Любов і християнські чесноти

Размещено на http://www.allbest.ru//

Любов і християнські чесноти

Васильєва А.Н.

«Любов - це прагнення до безсмертного», - сказав Платон.

Про любов вже сказано чимало віршів, саг і пісень. Про це почуття писали із древніх епох, пишуть і сьогодні. Раніше писали, що це почуття від Бога, а сьогодні можна побачити статті, в яких читаємо про любов, як про хімічний процес, ефект якого поступово проходить. У наші дні в любов вірять усе менше й менше людей.

Випробувавши любов, людина хоче поділитися своїм щастям зі всіма. Людина виливає щастя, бажання жити й творити. Тому порятунок людства, застрявшого у війні, убивствах, у любові. «Любов врятує світ!»

Що є любов? Чи можемо ми дати визначення такому почуттю? Чи можемо ми сказати, що любов - це почуття що виникло між двома людьми? А причина такого сильного почуття до незнайомої людини? Звідки воно? Від Бога? Природа, що допомагає зближенню людей для продовження роду людського?

Любов….Якою вона буває різною. Любов до землі, до Бога, Батьківщини, матері, рідних. Всепереможне юне кохання до якоїсь єдиної на світі людини. І все це є любов - цілий всесвіт почуття, мудрості, святості, життя.

Любов - це те вічне невисихаюче джерело, з якого народилася поезія. Любов - це Краса у її чистому розумінні. Поняття краси для поета стосується усього духовного й матеріального - сущого в усьому світі. Є краса природи, краса слова, краса почуттів, краса вчинків. Саме на шляху до краси й народжуються поетичні шедеври, напоєні любов'ю до всього живого. Кохання може змінити для людини цілий світ. Одних воно підносить понад хмари, вивищуючи їхні високі душі, інших витягає з дріб'язку щоденних турбот до чогось справжнього, робить щасливими, а когось, навпаки, мучить і змушує страждати. Кохання завжди захоплює людину несподівано, навіть тоді, коли вона чекає його. Приходить вона, руйнуючи темряву навколо, освітлюючи все своїм промінням. І любов завжди ідеальна, тому що закохані очі не бачать недоліків.

Любов - то найвищий на світі суддя, який змушує людину виважувати кожен свій крок. Кохання допомагає продиратися крізь тенета звичайних буденних дрібниць.

У різних культурах визначення «ідеальної любові» варіюється. У Європі, наприклад, «справжньою любов'ю» традиційно вважаються шекспірівські пристрасті в дусі Ромео і Джульєтти.

Так, у китайців існує поняття «ган куінг», що означає близькі і важливі для людини взаємини. Воно відрізняється від західних уявлень про романтичне кохання, в яких мається на увазі сексуальне підґрунтя (потяг партнерів). «Ган куінг» зароджується, коли ми просто допомагаємо іншій людині або щось робимо для неї.

Любов по-корейські відрізняється від кохання по-китайські. Корейці високо цінують поняття «Джунг», яке пов'язує людей набагато міцніше, ніж палке кохання. Поки пари відчувають сильну любов-пристрасть один до одного, між ними не має «Джунг»- це почуття вимагає часу і численних взаємних зусиль, викликається як позитивними, так і негативними стосунками, наприклад між конкурентами, які з неприязню ставляться один до одного. «Джунг» з часом може посилитися і між ними, так як люди будуть відчувати існування якогось дивного зв'язку один з одним. Воно віддалено нагадує наше поняття любові-ненависті.

Японці ж позитивно оцінюють «аме»- емоційний стан, в якому абсолютно пасивний об'єкт любові отримує задоволення від того, що про нього піклується партнер, це дещо схоже на взаємини матері і дитини. В англійській, так само як у будь-якій іншій мові, немає еквівалента для слова «аме»; найближче за значенням слово-залежність, емоційний стан, який в західній культурі вважається ненормальним у відносинах дорослих людей.

Так різні культури формують різні види «ідеального» кохання.

В українській мові в дорадянські часи семантично розрізняли кохання як пристрасну емоцію та любов як слово загальнішого значення: кохання має тілесний та пристрасний контекст, любов може і не мати контексту пристрасті. Термін любов досить часто використовувався у контекстах «любов до Бога», «Божа любов» тощо. Кохання і любов визначали або як стан особистості (закоханість), або як інтенціональну спрямованість на об'єкт любові: є суб'єкт і його почуття до іншого, при цьому виключався контекст «між», допускалася наявність одностороннього почуття кохання.

У словнику Б. Грінченка кохання це:

1.любов, любовна пристрасть;

2.улюблений предмет, коханий або кохана;

3.виховання, плекання, вирощування (дітей, тварин, рослин)[3].

У радянські часи слова кохання та любов визнали тотожними і почали визначати як почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі. Таким чином, було здійснено спробу елімінації теїстичного контексту слова «любов», а еротичну інтенціональність кохання обмежили суто гетеросексуальними почуттями . Таке тлумачення слова можна побачити й у сучасних українських словниках, хоча це і не відповідає сучасній розмовній українській мові -- воно вживається й у гомосексуальному контексті, а також до деяких інших стосунків. Також, доведено, що гомосексуали здатні до почуття кохання, як і гетеросексуали.

Серед інших смислових контекстів кохання слід відмітити такі:

•стійке, інтенсивне почуття суб'єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами;

•відчуття сильного сексуального та романтичного бажання і потягу до людини, з якою індивід схильний зробити пару;

•сексуальна пристрасть, сексуальне спілкування, любовна поведінка;

•почуття сильної прихильності, викликане принадливістю або захопленістю іншим, виключною сердечністю або відданістю до об'єкта;

•ніжність до об'єкта;

•емоційне відчуття схожості або спорідненості з об'єктом.

У психології та сексології як правило йдеться саме про кохання як емоцію палкої прихильності й особистої відданості об'єктові кохання.

Важливими аспектами кохання є повага та турбота, і їх наявність дозволяє відрізнити позитивне кохання від кохання-хвороби, свого роду манії. Частину кохання зазвичай складають відкритість, спільність інтересів та бажань, інтенсивність яких може бути виражена у кожному конкретному випадку різною мірою.

Психологічні моделі кохання визначають його через наявність тих чи інших емоцій або особистісних складових.

Коханню притаманні три ключові компоненти за Робертом Стернберґом:

-симпатія (інтимна близькість), яка складається із надання й отримання взаємної емоційної підтримки партнерів, а також інших видів поведінки, що складають теплоту у любовних відносинах -- відвертого та чесного спілкування, здатності ділитися горем та радістю, відчуття спільного щастя від спілкування, уміння дорожити улюбленою людиною;

-пристрасне захоплення охоплює не тільки сексуальний компонент відносин (хоча і, як правило, передбачає його -- як своєрідне сексуальне споживання), а також потребу у самоповазі, встановлення стосунків з іншими людьми відповідно до спільних диспозицій любовної пари;

-рішення/зобов'язання (беззмістовне, або ж порожнє кохання), котре передбачає, попервах, рішення про те, що певна людина любить іншу, а також зобов'язання у довгостроковій перспективі зберегти це кохання [16].

Залучення двох людей до любовного зв'язку оцінюється на підставі збігу їхніх тріад; сильне відхилення свідчить про дисбаланс і можливість виникнення проблеми. ідеальний кохання емоція

З огляду на модель тріади, кохання може включати одну, будь-які дві або всі три компоненти. Суто «романтичне» кохання передбачає як глибоку інтимну близькість, так і пристрасне захоплення об'єктом любові, проте не обов'язково із дотриманням зобов'язань; «фатальне» кохання -- поєднання пристрасті та зобов'язання любити, але може бути і без повної інтимної близькості; любов-дружба -- єдність інтимної близькості та зобов'язань, за відсутності пристрасті. Найгармонічнішим є, довершене кохання, як поєднання усіх вимірів тріади.

Теорія кохання як прив'язаності ґрунтується на гіпотезі, що усі любовні зв'язки повторюють прив'язаність між матір'ю та немовлям. Згідно з таким підходом розрізняють:

-спокійне кохання впевнених у собі людей, яких не турбує можливість опинитися кинутими;

-неспокійне кохання недовірливих індивідів, які не бажають підпустити до себе надто близько інших людей;

-кохання, яке можна охарактеризувати як знервоване.

Замкненим, недовірливим людям неприємна занадто велика близькість з ким-небудь і їм важко повністю відкритися партнерові. На відміну від цього знервовані коханці не впевнені у міцності відносин. Їх весь час турбує думка, що партнери насправді їх не кохають або не хочуть залишатися з ними, кохання таких людей часто стає нестерпним.

Філософія говорить про три види любові (широко застосовувані на означення любові грецькою мовою): «eros», «filia» «agape».

Ерос -- симпатія, потяг, шаленство (наголос «я»), чуттєва любов, спрямована на те, що пережити задоволення, насолоду. Однак, згідно з Платоном, хоча ця любов появляється через споглядання тілесної краси, вона має перейти в етап прослави найвищого і божественного буття. В неоплатонізмі ерос є імпульсом, який спонукає душу переступити світ чуттів і розуму.

Філія -- дружба, почуття солідарності. Це турбота про особу, яку любимо. Ерос звертається до краси, філія до добра, передовсім морального добра. Філія це духовна особова любов.

Агапе -- має щось виняткове у порівнянні з еросом і філією: це її походження, її надприродна і божественна суть. Любов направлена на віддання, дарування без розрахунків.

Ерос, філія і агапе пов'язані між собою. Філія без агапи стає поверховим егоізмом.

У християнському вченні розрізняються такі види любові:

Любов-пожадання (лат. eros, amor concupiscentiae) -- може мати тілесний, матеріальний характер, жадана людина має задовольнити тілесні прагнення. Маємо тут справу з любов'ю, яка бере.

Любов-уподобання (лат. amor complacentiae) наголошує насамперед почуття захоплення, причарування, визнання. Може вона поєднуватися з пожадливістю, але може теж бути чистим уподобанням без бажання взяти все для себе. В цій любові є місце на те, щоб «дати», а не лише брати, є готовність до жертви.

Любов-доброзичливість (лат. amor benevolentiae) називається також «любов'ю доброї волі» -- вона спроможна давати, не сподіваючись ніякої плати за це. Суттєвим тут є спрямування волі на здійснення добра для даної особи. Така любов є абсолютно безкорислива. Християнська любов до ближнього є типовою формою такої любові.

Любовь-дружба (лат. amor amicitiae, filia) або альтруїстична любов. Така любов прагне добра і повноти існування для приятеля.. Це вимоглива любов, яка наказує долати вади і жити повнотою життя.

Милосерна любов (лат. agape, caritas) -- це любов, яка творить добро, перемагає зло, лікує та втішає. Цією любов'ю Бог наповняє наші серця, коли завдяки благодаті з власної волі приймаємо дар відкуплення. Милосердя є фундаментом для правдивої приязні. Особливим видом цієї любові є подружня любов, в якій чоловік і жінка віддають себе одне одному.

Любов (у значенні тілесної привабливості, чуттєвої насолоди) -- перехідна емоція. У сучасному світі любов часто розуміється як емоцію чи почуття задоволення. Емоція -- усвідомлене тілесне збудження, яке ми відчуваємо після впливу подразника. Емоція має хвилеподібну природу -- вона нарощується і зникає. Це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий, феноменологічний аспекти. Емоція визначається як підсвідоме явище, на практиці її можна регулювати за допомогою вольових зусиль, змінювати інтенсивність та плин емоційних реакцій засобами роботи мислення. Агресія і любов є рушійними енергетичними потенціалами в усьому живому.

Емоція як перша сходинка розвитку оцінки поступово насичується раціонально і набуває морального змісту. Саме завдяки моральній оцінці дитина ділить усе, що відбувається навколо неї, на два протилежні полюси: добро -- зло, правда -- брехня, любов -- ненависть, розум -- невігластво, милосердя -- жорстокість, честь -- ганьба, радість -- горе.

Таким чином любов: висока ступінь емоційно позитивного відношення, що виділяє об'єкт серед інших і поміщає його в центр життєвих потреб і інтересів суб'єкта (любов до батьківщини, до матері, до дітей, до музики тощо).

інтенсивне, сердешне і відносно стійке відчуття суб'єкта, обумовлене сексуальними потребами і що виражається в соціально сформованому прагненні бути з максимальною повнотою представленим в життєдіяльності іншого так, щоб будити у нього потребу відповідного відчуття тієї ж інтенсивності.

Любов в своїх інтимних психологічних характеристиках є суспільно-історично обумовленим відчуттям, що своєрідно відображає соціальні відносини і особливості культури, виступаючи як етична основа відносин в інституті шлюбу.

Дослідження онтогенезу і функцій любові показують, що вона грає велику роль у формуванні і становленні особи.

Існує тісний зв'язок індивідуального відчуття любові з традиціями і нормами суспільства і з особливостями сімейного виховання -- обидві ці групи змінних є джерелом прийнятих суб'єктом способів інтерпретації своєї поведінки. Слід додати, що суспільство завжди впливає на те, як люди називають свої переживання, чого вони чекають і як будують відносини.

Вибір коханих та супутників життя як правило оцінюється за такими характеристиками:

Близькість. Чим ближчі індивіди один до одного, тим більш вірогідно, що вони познайомляться та у них виникне прив'язаність.

Фізична привабливість залежить від індивідуальних смаків, однак вагому роль все ж відіграє естетичний компонент. Елен Хетфілд визнає як мінімум три причини, чому у людини є потяг до красивих людей:

•естетичне задоволення від гарної зовнішності партнера;

•престижність -- мати красивого партнера престижніше, ніж некрасивого;

•стереотипність -- більшість людей вважає, красиві люди мають соціально бажані риси особистості, їхнє життя відбувається щасливіше та успішніше у порівнянні із життям непривабливих людей.

Схожість. Люди частіше закохуються у тих, з ким вони мають багато спільного і в соціальному походженні, і в освіті, цінностях, інтересах та поглядах. Серед причин, чому нам подобаються і викликають закоханість схожі на нас люди, виділяють такі: у своєму житті ми частіше стикаємося зі схожими людьми, ніж з несхожими; існує певний суспільний тиск, через який нас спонукають до взаємодії зі схожими індивідами; затрати та результати взаємодії зі схожими людьми менші та тягнуть більшу винагороду, оскільки схожі індивіди підтримують наші уявлення щодо оточуючої дійсності.

Проте, інколи люди закохуються у досить несхожих, навіть протилежних собі індивідів. Згідно з теорією комплементарних потреб Р. Уінча, вибір партнера часто ґрунтується на принципі «протилежності притягуються». У виборі партнера кожен індивідуум шукає того, від кого чекає максимум задоволення власних потреб. Партнери повинні мати схожі соціальні риси, однак психологічно доповнювати один одного. Задоволення та винагорода розцінюються як сили, що сприяють зближенню партнерів. Далеко не кожен може знайти чоловіка який би повністю задовольнив його потреби. Проте, люди часто закохуються у тих, хто компенсує та/або доповнює їхні власні особистісні риси та потреби. Відповідно до цієї теорії, наприклад, привабливою для владного чоловіка може бути лагідна жінка, а спокійному і м'якому чоловікові подобаються енергійні і прямолінійні жінки.

Визнають дві наступні різновиди кохання однієї особи до іншої.

Романтичне кохання -- це сильне почуття, що супроводжується вихором емоцій -- від жаги до ревнощів та страждання. При цьому індивід майже повністю занурюється в іншу людину. Саме таке кохання оспіване у прозі та віршах, музиці та живописі на всіх етапах історії людства. Д. Теннов запропонувала називати найсильнішу форму романтичного кохання лімерентністю.

Романтичне кохання розвивається згідно з певним циклом. Часто, хоча і не завжди, воно розпочинається з готовності кохати. Стадія «зародження закоханості» зазвичай плавно переходить у стадію «закоханості», для якої характерні оптимізм, бурхлива радість і відчуття, що так буде завжди. Ця стадія як правило буває швидкоплинною, змінюючись перехідним періодом, коли закохані вперше починають помічати недосконалість і промахи один одного, відчувають нудьгу або роздратування. На цій стадії можливі конфлікти, які іноді дістають вирішення, а партнерські відносини зберігаються; іноді ж вони тимчасово притлумлюються (напружене перемир'я); інколи на цьому кохання завершується. Романтичне кохання може відновлюватись, зникати або переходити у любов-дружбу.

Любов-дружба заснована на спільних інтересах, прив'язаності, довірі, турботі один про одного і духовній єдності. Найхарактерніша для подружніх та інших тривалих і надійних зв'язків. Будучи реалістичнішою, менш вимогливою, ніж романтичне кохання, вона надає можливість продовжувати спільне життя -- працювати, виховувати дітей, мати різні захоплення, відпочивати із друзями.

Хоча кохання, ймовірно, має біологічну основу, -- це перш за все психосоціальне явище. У західній культурі кохання тісно пов'язане із сексом і шлюбом, однак як перший, так і другий можуть існувати без кохання.

Секс без кохання може бути таким же повноцінним, як секс за його наявності, так само, як кохання без сексу цілком влаштовує окремих людей. Рішення, пов'язані з сексом, краще всього приймати, ґрунтуючись на власних цінностях й установках. Так, кохання не додається до шлюбу автоматично; так само шлюб не може автоматично виникнути через кохання. Щоб утримати кохання, необхідне активне співробітництво двох людей: для того, щоб «отримати» кохання, дуже корисно почати з того, щоб самому «давати» його.

Плоди любові: поєднання, екстаза, добрий запал.

Поєднання. Правдива любов завжди прямує до єдності. Той, хто любить страждає, коли не може перебувати з тим, кого любить. Це суттєве спрямування любові на «unio» є дуже виразне у подружній любові, батьківській любові чи любові-дружбі. Подібно є у любові до Бога. Хоча у земному житті єднаємося з Богом у вірі, повне з'єднання відбудеться в майбутньому віці. Та вже тут є дуже інтенсивні моменти зустрічі, наприклад у причасті. Також свідома любов до ближнього веде до з'єднання з Богом.

Екстаза -- вихід з себе. Святий Тома вважав, що екстаза не є надзвичайним містичним станом, це знак кожної правдивої любові, оскільки тоді наступає вихід з меж власного «я». Егоїст не здатний любити, бо цілковито зосереджений на собі, є рабом самого себе. Тоді, яка людина, яка справді любить Бога, дарує себе возлюбленій Особі, виконує не свою, а її волю, дбає про її благо. Егоїст має тверде і холодне серце, а той хто любить має тепле, палаюче серце. Ось чому правдива любов, так людська як і Божа, спричинює велику зміну в людині, відкриває її на цінності і робить здатною до виконання всілякого виду добра. Хто відчув на собі люблячий погляд Бога, той хоче ще і ще з ним перебувати, насититися Його присутністю. Така зміна є переважно видима для інших.

Добрий запал. Любов дозволяє будувати кращий світ, гуманізує між людські стосунки, вшановує гідність кожної людини ( мати яка любить свою дитину ніколи не перестане турбуватися про неї, навіть якщо це вимагатиме цілоденної посвяти у час хвороби; Мати Тереза). Така любов несе з собою мир. Той, хто любить перебуває в стані благоді, мирі душі. Тоді є менше конфліктів між людьми. Коли виникають конфлікти? Коли є непорозуміння, спроба довести свою правоту, брехня, егоїзм, гординя, бажання добра для себе -- це підсилює конфлікти і розрушує мир у спільноті.

Виділяють кілька етапів емоційної прив'язаності. Перший -- виникнення потягу. У цей період визначальне значення для вибору Вашої другої половини, на думку дослідників, мають особливі запахи, або феромони.

Другий етап -- власне закоханість, або захоплення. На думку різних учених, він триває від року до трьох років. На цій стадії стимулюючу дію на мозок надає фенілетиламін, а також, можливо, допамін і норепінефрин. Фенілетиламін підсилює процеси метаболізму в організмі людини і знижує апетит. До речі, він присутній у деяких природних речовинах, таких як какао.

Перераховані речовини стоять в одному ряду з так званими амфетамінами -- збуджуючими засобами, під впливом яких виникає піднесений настрій та ейфорія. Тому неспокій, збуджений стан, безсоння, втрата апетиту, нездатність сконцентрувати увагу і зміни настрою -- цілком звичайні ознаки закоханого стану. Концентрація допаміну в голові підвищується також під впливом алкоголю. Тому недивно, що якийсь час ви можете відчувати себе в прямому значенні сп'янілим.

Після закоханості, як стверджують біохіміки, настає наступний етап -- прив'язаність. Вона також визначається дією різних хімічних речовин у головному мозку. Прив'язаність виникає не відразу, а лише з часом, у міру адаптації організму до хімічних речовин амфетамінного ряду. Приблизно після закінчення двох років із тієї миті, як людина закохалася, група хімічних речовин седативної дії, яка називається ендорфінами, починає вироблятися в головному мозку, щоб протистояти високому рівню фенілетиламіна. Заспокійлива дія ендорфінів дає людині можливість розслабитися і відчути себе комфортно і впевненіше.

Гормон окситоцин називають інколи «гормоном вірності». Як уважають учені, він відіграє важливу роль у підтримці стійких стосунків між подружжям.

«Проходить не любов, а пристрасть, палка закоханість. На зміну їй може прийти глибше почуття, яке теж можна назвати любов'ю, а можна -- відданістю, прив'язаністю, пошаною, звичкою жити разом… Це абсолютно природний хімічний процес», -- розповідає провідний науковий співробітник Центру психічного здоров'я РАМН Володимир Воробйов.

Любов - це також християнська чеснота [2].

Віра, надія, любов - це богословські чесноти які входять до семи основних християнських чеснот.

Слово «чеснота» в етимологічному значенні походить від латинського virtus (чеснота) і означає «сила». Богословська чеснота віри - це віра тією мірою, якою вона для нас є силою. Надія, в богословському значенні, так само - це не пусте сподівання, дещо невиразне і віддалене, а впевненість у вірності Бога, який сповнить свої обітниці, впевненість , яка надає великої сили.

Ці три богословські чесноти становлять основний зміст християнського життя. Зрілість християнина полягає в його здатності жити у вірі, надії та любові. Християнин це не той, хто щось там практикує, хто погоджується на певний список заповідей і обов'язків, християнин - це передусім той, хто вірить в Бога , хто покладає на нього надію, хто бажає любити Його усім серцем і любити свого ближнього. Всі приписи християнського життя , молитва, святі таїнства, всі ласки, що їх отримуємо від Бога , мають лише одну мету: зростати у вірі, надії й любові. Якщо вони не дають цього результату, - тоді з них мало користі.

Богословським чеснотам належить ключова роль у духовному житті, бо вони займають привілейоване місце у співпраці між нашою свободою і божою благодаттю. Все, що є позитивного і доброго в нашому житті, походить від Божої благодаті, від дії Святого Духа в нашому серці, яку ми не заслужили і яка дається нам даром. Але благодать у нас не може принести плоди без співпраці з нашою свободою.”Я створив вас без вас, але я не можу спасти вас без вас”- сказав Господь святій Катерині Сієнській.

Отже, богословські чесноти містичним чином, але й водночас цілком реально, - це дар Бога і діяльність людини.

Віра є водночас безкоштовним даром Бога - ніхто не може сказати “Господь Ісус” без дії Святого Духа - і рішенням самої людини, актом добровільного приєднання до істини, пропонованої Святим Письмом і традицією Церкви. Вірити - не завжди виходить само по собі, часом це вимагає великої мужності, щоб покінчити з ваганнями чи сумнівами. Подібно й надія є вибором, який часто вимагає зусиль. Легше непокоїтися, зневіритися, боятися, аніж сподіватися. Сподіватися - означає мати довіру, і цей вислів добре показує, що в надії ми не є пасивними, а звершуємо акт, дію.

Любов також є результатом нашого рішення: часто воно дається легко, коли нас підштовхує бажання, але досить часто воно означає - обирати любов, приймати рішення любити. У протилежному випадку любов була б лише емоцією, чимось поверхневим, а не тим, чим вона є в своєму глибинному сенсі: чимось, до чого залучається наша свобода.

Іншими словами, віра, надія і милосердна любов стають можливими тільки за допомогою дії Бога. Богословські чесноти пробуджуються і зростають у серці людини завдяки діяльності і педагогіці Святого Духа. Крім того дуже важливим видається твердження, що метою праці Святого Духа у нашому житті є пробудження і зростання богословських чеснот віри, надії і милосердної любові.

То який же зв'язок між цими трьома не роздільними чеснотами?

Найважливіша з трьох - це, звісно любов. ”І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, - то я ніщо!”(1 Кор. 13, 2.) - так говорив ап. Павло. Віра і надія є перехідні, вони лише для цього світу і колись проминуть: у Небі віру замінить споглядання, надію - володіння, лише “любов ніколи не промине”: любові не заступить ніщо, бо вона є вінцем усього. Іншими словами, ллюбов уже на землі є найповнішою участю у житті Неба, віра і надія лише служать любові, вона єдина має визначальний характер.

Отже , любов - природне середовище для людини. Людина була створена, щоб любити. Але що є проблемою коли любов не зростає? Зазвичай джерелом проблеми є брак надії. Через брак надії ми насправді не віримо, що Бог може нас зробити щасливими, тож будуємо щастя за власним рецептом. Ми не чекаємо від Бога життя у повноті, тож вибудовуємо собі штучну тотожність, якою є пиха, гординя. Ситуація, яка найчастіше зустрічається серед людей доброї волі - ми дуже хотіли б любити, бути великодушними в любові і даруванні себе, але нас сковують страхи, нерішучість, неспокій. Брак надії, брак довіри до того, що Божа благодать може здійснити в нашому житті, і до того, що ми можемо здійснити за її допомогою, неминуче призводить до звуження серця, зменшення любові, і навпаки надія зцілює від страху і зневіри, вона розширює серце і дозволяє таким чином любові розцвісти.

Однак надія в свою чергу, - аби насправді становити силу, - потребує міцного фундаменту - істини, на яку модна було б опиратися. Цей фундамент дається їй через віру: я можу “ ..проти надії-увірувати у надії..” ( Рим. 4, 18. ). Віра дає нам змогу прийняти істину, передану Святим Письмом, яке не припиняє говорити про доброту Бога, його милосердя, Його абсолютну вірність своїм обітницям. Віра - матір любові і надії, так само як довіри і впевненості.

Отже пам'ятаймо, ми маємо два шляхи: перший через зневіру до гріха і другий через віру до любові.

Таким чином, любов (грец. agape, в значенні глибокого духовного милосердя, доброти, співчуття) - найперша християнська чеснота, і також виявлення дару Святого Духа. Пише Павло у «Посланні до Коринтян»: «Я ж покажу вам путь ще кращій. Любов ніколи не перестає», а також говорить про любов в контексті інших духовних дарів. Любов є даром, як говорить сам Павло, «найдосконалішим, який ніколи не перестає».

Любов - це не тільки чеснота. Це сама сутність життя. Бог є Любов і за іменем, і за діями. Любов з'єднує людину з Богом, Джерелом любові. «Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається; не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає…» (1 Кор. 13,4-7).

Любов до ближнього є природним наслідком дійсного діяння Духа любові в серці людини. Не можна говорити про справжню любов до Бога без зовнішніх проявів у способі мислення, дій і вираження прагнень. Уміння любити і приймати ближніх такими, якими вони є - це зовнішній прояв внутрішнього перетворення і обожествлення чи возз'єднання з Христом. Заповіді любити Бога і ближнього творять нерозривну цілісність (Мт 22,34-40). Доброзичливість, повага, уміння пробачати, чутливість до потреб інших -- це ознаки, характерні для життя людини, возз'єднаної з Христом, які повинен сповідувати християнин. Особливим проявом цієї духовної єдності є здатність відповідати на зло добром, на зневагу -- вибаченням, що також є виразом зрілої християнської позиції.

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К.; Ірпінь, 2005.- c. 580, 631.

2. Владзімірський, Микола. «Слово мама, найбільшеє, найкращеє слово», Українське життя в Севастополі, Перевірено 22-06-2010.

3. Гринченко Б. Д. Словарь украинскаго языка. - К., 1908. - Т. ІІ . - с. 294, 387. - Репринтне видання: К., 1996.

4. Любов // Психологічна енциклопедія. -К., 2006. - 190 с.

5. Любовь (love) // Психологическая энциклопедия: 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. - СПб., 2003. - с. 368-369

6. Мастерc У., Джонсон В., Колодни Р. Сексуальность Человека. - М., 1998.

7. Олександр Жабенко. Про прощення і молитву

8. Психология семейных отношений с основами семейного консультирования: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. И. Артамонова, Е. В. Екжанова, Е. В. Зырянова и др.; Под. Ред. Е. Г. Силяевой.- М., 2002.

9.Словник української мови: В 11 томах. - Т. ІV. - К., 1973. - с. 313, 564.

10. Українська інтимна лірика: Так народилась пісня в серці/ Укладач О.А.Росінська.- Донецьк: ТОВ ВКХ»БАО»,2007.- 416с.

11. Equal level of commitment and relationship satisfaction found among gay and heterosexual couples.

12. Expectations of romantic relationships: A comparison between homosexual and heterosexual men with regard to Baxter's criteria.

13Hatfield E., Rapson R. L. Love, Sex, and Intimacy. - New York, 1993.

14.http://www.thefreedictionary.com/love Love - definition of love by the Free Online Dictionary, Thesaurus and Encyclopedia.

15. Seidman S., Meeks C, Traschen F. Beyond the closet? The changing social meaning of homosexuality in the United States // Sexualities. - 1999. - No 2 (1). -P. 9-34.

16.Sternberg R. J. A triangular theory of love // Psychological Review. - 1986. - No 93 (2). - P. 119-135.

Размещено на Allbest.ru