Психологія творчості

Размещено на http://allbest.ru

План

Вступ

1. Методи дослідження творчості: загальна характеристика

2. Використання методу бесіди для дослідження проблеми особистості творця

3. Особливості застосування експериментальних методів психології у дослідженні творчості

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Творчість супроводжує нас протягом усього життя: надихає нас на прекрасне, окрилює, підносить та спрямовує. Проблема дослідження творчої особистості, природи креативності, створення умов творчої самореалізації людини протягом тривалого часу привертає увагу теоретиків, дослідників, педагогів-практиків. Ця проблема має велике практичне значення, проте її неможливо вирішити в межах окремої наукової парадигми. Це стимулювало процес зближення та взаємозбагачення теоретико-експериментальних і концептуальних підходів на шляху створення єдиної теорії творчості.

Важливим питанням у межах проблеми творчості є методи її дослідження, за допомогою яких можна з'ясувати не лише особливості тієї чи іншої галузі творчості, а й дослідити специфіку творчої особистості. Саме на ці актуальні питання ми звернемо увагу в подальшому викладі.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні основних методів дослідження творчості. Реалізація мети передбачає вирішення ряду завдань: - коротко подати загальну характеристику усіх методів дослідження творчості; - з'ясувати особливості використання методу бесіди для дослідження проблеми особистості творця; - охарактеризувати специфіку застосування експериментальних методів психології у дослідженні творчості.

Об'єкт дослідження - методи самоспостереження творців за процесом власної творчості; вивчення біографічних даних творців; анкетування; інтерв'ю; експериментальні методи традиційної психології.

Предмет дослідження - методи традиційної психології творчості.

Теоретичним підґрунтям написання даного реферату стали праці А. Я. Пономарьова, А. М. Айламазьян, О. Л. Туриніної, О. А. Кривопишиної та ін.

1. Методи дослідження творчості: загальна характеристика

У психології творчості застосовують різні методи дослідження творчої діяльності. Вчені поділяють їх на дві самостійні категорії: 1) методи отримання вихідних даних і 2) методи їх реєстрації та попередньої обробки [7, с. 135]. Звернемося до більш докладної характеристики саме методів першої категорії.

Я. О. Пономарьов розподілив методи отримання вихідних даних на дві основні групи: перша з них - методи традиційної психології творчості (основною її ознакою є те, що границі можливостей методів, що входять сюди, визначаються межами використання безпосереднього досвіду); до другої групи входять нетрадиційні методи (їх суттєвою ознакою є проникнення в сферу безпосередньо не відображуваних явищ) [9, с. 136].

Перша група - це своєрідна проекція основних методів традиційної психології - самоспостереження, спостереження та опитування. Одним із перших методів у психології творчості, якщо розглядати її розвиток у хронологічній послідовності, було самоспостереження. Пізніше дослідники стали використовувати вивчення біографічних даних творців (сюди також входили факти, безпосередньо пов'язані з ходом творчого процесу) анкетування та інтерв'ю. Ці методи можна вважати універсальними, адже їх застосовують для дослідження будь-яких традиційних проблем психології творчості (процесу творчості, творчих здібностей, якостей особистості тощо).

Останнім часом у психології творчості почали поширюватися і спеціальні методи: експериментальні методи традиційної психології (за допомогою них досліджують творчий процес) та метод тестів (призначений для вивчення творчих здібностей та якостей особистості творця). Застосовувати експериментальні методи складно, як і раніше, тому що будь-який творчий процес оригінальний, єдиний у своєму роді, і його важко точно відтворити під час повторного спостереження.

Спочатку провідним серед методів традиційної психології творчості вважався метод самоспостереження творців (поч. ХХ ст. - Б. А. Лезін, М. О. Блох). Інші ж науковці цього періоду вважали, що процес творчості недоступний для навмисного самоспостереження (С. О. Грузенберг). Самоспостереження не охоплює процесу творчості в його послідовному розвитку, тому такі дані необхідно доповнювати об'єктивними - спостереженнями збоку.

Саме тому розповсюдились методи анкетування, інтерв'ю експериментальних методів традиційної психології мислення, тестології.

В 30-ті рр. ХХ ст. самоспостереження творців знову почали розглядати як єдине та надійне джерело вихідних даних. Це помітно на прикладі методів «творчої біографії» та «методично побудованої співбесіди» (аналогічних анкетуванню та інтерв'ю), використаних П. М. Якобсоном (1934).

Цей метод у чистому вигляді використовувався небагатьма психологами, переважно ж його доповнювали зовнішнім спостереженням, зв'язаним з виконанням предметних дій. Коротко охарактеризуємо кожен із цих методів.

Метод самоспостереження діяльності пов'язаний з аналізом того, що створює досліджуваний. Проте він є дещо обмеженим, якщо його застосувати лише для вивчення кінцевих продуктів діяльності, адже не дає змоги оцінити особливості творчості всебічно. Звісно, за творами та виготовленими моделями можна оцінити рівень знань, умінь і навіть здібностей досліджуваного. Ми можемо дійти певного висновку про те, що зробив митець, але враховуючи те, як він це зробив. Тому вивчення результатів діяльності, проведене паралельно з методом спостереження, має бути орієнтоване на дослідження не тільки кінцевих, але й проміжних продуктів. Наприклад, можна спостерігати за створенням малюнка, креслення, якоїсь технічної конструкції. Фіксація послідовності дій і застосування певних методів дає уявлення про процес творчості й розвитку продукту в цьому процесі.

Метод спостереження відрізняється від стихійного спостереження в повсякденному житті. Звичайно, учитель, який постійно спостерігає за учнями, може зробити певні висновки про кожного з них, його загальну успішність, ставлення до навчання, характер тощо. Проте організоване, спрямоване спостереження дасть тому самому вчителеві набагато більше. До спостереження слід ретельно підготуватись: визначити предмет спостереження, час і місце, його періодичність і тривалість. У експериментатора завжди має бути підготовлений план спостереження, вестися щоденник, вчасно оброблятися якісна та кількісна інформація спостережень.

Розрізняють два види спостереження:

- таке, що проходить у природних умовах без будь-якого впливу з боку експериментатора на досліджуваний предмет або інші супутні йому фактори;

- коли експериментатор заздалегідь запланував, а потім здійснює певний вплив на предмет дослідження.

У першому випадку дослідник може спостерігати за тим, як люди розв'язують творчі завдання. Бажано, щоб досліджувані не знали про спостереження, адже це може вплинути на творчий процес. Можна вибрати для вивчення певний окремий показник, наприклад, час розв'язання одного й того самого завдання різними досліджуваними чи кількість питань до нього і т. д.

У другому випадку експериментатор заздалегідь планує певний вплив на досліджуваних (наприклад, після розв'язання творчого завдання одним зі способів ставить вимогу спробувати розв'язати його іншими способами).

Як і кожен з методів, спостереження має ряд недоліків: воно зорієнтоване переважно на виявлення загальних тенденцій у поведінці досліджуваних, їх зовнішній прояв, проте не дає можливості точно пояснити їх причину. Саме тому цей метод більше використовують на початкових етапах в ланцюзі вивчення, або ж як допоміжний метод для підтвердження закономірностей, виявлених іншими методами.

Наступним розглянемо метод бесіди. Його також не можна вважати таким, що дає об'єктивно точну інформацію про людину, прояви певних її психічних якостей, бо всі висновки дослідник робить на основі суджень досліджуваного. Проте, має бесіда і ряд переваг, адже дає змогу одержати інформацію «з перших рук», яка є цінним матеріалом для психологічного аналізу, бо досліджуваний розповідає про свої безпосередні почуття, думки, переживання, події, умови життя тощо. Найбільшим недоліком бесіди є те, що досліджуваний повинен вміти гарно висловлюватись, у нього має бути порівняно високий рівень самоаналізу. Тому бесіду також вважають допоміжним методом.

Метод анкетування, на відміну від методу бесіди, пов'язаний лише з опосередкованим контактом із досліджуваним, який відповідає на питання анкети письмово.

Вкажемо на основні переваги та недоліки цього методу. З одного боку, досліджуваний може спокійно, не кваплячись, обдумано відповісти на поставлені запитання, і, якщо анкету побудовано правильно й вона не «провокує» на заздалегідь необ'єктивні відповіді чи ухилення від них, то експериментатор може одержати з них багато цінних даних. З іншого боку, часто анкета зорієнтована на короткі відповіді (типу «так» - «ні») або містить небагато запитань, тому можливості цього методу досить обмежені.

У психології творчості дуже популярним є біографічний метод. Ґрунтується він на вивченні матеріалів біографій: спогадів людей, котрі знали досліджуваного; автобіографічних матеріалів; листів; щоденників; відповідей на питання бесід і анкет; документів. Використовують і белетризовані біографії, що містять великий психологічний матеріал, наприклад із серії «Життя видатних людей». Серед вдалих прикладів дослідницького біографічного жанру можна назвати роман-дослідження. Застосовувати часто цей метод недоцільно, проте він може бути ефективним в індивідуальній роботі з творчо обдарованими особистостями, проектуванні їх майбутнього.

Все більшого поширення у психології творчості набуває експеримент як один з методів. Дотримуючись визначених правил, за допомогою нього можна отримати найбільш об'єктивні дані про досліджуваного суб'єкта чи явище. Експериментатор заздалегідь будує повну «картину» запланованого досліду, намагаючись ізолювати досліджуваного або максимально врахувати всі фактори, що впливають на нього.

Експеримент може бути природним і лабораторним. Перший проводять в умовах, що не відрізняються для досліджуваного від звичайних, а другий - у спеціальному приміщенні, часто за допомогою спеціальної апаратури. Цей метод дає змогу вивчати одне й те саме явище, чи процес багаторазово, змінювати умови його проходження, виключати певні фактори з цих умов тощо. Усе це дає можливість досить точно вивчити окремі психічні явища.

Отже, ми коротко звернулися до хронологічної появи методів дослідження творчості та коротко охарактеризували кожен. Тепер звернемося до більш докладної характеристики деяких з них.

2. Використання методу бесіди для дослідження проблеми особистості творця

Відомо, що одним із найбільш продуктивних методів у психології особистості є бесіда. Потрібним цей метод є й у вивченні психології творчості, особливо того, що стосується особистості творця. Він дає можливість пізнати внутрішній світ людини, зрозуміти її складний, а часто і суперечливий зміст.

Особливе місце бесіди серед методів дослідження особистості творця пов'язано також з тим, що вона не вимагає складної додаткової апаратури, проте, можливо, як жоден з інших методів, висуває високі вимоги до дослідника-психолога, його майстерності, психологічної зрілості.

На перший погляд здається, що метод бесіди досить нечіткий, неформалізований, суб'єктивний не витримує порівняння з точними експериментальними процедурами, з жорстко контрольованими умовами експерименту та «об'єктивними» способами оцінки даних.

Проте, жоден з методів емпіричного психологічного дослідження не існує без діалогу, без зацікавленої зустрічі двох людей, що є їх обов'язковою умовою. Бесіда - це зустріч двох людей, але й експеримент - також діалог двох свідомостей, особистостей, така ж зустріч, часто непряма, а опосередкована найрізноманітнішими «знаряддями» та «предметами» (апаратурою, методикою, табличкою на дверях, білим халатом, інструкцією тощо). творчість психологія анкетування бесіда

Важливим для проведення бесіди є також вдалий вибір місця її проведення. Це має бути місце, семантика якого повністю відповідала б завданням бесіди. У випадку вивчення особистості творця, слід обрати місце, що буде найбільш тісно пов'язане з діяльністю цієї людини, виступатиме як опора, за допомогою якої досліджуваний швидше включиться в потрібну ситуацію та прийме завдання.

Бесіда, як метод дослідження особистості, має дуже багато типів - від «повністю контрольованої» до «майже вільної».

У посібнику «Метод бесіди в психології» (1999) за ред. А. М. Айламазьян основним критерієм, за яким бесіду відносять до того чи того типу визначено особливості попередньо підготовленого плану (програму та стратегію), а також характер стандартизації бесіди, тобто її тактику.

Між цими двома основними виділено ряд таких типів бесіди:

- стандартизована бесіда - суворі програма, стратегія й тактика;

- частково стандартизована - стійкі програма та стратегія, тактика значно вільніша;

- вільна - програма та стратегія завчасно не обговорюються або ж означені лише в окремих рисах, тактика довільна [8, с. 51-52].

Повністю або частково стандартизована бесіда дає можливість порівнювати різних людей. Бесіди такого типу є більш ємнісними щодо часу, можуть спиратися на менший клінічний досвід психолога й обмежувати ненавмисний вплив на досліджуваного.

Але недолік їх у тому, що вони виглядають не зовсім природною процедурою, що має відтінок екзаменаційного опитування, а тому зв'язують безпосередність і провокують увімкнення захисних механізмів. Таку бесіду можна використовувати, якщо дослідник уже встановив співпрацю зі співрозмовником, чи досліджувана проблема легка і має частковий характер.

Вільна бесіда завжди зорієнтована на конкретного співрозмовника. Вона дозволяє отримати багато даних як прямим, так і непрямим чином, підтримувати контакт зі співрозмовником, відрізняється сильним психотерапевтичним змістом, забезпечує високу спонтанність вияву значимих ознак, що просто необхідно у спілкуванні та дослідженні творчих особистостей. Такий вид бесіди вимагає від дослідника високої професійної зрілості, досвіду та вміння творчо застосовувати бесіду.

Не зважаючи на різноманітність типів бесіди, усі вони мають постійні структурні блоки. Важливу роль в композиції бесіди відіграє вступна частина. Її завдання - зацікавити співрозмовника, залучити до співпраці, «налаштувати» на спільну роботу.

Якщо бесіду ініціював дослідник, то її вступна частина повинна зацікавити співрозмовника темою розмови (для людей різних напрямків творчості така тема буде відповідно різною: для художника - це мистецтво, для людини з технічними здібностями - це техніка, сучасні проблеми її розвитку тощо), пробудити бажання брати участь в ній, зробити зрозумілою його особисту значимість в бесіді.

Тривалість та зміст вступної частини бесіди залежать від того, чи буде це єдина бесіда з цим співрозмовником, чи можливий подальший її розвиток; які цілі дослідження тощо.

На початковій стадії бесіди особливу роль для встановлення та підтримки контакту грає невербальна поведінка дослідника, що свідчить про розуміння і підтримку співрозмовника. Наступними етапами є докладне пряме обговорення теми; дослідження змісту обговорюваних проблем (своєрідна кульмінація, один з найскладніших етапів бесіди); остання фаза - закінчення бесіди. На останньому етапі, як правило, йдуть спроби послабити напругу, що могла виникнути в ході бесіди, висловлюється вдячність за співпрацю [8, с. 53-56].

Бесіда, як метод дослідження особистості творця, має два важливі компоненти: вербальний та невербальний. У першому принципове значення мають питання, за допомогою яких можна вести процес передачі інформації співрозмовником у певному напрямку, що відповідає програмі бесіди; взяти ініціативу в бесіді; активізувати співрозмовника, щоб від монологу перейти до діалогу; дати можливість співрозмовнику проявити себе, довести свої знання, продемонструвати власну думку, оцінку, погляд чи позицію.

А. М. Айламазьян наводить кілька класифікацій типів питань, що використовуються під час бесіди. Докладно з ними можна ознайомитись у книзі, за редакцією авторки «Метод беседы в психологии» (1999) [8, с. 57-60].

Невербальний компонент бесіди містить такі форми самовираження, які не спираються на слова чи інші мовленнєві символи. Його цінність у тому, що воно - спонтанне і проявляється несвідомо. Невербальне спілкування має досить елементів, які дозволяють переконатися в достовірності сказаного словами.

Сюди належать: вираз обличчя, міміка (головні показники почуттів), погляд, інтонація та тембр голосу, пози та жести. Невербальне спілкування дозволяє точніше зрозуміти сказане. Отож, ефективність бесіди залежить не лише від уваги до слів співрозмовника, але й від розуміння невербальних сигналів - жестів та міміки.

Аналіз вербального та невербального компонентів дозволяє правильно інтерпретувати зміст бесіди, і, відповідно, підвищує рівень достовірності результатів бесіди.

Отже, бачимо, що такий, на перший погляд простий метод, як бесіда, має багато нюансів, особливостей і може служити для більш скрупульозного вивчення особистості творців.

3. Особливості застосування експериментальних методів психології у дослідженні творчості

Експериментальні методи психології творчості та метод тестів належать до другої групи - спеціальних методів. Розглянемо більш докладно, які ж експериментальні методики є найбільш популярними на сучасному етапі досліджень проблем психології творчості.

Сучасні методики, що їх застосовують дуже часто на сучасному етапі, досліджують переважно окремі сфери діяльності. Вони використовують спеціально підібрані або складені завдання для вивчення художньої й технічної творчості (напр., описані в дослідженнях Т. В. Кудрявцева, А. Ф. Есаулова). У них ураховано особливості творчої діяльності, спрямованої на розв'язання нових завдань. Для вивчення креативності можна використовувати різні задачі, головоломки на виявлення кмітливості, творчої уяви, здатності до подолання інерції мислення, комбінування тощо, а також спеціальні тести креативності, розроблені американськими дослідниками С. А. Медніком, Дж. Гілфордом, Е. П. Торрансом та іншими фахівцями.

Методика діагностування вербальної (мовно-розумової) креативності - це модифікований Т. В. Галкіною та Г. Л. Алексєєвою варіант тесту С. А. Медніка.

Для вивчення творчих характеристик візуального мислення: конструктивної активності, оригінальності тощо у нас застосовують модифікацію методики Е. П. Торранса, розроблену М. О. Холодною. Візуальне мислення розглядається як специфічна форма розумової діяльності, продукт якої є народження нових образів, створення нових візуальних форм із певним змістовим навантаженням. Під час перетворення образів формуються візуальні категорії («візуальні поняття»), що є узагальненими структурними схеми нагромадженого людиною досвіду. Основою конструктивної уяви є процеси у візуальному мисленні. Крім того, активне володіння образним матеріалом розглядають як передумову креативності, тобто здатності створювати й використовувати нові засоби діяльності в нестандартних ситуаціях.

Якщо досліджуваний відмовився продовжувати працювати з певним стимулом тому, що всі можливі варіанти перетворення та назви стимулів, на його погляд, вичерпано, експериментатор переходить до іншого базового графічного стимулу і т. д. Досліджуваному показують фігури 40 разів.

У ході обробки результатів беруть до уваги такі показники: 1) кількість відмов (скільки графічних стимулів досліджуваний не зміг закінчити із 40 показів); 2) категоріальна гнучкість пропонованих досліджуваним назв для закінчення зображень; 3) оригінальність запропонованої назви; 4) конструктивна активність.

Показник кількості відмов свідчить про можливості візуального мислення щодо висування візуальних гіпотез про невизначені за своїми можливими наслідками перцептивні стимули. Категоріальна гнучкість характеризує багатство процесів семантизації візуальних вражень на основі підключення словесно-категоріальних знань. Показник оригінальності дає змогу оцінити творчі можливості візуального мислення. Конструктивна активність - це показник операціональних характеристик візуального мислення, пов'язаних зі ступенем складності та різноманітності візуальних перетворень досліджуваного.

Прикладів таких методик можна навести чимало. Кожна з них допонюватиме попередню або характеризуватиме той чи інший окремий показник.

Висновки

Отже, необхідно зазначити, що універсальних методів діагностики творчих здібностей немає, тому з'являються нові методи та методики виявлення творчих здібностей особистості.

У психології творчості вважають, що майбутні творчі успіхи можна

передбачити значно точніше й надійніше, виходячи не з результатів тестування й тим більше академічної успішності, а спираючись на біографічні дані, вивчаючи особливості характеру та темпераменту, соціальні й художні інтереси. Прихильники такого погляду користуються методом бесіди, біографічними опитувальниками, спеціальними анкетами.

Список використаних джерел

1. Алфимов В.П., Артемов Н.А., Тимошко Г.В. Диагностика твор.личности / В.П. Алфимов, Н.А. Артемов, Г.В. Тимошко. - Донецк, 1993. - 89 с.

2. Анастази А. Псих. тестирование / М : Педагогика, 1982. - Кн. 2. - 296 с.

3. Арнаудов М. Психология литературного творчества / М. Арнаудов. - Москва , 1970. - 654 с.

4. Біла І.М. Псих. дитяч. творчості / І.М. Біла. - Київ : Фенікс, 2014. - 137 с.

5. Бурлачук Л. Ф. Психодиагностика личности / Л. Ф. Бурлачук. - Киев : Вища шк., 1990. - 294 с.

6. Галкина Т. Е., Алексеева Л. Г. Методика диагностики речемыслительной креативности / Т. Е. Галкина, Л. Г. Алексеева // Методы психологической диагностики. - 1993. - Вып. I. - С. 52-61.

7. Кривопишина О. А. Особливості біографічного експерименту як методу сучасних досліджень психологічної творчості / О. А. Кривопишина / Педагогічна освіта : Теорія і практика. Психологія. Педагогіка. Збірник наукових праць. - № 22 . - 2014 . - С. 84-88

8. Метод беседы в псих. / Ред. А.М. Айламазьян. - М.: Смысл, 1999. - 220 с.

9. Пономарев Я. А. Психология творчества / Я. А. Пономарев. - Москва : Наука, 1976. - 303 с.

10. Психологія творчості : Конспект лекцій / Укладач О. А. Кривопишина. - Суми : СумДУ, 2009.- 81 с.

11. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии / Под ред. А. А. Крылова. - СПб. : Питер, 2000. - 560 с.

12. Туриніна О. Л. Психологія творчості : Навч. посіб. / О. Л. Туриніна. - Київ : МАУП, 2007. - 160 с.

Размещено на Allbest.ru