Адаптація школяра в школі
Теоретичні основи процесу адаптації молодшого школяра до навчання в школі. Психологічна характеристика вікових особливостей дітей старшого дошкільного віку. Причини, що призводять до порушення соціальної адаптації дітей старшого дошкільного віку.
| Рубрика | Психология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.12.2019 |
| Размер файла | 82,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи процесу адаптації молодшого школяра до навчання в школі
1.1 Поняття адаптації
1.2 Дезадаптація
1.3 Психологічна характеристика вікових особливостей дітей старшого дошкільного віку (6-7 років)
2. Основи адаптації школяра
2.1 Соціальна адаптація дитини
2.2 Оцінка готовності до школи
2.3 Як допомогти дитині адаптуватися до школи
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність. На даний момент, вивчення адаптації є однією з ключових проблем в сучасних дослідженнях психології. Процес адаптації є досить актуальним для будь-якого шкільного віку. Але особливо він значущий для першокласників, оскільки «завантаженість» даного адаптаційного періоду досить велика: змінюється провідний вид діяльності дитини; соціальна група, в яку входить дитина; сутність позиції, яку займає дитина в очах оточуючих і самого себе. Шкільні труднощі, що виражаються в неуспішності навчання, порушеннях поведінки, невміння встановлювати міжособистісні відносини з дорослими і однолітками, слід віднести до однієї з найбільш серйозних проблем формування шкільної адаптації, що вимагає вже не стільки поглибленого вивчення, скільки невідкладних пошуків продуктивного рішення на практичному рівні. Наслідки важкої адаптації різні: погіршення стану здоров'я, збільшення захворюваності, зниження працездатності, низький рівень засвоєння навчального матеріалу. Проблема соціально-психологічної адаптації молодших школярів розглядалася Л.С. Виготським, А.В. Петровським, Д.Н.Узнадзе, І.В. Дубровиной, В.С. Мухіної, Г.Г. Кравцовим, Р.В. Овчаровой, Н.І. Гуткиной, та ін.
Дитині, яка вперше переступила поріг школи, належить адаптуватися до нових умов. Цей період традиційно вважається одним з найскладніших для молодшого школяра. Це залежить від того в яких умовах виховувався і розвивався дитина. Попередні покоління дітей були виховані на колективних іграх, а сучасні діти звикли весь вільний час проводити за телевізорами, комп'ютерами і телефонами. Процес адаптації першокласників до навчання в школі також багато в чому залежить від характеру, темпераменту. Сучасні діти не володіють навичками спілкування, не знають, як вести себе в суспільстві. Ситуація невизначеності завжди хвилююча, а перед школою кожна дитина перебуває у стресовому стані. Тому важливе завдання педагогів і батьків допомогти дитині в цей складний для неї період адаптуватися до школи. Адже в цьому і є запорука гарної успішності, гарного спілкування з однолітками і щасливого дитинства.
Об'єкт дослідження: процес адаптації.
Предмет дослідження: процес адаптації дітей молодшого шкільного віку до навчання.
Мета курсової роботи: вивчення адаптації дітей до навчяння в молодшій школі.
Завдачі роботи:
1. Проаналізувати поняття «адаптація»;
2. Дати психологічну характеристику вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку (6-7 років);
3. Визначити що впливає на адаптацію дитини в школі.
1. Теоретичні основи процесу адаптації молодшого школяра до навчання в школі
1.1 Поняття адаптації
Найважливіший вклад в розробку широкого поняття адаптації вніс Ж. Пиаже. Згідно його концепції, адаптація - біології, і в психології - розглядається як єдність протилежно спрямованих процесів: акомодації і асиміляція.
Поняття адаптація (від лат. adaptatio -- пристосування) -- У біології -- в широкому розумінні -- пристосування в процесі еволюції будови, функцій, поведінки організмів до певних умов існування; у вужчому -- зміна чутливості органів відчуття в результаті пристосування їх до зміни сили діючих подразників. А може відбуватися як у напрямі підвищення чутливості (при переході від сильних подразників до слабких), так і в напрямі зниження її (при переході від слабких подразників до сильних). 2 Перебудова психіки індивіда під впливом об'єктивних чинників довкілля, а також здатність людини пристосовуватися до різних вимог середовища без відчуття внутрішнього дискомфорту і без конфлікту з середовищем [6 с.20]. З погляду Ж. Піаже організмові допомагає адаптуватися в навколишньому середовищі, насамперед, інтелект. Діти, за Ж. Піаже мають вроджену потребу до адаптації в навколишньому середовищі, ця потреба формується оточенням дитини, яке стимулює її тим, що забезпечує велику кількість задач на адаптацію.
Адаптивність - рівень фактичного пристосування людини, рівень його соціального статусу і самовідчуття, задоволеності або незадоволенню собою і своїм життям. Людина може бути гармонійна і адаптована, або дисгармонійний і неадаптована [6 с.21].
А.Л. Венгер описує три рівні адаптації до шкільного навчання: 1. Високий рівень адаптації, діти адаптуються до школи впродовж перших двох місяців навчання. Першокласник позитивно відноситься до школи; учбовий матеріал засвоює легко і повно опановує програмний матеріал; вирішує ускладнені завдання, старанний, уважно слухає вказівки, пояснення учителя, виконує доручення без зовнішнього контролю; виявляє велику цікавість до самостійної учбової роботи, займає в класі сприятливе статусне положення. 2. Середній рівень адаптації має тривалий період адаптації. Першокласник позитивно відноситься до школи, її відвідування не викликає негативних переживань, розуміє учбовий матеріал, якщо учитель викладає його детально і наочно, засвоює основний зміст учбових програм, самостійно вирішує типові завдання, зосереджений і уважний при виконанні завдань, доручень, вказівок дорослого, але при його контролі; громадські доручення виконує сумлінно, дружить з багатьма однокласниками. 3. Низький рівень адаптації діти у яких соціально-психологічна адаптація пов'язана зі значними труднощами. Першокласник негативно відноситься до школи; нерідкі скарги на здоров'я; домінує пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; з'ясовний учителем матеріал засвоюється фрагментарно; самостійна робота з підручником ускладнена; при виконанні самостійних учбових завдань не виявляє цікавості; до уроків готуватися не регулярно, потрібні постійний контроль, систематичні нагадування і спонукання з боку учителя і батьків; зберігає працездатність і увагу при подовжених паузах для відпочинку, для розуміння нового і рішення завдань за зразком, потрібно значну учбову допомогу учителя і батьків; громадські доручення виконує під контролем, без особливого бажання; близьких друзів не має, знає по іменах і прізвищах лише частину однокласників. Фактично це вже показник "шкільної дезадаптації ". Таким чином, в силу вікових особливостей першокласники шести літнього віку можуть досягти тільки середнього рівня адаптації до школи за відсутності спеціальної організації педагогом учбового процесу і психологічної підтримки [15].
Іншими словами адаптація є не лише процес пристосування, але і створення таких умов, які потрібні для подальшого розвитку. Таким чином, можна сказати, що адаптація дитини це його пристосування до умов життя спочатку у школи, а потім і в соціумі. На цьому етапі дитина намагається бути автором життя, своїх здібностей, самостійності, що надається дитині на цьому етапі життя, при цьому за цим чітко стежать тепер не лише батьки, але і вчителі. У нього формуються психологічні властивості і уміння, необхідні йому для життєдіяльності в тому або іншому середовищі перебування. У одних дітей адаптація протікає досить швидко і легко, у інших тривало і важко.
Адаптація спричинена змінами у взаємодії дитини із навколишнім середовищем діяльністю, пов'язаною з корекцією поведінки дитини та навколишнього середовища.
1.2 Дезадаптація
На ряду з адаптацією стоїть протилежне йому поняття - дезадаптація. Термін "дезадаптація", що означає порушення процесів взаємодії людини з навколишнім середовищем, з'явився порівняно недавно в вітчизняній, здебільшого психіатричній, літературі. Зокрема, найчастіше дезадаптація трактується як процес, що пов'язаний з відвикання від одних звичних умов і, відповідно, звиканням до інших.
Найбільший ризик для виникнення дезадаптації представляють кризові, переломні моменти в житті людини, в які відбувається різка зміна ситуації соціального розвитку, що викликає необхідність зміни сформованої адаптивної поведінки. До таких моментів, безумовно, слід віднести вступ дитини до школи - етап первинного засвоєння шкільних вимог.
Згідно з визначенням яке вивів В.В.Коган, «шкільна дезадаптація» - захворювання або психогенне формування особистості дитини, яке порушує його об'єктивний і суб'єктивний статус в школі і сім'ї і зачіпає навчальну та позанавчальну активність учня[19].
Аналіз психологічної літератури показує, що з терміном "шкільна дезадаптація" вживається його аналог "шкільна непристосованість". До числа її основних зовнішніх ознак і педагоги, і психологи одностайно відносять ускладнення в навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.
Розглядаючи дезадаптацію особистості на соціально-психологічному рівні, автори виділяють три основні різновиди: а) стійка ситуативна дезадаптивність, яка має місце тоді, коли особистість не знаходить шляхів і засобів адаптації в певних соціальних ситуаціях (наприклад, у складі тих чи інших малих груп), хоча робить такі спроби - це стан можна співвідносити зі станом неефективної адаптації; б) тимчасова дезадаптація, яка усувається за допомогою адекватних адаптивних заходів, соціальних і внутріпсихічних дій, що відповідає нестійкій адаптації. в) загальна стійка дезадаптація, що є станом наявність якого активізує становлення патологічних захисних механізмів.
Симптоми шкільної дезадаптації можуть відзначатися у абсолютно здорових дітей, а також поєднуватися з різними нервово-психічними захворюваннями. При цьому шкільна дезадаптація не поширюється на порушення навчальної діяльності, викликані затримкою психічного розвитку, грубими розладами, фізичними дефектами, порушеннями органів почуттів. Дійсно, підвищена тривожність може і не проявлятися в порушеннях навчальної діяльності, але призводить до серйозних внутрішньоособистісних конфліктів у школярів. Вона переживається як постійний страх невдачі в школі. Таким дітям властиво підвищене почуття відповідальності, вони добре вчаться і поводяться, проте відчувають сильний дискомфорт. До цього додаються різні вегетативні симптоми, неврозоподібні і психосоматичні розлади. Істотним у цих порушеннях є їх психогенний характер, генетичний зв'язок їх зі школою, вплив її на формування особистості дитини.
П. Овчарова зазначає, що проблема шкільної дезадаптації може проявлятися в різних формах.
· Несформованість елементів і навичок навчальної діяльності.
· Несформованість мотивації навчання, спрямованість на інші, позашкільні види діяльності.
· Нездатність до довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності [16 с.240].
Головну причина шкільної дезадаптації в молодших класах полягає у характері сімейного виховання. Якщо дитина приходить до школи із сім'ї, де вона не відчувала переживання “ми”, то і адаптація до школи проходить важко. Несвідоме прагнення до відчуження, несприйняття норм і правил колективу заради зберігання свого “Я” лежать в основі шкільної дезадаптації дітей, які виховані в сім'ях із несформованим почуття “ми” або в сім'ях, де батьків від дітей відділяє стіна байдужості. Інша причина шкільної дезадаптації молодших школярів, полягає в тому, що труднощі у навчанні й поведінці усвідомлюються дітьми в основному через ставлення до них учителя, а причини виникнення дезадаптації часто пов'язані зі ставленнями до дитини та її навчання в сім'ї.
Компонентами шкільної дезадаптації можуть виступати наступні. Когнітивні компоненти, що виявляються в неуспішному навчанні за програмою, що відповідає віку і здібностям дитини. Включає такі формальні ознаки, як хронічна неуспішність, другорічництво, і якісні ознаки типу недостатності знань, умінь і навичок.
Емоційний компонент, що виявляється в порушенні ставлення до навчання, вчителям, життєвої перспективі, пов'язаної з навчанням. Поведінковий компонент, показниками якого виступають повторювані порушення поведінки: патохарактерологічні реакції, антідісціплінарна поведінка, нехтування правилами шкільного життя, шкільний вандалізм, девіантна поведінка.
Важливим в вивченні шкільної дезадаптації є також її крітерії. Зазвичай розглядають 3 основні типи проявів шкільної дезадаптації:
1. неуспішність у вченні по програмах, відповідних зросту і здібностям дитини, включаючи такі формальні ознаки як хронічна неуспішність, другорічництво і якісні ознаки у вигляді недостатності загальноосвітніх знань і навиків; порушення емоційно-особового відношення до вчення, до вчителів, життєвої перспективи, пов'язаної з навчанням: пасивно-байдуже, негативно-протестне, демонстратівно-зневажливе і інші значимі стосунки, що активно проявляються дитям, до школи і навчання;
2. порушення поведінки, що повторюються, некориговані відмовні реакції; стійка антидисциплінарна поведінка з активним зіставленням себе товаришам по навчанню, вчителям; демонстративна зневага правилам шкільного життя, шкільний "вандалізм"[2 с.153].
1.3 Психологічна характеристика вікових особливостей дітей старшого дошкільного віку (6-7 років)
Початок шкільного навчання практично збігається з періодом другого фізіологічної кризи яка припадає на вік 7 років. За словами Л.С. Виготського, цією кризою відкривається шкільний вік. У період кризи семи років відбувається суттєва зміна всього психологічного образу дитини, перебудова його відносин з соціальним оточенням. Зовнішніми проявами кризи є помітні зміни в поведінці. Дитина перестає слідувати добре знайомим, звичним нормам поведінки. За цими зовні негативними проявами ховаються глибокі зміни в психічному житті дитини, які і складають основний психологічний сенс кризи семи років. Основою цих змін є втрата дитячої безпосередності. Дитина, яка вступила в кризу, втрачає дитячу наївність; у всіх своїх проявах: в поведінці, у відносинах з оточуючими, вона стає не такою зрозумілою як раніше. Тепер з поведінки дитини дорослі не можуть однозначно судити про те, що вона думає, відчуває, переживає, чого дійсно хоче. У дитини з'являється своє внутрішне життя, недоступне оточуючим. Поряд з цим відбуваються і суттєві зміни в емоційно-мотиваційній сфері. Вперше виникає узагальнення переживань. Череда успіхів або невдач, пережитих дитиною в будь-яких ситуаціях, призводять до формування стійких афективних комплексів почуття неповноцінності, ураженого самолюбства або, навпаки, почуття власної значущості, вмілості, компетентності.
Далі, говорячи про психічний розвиток дитини, Л.С.Виготський вважає, що «... розвиток психіки - це поступовий процес, в якому можна виділити ряд стадій і етапів. Критерії виділення цих стадій слід шукати в цілісних якісних характеристиках: в становленні свідомості, у виникненні провідної діяльності, в розвитку всього різноманіття відносин між дитиною і навколишнім світом. При цьому загальні закономірності вікового розвитку особистості знаходять своє конкретне вираження в індивідуально-особистісні особливості кожного суб'єкта »[4 с.144].
За словами Л. І. Божович, криза 7 років є періодом народження соціального «Я». Хід психічного розвитку дитини призводить до того, що на рубежі дошкільного і молодшого шкільного віку у дітей з'являється чітке прагнення зайняти нове, більш доросле становище в житті - прагнення до нового положення в системі суспільних відносин, і виконувати нову, важливу не тільки для них, але і для оточуючих діяльність - потреба до здійснення суспільно значимої діяльності. Цей новий рівень розвитку самосвідомості пов'язаний з появою внутрішньої позиції. Це центральне особистісне утворення, яке тепер починає визначати всю систему відносин дитини: до себе, до інших людей, до світу в цілому [3 с.214].
В умовах загального шкільного навчання все це реалізується в прагненні до соціальної позиції школяра і до виконання діяльності, що забезпечує реалізацію цієї позиції - вченню. Криза 7 років, як і будь-якя вікова криза, не має чітко виражених кордонів і не пов'язана з формальним досягненням дитиною відповідного паспортного віку. Психологічні дослідження показують, що у сучасних дітей верхня межа кризи зміщується до 6 років, тому рівномірно вести мову про кризу 6-7 років. При цьому у дітей, які є однолітками, період кризи може не збігатися за часом. Це може бути пов'язано з особливостями загального психічного і психофізичного розвитку дитини, характером його соціального оточення, особливостями виховання і т.д. Тому діти-однолітки можуть перебувати в психологічно різних вікових групах: діти не пройшли кризу 6-7 років, по суті, ще є дошкільнятами; діти, які подолали кризу з усіма його втратами і придбаннями, готові вступити в новий віковий етап. Це багато в чому і становить суть проблеми психологічної готовності дітей до школи.
Одним з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства - психологічна готовність дитини до шкільного навчання. І полягає вона в тому, що у дитини до моменту вступу до школи складаються психологічні властивості, притаманні власне школяреві. Комплекс готовності до шкільного навчання свідчить про те, що завдання попереднього етапу в розвитку завершена, соціальна ситуація пізнання дорослого світу через програвання ролей. Дитина готова до реального самостійного дії в реальному світі, де він буде продовжувати пізнання, але вже по-справжньому, будучи суб'єктом пізнання. Позиція школяра вже сформована, є потреба в навчанні, але навіть прийшовши в школу, дитина не відразу включається в процес освоєння нових знань, для суб'єктивації нової позиції необхідний час, нова система відносин. Отже, соціальна ситуація, кажучи словами Л.С. Виготського, вибухає зсередини, виникають умови для створення нової системи відносин, починається черговий вікова криза.
2. Основи адаптації школяра
2.1 Соціальна адаптація дитини
Соціальна адаптація містить сукупність усіх видів діяльності, що відбуваються одночасно. З одного боку, це зумовлене орієнтувальними потребами пізнання змін у предметній діяльності, встановлення з цією метою необхідних емоційних контактів і відносин, а також оцінювання на підставі цього особистої та суспільної значущості змін, що відбулися. З іншого боку, це здійснювана в діалектичній єдності з оцінковою діяльністю та на її основі корекція поведінки особистості та її предметної діяльності, пов'язаної з перетворенням навколишнього середовища.
Один із засновників наукової психології І. Джеймс розглядав уявлення людини про себе, вплив її на соціальну адаптацію. Він писав, що збудником самопочуття для неї є сприятливе чи несприятливе становище у світі, успіх чи невдача. І тому ускладнюється й ідентифікація, самореабілітація, самореалізація особистості, посилюється невпевненість у собі, що свідчить про неспроможність дітей з особливими потребами “вписатися” в динамічний світ. Тобто в цих дітей важко проходить процес соціалізації [16].
Соціалізація людини - процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, включення у суспільне життя, як активної і дійової сили.
Для дитини стають несподіванкою чіткий розпорядок дня, певні обов'язки і вимоги, що викликає стресовий стан. Відсутність попередньої підготовки до відвідування дошкільних установ може викликати у дитини ряд реакцій невротичного характеру: розлади емоційного стану, розвиток почуття страху перед дитячим садом, погіршення апетиту, порушення сну, підвищення частоти захворювань. Соціально-психологічна адаптація у дітей відбувається по-різному і залежить від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, особливостей сімейного виховання і взаємин між її членами, контактності, доброзичливості, рівня розвитку ігрових навичок, емоційної залежності від матері. Соціальная адаптація дитини до дошкільної установи багато в чому залежить від моральної і фізичної підготовленості до змін, від типу вищої нервової системи. Так, у сангвініків і холериків адаптація відбувається швидше, ніж у меланхоліків і флегматіков.
Причини, що призводять до порушення соціальної адаптації дітей старшого дошкільного віку: соціальний адаптація психологічний школяр
1) Захворювання, що порушують роботу нервової системи.
2) Особливості емоційно-вольової сфери, серед яких можна виділити підвищений рівень тривожності, агресії, повільність, сором'язливість.
3) Несформованість комунікативних умінь, труднощі в спілкуванні з дорослими і однолітками. Саме цей фактор найчастіше є причиною порушення соціальної адаптації.
4) Невміння самостійно вирішувати конфліктні ситуації: нетерпимість до опору з боку партнерів по діяльності, відхід від ситуації.
Соціальну адаптацію школярів знижують гіперактивність і підвищена стомлюваність нервової системи. У дітей в перші місяці навчання можуть спостерігатися дратівливість, головний біль, підвищена втомлюваність, порушення сну, плаксивість, психологічні труднощі (негативне ставлення до навчання, почуття страху, невірне уявлення про власні можливості і здібності).Деякі автори визначають соціальну адаптацію школяра як «шкільний стрес», « шкільний шок », « адаптаційна хвороба ». Виликий вплив на процес адаптації у школярів впливає те, в яких умовах почався навчальний рік. На початковому етапі навчання успішність першокласника багато в чому залежить від того, як протікає процес соціальної адаптації [14 с.118].
Для пом'якшення процесу соціальної адаптації необхідно привчати дитину до правильного режиму дня, вчити мистецтву спілкування, заохочувати самостійність дитини, в дошкільному закладі індивідуально підходити до роботи з кожною дитиною, створити затишну і доброзичливу атмосферу в дитячих групах.
Перший рік навчання дитини в школі - це дуже складний, переломний період в його житті. Для дитини змінюється його місце в системі суспільних відносин, змінюється його розпорядок життя, збільшується навантаження. На зміну ігор приходять щоденні заняття і розумові навантаження. Вони вимагають напруженої розумової праці, підвищеної уваги, більшої зосередженості на уроках і відносної фізичної нерухомості, утримання правильної робочої пози. Для дітей 6-7 років дуже складно проводити багато часу нерухомо. В результаті уроків в школі, захоплення першокласників заняттями музикою, іноземними мовами і проведення часу перед телевізором, рухова активність у дитини значно знижується в порівнянні з тією, яка була у нього до вступу до навчального закладу. Активність знижується, а потреба в рухливості залишається велика.
Адаптація молодших школярів є складним соціально зумовленим явищем, для якого характерна діалектично суперечлива єдність трьох рівнів адаптивної поведінки дитини: біологічного, психологічного та соціального при подвійній визначальній ролі останнього
З цього ми бачимо,що соціальна адаптація є складовим елементом механізму соціалізації, що відбувається як сукупність адаптацій до різноманітних життєвих ситуацій, під час яких нагромаджується соціальний досвід, засвоюються норми та цінності. Кожна адаптація збагачує соціальний досвід, полегшує подальшу адаптацію дтини.
2.2 Оцінка готовності до школи
Коли дитина досягає віку 6-7 років, постає питання про її готовність до шкільного навчання. Найчастіше під поняттям «готовність до навчання в школі» батьки дитини розуміють його вміння читати, писати і рахувати. Але, як показує практика, цього далеко недостатньо для того, щоб дитина потім успішно освоював шкільну програму і досягав високих результатів у навчанні.
Сучасна система освіти пред'являє до дітей особливі ускладнені вимоги. І, на жаль, не всі молодші школярі здатні впоратися з цими вимогами. Практично всі дослідники, що займаються вивченням успішності навчання, вважають, що проблема такого навчання вперше проявляється як проблема готовності до шкільного навчання. У літературі зустрічається велика різноманітність підходів до розгляду сутності, структури, змісту, умов готовності до навчання в школі.
Запорожець А.В. готовність дитини до навчання в школі розглядає як систему якостей, які характеризують її фізичний, розумовий, моральний розвиток. Підготовленість дітей до школи включає в себе:
o загальний розвиток дитини, тобто запас знань, умінь і навичок;
o спеціальну підготовку дитини, тобто володіння елементами навчальної діяльності;
o позитивне ставлення до школи, куди входять інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти особистості дошкільника.
Проскура О.В. виділяє в готовності до школи:
§ розумову готовність,
§ мотиваційну готовність,
§ емоційно-вольову готовність,
§ готовність до навчання.
Але всі автори єдині в думці про те, що готовність дитини до навчання в школі - це новий етап у психічному розвитку дитини, який представляє собою сукупність морфологічних і психологічних особливостей дитини старшого дошкільного віку, забезпечує успішний перехід до систематичного організованого шкільного навчання [8 с.25].
Готовність дитини до навчання в школі залежить від усього його попереднього розвитку, від того, які навички, вміння, знання, або, як зараз прийнято виражатися, які компетенції накопичені в дитини в попередні роки життя. Щоб бути готовим до шкільного навчання, дитина повинна вміти досить багато. І це «багато» зводитися до простого набору шкільних навичок, таких як знання букв і цифр, вміння писати і рахувати, володіння деякими знаннями про навколишній світі тобто до певного розумовому розвитку. Крім елементарного запасу знань дошкільник повинен також володіти спеціальними знаннями і вміннями. Він повинен володіти силою волі, терпінням, адекватною самооцінкою, комунікативними навичками, умінням контролювати свою поведінку. У дошкільника має бути сформовано бажання вчитися, він повинен володіти певним, необхідним для шкільного навчання рівнем розвитку психічних пізнавальних процесів, таких як сприйняття, уява, мислення, пам'ять, увагу, мова.
Таким чином, поняття «готовність до навчання» включає в себе самі різні поняття: фізіологічна, інтелектуальна, особистісна готовність.
Під інтелектуальної готовністю розуміють сукупність знань, умінь і освоєних дій, які сформувалися в процесі придбання цих знань і умінь.
На думку багатьох психологів, інтелектуальній розвиток не посідає чільних місць у розвитку психіки дитини, але при цьому саме на підставі розвитку інтелекту відбувається подальше її дозрівання. Питанню розвитку дитячого інтелекту присвятили свої праці такі вчені як Жан Піаже, Л.І. Божович, Л. А. Венгер і А.Л. Венгер, В.С. Мухіна, Н.Г. Салміна, В.Г. Маралів і інші.
Д. Б. Ельконін, обговорюючи проблему готовності дитини до школи, на перше місце ставив сформованість передумов до навчальної діяльності. До найбільш важливим передумов він відносив уміння дитини орієнтуватися на систему правил в роботі, вміння слухати і виконувати інструкції дорослого, уміння працювати за зразком.
Успішна адаптація до шкільного життя залежить від рівня готовності дитини до навчання в першому класі, сформованості основних передумов навчальної діяльності. Чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов'язаних із початком навчання в школі, труднощів, яких не уникнути, тим легше вона їх подолає, тим спокійнішим буде процес пристосування до школи. Практика показує, що у дітей, не готових до систематичного навчання, набагато важче і триваліше проходить адаптація, пристосовування до школи. Тобто, фактично “неготові” діти - це контингент ризику мати найбільші труднощі, ризику невстигання, ризику поглиблення вже наявні відхилення в стані здоров'я або захворіти від надмірних навантажень і перевтомлення. Саме тому такі діти вимагають особливого підходу і особливої уваги вчителя і тому так важливо визначити рівень готовності до школи ще до початку навчання. Як показують багаторічні дослідження цієї проблеми готовність дитини визначається її фізичним і психічним розвитком, станом здоров'я, розумовим і особистісним розвитком, тобто велике значення має весь комплекс факторів.
Фізична готовність до навчання характеризує функціональні можливості і стан здоров'я. Важливо, щоб дитина йшла у школу фізично готовою: була фізично розвиненою, здоровою. Але необхідна також і психічна готовність, яка визначається тією системою вимог, які ставить школа перед дитиною. Вони пов'язані, як показують дослідження, із зміною соціальної позиції дитини в суспільстві, а також із специфікою навчальної діяльності в молодшому шкільному віці. Конкретний зміст психічної готовності не є постійним, змінюється і збагачується.
Інтелектуальна готовність. Дитина у 6--7 років здатна засвоїти не тільки окремі факти про природу, а й знання про взаємодію організму із середовищем, про залежність між формою предмета і його функцією, необхідністю і поведінкою. Діти досягають високого рівня пізнавальної діяльності, коли навчання в цей період спрямоване на основний розвиток розумових процесів і є розвивальним, орієнтованим на «зону найближчого розвитку». Але не слід переоцінювати розумові можливості дитини. Логічна форма мислення хоч і доступна, але не типова, не характерна для неї. Вищі форми наочно-образного мислення є підсумком інтелектуального розвитку дошкільника. Характер мислення у дітей 6--7 років наочно-образний або чуттєвий, тобто, аналізуючи події, ситуації, явища, діти опираються на реальні факти, предмети, а висновки роблять, зазвичай виділяючи якусь одну зовнішню ознаку. Якщо дитина потрапляє в ситуацію, коли вона повинна оперувати знаннями й розв'язувати задачу логічно, то брак досвіду, недостатній розвиток понять не дає їй змоги скласти судження про предмети і явища. І тому в розповіді переважає елементарний опис.
Емоційно-моральна готовність дітей до школи передбачає вміння встановлювати й підтримувати ділові та особистісні стосунки з дорослими, однолітками, дотримуватися моральних норм і правил поведінки в колективі. Уже до старшого дошкільного віку діти добре володіють правилами культурної поведінки. Найбільш показовими для виявлення емоційно-морального характеру взаємин між дітьми та дорослими є ситуації спілкування з незнайомою людиною, яка виявила інтерес до дитини чи її заняття, зустріч із нею, прохання або пропозиція, висловлене зауваження чи побажання [19 с.98].
Деякі занепокоєння, нерішучість, навіть розгубленість дошкільника в перші хвилини зустрічі закономірні, але він повинен опанувати себе і вступити у діалог. Уміння дотримуватися правил культурної поведінки допомагає йому поводитися невимушено. Виховання правильних взаємин із дорослими -- один із головних моментів підготовки до школи. Дітей, яким притаманні підвищена чутливість, сором'язливість, необхідно якомога частіше стимулювати до спілкування з різними дорослими. Набуваючи досвіду взаємин з іншими людьми, вони стають впевненішими, вільнішими у спілкуванні. Це позитивно впливає на встановлення взаємин з учителем, полегшує адаптацію до шкільного життя.
Вольова готовність. Серйозної уваги потребує формування вольової готовності дошкільника. Адже його чекає напружена праця, він повинен уміти робити не лише те, що йому хочеться, а й те, що від нього вимагатиме вчитель, шкільний режим, програма.
До шести років формуються основні елементи вольової дії: дитина спроможна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії. Але всі ці компоненти ще недостатньо розвинуті. За своїм вольовим розвитком дитина повинна досягти рівня, який забезпечує здатність до свідомої поведінки і саморегуляції.
У цьому віці необхідно розвивати здатність діяти згідно з моральними мотивами, за потреби відмовлятись від того, що приваблює. Виховання волі старших дошкільників формує ті сторони організації й діяльності, які лежать в основі механізмів регуляції дітьми особистих дій та вчинків. Воля формується під час діяльності.
Як підкреслював Л.Виготський, уміння керувати своєю поведінкою, стримувати безпосередні імпульсивні дії, поводитися згідно з правилами гри, уміння координувати свої дії з діяльністю товаришів, словом, усі елементи первинного управління собою (вольові процеси) первинно виникають і виявляються у якійсь колективній формі діяльності (гра за правилами).
2.3 Як допомогти дитині адаптуватися до школи
Допомогти дитині адаптуватися до школи, подолати страх перед нею і всі ті перешкоди, які виникнуть на його шляху, повинні і батьки, і педагоги. Але, безумовно, велика частина відповідальності лежить на плечах батьків. Адже навіть найкращі вчителі не в змозі подолати всі труднощі виховання дітей.
З самого початку шкільного навчання багато батьків припускаються грубої помилки, розраховуючи на те, що їхню дитину повністю підготує до школи дитячий садок. Жодин дитячій дошкільний заклад не зможе прищепити дитині позитивне сприйняття школи, якщо в цьому не будуть зацікавлені батьки. Своєю неувагою батьки віддаляють дитину не тільки від школи, але і в якійсь мірі від себе. Адже деяких дітей таке ставлення глибоко ображає, вони замикаються в собі і перестають бути відвертими. А проблема негативного сприйняття школи в подальшому може тільки посилитися, і вирішити її буде набагато складніше. Батькам потрібно більше часу проводити з дітьми, хоча це і дуже складно при сьогоднішньому ритмі життя, намагатися спілкуватися з ними на рівних, тим самим даючи зрозуміти, що вони вже досить дорослі. Часто буває так, що батьки намагаються не проявляти свою любов занадто явно, вважаючи, що ніжність і ласка просто недоречні. Це глибока помилка, оскільки дитина, постійно недоотримує свою порцію батьківської любові, виростає замкнутим і сором'язливим. Зрозуміло, не варто і занадто балувати малюка, особливо на перших порах навчання [11 с.107].
Ще одна дуже важлива функція сім'ї - виховання у дитини самостійності і почуття відповідальності. А це можливо за умови, що у малюка є свої обов'язки, причому бажано, щоб вони були досить різноманітними і значущими не лише для нього, а й для всієї родини. Скажімо, в молодшому і середньому шкільному віці йому цілком під силу незначні покупки і допомогу по дому.
До початку навчання в більшість дітей здатні поставити перед собою якусь певну мету, прийняти рішення, проявити зусилля в процесі подолання незначних перешкод. Правда, цілі ще недостатньо стійкі і усвідомлені, і в цьому віці вони успішніше досягаються в ігровій ситуації. Батькам потрібно постійно пам'ятати про це, перетворюючи квартиру під час збирання, наприклад, в палубу гігантського корабля або місце тренування для польоту в космос, де в процесі гри вони отримують можливість без погроз і повчальності управляти дітьми. В результаті ігрової діяльності у дитини формуються спокійне ставлення до труднощів, прагнення долати їх, розвиваються дисциплінованість і організованість, які допомагають дітям адаптуватися до шкільних умов.
Одна з найпоширеніших причин небажання відвідувати школу - це занадто велике навантаження і внаслідок цього погана успішність. Крім того, що у сьогоднішніх школярів досить складна програма, їм ще доводиться щодня долати з не менш важким домашнім завданням. Крім того, деякі батьки вважають своїм обов'язком хоч чимось зайняти. Все це, разом узяте, настільки стомлює дитини, що він починає потихеньку ненавидіти школу, яка забирає більшість вільного часу, частина з якого можна було б витратити на себе, свої інтереси і захоплення, спілкування з друзями. У такій ситуації він сяк-так робить уроки, щоб звільнити час для ігор, оскільки на всі його в буквальному сенсі слова не вистачає. У цій ситуації батьки просто зобов'язані переглянути додаткові навантаження дитини. Не варто навантажувати школяра численними гуртками та секціями. А щоб він більше встиг і не втомився, йому необхідний чіткий розпорядок дня і продуманий відпочинок, бажано на свіжому повітрі.
Дитина повинна звикнути до того, що доручену йому ту чи іншу справу ніхто інший за нього виконувати не стане. Формування самостійності, відповідального ставлення до доручених справах - найважливіша складова тієї впевненості, яка дозволяє дитині без остраху відвідувати школу.
Не менш важливо, щоб ваші діти пішли в школу фізично розвиненими, міцними і здоровими і залишалися такими протягом усього курсу навчання. В цьому випадку їх не буде мучити страх, що вони значно слабкіше однолітків. До того ж хороший фізичний розвиток, а разом з ним і витривалість найтіснішим чином пов'язані з працездатністю, без якої успіхи в навчанні практично неможливі. Першорядне значення в фізичному вихованні дітей мають всілякі ігри та змагання, адже світ дитини - це перш за все світ гри. При цьому рухливі ігри мають і великий емоційний заряд.
Неприємностей можна уникнути якщо привчити дитину дотримуватися певний розпорядок дня. Вранці - гімнастика. Нехай це будуть нескладні вправи, але яку користь вони принесуть в майбутньому! Потім йдуть умивання, причісування, сніданок і збори в школу. Після повернення додому не варто відразу змушувати його сідати за домашнє завдання, нехай він пограє або допоможе вам по господарству. На перших порах рекомендується і денний сон. Якщо ж ваша дитина не хоче лягати спати, не змушуйте його - цим ви зовсім нічого не доб'єтеся. Просто спробуйте зробити так, щоб він хоча б трохи полежав або спокійно посидів - наприклад, переглядаючи дитячі телепередачі. Після цього нехай погуляє на свіжому повітрі. Буде чудово, якщо він з друзями пограє в рухливі ігри, а якщо на дворі зима, покатається на санках або побігає. Приготування уроків ні в якому разі не повинно відкладатися або затягуватися до пізнього вечора. Спостерігайте за тим, щоб виконання домашнього завдання не цікавило більше ніж півтори години, інакше дитина може перевтомлюватися. Також подбайте про те, щоб в цей час його ніхто не відволікав. При цьому важливо стежити за правильним чергуванням навчання, праці та відпочинку. В такому випадку у дитини залишиться більше часу для прогулянок, ігор і цікавих йому занять. Все це сприятливо позначиться не тільки на його здоров'я, але і на ставленні до навчання.
Батьки часто вимагають, щоб дитина не вставав з-за столу до тих пір, поки не приготує всі уроки. Це не правильно. Дитина уже відсидила певну кількість уроків, і саме через це його працездатність значно знижена.
Ні в якому разі не давайте дитині додаткових завдань. Не змушуйте переробляти і погано виконану, на ваш погляд, класну роботу. Замість цього запропонуйте перевірити її і виправити помилки, якщо такі є. Але переписувати не треба, оскільки повторне виконання вже зробленого, нехай і з помилками, завдання сприймається як нудне і безглузде заняття. Воно здатне абсолютно відбити охоту займатися і позбавити дитину віри в свої сили. Самовиправлення - це певний самоконтроль, який повинен всіляко заохочуватися батьками.
Небажання йти в школу може бути викликано поганими відносинами з однокласниками. Особливої ??уваги потребує така проблема, як всілякі образи і дражнилки. Вони часом настільки ранять психіку дитини, що згодом він довго не може позбутися від різних комплексів. Звичайно ж, жарти бувають не тільки злі, але і добрі. Постарайтеся навчити свою дитину відповідати на добрі жарти посмішкою, а на злі і образливі взагалі не звертати жодної уваги. Зрозуміло, зробити це досить складно, але не відступайте перед першою ж невдачею, а своїим власним прикладом показуйте, як потрібно діяти в тій чи іншій ситуації. Дитина, беручи з вас приклад, буде намагатися вести себе аналогічним чином, даючи гідну відсіч кривдникам.
Необхідно пам'ятати, що нормальній дитині завжди можна допомогти, варто лише докласти певних зусил [14 с.67].
Висновок
Таким чином, на основі вивчених матеріалів і виходячи з поставлених в роботі цілей і завдань можна зробити наступні висновки:
1. Адаптація для дитини в школі це процес звикання її до нових шкільних умов без відчуття внутрішнього дискомфорту. На цьому етапі життя, у дитини формуються уміння необхидні для життя.
2. На особистісну готовність дитини до школи впливає фактор подолання дитиною кризи семи років. У період кризи семи років відбувається суттєва зміна всього психологічного образу дитини, перебудова його відносин з соціальним оточенням. У цьому віці хідд психічного розвитку дитини призводить до того, що у дітей з'являється чітке прагнення зайняти нове, більш доросле становище в житті - прагнення до нового положення в системі суспільних відносин, і виконувати нову, важливу не тільки для них, але і для оточуючих діяльність - потреба до здійснення суспільно значимої діяльності.
3. На адаптацію дитини в школі впливае психологична готовність адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки, стан здоров'я, фізичний розвиток, готовність до навчання. Велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім'ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім'ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо.
Список використаної літератури
1. Аверин, В.А. Осорина, М.В. Слободчиков, И.М. Развитие личности ребенка от семи до одиннадцати лет. / Аверин, В.А. Осорина, М.В.- Е.: 2010. 641 с.
2. Александровская, Э.М. Социально-психологические критерии адаптации к школе / Э.М. Александровская. М.,: 1988. 157 с.
3. Божович, Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте / Л.И. Божович. М.: Педагогика, 1968. 214 с.
4. Выготский, Л.С. Лекции по психологии / Л.С Выготскийю СПб.: Союз, 2006. 144 с.
5. Гуріна, О. Адаптація першокласників: Семінар для вчителів початкових класів. / Гуріна О. 2008. 13-16 с.
6. Давыдов, А.В. и др. Психологический словарь / А.В. Давыдов. М.,: 2000. 20-21 с.
7. Ильина, М.Н. Подготовка к школе / М.Н. Ильина - СПб.,: 2003. 205 с.
8. Коробко, С.Л. Робота психолога з молодшими школярами / С.Л. Коробко, О.І. Коробко.- К.: Літера ЛТД, 2008. 20-30 с.
9. Коломинский, Я.Л., Панько, Е.И. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. / Коломинский Я.Л., Панько Е.И. Кн. для учителя. М.: Просвещение, 1988. 190 с.
10. Лісновська, Л. Б. Роль самооцінювання в адаптації дитини до школи / Лісновська, Л. Б. 2006. 34-39 с.
11. Луговская, А. М. Ребенок без проблем! Решебник для родителей / Луговская, А. М., М.: 2008. 407-414 с.
12. Максименко, С., Максименко, К., Главник, О. Готовність дитини до навчання / Максименко, С., Максименко, К., Главник, О. К.: Мікрос-СВС. 2003. 112 с.
13. Мухина, В.С. Возрастная психология / В.С. Мухина. М.,: 2003. 456-460 с.
14. Млодик, И.Ю. Школа и как в ней выжить. / Млодик И.Ю.- М.: Генезис, 2011. 184 с.
15. Мухина, В.С. Детская психология. / Мухина В.С. Под ред. Л.А.Венгера. М.: Просвещение, 1986. 272 с.
16. Овчарова, Р.В. Практическая психология в начальной школе / Р.В. Овчарова. М.: 1996. 240 с.
17. Овчарова, Р.В. Справочная книга школьного психолога / Овчарова, Р.В. М.: «Просвещение» 1996. 116 с.
18. Подласый, И.П. Педагогика начальной школы / И.П. Подласый - М., 2002. 400 с.
19. Цилєв, В. Діагностика психологічної готовності дітей до школи / Цилєв В. Шкільний світ. 2004. 14-20 с.
20. Цукерман, Г.А., Поливанова, К.Н. Введение в школьную жизнь / Г.А.Цукерман, К.Н.Поливанова, 1992. 133 с.
21. Чінікайло, С.І. Психолого-педагогічний супровід адаптації молодших школярів / С.І. Чінікайло. Мн., БДМУ, 2005. 56 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Теоретичні аспекти проблеми підготовки до навчання в школі, психологічні особливості дітей старшого дошкільного віку, критерії підготовки до навчання. Специфіка та методи визначення психологічної підготовки, експериментальне навчання та обстеження дітей.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 05.06.2010Розгляд особливостей розвитку морально-етичних норм поведінки в дітей старшого дошкільного віку як психолого-педагогічної проблеми. Аналіз розвитку поведінки дітей дошкільного віку. Оцінка досвіду сучасного дошкільного навчального закладу з цього питання.
реферат [34,0 K], добавлен 24.03.2019Проблема періодизації розвитку психіки дитини. 3агальна характеристика розвитку, особистості дітей старшого дошкільного віку. Психолого-педагогічна діагностика готовності дітей до навчання в школі. Програма корекційно-розвивальної роботи з дошкільниками.
дипломная работа [797,5 K], добавлен 25.01.2013Психологічна структура дошкільного віку. Психологічні особливості дітей дошкільного віку. Діагностична ознака дошкільного віку. Діагностична ознака закінчення дошкільного віку. Психологічні новотвори дошкільного віку. Діяльність дітей дошкільного віку.
курсовая работа [34,9 K], добавлен 18.03.2007Природа, сутність та функції емоцій. Емоційна сфера дитини-дошкільника, її розвиток та особливості. Особливості емоційної готовності до навчання у школі дітей. Корекція емоційної готовності до навчання у школі за допомогою групових занять та ігор.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 16.06.2010Теоретичний аналіз сутності та етапів соціалізації, яка означає найвищий щабель у розвитку біологічної і психологічної адаптації людини щодо навколишнього середовища. Особливості формування соціально-психологічної компетентності у дітей дошкільного віку.
курсовая работа [51,7 K], добавлен 05.03.2011Розвиток педагогічної, психологічної думки у нашій країні. Теоретичний аспект проблеми готовності дітей дошкільного віку до навчання у школі. Визначальна роль мотивації у готовності до шкільного навчання. Гра дошкільника як показник готовності до школи.
курсовая работа [41,0 K], добавлен 03.07.2009Пам'ять як вища психічна функція: визначення, види, процеси пам'яті, психологічні теорії. Проблема розвитку пам'яті у дітей дошкільного віку в працях вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів. Діагностика рівня розвитку зорової пам'яті у дітей.
дипломная работа [874,6 K], добавлен 14.10.2014Підходи до визначення психологічної готовності дошкільника до шкільного навчання. Організація та методи дослідження психологічної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку. Емоційна та соціальна готовність до шкільного навчання.
курсовая работа [445,7 K], добавлен 16.06.2010Психологічні особливості дітей раннього віку. Чинники, що впливають на успішну адаптацію дитини до умов дошкільного навчального закладу. Основні завдання і напрямки роботи практичного психолога в адаптаційний період. Комплексна система роботи ДНЗ і сім’ї.
курсовая работа [70,1 K], добавлен 02.02.2015Процес адаптації молодших школярів до навчально-виховного процесу: проблеми і особливості. Залежність рівня адаптації від різноманітних факторів. Психічні особливості дітей молодшого шкільного віку та експериментальні дослідження їх адаптації до школи.
дипломная работа [71,3 K], добавлен 16.09.2010Теоретичні дослідження тривожності дітей дошкільного віку. Індивідуальні особливості емоційної реакції дітей. Ігри як засіб профілактики тривожної поведінки дошкільнят. Обґрунтування дій щодо боротьби з тривожністю дітей у дитячому садку і сім'ї.
курсовая работа [108,2 K], добавлен 10.02.2024Особливості розвитку дітей старшого дошкільного віку, гра дошкільника як його головний показник. Криза 6 років, причини та наслідки, етапи протікання та специфіка. Дослідження та фактори, що впливають на рівень психологічної готовності вступу до школи.
курсовая работа [54,2 K], добавлен 10.11.2014Загальна психологічна характеристика ситуації розвитку молодшого школяра, структура та особливості учбової діяльності, етапи розвитку пізнавальних процесів. Особистісна й інтелектуальна характеристики випробуваних дітей молодшого шкільного віку.
курсовая работа [50,8 K], добавлен 13.11.2013Загальні особливості дітей дошкільного віку із фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення. Соціальна ситуація розвитку дитини при переході із дитячого закладу в школу. Основні методики визначення психологічної готовності дітей до навчання в школі.
курсовая работа [59,4 K], добавлен 01.08.2013Поняття про пам’ять, її види та методи впливу. Пізнавальні процеси молодшого школяра, індивідуальні особливості пам’яті дітей. Методики і процедури дослідження переважаючого виду пам’яті у дітей молодшого шкільного віку, прийоми та засоби її розвитку.
курсовая работа [51,1 K], добавлен 12.12.2012Розвиток емпатії у дітей дошкільного віку. Емпатія в структурі морального розвитку особистості. Стан розвитку емпатії як особистісної якості у дошкільників. Форми роботи з дітьми для розвитку у них співчуття і співпереживання, вміння спілкуватися.
дипломная работа [93,4 K], добавлен 20.05.2012Аналіз впертості та вередування дітей молодшого дошкільного віку. Зовнішні вияви, якими характеризується вередливість та впертість, причина їх виникнення. Міри, як запобігти перетворенню їх на рису характеру. Методи діагностики рівня упертості дітей.
курсовая работа [69,6 K], добавлен 17.01.2014Поняття про емоції: природа, характеристика, форми. Особливості розвитку емоційної сфери у дітей дошкільного віку: можливості, діагностика порушень. Аналіз та оцінка результатів дослідження, розробка практичних рекомендацій для батьків та вихователів.
курсовая работа [53,7 K], добавлен 18.01.2011Мета та завдання гри в житті дитини. Аналіз ставлення дошкільників до рольових ігор. Їх характеристики та значення в соціальному вихованні дитини. Застосування сюжетно-рольових ігор у розвитку дітей дошкільного віку. Характеристика театралізованих ігор.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 17.03.2011
