Размещено на http: //www. allbest. ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Донбаський державний педагогічний університет»

Факультет гуманітарної та економічної освіти

Кафедра психології

РЕФЕРАТ

з предмету: Реабілітаційна психологія

на тему: Психологічні умови. Запобігання неврозів у школярів

Підготував: студент магістерського рівня

заочної форми навчання спеціальності 053 Психологія

Ткаченка Олександра Артуровича

Перевірила: кандидат психологічних наук,

доцент кафедри психології Погрібна А.О

Слов'янськ 2019

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

1.1 Визначення неврозу

1.2 Класифікація неврозів

1.3 Клінічна картина дитячих неврозів

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ ДИТЯЧИХ НЕВРОЗІВ

2.1 Етіопатогенез неврозів в історичному аспекті

2.2 Механізм Формування неврозів

2.3 Психологічні фактори запобігання дитячих неврозів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Людство повинно віддавати дітям усе найкраще, що у нього є, принаймні так сказано в Конвенції прав дитини. Та, чи справді наука в повній мірі розкриває всі проблеми дитинства, чи справді в сучасній психології не лишилося нерозв'язаних проблем, які б стосувалися психічного здоров'я дитини? Незважаючи на те, що питання дитинства не є новими для психологічної науки, до останнього часу проблеми психічного здоров'я дітей залишалися об'єктом різних домислів та необґрунтованих теорій - ще у 19-тому, здавалося б, прогресивному столітті, в багатьох розвинених країнах, дітей з психічними відхиленнями вважали ізгоями.

Та й сьогодні суспільство часто відвертається від проблем “кіндервундів” (вислів В.Леві - з нім. das Kind-дитина, die Wunde-рана). Ще менше уваги приділяється тим відхиленням, які не мають яскравих патологічних проявів, таким як неврози, а вони, за статистикою, - найрозповсюдженіший вид нервово-психічної патології у дітей та підлітків. Досить часто невротичні розлади залишаються нерозпізнаними, а діти та підлітки, які страждають цими хворобами, не отримують вчасної психологічної допомоги. Це пов'язано з тим, що страх і тривога постійно виникають і при нормальному розвитку. Крім того, багато невротичних симптомів носять прихований характер і, на відміну від симптомів поведінкових розладів, не несуть соціальної загрози, що дозволяє їм залишатися непоміченими. Саме тому, дитячі неврози тривалий час вважалися незначним та перехідним порушенням, яке зникає з набуттям нормального життєвого досвіду. Але тепер відомо, що більшість дітей з неврозами не позбуваються своїх проблем в підлітковому і зрілому віці.

Дана тема за своєю актуальністю заслуговує уваги не тільки спеціалістів в області клінічної, дитячої та патопсихології, а й, насамперед, батьків, адже з кожним роком зростає кількість дітей, яким поставлено діагноз певного нервового захворювання. Причини такого явища ховаються не тільки в складних соціальних умовах, ритмі сучасного життя, а набагато глибше.

Небезпека цього захворювання приховується не в його важкості чи невиліковності, а у відношенні до нього. Більшість батьків просто не звертає уваги на перші ознаки неврозів у своїх дітей або відноситься до них поверхнево. На думку шкільних психологів та педагогів, вже в середніх класах діагноз нервового розладу можна поставити більшості дітей, а якщо врахувати, що невроз формується не в шкільному віці, а набагато раніше, можна зробити сумні висновки.

Ще в середньовіччі філософом У.Оккамом було виведене універсальне правило: “непотрібно робити посередництвом більшого те, що можна зробити посередництвом меншого”. Відповідно, не потрібно чекати того часу, коли дитині допоможе лише психотерапія, боротьбу з неврозами слід починати у вигляді психопрофілактики, а для цього треба виявити першопричинні механізми їх формування. Відповідно, предметом даної курсової є статичні та динамічні фактори формування (етіопатогенез) неврозів у дітей, а об'єктом - дитина, в житті якої наявні передумови для формування невротичного розладу, або в якої він уже сформувався.

Щоб цього не сталося, в даній курсовій за мету поставлено дослідити особливості формування дитячих неврозів і проаналізувати чинники їх розвитку, враховуючи те, що затяжний дитячий невроз неминуче перетвориться на дорослий, спричинюючи страждання особистості. Адже, за висловом французького письменника Ж. Лабрюйера, діти - зухвалі, примхливі, запальні, заздрісні, цікаві, користолюбні, ліниві, легковажні, боягузливі, нестримні, брехливі, скритні; вони легко заходяться сміхом чи сльозами, через дрібниці непомірно радіють і сумують, не виносять болю і люблять його завдавати, -- вони вже люди.

РОЗДІЛ I. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

1.1 Визначення неврозу

Слово «невроз» вперше було вжите наприкінці 18 - го сторіччя шотландцем Кулленом. Спочатку воно не мало строго обмеженого змісту і застосовувалося для позначення різноманітних нервових захворювань і навіть більшості неврологічних симптомів, при чому питання про патологічну анатомію, про фізичну або психічну обумовленість взагалі не піднімалося [18]. На сьогодні існує багато визначень самого поняття неврозу, в кожному з яких акцентується увага на тій чи іншій стороні захворювання.

У вітчизняній науці одним з перших, хто дав розгорнене тлумачення неврозу, був В.Н. Мясіщев, який у своїй патогенетичній концепції неврозів ще у 1934 році відмічав, що невроз є хворобою особистості. Пізніше він уточнив, що невроз - це психогенне захворювання, в основі якого - протиріччя між особистістю і важливими для неї сторонами дійсності, яке вирішене нею невдало, нераціонально, непродуктивно і викликає тяжкі та хворобливі переживання [12].

Сьогодні загальновизнаною точкою зору на неврози є погляд радянського вченого Б.Д. Карвасарського, який визначав невроз як “психогенний нервово-психічний розлад, який виникає внаслідок порушення важливих життєвих відношень людини і проявляється у специфічних клінічних феноменах при відсутності психотичних явищ” [8]. Невроз характеризується, по-перше, зворотністю патологічних порушень, незалежно від його тривалості, що відповідає розумінню неврозу І.П. Павловим як зриву вищої нервової діяльності, який може тривати дні, тижні, місяці і навіть роки; по-друге, психогенною природою захворювання, що, згідно В.Н. Мясіщеву, визначається існуванням зв'язку між клінічною картиною неврозу, особливостями системи відносин і патогенної конфліктної ситуації хворого; по-третє, специфічністю клінічних проявів, що складає у домінуванні емоційно-афективних і соматовегетативних розладів [8].

В зарубіжній психології невроз також розглядається під різними кутами зору: в психоаналізі - як необхідний і неминучий момент розвитку, пов'язаний з утворенням і розвитком дитячої тривоги; в індивідуальній психології Адлера - як патологічна форма компенсації почуття внутрішньої недостатньості чи нереалізованого почуття власної вищості; у Хорні - як психічний розлад, викликаний страхом і захистом від нього, як прояв загальмованого процесу самореалізації [20]; в біхевіоризмі та поведінковій терапії - як зафіксована навичка непристосованої поведінки, набута шляхом навчання.

1.2 Класифікація неврозів

Існує багато підходів щодо класифікації неврозів. Відома систематика, яка відображає характер психогенії (невроз очікуваання, страху, ятрогенний невроз, екзаменаційний невроз, невроз невдачі та ін.). Однак такий поділ невротичних реакцій не враховує ні важкості стану, ні особливостей клінічної картини, крім того, в зв'язку з величезною розмаїтістю трвмуючих психічних впливів і ситуацій число варіантів практично необмежено [15].

У деяких дослідженнях систематика неврозів ґрунтується на припущенні про патогенетичну залежність клінічної картини від віку, у якому відбувається маніфестація захворювання, -- неврози дитячого віку, шкільний невроз, клімактеричний невроз та ін. Для неврозів дитячого віку характерна перевага страхів, соматовегетативных (енурез, рвота) і рухових розладів (логоневроз, тики, істеричні паралічі). Чим молодше дитина, тим одноманітніше невротична картина. Однак «вікова» систематика неврозів не включає яких-небудь специфічних для дітей або людей похилого віку невротичних психогенних реакцій [15].

Починаючи з 30-х років XX ст. широке поширення отримала типологічна диференціація невротичних реакцій за їх тривалістю -- на короткочасні і затяжні. Короткочасні (ситуаційні - за П.Б. Ганнушкіним; невротичні - за Г.К. Ушаковим; психореактивні - за Лангеном) реакції нетривалі, їхні прояви швидко редукуються і відновлюється попередній психічний стан [17].

Багато авторів ідентифікують поняття «невроз» з невротичним розвитком на тій підставі, що неврозам властиве затяжне протікання і часті рецидиви. У цьому відношенні становлять інтерес дані Ернста, що розрізняє наступні типи розвитку неврозів: фазний (невротичні фази, що чергуються з безсимптомними інтервалами); хвилеподібний (з неповними ремісіями); однорідний (динаміка без чітких фаз і інтервалів та без зміни симптоматики).

У роботах останніх років намітилася тенденція до подальшої диференціації типів протікання невротичних розладів. Так, Сергєєв (1997) при аналізі динаміки тривожно-фобічних розладів виділяє наступні варіанти: пароксизмальный (фобічні пароксизми тривалістю від декількох хвилин до декількох годин), рецидивуючий (повторні напади фобій тривалістю від кількох тижнів до півроку), безперервно-нападоподібний (тривале існування фобій з періодичними нападоподібним загостренням симптоматики), безперервно-поступальний (наявність тривалого розладу з поступовим ускладненням симптоматики), стаціонарний (багаторічне існування фобій у майже незмінному вигляді) [15].

На сучасному рівні знань широке поширення отримала синдромальна класифікація неврозів, відображена в МКБ-10. У цій класифікації психічних розладів невротичні розлади розташовані головним чином у рубриках F40- F42 (панічний розлад, агорафобія, соціальна фобія; специфічні, ізольовані фобії; генералізований тривожний розлад, нав'язливі думки, компульсивні дії, деперсоналізаційно-дереалізаційний синдром і ін.), але представлені також у розділах F44 - дисоціативні (конверсійні) розлади, F45.2 - нозофобії і F48 - неврастенія [8].

Різноманітні класифікаційні розподіли неврозів, пропоновані різними авторами, відбивають насамперед відсутність єдиного погляду на їх причини та формування. У зв'язку з цим дотепер не припиняються спроби систематизації неврозів з використанням різних критеріїв.

1.3 Клінічна картина дитячих неврозів

Неврози страху. Основними проявами неврозів страху є страхи надцінного змісту, тобто предметні страхи, які пов'язані зі змістом психотравмуючої ситуації і обумовлюють надціннісно-хворобливе ставлення до об'єктів і явищ, що викликали афект страху. Характерно нападоподібне виникнення страхів, особливо при засинанні. Напади страху продовжуються 10-30 хв., супроводжуються вираженою тривогою, нерідко афективними галюцинаціями, вазовегетативними порушеннями. Зміст страхів залежить від віку. У дітей дошкільного віку переважають страхи темряви, самітності, тварин, персонажів казок, кінофільмів або вигаданих батьками з «виховною» метою («бабай» і ін.).

Невроз нав'язливих станів відрізняється переважанням в клінічній картині нав'язливих явищ, тобто рухів, дій, страхів, побоювань, уявлень і думок, що виникають всупереч бажанню хворого, який, усвідомлюючи їх необґрунтований хворобливий характер, безуспішно прагне їх перебороти. Основними видами нав'язливостей у дітей є нав'язливі рухи і дії (обсесії) та нав'язливі думки (компульсії) і страхи (фобії). В залежності від переважання тих чи інших умовно виділяють невроз нав'язливих дій (обсесивний невроз) і невроз нав'язливих страхів (фобічний невроз). Часто зустрічаються змішані нав'язливості (обсесивно-компульсивний синдром).

Обсесивний невроз у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку виражається переважно нав'язливими рухами - нав'язливими тиками, а також відносно простими нав'язливими діями. Тикові нав'язливі рухи пов'язані з емоційною напругою, що знімається руховим розрядом і підсилюється при затримці нав'язливого руху. Нав'язливі дії складаються зі сполучення ряду рухів.

При фобічному неврозі у дітей більш молодшого віку переважають нав'язливі страхи забруднення, гострих предметів (голок), закритих приміщень. Дітям старшого віку і підліткам більш властиві нав'язливі страхи хвороби (кардіофобія, канцерофобія й ін.) і смерті, страх подавитися при їжі, страх почервоніти в присутності сторонніх, страх усної відповіді в школі. Зрідка в підлітків зустрічаються контрастні нав'язливі переживання. До них відносяться ганебні та непристойні думки, що суперечать бажанням і моральним установкам підлітка.

Депресивний невроз поєднує групу психогенних невротичних захворювань, у клінічній картині яких провідне місце посідає депресивне порушення настрою. Типові прояви депресивного неврозу спостерігаються в пубертатному і препубертатному віці. На перший план виступає подавлений настрій, що супроводжується відповідним виразом обличчя, бідного на міміку, тихим мовленням, уповільненими рухами, плаксивістю, загальним зниженням активності, усамітненням. У висловлюваннях переважають психотравмуючі переживання, а також думки про власну малоцінність, низький рівень здібностей. Характерні соматовегетативні розлади: зниження апетиту, зменшення маси тіла, запори, безсоння.

Істеричний невроз - психогенне захворювання, що характеризується різноманітними(соматовегетативними, моторними, сенсорними, афективними) розладами невротичного рівня, у виникненні і прояві яких провідна роль належить психогенетичному механізму умовної приємності або бажаності для хворого даних розладів, який забезпечує патологічний захист особистості від важких для неї ситуацій.

У клініці істеричних розладів дітей провідне місце займають моторні і соматовегетативні порушення: астазія-абазія, істеричні парези і паралічі кінцівок, істерична афонія, а також істерична рвота, затримка сечовипускання, головні болі, непритомності, псевдоалгічні явища (тобто скарги на болі в тих або інших частинах тіла при відсутності органічної патології відповідних систем і органів, а також при відсутності об'єктивних ознак болю). У молодшому дитячому віці часто зустрічаються рудиментарні моторні напади: падіння з криком, плачем, ударами об підлогу і афект-респіраторні напади, що виникають при образі, невдоволенні після відмови виконати вимоги дитини, покаранні і т.д.

Неврастенія (астенічний невроз). В дитячому віці неврастенія у вираженій формі зустрічається тільки у дітей шкільного віку і підлітків. Основні прояви неврозу - підвищена дратівливість, нестриманість, гнівливість і в той же час - швидке виснаження афекту, легкий перехід до плачу, стомлюваність, погане перенесення будь-якого психічного напруження. Спостерігається вегетосудинна дистонія, знижений апетит, розлади сну. У дітей більш молодшого віку відзначаються рухове розгальмування, непосидючість, схильність до зайвих рухів.

Системні неврози у дітей зустрічаються трохи частіше загальних неврозів.

Невротичне заїкання - психогенно обумовлене порушення ритму, темпу і плавності мовлення, пов'язане із судомами м'язів, що беруть участь у мовленнєому акті. У хлопчиків заїкання виникає значно частіше, ніж у дівчат. Розлад в основному розвивається в період становлення мовлення (2-3 роки) або у віці 4-5 років, коли відбувається значне ускладнення фразового мовлення і формування внутрішньої мови.

Невротичний тик об'єднує різноманітні автоматизовані звичні рухи, а також різноманітні респіраторні тики, що виникають внаслідок фіксації того чи іншого захисного руху. В деяких випадках тики відносять до проявів неврозу нав'язливості. Разом з тим нерідко, особливо у дітей дошкільного молодшого шкільного віку, невротичні тики не супроводжуються почуттям внутрішньої несвободи, напруги, прагненням до нав'язливого повторення руху, тобто не носять нав'язливого характеру. Такі звичні автоматизовані рухи відносяться до психопатологічно недиференційованих невротичних тиків.

Невротичні розлади сну у дітей і підлітків зустрічаються досить часто, однак вивчені недостатньо. Клініка невротичних розладів сну виражається порушеннями засипання, неспокійним сном з частими рухами, розладом глибини сну з нічними пробудженнями, нічними страхами, яскравими страхітливими сновидіннями, а також снохождінням і сноговорінням.

Невротичні харчові розлади - група системних невротичних розладів, що характеризуються різними порушеннями харчової поведінки (анорексія, булімія). Безпосереднім приводом до виникнення харчових розладів часто є спроба матері насильно нагодувати дитину, перегодовування, випадковий збіг прийому їжі з яким-небудь неприємним враженням.

Невротичний енурез - психогенно обумовлене неусвідомлене сечовиділення, переважно під час нічного сну. Нічне нетримання сечі стає частішим при загостренні психотравмуючої ситуації, після фізичних покарань і т.п.

Невротичний енкопрез проявляється у незначному мимовільному випорожненні при відсутності поразок спинного мозку, а також аномалій і захворювань кишечника. Зустрічається приблизно в 10 разів рідше енурезу, в основному у хлопчиків у віці від 7 до 9 років.Часто супроводжується зниженим настроєм, дратівливістю, плаксивістю, энурезом. [1]

РОЗДІЛ II. ФОРМУВАННЯ ДИТЯЧИХ НЕВРОЗІВ

2.1 Етіопатогенез неврозів в історичному аспекті

Сучасне вчення про неврози виросло зі вчення про неврастенію й істерію. Дуже багато понять, які відносяться до істерії і зберегли своє значення дотепер, були введені Шарко. Він дав класичний опис клініки істерії, зокрема фаз клоунізму, пристрасних поз, вигинання дугою. Шарко врахував, що такі хворі схильні до наслідування і навіювання, їхня уява така жива, що вони легко відтворюють хворобливі картини навіть органічних захворювань. Йому належить відомий вислів: "істерія - мавпа усіх хвороб" [7].

Неврастенія - поняття, введене американським лікарем Ж.Бірдом (1880), що описав під цим ім'ям комплекс хворобливих явищ, пов'язаних з підвищеною збудливістю, нервовістю, стомлюваністю, головними болями. Він вважав, що неврастенія розвивається в результаті стомлення і недостатнього живленя нервової системи і пов'язана з американськими умовами життя, з його темпами. Ж. Бірд підкреслював екзогенну обумовленість неврастенії [7].

Мебіус, який виділив особливу клінічну картину за назвою "нервовість", що виражається в надмірній дратівливості і слабкості нервової системи, підкреслював роль конституційних моментів. Ця концепція була прийнята й іншими дослідниками - одні з них підкреслювали підвищену подразливість мозку, інші - соматичну недостатність, астенічну будову. Таким чином, поруч з неврастенією, яка викликалася зовнішніми причинами, виділялася ендогенна або конституціональна нервовість, що виявлялася в симптомах як соматичного, так і психічного порядку. На думку Бірда і Мебіуса, в її основі лежали соматичні розлади. Французькі дослідники особливу увагу звернули на психічну структуру картин нервовості, у зв'язку з чим П. Жане (1911) розробив концепцію психастенії. Пов'язуючи її з конституціональною нервовістю, через її приналежність до вроджених станів, психастенію пізніше виділили у відособлену клінічну форму у вигляді своєрідної психічної слабкості, ослаблення волі, невпевненості й одночасно схильності до нав'язлив остей і фобій. П.Жане думав, що в основі таких явищ лежить особливий стан мозку, особливий хімізм. Варто підкреслити, що й у Бірда, так й у Мебіуса концепції неврозів були соматичними. Надалі у багатьох дослідників, особливо у З. Фрейда, а також А. Адлера, вони стали чисто психологічними [7].

З. Фрейд вважав, що усі без винятку неврози є продуктом порушення правильного розвитку статевого потяга "лібідо" з регресом до однієї з дитячих "інфантильних" фаз його розвитку. Він трактував нав'язливості як "символи сексуальних переживань раннього дитинства, пов'язані з яким-небудь сексуальним задоволенням і, разом з тим, почуттям провини" [19].

Неофрейдисти Е.Фромм, К.Хорні, Х.Салліван вважали, що причина конфліктів людини не пов'язана тільки з "едиповим комплексом", який виступає альфою і омегою класичного психоаналізу, а насамперед із соціальними умовами, із взаємодією організму з зовнішнім середовищем, суспільством.

Родоначальниками спадково-конституціональної теорії неврозів з нав'язливостями були Морель, Крофт-Ебінг, Крепелін, які відносили нав'язливості до вроджених станів. Цю точку зору розділяли і багато вітчизняних психологів та психіатрів, які розцінювали нав'язливі стани як ознаку спадкової дегенерації, або вважали за можливе розвиток нав'язливостей в осіб із шизоїдною або циклоїдною конституцією, у психопатів, у людей із психастенічними рисами характеру і т.д. С.А. Суханов (1912), а потім і Т.І. Юдін (1920) надавали величезного значення тривожно-недовірливому характерові в генезі та формуванні неврозів з нав'язливостями, вони вважали, що цей характер складає основу конституціонально обумовленої психастенії [7].

2.2 Механізми формування неврозів

невроз психологічний школяр страх

Нейрофізіологічний аспект формування неврозів обґрунтовується у нейрофізіологічній концепції неврозів І.П. Павлова, яка була першою спробою в історії вивчення неврозів створення патофізіологічно обумовленних уявлень про механізми їхнього розвитку. В її основі лежить вчення Павлова про типи вищої нервової діяльності. Під неврозом Павлов розумів хронічне тривале порушення вищої нервової діяльності, викликане перенапруженням нервових процесів в корі великих півкуль внаслідок дії неадекватних зовнішніх подразників. На думку Павлова саме тип вищої нервової діяльності, виступаючи як “ґрунт” для формування неврозів, може або полегшити його виникнення (слабкий тип), або перешкодити появі нервового зриву (сильний тип) [17].

Сучасні нейрофізіологічні дослідження показали, що в основі формування неврозів лежить розлад функції інтегративних систем мозку, а саме - кори великих півкуль та лімбічно-ретикулярного комплексу [8].

Нейрохімічний аспект формування неврозів значною частиною аналізується в контексті загальнобіологічної концепції стресу Ганса Сельє, який довів, що

для ефективної організації реакцій пристосування та забезпечення постійності внутрішнього середовища організму має значення взаємодія функціональної активності симпатико-адреналової системи та змін фізіологічних і метаболічних реакцій [7]. Основними біологічно активними речовинами симпатико-адреналової системи є катехоламіни: адреналін, норадреналін та дофамін. У хворих на неврози підвищений рівень показників адреналіну, більш виражене підвищення норадреналіну, при цьому рівень дофаміну дещо знижений.

Психофізіологічний аспект. Становлення вітчизняного психофізіологічного напрямку у вивченні неврозів відбувалося завдяки представникам концепції нервизму - І. М. Сєченову, І.П.Павлову, В.М.Бєхтєреву, А.А.Ухтомському.

До психофізіологічних механізмів формування неврозу слід віднести наступні прояви: 1) перенапруження процесу збудження; 2) перенапруження процесу гальмування; 3) зсув процесів збудження та гальмування; 4) зміна нервово-психічної реактивності та пристосувальних функцій організму; 5) розвиток фазових станів; 6) порушення білатеральної регуляції; 6) утворення патодинамічних, але відносно стійких церебральних порушень [4].

Психоендокринний аспект формування неврозів аналізується у дослідженнях В.С. Підкоритова, який довів, що у дітей пубертатного віку,захворівших на нервоз, має місце значне підвищення в плазмі крові рівня гормонів гіпофізарно-тиреоідної системи, яке свідчить про порушення центральних, гіпоталамічних механізмів і нейроендокринної регуляції гомеостазу та адаптації [14].

2.3 Основні фактори формування дитячих неврозів

Хоча психотравматизація є провідною причиною розвитку та формування неврозів, її патогенне значення визначається складною взаємодією з багатьма іншими факторами, які являються результатом усього життя індивіда, формування його організму і особистості. Саме тому доцільно виділити такі аспекти формування неврозу як психологічні, соціальні (сім'я) та біологічні.

2.3.1 Біологічні фактори формування дитячих неврозів

Не можна стверджувати, що біологічні фактори формування неврозів є основними у їхній патогенетичній картині, про це свідчить, наприклад, неоднозначна картина, отримана в результаті близнюкових та інших психогенетичних досліджень, але роль цих факторів незаперечна - однією з важливих вікових етіопатогенетичних особливостей дитячих неврозів - вираженість біологічного фону, на якому вони маніфестують.

1) частота нервово-психічних захворювань у родичів хворих на неврози

Зазвичай, в психогенетичних дослідженнях зверталась увага на випадки ідентичних вікових невротичних розладів у сибсів (братів та сестер) та батьків. Це стосується хворих на неврози в цілому ( В.Н. Мясищєв [12] і Б.Д. Карвасарський [8]), хворих на істерію (Г.Г. Вульфєрт), хворих на обсесивний невроз ( Н.М. Асатиані, Е.А. Карандашова). За іншими даними ( О.І. Захаров [4]) це стосується невроза нав'язливих станів - нав'язливих страхів смерті. Захаров [4] наводить подібний випадок, коли одна із сестер у 7-річному віці нав'язливо мила руки, боючись зараження і смерті, при чому подібне спостерігалося у іншої сестри в такому ж віці. Мати дітей, у якої спостерігався страх смерті у відповідному віці, була надміру тривожною і реагувала на подібні прояви у дітей занадто емоційно. Тому, в деяких випадках, доцільніше говороти не про спадкову схильність до неврозів, а про наявність генетично обумовлених типів нервово-психічного реагування, опосередкованих характером стосунків у сім'ї: сензитивність, емоційна лабільність, збудливість, тривожність, помисливість, гіперсоціальність та ригідність. Найбільш статистично значимими серед цих факторів є тривожність, сензитивність та гіперсоціальність, які можна визначити як базисну тріаду невротичного типу реагування: на рівні характеру - тривожність, на емоційному рівні - сензитивність, на рівні спрямованості особистості - гіперсоціальність.

Дані про значення генетичних факторів у формуванні неврозів важкі для інтерпретації. На думку деяких дослідників генетичний вклад у розвиток неврозів може здійснюватися на двох рівнях: по-перше сприяє розвитку окремих властивостей особистості, по-друге сприяє вибірковій непереносимості певних стресів з утворенням специфічних синдромів.

2) Дослідження генетики неврозів за допомогою близнюкового метода

Для того, щоб виявити чистий генетичний вклад у формування неврозів необхідно виключити вплив оточення, тому доцільно використовувати близнюковий метод. Але більшість подібних досліджень стосуються лише близнюків з обсесивним, фобічним та істеричним неврозами і не виключають ролі сімейного оточення, тому наявна інформація ще не достатня для узагальнення.

У дослідженнях, проведених у середині ХХ-ст. конкордантність по неврозам для монозиготних близнюків складала 45%, а для дизиготних - 23%, крім того, слід зазначити, у монозиготних близнюків були високі показники нейротизму. Різноманітні невротичні прояви у близнюків виникають і посилюються при астенії, обумовленій додатковими екзогенними причинами [13].

3) Особливості конституції у хворих на неврози

За одними даними вказується, що хворі на неврози частіше характеризуються відхиленнями від нормостенічного типу в сторону астенічного чи гіперстенічного, за іншими відмічається що для них характерна нормостенічна конституція. При чому в ряді робіт підкреслений взаємозв'язок між істерією та гіперстенічним типом, з однієї сторони, та неврастенією і астенічним типом - з другої сторони.

В генетичному плані досліджена схожість в сім'ї за ознаками спільних рис зовнішності. Так, встановлено, що хлопчики 7-11 років при неврозах частіше, ніж у нормі, схожі зовні на батька. А у матерів дітей з неврозами більш домінантними ознаками за зовнішністю будуть риси батька, на відміну від матерів дітей без нервово-психічних відхилень. [4]

До конституційних проявів необхідно віднести і темперамент, вроджений тип нервово-психічного реагування. Відома точка зору І.П.Павлова на переважання крайніх типів темпераменту при неврозах. На думку В.М. Мясищева [12] стан тривоги та страху, тривожної помисливості, реалізуючись в залежності від темпераменту викликають реакції емотивного характеру, які переходять в стан неврозу при нерозумінні зі сторони оточуючих. В концепції В.І.Гарбузова [2] основне патогенне протиріччя пи неврозах полягає в невідповідності впливу середовища вродженому типу реагування - темпераменту.

4) Вагітність та пологи

За даними ряду авторів для дітей і підлітків, які страждають на неврози, є характерним обтяжування раннього перебігу хвороби патологічною вагітністю матері та патологічними пологами.

1. Антенатальні патогенні фактори

Вияснено, що у батьків дітей, хворих на неврози, сімейні обставини до настання вагітності були не зовсім благополучними, в основному через невпевненість у міцності шлюбу.

У більшості випадків вагітність перша, під час неї близько 60% жінок переживають стан емоційного стресу. Частота стресу під час вагітності буде ще вища, якщо враховувати негативне відношення до неї у жінок, непідготовлених до народження дитини, чи орієнтованих на виконання професійних обов'язків. Відповідно, провідними патогенними факторами вагітності у матерів дітей, у яких формуються неврози є як її затримка під впливом стресу, так і наявність самого стресу під час вагітності. [4]

Антенатальний період часто ускладнений пізнім токсикозом і загрозою переривання вагітності, гострими та хронічними інфекційними захворюваннями, що викликають хронічну внутрішньоутробну гіпоксію плоду.

2. Перинатальні патогенні фактори [6]

Пологи в більшості випадків настають вчасно, але у кожної другої жінки під час пологів відмічається виражена слабкість родової діяльності і виникає необхідність її штучного стимулювання, внаслідок чого діти часто народжуються ослабленими. Патологія пологів у матерів більш виражена при неврастенії у дітей.

3. Постнатальні патогенні фактори [6]

Емоційний стрес у матері на першому році життя дитини не зменшується, а зростає, виявляючись у 82% матерів, причому провідна причина стресу у кожній другій сім'ї - конфліктні стосунки з чоловіком. Немовля легко переймає тривожність матері проявами блювання, немотивованим криком, неспокійним сном та зниженим апетитом, що часто ускладняються діагостованою церебральною травмою в ранньому неонатальному періоді.

Загалом, можна стверджувати, що тривалий стресовий фактор підчас вагітності матері і пологів можуть стати одним з поштовхів до формування в майбутньому неврозу у дитини.

5) Роль статі та віку у формуванні дитячих неврозів.

Найбільша кількість неврозів за даними частоти звертань до спеціалістів спостерігається у старшому дошкільному та молодшому шкільному віці, але за даними суцільного дослідження найбільша кількість неврозів виявлена у дітей шкільного віку. У більшості зафіксованих випадків невроз формується у старшому дошкільному віці, коли діти ще достатньо емоційні і в той же час у них відбувається інтенсивний розвиток мислення як когнітивного рівня психіки. В цьому віці вони розуміють і глибоко переживають травмуючі життєві обставини, але ще не здатні вирішити їх найбільш доступним для себе способом. Найбільш уразливим є вік 2, 3, 5, 7 років. У 2 і 3 роки невротизація є наслідком, з однієї сторони, травмуючого досвіду розлучення з батьками на початку відвідування дитячого садка і проблемами адаптації до нього, з іншої сторони, боротьби батьків із впертістю дитини, в якій проявляється почуття її власного “я”. П'ятирічний вік - сензитивний етап у розвитку психіки і формуванні особистості, під час якого блокування потреб рольової ідентифікації, відсутність почуття безпеки і впевненності у собі, як і досвід життєвих невдач у сукупності з перенапруженням психофізіологічних можливостей проявляється у вигляді тривалого психічного стресу, який згодом проявиться клінічною картиною неврозу. У 7 років невротизуючий фактор заключається у нервово-психічному перегруженні у зв'язку з навчанням у школі, а також прблемами психологічної адаптації до школи.

Пізніше відбувається перехід від зовнішньо детермінованих патогенетичних конфліктів при неврозах у перші роки життя до конфліктів внутрішнього плану у підлітків. При чому частота неврозів у школярів зростає по мірі збільшення часу навчання, а у віці 12-18 років наявний постійний рівень невротизму. Часто неврози спостерігаються в періоди вікових криз. [4]

Розлади невротичного характеру переважають у хлопчиків, але вже у підлітковому віці більш невротичними є дівчата. З 12 років співвідношення хлопчиків і дівчаток, хворих на неврози, практично однакове, оскільки, саме до початку пубертатного періоду згладжуються прояви невропатії. У дівчат, порівняно з хлопцями, з віком помітне переважання невротичних розладів, включаючи тривогу та депресію. [8]

6) Невропатія

Невропатія визначається як аномалія нервово-психічного розвитку, етіологічно пов'язана або з генетичним фактором, або з екзогенними впливами у внутрішньоутробному періоді [4]. Невропатія як підвищена невротична готовність - це ще не хвороба, а крайній варіант психічної норми, прояви якого залежать від різноманітних факторів [1]. В її основі лежить функціональна недостатність вегетативної регуляції, яка і корелює з неврозами. Серед проявів невропатії можна виділити наступні ознаки: підвищена нервова чутливість, нервова ослабленість, порушення сну, соматична ослабленість, вегетосудинна дистонія, діатези, психомоторні та конституційно обумовлені порушення типу енурезу, тиків, заїкання [4]. Невропатія зустрічається у 56% дітей, хворих на неврози, в основному у хлопчиків.

Невропатію визначають як фактор, що сприяє формуванню неврозів, поряд зі своєрідністю характеру дитини. Основна патогенна роль невропатії полягає у хворобливій зміні реактивності організму, ослабленні його захисних сил і адаптивних можливостей.

7) Дизонтогенез

Дизонтогенез при неврозах - це насамперед прояв нерівномірності розвитку фізичних і психічних функцій. За шкалою випередження психічного розвитку у перші роки життя спостерігається тенденція до більш високих показників тих дітей, які згодом захворіли на неврози. У більшій мірі це помітно у дітей з неврастенією. Латентність розвитку більш властива дітям, що хворіють на невроз страху [4]. Дизонтогенез як фактор готовності чи неготовності дитини сприймати певні психічні подразники може бути рушійним чинником, що визначає адекваність її реакції на певні травмуючі події, які можуть викликати невроз.

8) Нервово-соматична ослабленість

Нервово-соматична ослабленість виражається у схильності до частих застудних захворювань, спазмів дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту на фоні невропатії і зміненої нервово-психічної реактивності організму [4]. Тривалий психічний стрес сам по собі призводить до певних функціональних розладів в діяльності діенцефального відділу мозку, що виражається у хронічному перебігу соматичних захворювань. Слід зауважити, що при ослабленості організму збільшується кількість проблем у вихованні, при чому у матері та бабусі в цьому випадку часто проявляють гіперопікання та оберігання від спілкування дитини з однолітками. Штучне, вакуумне середовище, у якому вимушені перебувати такі діти аж ніяк не сприяє виробленню стійкості то неврозогенних ситуацій.

9) Перенесені захворювання

Роль передуючих та супутніх початку неврозу соматичних захворювань багатьма авторами розглядається як особливо характерна для формування дитячих неврозів. Особливо велике значення мають хвороби травної та серцево-судинної систем [4]. Тривалий перебіг цих хвороб викликає невротичну, психогенно обумовлену декомпенсацію. В якості провокуючого моменту, що полегшує маніфестацію неврозу, нерідко виступає вегетативна чи вегетативно-діенцефальна криза, виникненню якої можуть сприяти різні соматичні фактори - латентні інфекції, перевтомлення. Складається особливе враження про велику соматичну обтяженість дітей, хворих на істерію.

2.3.2 Психологічні фактори запобігання дитячих неврозів

1)Преморбідні особливості особистості дитини

За висловом Е. Кречмера, “психологія неврозів - це психологія людського серця взагалі”[10]. Саме тому своєрідність дитини до захворювання на невроз, її особистісний преморбід, є одним із центральних факторів, які допомагають встановити та проаналізувати усю картину формування захворювання. Варто зазначити, що роль преморбідних особливостей при неврозах не так виражена як, наприклад, при психопатіях, тому в даному випадку доцільніше буде виділити взаємодію формування певних особистісних якостей дитини з травмуючими ситуаціями. Відповідно, існує тенденція розчинення неврозів у психопатіях, коли невротичні реакції розглядаються як різновид декомпенсації психопатій, при чому деякий час психопатів навіть вважали “постачальниками” неврозів [3]. Якщо виходити зі зближення психогенних декомпенсацій психопатій з неврозами, то у даному випадку невроз виступає як рецидивуюче захворювання. Ще складнішим, ніж проблема невроз-психопатія, є питання про роль у формуванні неврозів акцентуацій характеру як крайніх варіантів норми. Як і у випадку психопатії, наявність акцентуації характеру в умовах психотравматизації може бути сприятливою для виникнення і подальшого розвитку неврозу. За даними А.Є.Личко, окремим типам акцентуацій відповідають певні форми невротичних розладів.

За дослідженнями Карвасарського [8], виділений цілий блок преморбідних ознак, які передують неврозу: 1) особливості вольової сфери (активність, рішучість, цілеспрямованість, схильність до навіювання); 2) особливості емоційної сфери (тривожність, сензитивність, лабільність та тривалість емоцій); 3) ступінь емоційного контролю (імпульсивність, експансивність); 4) особливості комунікативних навичок особистості (товариськість, потреба у контактах, довірливість, відвертість,агресивність); 5) здатність особистості до адаптації та компенсаторні психологічні механізми (фрустраційна толерантність, уникання конфліктів).

Загалом, преморбідна своєрідність дітей може складатися з наступних факторів [4]:

1.Особливості темпераменту:

- емоційність. Висока емоційність породжує чутливе ставлення до проблем спілкування - ранньої розлуки з матір'ю, недостатність увги та любові зі сторони батьків, неприйняття зі сторони однолітків. Емоційна чутливість проявляється у підвищеній потребі в емоційному контакті, визнанні, любові та прив'язаності зі сторони близьких. Невдоволеність цих потреб призводить до таких проявів неврозу як страх самотності чи страх нерозділеності почуттів, емоційне несприйняття та ізоляція.

- вразливість як проява емоційної пам'яті сприяє фіксації багатьох, насамперед, неприємних подій, коли дитина довго пам'ятає образу, страх, подумки часто повертається до пережитого, не маючи здатності відволіктися від цього чи переключитися.

2.Особливості характеру:

- вираженість почуття “я” - це ранні прояви почуття власної гідності, прагнення до вироблення власної думки, самостійності, раннє усвідомлення власних відмінностей від оточуючих. Такі діти завжди мають свою точку зору, активні у досягненні поставленої мети. Вони болюче сприймають обмеження їх почуття “я”, подавлення, диктат, надмірний контроль та опіку, проявляючи незгоду з подібним ставленням до них впертістю або відходом у себе. Ці діти проявляють деяку залежність від похвал, оцінок та поглядів інших людей.

- щирість. Подібні діти наївні та нехитрі, відверті та абсолютно позбавлені конформності та лицемірства.

- імпресивність - схильність до внутрішньої переробки, накопичення негативних переживань. Імпресивність передбачає відсутність швидкої емоційної реакції у відповідь на події, які хвилюють дитину.

3.Характеристики особистості:

- беззахисність проявляється головним чином у спілкуванні з однолітками, коли дитина неспроможна захистити себе, відповісти на образу.

- гуманістична спрямованість формування особистості являє собою комплекс таких рис як дружелюбність, чесність, співчутливість, почуття обов'язку, альтруїзм. Такі діти завжди переживають за інших, сприймають чужий біль як свій власний.

До цього слід додати, що невідповідність виховання унікальності темпераменту, характеру, особистості дитини призводить до депривації базових потреб в емоційному контакті, визнанні, самовираженні, самореалізації і утвердженні власного ”я”.

Підсумовуючи вище сказане, слід звернути увагу на точку зору, яка передбачає взаємозв'язок характеру та ключового переживання як ключа до замка. Це підтверджує і часті випадки поєднання характерологічних особливостей та несприятливих ситуацій у формуванні клінічної картини неврозу. Отже, можна вважати, що якщо при вираженому стресі формування неврозу можливе у будь-якої дитини, то характер і його форма залежить не стільки від патогенного фактору, скільки від індивідуальної схильності.

2) Психічна травматизація

Психічна травма як психологічне поняття включає в себе усвідомлене сприймання певних індивідуально значущих, неприємних подій, їх перероблення у вигляді переживань і розвиток більш-менш тривалого стану афекту або психічного стану з негативним емоційним полюсом [4]. Слід зауважити, що патогенну дію викликає не сам по собі зовнішній вплив, а його значимість для дитини, локалізуючись таким чином всередині індивіда [16]. Психічна травма не завжди детермінована зовнішніми чинниками, так, у підлітковому віці вона супроводжується болісними переживаннями, які стосуються зміни власного “я”. Психічна травма - це одночасно об'єктивний і суб'єктивний феномен: об'єктивний, оскільки відображає загальнолюдський реєстр переживань, а суб'єктивний, тому що переживання носять індивідуальний, особистісний характер.

Гарбузов в етіопатогенезі неврозів виділяє істинну, патопластичну та випадкову, “запускаючу” психотравму [2]. Перша, зазвичай хронічна, специфічна для даної особистості. Дитина, яка страждає від почуття неспроможності, особливо чутлива до патогенних факторів, що принижують почуття її власної гідності. Найуніверсальніша і найпатогенніша психотравма, коли дитина відчуває труднощі в дитячому закладі й вдома, не знаходячи компенсації і розуміння. Невроз запускається безпосередньо гострою психотравмою, за висловом Мясищева, вона завжди “потрясаюча”.

Перше місце серед причин психічних травм у дитячому віці займає втрата близьких - приблизно 40% серед хворих на неврози, друге та третє місця посідають переляк і хвороба близьких, при чому в групі хворих на істерію - конфлікти між близькими та переляк, у хворих на невроз нав'язливих станів - конфлікти між близькими та в рівній мірі переляк і міжособистісні конфлікти. Розлучення батьків також є глибокою психічною травмою, особливо для дітей у віці до 15 років [4].

Психічна травма не завжди “видима” й інколи не проявляється в поведінці, особливо у дітей з імпресивним характером емоційного реагування, крім того, далеко не завжди психічна травма зберігається у пам'яті в наступні роки, адже спрацьовує захисний механізм витіснення психотравмуючих подій.

Домінуючу роль у формуванні неврозу має хронічна психічна травматизація, нерідко доповнена гострими психічними травмами.

3)Проблеми адаптації

Перебування дитини у школі, дитячому садку, лікарні - це все події, до яких багатьом дітям досить складно пристосуватися. Відвідування ясел передбачає розлуку з матір'ю як об'єктом емоційної безпеки, появу нових, незнайомих дорослих і дітей, а все це - неабиякі зміни у житті маленької людини. Під впливом цих факторів у яслах не змогли адаптуватися 70% хлопчиків та 51% дівчаток. Більше труднощів під час пристосування до нових обставин у цьому віці мають хлопчики, що обумовлено їх інтенсивнішою прив'язаністю до матері. Госпіталізація травмуюче впливає на 60% дітей молодшого дошкільного віку. Причинами формування невротичного стану при госпіталізації є ті ж фактори, що й при поміщенні дитини до ясел, крім того певну роль у виникненні “лікарняного” неврозу відіграє ставлення обслуговуючого персоналу, який не завжди бере до уваги психологічні особливості дитини. Найтравматичніше проходить госпіталізація у дітей з наступним розвитком неврозу страху та істеричного неврозу. Подібну дію часто має і раннє поміщення дитини у санаторії і табори. В перший час відвідування дитсадку стан афекту виникає у 44% дітей, що в подальшому може призвести до неврозу. Насамперед, це стосується емоційно чутливих, вразливих дітей, які мають тривожну залежність від матері і невротично обумовлені проблеми харчування і денного сну. З віком здатність до адаптації покращується, що доводить помітно менша кількість погано адаптованих дітей у школі (26%).[4]

4) Внутрішній конфлікт

За даними багатьох авторів, провідну роль в етіопатогенезі неврозу відіграє внутрішній конфлікт, який являє собою несумісність, зіткнення суперечливих відношень особистості. Перші спроби зрозуміти психологічний зміст внутрішнього конфлікту належать психоаналітикам. Саме Фрейд першим розглядав невроз як страждання суперечливого розвитку особистості. На думку К. Хорні, невротичний конфлікт виникає, коли прагнення до безпеки суперечить прагненню до задоволення бажань, і тоді з метою вирішення конфлікту виробляється певна стратегія поведінки [20]. За Фроммом, подвійність або суперечливість мотивації, що сприяє внутрішньому конфлікту, підкреслюється і тим, що, з одного боку, дитина прагне до незалежності; з іншого боку - хоче уникнути незалежності, тому що вона приведе до відчуження. Близька до цього і більш пізня точка зору К.Хорні на неврози як відчуження особистості від "самості", переважання в ній ідеалізованого "я", що є продуктом ірраціональної уяви індивіда [20].

Переживання при внутрішньому конфлікті стають хворобливими, якщо займають центральне або, принаймні, значиме місце в системі відносин особистості і дійсності. Їхня значимість - умова афективної напруження і афективної реакції. Умовно внутрішній конфлікт можна розділити на конфлікт інтересів (переваг), потреб, можливостей і потягів. Конфлікт інтересів часто представлений ситуацією, коли батьки не враховують статевих інтересів дітей, виховуючи їх як "безстатевих істот", або ж дівчинку як очікуваного раніш хлопчика, і навпаки. Конфлікт інтересів часто доповнюється конфліктом можливостей, у якому задіяні здібності дитини до певного виду діяльності. Типовим прикладом цього може бути невдоволення батьків-інженерів чи фізиків тим, що дитина-гуманітарій проявляє інтерес тільки до філології чи історії. Прикладами конфлікту потреб можуть бути конфлікти самоствердження, визнання, захисту і єдності "я". Характерним при неврозах є конфлікт потягів, що полягає в зіткненні підліткового сексуального потяга з моральними нормами й обмеженнями.
Динаміку внутрішнього конфлікту можна представити таким чином [4]: 1) наявність психотравмуючих життєвих обставин або подій; 2) труднощі, неможливість їхнього вирішення силами дитини, що призводить до хронічного почуття втоми і напруження; 3) зіткнення протилежно спрямованих мотивів, бажань, потягів, що породжують ефект фрустрації, внутрішнього занепокоєння; 4) поява почуття незадоволеності собою, посилення занепокоєння й афективної напруженості; 5) нестійкість самооцінки, в основному її зниження, песимістична оцінка перспективи; 6) коливання в прийнятті рішень, непевність у собі; 7) підвищення чутливості у вигляді непереносимості певних життєвих обставин і подій або афективно загостреного типу реагування. Якщо перший і другий пункти розглянутої динаміки внутрішнього конфлікту означають стрес, то, починаючи з третього пункту - фрустрації, - він перетворюється в дистрес - більш-менш стійкий емоційний розлад. Сама дитина не може вийти з цього стану, оскільки не усуваються психотравмуючі умови життя, і в неї немає достатнього життєвого досвіду. Разом з тим наростаючий афект, як похідне переживань, блокує рішення і здатність переносити аналогічні переживання надалі.

5) Нервово-психічне напруження

Напруження, що з'являється в результаті неправильного виховання і конфліктів, на відміну від таких передуючих джерел, як конституційно і антенатально змінена нервово-психічна реактивність при невропатіях, органічна патологія, генетично важкке сполучення контрастного темпераменту батьків, має тенденцію до наростання з віком дітей. Патогенним насамперед є блокування активності, відсутність емоційного реагування, надмірна стимуляція можливостей і виховання, що не відповідає особливостям темпераменту, характеру і формування особистості. Нервове напруження може виникнути й у результаті психологічного зараження або індукції - мимовільного засвоєння нервового стану дорослих і однолітків, з якими дитина знаходиться довгий час у контакті.
Разом із внутрішнім конфліктом, проблемами спілкування і несприятливим збігом життєвих обставин можна говорити про появу невдалого, травмуючого життєвого досвіду або стану хронічного дистресу, як основного джерела патогенної напруги при неврозах. Наслідком хронічної психічної напруги буде наростання астенічних розладів, що фіксують переживання і утруднюють подальше відновлення нервово-психічних сил. Одночасно зменшується психічна толерантність до триваючого впливу стресових факторів, наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, з'являються або підсилюються вегетосудинні і соматичні порушення, знижується загальна витривалість організму. Разом це дозволяє говорити про появу розгорнутої клінічної картини неврозу.

Про переростання довгостроково діючого психічного стресу в невротичний, патогенно-каузальний стрес дозволяє судити динаміка наступних психогенних змін [4]: 1) перенапруження психофізіологічних можливостей і систем організму; 2) афективна переробка життєвого досвіду (у виді фіксації переживань, емоційної нестійкості і занепокоєння); 3) підвищення чутливості до дії подальших погроз для "я"; 4) реактивна, психогенно обумовлена зміна відносин до себе та інших (формування невпевненості в собі, афективно-тривожного й егоцентрично захисного типу сприйняття); 5) поява захисно-уникаючої мотивації поведінки (коли дитина "не чує", не реагує на травмуючі стимули зовнішнього середовища - феномен "вибіркової неуважності", коли вона уникає труднощів і небезпек, здатних понизити ще в більшому ступені почуття "я", коли боїться і почуває себе невпевнено в нових, незвичних ситуаціях спілкування); 6) зниження життєвої активності, енергії, біотонусу, зміна реактивності і розвиток центральних патофізиологічних змін функціональної природи; 7) порушення регуляторних і адаптаційних нервово-психічних механізмів.

...