Проблема взаємозв'язку психології та логіки в концепції В. Карпова

Можна помітити, що використання двох різних термінів "самопізнання" та "психологія" вносить плутанину в розуміння його філософської концепції. Для внесення ясності про місце і роль логіки та психології у філософській концепції В. Карпова дослідимо вживання термінів "самопізнання" та "психологія".

В. Карпов узагальнює всі науки про пізнання людиною себе через термін "психологія". Є досить поширеною практикою використання термінів "логіка"/"логічне" та "психологія"/"психологічне" не тільки у вузькоспеціальному сенсі для позначення відповідних наук, а й у більш широкому сенсі. Така багатозначність може породжувати помилковість у витлумаченні концепцій, поглядів. Спробуємо більш прискіпливо дослідити використання цих термінів у працях Карпова для встановлення взаємозв'язку між ними.

Терміни "самопізнання або психологія" В. Карпов уживає і в більш широкому, і у вузькому значеннях. Як видно з табл. 1, досить широкий спектр значень цих термінів використовується у визначенні філософії мислимо- суб'єктивного. Філософія мислимо-суб'єктивного має широкий спектр підпорядкованих наук. Термін психологія вживаємо, коли виникає потреба в назві науки про душу та душевні властивості. Застосувавши таке обмеження у використанні термінології, ми можемо говорити про те, що з наведеної класифікації видно, що переваги чи базовості якоїсь однієї з наук не має. Наприклад, логіка та психологія є рівнозначними галузями філософії мислимо-суб'єктивного нарівні з етикою та естетикою.

У 1860 р. вийшла друком стаття В. Карпова "Про самопізнання", у якій зазначається, що самопізнання увійшло до енциклопедії наук під іменем психологія. "Пізнання самого себе вважалося з часів Платона та Сократа справою досить непростою навіть для філософів", - зазначається у статті [3]. Для пояснення самопізнання В. Карпов використовує доведення від супротивного. Чим самопізнання не є. Наприклад, егоїстичне знання себе у своїх зовнішніх характеристиках не тільки не є самопізнанням, а є протилежністю до нього. Самопізнання потребує відсторонення людини від зовнішніх предметів та факторів і, навпаки, вимагає зосередження на внутрішньому, аби між людиною та її свідомістю не було жодних егоїстичних інтересів, що маскують або приховують її від себе самої. Самопізнання використовує два методи: практичний та теоретичний. До практичного належить самоспостереження за власними думками, сповідь перед самим собою, сумління. Самопізнання вельми важливе, тому не залишилося справою лише практичною. Теоретичне самопізнання не підлягає закону поступового розвитку, але завжди відповідає моральному стану того народу і того часу, коли розвивається. Відповідаючи духу епохи та відповідно до морального життя суспільства надає науці то духовний характер, то матеріальний.

Усі явища нашого морального життя усвідомлюються як дещо наявне у душі. А самопізнання може здійснюватися через аналіз діяльності певних сил людської душі. Самопізнання або психологія у загальному випадку розглядає закони і форми діяльності моральної людської природи. З цієї галузі науки виокремлено логіку як учення про закони і форми мислення, етику, як учення про закони та форми бажань, естетику, як учення про закони і форми відчувань. Науки, що входять до царини психологічних наук, розвиваються у середовищі внутрішнього досвіду, що осяюєть- ся свідомістю. Звужуючи і відокремлюючи предмет психології від інших так званих формальних психологічних наук, В. Карпов визначає її як науку реальну, яка досліджує виключно саме буття або те, що насправді міститься в душі. Завдання формальних наук полягає у спостереженні того, як все, що міститься в душі, живе та діє.

Для уточнення питання про співвідношення логіки та психології у концепції В. Карпова насамперед треба дослідити використання термінів "психологія" та "логіка". Використання В. Карповим терміна "психологія" у широкому розумінні призводить до підміни понять і є причиною виникнення суперечливих позицій. Цей термін використовується ним у широкому розумінні як синонім самопізнання та буття.

Наприклад, в останній своїй короткій праці - "Вступній лекції в психологію" В. Карпов визначає психологію як науку про безліч фактів самопізнання, які вона гармонійно поєднує на засадах морального життя людини для пояснення людської природи, походження, призначення та визначає закони людської діяльності.

"Логіка" (або "логічне") використовується у широкому сенсі як синонім мислення, розсудку. Оскільки мислення відображає дійсність, то позначення "логічний" поширюється і на об'єктивні закономірності. Широке значення терміна "логічний" використовує і сам В. Карпов у поясненні своєї організаційної структури філософії, коли пояснює розподіл філософії мислимо-суб'єктивної. Він зазначає, що остання має розвиватися двома шляхами - "шляхом синтезу та аналізу - саме згідно з логічним методом" [1, с. 127]. карпов логіка психологія самопізнання

В. Карпов, визначаючи цілі психології, ставить їх у залежність від цілей звичайної людини. Отже, по-перше, кожна людина прагне до якомога більшої особистої досконалості, що є безпосередньою або головною метою науки психології. По-друге, кожна людина прагне поставити себе в якомога краще становище щодо всього. Ця мета є предметною або другорядною.

В. Карпов, визначаючи мету психології, зазначає таке: "філософія ще з часів Ляйбніця та Вольфа в основу людської діяльності покладала принцип самовдосконалення. А наука, що має на меті дослідити людську природу і дати відповіді на питання, що є людська природа, і є психологія, оскільки використовуючи матеріальними плодами самопізнання, вона визначає відносне значення та цінність фактів внутрішнього досвіду. Тобто на психологію покладаються обов'язки визначити тверді та матеріальні основи для самовдосконалення, як цілі людського життя. " [4, с. 27]

Синтетичну методу побудови логічної теорії В. Карпов пояснює таким чином: в енциклопедії знання навчальні предмети є одним чітким органом істини, тому "між логікою та психологією така єдність та одностайність ще вагоміша, тому що в своїх теоріях вони розкривають одну і ту ж людську душу ".[2, с. 2] Також автор зауважує, що засади для вивчення психології та логіки мають бути спільними та мати внутрішній взаємозв'язок між собою (принаймні в одному навчальному закладі, аби не було суперечливості цих двох дисциплін). Таким чином, для побудови логіки на засадах психології треба врахувати, що ці психологічні підходи, у свою чергу, повинні пояснювати діяльність законів розсуду, з яких випливають форми його мислення. "Логіка, Іфіка та Естетика мають служити повіркою Психології та бути або трофеями аналітичних подвигів її, або докором в її помилковості у сфері аналізу" [2, с. 3].

Визначення Логіки В. Карпова таке: "логіка - це наука, яка показує, яких форм може набувати наше мислення при всякій визначеній матерії, щоб потім бачити, які з можливих форм воно (мислення) має набути в цьому випадку, - згідно з напрямом сил душі, які прагнуть пізнати який- небудь предмет та проявити своє пізнання про нього. " [2, с. 4]

За вищенаведеним визначенням рушійною силою для пізнання є сили душі. У той самий час творчому пошуковому поштовху має служити бездоганна логічна система як орган пізнання, тобто інструмент для досягнення мети пізнання, визначеної силами душі.

З одного боку, погляди В. Карпова підтверджують тісну взаємодію між логікою та психологією. Логіка як формальний інструмент пізнання не може збагатити людину фактами, оскільки джерелом фактів є діяльність відчуттів, тобто матерія для мислення потрапляє до людини через канал, пов'язаний з душею та душевними властивостями.

З іншого боку, В. Карпов проводить чітку межу між логікою та психологією. Ця межа дозволяє усвідомлювати основи логіки та відокремлює все, що стосується психології. Такими граничним поняттями між логікою та психологією виступають буття та діяльність. Предметом психології виступає буття як факт наявності. Діяльність душі становить зміст логіки. Таким чином, логіка, вивчаючи здатність мислення щодо її діяльності, не ввійде у сферу вивчення психології.

У центрі філософської системи В. Карпов ставить людину з метою визначення її місця та ролі стосовно світу шляхом відчування серцем бажань та мислення. На нашу думку, саме цей цілісний підхід до проблем філософії та логіки, у якому співвідношення світу та людини відповідає поєднанню реальних та формальних засобів щодо пізнання світу, визначає логіко-філософську концепцію В. Карпова.

Вивчення процесу мислення, бажання зрозуміти його механізми і свідомо використовувати ці знання, становили неабиякий інтерес для широкого кола науковців, до складу якого входять передусім філософи, логіки, психологи та інші фахівці, що пов'язані з визначенням сутності людини та вивченням специфіки її життєдіяльності. Прагнення зрозуміти природу мислення людини ставить питання про те, чи існує базовий компонент мислення, який можна охарактеризувати як раціональний, який піддається логічному аналізу та створює умови для побудови правильних міркувань. Таким компонентом у дослідженнях філософів ХІХ ст. найчастіше є душевні властивості. Яку роль душевним властивостям у механізмах мислення і міркування відводили філософи і логіки ХІХ ст.? І як душевні властивості поєднується з нормами і законами формальної логіки, що описує основні алгоритми мислення?

На сторінках своєї праці "Систематичний виклад логіки" В. Карпов двічі перевизначає пропедевтику. Спершу він логіку визначає як формальний орган пізнання і, таким чином, вона безпосередньо застосовна для будь-якого реального вчення. Саме таке значення логіки дозволяє їй передувати всім іншим реальним наукам і називатися пропедевтикою. Потім, керуючись іншими підставами, філософською пропедевтикою В. Карпов визначає психологію. Уточнює, що краще її називати "корінною наукою, у якій ґрунтуються основи для всебічного дослідження діяльності людської душі, тобто не тільки для наук формальних, а й для реальних, які пояснюють безпосереднє ставлення людини до предметів світу зовнішнього та внутрішнього" [2, c. 13].

Висновки

Довгий час в історичній та логічній літературі оцінка історичної ролі праць Карпова обмежувалася визнанням його підручника "Систематичний виклад Логіки" оригінальним, одним з найкращих серед вітчизняних. Метафізична основа логічного вчення В. Карпова не могла бути високо оцінена за часів розквіту матеріалістичних тенденцій у філософії та логіці. Починаючи з кінця ХХ ст., після робіт сучасних дослідників, наукові інтереси яких є історією духовно-академічною філософії, відбувається перегляд ставлення і до логіко-філософського спадку. Сьогодні більшість дослідників доробку В. Карпова схильні до більш глибокого дослідження метафізичних засад його логічних викладів та надають особливе значення теїзму в роботах мислителя.

В історії вітчизняної ідеалістичної філософської думки до кінця ХVШ ст. переважали традиції арістотелівської філософії. В. Карпов висту- пив популяризатором ідей Платона, зробивши переклад усіх його праць та додавши свої коментарі та роз'яснення до них. Оцінюючи історичну значущість філософії Платона, дослідники зазначають, що вона породила значний поштовх до розвитку духовної культури. Зокрема у філософській концепції В. Карпова ми бачимо, що серед пропедевтичних наук він визначає як логіку, так і психологію. Таку неоднозначність, звичайно, треба роз'яснити. Обидві науки мислитель вважав основними для життя кожної людини. Як віра без знань мертва, так і самопізнання або психологія без здібностей до логічного осмислення буття теж є недостатнім.

В. Карпов дає не тільки формально-логічний аналіз форм та законів логічного мислення, а, що не притаманне іншим авторам праць з логіки, дає метафізичні основи логічної торії. До ідей логіки залучено поняття про істинне, яке містить поняття про Благо, про Бога. Саме такі ідеї дозволили В. Карпову стати реформатором духовно-богословської традиції в світсько-філософську.

Список використаних джерел

1. Карпов В. Н. Введение в философию / В. Н. Карпов. СПб.: Типография И. Глазунова и К°, 1840. 146 с.

2. Карпов В. Н. Систематическоъ изложение логики / В. Н. Карпов. СПб.: Типография Якова Трея, 1856. 314 с.

3. Карпов В. Н. О самопознании / В. Н. Карпов. СПб., 1860.

4. Памяти В. Н. Карпова, заслуженого професора Санкт-Петербургской академии / В. Н. Карпов. СПб.: Типография Департамента Уделов, 1868.

Размещено на Allbest.ru