Подія в історії розвитку патопсихології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Подія в історії розвитку патопсихології

Вступ

Природнича розробка та обґрунтування рефлекторної природи всіх видів психічної діяльності є заслугою російської фізіології, і, перш за все, двох її великих представників - І. М. Сєченова (1829-1905) і І.П. Павлова (1849-1936).

У своїй знаменитій праці "Рефлекси головного мозку" (1863) Сєченов поширив рефлекторний принцип на всю діяльність головного мозку і, тим самим, - на всю психічну діяльність людини. Він показав, що "всі акти свідомого і несвідомого життя за способом свого походження суть рефлекси". Це була перша спроба рефлекторного розуміння психіки.

Послідовно аналізуючи психічні явища, Сєченов показав, що всі вони включені в цілісний рефлекторний акт, в цілісний відповідь організму на вплив навколишнього середовища, регульований головним мозком людини. Рефлекторний принцип психічної діяльності дозволив Сєченову зробити найважливіший для наукової психології висновок про детермінованість, причинну обумовленість усіх дій і вчинків людини зовнішніми впливами.

При цьому Сєченов говорив про спрощення розуміння дій зовнішніх умов. Він неодноразово наголошував, що тут мають значення не тільки зовнішні впливи, але і вся сукупність випробуваних людиною попередніх впливів, весь її минулий досвід. Таким чином, І. М. Сеченовим було показано, що неправомірно відокремлювати мозкову ланку рефлексу від його природного початку (дії на органи чуття) і кінця (у відповідь руху).

Є книги, відмічені особливо щасливою долею. Перевернувши, буквально підірвавши існували до них уявлення, ці книги не тільки вказують нові шляхи в науці, не тільки формують світогляд цілого покоління вчених, але тривалий час впливають на хід наукових досліджень, будучи їх джерелом. До них належить книга Івана Михайловича Сєченова «Рефлекси головного мозку».

Книга Сєченова отримала величезний резонанс в суспільному житті Росії. Номер «Медичного вісника» переходить з рук в руки, його розшукують, його купують за великі гроші.

«Рефлекси» читають всі, всюди про них говорять і запекло сперечаються. Драматург А.Н. Островський - людина, здавалося б, вельми далекий від фізіології, накидав план статті «Про акторів по Сєченову», в якій намагався зрозуміти складні явища художньої творчості з позицій матеріалістичної науки про мозок.

У своєму трактаті, що виявився, за висловом І.П. Павлова, ( «геніальним помахом російської наукової думки» І. М. Сєченов стверджував, що основу всіх без винятку проявів психічного життя людини становить рефлекторна діяльність головного мозку. Джерелом цієї діяльності служать враження, отримані людиною з навколишнього його середовища. Причиною будь-якого вчинку людини, будь-якої думки, самого довільного на перший погляд, спонукання може з'явитися тільки зовнішній поштовх.

Потрібно уявити собі реальні знання про роботу мозку за часів Сєченова (вони «трохи більше наших відомостей про природу планети Марс» - говорив 20 років по тому найбільший фізіолог Гольц), силу релігійних догматів, суб'єктивно-ідеалістичні погляди психологів, пишномовності міркування про «свободу волі» , щоб зрозуміти яким одкровенням, якою приголомшливою новизною відзначені матеріалістичні постулати автора «рефлекси головного мозку»

«Він, цей науковий психолог, - писав В.І. Ленін, - відкинув філософські теорії про душу і прямо взявся за вивчення матеріального субстрату психічних явищ - нервових процесів »

Чудова книга І.М. Сєченова лягла наріжним каменем у фундамент вчення про вищу нервову (психічної) діяльності тварин і людини, яке було створено І.П. Павловим і його фізіологічної школою. Розвиваючи ідеї Сєченова, Павлов відкрив абсолютно особливий клас проявів роботи мозку - умовні рефлекси.

Саме в цих рефлексах закріплюється і реалізується індивідуальний досвід вищих живих істот від елементарних поведінкових актів до грандіозної системи спеціально людських мовних сигналів. Павлівське вчення підняло рефлекторну теорію на якісно новий щабель, поставило цю теорію на непорушну грунт точних експериментальних фактів.

Вражаюче, як далеко вперед дивився І.М. Сєченов. Дратуючи кристалом солі, певні відділи головного мозку жаби, він виявив гальмування рефлекторних рухів, здійснюваних спинним мозком. Так було відкрито центральне гальмування - механізм, абсолютно необхідний для точної, координованої діяльності нервової системи. Експериментальні факти і тонкі спостереження привели І.М. Сєченова до переконання про існування трьох основних механізмів, які формують цілісну діяльність мозку.

Це «чисто відбивний апарат», т. Е. Сукупність структур, що забезпечують надходження нервових сигналів в мозок, їх переробку і передачу виконавчим орланів, механізми центрального гальмування і особливі станції посилення рефлекторних актів. «Чисто відбивний апарат» (специфічні провідники і центри нервової системи - говоримо ми зараз), вчені вивчили порівняно докладно.

Але що з себе представляють «гальмують» і «які посилюють» центри? Або це лише атрибут яскравого опису великим фізіологом явищ, сутність яких була йому зовсім зрозуміла? Так думали протягом майже цілого століття після виходу в світ «Рефлекси головного мозку».

В самому кінці 40-х років XX століття були зроблені відкриття, які змусили нас істотно змінити свої уявлення про будову і принципи роботи центральної нервової системи. Виявилося, що, крім механізмів передачі сигналів в мозок і від мозку до виконавчих органів, існують спеціальні освіти; одні з них затримують, гальмують здійснення рефлекторних актів (Так звана ретикулярна фармація таламуса і нижній відділ ретикулярної формації мозкового стовбура), а інші - різко посилюють рефлектор діяльність (верхній відділ ретикулярної формації стовбура). Вивчення будови і функцій цих відділів мозку нині представляє одну з бурхливо розвиваються областей сучасної нейрофізіології. Науці відомо не так вже багато прикладів такого блискучого підтвердження геніальних пророцтв.

За повідомленням професора П.К. Анохіна, видатний американський фізіолог, один з основоположників вчення про функції ретикулярної формації Г. Мегун із захопленням визнав історичний пріоритет Сеченова.

Значення книги Сєченова не вичерпується містяться в ній передбаченнями. Сто років потому багато її сторінки сприймаються, як слово сучасника, звернене до сучасним ученим. Час від часу доводиться чути заяви про «обмеженість» і «архаїчності» рефлекторних концепцій.

У 60-х роках ХХ століття окремі дослідники заявляють, що ми переживаємо момент, коли на зміну фізіології реакцій (т. Е. Рефлекторної теорії в навчанні про мозок) йде «фізіологія активності», що умовні рефлекси мало придатні для розуміння довільних рухів людини, де зовнішній сигнал грає незначну роль або «може взагалі бути відсутнім»

. У суперечках сьогоднішнього дня, в роздумах про шляхи розвитку радянської та світової фізіології ми знову і знову звертаємося до «Рефлекси головного мозку». Книга І.М. Сєченова - не тільки золота сторінка історії вітчизняної науки, це - відточений і дієвий інструмент аналізу складних явищ роботи мозку, «старе, але грізну зброю» наукової полеміки з багатьох актуальних проблем сучасної нейрофізіології.

Висновки

Рефлекс головного мозку - це, по Сєченову, рефлекс завчений, т. Е. Вроджений, а придбаний в ході індивідуального розвитку і залежить від умов, в яких він формується. Рефлекторна діяльність - це діяльність, за допомогою якої у організму, що володіє нервовою системою, реалізується зв'язок його з умовами життя, всі змінні відносини його з зовнішнім світом.

Рефлекс головного мозку - це рефлекс з "психічним ускладненням". Просування рефлекторного принципу на головний мозок призвело до включення психічної діяльності в рефлекторну діяльність мозку.

Ядром рефлекторного розуміння психічної діяльності є положення, згідно з яким психічні явища виникають в процесі здійснюваного мозком взаємодії індивіда зі світом; тому психічні процеси, невіддільні від динаміки нервових процесів, не можуть бути відокремлені ні від впливів зовнішнього світу на людину, ні від його дій, вчинків, практичної діяльності, для регуляції якої вони служать.

Детально аналізуючи рефлекси головного мозку людини, Сєченов виділяє в них три головних ланки: початкова ланка - зовнішнє роздратування і перетворення його органами почуттів у процес нервового збудження, яке передається в мозок; середня ланка - процеси збудження і гальмування в мозку і виникнення на цій основі психічних станів (відчуттів, думок, почуттів і т.д.); кінцева ланка - зовнішні руху.

При цьому Сєченов підкреслював, що середня ланка рефлексу з його психічним елементом не може бути відокремлено від двох інших ланок, які є його природним початком і кінцем. Тому все психічні явища - це невіддільна частина всього рефлекторного процесу. Положення Сєченова про нерозривний зв'язок всіх ланок рефлексу має важливе значення для наукового розуміння психічної діяльності.

Список літератури

рефлекс психічний мозок

1.Березовський В.А. «Іван Михайлович Сєченов», 2-е вид. перераб. і доп. Київ: «Наукова Думка», 1984 Мирський М.Б. «І.М. Сєченов. Люди Науки ».

2.Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. СПб., 1998. Сєченов І.М. Біографія. Головні праці. / І.М. Сєченов; авт. Тексту І.В. Князєв і А.Т. Мар'янович. - СПб .: Изд-во ДЕКАН, 2004 року за. 812

3.Сєченов І.М. Рефлекси головного мозку. Вид-во Академії Наук СРСР. М., 1961 1 Ленін В. Твори, вид. 4-е, т. 1, с. 127 2

4.Павлов І.П. Повне зібрання праць, т. 1 Видавництво АН СРСР, 1940, с. 27 3 Сєченов І.М. Рефлекси головного мозку. Видавництво академії наук СРСР. М., 1961 с. 8 4

5.Сєченов І.М. Рефлекси головного мозку. Видавництво академії наук СРСР. М., 1961

Размещено на Allbest.ru