Правомірна поведінка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правомірна поведінка

Вступ

Актуальність теми. Багато в чому успіхи демократичних перетворень залежать від того, наскільки повно реалізується правов суспільстві, підтримується та поважається різними соціумами взагалі та кожним індивідом зокрема. У зв'язку з цим сьогодні зростає значення такої категорії загальної теорії права і такого явища соціальної дійсності, як правомірна поведінка. Безпосереднє звернення до дослідження суспільно корисної поведінки у сфері права слід вважатихарактерною рисою сучасного українського правознавства. Це пов'язано з пожвавленням процесів оновлення і збагачення методологічних основ в юридичній науці, уникненням традиційно догматичних трактуваньправових категорій, необхідністю вивчення"права в дії", в динаміці, розгляду всього процесу дії права. Підтвердженням значущості звернення до проблем правової поведінки, до виявлення закономірностейзакріплення правомірності у вчинках громадян, розробки типології юридично значущої поведінки, її "спонукальних сил", механізму забезпечення свідомого дотримання особистістю правових приписів є й те значення, яке має належна правова поведінка у вивченні найважливіших юридичних категорій.

Стан дослідження теми. Зазначені проблеми були предметом дослідження В. Бабкіна, С. Бобровника, О. Богініча, О. Варича, В. Головченка, А. Зайця, В. Зеніна, О. Копиленка, О. Кваша, О. Костенка, В. Ладиченка, Н. Оніщенка, Н. Пархоменка, О. Петришина, П. Рабіновича, В. Тація, Т. Тарахонича, В. Сіренка, О. Ющика, Ю. Шемшученка та інших вчених.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу існуючих наукових підходів, а також чинного законодавства України дослідити та вивчити правомірну поведінку, як фактору забезпечення законності у суспільстві.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі основні задачі:

- дослідити поняття, сутність і види правової поведінки;

- дослідити та вивчити правомірну поведінку, як вид соціально-корисної поведінки;

- дослідити та вивчити класифікацію правомірної поведінки;

- дослідити співвідношення законності та правомірної поведінки.

Об'єктом дослідженняє суспільні відносини, що виникають з приводу реалізації правомірної поведінки.

Предмет дослідженняє правомірна поведінка.

Методи дослідження. При виконанні вказаної роботи використовувалися такі теоретичні методи дослідження, як: індукція та дедукція, аналіз і синтез; порівняння, конкретизація, та систематизація. За допомогою методу індукції було досліджено поняття правової поведінки, за допомогою такого методу дослідження, як дедукція досліджено місце правомірної поведінки серед інших видів правової поведінки. За допомогою методу порівняння було дослідженоспіввідношення понять правовмірної поведінки і законності. За допомогою такого методу дослідження, як аналіз, було вивчено та проаналізовано соціальну значимість правомірної поведінки, а за допомогою синтезу основні її основні ознаки. За допомогою методу конкретизації та систематизації було досліджено різні підходи науковців до класифікації правомірної поведінки.

Поняття, сутність і види правової поведінки

Проблеми правової поведінки людини є одним з наріжних каменів юриспруденції. Упродовж століть - від античної філософії та досучасної правової науки - не припиняються спроби осмислити процеси та механізми, що передують людській активності, визначити об'єктивні закономірності та встановити, яким чином середовище, в якому перебуває індивід, впливає на прийняття ним юридично значущих рішень. Формування правової поведінки особи є закономірним та логічно упорядкованим процесом, в якому під впливом зовнішнього оточення, індивідуального сприйняття дійсності, а також особистих інтересів і потреб формується модель майбутньої поведінки, що реалізується у правовій активності особи [7, с. 3].

Будь-яке суспільство має можливість існувати і зберігати життєдіяльність лише за умов його сталого розвитку, нормального функціонування. Для цього потрібні впорядковані, узгоджені вчинки людей, їх об'єднань, державних органів у всіх сферах життя, що перетворює їх на соціально-значущу поведінку. Тому інтереси суспільства та мета зберігання і розвитку всіх його життєво необхідних складових завжди спрямовували суспільну волю на те, аби врегулювати значущу для нього поведінку стабілізуючими правилами, соціальними нормами: традиціями, звичаями, угодами, регламентами, правилами змагань, канонічними правилами та ін. Таким шляхом суспільство за допомогою нормування поведінки успадковує позитивний концентрований досвідвпорядкування життя і забезпечує власний стабільний розвиток [23, с. 351].

Слід зауважити, що правове розуміння поведінки охоплює не будь-яку активність особи, а обмежується такими критеріями:

- соціальна значущість поведінки;

- вираженість поведінки назовні в формі конкретних дій;

- усвідомленість таких дій. Поведінка, що не піддається контролю з боку вольових та інтелектуальних механізмів особи, не може регулюватися правом [3, с. 12].

Категорію поведінки слід розуміти як систему певних взаємопов'язаних вчинків людей та інших суб'єктів, що спрямовані на задоволення певних потреб та інтересів особи, суспільства, держави. Вони мають соціальний характер (тобто залучаються до загальної системи - суспільного середовища, вступаючи у взаємодію з ним та впливаючи на нього); контролюються волею та свідомістю людини, яка вчиняє певні дії; сприймаються та оцінюються оточуючими з урахуванням соціальної значущості їх наслідків (корисності чи шкідливості)[23, с. 351].

Актуальним для сфери правового регулювання є поділ поведінки на конформну (в термінах юридичної науки правомірну) і таку, що порушує норми права, але зберігає ознаку юридичної значущості. Відповідно, залежно від соціального змісту та правової оцінки юридично значущу поведінку поділяють на головні види: поведінка правомірний суспільство

а) правомірну поведінку - таку, що є соціально корисною чи допустимою і відповідає нормам та принципам права;

б) неправомірну поведінку, яка у свою чергу включає: правопорушення - протиправне, винне, соціально шкідливе діяння; об'єктивно неправомірне діяння - протиправне, безневинне, соціально шкідливе діяння; зловживання правом - діяння, що може формально відповідати нормам права, але є суспільно шкідливим, порушує права і законні інтереси інших осіб[3,с. 14].

Основна кількість науковців переконані, що зловживання перебуває у рамках букви закону, при цьому може порушувати його дух. Отже формальна ознака протиправності діяння відсутня, саме тому зловживання правом є відхиленням правомірної поведінки, яка може знаходитися на межі між правомірністю і порушенням. Тобто під зловживанням правом можна розуміти, особливий вид правової поведінки, який виражається у використанні особою своїх прав у недозволені або не передбачені правотворцем способи, що суперечать призначенню права, формально не порушуючи його, внаслідок чого може завдаватися шкода інтересам суспільства, держави або окремої особи, при чому здебільшого юридична відповідальність за такі діяння не настає (існують винятки у рамках діянь, які порушують інтереси, що прямо охороняються законом, а отже в даному випадку діяння будуть відноситися до одного з виду правопорушень: цивільні, сімейні, господарські тощо) [18, с. 29]

До ознак, за якими правомірна і неправомірна поведінка відрізняються одна від одної, відносять:

1) різну (прямо протилежну) соціальну значущість правомірної і протиправної поведінки;

2) різну мотивацію цих видів правового поведінки;

3) різну правову регламентацію (правомірна поведінка зазвичай регламентується дозвільними або зобов'язуючими нормами, протиправна - заборонними);

4) різні контролюючі функції держави по відношенню до цих видів поведінки і різні юридичні наслідки, які ними викликаються [3,с. 14].

Правова поведінка (правомірна чи протиправна) характеризується такими основними рисами та ознаками:

а) соціальною значущістю (з погляду інтересів суспільства, особи, держави поведінка може оцінюватися як соціально корисна, індиферентна чи соціально шкідлива). Соціально корисний характер правової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб'єктів, здатності підтримувати конструк тивні відносини в усіх сферах життя суспільства шляхом укладання договорів, електоральної участі громадян у виборах до представницьких органів влади та ін. Соціальношкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні,морально-психологічні та інші наслідки (адміністративні проступки, злочини, невиконання цивільно-правових зобов'язань тощо);

б) психологічною характеристикою, яка полягає в тому, що правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі особи (ця ознака зумовлена самою природою права: поведінка піддається регулюванню правовими засобами). Закон може стимулювати корисні для суспільства і особи вчинки або перешкоджати скоєнню суспільно шкідливих вчинків тільки в тому разі, коли вчинки контролюються волею і свідомістю (наприклад, досягнення цілей кримінальних покарань можливе тільки за умов їх застосування до винних осудних осіб, тобто таких, що усвідомлювали сенс власних вчинків та були здатні керувати ними під час вчинення злочину);

в) юридичною визначеністю (регламентованістю), сутність якої полягає в наявності певних юридичних засобів регламентації правової поведінки, її зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних)властивостей, передба чених нормами права. Межі поведінки, зазначені в нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами;

г) здатністю викликати юридичні наслідки. Будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, в яких здійснюються права і обов'язки, реалізуються заходи відповідальності;

ґ) динамічною ознакою, яка полягає в тому, що тільки конкретний свідомо вольовий вчинок (дія або бездіяльність) суб'єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відносин може оцінюватися з погляду права як правомірний чи неправомірний і викликати юридичні наслідки на підставі правових норм. Наявність тільки наміру, бажання вчинити юридичне діяння, не підкріплене конкретним юридично значущим вчинком, вираженим у певній зовнішній формі, самі по собі наслідків не викликають: вони залишаються поза межами правового впливу юридичними засобами;

д) підконтрольністю правової поведінки з боку держави, її гарантованістю державою. Ця ознака полягає в тому, що саме держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб'єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку. Правомірна поведінка забезпечена гарантіями інституційними (державний апа рат) і юридичними [23, с. 352-353].

Правова поведінка є головною спонукальною обставиною, що впливає на побудову і функціонування механізму правового регулювання, всіх його правових заходів, починаючи з офіційного оформлення ознак цієї поведінки і закінчуючи правовою оцінкою та реалізацією її юридичних наслідків[23, с. 353].

З урахуванням соціального змісту та юридичної оцінки вчинку суб'єкта права і незалежно від форми її зовнішнього виразу (дія чи бездіяльність) правову поведінку поділяють на види:

а) правомірну поведінку - таку, що є соціально корисною і відповідає приписам правових норм;

б) правопорушення - соціально шкідливі вчинки, щоскоєні з порушенням приписів правових норм;

в) зловживання правом - соціально шкідлива поведінка, вчинена суб'єктом права формально в рамках правових приписів;

г) об'єктивно протиправне діяння - поведінка, яка не є такою, що завдає шкоди, але формально-юридично оцінюється як вчинена всупереч вимогам правових норм[23, с. 354].

Отже, категорію поведінки слід розуміти як систему певних взаємопов'язаних вчинків людей та інших суб'єктів, що спрямовані на задоволення певних потреб та інтересів особи, суспільства, держави.

Правомірна поведінка - вид соціально-корисної поведінки

Правомірна поведінка забезпечує стабільність, правопорядок, законність, вирішує суспільні суперечки, долає правовий нігілізм, сприяє розбудові демократичного суспільства, правової держави тощо. Особливого значення правомірна поведінка набуває тоді, коли вона охарактеризована як свідомо-солідарна з правом, цінностями та принципами демократичного суспільства[12, с. 135].

Cоціальну поведінку від інших різновидів поведінки відрізняє те, що вона:

а) впливає на інших людей;

б) охоплюється дією соціальних регуляторів - права, моралі, релігії,звичаїв, традицій, корпоративних норм;

в) до соціальної поведінки застосовний принцип мірності[4, с. 10].

Категорія "міри поведінки" має особливе значення для сфери правового регулювання, адже самезасадничим завданням права визнається визначення і гарантуваннясправедливої міри свободи. Мірність поведінки визначається соціальними нормами шляхом встановлення: а) параметрів поведінки;б) засобів впливу на неї; в) наслідків такої поведінки[4, с. 11].

Правомірна поведінка - це вольова поведінка суб'єкта права (діяльність чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою [23, c. 354].

Поведінка була й залишається найважливішою соціальною характеристикою особистості.Принциповим фактором, що визначає місце особистості в суспільстві, є її ставлення до права, соціально-правової дійсності. Про характер дій людини у сфері правового регулювання можна розмірковувати, виходячи з оцінок, зафіксованих в юридичних нормах. Такими правовими діями особи є проступки - правомірні або протиправні. Всі інші дії можуть бути зараховані до юридично байдужих (індиферентних щодо права), тобто не віднесених до категорії дій, що потребують правового опосередкування[14, с. 62].

У зарубіжній науковій думці існує два основних підходи до проблеми правової (правослухняної)поведінки. Відповідно до першого причиною того, що люди дотримуються правових норм, є моральні підвалини стосовно того, що слід вважати гарною поведінкою. Інший підхід полягає у тому, що самевикриття та покарання змушують більшість людей підкорятися закону [2, c. 3].

Правомірна поведінка людини залежить як від моральних підвалин, що існують у суспільстві, так і від можливостей суспільної системи викривати та карати злочинців, що змушує більшість людей підкорятися закону. Правомірна поведінка людини залежить від постійних і сильнодіючих зовнішніх впливів. Ці впливи можуть бути прямої або непрямої дії [2, c. 3].

Слід погодитись із визначенням, що правомірна поведінка - це поведінка, яка відповідає приписам правових норм. Є видом соціальної поведінки визначальною умовою забезпечення законності та правопорядку, прав і свобод людини і громадянина, побудови правової держави[11, с. 279].

До соціальної сторони правомірної поведінки належать такі її якості, як позитивність, свідомість, добровільність, здатність задовольняти суспільство та особисті інтереси, соціальна значущість, зовнішній вияв у вигляді дій чи бездіяльності, схвалення або допустимість з огляду на суспільні інтереси тощо. Необхідною властивістю правомірної поведінки є її прояв, підконтрольність свідомості і волі. Комплекс цих властивостей окреслює межі того масиву фактично соціальних актив поведінки людини, які потребують правового опосередкування, здатні сприймати регулюючий вплив правових засобів і регулюються правом [17, с. 167].

Шлях людини до суспільства значною мірою характеризує те положення, на скільки вона у своїй поведінці керується почуттям відповідальності, яка проявляється у діях особистості, усвідомлювати соціальні наслідки у своїй діяльності. Соціальна значущість є однією з основних ознак правової поведінки має дві форми - соціальну корисність і соціальну шкідливість. З формальної юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою у випадку коли вона регламентується нормами права. Умови та ознаки правових вчинків можуть бути прямо описані у текстах правових документів[17, с. 168].

Властивість правової поведінки впливає на стан суспільних відносин пов'язаних не тільки з соціальною значущістю, але й особовим сенсом - реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціально корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії. Таким чином, правомірну поведінку, можна визначити, як обумовлений культурно- характерний зріст і життєвий досвід у людській діяльності, у сфері соціальної дії права, заснованої на свідомому здійсненні його цілей і потреб[17, с. 168].

Поведінка людини завжди є свідомим волевиявленням, тим самим відрізняється від інших дій, які носять, наприклад, інстинктивний чи рефлективний характер. Попадаючи під вплив сторони права, людина повинна співвідносити з ним свої вчинки і може відповідно виконувати його приписи. Конкретні поступки у рамках закону набувають змісту за різним ступенем активності. Правова норма виявляється в окремих ситуаціях, як можливість ухилення від будь-яких дій, так і здійснювати дії (виконувати вказані норми права). До його змісту також можуть входити вказівки, які дають суб'єктові право можливості вибору тієї чи іншої дії (це використання правових норм на свої погляди). Вони уповноважують людину самій приймати рішення, на основі яких можуть виникати відповідальні права і обов'язки[17, с. 168].

Правомірна поведінка визначається специфікою прояву: 1) основних ознак правової поведінки, 2) її складу та 3) її видів[23, c. 355].

По-перше, така поведінка формально відповідає правовим вимогам. Будь-який суб'єкт права чинить правомірно, якщо він будує власну поведінку в точній відповідності правовим приписам, тобто це поведінка, що не порушує вимог правових норм[23, c. 355].

По-друге, будь-яка правомірна поведінка завжди є корисною для суспільства: саме така поведінка є свідченням та втіленням впорядкування суспільних відносин, яке є необхідним для сталого розвитку суспільства в умовах стій кого правопорядку, що забезпечує й систему умов для гарантування і захисту прав, свобод і законних інтересів громадян. Отже, корисність правомірної поведінки полягає в її цінності як складової частини такої цивілізованої поведінки, яка закріплює на рівні соціальних відносин авторитетність і пріоритет правової держави і громадянського суспільства[23, c. 355].

По-третє, правомірна поведінка характеризується наявністю всіх необхідних частин її складу[23, c. 355].

Що стосується форм правомірної поведінки, то вони пов'язані з формами реалізації права, і в тій чи іншій мірі можуть з ними збігатися. Іншими словами правомірна поведінка означає реалізацію правових приписів, а залежно від характеру постає у формі дотримання, виконання, використання та застосування права. При дослідженні проблем правомірної поведінки є ще один досить істотний аспект - механізм його формування, докладне вивчення і аналіз якого дає відповідь на питання, з яких причин в тій чи іншій ситуації суб'єкт діє правомірно. Форма правомірної поведінки в кожному конкретному випадку індивідуальна, але не зважаючи на цю обставину, існують якості властиві всім формам:

- свідоме походження права для досягнення необхідного результату;

- ухилення від несприятливих наслідків, які можуть наставати внаслідок порушення правових норм[8, c. 37].

Правомірна поведінка, як і будь-яка поведінка людини, являє собою єдність необхідних елементів її складу - зовнішньої (об'єктивної)сторони вчинку особи - суб'єкта права та його внутрішньої(суб'єктивної) сторони[23, c. 355].

Об'єктивна сторона як зовнішній прояв правомірної поведінки виступає у вигляді соціально корисного чи необхідного діяння, що відповідає правовим приписам, або бездіяльності особи[23, c. 355].

Суб'єктивна сторона правомірної поведінки характеризує внутрішній, психічний (духовний) стан особи, його ставлення до норм права і власного вчинку, його правову оцінку. Правомірність поведінки різних суб'єктів права виступає як їх очікувана суспільством позитивна реакція на зміст правових приписів, вимог закону та свідомого позитивного ставлення до них[23, c. 355].

Не дивлячись на своєрідність, інколи "автономність" уявлень про поведінковий правомірний стандарт, поступово в темпорально-просторових координатах викристалізовуються певні критерії (показники) віднесення поведінки як такої,що схвалена або заборонена на рівні державного унормування. Історичний розвиток, прогресивні тенденції науково-культурного збагачення позначаються на засобах і способах, формах, джерелах відображення правомірної поведінки як явища соціальної дійсності.Весь історичний правовий досвід демонструє еволюцію сутнісного наповнення категорії "правомірна поведінка", яка здобуває в цілому свого завершеного доктринального вивчення в новітній час і потребує свого додаткового опрацювання в сучасну добу згідно потреб правового розвитку[15, c. 342].

Соціальна цінність того чи іншого явища зумовлюється нормами і стандартами оцінок, які поділяються в даному суспільстві. Оцінки, надані конкретним проявам соціальної поведінки, можуть мати, як зазначалося, негативний характер (свідчити про соціальну шкідливість явища), бути соціально нейтральними абож бути позитивними (відносити певні вчинки до корисних, соціально цінних явищ життєдіяльності людей)[14, с. 64].

Правомірна поведінка є соціально корисною діяльністю, спрямованою на задоволення державних і правових, суспільних та особистих інтересів, цінностей і цілей. Вона є особливою цінністю саме тому, що сама"людина, її права і свободи є найвищою соціальною цінністю" (ст. 3 Конституції України)[1].

Соціальна значущість різних видів правомірної поведінки є неоднаковою і юридичне закріплення їх різне. Правомірна поведінка з погляду соціальної значущості передусім характеризується її корисністю, вона дістає позитивну оцінку з боку особи, суспільства тадержави і відповідає їх інтересам [23, c. 355].

Отже, правомірна поведінка забезпечує стабільність, правопорядок, законність, вирішує суспільні суперечки, долає правовий нігілізм, сприяє розбудові демократичного суспільства, правової держави тощо. Особливого значення правомірна поведінка набуває тоді, коли вона охарактеризована як свідомо-солідарна з правом, цінностями та принципами демократичного суспільства.

Класифікація видів правомірної поведінки

Правомірна поведінка, як відзначалося, може знаходити в суспільному житті найрізноманітніші прояви. Це збагачує можливості для її класифікації. Обрання того чи іншого критерію для класифікації великою мірою зумовлено тими дослідницькими або прикладними цілями, які ставляться[3, с. 14].

Залежно від ступеня суспільної значущості правомірна поведінка класифікується на необхідну, бажану та соціально допустиму. Ці види поведінки забезпечуються відповідним "інструментарієм", юридичними за собами: необхідна - імперативними зобов'язальними і заборонними правовими нормами, які вимагають безумовного здійснення таких приписів у формах виконання обов'язків і додержання юридичних заборон; бажана - головним чином уповноважуючими нормами, однак вона може стимулюватися і за до помогою рекомендаційних і заохочувальних норм, які б впливали на формування правових мотивів і цілей свідомо вольової поведінки суб'єктів, що викликають їх прагнення максимально використовувати правові засоби для досягнення поставлених цілей. До правомірної поведінки належить і соціально- допустима. Вона не торкається суттєвих інтересів суспільства і держави і не може бути охарактеризована як соціально корисна чи соціаль но шкідлива. Головна її ознака полягає в тому, що як форма здійснення приватних інтересів вона не суперечить інтересам інших суб'єктів. Держава не може ні забороняти таку поведінку, ні зобов'язувати до неї, ні заохочувати (наприклад, діяльність численних громадських організацій "за інтересами", відправлення релігійних культів та ін.). Однак така поведінка має правову природу, формується відповідно до динаміки розвитку громадянського суспільства і спирається на державні гарантії її здійснення, як і будь-яка інша правомірна поведінка[23, c. 356].

За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка - це така поведінка, що контролюється свідомістю і волею особи і відповідає на запитання: чому суб'єкт чинить саме правомірно? З цієї позиції правомірна поведінка може бути добровільною і вимушеною. Добровільна правомірна поведінка спирається на ціннісні і прагматичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб'єктів. Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своїх вчинків та їх наслідків вона може бути принциповою (в її основі лежить внутрішнє переконання людини в необхідності і цінності пра вомірної поведінки для особи, суспільства і держави) і звичайною (зумовлена повсякденною звичкою особи, її орієнтацією на необхідність завжди, в будь-якій ситуації діяти правомірно, не вдаючись до глибокого аналізу цінності і корисності такої поведінки)[23, c. 356].

Добровільність як ознака правомірної поведінки являє собою цінність не тільки з позицій соціології, психології права. У низці випадків вона має також і те нормативне значення в силу якого відсутність ознаки добровільності в правомірній поведінці означає відсутність і самого акту правомірної поведінки. І - навпаки, саме добровільність нерідко може бути головним визначальним пунктом правомірності дій, які мали місце у реальному житті[19, с. 244].

Вимушена правомірна поведінка визначається змістом її мотивів, суб'єктивною стороною вчинку. На відміну від добровільної вона характеризується як вибір варіанту поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, звичками самої особи. Лише зовнішні обставини, оточення, а не особисті переконання змушують суб'єкта діяти правомірно (виконувати обов'язки, додержуватися заборон) [23, c. 356].

За особливостями ставлення суб'єкта до своєї поведінки (мотивацією) та чинниками, що вплинули на правомірну поведінку, вона може бути:

а) пристосовницькою, конформістською (від лат. conformis - подібний), по суті - пасивною, коли суб'єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії, орієнтуючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують (у колективі, побуті)[23, c. 356].

Конформізм полягаєв низькому ступені соціальної активності особи і являє собою пасивнеприйняття особою існуючого порядку, пануючих уявлень, відсутність власної думки, свідомої позиції, безумовне підкорення психологічному впливу під час додержання особою вимог правових норм, пристосування, підкорення своїх вчинків думці та діям оточуючих. І все ж таки конформістська поведінка є корисною, оскільки особа, котра чинить "як інші", підкоряючись думці позитивно налаштованих і свідомих людей, додержується вимог права[23, c. 356]

Соціально-правовий конформізм є соціально-корисним явищем, оскільки індивід, підкоряючись поглядам і переконанням інших, дотримується вимог права і тим самим точно реалізує їх у життя. Однак слід визначити і те, що конформістська поведінка будучи зразком для суспільства, не є для нього бажаним [17, с. 168].

б) маргінальною (від лат. marginalis- той, хто знаходиться на межі,порубіжний, граничний), що відображає стан особи, яка знаходиться на межі антисоціального прояву, правопорушення, але не чинить йогосаме тому, що суб'єктом керує страх перед юридичною відповідальністю і він усвідомлює загрозу реального застосування санкції правової норми, неприємних юридичних та моральних наслідків (засудження з боку оточуючих), що можуть настати за вчинене правопорушення. Крім того, маргінал, на відміну від конформіста, має особисту думку щодо власної поведінки як невигідної, "некорисної" для себе, керуючись при цьому особистим розрахунком, що остаточно зупиняє, утримує його від вчинення правопорушення[23, c. 356].

У правовому плані маргінальність характеризується особливим перехідним проміжком між правомірною і протиправною поведінкою особи, яка викликається власною соціально-психологічною деформацією. Серед осіб, поведінку яких відносять домаргінальної, також велику частину становлять ті особи, які знаходяться на межі між "добром ізлом".Отже, така поведінка характеризується тим, що особа співставляє свої вчинки у відповідності з нормами чинного законодавства, тому що у неї страх перед юридичною відповідальністю [17, с. 168]

Суспільна небезпека маргінальної поведінки полягає в тому, що існує велика ймовірність того, що її суб'єкт, за можливості уникнути покарання, вчинить правопорушення. Відсутність внутрішніх стримуючих мотивів і регуляторів поведінки призводить до того, що, як тільки страх перед покаранням зникає або виникає можливість уникнути юридичної відповідальності, людину більше ніщо не зупиняє перед учиненням правопорушення. Починає переважати прагнення особи поліпшити матеріальне становище, навіть якщо для цього необхідно порушити правові розпорядження. Небезпека полягає в тому, що в наш час маргіналізація особи вже не залежить від соціального становища індивіда. Маргінальна поведінка завжди розглядалась як небажана у зв'язку з її нестійким характером і великою ймовірністю її перетворення на протиправну поведінку, протеправознавці лише обмежуються констатацією факту наявності такої поведінки (її відсутність у суспільстві неможлива) [2, c. 329].

в) звичайною, тобто такою, яка виникає в результаті багаторазового повторення дій, що здійснюються за звичайних, вже тривалий час відомих обставин. Звичка звільняє особу від постійного звернення до власної свідомості, необхідності кожного разу будувати нову модель поведінки. Звичка переростає в реальний акт поведінки, а це, в свою чергу, породжує внутрішню потребу особи поводитися відповідним чиномв аналогічних життєвих ситуаціях у майбутньому. В той же час неприпустимо зводити звичайну поведінку до спрощеного "стереотипу поведінки" як взагалі несвідомого ставлення особи до власного вчинку[23, c. 356]

г) соціально активною, яка являє собою найбільш бажаний рівенправомірності, законослухняності і поваги до права в правовій державі і проявляється в суспільно корисній, схвалюваній суспільством і державою діяльності людини в правовій сфері. Соціально-правова активність визначається високим рівнем правової культури, глибокою правовою переконаністю, здатністю особи до самостійного творчого вибору правових засобів для здійснення позитивних вчинків і готовністю відповідати за їх результати, тобто максимально використовувати існуючий правовий "інструментарій" для реалізації інтересів та захисту прав і свобод як в приватній, так і в публічній сфері життя[23, c. 357].

Критерієм класифікації може бути і відповідність конкретної поведінки моральному ідеалу, уявленню про належний взірець поведінки суспільстві. За цим критерієм окремі вчені виділяють поведінку "ідеально правомірну" (як дію, яку вчинено щиро), й "зовнішньо правомірну поведінку, до якої примушує право" [3, с. 14].

За своїми формально-юридичними ознаками правомірна поведінка характеризується з погляду засобів правової регламентації. З позицій юридичних моделей її можна розглядати в таких аспектах:

а) як форма реалізації права вона класифікується з точки зору її відповідності основним способам впливу права на суспільні відносиниі поділяється на активні форми реалізації правомірної поведінки - виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав та застосування норм права уповноваженими суб'єктами або її пасивну форму - додержання заборон, що містять забороняючі приписи норм права;

б) як характеристика юридичного змісту правовідносин така поведінка може бути виражена у вигляді здійснення повноважень посадовими особами, державними органами і т. д.;

в) як відповідна правовим приписам вона може бути зафіксованоюі незафіксованою у нормативно-правовому акті. Раніше вважалося, щосуспільно корисна поведінка не може бути правовою, якщо вона непередбачена нормами законодавства, що прямо приписують певну модель поведінки. Теорією і практикою визнано, що вона можлива за будь-яких вчинків, якщо вони не суперечать правовим принципам, приписам правових норм, конкретним заборонам, тобто є правомірними. Таким чином, законодавець у правових приписах по-різному може використовувати прийоми, що дозволяють в юридично визначеній формі закріпити допустимі межі поведінки - як прямо (однозначно)сформульовану, зафіксовану в тексті припису, так і передбачену правово посередковано;

г) як фактичну підставу динаміки правовідносин (тобто як юридичні факти), що передбачена в гіпотезах регулятивних правових нормі викликає позитивні юридичні наслідки (суб'єктивні права і юридичні обов'язки), правомірну поведінку поділяють на правовстановлюючу, правозмінюючу та правоприпиняючу. Однак визначати її тільки через юридичні наслідки було б неточно, як, очевидно, неправильно вважати, що будь-яка правова поведінка обов'язково викликає виникнення конкретних правовідносин;

ґ) за ставленням до юридичних наслідків, на які розраховує особам (бажає чи не бажає їх досягти, має чи не має такої мети взагалі) правомірна поведінка поділяється на юридичні вчинки (суб'єкт має намір на реалізацію будь-якого суб'єктивного права) та індивідуальні юридичні акти, коли воля суб'єкта не спрямована на настання позитивних юридичних наслідків для нього. Тобто, це фактичне фізичне діяння (індивідуальний акт), здійснений без якоїсь конкретної правової мети, коли ці наслідки все ж для нього настають (наприклад, авторський твір породжує його авторські права, набути яких він не намагався, але держава гарантує визнання і захист цих прав);

д) за своїм зовнішнім виразом (формою) правова поведінка може мати вигляд лише об'єктивованого, ззовні конкретного діяння (дії) чибездіяльності, що відповідають приписам правових норм. Специфіка зовнішнього прояву будь-якого правомірного вчинку може бути різною відповідно до вимог правомірності, які ставляться до того чи іншоговиду юридично значущої поведінки: вона може бути документально оформленою, тобто письмовою (на приклад, нотаріально засвідчені угоди), або усною, тобто без будь-якого письмового оформлення;

е) залежно від особливостей суб'єктів права розрізняють також правомірну поведінку (дію чи бездіяльність) індивідуальних суб'єктів та поведінку колективів, визначених законодавством як суб'єктів права (наприклад, юридичних осіб, наприклад)[23, c. 358-359].

Отже, правомірна поведінка може знаходити в суспільному житті найрізноманітніші прояви, це збагачує можливості для її класифікації.

Співвідношення законності і правомірної поведінки

Правомірна поведінка - результат здійснення вимог принципу законності, а сукупність всіх правомірних вчинків у суспільстві - це, по суті, втілення в ньому правопорядку [23, c. 354].

Термін римського права legitimus - законний, такий, що відповідає закону, було відображено і закріплено у вигляді юридичного постулату, який, зокрема, позначає те, що є дозволеним, допустимим з точки зору природного і позитивного права. Аналогом "правомірної" поведінки є термін німецької мови, основне, найбільш уживане значення якого в юридичній якості правомірного, дослівно можна перекласти як "вимірюваний правом". У французькому праві поняття, які позначають "законний" і "правомірний" передаються одними й тими самими термінами - legalite, legitim, що в перекладі означає "юридично обґрунтований", "закріплений законом" або"такий, що відповідає закону". Англійське право використовує словосполучення law-abiding для позначення поведінки як законослухняної, такої, що узгоджується із вимогами права, тощо [4, с. 12].

Законність - це фундаментальна юридична категорія й одночасно комплексне юридично-правове явище, що відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави[13, c. 46].

"Законність як особливе правове явище є своєрідною сполучною і перехідною ланкою від сутності, змісту(норм) і форм (юридичних джерел)права до застосування й інших видів його реалізації, правовідносин, правопорядку" [13, c. 47].

Наразі переважають тенденції широкого розуміння законності, при якому воно виступає як прогресивне суспільно-правове явище, яке покликано сприяти спільному прогресу, реалізації загальнолюдських цінностейі стандартів демократичної правової держави. Законність у такому значенніє також політико-правовим явищем, що характеризує процес вдосконалення державно-правової форми організації суспільства та реалізації ідеї соціальної справедливості шляхом суворого й неухильного дотримання та виконаннячинного законодавства[13, c. 47].

Так, Л. Бєлая визначає законність наступним чином:

1) як метод, регулювання та управління державою і суспільством;

2) процеста результат правомірної поведінки, режим (стан) діяльності всіх державних органів, посадових осіб, громадських об'єднань, політичних партій, підприємств, установ, організацій та окремих громадян, який ґрунтується на точному та неухильному дотриманні існуючого законодавства [5, c. 11].

Законність віддзеркалює відповідність поведінки суб'єктів правовідносин нормам права. У даному аспекті законність є звужуючою ланкою міжюридичними нормами та правовідносинами [13, c. 48].

Законність характеризується поєднанням двох ознак:

- зовнішньої (формальної) - обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;

- внутрішньої (сутнісної) - наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів [21, с. 445].

Що таке законність - принцип, метод чи режим?І принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як засадничого начала діяльності державних органів, державних і громадських організацій, посадових осіб, громадян, без законності як методу державного управління суспільством не відбудеться режим законності. У широкому розумінні законність - це режим суспільно-політичного життя, створюваний державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забезпечує їх відповідність потребам суспільного поступу всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних актів [21, с. 445].

Принципами законності є такі.

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти - законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднорма-тивними, тобто відповідати нормативно-правовим актам - законам і підзаконним актам [21, с. 448].

2. Загальність законності означає, що всуспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності [21, с. 448].

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права [21, с. 448].

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону най оптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Необхідність точного і неухильного виконання правових розпоряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону [21, с. 448].

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. У цьому полягає реальність законності - досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення [21, с. 448].

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

- спеціально-дозвільного - поширюється на владні державні органи і посадових осіб ("дозволено лише те, що прямо передбачено законом");

- загально-дозвільного - поширюється на громадян та їх об'єднання ("дозволено все, крім прямо забороненого законом") [21, с. 448];

Законність є режимом забезпечення життя, який характеризується верховенством в ній закону і безумовним виконанням його вимог громадянами і посадовими особами, наявністю спеціальних механізмів, що гарантують безпеку і захист особистості від свавілля, безперешкодне здійснення прав і свобод людини та громадянина [13, c. 48].

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство - бід анархії, хаосу, безладдя і насильства[21, с. 445].

Правомірна поведінка завжди розглядається, як саме масове суспільне явище. Ніяке суспільство не змогло б функціонувати без додержання громадянами його нормативних потреб. Правомірна поведінка з'єднуючи ланцюгом між правовою нормою і її соціальним ефектом, на досягнення якого розрахована дана норма. Вона є результатом відтворення у житті потреб режиму законності, а сукупність всіх правових дій - це втілення правового порядку у суспільстві [17, с. 168].

Право реальне тому, що владна воля, викладена в законі, втілюється у поведінці суб'єктів, які виконують закон, використовують його шляхом вступу у договірні відносини, у поведінці суддів та інших посадових осіб, які застосовують закон тощо. Закон живе тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Ця сторона права пов'язана з дієвістю закону і характеризується поняттям законність. Законність відображає загальний принцип відношення суспільства до права в цілому. Зміст законності пов'язаний як з поведінкою суб'єктів, які реалізують право, так і з діяльністю державних органів, які забезпечують його формування, реалізацію і захист [21, с. 445].

Отже, правомірна поведінка - результат здійснення вимог принципу законності, а сукупність всіх правомірних вчинків у суспільстві - це, по суті, втілення в ньому правопорядку.

Висновки

Категорію поведінки слід розуміти як систему певних взаємопов'язаних вчинків людей та інших суб'єктів, що спрямовані на задоволення певних потреб та інтересів особи, суспільства, держави. Вони мають соціальний характер (тобто залучаються до загальної системи - суспільного середовища, вступаючи у взаємодію з ним та впливаючи на нього); контро люються волею та свідомістю людини, яка вчиняє певні дії; сприймаються та оцінюються оточуючими з урахуванням соціальної значущості їх наслідків (корисності чи шкідливості).

Формування правової поведінки особи є закономірним та логічно упорядкованим процесом, в якому під впливом зовнішнього оточення, індивідуального сприйняття дійсності, а також особистих інтересів і потреб формується модель майбутньої поведінки, що реалізується у правовій активності особи.

Правомірна поведінка забезпечує стабільність, правопорядок, законність, вирішує суспільні суперечки, долає правовий нігілізм, сприяє розбудові демократичного суспільства, правової держави тощо. Особливого значення правомірна поведінка набуває тоді, коли вона охарактеризована як свідомо-солідарна з правом, цінностями та принципами демократичного суспільства.

Правомірна поведінка - це вольова поведінка суб'єкта права (діяльність чи бездіяльність), яка відповідає приписам право вих норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою. Поведінка була й залишається найважливішою соціальною характеристикою особистості. Принциповим фактором, що визначає місце особистості в суспільстві, є її ставлення до права, соціально-правової дійсності.

Правомірна поведінка, як відзначалося, може знаходити в суспільному житті найрізноманітніші прояви. Це збагачує можливості для її класифікації. Обрання того чи іншого критерію для класифікації великою мірою зумовлено тими дослідницькими або прикладними цілями, які ставляться.

Правомірна поведінка - результат здійснення вимог принципу законності, а сукупність всіх правомірних вчинків у суспільстві - це, по суті, втілення в ньому правопорядку.

Законність віддзеркалює відповідність поведінки суб'єктів правовідносин нормам права. У даному аспекті законність є звужуючою ланкою між юридичними нормами та правовідносинами.

Правомірна поведінка завжди розглядається, як саме масове суспільне явище. Ніяке суспільство не змогло б функціонувати без додержання громадянами його нормативних потреб. Правомірна поведінка з'єднуючи ланцюгом між правовою нормою і її соціальним ефектом, на досягнення якого розрахована дана норма. Вона є результатом відтворення у житті потреб режиму законності, а сукупність всіх правових дій - це втілення правового порядку у суспільстві.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року.- // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

2. БарабашО. О. Маргінальна поведінка: загально-теоретична характеристика. / О.О. Барабаш // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Юридичні науки. - 2016. - № 845. - С. 327-331. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnulpurn_2016_845_52

3. БащукС. Г. Правомірна поведінка в структурі соціальної поведінки. / С.Г. Бащук// Порівняльно-аналітичне право. - 2014. - № 2. - С. 13-16. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua

4. Бащук С.Г. Правова активність: поняття, структура та види…автор. дис. канд. юр. наук. Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / С.Г. Бащук, наук. кер. Процюк І. В. // Харків, 2014 р. - 23 с. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua

5. Белая Л.В. Зміцнення законності як одна з передумов побудови соціально-правової держави // Держава і право. - Вип.15. - К., 2002. - С. 22-24.- // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua

6.Боняк В.О. Правомірна поведінка: інтерпретації зарубіжних науковців. / В.О. Боняк // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. - 2017. - №1. - Том 1. -С. 3-6. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// http://nbuv.gov.ua

7. ГончарукА. П. Механізм правової поведінки (загально-теоретичний аспект)…автор. дис. канд. юр. наук. Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / А.П. Гончарук, наук. кер. БобровникС. В. // Київ, 2016 р. - 18 с. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua

8.ГорбоваН. А.Правомірна поведінка: підходи до визначення дефініцій, соціальна значимість та типологія. / Н.А. Горбова // Право і суспільство. - 2015. - №5-2. - С. 35-39. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: irbis-nbuv.gov.ua

9.Кирилюк Т.Ю. Правопорядок у суспільстві як результат правомірної поведінки / Т.Ю. Кирилюк // Часопис Київського університету права. - 2009. - Випуск 1. -С. 39-44. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: irbis-nbuv.gov.ua

10. КрижанівськийА. Ф.Право і правопорядок: грані співвідношення. / А.Ф. Крижанівський //Актуальні проблеми держави і права. - 2006. -Випуск 29. - С. 12-18.- // [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2006_29_3.

11. МужВ. В. Правова свідомість як мотив правомірної поведінки. / В.В. Муж// Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Юридичні науки. - 2015. -№824. - С. 278-282. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua

12. ПолонкаІ. Конструктивно-теоретичний аналіз розуміння поняття та ознак правомірної поведінки. / І. Полонка // Підприємництво, господарство і право. - 2016. - №3. - С. 131-136. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua

13. ПодорожнаТ. С. Законність як необхідна умова конституалізації правового порядку. / Т.С. Подорожна // Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. - 2015. - №5. - С. 47-51. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua

14. СвириденкоГ. В. Правомірна поведінка: вивчення та розгляд у нових реаліях. / Г.В. Свириденко // Часопис Київського університету права. - 2015. - №1. - С. 62-65. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua

15. Свириденко Г.В. Генезис уявлень про правомірну поведінку (просторово-темпоральні виміри). / Г.В. Свириденко // Публічне право. - 2016. - №1(21). - С. 335-344. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua

16. Свириденко Г.В. Правомірна поведінка: теоретично-прикладні засади… дис. канд. юр. наук. Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / Г.В. Свириденко, наук. кер. ОніщенкоН. М. // Київ, 2017 р. - 215 с. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua

17. ТеремцоваН. В. Природа правомірної поведінки людини(культура поведінки людини, механізм індивідуальної поведінки, антисуспільна поведінка, конформістська поведінка...). / Н.В. Теремцова //Вісник НТУУ "КПІ". Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць. - 2010. - № 2 (6). - С. 167-170. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://nbuv.gov.ua

18. ТихомировД. О., Харченко Н.П. Зловживання правом як відхилення від правомірної поведінки. / Д. О.Тихомиров, Н.П. Харченко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право- 2016. -Випуск 38. - Том 1. - С. 26-29. - // [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://nbuv.gov.ua

...