Когнітивна сфера людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Когнітивна сфера людини

Відчуття - пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини. Відчуття - це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтації живого організму у навколишньому середовищі. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, про власні суб'єктивні стани і на цій підставі виробляє адекватні способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи. Органи чуття - це єдині канали, за якими зовнішній світ проникає у свідомість людини. Відчуття існують у свідомості як суб'єктивні образи об'єктивного світу. Ця особливість відчуттів обумовлена природою самих відчуттів та психічним складом особистості, яка здатна відчувати.

Фізіологічне підґрунтя відчуттів

Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково -природниче підгрунтя відчуттів. І. Сєченов та І. Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття - це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підґрунтям яких є нервові процеси, що виникають внаслідок впливу подразників на органи чуття, або аналізатори. Аналізатори - це органи тваринного і людського організму, що аналізують навколишню дійсність і сприймають подразнення з навколишнього світу: зоровий аналізатор сприймає світлові подразнення або коливання електромагнітних хвиль, слуховий - звукові, смаковий, нюховий - хімічні властивості речовин, шкірні - теплові, механічні властивості предметів та явищ. У кожному аналізаторі є периферійна, аналізуюча частина, або рецептор. Інша його частина - провідний шлях від рецептора до центральної частини аналізатора, розміщеної у мозку. У центральній частині аналізатора здійснюються тонкий аналіз і синтез збуджень. За його допомогою подразники диференціюються за особливостями, якістю та інтенсивністю. психічний чуття подразник

Класифікація і різновиди відчуттів

Існують різні класифікації органів чуття і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикову, смакову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). За розміщенням рецепторів в організмі - на поверхні, всередині організму, у м'язах і сухожиллях - розрізняють відчуття екстерорецептивні, що відображують властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові), інтерорецептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми), та пропріорецептивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні). Як самостійні виділяють температурні відчуття, що є функцією особливого температурного аналізатора, що здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем. Температурні відчуття належать також до дотикових.

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні. Кожен із цих різновидів відчуття має певний орган (аналізатор), певні закономірності виникнення та перебігу.

Сприймання

Поняття про сприймання.

Властивості сприймань.

Поняття про сприймання

Контактуючи з навколишнім світом, людина одержує інформацію не тільки про певні властивості та якості, що притаманні тим або іншим об'єктам чи явищам, але і відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Таке цілісне їх відображення у мозку людини характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання - сприймання.

Сприймання - це психічний процес цілісного відображення у мозку людини предметів та явищ, у сукупності всіх властивостей при безпосередній дії на органи чуття. У результаті сприймання виникають суб'єктивні образи сприйнятих об'єктів - уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ. У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність, дієвість особистості. Вона виявляється у рухах органів чуття, спрямованих на об'єкти, що сприймаються.

Властивості сприймання

Важливою умовою успішного сприймання об'єктів дійсності є його вибірковість.

Вибірковість предмета сприймання обумовлюється потребами та інтересами людини, необхідністю у знаннях, професійною спрямованістю тощо.

Властивості сприймання - предметність, цілісність, структурність, константність та осмисленість.

Предметність сприймання виявляється у співвідношенні відомостей про об'єкти із самими об'єктами як носіями певної інформації. Така об'єктивація вражень у конкретних об'єктах реального світу забезпечує орієнтуючу та регулюючу функції у практичній діяльності людини. Предметність сприймання є набутою властивістю, що формується у процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом і грунтується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу.

Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому окремі компоненти постають в єдності. Відсутність у предметі якогось одного його аспекту або деталі не заважає цілісному сприйманню. Предмет як ціле, ставлення до нього як цілого визначає його структуру. Лише у процесі аналізу предмет розчленовується на складові, виділяються його характеристики. Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості.

У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють попередній досвід, попередні уявлення особистості. Залежно від повноти їх змісту і спрямованості те, що сприймається відображається у свідомості адекватно. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його із об'єктом, інтерес до нього є тією передумовою ефективності та адекватності сприймання, яку називають аперцепцією. У багатьох випадках людина у предметах бачить те, що вона хоче у них побачити.

Пам'ять

Поняття про пам'ять.

Види пам'яті.

Поняття про пам'ять

Пам'яттю з давніх - давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи. Пам'ять як здатність відтворювати минулий досвід - одна з основних властивостей нервової системи, що виражається у можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму.

Радянський психолог А.Р. Лурія так говорить про пам'ять: "Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, що зберігається довгий час і за відповідних обставин виявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо сприймання, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли". Пам'яттю називається психічний процес відображення минулого досвіду. Пам'ять як пізнавальний процес виконує три провідні функції: накопичення власного особистісного досвіду; збереження тотожності власного "Я"; функціонування інтелекту.

Крім того, у літературі зустрічається й інше визначення пам'яті: запам'ятовування, зберігання та відтворення індивідом його досвіду називається пам'яттю. У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування.

Види пам'яті

Пам'ять людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів - фізичних та психологічних.

Підґрунтям класифікації пам'яті є три ознаки: 1) за переважанням форми психічної активності - рухова, емоційна, образна, словесно - логічна або інтелектуальна;

2) за способом запам'ятовування - довільна та мимовільна; 3) за тривалістю зберігання інформації - оперативна, короткочасна, довготривала.

Об'єкти діяльності - рух, почуття, образ або слово - дали назви таким видам пам'яті, як рухова, емоційа, образна та словесно - логічна.

Рухова пам'ять - запам'ятовування, зберігання та відтворення рухів. Вона виражається у формуванні навичок. Хода, манера розмовляти, сміятися, почерк пов'язані з руховими навичками.

"Якщо ви здатні поблідніть або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя - у вас є пам'ять на почуття", - писав

К.С. Станіславський про емоційну пам'ять.

Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов - почуття полярні.

Сила емоційної пам'яті у людей неоднакова. Емоційно бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні натури не тільки сприймають гостро свої почуття, але й почуття інших. Емоційна пам'ять має своєрідну особливість. Вона полягає у тому, що запам'ятовуються не самі емоції чи почуття, а предмети, люди чи події, що їх викликали. Якщо людина зустрічається з тими об'єктами, то знову переживає ті ж почуття чи емоції.

Образна пам'ять оперує уявленнями - образами предметів, сформованими у нашому досвіді. Вона поділяється на зорову, слухову, нюхову, смакову та дотикову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам'ять.

Чудова образна пам'ять - особливий дар художників, музикантів, письменників.

Рухова, емоційна та образна пам'ять у своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська пам'ять - словесно - логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна пам'ять - це не просто запам'ятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї суттєвого, збереження у пам'яті тих думок, що ними виражені. Підґрунтям словесно - логічної пам'яті є складний процес перекодування матеріалу, пов'язаного з узагальненням провідних моментів інформації.

Те, що людина сприймає, може зберегтися у пам'яті і тоді, коли не стоїть завдання запам'ятати. Така форма запам'ятовування має назву мимовільного запам'ятовування. Для нього характерна відсутність наміру запам'ятати даний матеріал.

Далеко не все, що людина сприймає, закріплюється у пам'яті. Сприйняти - ще не означає запам'ятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні об'єкти, що люди бачили сотні разів, не збереглися у їхній пам'яті.

Нерідко для закріплення матеріалу у пам'яті необхідно, щоб у людини була мета - запам'ятати даний матеріал. При постановці мети у людини виникає намір запам'ятати матеріал. Намір полягає у загальній готовності людини діяти певним чином, у даному випадку - краще запам'ятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запам'ятовування. Головний чинник - здійснення наміру.

Запам'ятовування, для якого властива наявність мети запам'ятати та використання різних методів і прийомів, спрямованих на успішне закріплення матеріалу у пам'яті, називають довільним запам'ятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запам'ятовування - заучування. Воно здійснюється у процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що сприяють кращому закріпленню матеріалу. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запам'ятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його у пам'яті на довгий час.

За тривалістю зберігання інформації пам'ять класифікують як: оперативну, короткочасну та довготривалу.

Оперативна пам'ять пов'язана з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації та виконання певних операцій. Короткочасна пам'ять характеризується нетривалим зберіганням інформації. Довготривала - забезпечує довгочасне (від кількох років до десятиліть) збереження матеріалу.

Пам'яті притаманні такі якості, що визначають індивідуальні особливості: швидкість запам'ятовування, міцність, обсяг та точність.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам'ятовування нового матеріалу.

Міцність запам'ятовування виявляється у тривалості збереження вивченого матеріалу (або у повільності його забування).

Обсяг пам'яті - кількість фактів, предметів і явищ, що людина здатна запам'ятати за певний час.

Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

Мислення

Процес мислення. Види мислення.

Операції мислення.

Процес мислення. Види мислення

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймання. Проте такої інформації про навколишній світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності. Вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню сутність людина одержує за допомогою мислення - вищої форми пізнання об'єктивної реальності. Воно виникає у ситуації наявності достатньої кількості знань для вирішення конкретної проблеми.

Мислення - це психічний процес опосередкованого та узагальненого відображення дійсності за допомогою слова.

Перша особливість виражається в опосередкованому характері мисленнєвого відображення дійсності. Не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, ультрафіолетове випромінювання тощо. Щоб розкрити всі ці властивості, людина вдається до міркувань, обчислень, співставлення фактів.

Друга особливість мислення - узагальнений характер відображення дійсності. Людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених предметів і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями, що завжди є загальними, абстрактними поняттями.

Різні автори по - різному виділяють види мислення. Найбільш поширені два підходи: за наочністю та творчістю.

Виділять види мислення:

За наочністю: За творчістю:

наочно - дійове; - теоретичне;

наочно - образне; - практичне;

словесно - логічне. - творче.

Наочно-дійове мислення - це розв'язування задач у наочній формі шляхом практичних дій з конкретними предметами. У дитини наочно - дійове мислення є першим кроком до пізнання свого оточення. Воно властиве і тваринам. Так, мавпа, маніпулюючи з предметами у кімнаті, дістає підвішений під стелею банан.

Наочно-образне (образне, просторове) мислення - це розв'язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов за допомогою образів сприймання, що має людина. Дитина чотирьох-шести років здатна оперувати образом об'єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприймання. У математиці використовують креслення як умову створення образів.

Словесно - логічне мислення - це провідний засіб теоретичного оволодіння дійсністю. Воно формується внаслідок оволодіння дітьми науковими поняттями, зафіксованими у слові. Воно має вигляд міркування, здійснюється шляхом мислительних дій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, порівняння, класифікації.

Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Теоретичне мислення спрямоване на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу.

Практичне мислення генетично пов'язане з наочно-дійовим, але за механізмами здійснення нагадує теоретичне. На відміну від теоретичного, воно є засобом розв'язування конкретних практичних завдань та передбачає внесення певних дій у дійсність.

Практичне мислення може мати вигляд технічного (обслуговує процес створення і вдосконалення людиною технічних об'єктів) чи оперативного (розв'язання задач, що виникають під час управління технічними об'єктами).

Творче мислення може бути наочно - образним або словесно-логічним, теоретичним або практичним. Це головне знаряддя творчості, спосіб розв'язування оригінальних і складних завдань.

Кожен вид мислення реалізується за допомогою певних психологічних механізмів - складових процесу мислення, а саме за допомогою операцій мислення.

Операції мислення

Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід має знайти і застосувати нові для себе знання чи дії. Вона поєднує невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід.

Пошук невідомого у межах акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування - створення образу бажаного результату. Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Аналіз - розчленування об'єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій. Синтез - практичне або теоретичне об'єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле.

Абстрагування - виділення одних властивостей об'єкта мислення серед інших.

Узагальнення - об'єднання важливих властивостей об'єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування.

Порівняння - мислительна операція, що дає змогу встановити подібні та відмінні ознаки аналізованих об'єктів.

Уява

Поняття про уяву.

Види уяви.

Поняття про уяву

Людина сприймає те, що на неї діє у певний момент, або уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів об'єктів, що вона ще не сприймала, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо. Все це забезпечує уява, або фантазія. Уява - це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі трудової діяльності. Функція уяви - специфічно людська форма випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності. Якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості. Уява - це пізнавальний процес створення людиною об'єктів, яких вона ніколи не сприймала.

Створення образів уяви завжди пов'язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та створення нового світу як середовища свого буття.

Цінність уяви полягає у тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Уява функціонує, таким чином, там, денедостатньо знань. За наявності необхідних знань функціонує інший пізнавальний процес - мислення. Єдність уяви і мислення полягає у створенні чогось нового, а відмінність - у наявності знань. Володіє суб'єкт знаннями - працює мислення, не володіє знаннями - уява.

За висловом І. Сєченова, "витвори уяви - це небачені у світі сполучення бачених вражень". Без потрібного чуттєвого досвіду, зафіксованого у пам'яті, нові образи створити неможливо.

Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені нею образи про предмети, що безпосередньо не сприймаються.

Уява - це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв'язків, що виникали раніше у процесі відображення людиною об'єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв'язків розпалися й утворилися нові сполучення відповідно до нових потреб. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як поєднуються риси відомих об'єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.

Створені образи об'єктів безпосередньо пов'язані з емоційною сферою особистості, її почуттями. Людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Відомі випадки, коли люди, які мали яскраву фантазію, змінювали температуру руки, усього тіла, уявляючи кригу чи розпечений предмет.

Види уяви

Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі у цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяльності людини та змісту створюваних образів.

Залежно від цілепокладання уяву поділяють на мимовільну та довільну. Якщо у людини відсутня мета створювати певні образи, а вони виникають, то це буде мимовільна уява. Наявність мети створювати образи характеризує довільну уяву.

Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну.

Уява, що включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою. Уява, що включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною.

Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін.

Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні.

Для технічної уяви характерними є створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх об'єднання у нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять.

Особливою формою уяви є мрія. Мрія - це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення у життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальний мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення розпочатої справи.

Увага

Поняття про увагу.

Види уваги.

Властивості уваги.

Поняття про увагу

Навколишнє середовище постійно впливає на органи чуття людини, але не всі подразники вона відображає чітко.

Свідомість індивіда не спроможна відобразити все, що робиться навколо нього, не може з'ясувати водночас усі питання складного завдання. Для їх чіткого усвідомлення потрібне виділення окремих предметів і явищ дійсності та послідовне їх відображення.

Можливості чіткого бачення дорослої людини обмежуються 4 - 6 об'єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одних об'єктів навколишнього середовища і неуважна до інших.

Із сигналів оточення людина виділяє те, що необхідне для цілеспрямованої діяльності. У взаємодії з навколишнім середовищем складається вибіркове відображення предметів і явищ, що забезпечується увагою. Вибірковість, що регулює пізнавальну та продуктивну діяльність, визначається можливостями людини, спрямованістю, метою її діяльності. Механізмами вибірковості уваги служать процеси доцільної регуляції діяльності. У здатності довільно спрямовувати й зосереджувати увагу виявляється активність людини.

Увага - не саме відображення, вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а швидше його необхідна умова, форма окремої відображуваної та продуктивної діяльності на різних рівнях свідомості. Увага є формою організації психічної діяльності людини, що полягає у спрямованості та зосередженості свідомості на об'єктах та забезпечує їх виразне відображення.

Увага завжди тісно пов'язана з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти - означає бути уважним до об'єктів діяльності. Напруження у діяльності завжди пов'язане з відповідним напруженням уваги. Вона служить внутрішньою умовою психічної діяльності. Чуттєве відображення об'єктів зовнішнього світу відбивається у свідомості суб'єкта, а кожний акт цілеспрямованої діяльності доходить до свідомості. Саме від її зосередженості залежать повнота, чіткість і ясність нашого сприймання, уявлення, мислення, вирішення повсякденних проблем. Особливого значення увага набуває у засвоєнні нового знання. З цього приводу К.Д. Ушинський зазначав, що це основні ворота до свідомості, "єдині двері нашої душі", через які входять до нас усі відомості про навколишній світ, чуттєві дані і знання. Таким чином, увагою називається спрямованість і зосередженість психічної діяльності людини на одних об'єктах з відключенням від інших.

Рефлекторна теорія уваги (І.М. Сєченов, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський) пов'язує причини, що викликають увагу. Предмети і явища зовнішнього світу викликають орієнтувальні рефлекси та пристосувальні рухові реакції. Орієнтувальні реакції змінюють перебіг мозкових процесів у корі великих півкуль головного мозку, створюють осередок оптимального збудження (за І.П. Павловим) або домінанту (за О.О. Ухтомським). У цих зонах легко утворюються тимчасові нервові зв'язки, вирішуються нові проблеми. Виникнення домінанти викликає гальмування у сусідніх ділянках кори головного мозку, блокує інші реакції організму, підпорядковує собі побічні імпульси з інших ділянок кори головного мозку і тим самим домінанта посилюється. Інші дії у цей час можуть виконуватися переважно в автоматизованому режимі, обмежуючись менш активними ділянками кори мозку.

Види уваги

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, довільну та післядовільну. Ці види уваги водночас є і ступенями її розвитку.

Мимовільна увага - це зосередження свідомості людини на об'єкті внаслідок його особливостей як подразника без спеціальної мети та вольових зусиль. Вона характеризується саме тим, що об'єкти привертають до себе увагу. Подразники, що привертають увагу людини, характеризуються силою, інтенсивністю, контрастом, новизною, посиленням або послабленням, просторовими змінами руху, раптовістю появи об'єкта, виділенням на певному фоні тощо. Нашу увагу привертають гуркіт двигунів літака під час зльоту, миготіння світлового сигналу автомобіля, раптове зниження інтенсивності голосу лектора, нові зразки виробничого обладнання у цеху. Мимоволі ми виявляємо увагу до того, що нас цікавить, має життєво важливе сигнальне значення, активізує і підтримує нашу діяльність. Якщо впливи з середовища не мають суттєвого значення, вона зникає. Здійснюється вона легко, без суттєвих витрат нервово - психічної енергії.

Довільна увага - це свідоме спрямування і регулювання особистістю своєї психічної діяльності. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні. Людина має докладати зусиль, щоб бути уважною, особливо до того, що спершу і непривабливе, і нецікаве. Довільна увага пов'язана з метою діяльності та силою волі, здатністю долати зовнішні й внутрішні перешкоди. Вона особливо потрібна у навчальній і трудовій діяльності, забезпечує чітке відображення об'єктів та успішність діяльності. Для її функціонування потрібна суттєва витрата нервово - психічної енергії. Довільна увага тісно пов'язана з працею і мовою, у взаємодії яких вона виникла й розвивається. Необхідною умовою довільної уваги є оволодіння мовою, за допомогою якої усвідомлюється мета. Поставивши мету діяльності, ми виконуємо це рішення. Досягнення мети діяльності вимагає уміння зосереджуватись на ній, відволікатися від побічних стимулів, переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди. І чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більше вимагає вона довільної уваги. Обидва види уваги - мимовільна й довільна - мають багато спільних рис і відмінностей, вони тісно пов'язані між собою і взаємодіють. Довільна увага виникає з мимовільної. Проте й довільна стає мимовільною внаслідок зміни мотивації діяльності. Часто, приступаючи до виконання нової роботи, людина усвідомлює потребу в її виконанні і змушена мобілізувати свою волю, зробити зусилля, щоб сконцентрувати на них розумові сили. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється і поринає у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо її зацікавлює сам зміст діяльності. Цю увагу називають вторинною мимовільною, або післядовільною. Таку захопленість нерідко можна помітити у діяльності фахівців, зайнятих творчою працею. Вона має ознаки як мимовільної - не вимагає спеціальних вольових зусиль, так і довільної - залишається цілеспрямованою і передбачуваною. Перехід від довільної уваги до післядовільної зменшує напруженість діяльності.

Властивості уваги

Різні види діяльності відповідно ставлять особливі вимоги до уваги людини. У одному випадку необхідна блискавична точність у сприйманні рухів, в іншому - тривале зосередження на одному об'єкті. Історично сформувалися різні властивості уваги: концентрація, стійкість, переключення, розподіл та об'єм.

Концентрація уваги. Увага характеризується зосередженістю на конкретному об'єкті психічної діяльності, має певну інтенсивність, а отже, певний ступінь концентрації. Чим сильніше зосередження, тим більш цілеспрямованою й продуктивною стає сама діяльність.

Стійкість уваги виявляється у тривалості зосередженості на об'єкті. Вона характеризується часом, протягом якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість. Вона є необхідною внутрішньою умовою виконання завдання до кінця. Властивість ця залежить від сили нервових процесів, характеру діяльності, ставлення до справи.

Властивістю, протилежною стійкості, є відволікання уваги об'єктами, що не стосуються діяльності. Чим менш стійка увага, тим частіше й легше вона відволікається. Внаслідок цього знижується ефективність пізнавальної чи продуктивної діяльності. Мимовільно відволікають увагу різкі та сильні раптові зовнішні подразники, емоційно діючі фактори.

Зі стійкістю також пов'язане коливання уваги. Воно виявляється у тому, що зосередженість та стійкість уваги періодично стають більш або менш інтенсивними. Спостереження свідчать, що коливання уваги через 15 - 20 хв приводять до мимовільного відволікання її від об'єкта.

Переключення уваги полягає у довільному перенесенні її спрямованості з одного об'єкта на інший. Цілеспрямований характер відрізняє його від відволікання уваги, коли людина змінює об'єкт уваги мимовільно.

Розподіл уваги полягає у тому, що людина може одночасно утримувати у зоні уваги кілька об'єктів, виконувати два, а то й три види діяльності. Складні різновиди діяльності вимагають від людини одночасно виконувати кілька їх видів.

Об'сяг уваги визначається тією кількістю об'єктів, що можна охопити увагою в обмежений відрізок часу. Нормативно цей відтинок часу в експериментах на тахістоскопі дорівнює 0,1 с. Людина при цьому сприймає 4 - 6 об'єктів, не пов'язаних між собою.

Невміння зосередитися чи переключитися з одного предмета на інший називається неуважністю. Неуважність виявляється у загальній нестійкості уваги (властиве для малих дітей) або у дуже глибокому зосередженні лише на одному об'єкті (зовнішній предмет чи внутрішній стан, думки). Про уважність особистості свідчать її міміка, жести, поза. Але іноді уважність буває вдаваною.

Запитання для самоконтролю знань

1. Що називається інтелектом?

2. Які є теорії, що пояснюють інтелект? Проаналізуйте їх.

3. Динаміка інтелекту.

4. Фактори, що впливають на інтелект.

5. Що називається увагою?

6. Дайте характеристику видів уваги.

7. Властивості уваги.

8. Дайте загальну характеристику відчуттів.

9. Які є види відчуттів?

10. Що називається сприйманням?

11. Дайте характеристику властивостей сприймання.

12. Як впливає аперцепція на сприймання предметів і явищ?

13. Порівняйте відчуття і сприймання.

14. Що називається пам'яттю?

15. Функції пам'яті.

16. Класифікація видів памяті.

17. Дайте характеристику процесів пам'яті.

18. Що називають мисленням?

19. Поясніть абстрактний і опосередкований характер мислення.

20. Дайте характеристику видів мислення.

21. Що називають уявою?

22. Дайте характеристику видів уяви.

23. Порівняйте уяву і мислення.

Практичне заняття

1. Загальне поняття про інтелект. Динаміка інтелекту.

2. Теорії інтелекту. Вимірювання інтелекту.

3. Увага у структурі інтелекту.

4. Відчуття та сприймання як початкові процеси пізнання об'єктивної дійсності.

5. Коротка характеристика пам'яті.

6. Мислення та уява як вищі пізнавальні процеси.

Зразок тесту для самоконтролю

1. Виділяють такі види інтелекту:

а) науковий;

б) теоретичний;

в) практичний;

г) вербальний;

д) невербальний.

2. Найбільш інтенсивно інтелект розвивається:

а) протягом усього життя;

б) від народження до 2 років;

в) від 2 до 12 років;

г) від 12 до 20 років;

д) від 20 до 30 років.

3. Спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певних об'єктах називається:

а) інтелектуальністю;

б) наполегливістю;

в) увагою;

г) спостережливістю;

д) дотепністю.

4. Залежно від аналізаторів образну пам'ять поділяють на:

а) зорову;

б) слухову;

в) дотикову;

г) нюхову;

д) смакову.

5. Здібність індивіда адаптуватися до навколишнього середовища називається:

а) активізацією;

б) індивідуалізацією;

в) структуралізацією;

г) інтелектом;

д) мисленням.

Список літератури

1. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб.: Питер, 2000. - 368с.

2. Загальна психологія /за ред. С.Д. Максименка. - Вінниця. - Нова книга, 2004.

3. М'ясоїд П.А. Загальна психологія.-К.: Вища школа, 2000. - 480с.

4. Психологія /за ред. Ю.Л. Трофімова. - К.: Либідь, 2001.- 560с.

5. Романовська Л.І. Диференційна психологія /

6. Л.І. Романовська, Л.О. Подкоритова. - Львів.: "Новий світ - 2000", 2008. - 236с.

Размещено на Allbest.ru

...