Вплив хронічного сорому на самоставлення особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив хронічного сорому на самоставлення особистості

Больман Світлана Юріївна

аспірантка кафедри загальної психології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Анотація

самоставлення особистість хронічний сором

Стаття присвячена розгляду питань хронічного сорому та його впливу на самоставлення особистості. Хронічний сором розглядається як деструктивне почуття, що виникає внаслідок довготривалості сорому, та може переходити на рівень особистості. На основі аналізу літературних джерел виводиться концептуальна модель хронічного сорому, яка через емпіричну модель підтверджується завдяки результатам кореляційного аналізу. Самоставлення особистості визначається як сукупність ставлень спрямованих людиною на саму себе і має певну структуру. У висновках представлені результати дослідження впливу хронічного сорому на самоставлення особистості та його складові на основі результатів кореляційного і регресійного аналізів для групи осіб, у яких було діагностовано хронічний сором.

Постановка проблеми. Сором є адекватною і корисною функцією в житті людей і їх соціальних відносинах, але він також може мати досить негативні наслідки. Вчені розділяють функціональний та дисфункціональний сором. Позитивний аспект почуття сорому виділяють Х.М. Лінд [8], частково К. Ізард [1], тоді як негативні аспекти відзначають А. Модільяна, С. Томкінс [9, 12] та інші.

С. Паттісон [10] наголошував на необхідності розділення почуття сорому на типи, що виконують різні функції та мають різні наслідки для особистості. Серед типів сорому він розглядає онтологічний сором, здоровий сором, гострий сором та хронічний сором. Усі типи почуття сорому, крім хронічного, автор визначає як ситуаційні, корисні для взаємодій особистості з зовнішнім середовищем, як внутрішній регулятор поведінки та переживань особистості. В свою чергу, хронічний сором характеризується як неблагополучний сором, що призводить до інтеграції особистості з власним почуттям сорому та визначає усі реакції особистості (як зовнішні, так і внутрішні); хронічний сором може стати патологічним і дезадаптивним, призводячи до руйнації особистості.

Проаналізуємо й інші погляди на природу і поняття хронічного сорому. Так, О. Немірінський, досліджуючи сором, задавався питанням, що ж саме робить його хронічним, які фактори провокують цю хроніфікацію. На його думку, хронічним будь-яке переживання, не тільки сором, робить його незавершеність. Він бачить сором як відступ від ситуації, події, принципів, але цей відступ не є здоровим в повному смислі цього слова. Суть в тому, що в почутті сорому завжди є потреба у зближенні. Хронічний же сором -- це хронічно незадоволена потреба у зближенні у сукупності з очікуванням відчуження, що і робить цей процес невротичним, спричинює негативні наслідки.

Є. Ільїн, вивчаючи сором, відносить хронічний сором до виду удаваного сорому (хибний), як його невротичну форму. І виникати він може внаслідок постійного почуття провини у дитини, мати якої була занадто сувора і виховувала постійно викликаючи почуття провини [2].

С. Паттісон [10] відзначає, що хоча сором і має соціальну природу, хронічний сором сприймається людьми особистісно і психологічно, заміщуючи інший вміст особистості. Для особистості з хронічним соромом, почуття сорому перетворюється із тимчасового стану на постійну рису, домінуючу характеристику.

Люди, що живуть з хронічним соромом, переживають відчуття тривоги та небажання діяти під час виникнення будь-якої «випробовуючої» ситуації. Після відмови діяти, вони зазнають почуття полегшення, потім розчарування і, одне з найбільш гострих переживань, -- почуття жалю. Така реакція виникає через страх залишитися невпізнаним, невизнаним, неоціненим -- «страх відмови». Таким чином, такі особистості виключають себе зі світу соціальних контактів і взаємодій. Ще один важливий аспект хронічного сорому, що відмічається дослідниками -- негативний вплив на майбутні переживання людини.

Таким чином ми можемо констатувати зв'язок хронічного сорому із почуттями вини, жалю, страху, з якими він споріднений, а також, ще один важливий аспект визначення хронічного сорому -- можливість переходу на рівень особистості, тобто формування постійно переживаємого почуття сорому як риси характеру та зміна структури самоставлення.

Відповідно до цього, мета статті: з'ясувати особливості впливу хронічного сорому на самоставлення особистості.

Хронічний сором є наслідком довготривалого переживання почуття сорому (О. Немірінський). Таким чином формуються особистісні риси -- сором'язливість (С. Паттісон, К. Ізард [1, 9]), а також викривлюється структура особистісних рис (Дж. Бредшоу, С. Паттісон [7, 10]), а саме підвищується тривога та тривожність (М. Якобі [6]). Також на появу хронічного сорому є впливають такі чинники як відсутність соціальних контактів (П. В. Симонов), негативна оцінка від інших (Ф. Зімбардо). Багато дослідників вказують на спорідненість почуттів сорому, страху та жалю (вини). Відповідно до цього побудована концептуальна модель хронічного сорому (рис. 1).

На основі вищевикладеного, структуруючи та упорядковуючи інформацію, спробуємо доповнити визначення хронічного сорому. Хронічний сором містить високі показники страху, вини та сорому, виникає внаслідок довготривалості або інтенсивності почуття сорому та інтегрується у структуру особистості як особистісна риса сором'язливості, підвищуючи особистісну тривожність або викликаючи дезадаптацію особистості в соціумі через неуспішні стосунки з оточуючими, відсутність соціальних контактів та недовіру до інших.

Рис. 1. Складові та чинники хронічного сорому

Починаючи з робіт У. Джемса, самоставлення розглядається як компонент самосвідомості особистості, який виконує функцію прийняття особистістю самої себе і досліджується в тісному зв'язку з іншими складовими Я-концепції, перш за все, образом і картиною «Я». Прийняття себе, позитивне ставлення до себе забезпечує гармонійне існування та високий рівень самоідентифікації особистості, підкреслює активну роль суб'єкта у формуванні позитивної Я-концепції.

Самоставлення, відповідно до різних авторів, має у своїй структурі самоінтерес (як результат позитивного самоставлення), аутосимпатію (В.В. Столін), яка тісно пов'язана із самооцінкою (К. Роджерс), яка, у свою чергу, є компонентом внутрішнього сорому, самоповагу (В.В. Столін, С.Р. Пантелеєв) та відношення інших (А.Г. Спіркін) (ідентичні компоненти почуття сорому), самовпевненість, яка є наслідком самостійності і тим самим вказує на взаємозв'язок із феноменом сорому [4, 5].

В.В. Столін використовує поняття «глобальне самоставлення», яке він розглядає як суму емоційних компонентів. Адитивність самоставлення полягає в тому що навіть, якщо окремі компоненти можуть знижуватися, за рахунок компенсаторного росту інших ставлення людини до себе може залишатися відносно постійним [5].

На нашу думку особливо значущим для аналізу проблеми самоставлення є виділення В. В. Століним основних його емоційних вимірів. Це -- самоповага, аутосимпатія, очікування позитивного ставлення від інших та самоінтерес.

Результати дослідження. Для дослідження хронічного сорому та його зв'язку із самоставленням були використані наступні методики: методика визначення рівня сорому Ю.М. Орлова (шкала сорому когнітивно-емотивного тесту Ю.М. Орлова, Н.Д. Творогової); шкала диференціальних емоцій К. Ізарда, методика багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла 16 РЕ, методика дослідження самоставлення (опитувальник МДС) (В.В. Столін, С.Р. Пантелеев) та авторська анкета, що вимірює кількісні та якісні характеристики почуття сорому. Вибірка налічувала 232 особи віком від 17 до 65 років (162 жінки та 70 чоловіків).

І відповідно до концептуальної моделі була запропонована емпірична модель дослідження структури та чинників хронічного сорому (табл. 1).

Таблиця 1. Емпірична модель дослідження чинників хронічного сорому

Для дослідження впливу хронічного сорому на самоставлення особистості на основі процедури кластерного аналізу було виділено дві групи респондентів: респонденти з умовно нормальним рівнем сорому та респонденти з високим рівнем сорому, тобто з хронічним соромом; 176 та 56 досліджуваних відповідно. Шкали, за якими було визначено рівень сорому -- шкала сорому за Ізардом, загальний рівень почуття сорому за методикою Орлова, чотири підшкали методики Орлова (самозвинувачення, раціоналізації почуття сорому, прояву агресії у ситуації сорому, проекції сорому на інших, захисту від почуття сорому) та питання авторської анкети, що вимірює тривалість та інтенсивність почуття сорому, частоту ситуацій сорому та фізіологічні прояви переживання сорому.

Для визначення особливостей впливу хронічного сорому на самоставлен- ня було проведено кореляційний аналіз за методом ро-Спірмена (табл. 2).

Таблиця 2. Кореляти складових самоставлення осіб із хронічним соромом

Примітка: * -- значущість кореляційного зв'язку на рівні < 0.05, ** -- на рівні < 0.01.

В першу чергу, слід відмітити, що усі статистично значущі зв'язки між шкалами почуття сорому та самоставлення обернено пропорційні, тобто чим вищі показники хронічного сорому, тим нижчий рівень самоставлення.

Загалом, самоставлення особистості для осіб, у яких було визначено хронічний сором, має взаємовплив із рівнем почуття сорому і такими особливостями почуття сорому як прояви агресії у ситуації сорому та самоприниження. При цьому, глобальне самоставлення має обернено пропорційний зв'язок середньої сили із проявами агресії у ситуації сорому (г = -0,523; р = 0), соромом та рівнем сорому (г = -0,448; р = 0,001 та г = -0,428; р = 0,001), самоприниженням як складовою хронічного сорому (г = -0,345; р = 0,009) та частотою почуття сорому (г = -0,341; р = 0,01). Таким чином, люди із хронічним сором схильні більшість ситуацій сприймати як такі, що викликають почуття сорому.

Самоповага негативно корелює із тими самими змінними: агресія (г = -0,500; р = 0), соромом (г = -0,394; р = 0,003), самоприниженням (г = -0,334; р = 0,012), рівнем сорому (г = -0,308; р = 0,021) та частотою сорому (г = -0,293; р = 0,028).

Аутосимпатія як складова самоставлення обернено пов'язана із проявами агресії у відношенні сорому (г = -0,563; р = 0), рівнем почуття сорому (г = -0,417; р = 0,001) та самоприниженням (г = -0,473; р = 0).

Самоінтерес людей із хронічним соромом обернено залежить від рівня почуття сорому (г = -0,306; р = 0,022) та агресивних проявів у ситуаціях сорому (г = -0,280; р = 0,037).

А очікуване ставлення від інших знижується у тих, хто намагається раціоналізувати почуття сорому (г = -0,266; р = 0,048), хто використовує агресивні реакції у ситуаціях сорому (г = -0,264; р = 0,049), хто проявляє проекцію на інших у ситуаціях сорому (г = -0,275; р = 0,004). Також ставлення від інших має обернено пропорційний зв'язок із частотою сорому (г = -0,364; р = 0,006) та рівнем сорому (г = -0,448; р = 0,001).

Варто відзначити, що інші складові самоставлення особистості також мають зв'язок із хронічним соромом та його складовими. Так, прояви агресії в ситуації сорому зменшують показники одразу і самовпевненості, і саморозуміння та підвищують рівень самозвинувачення. Самоприниження збільшує рівень самозвинувачення та зменшує рівень саморозуміння.

Крім того, для діагностики чинників, які призводить до зниження самоставлення у осіб із хронічним соромом, було застосовано регресійний аналіз, залежною змінною, якого і було власне глобальне самоставлення особистості. Отримані результати свідчать, що найбільш сильний вплив на самоставлення чинять аутосимпатія, самокерівництво, ставлення від інших та самовпевненість як його складові, а також такі емоційні тенденції як відраза (обернено пропорційно) та гнів. Серед особистісних рис важливе значення мають емоційна нечутливість та занепокоєність.

Для порівняння виконали регресійний аналіз для другої групи досліджуваних -- тих, у кого було визначено помірні та низькі показники сорому. Важливими чинниками їхнього рівня самоставлення є його складники: самоповага, аутосимпатія, ставлення від інших, самоінтерес, самовпевненість, саморозуміння, а також радість як емоційні прояви та домінантність як риса особистості.

Для особистості з умовно нормальним почуттям сорому властиві нормальна структура та чинники самоставлення, що є його складниками. Для людини, що постійно відчуває сором безвідносно ситуації та зовнішніх стимулів, тобто, людини із хронічним соромом, чинники самоставлення зміщуються у більш деструктивну площину, тим самим знижуючи його рівень та адекватність.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Хронічний сором є деструктивним почуттям, яке супроводжує людину у більшості її життєвих ситуацій і таким чином впливає на усі аспекти її життєдіяльності, в тому числі і на самоставлення особистості. Вплив хронічного сорому на самоставлення особистості відбувається через взаємозв'язок їх компонентів та особливостей. Високий рівень сорому знижує самоповагу, самоінтерес та аутосимпатію людини. Прояви агресії в ситуації сорому зменшують глобальне самоставлення та усі його складові, а проекції на інших у ситуації сорому заважають сприймати позитивне ставлення від інших до людини.

Важливими чинниками самоставлення людини із хронічним сором є високі рівні аутосимпатії, самоінтересу, самовпевненості, ставлення від інших, емоційна нечутливість та занепокоєність, а також низькі рівні почуття відрази. Для здорової людини на рівень самоставлення в першу чергу впливають саме його компоненти.

Вплив хронічного сорому на самоставлення особистості та його компоненти є негативним та може призводити до викривлення не тільки структури самоставлення, але і до зміщення або реформування структури особистості, особливо, що стосується риси сором'язливості, комунікативних властивостей, соціальних контактів.

До перспектив подальших досліджень можна віднести дослідження складових хронічного сорому більш детально, визначаючи вплив кожного із них на загальну структуру особистості, її емоційний стан. Також важливим залишається питання розширення переліку можливих корелят самоставлення особистості, його зв'язків із іншими психологічними явищами.

Список використаних джерел і літератури

1. Изард К.Э. Психология эмоций / К.Э. Изард. -- СПб: Издательство «Питер», 1999. -- 464 с.

2. Ильин Е.П. Психология совести: вина, стыд, раскаяние / Е.П. Иьин. -- СПб: Питер, 2016. -- 288 с.

3. Колышко А.М. Психология самоотношения / А.М. Колышко. -- Гродно: ГрГУ, 2004. -- 102.

4. Пантелеев С.Р. Самоотношение как эмоционально-оценочная система / С.Р. Пантелеев. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. -- 110 с.

5. Столин В.В. Самосознание личности / Столин В.В. -- М.: МГУ, 1983. -- 284 с.

6. Якоби М. Стыд и истоки самоуважения / В.В. Столин. -- М.: Институт аналитической психологии, 2001. -- 249 с.

7. Bradshaw J. Healing the Shame that Binds You / J. Bradshaw. -- USA: Health Communicatiosn Inc, 1988. -- 311 p.

8. Lynd H.M. On shame and the search for identity / H.M. Lynd. -- NY: Routledge, 1999. -- 320 p.

9. Modigliani A. Embarrassment, facework and eye contact: Testing a theory of embarrassment / A. Modigliani // Journal of Personality and Social Psychology, 1971. -- #17(1). -- P. 15-24.

10. Pattison S. Shame: Theory, Therapy, Theology / S. Pattison. -- UK: Cambridge University Press, 2003. -- 356 p.

11. Scheff T.J. Shame in Self and Society / T.J. Scheff // Symbolic Interaction. -- UK, 2003. -- 26 (2). -- P. 239-262.

12. Tomkins S.S. Shame / S.S. Tomkins // Nathanson D.L. (ed.) The Many Faces of Shame. -- New York and London: Guilford Press, 1987. -- P. 133-61.

Размещено на Allbest.ru