Художня інтерпретація як засіб формування емоційної сфери творчої особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХУДОЖНЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

Наталія Бондар, студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти мистецького факультету

Горбенко О.Б., науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент

Постановка проблеми. Людина в процесі освоєння і перетворення світу, висловлюючи своє ставлення до нього, створює матеріальні та духовні цінності, внаслідок чого з'являються різні твори мистецтв. Виконавець інтерпретує музичний твір залежно від свого життєвого досвіду, можливостей, світогляду, індивідуальних особливостей, зберігаючи при цьому об'єктивну суть. У цьому разі мистецтво й особистість є одним механізмом: мистецтво формує особистість, а особистість створює і відтворює нові твори й оригінальні інтерпретації вже відомого, створеного новими поколіннями.

Аналіз досліджень і публікацій. Термін «інтерпретація» походить від латинського слова «interpretario» (тлумачення, розкриття змісту, трактування) і застосовується для оцінки різних фактів, процесів і явищ дійсності. Поняття інтерпретації широко застосовується у філософській, мистецтвознавчій та музично- педагогічній літературі (Б. Асаф'єв, Г. Гільбурд, Є. Гуренко, Ю. Капустін, О. Катрич, Г. Коган, Н. Корихалова, Ю. Кочнєв, В. Крицький, К. Лопушанський, С. Мальцев, В. Медушевський, В. Москаленко, Д. Рабінович, С. Савшинський, В. Холопов, І. Хотенцева, А. Фарбштейн, С. Фейнберг). Інтерпретаційний підхід розглядається у працях Ф. Блюма, В. Віори, Р. Гаммерштейна, К. Еренфорта, Е. Фішера.

Коло дослідницьких інтересів у музикознавчій літературі з цієї проблеми є дуже широким. Основні проблеми охоплюють вивчення механізму інтерпретації музичного твору, структури інтерпретаційного процесу виконавської діяльності, його змісту (Б. Асаф'єв, Є. Гуренко, І. Малишев, В. Москаленко та ін. ). Автори досліджують специфічні художні (Ф. Бузоні, Г. Коган, С. Фейнберг, Г. Нейгауз, О. Лисенко), конкретно-технологічні (М. Михайлов, О. Ніколаєв, Л. Рабінович) процеси, в рамках яких виконавець репродукує задум композитора, активно вивчаються питання культурно-естетичного плану (О. Котляревська, Г. Рижова, О. Францева).

Представники західноєвропейських філософських шкіл (Ж. Бреле, І. Інгарден, С. Лісси, Д. Лукач, М. Черні.) також досліджують продукт авторської діяльності (твір мистецтва), процес відтворення продукту первинної творчості, визначаючи при цьому об'єктивну й суб'єктивну сторони інтерпретації, їхнє співвідношення в цьому процесі, різні концепції сучасних трактувань творів, починаючи від епохи Відродження до ХХ століття включно.

Проблеми емоційної сфери особистості досліджувалися багатьма вітчизняними й зарубіжними науковцями в галузях психології, педагогіки, філософії. Серед них: В. Войтко, Д. Големан, С. Гончаренко, Т. Кириленко, Л. Котова, О. Леонтьєв, Дж. Мейєр, В. Петрушин, Ж. П. Сартр, П. Симонов, П. Скляр, Н. Тихомирова.

Мета статті. Розкрити сутність інтерпретації музичного твору, як засобу формування емоційної сфери творчої особистості.

Виклад основного матеріалу. З аналізу різних підходів до змісту поняття інтерпретації, поширеного в естетико-філософській і мистецтвознавчій літературі випливає, що інтерпретація творів мистецтв (музики, літератури та живопису) - це насамперед науковий метод пізнання, який дає змогу скласти художній образ творів мистецтв здебільшого у двох напрямках: першому властива орієнтація на концепційно-смисловий контекст, який втілюється у вербальній формі (при цьому твори мистецтв описуються і пояснюються в усій множинності їхніх внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків); другий пов'язаний із виконавським трактуванням (предметом у цьому разі є продукт творчої діяльності композитора, відтворений і озвучений виконавцем).

Обидва напрямки характеризують «процес становлення логічних методів: від простого опису, через пояснення і трактування - до суворо логічної операції», що включає аналіз, синтез, порівняння, зіставлення. [2, с.71].

У сучасному світі, перенасиченому інформаційними технологіями, які здебільшого апелюють тільки до інтелекту особистості (або ж, взагалі, лише до її моторних здібностей), проблема повноцінного розвитку емоційної сфери набуває дедалі більшої актуальності. Людина із низьким рівнем розвитку емоційної сфери не відповідає високим гуманістичним ідеалам суспільства, в якому взірцем проголошується всебічно й гармонійно розвинена особистість. Тому розвиток емоційної сфери особистості є таким важливим для педагогічної науки сьогодення.

Культура й етика міжособистісного спілкування вимагають від людини вміння впорядковувати власні емоції й адекватно керувати ними в процесі суспільної комунікації. Відтак питання виховання емоційної культури особистості, як керуючого чинника її емоційної активності також потребує вирішення в сфері педагогіки.

Особливої значущості проблема розвитку емоційної сфери особистості й виховання її емоційної культури набуває в професійній діяльності музиканта-виконавця. Багатство емоційної сфери творчої особистості та рівень культури передачі емоційного змісту музичного твору багато в чому визначають цінність і суспільну значимість результату творчої музично-виконавської діяльності.

Отже, завдання музичної педагогіки полягає в розробленні методів та обґрунтуванні таких психолого- педагогічних умов, які є найбільш сприятливими для розв'язання проблеми розвитку емоційної сфери й виховання емоційної культури творчої особистості музиканта-виконавця.

Питання емоційної культури в музично-виконавському мистецтві набуває особливої актуальності з огляду на емоційну природу музики. Результати досліджень типів творчої особистості музиканта-виконавця свідчать про незадовільний розвиток емоційної сфери й низький рівень емоційної культури значної кількості студентів музично-виконавської спеціалізації мистецьких вищих навчальних закладів. Несвідоме сприйняття емоцій, втілених у музичному творі, їхнє неадекватне вираження музичними засобами виразності під час виконання музики роблять неповноцінним творчий музично-виконавський процес. Таким чином, перед музичною педагогікою постає завдання дослідити природу розвиваючого впливу музичного мистецтва на емоційну сферу особистості, а також теоретично розробити й упровадити в практику відповідні педагогічні засоби розвитку емоційної сфери творчої особистості музиканта-виконавця.

Дослідження емоційної природи мистецтва взагалі й музики зокрема, сягають античних часів. Так, Аристотель відзначав, що твори мистецтва роблять людину шляхетною: вони за допомогою катарсису (з гр. katharsis - очищення) звільняють її душу від негативних пристрастей. Катарсис, за Аристотелем є метою мистецтва. Музичне мистецтво відтворює рух, який несе енергію, що має певні етичні властивості. Аристотель вважав, що музика через ритми й мелодії наслідує певні стани душі (гнів, спокій, мужність), а форми музики є найбільш близькими до природних станів людської душі. Якщо людина відчуває сум або радість від музики, вона звикає глибоко відчувати й у житті.

Упорядкованість емоційного складника музичного твору зумовлюється як загальноестетичними законами, так і законами музичної драматургії. Беручи до уваги існування стилістично, жанрово, історично зумовленої специфіки вираження емоцій у музичному мистецтві, правомірно говорити про розвиток емоційної сфери, а також, у цьому контексті, про виховання засобами музичного мистецтва емоційної культури як необхідної характеристики всебічно й гармонійно розвиненої особистості.

Емоційна сфера творчої особистості музиканта-виконавця як сутнісна характеристика емоційного компонента її структури розвивається під час безпосередньої діяльності. Такою діяльністю в структурі професійної підготовки музиканта-виконавця є творчий процес інтерпретування музичного твору.

Сучасні психологи наголошують на тому, що специфіка розгортання музичного матеріалу найбільш адекватно відповідає перебігу людських емоцій, а відтак серед інших видів мистецтв музика може їх виразити найповніше. художній емоційний творчий особистість

Згідно з психологічним словником, емоції - це психічні стани, в яких реалізуються ситуативні переживання. В емоціях виявляється позитивне або негативне ставлення індивіда до певних об'єктів, сфер діяльності, інших людей, а також до самого себе. Отже, через емоції відображаються ціннісні настанови особистості, певною мірою в них актуалізується її світобачення.

Інакше визначає емоції «Український педагогічний словник» [1] - як реакції на дію внутрішніх і зовнішніх подразників, які мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення й охоплюють усі види чутливості й переживань. Емоції в рамках наведеної дефініції розглядаються як психологічні утворення, через які людина не лише відчуває, сприймає, уявляє чи розуміє дійсність, а й переживає її.

Т. Кириленко характеризує емоційну сферу як чуттєву, пристрасну сферу психіки, в якій виникають і живуть емоційні феномени - емоції та почуття індивіда, емоційні реакції, емоційні властивості та стани. Дослідниця зазначає: «процеси емоційної сфери відображають ставлення людини до значущих для неї об'єктів, явищ і подій у формі переживань» [2, с.239].

На думку П. Симонова, незважаючи на значні досягнення психологічної науки, існує проблема, зумовлена відсутністю єдиної загальноприйнятої наукової теорії емоцій.

О. Леонтьєв у своїй класифікації виокремлює три види процесів, які можна віднести до емоційних. Перший із них - афекти, тобто сильні й водночас короткочасні емоційні переживання, що вирізняються значною експресією, виразністю міміки й рухів. Афекти розглядають як відповідну реакцію на певну ситуацію, що вже склалася. Другий вид емоційних переживань, за класифікацією О. Леонтьєва, - власне емоції. Емоції, порівняно з афектами, відзначаються більшою тривалістю й меншою зовнішньою експресією. Через емоції, за О. Леонтьєвим, людина виражає особистісне ставлення до дійсності: це може стосуватися як ситуації, що вже склалася, так і такої ситуації, яку людина тільки уявляє і яка реально ще не настала. Третій вид у класифікації, запропонованій О. Леонтьєвим, це предметні почуття, які розглядаються як специфічне узагальнення емоцій. Предметні почуття відображають певні уявлення про предмет, людину , явище й виражають найбільш стійке емоційне ставлення.

С. Гончаренко, досліджуючи питання емоцій і почуттів, зазначає, що в сукупності вони становлять емоційну сферу людини. До цього ж емоційна культура особистості характеризується розвиненістю почуттів, а також здатністю оптимально управляти своїми емоціями.

Для музиканта-виконавця питання розвиненості емоційної сфери, досягнення належного рівня емоційної культури набувають вкрай важливого значення, оскільки специфіка професійної діяльності передбачає оволодіння музикантом-виконавцем умінням не тільки осягати емоційний зміст музичного твору, а й передавати його завдяки музичним засобам виразності. Для творчої ж особистості музиканта- виконавця, враховуючи різноаспектність музично-виконавської діяльності (зокрема її соціально- комунікативний складник), розвиненість емоційної сфери й високий рівень емоційної культури - це необхідні умови створення суспільно значущого продукту професійної діяльності.

Т. Кириленко, спираючись на дослідження Дж. Мейєра та Д. Големана, констатує появу нового терміна у психологічній науці - «емоційний інтелект». Дослідниця наводить таку схему емоційного інтелекту:

- сприйняття й вираження емоцій (здатність ідентифікувати емоційні явища);

- посилення мислення за допомогою емоцій;

- розуміння емоцій (здатність переходу від одного стану до іншого, розуміння й адекватне вираження емоційних характеристик взаємовідносин);

- керування емоціями [2, с.182].

Отже, емоційний інтелект постає як необхідна характеристика емоційної культури особистості й важливий чинник упорядкування її емоційної активності. Рівень розвитку емоційного інтелекту корелює зі ступенем розвиненості емоційної сфери творчої особистості музиканта-виконавця, оскільки, як зазначає

В. Петрушин, «можливість музиканта виражати в музичному творі багате розмаїття емоційних переживань безпосередньо залежить від його внутрішньої здатності генерувати у власному психічному апараті ці переживання» [3, с.271]. Таким чином, емоційна сфера творчої особистості музиканта-виконавця реалізовується в діяльності, яка свідомо регулюється завдяки емоційному інтелекту, за участю якого й мають генеруватися емоційні переживання, що відповідають характеру художнього образу інтерпретованого музичного твору.

Як важливий чинник виховання емоцій та почуттів Т. Кириленко розглядає не тільки емоційне оточення, а й самовиховання особистості.

Відомий французький філософ Ж. П. Сартр, розглядаючи природу людських емоцій у вимірах екзистенціальної філософії, утверджував ідею свідомого характеру людського вибору, в якому особистість самореалізується. Він підкреслював: «людина є не чимось іншим, а тільки тим, чим вона сама себе робить» [4, с.15]. Отже, за допомогою самовиховання особистість спроможна сама творити себе, розвивати власну емоційну сферу, підвищувати рівень емоційної культури. Особливої значущості для самовиховання набуває мотиваційно-вольова спрямованість творчої особистості.

Для того щоб сприймати музичний твір у цілому (а також окремі його частини) разом з емоційним навантаженням музичної мови, музикант-виконавець має навчитися уявляти художній образ музичного твору на фоні певного емоційного тонусу, який є результатом організуючого вольового акту творчої особистості музиканта-виконавця. Л. Котова [3], досліджуючи феномен емоційної стійкості як засіб формування інструментально-виконавської надійності в студентів музично-педагогічних факультетів, наголошує на тому, що емоційна сфера особистості потребує контролю й вольової саморегуляції. Слід зауважити, що контроль і саморегуляцію емоційної сфери має здійснювати музикант-виконавець, формуючи цілісне уявлення про музичний твір й охоплюючи свідомістю різні аспекти художнього образу на фоні йо го емоційної наповненості.

Осмислене моделювання музикантом-виконавцем у своїй свідомості відчуття емоційних забарвлень і напівтонів із художньо-образної палітри музичного твору має супроводжувати роботу над певним музичним твором на всіх етапах. Добір об'єктивних даних про музичний твір має відбуватися в контексті усвідомлення специфіки його емоційного змісту. Це ж стосується й індивідуальної роботи музиканта- виконавця над вирішенням питань, пов'язаних із виконавською технікою в рамках певного музичного твору. Навіть розмірковуючи про музичний твір, уявляючи його художній образ поза безпосереднім навчальним процесом, у вільний час, музикант-виконавець неодмінно має прагнути поєднати свої уявлення з емоційним контекстом образної сфери музичного твору.

Як показує практика, спочатку створення певного емоційного фону сприйняття музичного твору потребує від творчої особистості усвідомлених, цілеспрямованих, сконцентрованих вольових зусиль. За умови ж накопичення особистістю досвіду такого емоційно-контекстного сприйняття упродовж досить тривалого часу, виробляються відповідні прийоми пізнання. Таке сприйняття, перетворюючись на навичку, потребує дедалі менше вольових зусиль і стає однією з характерних рис творчого стилю діяльності музиканта-виконавця.

Педагог, ознайомлюючи студента з відомостями про музичний твір, біографічні дані автора, особливості епохи створення та з іншою об'єктивною вихідною інформацією, потрібною для інтерпретаційного процесу, має працювати над створенням такого емоційного контексту заняття, котрий відповідав би специфіці емоційного змісту художнього образу музичного твору, який вивчають. Необхідно збагачувати змістовий складник уроку, наводячи образні порівняння, алегорії, метафори, які апелюють до емоційної, ціннісної сфер особистості. Це формує певний характер емоційного сприйняття музичного твору й породжує цілісне уявлення про його зміст.

Слід зауважити, що музикант-виконавець у процесі професійної підготовки сприймає музичний твір комплексно. Цей комплекс характеризується не лише поєднанням у свідомості особистості певних аспектів процесу навчання, а й цілісністю сприйняття навчальної ситуації загалом. Відтак педагог має дбати про створення відповідного емоційного тонусу як окремого уроку, так і всього курсу занять. Натхненність занять, їхня насиченість художніми емоціями мають бути неодмінними психолого-педагогічними умовами формування творчої особистості музиканта-виконавця в процесі професійної підготовки. Велике значення тут має емпатійна культура педагога, яка, за визначенням С.Гончаренка, постає як «сукупність знань, переконань, вмінь і навичок, що характеризують здатність однієї людини підтримувати почуття іншої таким чином, щоб у процесі співпереживання це почуття, залежно від його змісту, форми, часу, необхідності, ставало глибшим, доцільнішим або нейтралізувалося» [1, с.116]. Отже, педагог має забезпечувати як поглиблення художньо доцільних, естетично виправданих емоцій і почуттів, що виникають у музиканта- виконавця під час інтерпретаційного процесу, так і нейтралізацію небажаних, випадкових афектів, які стають на заваді повноцінній реалізації творчого потенціалу особистості.

Власну інтерпретаційну концепцію музичного твору музикант-виконавець створює на основі вивчення об'єктивних даних про твір, виходячи з аналізу яких, а також спираючись на загальні закони драматургії, він із певним ступенем вірогідності робить висновок щодо характеру емоцій, закладених в основу художнього образу. Розуміння ж цих емоцій, нерозривно пов'язане з емпатійним ототожненням внутрішнього світу автора зі своїм власним, має суб'єктивний характер, оскільки музикант-виконавець, інтерпретуючи музичний твір, з необхідністю звертається до власного емоційного досвіду, наділяючи художній образ музичного твору тими емоціями, які йому довелося переживати особисто. Тут необхідно зауважити, що здатність до емпатії Т. Кириленко [2] розглядає як одну з характеристик емоційної зрілості особистості. Отже, спонукання педагогом із фаху музиканта-виконавця до осягнення авторського задуму музичного твору, що інтерпретується, на емоційному, почуттєвому рівні через емпатійне співпереживання активно сприяє розвиткові емоційної сфери особистості.

Осягаючи під час інтерпретаційного процесу авторський задум, освоюючи емоційну наповненість художнього образу музичного твору, музикант-виконавець ідентифікує емоції автора твору з власними, ототожнює емоційний зміст художнього образу зі своїми емоційними переживаннями. Опора на суб'єктивний складник інтерпретації музичного твору (як неодмінна умова реалізації герменевтичного підходу) у процесі професійної підготовки музиканта-виконавця в цьому сенсі сприяє розвиткові емоційної сфери творчої особистості, вихованню її емоційної культури, виступаючи як важлива психолого -педагогічна умова формування творчої особистості музиканта-виконавця.

З іншого боку, інтерпретуючи музичний твір, музикант-виконавець відкриває для себе специфічні особливості репрезентації емоцій і їхнього розвитку в музичному творі, які притаманні певному автору , історичній епосі, стилю, жанру тощо. Свідомо й осмислено сприймаючи ці особливості, осягаючи їхні закономірності, музикант-виконавець збагачує свій внутрішній світ в емоційному плані, розвиває емоційний інтелект. Із цього випливає, що інтерпретація музичного твору сприяє не тільки розширенню емоційної сфери творчої особистості музиканта-виконавця, а й вихованню її емоційної культури.

Висновки. Підсумовуючи, слід зазначити, що навичка наділення творів музичного мистецтва емоційними характеристиками в інтерпретаційному процесі перетворюється на суттєву рису творчої діяльності й когнітивного стилю творчої особистості музиканта-виконавця. Емоційний рівень пізнання, таким чином, стає не менш важливим та актуальним для особистості, ніж інтелектуальний. Така специфіка сприйняття феноменів музичного мистецтва постає домінантою осягнення особистістю явищ художньої культури взагалі, виходячи за рамки суто музичної спеціалізації.

У широкій перспективі осягнення творів мистецтва з позицій освоєння емоційної наповненості їхнього змісту, проникаючи на глибинні рівні свідомості особистості, перетворюється на особистісну потребу, стилеутворюючий чинник пізнавального процесу. Людина вчиться сприймати в емоційному ключі не тільки феномени гуманітарної культури, а й усе розмаїття проявів буття. Виходячи з філософсько-гуманістичних позицій, слід зауважити, що реалізація потреби особистості у відшуканні емоційного змісту явищ буття шляхом наділення їх індивідуально-неповторними емоційними смислами сприяє олюдненню навколишнього світу, подоланню відчуженості окремої людини від загальнолюдського соціокультурного контексту.

Бібліографія

1. Аристова Л. Естетичне ставлення до мистецтва: теоретичні підходи / Л. Аристова // Мистецтво та освіта. - 2007. - № 3. - С. 18-22.

2. Асаф'єв Б.А. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании. - 2-е изд. - Л.: Музыка, 1973. - 144 с.

3. Беземчук Л. Творчий розвиток школярів засобами музичного мистецтва // Мистецтво та освіта. - 2008. - №1. - С.12

4. Виготський Л. С. Психологія мистецтва. - М.: Просвіта, 1986. - 180 с.

5. Калініна Л.А. Естетичне виховання молодших школярів як соціально - педагогічна проблема //Рідна школа. - 2006. - № 3. - С.24 - 27.

6. Мацейків О.О. Психологічні умови розвитку музично-естетичної культури у дітей молодшого шкільного віку// Початкова школа. - 2011. - № 1. - С. 14-15.

Размещено на Allbest.ru