показників мотивації запобігання неуспіху (вище 10 при заниженій мотивації досягнення) виявилися у досліджуваних тих груп, в яких відзначалися тривожність, невпевненість у собі, низька самооцінка (р<0,05). Низький показник мотивації запобігання невдачі при підвищених балах мотивації досягнення виявлено у 15% осіб ІІІ групи та у 2,5% осіб !V групи, які відзначалися поспішністю у прийнятті рішень, імпульсивністю, низькою емоційною стійкістю.

Дослідження ціннісних переваг підлітків в умовах інтернатних навчальних закладів виявило серйозну проблему: вибір позитивних, схвалюваних суспільством цінностей здійснюється ними лише на декларативному рівні, тобто відповідні ціннісні орієнтації не інтеріоризовані і не перетворилися на особові життєві орієнтири, про що свідчить скрута досліджуваних дітей (особливо молодшого підліткового віку) у визначенні реальної ролі й значення цих цінностей в своєму житті (р<0,05). Підлітки значної мірою розуміють, що досягнення поставлених цілей залежить від їх особистісних зусиль, проте у багатьох з них це розуміння залишається на рівні міркувань і мало впливає на реальну поведінку. Тому дана проблема вимагає особливої уваги з боку корекційної роботи.

Встановлено, що у підлітків із дезадаптивною поведінкою більш висока активність психологічних захисних механізмів, зокрема таких, як витиснення, регресія, заміщення, компенсація, реактивне утворення (р<0,01). Визначене розходження у групах підлітків за вказаними параметрами свідчить про вибір ними найменш диференційованих малоефективних способів психологічного захисту (р<0,05). Їх вибір досліджуваними ІІ групи підкреслює бажання позбутися тривожної ситуації, відвернути увагу від усвідомлюваних афективних імпульсів і конфліктів. У підлітків ІІІ групи реакція емоційно-психічного напруження в процесі інтрапсихічної адаптації відбувається, насамперед, через такі адаптивні механізми як регресія, заперечення, раціоналізація. Зняття афективних імпульсів досліджуваними !V групи здійснюється переважно за допомогою актуалізації експресивної поведінки у вигляді агресії.

Аналіз результатів вивчення інтерперсональних взаємин досліджуваних (соціальної підтримки та соціальної інтеграції) свідчить про знижений рівень емоційної та когнітивної підтримки та ступеня соціальної інтеграції в суспільство. Так, у підлітків !V групи значно нижчий загальний показник соціальної підтримки (65,5±4 бала), а також показник (3,5±1,2 бала) задоволеності соціальною підтримкою (р<0,01).

У підлітків ІІІ та IV груп виявлені значущі відмінності за розміром соціальної мережі і кількістю осіб, які входять в ядро мережі (р<0,05). Значно нижче частота їх контактів з родичами у порівнянні з підлітками І та II груп (ф=1,69; р<0,05). Крім того, у підлітків із дезадаптивною поведінкою є тенденція до обмеження довірчих зв'язків з іншими людьми. Їм складніше надавати оточуючим емоційну підтримку, про що свідчить аналіз симетричності контактів (р<0,05). Дані інтегративного опитувальника соціальної мережі корелюють з даними опитувальника соціальної підтримки (г=0,76; р<0,05).

Дані емпіричного вивчення соціально-психологічних особливостей дезадаптивної поведінки підлітків в умовах інтернатних навчальних закладів із виокремленням інтраперсональних та інтерперсональних показників дезадаптивної поведінки підлітків відповідно до ступеню її прояву були враховані на формувальному етапі дослідження.

Аналіз результатів формувального впливу показав позитивні зміни за параметром самооцінки. Так, у II групі зросла кількість підлітків із адекватною самооцінкою. У досліджуваних III групи виявилося значно менше підлітків із заниженою, нестійкою та неадекватно завищеною самооцінкою (ф=2,04; р<0,01). У підлітків IV групи значущих відмінностей за цим параметром не відбулося.

Констатовано зниження показників агресивності у всіх групах досліджуваних (ф=2,22; р<0,01), що вказує на підвищення контролю агресивних тенденцій та стриманості у поведінці. У підлітків IV групи покращення не досягає ступеня статистичної значущості, що свідчить про перевагу агресивних тенденцій у поведінці. Відбулися зміни у зниженні показника фрустраційної напруженості (ф=1,75; р<0,05), а у II групі цей показник наблизився до показників підлітків I групи. Враховуючи підвищення показника емоційної стійкості досліджуваних (ф=1,56; р<0,05), можна констатувати підвищення індикатора ефективності їх адаптації. Вплив корекційних заходів сприяв підвищенню коефіцієнта (CGR) (ф=1,75; р<0,05), а у осіб II групи цей показник наблизився до нормативних даних і склав 51±3,5 бала. Змінився і напрямок реакції в ситуації фрустрації у підлітків II та III груп завдяки збільшенню кількості інтропунітивних та імпунітивних реакцій (ф=2,39; р<0,01).

Встановлено, що відбулися зміни в структурі ціннісних орієнтацій досліджуваних, зокрема за такими цінностями, як: «впевненість у собі», «свобода», «продуктивне життя», «друзі», тобто цінностями, які є необхідними в процесі реадаптації (р<0,01). Менш значущими виявилися зміни таких цінностей як «розваги», «розвиток», «щастя інших», що можна пояснити умовами перебування в інтернатному закладі, які обмежують їхній вибір. Щодо інструментальних цінностей, то зросла значущість таких із них, як: «сміливість у відстоюванні своєї думки», «самоконтроль», «терпимість», «тверда воля», «освіченість» (р<0,05). Відзначається перевага мотивації досягнення натомість уникаючої мотивації (р<0,01).

Визначено, що у досліджуваних II та III груп значно підвищився загальний показник соціальної підтримки (83,3±15 бала), розширилась соціальна мережа підтримки (ф=1,61; р<0,05): покращились взаємозв'язки з безпосереднім оточенням, розширилося коло друзів. У IV групі підвищились показники емоційної підтримки, завдяки чому піднявся загальний рівень задоволеності соціальною підтримкою. Однак, обмеженою залишилася соціальна мережа підтримки. Серед цих підлітків відзначається недостатня сформованість адекватних уявлень про види соціальної підтримки та можливості її отримання. Це пояснюється тим, що їм вкрай важко знайти спільну мову з оточуючими.

Отримані результати показали ефективність застосованих заходів формувального впливу, що сприяли зростанню соціально-комунікативної активності підлітків, формуванню навичок емоційної і поведінкової саморегуляції та підвищенню ступеню їхньої соціальної адаптації в цілому. Встановлено, що найбільш виражені позитивні зміни відбулися у підлітків із нестійким (II група) та вираженим (Ш група) ступенями прояву дезадаптивної поведінки, меншою мірою - у підлітків із глобальним ступенем її прояву (IV група).

Висновки

Виокремлено діагностичні критерії, що визначають ступінь прояву дезадаптивної поведінки підлітків в умовах інтернатних навчальних закладів: труднощі соціалізації (соціальна дезадаптація), закритість (проблеми у спілкуванні), опозиційна поведінка, девіантні поведінкові розлади, відхилення у поведінці за типом соціопатії та психопатії (порушення самоконтролю, емоційні розлади, поведінкові прояви психопатичних рис), соціофобії, а також травматичні стресові ситуації та посттравматичні переживання у теперішньому та минулому.

Визначення цих критеріїв надало можливість провести диференціацію вибірки за нестійким, вираженим та глобальним ступенями прояву дезадаптивної поведінки підлітків в умовах інтернатних навчальних закладів.

Література