Вироблення умовного рефлексу в дослідах І. Павлова

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПрАТ "Вищий навчальний заклад" "Міжрегіональна Академія Управління Персоналом"

Навчально Науковий Інститут Міжнародних відносин та соціальних наук

Контрольна робота

З дисциплини "Зоопсихологія"

Вироблення умовного рефлексу в дослідах І. Павлова

Київ - 2018 р.

Введення

Павлов Іван Петрович (14.09.1849 - 27.02.1936) - видатний російський фізіолог, творець вчення про вищу нервову діяльність. У 1904 р. за роботи з травленню і кровообігу отримав Нобелівську премію. У його вченні одиницями поведінки виступають безумовні, вроджені рефлекси, що виникають у відповідь на певні (безумовні) подразники з зовнішнього середовища, і умовні рефлекси, що виникають після зв'язування спочатку байдужого подразника з безумовним. На цій основі їм було розроблено вчення про другу сигнальну систему, заснованої на слові.

Умовний рефлекс - поняття, введене І.П. Павловим для позначення динамічної зв'язку між умовним подразником і реакцією індивіда, спочатку заснованою на безумовному подражнювачу. У ході експериментальних досліджень були визначені правила вироблення умовних рефлексів: спільне пред'явлення спочатку індиферентного і безумовного подразників при деякій відстроченого другого; за відсутності підкріплення умовного подразника безумовним тимчасовий зв'язок поступово загальмовується. [2]

Умовний рефлекс - термін, який вперше був використаний російським фізіологом І. П. Павловим для опису придбаного рефлексу, тобто не є (на відміну від безумовного рефлексу) вродженим, а тому властивого окремому індивіду, а не всім представникам даного виду. Коли на мову потрапляє лимонний сік, виділяється слина - це безумовний рефлекс. Однак слина може виділятися також при вигляді лимона або при звучанні слова "лимон" - це умовний рефлекс. Різниця полягає в тому, що вид лимона або звучання цього слова не завжди викликають виділення слини і до того ж можуть не надавати впливу на тих чи інших людей. Подібні стимули набувають здатність викликати реакцію лише після того, як пред'являлися більш-менш одночасно зі стимуляцією смакових рецепторів лимонним соком.

Суть експерименту

Експериментальна робота з вивчення механізмів утворення умовних рефлексів проводилася в лабораторії І.П. Павлова у Колтушах, поблизу Санкт-Петербурга. Для того щоб позбутися від впливу численних випадкових подразників, що заважають виробленню умовного рефлексу, роботу з собаками проводили в ізольованих звуконепроникних камерах, в так званій "Вежі мовчання". Експериментатор перебував поза камерою і спостерігав за собакою через невеликий отвір зі спеціальною системою скла, що не дає можливості тварині бачити експериментатора. Крім того, собаку фіксували в спеціальному верстаті, який обмежує можливість її зайвих рухів.

До початка роботи собаці робили операцію, при якій один з проток слинних залоз виводився на щоку. Після цієї операції частина слини потрапляла не в порожнину рота, а через фістулу виводилася назовні, що дозволяло фіксувати початок слиновиділення, кількість і якість виділилася слини. У камері перебував ряд приладів, за допомогою яких можна було подавати собаці різні сигнали: звукові (дзвінки, удари метронома, тріск тріскачки і т.д.), світлові (спалаху лампочки, проекція різних фігур на екрані і т.д.). На шкіру собаки могли за допомогою спеціальних апаратів подаватися дотику різної частоти, різні температурні роздратування і т.д. Автоматично собаці подавалася годівниця з підгодівлею, зазвичай у вигляді м'ясо-сухарного порошку. рефлекс нервовий павлов

Класичний "павловській" експеримент з вироблення умовних рефлексів проводився в такий спосіб. Собаці, що знаходиться в камері і у верстаті, автоматично подавалася їжа (безумовний подразник), потім появи їжі починав передувати "умовний подразник", або "умовний сигнал", у вигляді дзвінка, спалахи лампочки або звуку метронома. Реакція собаки на безумовний подразник у вигляді їжі супроводжується безумовно-рефлекторною відділенням слини. Пред'явлення безумовного стимулу слідом за умовним в процесі експерименту, називається "підкріпленням". Якщо при виробленні умовного рефлексу застосовується підкріплення, відповідне наявною у тварини мотивації (наприклад, харчове підкріплення у голодної тварини), то воно називається "позитивним". Можлива вироблення умовного рефлексу і з застосуванням "негативного підкріплення" (покарання), тобто такого впливу, якого тварина прагне уникати. У експерименті в якості негативного підкріплення найчастіше використовують удари електричного струму, змушують тварина перебігати в безпечне відділення камери або викликають у нього безумовно-рефлекторне відсмикування кінцівки. Прикладом негативного підкріплення може бути дія повітряного струменя, спрямованої на рогівку ока, що викликає мигальний рефлекс.

Відкриття Павлова. Павлову вдалося показати, як виникає умовний рефлекс у відповідь на різноманітні сигнали та різні типи та умови підкріплення. Крім того, він виявив, що в тому випадку, коли умовний сигнал багаторазово пред'являється без підкріплення, відбувається загасання рефлексу. При цьому реакція слабшає, часто стає нерегулярною, і врешті-решт умовний сигнал перестає діяти. Павлов показав також наявність поведінкових реакцій, пов'язаних з умовно-рефлекторними реакціями. Наприклад, після того, як була вироблена умовно-рефлекторна реакція слиновиділення на звук дзвінка певної висоти, її вдавалося викликати і дзвінком з іншого висотою звуку; в ще одному експерименті слиновиділення викликалося почісуванням не лише певного місця на лапі, а й сусідніх ділянок. У кожному разі ступінь реакції на новий стимул залежала від того, наскільки він був схожий з початковим стимулом. Дзвінок, незначно відрізняється по висоті, або чухання місця, близького від первісного, призводили до майже такому ж слиновиділенню, що і вихідні сигнали; сильно відрізняється по висоті дзвінок або чухання віддаленого ділянки викликали відділення меншої кількості слини. Як з'ясувалося, такий ефект, названий генералізацією, можна нейтралізувати, якщо підкріплювати тільки початковий сигнал, припинивши підкріплення інших. У цьому випадку у тварини розвивається здатність до розрізнення: реакція в повній мірі проявляється лише на початковий умовний сигнал, а на всі інші буває незначною або зовсім відсутній. Використовуючи дану методику, Павлов отримав можливість визначати, які ті мінімальні зміни стимулу, які здатна розрізнити собака.

На основі своїх дослідів Павлов розробив декілька теорій роботи кори головного мозку, зокрема теорію збудження і гальмування - станів кори, що характеризуються підвищеною і зниженою активністю. Він припустив, що гальмування, розливаючись по корі, є причиною такого феномена, як згасання умовного рефлексу. Павлов вважав, що сон - це стан, при якому гальмування повністю захоплює кору головного мозку. Пізніші роботи в галузі неврології та психофізіології показали, що робота кори набагато складніше, ніж він припускав.

Обгрунтування експерименту

Фізіологічний механізм умовно-рефлекторної харчової реакції у собаки здійснюється наступним чином: їжа, потрапляючи в порожнину рота, дратує смакові рецептори, при цьому в нервових закінченнях чутливого нерву виникає збудження, яке передається по доцентровим нервах до слиновидільного центра, що знаходиться в довгастому мозку. З нього по відцентровим нервах нервове збудження направляється до слинних залоз, викликаючи відділення слини. Але одночасно з цим від слиновидільного центру збудження передається й до харчового центру кори півкуль головного мозку, в якому тимчасово виникає вогнище підвищеного порушення. Якщо одночасно або небагато раніше дачі їжі перед собакою почне спалахувати електрична лампочка, в нервових закінченнях, що знаходяться в сітківці, виникає збудження, яке дійде до потиличної частини кори великих півкуль (зорового коркового центру). Таким чином, у корі півкуль при цьому утворюються два вогнища збудження: в харчовому кірковій центрі і в зоровому кірковій центрі. Більш сильний осередок збудження харчового коркового центру притягує до себе збудження з глядацького коркового центру. У результаті цього між обома центрами встановлюється зв'язок.

При систематичному одночасному порушенні обох центрів між ними відбувається зміцнення зв'язку. При загорянні лампочки осередок збудження в зоровому кірковій центрі буде самостійно направлятися до харчового корковому центру. Навіть якщо собака не отримала їжі, спалах лампочки буде порушувати харчової корковий центр, а з нього збудження піде до довгастому мозку, в якому збудиться слиновидільного центру і передасть, у свою чергу, порушення слинних залоз, а останні дадуть відповідь на це секрецією слини. Така спрощена схема механізму утворення умовного рефлексу.

Умовний рефлекс, по Павлову, - цілісна реакція тварини, що вимагає для свого здійснення участі багатьох нейронних об'єднань сложноорганізованного мозку, тоді як за поданнями нейрофізіології рефлекс - досить елементарний механічний акт, здійснюваний будь-яким відділом центральної нервової системи.

Вироблення умовних рефлексів, оскільки вона вимагає певного структурного досконалості нервової системи, відбувається лише у тварин, які мають досить розвиненим мозком. Є підстави припускати, що серед безхребетних їх освіту можливо починаючи з вищих кільчастих хробаків, а у хребетних - з акул і скатів. У вищих молюсків, ракоподібних і комах, а в ряді хребетних (вже з костистих риб) умовні рефлекси стають основним видом індивідуально придбаних поведінкових реакцій.

Умови утворення умовних рефлексів

У процесі роботи І.П. Павлов відкрив і сформулював низку умов, необхідних для утворення умовних рефлексів:

1. Умовний та безумовний подразники повинні збігатися в часі. Наприклад, якщо звук дзвінка або загоряння лампочки з'єднати з годуванням, то ці, раніше байдужі подразники через кілька сполучень починають викликати у собаки харчову реакцію. Ця реакція на раніше байдужий подразник, який придбав тепер сигнальне значення для прояву харчової реакції, і є умовний рефлекс.

2. Умовний подразник повинен трохи випереджати безумовний. Наприклад, при навчанні собаки ходіння поруч словесна команда "поруч" повинна дещо (на 1-2 секунди) передувати ривка повідцем, що викликає відповідну безумовно-рефлекторну реакцію. Якщо подразник, який повинен стати умовно-рефлекторним сигналом, передує дії безумовного подразника, що викликає безумовний рефлекс не на 2-3 секунди, то такий умовний рефлекс називають збігається. Умовний рефлекс може бути вироблений і якщо умовний подразник попереджає безумовний, і на більш тривалий час (до 2-3 хвилин). Такий умовний рефлекс носить назву запізнілого. Він буде вироблятися повільніше, ніж збігається. Як приклад вироблення подібного рефлексу можна навести той факт, що багато сучасних міські собаки через деякий час після установки в квартирі домофона починають гавкати на його сигнал, що більше нагадує дзвінок телефону, ніж дверний, хоча між цим сигналом і приходом в квартиру сторонніх людей проходить деякий час. Дзвінок телефону при цьому зазвичай не викликає у собак ніякої реакції.

3. Півкулі головного мозку тварини під час вироблення умовного рефлексу повинні бути вільні від інших видів діяльності. Якщо виробляти дресирування пса на невеликій відстані від суки в період тічки або на ділянці, де побувала така сука, статевої безумовний рефлекс неминуче буде ускладнювати вироблення умовного. Якщо перед початком занять не погуляти з собакою і не дати їй можливість спорожнити сечовий міхур і пряму кишку, подразнення, що йдуть від цих внутрішніх органів, будуть також загальмовує вироблення умовних рефлексів.

4. Сила безумовного подразника при виробленні умовного рефлексу повинна бути більшою, ніж сила умовного подразника. Так, наприклад, умовний подразник великої сили (наприклад, сильний звук, окрик і т.п.) може загальмувати у собаки прояв безумовного рефлексу (наприклад, харчового). Безумовний рефлекс у цей час повинен бути у досить возбудимом стані. Якщо умовний рефлекс виробляється на основі харчового, необхідно, щоб собака була досить голодна; нагодована собака буде слабко реагувати на харчове підкріплення, і умовний рефлекс буде вироблятися повільніше, ніж у голодною.

Під контролем кори головного мозку знаходяться всі загальні фізіологічні функції організму, наприклад газообмін, обмін речовин, теплорегуляція, величина кров'яного тиску. Вони можуть змінюватися під впливом умовно-рефлекторних подразників.

Порушення і гальмування

Стрижнем уявлень І. П. Павлова про механізми діяльності центральної нервової системи є взаємодія основних нервових процесів - збудження і гальмування. Будь-яка реакція організму обумовлена порушенням певних груп нервових клітин, а її припинення - розвитком гальмування.

Ці процеси можуть бути як уродженими, так і набутими. Вродженими властивостями нервової системи є безумовне порушення і безумовне гальмування, а набутими: умовне збудження і умовне гальмування. Крім того, І.П. Павлов розділяв всі типи гальмування на зовнішнє і внутрішнє:

1. Зовнішнє гальмування. Якщо під час класичного павловського експерименту виробляти шум, стукіт і т.д., то у що стоїть у верстаті собаки виникає орієнтовна реакція, яка гальмує умовний рефлекс. Переповнений сечовий міхур, спрага, нездужання та інші подразнення, що йдуть від внутрішніх органів, також надають гальмівну дію на швидкість вироблення умовних рефлексів.

Який би не був подразник, він призведе до виникнення нового осередку збудження в корі головного мозку, і це вогнище послабить або посилить умовно-рефлекторну діяльність. Це так зване зовнішнє гальмування, так як новий осередок збудження, що виник в корі, є зовнішнім по відношенню до дуги виконуваного рефлексу. Подразники, що викликали розвиток гальмування, можуть йти як із зовнішнього світу, так і від внутрішніх органів тварини. Зовнішнє гальмування відноситься до уродженому безумовному властивості нервової системи.

Воно буває двох пологів:

· згасаючої, коли діючий під час роботи собаки подразник поступово перестає викликати орієнтовний рефлекс у тварини;

· невгасаюче, що виникає при наявності будь-якої фізіологічної потреби або наявності в організмі патологічного процесу.

2. Внутрішнє гальмування. Поряд з утворенням позитивних умовних рефлексів, в індивідуальній життя тварини утворюється внутрішнє гальмування, що служить основою гальмівних, чи негативних, умовних рефлексів. Таке гальмування називають активним, або умовним.

Виділяють три види умовного гальмування:

· угасательне

· диференційне;

· запаздивательное.

Угасательное гальмування виникає в тому випадку, якщо умовний подразник не супроводжується підкріпленням. Він поступово втрачає своє сигнальне значення, і рефлекс на нього згасає.

Дифференцировочное гальмування розвивається в корі головного мозку в тому випадку, якщо тварина повинна віддиференціювати один зовнішній подразник, що є для нього умовно-рефлекторним сигналом, від іншого, схожого з ним подразника, який сигналом не є.

Дифференцировочное гальмування має велике біологічне значення. Завдяки йому тварини і людина в процесі індивідуального життя виділяють з навколишнього середовища величезна кількість сприятливих і несприятливих сигналів, розрізняють їх і реагують на них відповідним чином.

Запаздивательное гальмування. При виробленні запізнілих умовних рефлексів (відстрочених реакцій) харчова умовно-рефлекторна реакція у собаки проявляється тільки до того моменту, коли дається відповідне харчове підкріплення, хоча умовно-рефлекторний подразник давався раніше. У той проміжок часу, коли умовно-рефлекторний подразник вже впливав, а харчовий реакції ще немає, в корі головного мозку собаки розвивається запізнюється гальмування. Біологічне значення цього виду гальмування полягає в тому, що його охороняє організм від передчасної витрати енергії. Наприклад, хижаки часто довго лежать, причаївшись і підстерігаючи свою жертву. Було б неекономно для організму, якщо б на дію натуральних подразників (запахи, сліди і т.д.) у звіра весь час здійснювалися б секреторні процеси (слиновиділення, виділення шлункового соку і т.д.).

Іноді стороннє роздратування, що викликає сильну оборонну реакцію, перешкоджає розвитку внутрішнього гальмування і сприяє прояву угашение умовних рефлексів. Це явище називається розгальмовуванням.

Порушення і гальмування є тими процесами, які лежать в основі вищої нервової діяльності, в основі поведінки. Взаємодія цих процесів, їх рух по корі півкуль і їх послідовна зміна становлять ту складність і різноманіття, якими характеризується вища нервова діяльність.

Вища нервова діяльність являє собою результат взаємодії двох основних нервових процесів - збудження і гальмування. Під впливом умовного сигналу в корі головного мозку формується вогнище збудження. З цього вогнища збудження іррадіює по корі головного мозку. Зовнішній прояв іррадіації збудження називається процесом генералізації, який полягає в можливості появи умовно рефлекторної реакції не тільки на даний стимул, але і на близькі до нього за параметрами подразники (наприклад, не тільки на звуковій тон певної висоти, який використовувався під час навчання, але і на інші звуки близьких діапазонів).

Процеси збудження і гальмування взаємодіють на основі не тільки їх іррадіації, але і концентрації; якщо іррадіації нервових процесів відповідає явище генералізації, то концентрація процесу порушення проявляється у формуванні диференційованих умовних рефлексів.

Сам процес формування умовного рефлексу полягає в утворенні зв'язку між двома осередками порушення, викликаними умовним та безумовним подразниками.

Проблема успадкування умовних рефлексів

Незважаючи на те, що питання про спадкування придбаних ознак у сучасній генетиці здавалося б давно "знято з порядку денного", проблема, пов'язана зі спадкуванням умовних рефлексів, постійно спливає на поверхню.

У 20-х рр.. минулого сторіччя в лабораторії І.П. Павлова був проведений експеримент на мишах, метою якого було з'ясування можливості передачі в спадщину навички орієнтуватися в лабіринті. Цей експеримент проводився наступним чином. Мишей навчали пробігати лабіринт. Від навчених мишей отримували потомство, яке знову навчали. Подібним чином продовжували діяти протягом 10 поколінь.

У результаті проведених дослідів виявилося, що швидкість пробігання лабіринту від покоління до покоління поступово збільшувалася, і нащадки 10-го покоління навчалися помітно швидше, ніж миші вихідного. У результаті цієї роботи були зроблені висновки про те, що умовні рефлекси можуть передаватися у спадок, про що в 1924 р. була опублікована стаття, що отримала досить широку популярність.

Однак через деякий час у І.П. Павлова виникли сумніви в повноважності отриманих результатів та висновків, зроблених з них.

Співробітники його лабораторії ретельно проаналізували методику проведення експерименту і прийшли до висновку, що швидкість пробігання мишами лабіринту у великій мірі залежала від поведінки експериментатора.

У ході досвіду миша спочатку виловлювали з житлової клітини, потім поміщали в стартову камеру, з тріском відкривали засувку при вході у лабіринт. Всі ці дії лякали звірка, тому знадобився деякий час для його адаптації та угашения виникла у нього внаслідок переляку пасивно оборонної реакції.

У процесі роботи експериментатор поступово учився діяти все більш і більш акуратно і став менше лякати мишей перед досвідом і в ході його. У результаті миші стали витрачати менше часу на адаптацію і стали навчатися швидше.

Таким чином, І.П. Павлов прийшов до висновку, що відмінності в швидкості навчання пробіжки в лабіринті у мишей різних поколінь були викликані похибкою в методиці проведення експерименту.

Проблема успадкування умовних рефлексів цікавила і ряд інших вчених. Експерименти, пов'язані з послідовним, від покоління до покоління, навчанням були проведені на тваринах цілого ряду видів і показали аналогічні результати. Тому зараз розбіжності серед більшості вчених з цього питання практично відсутні.

Питання про спадкування умовних рефлексів - індивідуальних пристосувальних реакцій організму, що здійснюються за допомогою нервової системи, - окремий випадок ідеї про спадкування будь-яких набутих ознак організму.

Ця ідея - колись предмет запеклих дискусій - нині остаточно відкинута. Усі досліди, які проводилися для доказу успадкування набутих ознак, при проведенні правильно поставлених експериментів не підтвердилися.

Ті відмінності в здатності навчання, які спостерігаються у тварин пов'язані з багатьма факторами:

· типологічними особливостями їх вищої нервової діяльності;

· здатністю до певних форм навчання;

· ступенем вираженості оборонних реакцій і т.д.

Необхідно відзначити, що здатність до навчання є спадково зумовленим чинником.

Безсумнівним аргументом проти наслідування умовних рефлексів може служити, наприклад, той факт, що, незважаючи на вивчення багатьма і багатьма поколіннями людей школі таблиці множення, вундеркіндів, які знають її від народження, до цих пір не описано. Те ж саме можна сказати і про багатьох інших навичках.

Зриви вищої нервової діяльності у тварин

Пред'явлення тварині непосильною завдання, як в лабораторній обстановці, так і в природному середовищі його мешкання може викликати у нього зрив вищої нервової діяльності, що проявляється в різних відхиленнях умовно-рефлекторної діяльності. Він може бути проходять або дуже глибоким і тривалим, і супроводжуватися трофічними порушеннями у багатьох системах і органах. І.П. Павлов розумів під неврозом те, що "тварина не відповідає, як слід, умовам, в яких воно знаходиться".

Форми прояви неврозів. Неврози у тварин виявляються в трьох основних формах:

· невроз у формі збудження;

· невроз у формі гальмування;

· невроз у формі фобії.

Невроз у формі збудження проявляється в різкому підвищенні збудливості, диференціювання виявляються зірваними, тварина не в змозі загальмовувати свої умовні рефлекси. При цьому умовні рефлекси можуть бути значної величини, але диференціювання, як правило, бувають порушені. Спостерігається хаотична рухова збудливість, може спостерігатися посилене слиновиділення.

Невроз у формі гальмування проявляється в тому, що вся умовно-рефлекторна діяльність повністю або майже повністю відсутня, тварина стає млявим, загальмованим.

Невроз у формі фобії можна визначити як нав'язливі переживання страхів у певній обстановці. Мають специфічні поведінкові прояви, мета яких - уникнення предмету страху, в тому числі і обстановки, пов'язаної з ним, або зменшення страху за допомогою нав'язливих дій.

Причини виникнення неврозів. Найчастіше неврози розвиваються внаслідок перенапруги збуджувального процесу, яке може виникнути в результаті дії сильних подразників на психіку тварини.

В експерименті у собак виробляли позитивний рефлекс на негативний умовний подразник, тобто харчове підкріплення собака отримувала після нанесення подразнення електричним струмом. Спочатку струм був слабким, але його поступово підсилювали. Незважаючи на велику силу струму, у собак відбувалося умовне слиновиділення. Проте, коли електроди стали прикладати до кінцівок, близьким до кісток, у собак розвинувся зрив нервової діяльності. Тепер навіть слабкий струм став викликати в них бурхливу оборонну реакцію. Вся умовно-рефлекторна діяльність собак виявилася порушеною на тривалий час. У цьому випадку занадто сильний умовний подразник привів до розвитку неврозу.

Невроз може розвинутися під впливом сильних подразників, що викликають безумовно-рефлекторну реакцію. Виникнення неврозів у певній "травмуючої" обстановці характеризується дуже швидким утворенням "патологічних" умовних рефлексів, ймовірно за типом домінанти, що пов'язують стан організму з окремими подразниками навколишнього середовища або їх сукупністю. З точки зору фізіології вищої нервової діяльності, надмірно сильні подразники викликає в нервових клітинах збудливий процес надмірної інтенсивності, що призводить до його перенапруги.

1. Причиною розвитку неврозу також може служити і перенапруження гальмівного процесу.

Перенапруження гальмівного процесу може відбуватися з таких причин:

· при диференціювання занадто близьких (схожих) подразників;

· при затягуванні дії негативних подразників;

· при тривалу відстрочку підкріплення.

Профілактика неврозів. Вивчення експериментальних неврозів показало, що повторне вплив надзвичайних чинників або створення умов, що викликають невроз, в одних випадках веде до подальшого порушення вищої нервової діяльності, в інших - до її поліпшення, нормалізації.

У випадках, коли невроз виникає внаслідок перенапруження нервових процесів, лікування, в першу чергу, має включати надання відпочинку нервової системи та виключення з дослідів тих подразників, які призвели до зриву.

Для запобігання неврозів і фобій, перш за все, необхідно дотримуватися поступовість тренування нервових процесів: поступове збільшення складності навичок, сили подразників, тривалості занять і т.п.

Уявлення про типи вищої нервової діяльності

На підставі вивчення умовно-рефлекторної діяльності собак І.П. Павлов створив своє вчення про типи вищої нервової діяльності. В основу розподілу собак за типами ВНД була покладена оцінка:

· сили основних нервових процесів збудження-гальмування;

· врівноваженості цих процесів;

· рухливості цих процесів.

На підставі подань про силу нервових процесів було введено поняття сильного і слабкого типу нервової діяльності.

До слабкому типу відносяться собаки, мало пристосовані до напруженої нервової діяльності. Внаслідок слабкості процесів збудження і гальмування їх нервова система має низьку працездатність. Занадто сильні подразники викликають у них позамежне гальмування. У звичайному житті це боязкі собаки, легко тормозимого всякими змінами в навколишньому середовищі. Через великий слабкості гальмування про врівноваженість і рухливості їх нервових процесів говорити не доводиться.

Собаки з сильним типом вищої нервової діяльності неоднакові. У тварин, що володіють дуже сильним процесом порушення, позитивні умовні рефлекси виробляються швидко і міцно, в той час як гальмівні виробляються повільно, а часто розгальмовуються. В інших собак і позитивні, і гальмівні умовні рефлекси утворюються однаково швидко і виявляються досить стійкими. При цьому одні собаки виявляються більш збудливими і рухливими, а інші - малореактівнимі і повільними.

Таким чином, І.П. Павловим було виділено чотири типи вищої нервової діяльності:

· слабкий тип (меланхоліки), що має низький межа працездатності нервових клітин;

· сильний урівноважений рухливий (сангвініки) - собаки з сильними і добре врівноваженими процесами збудження і гальмування і хорошою їх рухливістю;

· сильний урівноважений інертний (флегматики) - з сильними процесами збудження і гальмування і поганий їх рухливістю;

· сильний збудливий, нестримний (холерики) - з сильним процесом порушення, але зі слабким гальмування.

Ці чотири типи вищої нервової діяльності в крайньому вираженні зустрічаються досить рідко. Таким чином, поняття "тип вищої нервової діяльності" виявляється досить розпливчастим, і в даний час частіше говорять лише про типологічних особливостях тварини.

Висновок

Таким чином, завдяки дослідам І.П. Павлова було зроблено безліч відкриттів в таких науках як фізіології, медицини, психології, фармакології, педагогіки. Він вніс величезний внесок у розвиток науки в цілому. Його праці визнані у всьому світі. До цих пір ними користуються і їх цитують.

Список використаної літератури

1. Вопросы зоопсихологии, этологии и сравнительной психологии / Под ред. К.З. Фабри. - М.: Мир, 1975.

2. Бондаренко Л.И. Основные этапы человеческого сознания. - К.: Вища шк., 1979.

3. Дьюсбери Д. Поведение животных. - М.: Мир, 1982.

4. Северцов А.Н. Эволюция и психика. - М., 1922.

5. Тинпберген Н. Поведение животных. - М.: Мир, 1973.

6. Сравнительная психология и зоопсихология: Хрестоматия. - СПб.: Питер, 2004.

Размещено на Allbest.ru