Референтна група та її місце в сучасному житті людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський Національний Університет ім. П.Могили

Кафедра соціології

Реферат на тему

“Референтна група та її місце в сучасному житті людини”

Виконав Студент 263 групи

Афтенюк Іван Сергійович

Перевірила Кандидат психологічних наук, доцент

кафедри психології Хоржевська Інна Михайлівна

Миколаїв, 2017

Проблематика референтних груп є одним з найважливіших дискурсів у сучасній соціальній психології і психології малих груп. У соціології та соціальної психології поняття «референтна група» використовується в основному для пояснення соціально-психологічних механізмів, що беруть участь у формуванні в індивідуальній свідомості установок ціннісно-нормативної регуляції особистості (атитюдів). У цьому дослідження референтних груп буде цікавим і корисним для соціологічних досліджень, пов'язаних з вивченням ефективності педагогічних і пропагандистських впливів, так як вміння знаходити і виділяти референтні групи істотно спрощує роботу з вивчення спрямованості особистості і пошук шляхів цілеспрямованого впливу на її формування.

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об'єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група - це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

Очевидним є той простий факт, що з перших днів свого життя людина пов'язана з певними малими групами, у них і через них вона отримує інформацію та в майбутньому організовує свою діяльність. В цьому значенні феномен малої групи лежить на поверхні і неопосередковано даний соціальному психологу як предмет аналізу.

Але з обставин, що феномен малої групи є очевидним, зовсім не виходить, що проблема малої групи відноситься до простих в соціальній психології. Насамперед подібно тому як це питання обговорюється стосовно до великих соціальних груп, тут також дуже гостро стоїть проблема, які ж групи слід розглядати як “малі”. Іншими словами, необхідно відповісти на питання про те, що таке мала соціальна група і які її параметри належать дослідженню в соціальній психології?

Мала група - нечисленна за складом соціальна група, члени якої об'єднані спільною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів. Особливою характеристикою у визначенні поняття малої групи є її включеність в соціальний світ, тому американський психолог Роджер Браун до важливих ознак малої групи відносить усвідомлення її існування іншими особами, які перебувають поза групою.

До малих групах відноситься найближче оточення індивіда: сім'я, навчальна група, робочий колектив і т.п.

Сім'я як мала група є тим середовищем, яке оточує дитину з народження, в якій вона соціалізується, розвивається, взаємодіє з іншими членами групи. Таким чином, дана область зачіпає інтерес соціальної психології, предметом якої є вивчення поведінки і взаємодії індивідів, що належать до певної соціальної групи. Також увагу дослідників до малої групі пояснюється тим, що вона є одиницею аналізу, де найбільше доречний психологічний експеримент.

Дослідження малих груп пройшли три етапи:

Найпершим соціально-психологічним експериментом є дослідження, проведене Н.Тріплеттом. Він виявив, що спортсмени показують кращий результат, коли беруть участь в колективних змаганнях. Для перевірки своєї гіпотези він провів ряд досліджень, в яких з'ясовував ефективність роботи в порожній кімнаті і у присутності інших людей. Виявилося, що в товаристві людей робота виконувалася швидше і краще. Відкритий феномен Н.Тріпплет назвав ефектом соціальної фасилітації. При вирішенні деяких завдань (наприклад, арифметичних задач, запам'ятовуванні слів) проявлявся протилежний ефект - соціальної інгібіції, тобто погіршення ефективності роботи в присутності інших людей;

Другий етап дослідження малих груп характеризується переходом до вивчення взаємодії членів групи між собою;

На третьому етапі простежується початок вивчення характеристик груп: їх структури, типів взаємодії індивідів, опис загальної діяльності групи т.д.

В психологічній науці визначено “нижню” та “верхню” межу малої групи.

Найменшою малою групою є група з двох людей, так звана “діада”. В ній можливе виникнення, формування і розвиток реальних процесів, які відбуваються в групі на рівні міжособистісного спілкування та взаємодії. Щодо “верхньої” межі малої групи, то тут загальноприйнятим є число 7+2. Саме це число було “відкрите” американським психологом Н. Міллером при дослідженнях об'єму оперативної пам'яті. Його слід вважати оптимальним варіантом існування малої групи (наприклад, найбільш поширений у світі чисельний склад сім'ї - від 5 до 10 чоловік). А в реальності мала група може досягати кількості 10, 15, 20 чоловік і навіть більше. Мірилом тут може виступати не формальне число членів, а потреби спільної групової діяльності.

Вивчення тих процесів, які відбуваються в житті групи є головним завданням соціально-психологічного аналізу. Насамперед, це процес утворення малих груп, процеси лідерства та прийняття групових рішень, ефективності групової діяльності. Іншими словами, це питання про те, коли і як сформована за зовнішніми ознаками група набуває чітко визначених психологічних характеристик.

Соціально-психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз'єднання групи.

Важливим аспектом проблеми формування малої групи є феномен конформізму (пристосування). Конформна поведінка означає психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи, прийняття або неприйняття ним певного стандарту, думки, міру підпорядкування індивіда груповому тиску.

В будь-якій ситуації кожному члену групи доводиться часто приймати рішення під тиском зовнішніх умов та обставин всупереч власним переконанням. Підпорядкування груповим нормам виступає у відкритій формі (примусово) або закритій формі, тобто завуальовано (вплив традицій).

Конформність може виявлятися у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприймання готових оцінок, суджень, правил поведінки. Конформність слід відрізняти від позицій індивідуалізму (відкрита демонстрація власних переконань без урахування групових норм) та негативізму (протиставлення груповим нормам при одночасній нездатності сформувати свої власні погляди).

Іншою стороною проблеми формування малої групи є проблема групової згуртованості. Насамперед, такі характерні процеси, як формування особливо типу зв'язків у групі, які дозволяють соціальну структуру перетворити в психологічну спільність людей, в складний психологічний організм, який живе за власними законами. Згуртованість групи означає, що сформований її склад є найбільш оптимальним у діяльному значенні, коли всі або переважна більшість членів прагнуть досягти певної групової мети. Згуртованість сприяє ефективному функціонуванню спільності, формуванню в ній сприятливого психологічного клімату, а також забезпечує стійкість групи перед деструктивною дією внутрішніх та зовнішніх умов.

Залежно від того, які фактори єднають групу, можна виділити моральну; етичну згуртованість (зумовлену спільністю мети, переконань, духовних ціннісних орієнтацій членів групи); ділову згуртованість (яка грунтується на прагненні членів групи продовжувати спільну діяльність, керуючись певним принципом розподілу ролей); міжособову згуртованість (опосередковану взаємною симпатією, почуттям дружби, товариськості).

Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації. Американські соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:

- первинні та вторинні;

- формальні і неформальні;

- групи членства і референтні групи.

Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано американським дослідником, психологом Чарльзом Кулі, котрий спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім'я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Пізніше Кулі запропонував конкретну ознаку, яка дозволила б визначити значну характеристику первинних груп, а саме неопосередкованість контактів. Вторинними групами у даній класифікації є ті, де ще відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні “посередники”, наприклад засоби зв'язку.

Другий з історично запропонованих поділів малих груп - це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано також американським психологом, дослідником Е. Мейо при проведенні ним знаменитих хотторнських експериментів.

Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда і т.ін. В складі формальних груп Мейо відкрив всередині них ще й “неформальні групи” які формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин по вертикалі і т.ін. Наприклад, в складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, вболівальників спорту та ін.

Третя класифікація - поділ груп на групи членства і референтні групи. Вона була вперше введена в 1942 році американським дослідником Г. Хайменом, якому належать відкриття самого феномена “референтної групи”.

В експериментах Хаймена було показано, що частина членів деяких малих груп (в даному випадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийняті зовсім не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в котрі індивіди не зачислені реально, але норми якої вони приймають, Хаймен назвав референтними групами.

Ще більш чітка відмінність цих груп від реальних груп членства була відмічена в працях М. Шерифа, де поняття референтної групи було пов'язане з “системою звіту”, котру індивід використовує для порівняння свого статусу з статусом других. В подальшому Г. Келі, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві основні їх функції: порівняльну і нормативну, показавши, що референтна група потрібна індивіду або як еталон для порівняння своєї поведінки з нею, або для нормативної оцінки його.

Поділ на групи членства і референтні групи відкриває досить цікаву перспективу для прикладних досліджень в області вивчення протиправної (девіантної та деліквентної) поведінки. При спробах пояснення протиправної поведінки, наприклад, підлітків, поняття референтної групи грає велику роль: важливо прояснити питання, чому людина, включена в такі групи членства як шкільний клас, починає несподівано орієнтуватись не на ті норми, котрі прийняті в її групі, а на норми зовсім других груп, в котрі він спочатку зовсім не “включений” (якихось сумнівних елементів “з вулиці”). Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію цього факту: група членства втратила свою привабливість для індивіда, він співвідносить свою поведінку з “іншою” групою. малий група психологія поведінка

Звичайно, це ще не відповідь на питання: чому саме “ця” група має для нього таке велике значення, а “та” група його втратила? Очевидно, потрібно провести спеціальне дослідження для відповіді на це питання, а в цілому вся проблематика референтних груп ще чекає свого подальшого розвитку.

Референтна група - це така соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку. Термін введений у вжиток американським соціальним психологом Г.Хайменом. У якості референтної риси можуть виступати різні соціальні спільності - від родини до класу. Як правило, референтною групою стає для індивіда група, до якої він належить зараз, належав у минулому чи хотів би належати в майбутньому. Обираючи собі референтну групу, індивід враховує такі її характеристики, як спосіб життя, престиж, дохід та інші важливі соціальні маркери успіху.

Усі референтні групи поділяються на два типи:

- “компаративна” референтна група, тобто група, що представляє собою стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе та інших акторів соціального життя. Поняття компаративної “референтної групи” лягло в основу концепції “відносної депривації”, висунутої американським соціальним психологом С. Стауффером;

- “нормативна” референтна група відіграє регулятивну роль стосовно поводження індивіда. Теорія “нормативної” референтної групи одержала розвиток у роботах А. Стросса і Т. Шибутані, що визначають референтну групу як будь-який колектив, реальний чи уявний, оцінюваний високо чи низько, з котрим індивід співвідносить своє поводження і майбутнє. Таке розуміння референтної групи має чимало спільного з поняттям “узагальнений інший”, що знайшло широке застосування в роботах американського психолога Дж. Міда. Відповідно до його теорії, прагнучи знайти внутрутрішню єдність, інтегрувати в єдине ціле своє мозаїчне “я”, людина співвідносить себе з певною соціальною групою. Дж. Мід представив розвиток індивіда як процес, що складається з трьох фаз:

- “проста ігрова фаза”, коли індивід засвоює роль іншого;

- “складна ігрова” фаза, у якій індивід асимілює ролі й установки декількох інших;

- фаза “узагальнений інший”, яка настає тоді, коли індивід ідентифікує себе з усією спільністю.

Нормативні та порівняльні (конпоративні) функції можуть виконуватися однією і тією ж групою.

Виділяють також:

- "Позитивні" референтні групи: ті, з якими індивід ідентифікує себе і членом якої він хоче бути;

- "Негативні" референтні групи: ті референтні групи, що викликають у індивіда неприйняття.

У кожного індивіда зазвичай є значна кількість референтних груп в залежності від різних видів відносин і діяльності (наприклад, сім'я, який-небудь клуб або спортивна секція, дворова компанія, музичний ансамбль і т. ін.). Нерідко референтна група не підозрює про свою значущість для того чи іншого індивіда. Тоді він, як правило, будує свої припущення про можливу думку референтної групи про себе або про те, якою ця думка могла б бути, якщо еталоном виступає умовна група. Можливі ситуації, коли референтні для одного і того ж індивіда групи мають протилежно спрямовані цінності. Це може привести до переживання важких внутрішньоособистісних конфліктів, які потребують тактовної зовнішньої допомоги. Якщо соціальні норми і ціннісні орієнтації позитивної референтної групи повністю відповідають уявленням про норми і цінності індивіда, то система цінностей негативної референтної групи при такій же мірі значущості та важливості оцінок і думки цієї групи для індивіда чужа і протилежна його цінностям. Тому в своїй поведінці він намагається отримати негативну оцінку, «несхвалення» своїх вчинків і позиції з боку цієї групи.

Також, за фактом членства в референтній групі розрізняють групи присутності та ідеальні групи. Група присутності - це референтна група, членом якої є індивід. Ідеальна референтна група - це група, на думку якої індивід орієнтується в своїй поведінці, в оцінках важливих для нього подій, в суб'єктивних відносинах до інших людей, але до складу якої він з яких-небудь причин не входить. Така група буває для нього особливо привабливою. Ідеальна референтна група може бути як реально існуючої в соціальному середовищі, так і вигаданої (в цьому випадку еталоном суб'єктивних оцінок, життєвих ідеалів індивіда виступають літературні герої, історичні діячі минулого і тому подібні персонажі).

Отже, референтна група (від англ. refer - відноситися) це така соціальна група, по відношенні до якої індивід почуває свою приналежність, з якою він себе ідентифікує. При цьому реально належати він може зовсім до іншої групи. Ведучою ознакою референтної групи можуть виступати економічні, політичні, культурні чи професійні атрибути. Правильний вибір індивідом референтної групи грає дві важливі соціальні ролі - порівняння та соціалізації. При порівнянні себе з референтною групою індивід оцінює своє нинішнє соціальне становище і вибирає потрібний орієнтир для майбутнього просування або побудови соціальної кар'єри. У процесі соціалізації він засвоює норми і цінності еталонної спільноти, тобто спочатку ідентифікує себе з нею, а потім інтерналізується (засвоює) його культурні зразки поведінки. Референтна група виконує також функцію центру соціального тяжіння, коли індивід, незадоволений групою своєї приналежності, робить переміщення по соціальних сходах в іншу. Соціальна мобільність сприяє наявності центру відштовхування - антипода референтної групи. Референтна група виконує також функцію групи підтримки, підвищуючи соціальне самопочуття індивіда і, в деяких випадках надає йому фізичний захист.

Як бачимо, кожний з нас так чи інакше пов'язаний з певною референтною групою і займає якесь у ній місце. Також звідси випливає, що референтні групи відіграють важливе місце в житті сучасної людини, і це, в свою чергу, потребує їх вивчення.

Висновки

У даній роботі досліджено один з найважливіших феноменів соціальної психології, а саме - референтні групи. Висвітлено історію досліджень даної теми. Зроблено спробу систематизування наявної теоретичної інформації з даного питання, і доведено актуальність даної теми для досліджень в галузі соціології. Простежено стійкий взаємозв'язок між малими групами, які включають в себе і референтні групи та індивідом - у процесах соціалізації, а також у формуванні соціального ставлення (атитюду).

Список використаних джерел

1. ГУМАНИТАРНЫЕ ТЕХНОЛОГИИИ. НФОРМАЦИОННО-АНАЛИТИЧЕСКИЙ ПОРТАЛ * ISSN 2310-1792 Режим доступу: http://gtmarket.ru/concepts/6931

2. Андреева Г. М.. Глава 11: Общие проблемы малой группы в социальной психологии // Социальная психология. 5-е изд.. М.: Аспект Пресс, 2008. 362 с. 3000 экз. ISBN 9785756702743.

3. Малая группа - стаття Вікіпедії. Режим доступу:

https://ru.wikipedia.org/wiki/Малая_группа.

4. Референтная группа - стаття Вікіпедії. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Референтная_группа.

5. Дворецька Г.В. Соціологія. Підручник. К., 2002. 472 с.

6. Давидов Ю.Н Сучасна західна соціологія: Словник. М., 1990. 432 с.

7. Електронний ресурс - Підручники. Види референтних груп. Режим доступу: http://pidruchniki.com/12090810/sotsiologiya/vidi_referentnih_grup

8. Смелзер Н. Социология. М., 1994. 688 с.

9. Референтна група - стаття Вікіпедії. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Референтна_група.

10. Психологос - энциклопедия практической психологии. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.psychologos.ru/articles/view/referentnaya_gruppa.

11. Психология и психиатрия. Електронний ресурс. Режим доступу: http://psihomed.com/referentnaya-gruppa/.

Размещено на Allbest.ru