Темперамент, характер, особистість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

На тему: «Темперамент, характер, особистість»

м.Кропивницький-2020р.

План

характер особистість концепція

Вступ

1.Характер у структурі особистості

2. Будова характеру

3. Основний принцип класифікації особистостей

4. Риси характеру

5. Характер і темперамент

6. Класифікація характерів

Література



Вступ

Людський характер - залишався і залишається однією з найцікавіших і найвідкритіших питань дослідження в області психології, педагогіки. Саме дослідження характерів, особливостей поведінки особистості - є одним з важливих питань, яке вивчає психологія.

Тому актуальність обраної теми для написання даної роботи є очевидною.

Що ж слід розуміти під характером? В першу чергу це якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому що чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - "каркас" і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.

Зміст характеру, що відбиває суспільні впливи, впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т. д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для неї у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить.

У різні часи різними способами і методами досліджували людський характер, намагалися розкрити чинники і сили, які впливають на нього, які його формують. Однак тільки сучасна наука об'єктивно наблизилася до розкриття цієї великої людської таємниці.

Характер не є застиглим утворенням, він формується на всьому життєвому шляху людини. Анатомо-фізіологічні задатки не визначає абсолютно розвиток того чи іншого характеру. Визнання ж залежності характеру від таких факторів, як зовнішній вигляд, конституція тіла, дата народження, ім'я і т. п., веде до визнання неможливості скільки-небудь істотно змінювати і виховувати характер. Однак уся практика виховання спростовує тезу про сталість характеру, подібні випадки можливі лише у випадку патології особистості.

Характер, незважаючи на свою багатогранність, лише одна зі сторін, але не вся особистість. Людина здатна піднятися над своїм характером, здатний змінити його, тому, року говорять про прогнозування поводження, не забувають, що воно має визначену імовірність і не може бути абсолютним.



1. Характер у структурі особистості

Структура особистості - концепція особистості, що узагальнює процесуально-ієрархічні підструктури особистості із субординацією нижчих підструктур вищим, що включає накладені на них підструктури здібностей і характеру.

У психології поняття характер (від грец. charakter -" печатка", "карбування"), означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження.

Характер - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому що чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - "каркас" і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.

Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі.

2. Будова характеру

Виступаючи як прижиттєве утворення людини, характер визначається і формується протягом усього людини життя. Спосіб життя містить у собі напрям думок, почуттів, спонукань, дій у їхній єдності. Тому в міру того, як формується визначений спосіб життя людини, формується Я, сама людина. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, у яких проходить життєвий шлях людини, на основі його природних властивістю в результаті його діянь і вчинків. Однак безпосереднє формування характеру відбувається в різних за рівнем розвитку групах (родина, дружня компанія, клас, спортивна команда, трудовий колектив і ін.).

У залежності від того, яка група є для особистості референтної і які цінності підтримує і культивує у своєму середовищі, що відповідають риси характеру будуть розвиватися в її членів. Риси характеру також будуть залежати від позиції індивіда в групі, від того як він інтегрується в ній. У колективі як групі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості для становлення кращих рис характеру. Цей процес взаємний, і завдяки розвитку особистості, розвивається і сам колектив.

Зміст характеру, що відбиває суспільні впливи, впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т. д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить.

Вирішальним для розуміння характеру є взаємини між суспільно і особистісно-значимими для людини цінностями. У кожному суспільстві існують свої найважливіші й істотні задачі. Саме на них формується і перевіряється характер людей. Тому поняття "характер" відноситься в більшому степу до відношення цих об'єктивно існуючих задач. Тому характер - це не просто кожний прояв твердості, завзятості і т. п. (формальна завзятість може бути просто упертістю), а спрямованість на суспільно значиму діяльність. Саме спрямованість особистості лежить в основі єдності, цілісності, сили характеру.

Володіння цілями життя - головна умова утворення характеру. Безхарактерній людині властива чи відсутність розкиданість цілей. Однак характер і спрямованість особистості - це не однієї те ж, добродушним і веселої може бути як порядна, високоморальна людина, так і людина з низькими, нечистоплотними помислами.

Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на всю поведінку людини. І хоча поводження визначається не одним спонуканням, а цілісною системою відносин, у цій системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, додаючи характеру людини своєрідний колорит.

У характері, що сформувався, ведучим компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, що він виконує.

Особливості характеру тісно зв'язані з інтересами людини при тій умові, що ці інтереси стійкі і глибокі. Поверховість і нестійкість інтересів нерідко сполучені з великою копіювальністю, з недоліком самостійності і цілісності., особистості людини. І, навпаки, глибина і змістовність інтересів свідчать про цілеспрямованість, наполегливість особистості. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру. Так, серед раціоналізаторів можна знайти людей веселих і смутних, скромних і нав'язливих, егоїстів і альтруїстів.

Показовими для розуміння характеру можуть бути також прихильності й інтереси людини, зв'язані з його дозвіллям. Вони розкривають нові особливості, грані характеру: наприклад, Л. Н. Толстой захоплювався грою в шахи, І. П. Павлов - городками, Д. И. Менделєєв - читанням пригодницьких романів. Чи домінують у людини духовні і матеріальні потреби й інтереси, визначають не тільки помисли і почуття особистості, але і спрямованість його діяльності. Не менш важливо і відповідність дій людини поставленим цілям, тому що особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, але і тим, як вона це робить. Характер можливо зрозуміти тільки як визначена єдність спрямованості й образа дій.

Люди з подібною спрямованістю можуть йти зовсім різними шляхами до досягнення цілей і використовуючи для цього свої, особливі, прийоми і способи. Ця відмінність визначає і специфіку характеру особистості.

Риси характеру, володіючи визначеною силою, що спонукує, яскраво виявляються в ситуації вибору чи дій способів поводження. З такого погляду як рису характеру можна розглядати ступінь виразності в індивіда мотивації досягнення - його, потреби в досягненні успіху. У залежності від цього для одних людей характерний вибір дій, що забезпечують успіх (прояв ініціативи, змагальною активності, прагнення до ризику і т. д.), у той час як для інших більш характерне прагнення просте уникати невдач (відхилення від ризику і відповідальності, уникнення прояву активності, ініціативи і т. д.).

3. Основний принцип класифікації особистостей

Ідеальною класифікацією повинна вважатися така, що у кожнім зі своїх типів давала б не тільки суб'єктивні особливості даної людини, але також його світогляд і соціальна фізіономія, оскільки вони складаються в зв'язку з його характером. Пропонована тут спроба, що анітрошки не претендує на чи досконалість закінченість, є проте кроком саме в цьому напрямку.

В основу класифікації покладений принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, при цьому поняття "Середовища" береться в самому широкому змісті цього слова, включаючи сюди, не тільки речі, природу, людей і людські взаємини, але також ідеї, духовні блага, естетичні, моральні і релігійні цінності і т. п. Послідовне застосування згаданого основного принципу до психології окремих людських індивідуумів приводить до встановлення двох найважливіших підрозділів: по психічному рівні - на три послідовно підвищуються рівня і по психічному змісті - на цілий ряд різних типів і їхніх різновидів.

Такий двоїстий розподіл пряме і цілком випливає зі згаданого вище основного принципу, цілком відповідаючи способам росту і духовного розвитку кожної окремої людської особистості. Пристосування людини до навколишнього середовища може бути більш-менш повним, глибоким і всебічної, причому ступінь і обсяг цього пристосування визначаються з одного боку, сприятливими чи несприятливими зовнішніми умовами, а з іншої (і це найважливіше) - тим природженим запасом фізичних і духовних сил, що у загальній сукупності зветься "ступеня обдарованості".

У той час як бідно обдаровані індивідууми звичайно цілком підкоряються впливам середовища, обмежуючи, у кращому випадку, чисто пасивним пристосуванням до її умов і вимог, натури багато обдаровані прагнуть, навпаки, активно впливати на навколишню їхнє життя, пристосовуючи і переробляючи її згідно своїм запитам і прагненням; починаючи, подібно більш примітивним натурам, з наслідування і пасивного пристосування, вони потім, у міру свого духовного росту, перетворюються поступово у творців і перетворювачів життя.

Якщо розподіл по психічних рівнях виражає собою ступінь активності пристосування особистості до навколишнього середовища (чи, на більш високих рівнях, ступінь пристосування Середовища до власних запитів і прагнень особистості), то не слід забувати і того, що саме це пристосування може йти різними шляхами в залежності від чисто якісних розходжень між окремими людськими індивідуумами. Розходження ці обумовлюються, насамперед, тим, що жодного людини не можна зустріти зовсім однакового розвитку всіх окремих психічних чи функцій здібностей.

Саме собою зрозуміло, що в залежності від розходжень темпераменту і характеру вкрай різні будуть також і ті шляхи і способи, якими людина впливає на навколишню життя, прагнучи так чи інакше пристосуватися до неї; і от такі саме індивідуальні розходження в реакції індивідуума на навколишнє середовище і лежать в основі того, що називають розподілом особистостей по їх психічному змісті.

4. Риси характеру

Найбільш об'єктивні і незаперечні дані про характер людини дають не його паспортні дані, не риси зовнішнього вигляду, не його мимовільні дії, а свідоме поводження. Саме по тому, не з можливих дій вибирає людина в тій чи іншій ситуації, оцінюється його характер. Характер людини досить багатогранний. Це видно вже в процесі діяльності: один робить усі швидко, інший повільно і ґрунтовно, ретельно обмірковує, діючи напевно, а третій відразу ж хапається за роботу, не подумавши, і тільки через якийсь період часу, не вирішивши проблему знаскоку, оглядається і координує свої дій з урахуванням обставин. Ці особливості, виділювані в поводженні людини, називають рисами, чи сторонами, характеру. Будь-яка риса є деякий стійкий стереотип поводження.

Однак риси характеру не можуть бути вирвані з типових ситуацій, у яких вони виявляються, у деяких ситуаціях навіть увічлива людина може бути грубим. Тому будь-яка риса характеру - це стійка форма поводження в зв'язку з конкретними, типовими для даного виду поводження ситуаціями.

На думку Ю. М. Орлова, поряд із ситуаціями, у яких виявляється визначена риса людини, її істотною характеристикою є імовірність того, що даний вид поводження в даній ситуації відбудеться. Про яку-небудь рису можна говорити як про стійку характеристику людини, якщо імовірність її прояву у визначеній ситуації досить велика. Однак імовірність означає, що ця риса виявляється не завжди, у противному випадку мова б йшла просто про механічне поводження. Таке розуміння рис характеру дуже нагадує прояв звички людини: у визначених умовах діяти певним чином. Риса характеру містить у собі визначений спосіб мислення, розуміння. У здійсненні характерного учинку включені вольові механізми, задіяні почуття. Обумовлюючи поводження людини, риса характеру в поводженні і формується.

Формування рис характеру не може бути відірване від формування мотивів поводження. Мотиви поводження, реалізуючи в дії, закріплюючи в ньому, фіксуються в характері. Кожен діючий мотив, що здобуває стійкість, на думку С. Л. Рубінштейна, - це в потенції майбутня риса характеру в її походженні і розвиток, у мотивах риси характеру виступають уперше ще у виді тенденцій, дія приводить їхній потім у стійкі властивості. Шлях до формування риси характеру лежить тому через формування належних мотивів поводження й організацію спрямованих на їхнє закріплення вчинків.

Найбільш загальні властивості характеру розташовуються по осях:

сила - слабість;

твердість - м'якість;

цілісність - суперечливість;

широта - вузькість.

Якщо під силою характеру розуміють ту енергію, з яким людина переслідує поставлені цілі, його здатність жагуче захопитися і розвивати велику напругу сил при зустрічі з труднощами, уміння переборювати їх, то слабість характеру зв'язують із проявом малодушності, нерішучості, "сором'язливості" у досягненнях цілей, нестійкості поглядів і т. д.

Твердість характеру означає тверду послідовність, завзятість у досягненні цілей, відстоюванні поглядів і т. д., у той час як м'якість характеру виявляється в гнучкому пристосуванні до умов, що змінюються, досягненні мети за рахунок деяких поступок, перебуванні розумних компромісів. Чи цілісність суперечливість характеру визначається ступенем сполучення ведучих і другорядних рис характеру. Якщо ведучі і другорядні гармоніюють, якщо відсутні протиріччя в прагненнях і інтересах, то такий характер називають цільним, якщо ж вони різко контрастують - те суперечливим.

При цьому єдність, багатогранність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у того самого людини виявляються різні і навіть протилежні властивості. Людина може бути одночасно і дуже ніжним і дуже вимогливим, м'яким, поступливим і одночасно твердим до непохитності. І єдність його характеру може не тільки збережуться, незважаючи на це, але саме в цьому і виявляється.

Велике значення для характерологічних проявів має взаємовідношення інтелектуальних рис особистості. Глибина і гострота думки, незвичайність постановки питання і його рішення. Інтелектуальна ініціатива, впевненість і самостійність мислення - усе це складає оригінальність розуму як одну зі сторін характеру. Однак те, як людина використовує свої розумові здібності, буде істотно залежати від характеру. Нерідко зустрічаються люди, що мають високо інтелектуальні дані, але не дають нічого коштовного саме в силу своїх характерологічних особливостей.

Реальні досягнення людини залежать не від одних абстрактно узятих розумових можливостей, а від специфічного сполучення його особливостей і характерологічних властивостей.

Однак більшість індивідуальних проявів, що утворять характер людини, є комплексним і практично не піддаються класифікації по окремих властивостях і станам (так, наприклад, злопам'ятність, підозрілість, щедрість і ін.). У той же час окремі якості вольової (рішучість, самостійність і т. д.) і інтелектуальної (глибина розуму, критичність і т. д.) сфер можуть бути розглянуті як складові особливості характеру людини і використані для його аналізу. Усі риси характеру мають між собою закономірну залежність.

У самому загальному виді риси характеру можна розділити на основні, ведучі, що задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу його проявів, і другорядні, обумовлені основними.

Знання ведучих рис дозволяє відбити основну суть характеру, показати його основні прояви.

Хоча всяка риса характеру відбиває один із проявів відносини людини до дійсності, це не означає, що усяке відношення буде рисою характеру. Лише деякі відносини в залежності від умов стають рисами характеру.

З усієї сукупності відносин особистості до навколишнього реальності варто виділити характероутворюючі форми відносин є вирішальне, першорядне і загальне життєве значення тих об'єктів, до яких відноситься людина. Ці відносини одночасно виступають підставою класифікації найважливіших рис характеру.

Характер людини виявляється в системі відносин:

У відношенні до інших людей (при цьому можна виділити такі риси характеру, як товариськість - замкнутість, правдивість - облудність, тактовність - брутальність і т. д.).

У відношенні до справи (відповідальність - несумлінність, працьовитість - лінощі і т. д.).

У відношенні до себе (скромність - самозакоханість, самокритичність - самовпевненість і т. д.)

У відношенні до власності (щедрість - жадібність, ощадливість -марнотратність. акуратність - неохайність і т. д.).

Слід зазначити визначену умовність даної класифікації і тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення зазначених аспектів відносин.

Незважаючи на те, що зазначені відносини виступають найважливішими з погляду формування характеру, вони не одночасно і не відразу стають рисами характеру. Існує відома послідовність у переході цих відносин у властивості характеру, і в цьому змісті не можна поставити в один ряд, допустимо, відношення до інших людей і відношення до власності, тому що сам зміст їхній виконує різну роль у реальному бутті людини.

Визначальну роль у формуванні характеру грає відношення людини до суспільства, до людей. Характер людини не може бути розкритий і зрозумілий поза колективом, без обліку його прихильностей у формі товариства, дружби, любові і т. д.

Взаємини людини з іншими людьми виступають визначальним у відношенні до діяльності, породжуючи підвищену активність, напругу, чи раціоналізаторство, навпроти, заспокоєність, безініціативність. Відношення до інших людей і до діяльності у свою чергу обумовлює відношення людини до власної особистості, до самого себе. Правильне, оцінне відношення до іншого людині, є основною умовою самооцінки.

Відношення до інших людей не тільки виступає важливою частиною характеру, але і складає основу формування свідомості особистості, обов'язково включаючи і відношення до себе як діячу, що залежить насамперед від самої форми діяльності. При зміні діяльності міняється не тільки предмет, методи й операції цієї діяльності, відбувається разом з тим і перебудова відносини до себе як діячу.

5. Характер і темперамент

Характер нерідко порівнюють з темпераментом, а в деяких випадках і підмінюють ці поняття один одним. У науці серед пануючих поглядів на взаємини характеру і темпераменту можна виділити чотири основних:

-ототожнення характеру і темпераменту (Е. Кречмер, А. Ружицький);

-протиставлення характеру і темпераменту, підкреслення антагонізму між ними (П. Вікторов, В. Віреніус);

-визнання темпераменту елементом характеру, його ядром, незмінною частиною (С. Л. Рубінштейн, С. Городецький);

-визнання темпераменту природною основою характеру (Л. С. Виготський, Б. Г. Ананьєв).

Виходячи з матеріалістичного розуміння людських явищ, слід зазначити, що загальним для характеру і темпераменту, є залежність від фізіологічних особливостей людини. Формування характеру істотно залежить від властивостей темпераменту, більш тісно зв'язаного з властивостями нервової системи. Крім того, риси характеру виникають тоді, коду темперамент уже досить розвитий. Характер розвивається на основі, на базі темпераменту.

Однак темперамент не визначає характер. У людей з однаковими властивостями темпераменту може бути зовсім різний характер. Особливості темпераменту можуть чи сприяти протидіяти формуванню тих чи інших рис характеру.

Властивості темпераменту можуть у якомусь ступені навіть заходити в суперечність з характером. У людини з характером, що сформувався, темперамент перестає бути самостійною формою прояву особистості, а стає його динамічною стороною, полягаючи у визначеній емоційній спрямованості властивостей характеру, визначеної швидкості протікання психічних процесів і проявів особистості, визначеній характеристиці виразних рухів і дій особистості. Тут же слід зазначити вплив, що робиться на формування характеру динамічним стереотипом, тобто системою умовних рефлексів, що утворять у відповідь на стійко повторювану систему подразників.

На формування динамічних стереотипів у людини в різних повторюваних ситуаціях впливає його відношення до обстановки, у результаті чого можуть зміняться порушення, гальмування, рухливість нервових процесів, а, отже, загальний функціональний стан нервової системи. Необхідно також відзначити роль в утворенні динамічних стереотипів також визначальну роль в утворенні динамічних стереотипів другої сигнальної системи, через яку здійснюють соціальні впливи.

Риси темпераменту і характеру органічно зв'язані і взаємодіють один з одним у цілісному єдиному вигляді людини, утворити нероздільний сплав - інтегральну характеристику його індивідуальності.

Незважаючи на те, що характер відносять до індивідуальних особливостей особистості, у структурі характеру можна виділити риси, загальні для визначеної групи людей. Навіть у самої оригінальної людини можна знайти якусь рису (наприклад, незвичайність, непередбачуваність поводження), володіння якої дозволяє віднести його до групи людей з аналогічним поводженням.

У даному випадку потрібно говорити про типові риси характеру Н. Д. Левінтов вважає, що тип характеру - це конкретне вираження в індивідуальному характері рис, загальних для деякої групи людей.

Характер не є уродженим, - він формується в житті і діяльності людини як представника визначеної групи, визначеного суспільства. Тому характер людини - це завжди продукт суспільства, чим і порозумівається подібність і розходження в характерах людей, що належать до різних груп.

В індивідуальному характері відбиваються різноманітні типові риси:

-національні,

-професійні,

-вікові.

Типові риси нерідко фіксуються повсякденною свідомістю в різних установках і стереотипах. Своєрідно переломлюючи, у національних особливостях виявляються типові риси, властивим дошкільникам, підліткам, людям похилого віку і т. д. неважко описати типовий характер лікаря, військового, у той же час кожен типовий характер має свої індивідуальні риси.

Незважаючи на стійкість, тип характеру має визначену пластичність, Під впливом життєвих обставин і виховання, вимог суспільства тип характеру змінюється і розвивається.

6. Класифікація характерів

У цілому не може бути абсолютної чи універсальної класифікації характерів, розподілу їхній на типи. Підстави для типізації, як правило вводяться чи дослідником зацікавленою особою для того, щоб відповідно до наявної задачі роздягнути людей на групи по переважним якостях. Так подібні характери можуть спостерігатися в людей що мають домінуючі вольові чи емоційні якості. Відповідно поділяють характери на типи: вольовий (активний, цілеспрямований, діяльний); емоційний (діючий під впливом пориву, переживань); розумовий (оцінюючий усі з погляду розумності).

К. Юнг запропонував класифікувати характери в залежності від приналежності до екстравертованому і інтравертованому типу.

Екстравертований тип. Характеризується спрямованістю особистості на навколишній світ, об'єкти якого подібно магніту, притягають до себе інтереси, життєву енергію суб'єкта, у відомому змісті веде до приниження особистісної значимості явищ його суб'єктивного світу. Йому властиві імпульсивність, ініціативність, гнучкість поводження, товариськість.

Інтроверований тип. Для нього характерна фіксація інтересів особистості на явищах власного внутрішнього світу, яким вона додає вищу цінність, нетовариськість, замкнутість, схильність до самоаналізу, утруднена адаптація.

Можлива також класифікація на комфортний і самостійний; домінуючий і що підкоряється; нормативний і анархічний та інші типи.

Рис характеру надзвичайно багато, кожна з рис має різний якісний ступінь виразності.

Надмірну виразність окремих рис характеру і їхніх сполучень, що представляє крайні варіанти норми, називають акцентуацією характеру. Практична акцентуація - це гранична величина, крайній варіант прояву норми. Акцентуації характеру властива підвищена уразливість лише до визначеного роду психотравматичним впливам, адресованим до так називаного "місцеві найменшого опору" даного типу характеру при збереженні стійкості до інших. Це слабка ланка в характері людини виявляється тільки в ситуаціях, що пред'являють підвищені вимоги до функціонування саме цієї ланки, у всіх інших ситуаціях, що не торкаються уразливих крапок характеру, індивід поводиться без зривів не доставляючи неприємностей ні навколишнім, ні собі.

У залежності від ступеня виразності розрізняють явні і сховані (латентні) акцентуації характеру. Явні, чи виражені, акцентуації відносять до крайньої границі норми і відрізняються постійними рисами визначеного типу характеру. Схована акцентуація являє собою звичайний варіант норми, виражений чи слабко не виражений зовсім.

Такі акцентуації можуть виявлятися зненацька під впливом ситуацій і травм, що представляють вимоги до місця найменшого опору, у той час як психогенні фактори іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типу характеру. Обидва типи акцентуації можуть переходити друг у друга під впливом різних факторів, серед яких важливу роль грають особливості сімейного виховання, соціального оточення, професійної діяльності і т. д.

Висновок

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

У психології поняття характер (від грец. charakter -" печатка", "карбування"), означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження.

Характер - це якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому що чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - "каркас" і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.

У характері, що сформувався, ведучим компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, що він виконує.

Особливості характеру тісно зв'язані з інтересами людини при тім умові, що ці інтереси стійкі і глибокі. Поверховість і нестійкість інтересів нерідко сполучені з великою копіювальністю, з недоліком самостійності і цілісності., особистості людини. І, навпаки, глибина і змістовність інтересів свідчать про цілеспрямованість, наполегливість особистості. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру. Так, серед раціоналізаторів можна знайти людей веселих і смутних, скромних і нав'язливих, егоїстів і альтруїстів.

Характер нерідко порівнюють з темпераментом, а в деяких випадках і підмінюють ці поняття один одним. У цілому не може бути абсолютної чи універсальної класифікації характерів, розподілу їхній на типи. Підстави для типізації, як правило вводяться чи дослідником зацікавленою особою для того, щоб відповідно до наявної задачі роздягнути людей на групи по переважним якостях. Так подібні характери можуть спостерігатися в людей що мають домінуючі вольові чи емоційні якості. Відповідно поділяють характери на типи: вольовий (активний, цілеспрямований, діяльний); емоційний (діючий під впливом пориву, переживань); розумовий (оцінюючий усі з погляду розумності).

К. Юнг запропонував класифікувати характери в залежності від приналежності до екстравертованому і інтравертованому типу.

Характер не є застиглим утворенням, він формується на всьому життєвому шляху людини. Анатомо-фізіологічні задатки не визначає абсолютно розвиток того чи іншого характеру. Визнання ж залежності характеру від таких факторів, як зовнішній вигляд, конституція тіла, дата народження, ім'я і т. п., веде до визнання неможливості скільки-небудь істотно змінювати і виховувати характер. Однак уся практика виховання спростовує тезу про сталість характеру, подібні випадки можливі лише у випадку патології особистості.

Характер, незважаючи на свою багатогранність, лише одна зі сторін, але не вся особистість. Людина здатна піднятися над своїм характером, здатний змінити його, тому, року говорять про прогнозування поводження, не забувають, що воно має визначену імовірність і не може бути абсолютним. Особистість може кинути виклик обставинам і стати іншої (якщо, звичайно, вона не ховає своє безсилля за фразою "Такий вже у мене характер").



Література

1. В. С. Лозниця "Психологія і педагогіка". К., 2000.

2. Р. С. Намов. Психологія. Основи загальної психології: У 2т. - Т. I. - М., 1994.

3. В. Г. Казаков, Л. Л. Кондратьева "Психология". М., 1989.

4. В. А. Крутецкий "Психология". М., 1986.

5. Практикум по загальній психології. Навчальний посібник для педагогічних інститутів: Пам'ять. - М., 1990..

6. Психологія. Підручник: Пам'ять. - М., 1997.

7. Психологія. Підручник / Ю. Л. Трофімов та ін. - К., Либідь, 2000.

8. Л. Хьелл, Д. Зиглер "Теории личности". Санкт-Петербург, 1999.

9. Р. Робертсон "Введение в психологию Юнга". Ростов-на-Дону, 1999.

10. Р. С. Немов "Психология" 2 тома М., 1994.

Размещено на Allbest.ru

...