Група та особистість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Група та особистість



Содержание

1. Мала група - поняття та формування

2. Взаємодія індивіда та малої групи

3. Міжгрупові відносини

4. Агресія та альтруїзм як психологічні феномени



1. Мала група - поняття та формування

Група - це обмежена у кількості спільність людей, що виділяється за певними ознаками. Більшість досліджень у соціальній психології побудовані на вивченні малих груп. Можна назвати кілька причин даного факту. По - перше, більшість різноманітних форм діяльності людини відбувається у малій групі (сім'я, друзі, шкільний клас, трудовий колектив тощо). По - друге, у малій групі формується особистість, виявляються її якості. По - третє, мала група опосередковує вплив широкого соціального оточення.

Центральним психологічним феноменом, що характеризує малу групу, є поняття психологічної спільності. Основними критеріями феномену психологічної спільності є:

- феномен схожості, що виявляється у спільності мотивів, цілей, ціннісних орієнтацій та соціальних установок;

- явище ідентифікації, що полягає у тому, що індивід усвідомлює власну належність до даної групи, єдність з нею, що забезпечує формування почуття «Ми»;

- усвідомлення членами даної групи власної відмінності від інших груп (феномен «Вони»);

- наявність соціально-психологічних особливостей, характерних для даної групи як окремої спільності (сумісність, соціально-психологічний клімат тощо).

Розповсюдженою класифікацію малих груп є поділ груп на формальні та неформальні. До формальних груп належать первинні колективи підрозділів соціальних організацій та інститутів (шкільний клас, підрозділ в організації, студентська група). Неформальні малі групи - це об'єднання людей, створені на підґрунті внутрішніх потреб (у розумінні, симпатії, любові, належності).

Психологічні механізми формування малих груп суттєво розрізняються залежно від того, про яку форму груп буде йти мова. Формування формальних груп, що є структурними елементами соціальних організацій, відбувається поза бажанням окремих індивідів об'єднатись у межах саме цієї групи. Неформальні групи, навпаки, формуються на підґрунті потреб індивідів у спілкуванні, участі, належності. Саме тому у виникненні неформальних груп велику роль відіграють феномени симпатії, емоційної прихильності, психологічної сумісності.

Формування групи можна описати як послідовну зміну стадій від розрізненої спільності індивідів до організованого цілісного об'єднання. Л.І. Уманський виділив стадії у розвитку групи: номінальна група, для якої є характерним формальне об'єднання для виконання певних завдань, група-асоціація, в якій можна побачити первинну міжособистісну інтеграцію, група - коооперація, в якій об'єднання відбувається не тільки на підґрунті емоційних, але й ділових факторів; група-автономія, для якої є характерним високий рівень групової активності за основними параметрами життєдіяльності. Саме на цьому етапі можливі два варіанти розвитку групи і формування групи-корпорації, що зосереджена на внутрішньогрупових цілях, або групи-колективу, що відрізняється орієнтацією на широкі соціальні зв'язки та продуктивну суспільну діяльність.

Провідним параметром розвитку малої групи є групова згуртованість або єдність групи. Існують різні точки зору відносно того, що слід розуміти під параметрами групової згуртованості. У межах школи групової динаміки підґрунтям групової згуртованості вважається емоційна прихильність індивіда до групи, корисність групи для індивіда та пов'язане з цим почуття задоволення перебуванням у групі. Рівень згуртованості визначається частотою та стійкістю комунікативних зв'язків. Соціометричний напрямок рівень групової згуртованості визначає рівнем взаємних позитивних оцінок, що існують між членами групи. З боку ціннісного напрямку згуртованість групи залежить від рівня «групової згоди». Цим терміном позначається збіг поглядів, думок та оцінок між членами групи.



2. Взаємодія індивіда та малої групи

Дослідження взаємодії індивіда та малої групи відбувається у двох напрямках. По-перше, вивчаються впливи з боку малої групи на індивіда, по-друге - досліджуються закономірності впливу індивіда на групові процеси та явища.

Перші експериментальні дослідження у цьому напрямку були присвячені вивченню феномену впливу групи на психічні процеси індивіда (Ф. Олпорт, В.М. Бехтерєв). Зокрема, експериментальним шляхом було виявлено, що у присутності інших людей у індивіда знижується чутливість (больова, слухова, нюхова, кінестетична), обсяг та концентрація уваги, правильність виконання арифметичних дій, генерування оригінальних ідей. Іншими словами, у присутності групи у індивіда знижуються точність та якість перебігу психічних процесів. З іншого боку, присутність інших людей стимулює швидкість перебігу психічних процесів - людина може більше надати ідей, краще пригадує необхідну інформацію тощо. Описані явища відображають існування двох психологічних механізмів, що виявляються у взаємодії індивіда та групи. Феномен соціальної інгібіції полягає у тому, що група пригнічує деякі психічні процеси у індивіда. Феномен соціальної фасилітації має місце при покращенні перебігу психічної активності.

Таким чином, вплив групи на окремого індивіда є неоднозначним. Також має місце відсутність прямого взаємозв'язку між результатами групової та індивідуальної діяльності. З одного боку, групова діяльність може бути більш ефективною, ніж результати індивідуальних зусиль. З іншого боку, коли люди працюють у групі, особливо у великій, то вірогідне формування явища соціальних лінощів, що полягає у тому, що люди починають працювати без необхідних зусиль. Це явище стало відомим у результаті досліджень вчених, які вивчали ефективність праці. Зокрема М. Рингельман, який вивчав працю вантажників, завважив, що одна людина у середньому тягнула вагу у 63 кілограми, двоє - 118 кг, троє - 149 кілограмів. Таким чином, група з восьми робітників робила зусилля на 256 кг нижче своїх потенційних можливостей. Цікаво, що він порівнював одержані результати з працею тварин ( наприклад, із роботою коней), які тягнули вагу відповідно до логіки - два коні у два рази більше, ніж один, три - у три рази і т. д. У подальшому явище «соціальних лінощів» вивчали психологи, які зафіксували зниження ефективності діяльності у індивідів при виконанні різноманітних видів діяльності. Пояснити цей феномен, на думку психологів, можна тим, що будь-яка людина потребує, щоб її діяльність помітили та оцінили. У групі людина «зникає», її індивідуальні зусилля важко зафіксувати. Доказом даного висновку були експерименти, в яких досліджуваним повідомлялося, що, незважаючи на групову діяльність, буде оцінюватись індивідуальний внесок кожного. При таких умовах феномен «соціальних лінощів» не виявлявся.

Експерименти з вивчення соціальної фасилітації свідчать, що група сприяє підвищенню активності окремого індивіду. Дослідження соціальних лінощів свідчать, що у групі особиста відповідальність за виконання спільної діяльності послаблюється. Якщо поєднуються явища соціальної фасилітації та соціальних лінощів - результати можуть бути непередбачуваними. Ми можемо побачити різноманітні форми поведінки, що виходять за межі дозволеного - від відносно незначних відхилень (зневажливі оцінки арбітра під час футбольних змагань, волання під час рок-концерту) до серйозних порушень соціальних та правових норм (груповий вандалізм, оргії, пограбування). Всі негативні прояви поведінки спровоковані груповим впливом: людина вважає, що вона є виразником не власного «Я», а чогось більшого та значнішого. Подібне явище у соціальній психології одержало назву деіндивідуалізація. Деіндивідуалізація - поведінка, що виникає під впливом групи та характеризується втратою відповідальності за власні вчинки. Важливою причиною деіндивідуалізації є анонімність окремого індивіда у групі: поведінка у межах групи породжує у людини відчуття власної непомітності.

У подальшому дослідження впливу малої групи на перебіг психічних процесів зосередилися на вивченні феномену конформізму.

Явище конформізму було відкрито американським психологом С. Ашем у 1952 році. У експериментах ставилося завдання порівняти та оцінити довжину ліній. При індивідуальному виконанні завдання труднощів у піддослідних не виникало, тобто довжина лінії визначалася правильно. У процесі основного експерименту брала участь група. При цьому всі члени групи, крім одного, були «підставними особами», тобто вони свідомо давали неправильну відповідь. Одна людина («наївний піддослідний») не знав про змову, при цьому він виконував завдання останнім. У експерименті С. Аша було виявлено, що близько 30% піддослідних, наслідуючи групу, давали невірні відповіді, тобто демонстрували конформну поведінку, а саме пристосовувалися до групової думки.

У подальшому експерименти С. Аша проводили інші психологи. Було виявлено існування різних видів конформізму. Зокрема, деякі люди, виконавши завдання неправильно, цілком щиро вважали, що вони дали правильну відповідь самостійно, заперечуючи існування будь-якого впливу на них з боку групи. Таку поведінку можна пояснити ефектом групового навіювання, при якому вплив групи на індивіда відбувається на неусвідомленому рівні. Інші піддослідні зазначали, що вони не згодні з думкою групи, але не бажаючи вступати у відкриту конфронтацію, давали неправильну відповідь. Такий вид конформізму можна назвати зовнішнім. Третя група «конформістів» розповідала про переживання сильного внутрішнього конфлікту, що виникав внаслідок розходження між власною думкою та груповим рішення. Піддослідні цієї групи свідомо робили вибір у бік групової думки, вважаючи, що група не може помилятися. Такий тип конформізму називається внутрішнім, або власне конформізмом. Таким чином, конформність констатується у випадках, коли існує конфлікт між думками (поведінкою, цінностями) групи та думкою індивіду, і останній робить свідомий вибір на користь групи.

Конформність як явище слід відрізняти від конформності як характеристики особистості, що виявляється у тому, що людина дуже сильно залежить від групового впливу у різноманітних ситуаціях (особистісний конформізм). З іншого боку, існує явище ситуативного конформізму, коли індивід показує високу залежність від групового впливу в окремих ситуаціях. Протилежністю конформізму вважається самостійність особистості, що виявляється у незалежності цінностей та поведінки індивіда від групи.

У дослідженні конформізму вивчається, як впливає більшість у групі на поведінку окремих людей. З іншого боку, окремі люди або меншість у групі може впливати на групові норми, цінності та поведінку. Саме цей аспект відносин у групі досліджував С. Московічі. Він показав, що окремі особистості впливають на формування групової думки, при цьому група не усвідомлює цього впливу, але змінює поведінку. Пізніше психологи М. Дойч та Г. Джерард, порівнюючи механізми впливу більшості та меншості на групу, позначили їх як два різних види впливу: нормативний (думка більшості сприймається як норма, обов'язкова для виконання) та інформаційний (думка меншості розглядається як додаткова інформація, що використовується або ігнорується).

3. Міжгрупові відносини

Раніше вже зазначалося, що людина протягом життя є членом різноманітних груп. Членство у групі певним чином впливає на формування цінностей та установок індивіда, формує певний погляд на світ і на інші групи. Таким чином, можна сказати про існування феномену міжгрупової взаємодії, коли відносини між членами різних груп опосередковуються груповими впливами. У цьому контексті можна виділити низку підходів до вивчення зазначеного феномену.

Вивчення етноцентризму. На початку ХХ століття, у 1906 році, соціолог У. Самнер, вивчаючи етнічні групи, виявив, що кожна група вважає власні цінності, спосіб життя, навіть зовнішній вигляд більш прийнятними порівняно з іншими етносами. Таке явище У. Самнер назвав етноцентризмом.

У подальшому дослідники етноцентризму побачили, що тенденція до самозвеличення існує не тільки на рівні етнічних груп, але й може бути зафіксована у діяльності будь-якої групи. Було описане явище групоцентризму, що означає поділ груп на «Ми» (своя група) та «Вони» (інші групи). Це явище означає оцінювання власної групи з позицій прихильності, а іншої - недоброзичливості. Власна група та її окремі члени оцінюються позитивно. Навіть недоліки власної групи розуміються у широкому позитивному контексті. Наприклад, недисциплінованість пояснюється креативністю, що не терпить обмежень, або покірливість - терплячістю. З іншого боку, навіть позитивні вчинки іншої групи оцінюються у негативному контексті. Наприклад, в одній місцевій газеті розгорнута дискусія про іноземців, що всиновляють наших дітей з метою завдавання їм шкоди. Одночасно у цій самій статті зовсім не йде мова про батьків, які передають дітей до інтернату.

Поняття категоріальної асиметрії було використане для пояснення явища групоцентризму. Сутність даного явища полягає у тому, що люди, порівнюючи два об'єкти, будуть вважати, що один об'єкт схожий на інший, у той самий час зворотної схожості вони не бачать (об'єкт А схожий на В, але об'єкт В не схожий на А). Для більшого розуміння даного феномену розглянемо такий приклад. Кожен з нас зустрічався з представниками інших країн (німці, американці, нігерійці, іракці, танзанійці тощо). Пригадайте, що при перших контактах у вас виникали думки, що вони за певними рисами схожі на нас (об'єкт А схожий на В). А тепер подумки скажіть фразу - «Ми схожі на американців (німців, танзанійців)». Зверніть увагу, що подібна фраза сприймається як не зовсім правильна. На думку психологів, когнітивна асиметрія складає підґрунтя сприймання інших груп - якщо категорія «Ми» сприймається як знайома, інформативно наповнена, то «Вони» сприймаються лише в найзагальніших рисах.

Теорія соціальної ідентичності пояснює явище групоцентризму, використовуючи поняття самоповаги. Як показують дослідження самосвідомості та самооцінок особистості, будь - яка людина тяжіє до збереження певного рівня самоповаги. Належність до певної групи може підвищити або знизити самооцінку людини. Для того щоб зберегти самоповагу, людина має вважати, що група, до якої вона належить, є «хорошою групою». Поняття «хорошої групи» формується у індивіда, коли він порівнює її з іншими групами. У випадку, коли група є хорошою, індивід буде гордитися не тільки нею, але й тим, що він є членом даної групи.

Не завжди людина живе в об'єктивно позитивному оточенні та здійснює моральні вчинки. Для збереження самоповаги та для підняття престижу групи у власних очах люди вдаються до оцінок, що одержали назви «внутрішньогруповий фаворитизм» та «міжгрупова дискимінація». Внутрішньогруповий фаворитизм - це схильність оцінювати будь - які прояви поведінки членів власної групи з позитивних позицій (наприклад, людина стала алкоголіком тому, що не змогла винести несправедливість світу, а не тому, що є просто безвільною). Міжгрупова дискримінація - це приниження цінності іншої групи (німці не спізнюються на роботу тому, що у них немає фантазії, а не тому, що вони є соціально відповідальними).

4. Агресія та альтруїзм як психологічні феномени

психологічний малий група психічний

Поведінка людини у групі дуже часто обумовлюється емоціями, а не розумом, і може мати деструктивний характер. Це результат агресії. Агресією називається фізична або вербальна поведінка, спрямована на завдавання кому - небудь шкоди.

Психологи виділяють декілька видів агресії. Ми розглянемо два: ворожу та інструментальну. Джерелом ворожої агресії є злість, що спрямована на завдання шкоди. Інструментальна агресія не передбачає завдання шкоди, але є засобом досягнення інших цілей. Іноді розділити їх практично неможливо: те, що починається з холодного розрахунку може розпалити ворожнечу.

Незважаючи на те що агресію виявляє людина, як особистість, джерелом агресії є не психологічні особливості. Оскільки особистість людини є соціальною якістю, тобто формується сукупністю соціальних впливів і, в першу чергу, системою соціальних відносин, то джерела агресії необхідно шукати у широкому та вузькому соціальному оточенні. Виділяють два витоки агресії: досягнення певної винагороди та научіння шляхом спостереження.

Людина швидко помічає і засвоює те, що агресія може сприяти досягненню певної винагороди. Діти дуже рано
(на прикінці раннього дитинства) починають добиватися задоволення власних бажань, шляхом агресії залякувати інших (в першу чергу бабусю). Перша, друга перемога - і агресивність зростає.

Групове насильство - теж прибуткова справа. Страйк у 1967 році на автомобільній компанії Форда забезпечив збільшення кількості робітників національних меншин.

Другим витоком агресивної поведінки є спостереження за агресивними діями оточуючих і привласнення цих дій. Агресія, як і інші форми поведінки, привласнюється індивідом шляхом наслідування поведінки інших, та є результатом досвіду людини. Все це свідчить про те, що засвоєння агресивної поведінки є лише окремим проявом формування соціальної поведінки людини. Спостереження агресивних дій інших людей, повторення їх, досягнення певних винагород забезпечує привласнення їх.

Експериментальні дослідження впливу спостереження агресії на наступну агресивну поведінку були проведені у США. У дитячому закладі в одному кутку кімнати граються діти. В іншому - вихователька. Через деякий час вихователька протягом 10 хвилин б'є надувну ляльку. Вона б'є молотком, стусує, щипає і кричить: «Вріж йому по носу…, Ну стусони добре…» і т. ін.

Діти, які спостерігали за агресивною поведінкою, повторювали дії виховательки, брали молоток і били ляльку. Повторення агресивних дій було частішим, якщо за ними ніхто не спостерігав. Спостереження за агресивними діями з боку дорослих зменшує агресивність дітей.

Механізмом научіння є часте відтворення бачених дій і почутих слів. Побачена агресивна поведінка зменшує гальмування і навчає певному способу агресивної поведінки.

Іншою формою научіння є особливості сімейних взаємовідносин і специфіки сімейного виховання. Насильство у сім'ї веде до насильства у подальшому житті. Діти, які зазнають фізичних покарань з боку батьків (агресивні дії), використовують агресивні форми поведінки і взаємодії з іншими людьми.

Одним із витоків агресивності є наслідування підліткової та юнацької субкультури. Саме соціальне середовище за межами дому, з яким взаємодіє індивід, дає широкий вибір агресивних форм поведінки. Насильницька субкультура підліткових об'єднань демонструє молодшим членам цих об'єднань різноманітні форми агресивної поведінки. Той, хто привласнює ці форми поведінки, у подальшому житті виявляється порушником прийнятих соціальних норм (крадії, хулігани, вбивці…).

Крім сім'ї та субкультури, агресивні форми поведінки пропонують кіно і телебачення. Спостереження насилля за кіно - та телесюжетами призводить до трьох наслідків: посилення агресії, посилення чутливості до агресії, формування певних поглядів на соціальну реальність.

Сьогодні все більшого поширення набувають комп'ютерні ігри та інтернет. Вони пропонують величезну кількість варіантів віртуальної реальності. У цій реальності підлітки тисячі раз опрацьовують елементи агресивної поведінки. Тут вони стріляють, бігають, тікають, вбивають, тобто виявляють насильство. Все це спотворює формування свідомості підлітків. Тисячі годин проведені у віртуальній реальності призводять до того, що вони не можуть розрізняти реальне і віртуальне. Залишилось одне - взяти справжню зброю і зробити те ж саме із своїми однолітками. Про це свідчать відомі події розстрілу школярами однолітків та учителів у США та Німеччині. Це наслідки віртуальної культури, у якій людина втрачає межу між життям і смертю. А це підсилює агресію.

Негативний вплив агресії на систему соціальних взаємовідносин та існування всього соціуму передбачає встановлення можливості послаблення агресії. Сьогодні у психології виділяють два методи послаблення агресії: катарсис та соціальне научіння.

Гіпотеза катарсису (очищення) - це емоційна розрядка за допомогою драми, пригадування і переживання минулих подій. Катарсис здійснюється шляхом відкритого вираження емоцій. Передбачається, що, діючи таким чином, ми «випускаємо пар». Деякі психологи радять батькам заохочувати агресивні ігри дітей. Такі ігри, на їх думку, приводять до зменшення емоційної напруги і, як наслідок, послаблення агресії. Але більшість психологів вважають, що агресивна поведінка чи агресивні дії у будь-якій формі (ігровій чи взаємодії у реальному житті) сприяють научінню і привласненню агресії. Жодного катарсису не відбувається, а посилення агресії гарантоване.

І все - таки, чи маємо ми стримувати агресію та агресивні спонукання. Мовчки дутися не зовсім ефективно, ніж зривати своє обурення. «Накопичений пар» сприяє тому, що ми продовжуємо у пам'яті програвати ситуацію, перебираємо образи, дискутуємо з тим, хто образив, добираємо промову і т. ін.

Слід пам'ятати, що є і неагресивні способи виявлення почуттів. Можна обговорити з іншими ситуацію, що викликала обурення і негативні переживання, написати листа тому, хто образив (надсилати необов'язково), нарешті, зайнятися фізичною працею чи пішою прогулянкою.

Оскільки агресія є результатом научіння, то її можна контролювати та формувати неагресивні дії. А тому необхідно організовувати життя і діяльність таким чином, щоб у них переважали неагресивні форми поведінки, гальмувати прояви агресії. Експериментальні дослідження дають можливість стверджувати, що ігнорування агресивних дій дітей викликало гальмування агресивності, а заохочення неагресивних форм поведінки підсилювало останні та зменшувало агресивність.

Усунення агресивних проявів дитини шляхом фізичних покарань не дає бажаних результатів. Таке виховання формує саме ту поведінку, від якої хотіли позбавити дитину. Фізичні покарання є чи не провідною причиною бурлакування, бездоглядності, коли діти тікають з дому, у якому панують негуманні форми дисциплінування.

Спостереження агресивних форм поведінки зменшує гальмування, викликає наслідування і посилення агресії, а тому ми маємо зменшити кількість антигуманних форм поведінки від системи сімейних відносин до сюжетів у кіно, телебаченні, інтернеті, комп'ютерних іграх.

Крім агресивності, людям властивий альтруїзм. Альтруїзмом називається мотив надання кому-небудь допомоги, що свідомо не пов'язаний з власними егоїстичними інтересами. Альтруїст надає допомогу навіть тоді, коли нічого не передбачає взамін. Саме такий альтруїзм є предметом оспівування у художніх творах.

Альтруїзму сприяють: соціальний обмін, замаскований егоїзм, емпатія.

Теорія соціального обміну пояснює альтруїзм на підґрунті соціальної взаємодії, що управляється «соціальною економікою». Сутність її полягає у тому, що у процесі життя і діяльності ми обмінюємося не тільки матеріальними товарами і грошима, але й соціальними «товарами»: інформацією, статусом, послугами, любов'ю. При такому обміні ми зменшуємо витрати, збільшуємо винагороду. На думку прибічників теорії соціального обміну, такі міркування визначають нашу поведінку.

Одержання будь-якої винагороди за альтруїзм характеризує замаскований егоїзм. Винагороди за альтруїзм можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Якщо людина надає допомогу з метою одержання визнання чи дружби, то це характеризує зовнішню винагороду. Типовим прикладом такого альтруїзму є поведінка відомих артистів. Вони не жаліють ні часу, ні грошей для надання певної гуманітарної допомоги. При цьому вони долають сотні кілометрів. Це альтруїзм? Звичайно! Але він передбачає одержання зовнішньої винагороди у вигляді поширення популярності. А це вже замаскований егоїзм.

Винагороди від надання допомоги можуть бути у вигляді внутрішньої самовинагороди. Якщо хтось поруч схвильований, ми, як правило, відповідаємо емпатією. Емпатія - це співпереживання, або емоційна відповідь на певний емоційний стан іншої людини. Люди у стані емпатії найбільш схильні до надання допомоги іншим. Альтруїстичні вчинки посилюють наше почуття власної гідності.

Коли людина перебуває у стані емпатії, то звертає свою увагу не стільки на власний дистрес, скільки на страждання інших. Справжнє співчуття мотивує людину надавати допомогу іншим. Така емпатія виникає природним шляхом. Навіть новонароджені одного дня починають плакати сильніше, коли чують плач іншої дитини. У стані емпатії люди надають допомогу іншим у таких випадках:

- коли вважають, що інші люди одержують допомогу;

- коли впевнені, що ніхто не дізнається про надану допомогу;

- коли емпатія викликана прийманням ліків;

- коли намагаються уникнути ситуації, що викликає емпатію і не включатись у неї.

Дослідженнями встановлено, що деякі люди дійсно піклуються про добробут інших, а не про свій власний. Крім розглянутих головних факторів, що сприяють альтруїзму, М. Снайдер виділив ще 6 причин надання допомоги:

- знання (бажання, краще розуміти людей і чомусь навчитися);

- кар'єра (бажання перспективи одержання роботи завдяки набутому досвіду і знанням);

- соціальне пристосування (бажання стати частиною якоїсь групи і добитися визнання);

- захист свого «Я» (бажання зменшити почуття провини і позбавитися власних проблем);

- збільшення поваги (бажання закріпити почуття власної гідності і впевненості у собі);

- вираження цінностей (бажання діяти відповідно до загальнолюдських цінностей).

Виявлення альтруїзму залежить як від ситуації (кількість глядачів), так і від особистісних якостей людини. Психологам давно відомо, що присутність інших людей значною мірою зменшує можливість втручання і надання допомоги. Коли навколо багато людей, то жертві менше за все необхідно розраховувати на допомогу. У експерименті, коли експериментатор упускав монету чи олівець у ліфті, то у 40% випадків надавали допомогу, коли була ще одна людина, і у 20% - коли було шість і більше пасажирів. Так було встановлено, що зі збільшенням кількості присутніх кожен споглядач менше схильний помічати подію, менше схильний вважати її подією і менше схильний брати на себе відповідальність і надавати допомогу.

Іноді присутність навіть великої кількості людей не стримує від надання допомоги. Інший експеримент був проведений у вагонах метро. До вагону заходила людина і ставала у центрі. Тільки - но рушив поїзд, людина почала похитуватись і падати. Коли у «постраждалого» була палиця у руці, йому відразу надавали допомогу. Допомога надавалась і тоді, коли у «постраждалого» у руці була пляшка і від нього пахло спиртним. Дуже швидкою була допомога, коли поруч виявлялися чоловіки. Це пояснюється тим, що присутність інших людей забезпечувала безпеку і «постраждалому» і альтруїсту, а також тим, що ситуація виявляється однозначною.

Серед особистісних якостей надання допомоги виділяють: усвідомлення провини, риси особистості, релігійність.

Усвідомлення власної провини як емоційний стан викликає каяття, сповідь, зречення. Дослідженнями встановлено, що люди спроможні на будь-які вчинки, щоб зменшити провину та відновити повагу до себе.

Дуже часто після скоєного зла, людина прагне робити добро. Тут відображається прагнення зменшити почуття власної провини і відновити позитивне уявлення про самого себе, а також прагнення мати позитивну репутацію у суспільстві. Взагалі усвідомлення провини дає багато доброго. Каючись, вибачаючись, надаючи допомогу, людина прагне уникнути повторення зла. Крім того, це сприяє підвищенню чутливості і прагненню підтримувати тісні позитивні відносини з іншими.

Між намаганням надати допомогу і особистісними рисами є взаємозв'язок. Цей взаємозв'язок виявлено, але чітко визначеного набору альтруїстичних рис не виявлено. Встановлено, що люди з високою емоційністю, емпатією схильні до самостійного прийняття рішень, з високим рівнем самоконтролю схильні до надання допомоги. Особливо чітко це виявляється, коли вони вважають, що альтруїстичний вчинок приведе до соціальної винагороди.

Релігійність певною мірою пов'язана з піклуванням і спонукає до надання допомоги у тому випадку, коли мова йде про свідому участь у наданні довготривалої допомоги (сестри милосердя).

Запитання для самоконтролю

1. Що є центральним психологічним феноменом групи ?

2. Дайте характеристику феномену психологічної спільності.

3. Що називається групою ?

4. Поясніть формування формальних та неформальних груп.

5. Дайте характеристику стадіям розвитку груп.

6. Поясніть сутність групової згуртованості.

7. Які є напрямки вивчення взаємодії індивіда і групи ?

8. Що називається соціальною фасилітацією?

9. Що називається соціальною інгібіцією ?

10. Поясніть феномен соціальних лінощів.

11. Поясніть сутність конформізму.

12. Які є види конформізму ?

13. Порівняйте зовнішній і внутрішній конформізм.

14. Дайте характеристику етноцентризму та групоцентризму.

15. Дайте характеристику внутрішньогруповому фаворитизму та міжгруповій дискримінації.

16. Що називається агресією?

17. Дайте характеристику факторам, що сприяють формуванню агресивності.

18. Можливості формування неагресивної поведінки.

19. Що називається альтруїзмом?

20. Які фактори сприяють альтруїзму?

21. Які причини можуть зменшити можливість альт-
руїстичного вчинку?

Практичне заняття

Особистість у контексті групової взаємодії

1. Вплив групи на особистість. Меншість та більшість у групі, їх психологічна характеристика.

2. Соціальна фасилітація та інгібіція.

3. Агресія та соціально-психологічні фактори, що її обумовлюють.

4. Психологічна характеристика та умови виникнення альтруїзму.

Зразок тесту для контролю знань

1. Обмежена у кількості спільність людей, що виділяється за певною ознакою, називається:

а) суспільством;

б) об'єднанням;

в) асоціацією;

г) групою;

д) колективом.

2. Прискорення темпу діяльності називають:

а) соціальною адаптацією;

б) соціальною інгібіцією;

в) соціальною спеціалізацією;

г) соціальною фасилітацією;

д) соціальною активацією.

3. Надання переваг груповим цінностям власної групи називається:

а) егоїзм;

б) адаптація;

в) групоцентризм;

г) позитивізм;

д) негативізм.

4. Внутрішньогруповий фаворитизм це:

а) недооцінка членів групи;

б) позитивна оцінка членів власної групи;

в) позитивна оцінка власної ролі у групі;

г) негативна оцінка членів власної групи;

д) активна діяльність у групі.

5. Приниження цінностей іншої групи називають:

а) внутрішньогруповий фаворитизм;

б) позитивізм;

в) негативізм;

г) міжгрупова дискримінація;

д) групова дискримінація.



Список літератури

1. Агеев В.С. Межгруповое взаимодействие. М.: Издательство Моск. ун-та, 1990. 240 с.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. М.: Издательство МГУ, 1988. 432 с.

3. Еникеев М.И. Общая и социальная психология. М.: НОРМА-ИНФРА М, 2000. 624 с.

4. Майерс Д. Социальная психология. СПб., Питер, 1999. 688 с.

5. Максименко С.Д. Психологія особистості / С.Д. Максименко, К.С. Максименко, М.В. Папуча. К.: Вид-во ТОВ “КММ”, 2007. 296 с.

6. Москаленко В.В. Соціальна психологія. К.: Центр навчальної літератури, 2005. 624 с.

7. Орбан - Ламбрик Л.Е. Соціальна психологія. У 2 кн.К.: Либідь, 2006. Кн. 2. 560 с.

Размещено на Allbest.ru

...