Формування особистісної ідентичності в студентів медичних коледжів: структурно-функціональний аналіз

The article analyzes the theoretical and methodological interpretations of the problem of personal identity. The semantics of the coordinates of psychological and pedagogical discourse reveal a multi-vector approach to understanding the essential understanding of personal identity, its structure, functions and peculiarities of formation in the education al process. The main tendencies of the comprehension of this complex psychological-pedagogical phenomenon in the problem field of the structural-functional approach are revealed.

On the basis ofperson-oriented approaches ofpedagogical scientific explorations, the explication of the peculiarities of the formation of personal identity in the context of teaching students in medical colleges has been explored and the needs of their combination with cognitive, psychological and moral and ethical qualities of the individual are outlined.

It is observed that personal identity is formed and manifested in the psycho-physiological, psychological and personal levels, and its development is associated with motives, goals, tasks, knowledge, guidelines, emotional states, abilities.

Key words: identity, personality, personality identity, readiness for professional activity, values, communication, medical education, medical nurse, nursing business.

Виклад основного матеріалу

Сучасна медико-психологічна підготовка актуалізує особистісний потенціал студента, потребу його творчої самореалізації та використання власних потенційних ресурсів для професійного самоствердження. Відстежуючи динаміку професійного зростання, важливо не залишити поза увагою особистісні важелі самовдосконалення та можливості особистісної ідентичності як процедури, що потребує вибору належного методологічного інструментарію та плану дослідження. У цьому контексті структурно-функціональний аналіз якнайкраще відображає потребу експлікації дослідницьких завдань. На основі цього підходу можна розглянути таку модель особистісної ідентичності, яка має прогностичний потенціал, що дозволить інтерпретувати механізми її розвитку і прояву на різних рівнях з урахуванням внутрішніх та зовнішніх чинників, зумовить осмислення особливостей її формування в медичних навчальних закладах.

Психоаналітичний підхід до висвітлення особистісної ідентичності представлений у працях У Джеймса, З. Фрейда, Е. Еріксона, Дж. Марсіа, А. Ватермана й ін. Водночас відповідні аспекти теоретичних засад особистісної ідентичності в сучасних педагогічних розвідках стають об'єктом дослідження таких науковців, як: Т Філь (компонентна структура особистісної ідентичності викладача вищої школи), Р Сапожникової (професійне самовизначення як вагомий складник становлення особистісної ідентичності в студентському середовищі), О. Денисов (проблема ролі і місця ідентичності у формуванні особистості студента-медика на етапі професійного навчання) тощо.

До проблем підготовки студентів у медичному коледжі зверталися К. Бобер (становлення професійних ціннісних орієнтацій студентів медичного коледжу в освітньому процесі), І. Гук (самоорганізація навчально- пізнавальної діяльності студентів медичних коледжів) та ін.

Мета статті - висвітлити педагогічно-психологічні засади застосування структурно-функціонального підходу в проблемному полі формування особистісної ідентичності. На основі аналітичного огляду психологічного та педагогічного дискурсів розкриємо особливості функціональної структури особистісної ідентичності студентів медичних коледжів за допомогою структурно-функціонального підходу.

Структурно-функціональний аналіз розглядає особистість як структурно розчленовану цілісність, в якій кожен елемент структури має своє, визначене функціональне значення. Як стверджує С. Максименко, “<...> структура є не тільки цілісністю, а ще й неподільною цілісністю. Ми не можемо знайти в психіці людини нічого неособистісного. Тому, коли ми штучно, для аналізу, виокремлюємо різні ланки особистості і досліджуємо їх, не варто забувати, що неподільність є головним і суттєвим моментом” [4, с. 149].

Особистісна ідентичність позначає самовизначення на основі фізичних, інтелектуальних, моральних характеристик. Треба взяти до уваги і те, що особистість закріпила за собою цілий спектр значень, як-от: самобутність, психофізіологічна цілісність, психологічна визначеність, самототожність і тотожність з іншими об'єктами, самість як справжність індивіда, самоприналежність та самореферентність, цілісність, релевантність внутрішнього досвіду зовнішньому й ін. У контексті структурно-функціональної традиції вона являє собою об'єктивно фіксовану сукупність певних особистісних рис, функцій, мотивів та ін., що постають як стабільні характеристики і виконують роль основних будівельних блоків людської психіки. І, як стверджують Л. Хелл та Д. Зіглер, “у цьому розумінні вони аналогічні таким поняттям, як атоми та клітини в природничих науках” [10, с. 19]. З другого боку, на думку Л. Хелла та Д. Зіглера,структура особистості може бути експлікована за допомогою концепції типу особистості, що постає у вигляді сукупності стійких рис, які являють собою самостійну категорію із чітко окресленими межами. Власне від концепцій, що покладаються в основу опису структури особистості, залежать теорії особистості, причому деякі з них являють собою складні багаторівневі та ретельно розроблені структурні побудови. Серед них дослідники виділяють психодинамічну (З. Фрейд), аналітичну (К.-Г. Юнг), Его-тео- рію (Е. Еріксон), гуманістичну (Е. Фромм), соціокультурну (К. Хорні), диспозиціональну (Г. Олпорт), структурну (Р. Кеттел), теорію оперантного навчання (Б. Скіннер), соціально-когнітивну (А. Бандура), теорію соціального навчання (Д. Роттер), когнітивну (Д. Келлі), гуманістичну (А. Маслоу) та феноменологічну (К. Роджерс).

Якщо структура особистості в психолого-педагогічній науці досліджується з позиції усталених методологічних підходів, то компонентна будова особистісної ідентичності мовби випадає із загальноприйнятого дослідницького контексту. І найперше тому, що особистісна ідентичність передбачає нестатичний набір якостей чи ролей, які можуть бути схоплені у всій своїй повноті. На думку Е. Еріксона, позитивна ідентичність перебуває в стані конфлікту з минулим, яке треба вижити, і з майбутнім, яке потрібно попередити, відкриваючи не тільки унікальність власного “Я”, а й подальше розширення його меж та життєвих перспектив.

Невипадково нині проблема особистісної ідентичності концептуалізувала дискусійний простір соціально-гуманітарного знання і стала одним із провідних міждисциплінарних дослідницьких наративів. Переживанням перманентної проблематизації шляхом інтерпретації та переінтерпретації особистісна ідентичність переступає щораз нові дисциплінарні межі. У цьому сенсі об'єднання культурологічних, філософських, соціологічних, педагогічних та психологічних інтерпретативних моделей ідентичності набувають особливого звучання.

Найбільш яскравою їх ілюстрацією є психоаналітична парадигма дослідження особистісної ідентичності, представниками якої є У Джеймс, З. Фрейд, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, А. Ватерман та ін. Зокрема, у З. Фрейда ідентифікація трактується як механізм психологічного захисту, суть якого розкривається через ототожнення з об'єктом, що наділений дефіцитними якостями. Австрійський психолог визначає ідентичність як індивідуальний внутрішній світ, домінантами якого стають “Ід”, “Его” і “Супер-Его”. Згідно з його вченням, розвиток ідентичності відбувається двома рівнозначними шляхами: біологічним, що передбачає становлення організму як ієрархічної організації поміж живих органічних систем у життєвому циклі, та соціальним, у контексті якого маємо систематизацію організмів у певні групи, структуровані історично, територіально та культурно [9, с. 446].

Найбільш повно структура особистісної ідентичності представлена в дослідженні Е. Еріксона “Дитинство і суспільство”, “Ідентичність: молодість і криза”. Тут варто зауважити, що психоаналітична модель особистості Е. Еріксона значною мірою відрізняється від фрейдівської, що була скерована на вирішення психічних проблем, розладів внутрішнього світу. Експлікуючи ідентичність як складне осо- бистісне утворення в межах власної тотожності та цілісності, спадкоємності минулого, теперішнього і майбутнього, прийняття власної подібності до інших, а також унікальності і неповторності, Е. Еріксон відстежує процес трансформації життєвого досвіду людини в індивідуальне “Я”. У його розумінні ідентичність є самототожністю, що перебуває в безперервному розвитку та самовдосконаленні, це своєрідний самообраз, який індивід співвідносить із собою і який вбирає в себе все багатство відношень особистості до наявної дійсності, формує відчуття адекватності і стабільного володіння особистістю власним “Я” та ситуацією, що склалася.

Структуру ідентичності Е. Еріксон називає конфігурацією, що “виникає шляхом успішного Его-синтезу та ресинтезу протягом дитинства. Ця конфігурація поступово об'єднує конституційні задатки, базові потреби, здібності, значущі ідентифікації, ефективні захисти, успішні сублімації та постійні ролі” [11]. Розвиток ідентичності трактується як взаємодія біологічного та соціального процесів і власного “Его”, що поєднує два попередні, якому належить головна роль. Его-процес постає як принцип, що організує, за допомогою якого стверджується індивідуальність. Структурні елементи “Его” - це власна тілесна самість (“Body-Self'), що забезпечує досвід тіла, та Его-ідеали, тобто ідеї, взірці, конфігурації, за допомогою яких триває постійний процес порівняння. І якщо Его-синтез втрачається, його заступає Его-тривога, паніка, постійна напруженість. На думку психолога, Его-процес прямує до Его-інтегральності, що містить такі компоненти: рішучість “Его”, що наростає, прагнучи порядку і смислу; постнарцистична любов до людського “Я”; досвід, через який засвоюється світовий порядок і духовний смисл; прийняття одного-єдиного життєвого циклу; звички, що привносять порядок; готовність захищати вартість свого життєвого стилю від усіх фізичних та економічних загроз.

З такого погляду цікавим э студентське середовище, в якому професійне самовизначення стає важливим компонентом особистісного становлення, про що свідчить проблемне поле сучасної педагогічної науки, яка обирає предметом свого дослідження формування ідентичності молодої людини в період навчання у вищій та середній спеціальній школі. Зокрема, здобули належну науково-практичну експлікацію такі аспекти, як усвідомлення цілісності й унікальності особистісного “Я”, диференціація смисложиттєвих орієнтацій. Так, Ю. Макаревська досліджує чинники, що впливають на стійкість змістовних параметрів ідентичності в період юності, а саме тривалий успіх або неуспішність у діяльності, що має вагу для майбутнього особистості.

Необхідність стабілізації особистісних характеристик, які включають смисложиттєві орієнтації, переконання й узгоджені самовизначення, підкреслює Л. Межерицька, вбачаючи їх вагу в тому, що вони забезпечують відчуття осмисленості та надійності життя, а також оптимізм щодо життєвих перспектив [5]. Специфіка прояву особистісної ідентичності студентів ставиться в залежність від структурних компонентів: когнітивного, емоційного та рольового. О. Денисова під час дослідження професійного становлення особистості студента-медика на етапі професійного навчання виділяє когнітивний, афективний, поведінковий і динамічний компоненти [2].

На нашу думку, важливим критерієм структурування особистісної ідентичності студента медичного коледжу є навчальна і професійно орієнтована підготовка, поєднана з особистісним розвитком майбутнього фахівця. Відповідно до мети нашого дослідження, пропонуємо виділити такі компоненти: професійно-термінологічний, ціннісно-орієнтаційний, діяльнісно-мотиваційний, емоційно-почуттєвий і комунікативний.

Професійно-термінологічний компонент забезпечує розвиток лінгво-професійної та професійно-особис- тісної культури студента медичного коледжу і є засобом наукової концептуалізації знань. Важливо підкреслити, що термін виконує різні функції: комунікативну, сигніфікативну, когнітивну, інформаційну, евристичну, систематизуючу, прогностичну та прагматичну. А основою медичної науки є греко-латинська термінологія, до складу якої входять базові поняття та категорії медицини. Серед них виділяємо клінічну, фармацевтичну, гістологічну, анатомічну термінологію, а також назви медичних інструментів. Н. Литвиненко, Н. Місник у посібнику “Українська медична термінологія у фаховій мові лікаря”, який має контрольно-навчальний характер і передбачає перевірку і закріплення матеріалу основних розділів курсу української мови та поглиблення знань саме про фахову лексику, відзначають необхідність засвоєння базової медичної термінології в контексті її функціонування на лексичному та граматичному рівнях сучасної української мови. Із цією метою автори пропонують опрацювання фахових текстів, що становлять необхідний контекст використання термінологічної лексики [7]. Отже, рівень лінгвопрофесійної культури студента-медика прямо пропорційно залежить від засвоєння ним цієї навчальної дисципліни.

Педагогіка намагається з'ясувати природу цінностей, їх субординацію, виходячи з особистості людини, адже система цінностей постає як внутрішній стрижень особистості. Д. Леонтьєв вважає особистісні цінності генетично похідними від цінностей соціальних груп. У цьому варіанті особистісні цінності постають як внутрішні носії соціальної регуляції, що закорінені в структурі особистості [6, с. 37].

Ціннісно-орієнтаційний компонент особистісної ідентичності значною мірою актуалізується в ситуації професійного вибору, що є результатом аналізу внутрішніх ресурсів особистості та співвіднесенням їх із вимогами, що висуваються до обраної професії. Прикметно, що на Конгресі спеціалістів сестринської справи Всесвітньої організації охорони здоров'я, який пройшов 1944 р. у м. Ганновері, дано визначення сестринської справи, де зазначено, що сестринська справа - це водночас мистецтво і наука. Найголовніше - вона цілком охоплює тіло, розум і духовну сферу пацієнта, підтримує духовне, розумове та фізичне здоров'я шляхом навчання та прикладу, включаючи в себе турботу про соціальну і духовну сферу пацієнта так само, як і фізичну. Підґрунтям цієї турботи постає вироблення необхідних ціннісних орієнтацій молодої людини, якій довірялася справа, що по-родинному озвучувалася як сестринська.

У цьому плані важливого значення набуває формування діяльнісно-смислової єдності, що полягає у вза- ємовідповідності професійних та особистісних цінностей, які спільно зумовлюють діяльнісно-мотиваційний компонент особистісної ідентичності студента медичного коледжу. Під час навчання формується готовність до професійної діяльності, необхідні уміння і навики, пов'язані з нею, засвоєння професійних норм і розвиток творчого потенціалу. Адже успішною діяльність буде тільки в тому разі, якщо відображатиме і втілюватиме особистість, здатну розкрити в такому втіленні власний спосіб ставлення до світу та сутність свого “Я”. Професійна самореалізація через діяльність передбачає розширення особистісних можливостей, що полягає в здатності шукати нові смисли і новий мотиваційний простір.

Водночас емоційно-почуттєвий компонент особистісної ідентичності проявляє себе у вигляді емоційного наповнення життя. У розмаїтті його виявів (радість, печаль, гнів, страх, захоплення, обурення й ін.) відсте- жуємо суб'єктивне ставлення людини до світу, що проявляється через емоції чи почуття. Так, медичний працівник середньої ланки має знати патологічні прояви емоційної сфери, які супроводжують психічні розлади та наявні в стресових ситуаціях. До них відносять психогенну депресію, ідеаторну загальмованість, рухову загальмованість, ейфорію, емоційну амбівалентність, емоційну лабільність тощо, які є предметом вивчення психології, а також спеціальних дисциплін. Так, у Додатку Б Галузевого стандарту вищої освіти України за напрямом підготовки “Сестринська справа” до виробничих функцій, типових завдань діяльності, умінь та компетенцій випускника медичного коледжу з-поміж інших віднесено вміння оцінювати емоції та соціальну поведінку хворого. Із цією метою медичний працівник повинен навчитися читати міміку і пантоміміку хворого, керувати страхом і тривогою, проявами агресії та депресивними переживаннями.

Студентам медичних коледжів необхідно сформувати стратегії комунікативної взаємодії, що передбачає не тільки інформаційний обмін, а й вплив на інтелектуальну, вольову й емоційну сфери адресата, є частиною “комунікативної поведінки, або комунікативної взаємодії, в якій серія вербальних і невербальних засобів використовується для досягнення певної комунікативної мети” [3, с. 122]. На різних етапах комунікативної інтеракції основні комунікативні стратегії медичного дискурсу мають різне спрямування - діагностувальне, лікувальне й рекомендаційне. Саме комунікативний компонент є необхідним складником особистісної ідентичності студента медичного коледжу, оскільки дозволяє не тільки об'єктивно оцінити, а й реалізувати комунікативний акт, передбачати й усувати проблемні ситуації міжособистісної комунікації, забезпечувати гармонію комунікативної події та поглиблювати професіоналізм.

Висновки

Отже, структурно-функціональний аналіз дозволяє ствердити думку про те, що особистісна ідентичність формується і проявляється на психофізіологічному, психічному й особистісному рівнях. Здійснена на основі особистісно орієнтованих педагогічних та психологічних академічних студій експлікація особливостей формування особистісної ідентичності студентів медичних коледжів зумовлює потребу її поєднання з когнітивними, психологічними та морально-етичними якостями особистості. Особистісна ідентичність є складним інтегральним утворенням, що зазнає постійного впливу психологічних, особистісних і соціальних чинників, а її розвиток пов'язаний із мотивами, цілями, знаннями, цінностями, емоційними станами, готовністю до комунікації тощо.

Використана література