Формування загальної та мовленнєвої моторики у старших дошкільників із мовленнєвими порушеннями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування загальної та мовленнєвої моторики у старших дошкільників із мовленнєвими порушеннями

Розділ 1. Розвиток моторики в онтогенезі

моторика руховий дошкільний онтогенез

Моторний розвиток передує сенсорному під час внутрішньоутробного періоду і в ранньому дитинстві. В онтогенезі розвиток психомоторики випереджає формування мовлення та мислення, створюючи базис для їх становлення.

Характеристика розвитку рухів до моменту народження (в пренатальному періоді). Перші рухи плоду людини реєструються вже на восьмому тижні ембріогенезу. Потім їх інтенсивність і кількість зростає. Починаючи з п'ятого місяця вагітності в плоду формуються основні безумовні рефлекси, характерні для немовляти. Розвиток рухів плоду (а потім - і в немовляти) йде в напрямку від голови до нижніх кінцівок: спочатку з'являються рухи в області голови, потім тулуба і рук, а потім уже нижніх кінцівок. Рухова активність плоду знижується за місяць до народження. У пренатальному періоді вона багато в чому визначається станом матері (стомленням, емоційним порушенням тощо). Існує кореляція між руховою активністю плоду і дитини на початкових етапах життя.

Розвиток рухів у немовляти. У немовляти існують рухи двох основних типів:

а) безладні, хаотичні рухи (за М. О. Бернштейн - синкінезії);

б) безумовні рефлекси, що відрізняються чіткою координацією (наприклад, смоктальний рефлекс, хапальний чи долонний рефлекс, переступання тощо).

За даними Є.П. Ільїна (2003) діти народжуються з низкою готових рухових рефлексів, що забезпечують адаптацію до середовища існування:

- Рефлекс «пошуку грудей»: якщо погладити дитину по щоці поруч з кутиком губ, дитина поверне голову в бік руки, що його гладить.

- Смоктальний рефлекс: рухи губами для захоплення соска матері.

- Рефлекс крокування: якщо немовля тримати вертикально так, щоб його ноги торкались твердої поверхні, і переміщувати по ній, дитина виконує рухи ногами схожі на крокування, ходьбу.

- Хапальний рефлекс: дитина міцно захоплює будь-який предмет, що торкнувся до її долоні.

- Шийно-тонічний рефлекс - якщо дитині, яка лежить на спині повернути голову вбік, вона приймає позу фехтувальника.

- Рефлекс Моро - якщо голові дитини надати пришвидшення, вона швидко розводить руки в сторони і розкриває пальці, ніби намагається за щось вхопитись при падінні.

У подальшому більшість безумовних рухових рефлексів згасають. У дітей, що виховуються в звичайних умовах, існує визначена послідовність оволодіння основними рухами. Приблизно до півторарічного віку руховий і психічний розвиток дитини йде паралельно. Розвиток рухів має в цей час виняткове значення для психічного розвитку. Базові знання про простір, час, причинність закладаються саме в цьому віці завдяки руховому досвіду дитини.

Протягом перших трьох місяців життя дитина виконує активні мимовільні масивні рухи. На 6му місяці життя тонус та координація активності м'язів -антагоністів дозволяють виконувати довільні рухи. В 4 месяці дитина може перевертатись з живота на спину і навпаки. В цьому віці у рухах дитини проявляється осмисленість, що свідчить про появу довільних рухів.(Н.Ф. Шемякин, 1939; А. Пейпер, 1962).

У віці 4-5 міс рука дитини починає грати роль маніпулятивного органу. Діти вже можуть успішно дотягуватись рукою до предметів, хоча такі спроби можуть бути доволі незграбними. Дитина може обхопити одну руку іншою, захопити ногу і обстежувати її тактильно, зорово або орально. Взаємодія із власним ділом дає можливість побудови схеми тіла. Дитина починає активно маніпулювати предметами, розвивається зорово-моторна координація.

Коли дитина тягнеться за предметом, вона робить це досить незграбно, рухи стрибкоподібні, напрямок руху може кілька разів змінюватись, поки рука не натрапить на предмет. З розвитком дитини, її потягування до предмета стає плавним, використовується менша кількість рухів, хоч щене так плавно, як у дорослого. (Є.П. Ильин, 2003)

В цей період більш ефективним стає хватання. Діти починають розташовувати пальці так, щоб було зручно вхопити предмет. Покращується керування кожною рукою окремо і координація рухів обох рук.

Перші елементарні маніпуляції з предметами неточні і супроводжуються синкінезіями. На 5му місяці дитина може брати предмет двома руками. Дитина супроводжує рух предмета рухом очей, що забезпечує формування єдиної окорухової системи у віці близько 6ти місяців. До 10 міс зорово-моторна координація стає досить розвиненою, але дії з предметами мають виключно маніпулятивний характер.

Характеристика розвитку рухів у переддошкільному періоді. коли дитина навчається самостійно ходити, починається новий етап у її розвитку .На основі предметних дій виникають ігри, в яких дитина намагається відтворити способи поводження із різними предметами, які вона спостерігала раніше: годує ляльку, возить візочок і т.п. У цьому віці відбувається формування не лише рухів рук. Удосконалюється моторика в цілому і, насамперед, хода. На початку рухи при ході ще дуже незграбні, що пояснюється біомеханічними причинами (високе розташування центра маси тіла над осями кульшових суглобів, слабкість м'язів нижніх кінцівок тощо). Хода і біг ще не відрізняються один від одного. Приблизно до 2 років формування акту ходи загалом закінчується (хоча деякі тонкі біомеханічні особливості в ході дітей у порівнянні з ходою дорослих залишаються аж до шкільного віку). Основним способом навчання в цьому віці є наслідування. Шеремет Боряк

В 12 місяців дрібна моторика стає більш досконалою - дитина може захоплювати дрібні предмети двома пальцями, вкладати їх в отвори, користуватись ложкою під час їжі, пити з чашки.

Для кожного вікового етапу вироблені нормативні критерії та показники розвитку моторної функції дітей. Так, за даними Ю.В. Рібцун дитина:

· з 1,2 р. намагається малювати каракулі;

· у 1,5 р. ставить кубик на кубик, намагається зібрати пірамідку;

· в 1,7 р. знаходить предмет, загорнутий у папір, розгортаючи його;

· у 1,8 р. ставить 3 кубики один на один, вміє проводити прямі лінії;

· у 2 р. може відкрити пляшку, відкрутивши кришечку, спіймати м'яч, що котиться.

У 2 роки більшість дітей вже вміють підніматись сходами, ходити спиною вперед і бити м'яч ногою, підстрибувати на двох ногах, малювати каракулі, кидати м'яч двома руками, самостійно знімати деякі предмети одягу, переливати воду з одніє ємності в іншу.

Основні характеристики рухових змін у дошкільному віці. Діти цього віку опановують велику кількість різних рухів, але їхні рухи ще недостатньо спритні і скоординовані. У цей період дитина вперше опановує рухи, де бажаний результат досягається за допомогою знаряддя, інструмента (вчиться користуватися ножицями, олівцями, ручкою, молотком тощо). У молодших дошкільників (3 - 4 роки) формуються навичка бігу, зокрема з'являється фаза польоту, рухи рук при ході і бігу координуються (у 7-річному віці такі рухи спостерігаються вже в 95% дітей). Діти вперше опановують стрибки (спочатку підскакування на місці, потім на одній нозі), метанням і діями з м'ячем. Усі ці навички освоюються поступово.У віці після 4 років починають з'являтися стійкі рухові переваги у використанні однієї зі сторін тіла (право- чи ліворукість), активно використовуються тулуб і ноги. У дошкільному віці з'являється можливість систематично навчати дітей різним рухам. Шеремет Боряк + Вікові особливості моторики людини: Н Полтава, 2005 - 28 с. Укладачі: Хоменко П.В., Ізмайлова О.В.

У молодшому дошкільному віці дитина вміє:

· пройти по дошці шириною 15 см;

· переступати через палку чи мотузок, підняті над підлогою на висоту 30-35 см;

· підніматися по драбині на висоту 1,5 м і спускатися з неї приставним кроком;

· метати м'яч (торбинку) поперемінно обома руками у горизонтальну ціль на відстані 100-125 см;

· узгоджувати свої рухи з рухами інших дітей (вміє ходити парами в загальному колі);

· одночасно діяти рукою і ногою (притопувати ногою, одночасно плескаючи в долоні);

· змінювати темп, напрямок, характер рухів у залежності від словесного чи музичного сигналу (переходити від швидкого бігу до ходьби під музику), переключатися з одного руху на інший;

· стримувати свої рухи, дочекатися сигналу до дії;

· одягнутися, застібнути (розстібнути) ґудзик, зав'язати шнурки з незначною допомогою дорослого;

· володіти олівцем; переливати рідину з однієї ємкості в іншу, відкривати ящик і брати потрібну річ; виконувати цілеспрямовані дії з глиною та піском; нанизувати великі намистини; різати папір ножицями, розкачувати пластилін;

· перегортати сторінки книги, обводити нескладні зображення за контурами; виконувати перші сюжетні малюнки. Рібцун

У віці 4 років дитина може малювати олівцями прості форми та фігури, малювати фарбами, будують конструкції з кубиків. Можуть самостійно одягатись та роздягатись, якщо одяг простий, обслуговувати себе за столом.Діти навчаються ловити м'яч, що свідчить про розвиток зорово-моторної координації та здатності до екстраполяції.

В 5 років розвивається здатність утримувати рівновагу, координація рухів при ходьбі. В 6-7 років розвивається дрібна моторика, діти починають опановувати деякими видами спорту, грі на музичних інструментах, тощо.

2.Класифікація рухів

Рухи можуть бути мимовільними, автоматизованими і довільними.

В основу класифікації рухів покладені цільові функції, що їх виконує рухова система:

1) підтримка певної пози;

2) орієнтація на джерело зовнішнього сигналу для його найкращого сприйняття;

3) локомоція;

4) маніпулювання зовнішніми об'єктами.

Вважається, що поділ на автоматизовані і довільні рухи є досить умовним. Наприклад, у процесі навчання руховим навичкам, що призводить у результаті до практично повної автоматизації виконання рухів, на різних етапах частка цієї "автоматизації" збільшується від початку навчання до його завершення. І досить внести невелику зміну хоча б в один з компонентів автоматизованої навички, щоб виникла необхідність у підключенні довільної регуляції руху. Автоматизованими рухами також є ті з них, що пов'язані з природженими центральними поведінковими програмами (наприклад дихальні рухи). Керування позою являє собою фіксацію певних положень тіла і кінцівок й орієнтацію частин тіла щодо зовнішніх координат (підтримка рівноваги).

До нижчих механізмів керування позою відносяться спінальні, шийні, настановні і деякі інші рефлекси, до вищих - механізми формування "схеми тіла". "

Схема тіла" являє собою систему узагальненої чутливості людиною власного тіла в спокої і при русі, просторових координат і взаємин окремих частин тіла.

Статичний образ тіла являє собою систему внутрішньомозкових зв'язків, що заснована на природжених механізмах і удосконалена в онтогенезі. Виконуючи ту чи іншу діяльність, людина змінює взаєморозташування частин тіла, а навчаючись новим руховим навичкам, вона формує нові просторові моделі тіла, що і складають основу динамічного образу тіла.

На відміну від статичного динамічний образ тіла має значення лише для даного конкретного моменту часу і певної ситуації, при зміні якої він змінюється на новий. Динамічний образ базується на поточній імпульсації від чутливих елементів шкіри, м'язів, суглобів і вестибулярного апарату.

У мозку відбувається постійна взаємодія того й іншого образів тіла, здійснюється звірення динамічного образу з його статичним аналогом. У результаті цього формується суб'єктивне відчуття пози, що відбиває не тільки положення тіла в даний момент часу, а й можливі його зміни в безпосередньому майбутньому. Якщо узгодження не досягнуте, то вступають у дію активні механізми перебудови пози.

Орієнтаційні рухи пов'язані з орієнтацією тіла в просторі (підтримка рівноваги й ін.) і розташуванням органів чуття, що забезпечує найкраще сприйняття зовнішніх впливів (фіксація погляду, поворот голови у бік джерела звуку, запаху й т.ін.).

Локомоція - це переміщення тіла в просторі. Прикладами локомоції є ходьба чи біг. Для них характерні стереотипні рухи кінцівок. А, наприклад, плазування для людини є локомоцією з нестереотипними рухами. Зусилля, що докладаються при локомоції, спрямовані на подолання сили ваги, опору навколишнього середовища і сили інерції самого тіла. Велике значення для локомоції має зворотний зв'язок - отримання центральною нервовою системою

інформації про результати виконуваного руху. Ця інформація надходить від рухових апаратів до відповідних мозкових центрів. На основі зворотного зв'язку рухи постійно коректуються. Чим рух менш автоматизований, тим більшу роль відіграє механізм зворотного зв'язку. Маніпуляторні рухи пов'язані з маніпулюванням зовнішніми об'єктами, є локальними і спрямовані на вирішення таких задач: вибір провідної м'язової ланки, компенсація зовнішнього навантаження, настроювання пози, співвіднесення координат мети і положення власного тіла.

3.Опанування руховою діяльністю

Удосконалення рухової функції в онтогенезі відбувається як за рахунок дозрівання уроджених механізмів, що беруть участь у координації рухів, так і в результаті навчання - формування нових зв'язків, що лягають в основу програм тих чи інших конкретних рухових актів.

Координація нових незвичних рухів має характерні риси, що відрізняють її від координації тих самих рухів після навчання [6]. З початку навчання центральна нервова система справляється з труднощами, зумовленими великою кількістю ступенів свободи в опорно-руховому апараті і впливом на результат руху сил ваги й інерції, за допомогою додаткового м'язового напруження. М'язовий апарат жорстко фіксує суглоби, що не беруть участь у русі, і активно гальмує інерцію швидких рухів. Такий спосіб подолання перешкод вимагає зайвих енерговитрат. Використання зворотних зв'язків ще не досконале. М'язи-антагоністи навіть тих суглобів, у яких відбувається рух, активуються одночасно. Також напружено багато м'язів, які не мають прямого відношення до даного рухового акту. Тому складна рухова діяльність на перших етапах навчання нераціональна, зайво напружена і зовні не красива. В міру навчання виробляється така структура рухового акту, при якій в його динаміку включаються не м'язові сили, які стають складовою частиною рухової програми. Зайве м'язове напруження при цьому усувається, рух стає більш стійким до зовнішніх впливів. М'язова діяльність стає більш економічною, точною, ефективною і красивою.

За В.В. Клименком, опанування та виконання рухової діяльності людиною зумовлюється її енергопотенціалом - величиною здатності до дії [3]. Навчальну діяльність, спрямовану на формування образів виконання руху, дії, діяльності необхідно розпочинати з:

а) актуалізації мотивів оволодіння операційним складом дії;

б) постановки і сприймання задачі дії, руху, діяльності і її смислової структури, у якій необхідно виконати виділення і категоризацію її складових елементів (визначення їх значень);

в) актуалізації смислоутворювального мотиву і з'ясування смислу розв'язання цієї задачі;

г) фіксації інтересу у свідомості;

д) конкретизації смислоутворювального мотиву до навчальної ситуації, яка пропонується, і формулювання цілей дії та умов її реалізації;

є) пошуку інформації і самостійного добору засобів та методів, яких бракує, але які необхідні для розв'язання сформульованої задачі дії, руху, діяльності;

є) визначення системи проміжних цілей, поділу більших цілей на дрібніші, їх переформулювання з метою підвищення ефективності розв'язання рухових задач, що постали;

ж) формування образів уявлення, образів очікуваного майбутнього, образів дії, руху, діяльності, що визначають кінцевий результат рухової дії та його оцінки з використанням розбіжностей за зовнішньою та внутрішньою оцінками;

з) емоційного закріплення результату діяльності, який призводить до зміни сили вихідного смислоутворюючого мотиву або до виникнення нового;

и) формування образу виконання руху, дії, діяльності та його подальшого вдосконалення за рахунок функціонування двокільцевої, багаторівневої, циклічної, матричної системи організації, побудови та управління руховою діяльністю [4].

4.Нейрофізіологічні механізми рухової діяльності

Найнижчий рівень в організації руху пов'язаний з руховими системами спинного мозку. У людини на цьому рівні протікають лише найпростіші координації (реципрокне гальмування м'язів-антагоністів, згинальний рефлекс та ін.).

Побудова і регуляція рухів забезпечується вищими руховими центрами головного мозку. Нервові механізми стовбура мозку забезпечують рухи, спрямовані на підтримку пози і їхню координацію з цілеспрямованими рухами. Важливу роль у координації рухів відіграє мозочок, забезпечуючи регуляцію їхньої часової, швидкісної і просторової характеристик. Найбільш тонкі координації рухів (рухові реакції, здобуті в ході індивідуального рухового досвіду) забезпечуються півкулями мозку (кора і базальні ганглії). Утворення програми дії здійснюється за участю базальних гангліїв і мозочка, що впливають на рухову кору через ядра таламуса. Базальні ганглії при цьому є сполучною ланкою між асоціативними і руховими областями кори (моторна кора) великих півкуль.

Моторна кора розташована попереду від центральної борозни. У цій зоні головного мозку кожному м'язу відповідає своя ділянка (м'язи лівої половини тіла представлені в правій півкулі, і навпаки).

Рухові шляхи, що йдуть від головного мозку до спинного, поділяються на дві системи: пірамідну і екстрапірамідну.

Пірамідний тракт починається в моторній і сенсомоторній зонах кори великих півкуль. Велика частина його волокон спрямовується прямо до еферентних нейронів у передніх рогах спинного мозку.

Волокна екстрапірамідного тракту також йдуть до передніх рогів спинного мозку. Але передана ними еферентна імпульсація попередньо обробляється у комплексі підкіркових структур (базальних гангліях, таламусі, мозочку).

Важливу роль в управлінні окремим м'язом відіграє мото-нейронний пул, що являє собою інстанцію, де остаточно формується структура збудження, завдяки чому здійснюється циклоподібна діяльність м'яза в руховому акті. У мотонейронному пулі має місце анатомічно вбудований градуюючий механізм, що забезпечує автоматично при будь-якому вході відповідний за величиною вихід. Наявні в мотонейронному пулі збуджувальні та гальмівні впливи, які розподіляються дифузно та вибірково, визначають організацію премоторними структурами складної координаційної діяльності, що дає змогу здійснювати різноманітну за формою та змістом природну рухову діяльність.

Відомо, що матеріальним підґрунтям будь-якої психічної функції є нейрофізіологічні функціональні системи, утворені ієрархічно організованими констеляціями ряду мозкових ділянок, серед яких чільне місце посідають лобні відділи кори головного мозку, і зокрема їх третинні утворення, до яких відноситься префронтальна кора, або інакше лобна гранулярна кора.

Головним чином префронтальні відділи мозку складаються із клітин верхніх (асоціативних) шарів кори. Вони мають багатющі зв'язки як із верхніми відділами стовбура і утвореннями зорового бугра, так і з усіма іншими ділянками кори. Таким чином, префронтальна кора надбудовується не лише над вторинними відділами рухової області, а фактично над усіма іншими утвореннями великого мозку. Це забезпечує двосторонній зв'язок префронтальної кори як із структурами ретикулярної формації, що лежать нижче і модулюють тонус кори, так і з тими утвореннями другого блоку мозку, які забезпечують отримання, переробку та збереження екстероцептивної інформації, що дозволяє лобним ділянкам регулювати загальний стан мозкової кори та перебіг основних форм психічної діяльності людини.

Синтезуючи аферентні імпульси від усіх зон кори головного мозку, лобні відділи відіграють істотну роль в переробці імпульсів і передачі їх на систему рухового аналізатора. Як показали дослідження П.К. Анохіна і А.І. Шуміліна, резекція лобних ділянок мозку призводить до грубого порушення тих синтезів окремих сигналів, які передують руху і складають «передпускову» або «обстановочну» аферентацію.

Говорячи про складне функціонування лобних ділянок в цілому, О.Р. Лурія підкреслював їх роль в організації довільних рухів і дій. Це обумовлено прямими зв'язками передніх відділів мозку з руховою корою і дозволяє розглядати лобні системи комплексно з моторною і премоторною зонами як кіркові відділи рухової сфери [6]. Коломієць, Шеремет

Загальні уявлення про багаторівневу ієрархічну систему координації рухів були сформульовані М.О. Бернштейном [2]. Під рівнями в цій теорії розуміються морфологічні відділи нервової системи: спинний і довгастий мозок, підкіркові центри і кора великих півкуль.

У системі управління рухами виділені такі п'ять рівнів:

Рівень А - рубро-спинальний рівень центральної нервової системи, починає функціонувати з перших тижнів життя людини. Це найбільш давній рівень. Самостійного значення в людини він не має, але визначає м'язовий тонус і бере участь у забезпеченні будь-яких рухів разом з іншими рівнями. Керовані ним рухи - плавні й витривалі. Дії цього рівня цілком не довільні. Рівень В - таламо-палідарний рівень, починає функціонувати на другому півріччі життя дитини. Він забезпечує перероблення сигналів від м'язово-суглобних рецепторів, що повідомляють про взаємне розташування частин тіла. Для рухів цього рівня характерне значне залучення м'язів у синергію, відсутність необхідності обліку особливостей зовнішнього простору, схильність до стереотипів, періодичності. Прикладом можуть бути довільні рухи обличчя і тіла.

Рівень С - пірамідно-стріарний рівень. Оскільки в забезпеченні функціонування цього рівня бере участь кора головного мозку, його дозрівання продовжується починаючи з першого року життя і до юності. На рівень С надходить інформація про стан зовнішнього середовища від екстерорецепторних аналізаторів, тому він відповідає за побудову рухів, пристосованих до просторових властивостей об'єктів (усі види локомоції, тонка моторика рук і т.ін).

Рівень D - рівень предметних дій. Оскільки функціональні можливості цього рівня забезпечуються різними зонами кори мозку (тім'яними, премоторними й ін.), його розвиток в онтогенезі визначається динамікою дозрівання цих зон і віковими особливостями міжзональної взаємодії. Рівень забезпечує організацію дій із предметами, усі види дій із знаряддями і маніпуляторних рухів.

Рівень Е - вищий рівень організації рухів. Оскільки нейрофізіологічні механізми цього рівня забезпечуються вищими інтегративними можливостями кори, як і на попередньому рівні, його розвиток в онтогенезі визначається динамікою дозрівання цих зон. Рівень забезпечує рухові дії, що мають інтелектуальний характер (виконання рухів при письмі, артикуляційні рухи при вимові слів тощо). Основними особливостями багаторівневої системи управління рухами є складний поділ праці між рівнями і їхній поділ на провідний і фонові рівні у залежності від поточної рухової задачі й умов її реалізації.

О.Р. Малхазовим [4] було визначено, що управляння руховою діяльністю можна представити у вигляді шестиетапної схеми циклічної багаторівневої функціональної системи:

¦ на першому етапі провідну роль відіграє механізм формування ставлення індивіда до певної ситуації; при цьому актуалізуються когнітивний, емоційний та мотиваційний аспекти ставлення; на основі орієнтовно-пошукових дій (діяльності) та виробленого ставлення відбувається усвідомлення індивідом себе як суб'єкта діяльності, визначення задачі дії (діяльності) і смислової структури, адекватних ситуації та індивідуальним можливостям; на кожному з щаблів цього етапу вносяться корекції, характер і зміст яких значною мірою залежать від досвіду індивіда і значущості для нього певної ситуації;

¦ на другому етапі провідна роль належить механізму, що задає, який формує образ очікуваного майбутнього і функціонує за рахунок екстраполяційного рефлексу, антиципації та орієнтовно-пошукової діяльності; певне ставлення до ситуації (перший етап) дає змогу вносити корекції на кожному з рівнів антиципації (субсенсорному, сенсомоторному, перцептивному, апперцептивному, вербально-логічному) і уточнювати образ очікуваного майбутнього;

¦ для третього етапу характерна є провідна роль механізму, що зіставляє; на цьому етапі за допомогою орієнтовно-пошукової діяльності здійснюється зіставлення образу очікуваного майбутнього з наявними образами виконання руху (дії, діяльності); за їх відсутності в матрицях різних рівнів відшукується моторний образ, який за допомогою корекцій і доповнень уточнюється відповідно до задачі і смислової структури дії. На основі моторного образу формується образ руху (дії, діяльності), який і зіставляється з образом очікуваного майбутнього;

¦ на четвертому етапі провідним є механізм програмування, який здійснює побудову і уточнення програми руху (дії, діяльності) у вигляді образу виконання діяльності; за кожним з видів програмування через орієнтовно-пошукову діяльність формулюються і вносяться корекції, після чого коригується образ виконання діяльності в цілому;

¦ на п'ятому етапі провідним є механізм, що зіставляє, у функціонуванні якого істотну роль знову ж таки відіграє орієнтовно-пошукова діяльність, завдяки якій здійснюється контроль за параметрами виконання руху (дії, діяльності), емоційними станами, що виникають у процесі виконання, та кінцевим результатом руху;

¦ на шостому етапі провідними є механізм формування ставлення індивіда до результату руху (дії, діяльності) та механізм, що зіставляє; на цьому етапі здійснюється оцінка досягнутого результату, коригується самооцінка індивіда, визначаються слабкі і сильні місця у програмах руху (дії, діяльності). За відмінного результату індивід намагається зафіксувати образ виконання руху (дії, діяльності), аби тиражувати його потім у подібних ситуаціях. У разі невдачі в кожний з етапів послідовно вносяться корекції доти, доки кінцевий результат не задовольнить індивіда.

На кожному з шести етапів конкретного акту управління рухами відбувається свій цикл послідовної актуалізації механізму формування ставлення індивіда до ситуації - механізму, що задає, механізму, який програмує, механізму, котрий зіставляє, та механізму корекцій. Основу функціонування цих механізмів становить орієнтовно-пошукова діяльність, яка щоразу поновлюється при виявленні розбіжностей між завданням і результатом дії на кожному з етапів. Ефективність функціонування системи управління забезпечується також блоком пам'яті, без якого неможлива діяльність зовнішнього та внутрішнього кілець.

Размещено на Allbest.ru