Психотерапевтичний дискурс: визначення, конститутивні ознаки та принципи аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИЙ ДИСКУРС: ВИЗНАЧЕННЯ, КОНСТИТУТИВНІ ОЗНАКИ ТА ПРИНЦИПИ АНАЛІЗУ

дискурс психотерапевтичний психотерапія

Ольга Качмар

У статті розглядається характеристика психотерапевтичного дискурсу: його визначення, конститутивні ознаки та принципи аналізу. Визначено актуальність дослідження, зумовлену тим, що теорія дискурсу є однією з найбільш розвинених царин сучасної антропоцентричної лінгвістики, разом з тим психотерапевтичний дискурс ще недостатньо висвітлений у науковій літературі з мовознавства. Зазначено, що психотерапевтичний вплив є поширеним типом комунікативної активності, однак його тактико-статегічний потенціал ще не був предметом спеціального лінгвістичного аналізу. Унаслідок проведеного дослідження здійснено аналіз наукових та словникових визначень термінів психотерапія та психотерапевтичний дискурс, схарактеризовано ключові конститутивні ознаки психотерапевтичного дискурсу. Окрім того, висвітлено основні принципи аналізу психотерапевтичного дискурсу.

У запропонованій статті актуальним є узагальнене розуміння психотерапії як способу надання допомоги здоровим людям в ситуаціях із психологічними труднощами. Оскільки пріоритетним у нашому дослідженні є комунікативний аспект, визначення психотерапії трактується як діяльність, спрямована на глибинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень у її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприймання та передбачає створення умов для повноцінного становлення особистості. Зазначено, що аналіз психотерапевтичного дискурсу базується на принципах суб'єктності, діалогічності, ідеологічності, інтенціональності та контекстуальності. Перелічені принципи аналізу не залежать від конкретної психотерапевтичної школи, оскільки виокремлення тактико-стратегічного потенціалу зумовлене специфікою психотерапевтичного спілкування, яке визначається розподілом комунікативних ролей і позицій учасників терапевтичного процесу.

Ключові слова: психотерапевтичний дискурс, аналіз, ознака, хронотоп, стратегія, тактика.

Качмар Ольга

Психотерапевтический дискурс: определение, конститутивные признаки и принципы анализа

В статье рассматривается характеристика психотерапевтического дискурса: его определение, конститутивные признаки и принципы анализа. Определена актуальность исследования, обусловленная тем, что теория дискурса является одной из наиболее развитых сфер современной антропоцентрической лингвистики, вместе с тем психотерапевтический дискурс еще недостаточно освещен в научной литературе по языкознанию. Обращено внимание на то, что психотерапевтическое воздействие является распространенным типом коммуникативной активности, однако его тактико-статегичний потенциал еще не был предметом специального лингвистического анализа.

Как результат исследования - осуществлено обобщенное понимание психотерапии как способа оказания помощи здоровым людям в ситуациях с психологическими трудностями. Поскольку приоритетным в нашем исследовании является коммуникативный аспект, целесообразным считается определение психотерапии как деятельности, направленной на глубокое проникновение в личность и осуществление прогрессивных сдвигов в ее взаимодействии с миром через изменение само- и мировосприятия, а также предусматривает создание условий для полноценного становления личности. Из проведенного анализа научных и словарных определений терминов психотерапия и психотерапевтический дискурс следует, что психотерапевтическая помощь противопоставлена медицинским способам воздействия. В лексикографических же источниках внимание акцентировано на чувствах человека.

В результате проведенного исследования конститутивными признаками психотерапевтического дискурса названы его содержание, участники и хронотоп. Исходя из трактовки психотерапевтического дискурса как совокупности речевых актов, ориентированных на изменение и личностный рост человека, определено своеобразный хронотоп психотерапевтического типа общения. Анализ психотерапевтического дискурса базируется на принципах субъектности, диалогичности, идеологичности, интенциональности и контекстуальности. Подчеркнуто, что указанные принципы анализа не зависят от конкретной психотерапевтической школы, поскольку выделение тактико-стратегического потенциала обусловлено спецификой психотерапевтического общения, которое определяется распределением коммуникативных ролей и позиций участников терапевтического процесса. В выводах подведены итоги анализа научных и словарных определений терминов психотерапия и психотерапевтический дискурс, охарактеризованы ключевые конститутивные признаки психотерапевтического дискурса. Кроме того, освещены основные принципы анализа психотерапевтического дискурса.

С учетом результатов исследования отмечено, что особое внимание в лингвистическом описании рассматриваемого дискурса требуют участники психотерапевтического сеанса - психотерапевт и клиент, - что служит перспективой дальнейшего исследования.

Ключевые слова: психотерапевтический дискурс, анализ, признак, хронотоп, стратегия, тактика.

Kachmar Olha

Psychotherapy Discourse: Definitions, Constitutive Features and Principles of Analysis

The article deals with the characteristics of psychotherapy discourse: its definition, constitutive features and principles of analysis. The relevance of the research is determined due to the fact that the theory of discourse is one of the most developed realms of modern anthropocentric linguistics, however, psychotherapy discourse is not sufficiently covered in the scientific literature on linguistics. Attention is drawn to the fact that psychotherapeutic influence is a common type of communicative activity, but its tactical and static potential has not yet been the subject of a special linguistic analysis.

As a result of the research, a generalized understanding of psychotherapy as a way of helping healthy people in situations with psychological difficulties is indicated in it. Since the priority in our study is a communicative aspect, it is advisable to rely on the definition of psychotherapy as an activity aimed at the implementation of progressive changes in its interaction with the world through changes in world perception; it also provides the necessary conditions for the development of the individual. Scientific and vocabulary definitions of terms psychotherapy and psychotherapy discourse proceed that psychotherapeutic care is opposed to medical methods of influence. In lexicographic sources, attention is focused on human feelings (depression, anger).

As a result of the study, the constitutive features of psychotherapeutic discourse are represented by its content, participants and chronotop. Proceeding from the interpretation of psychotherapy discourse as a collection of linguistic acts, aimed at change and personal growth of a person, a kind of chronotope for psychotherapeutic type of communication is defined. The analysis of psychotherapeutic discourse is based on the principles of subjectivity, dialogueness, ideology, intentionality and contextuality. It is emphasized that these principles of analysis do not depend on a particular psychotherapeutic school, since the elicitation of tactical and strategic potential is defined by the specificity of psychotherapeutic communication, which is determined by the distribution of communicative roles and attitudes of participants in the therapeutic process. The conclusions summarize the analysis of scientific and vocabulary definitions of the terms psychotherapy and psychotherapy discourse, characterize the key constitutive features of psychotherapy discourse. In addition, the main principles of the analysis of psychotherapy discourse are highlighted in the article.

Taking into account the results of the research, it was noted that special attention during the linguistic description of the analyzed discourse has to be paid to the participants of the psychotherapeutic session - the therapist and the client, and that serves as the prospect of further research.

Keywords: psychotherapeutic discourse, analysis, sign, chronotope, strategy, tactics.

Постановка наукової проблеми та її значення. Наукові пошуки сьогодення характеризуються формуванням нового розуміння психіки і світогляду, що поєднує останні досягнення науки з мудрістю найдавніших людських спільнот. Загальноприйнятою вважається думка про те, що свідомість не просто пасивно відображає об'єктивний матеріальний світ, а відіграє активну роль у створенні самої дійсності. Психічна реальність індивіда виражається й об'єктивується в його мовленні, тому дискурс є ключовим феноменом психотерапії. Іншими словами, форми об'єктивації психічної реальності - це своєрідна система дискурсивних практик, що характеризують суб'єкта в суспільстві.

Аналіз дослідження мцієї проблеми. У сучасній лінгвістиці наявний великий фактологічний і теоретичний матеріал з різних типів дискурсів - політичний, художній, медійний, правовий, медичний та ін. Із позицій теорії дискурсу і прагматики мови психотерапевтичний дискурс ще не був об'єктом спеціальних досліджень. У лінгвістичній науці цей вид спілкування як окремий тип дискурсу виділено В. І. Карасиком [4] та розглядається ним як різновид медичного дискурсу. Також варто зазначити, що більшість праць у галузі психотерапевтичного дискурсу належить дослідникам психології та психотерапії, що певним чином торкаються лінгвістичної й комунікативної проблематики [1; 2; 3; 5; 9].

Отже, актуальність дослідження зумовлена тим, що:

1) теорія дискурсу є однією з найбільш розвинених царин сучасної антропоцентричної лінгвістики, разом з тим психотерапевтичний дискурс ще недостатньо висвітлений у науковій літературі з мовознавства;

2) психотерапевтичний вплив є поширеним типом комунікативної активності, однак його тактико-статегічний потенціал ще не був предметом спеціального лінгвістичного аналізу.

Мета статті - висвітлити й описати конститутивні ознаки психотерапевтичного дискурсу та основні принципи його аналізу.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

1) здійснити аналіз наукових та словникових визначень термінів психотерапія та психотерапевтичний дискурс;

2) охарактеризувати ключові конститутивні ознаки психотерапевтичного дискурсу;

3) визначити й висвітлити основні принципи аналізу психотерапевтичного дискурсу.

Об'єктом дослідження є психотерапевтичний дискурс, а предметом -його конститутивні ознаки.

Визначення та опис психотерапевтичного дискурсу викликає зацікавленість з погляду емпіричного застосування мови та філологічних знань. Проаналізуємо наукові та словникові визначення термінів психотерапія та психотерапевтичний дискурс.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Психотерапія посідає особливе місце серед різновидів професійної допомоги особистості. Непростим є питання про професійну належність психотерапії. У Радянському Союзі психотерапія входила до медичних спеціалізацій. На Заході психотерапія традиційно була напрямом практичної психології. Таке подвійне розуміння діяльності психотерапевта зберігається і дотепер. Діяльність психотерапевта розглядають відповідно до двох його професійних ролей:

1) фахівця-медика, який здійснює лікування пацієнта за допомогою як психологічного впливу, так і за допомогою специфічних медичних засобів (медикаменти, гіпноз тощо) [7, с. 10];

2) фахівця-психолога, покликаного допомагати особистості вижити у різноманітних життєвих і соціальних ситуаціях та орієнтованого на роботу з глибинними проблемами клієнта [6, с. 287]. У цьому випадку він користується лише психологічними засобами діяльності.

Більш узагальненим є таке визначення: Психологія - це система психічного (психологічного) впливу (словом, мімікою, мовчанням, за допомогою технік, що змінюють психічні процеси й соматичний стан, дію групи чи спеціально організованого середовища) на психіку, а через неї - і на весь організм людини [2, с. 19].

1) psychotherapy - n tech the treatment of depression, anger, and other strong feelings, as well as disorders of the mind using psychology rather than drugs, operations etc [11, p. 1078];

2) psychotherapy is the use of psychological methods in treating people who are mentally ill, rather than using physical methods such as drugs or surgery. For milder depressions, certain forms of psychotherapy do work well [10, p. 1153].

Варто відзначити, що й наукові, й словникові дефініції зосереджені на протиставленні психотерапевтичних методів (вплив словом, use of psychological methods) традиційним медичним способом впливу. Яскравим свіченням цього є синонімічна номінація, яка використовується в англомовному дискурсі, - talking cure (лікування розмовою або словом).

У нашому дослідженні ми виходимо з широкого розуміння психотерапії як ефективного способу надання допомоги здоровим людям (клієнтам) у життєвих ситуаціях із певними психологічними труднощами.

Відомо, що психотерапія бере свій початок ще від з психоаналізу. Поле психотерапії неоднорідне: наразі функціонує безліч різних напрямків і течій з різноманітними поглядами на джерело особистих проблем клієнта і методологією їхнього розв'язання. Окремі напрямки психотерапії Н. Ф. Калина називає дискурсивними практиками, розуміючи під цим специфічну форму використання мови для продукування мовних засобів, за допомогою чого здійснюється зміна концепту (моделі) навколишньої дійсності, трансформація системи особистіших смислів суб'єкта [3].

Конститутивними ознаками психотерапевтичного дискурсу є такі:

1) зміст - діалог психотерапевта і клієнта, який розповідає про свої проблеми;

2) учасники - психотерапевт і клієнт (пацієнт); у психотерапевта може бути ко-терапевт (помічник);

3) хронотоп - особливий простір (кабінет психотерапевта або зал, де проходить психологічний тренінг) - приміщення, де клієнт може (в умовах повної безпеки, під дбайливим наглядом терапевта, з його участю і допомогою, слідуючи його інструкціям) випробувати новий досвід переживання, нові способи відчувати, думати, діяти.

Визначні психотерапевти по-різному визначають мету психотерапевтичної діяльності, як, наприклад:

- «забезпечення смислових трансформацій особистісного Я» (А. Ф. Бондаренко);

- «вплив, орієнтований на розв'язання глибинних особистісних проблем людини, що лежать в основі більшості труднощів і конфліктів» (Є. Ю. Альошина);

- «переосмислення культурної та / або первинної травми» (Є. Михайлова);

- «вдосконалення зовнішнього і внутрішнього досвіду особистісного зростання» (Л. А. Петровська) [цит. за: 3, с. 99].

Очевидним є факт, що «предмет психотерапії охоплює не тільки особистість клієнта або травматичні мікроситуації, але й соціальну ситуацію загалом» (А. Г. Ковальов) [цит. за: 3, с. 99].

Спільною рисою всіх наведених вище цитат є припущення або констатація наявного травмуючого досвіду в житті особистості. Причиною тотального, масового характеру культурної травматизації в сучасній реальності може бути пережита в минулому столітті вкрай висока концентрація історичних випробувань [8, с. 34].

Н.Ф. Калина обгрунтувала лінгвістичну парадигму психотерапевтичної діяльності, що визначає основну мету такого типу спілкування, як цілеспрямовану зміну системи значень і особистісних смислів, що містяться в індивідуальному досвіді клієнта [3, с. 99]. На думку вченої, упродовж сеансу психотерапевт вибудовує єдиний семіотичний, ментальний простір. Тому, на наш погляд, психотерапевтичний дискурс можна охарактеризувати як організований символічний простір, що має своєрідне ставлення до категорії часу: простір психотерапевтичного дискурсу здатний поглинути адресата повністю, й учасники не думають про свої повсякденні заняття, оскільки їхня увага зайнята чимось важливішим, істотним, екзистенційним.

Варто відзначити, що простір психотерапевтичного дискурсу - практично повністю відокремлений простір: усе, що відбувається поза терапевтичним сеансом, йде ніби «паралельним шляхом». В одній точці зустрічі клієнта з фахівцем збігаються всі три часи (минуле, теперішнє й майбутнє), тому психотерапевтичний простір характеризується насиченістю, ущільненістю, наповнений артефактами, образами, почуттями, думками.

На думку дослідників [2; 3; 5], аналіз психотерапевтичного дискурсу повинен враховувати цілу низку принципів: принцип суб'єктності, діалогічності, ідеологічності, інтенціональності та контекстуальності.

Принцип суб'єктності відновлює в правах автора висловлювання. В цьому випадку мовець-суб'єкт передає інформацію співрозмовника (психотерапевта), а також долає свій опір: беручи участь в дискурсі, здійснює особистіші вчинки, вибудовуючи процес налагодження комунікації з іншими. Тут можна констатувати іллокутивну (що впливає) функцію актів мови психотерапевта і клієнта.

Услід за М. М. Бахтіним принципом уважаємо факт урахування присутності іншого. Категорія суб'єктів (учасників) психотерапії, на перший погляд, проста: це сам психотерапевт і його клієнт. Однак уявна простота такої структури відображає наївний погляд на характер психотерапевтичної взаємодії [3, с. 19].

Дослідники також згадують про ненавмисну поліфонію мови учасників психотерапевтичної взаємодії, коли висловленого й почутого в ньому значно більше порівняно з тим, що клієнт хотів сказати. Клієнти неповною мірою володіють мовою, але свідомо піддаються її впливу [3, с. 417]. Надлишок сенсу в такому випадку трактується психотерапевтом як «сліди несвідомого».

Принцип ідеологічності ґрунтується на виділенні особливого пласта в структурі дискурсу - пласта ідей. Тканина дискурсу клієнта сплітається не тільки з мовних засобів (слів, словосполучень, пропозицій, образів), але і з вторинних значень дискурсу - прихованих ідей, які розташовуються в просторі конотативної семантики висловлювання. Цікаве зауваження І. Т. Касавіна про те, що «ідеологічно особливо відрізняє клієнтів з підвищеним рівнем лінгвістичної і культурної компетентності, які в своїй промові надмірно демонструють її (компетенцію) для затушовування і навіть компенсації нагальної проблеми» [5, с. 417].

Принцип інтенціональності необхідний, щоб ураховувати свідомі й несвідомі інтенції клієнта «як поліморфного суб'єкта висловлювань» [5, с. 418]. Дослідники вказують, що навіть невеликі за обсягом частини дискурсу свідчать про бажання одночасно висловити і приховати несвідомі речі, пов'язані з особистістю клієнта та його біографією [5, с. 418].

Н. Ф. Калина вказані психологічні характеристики дискурсу доповнює принципом контекстуальності, так як будь-який дискурс, актуальний наразі, співвідноситься з контекстом, тобто з тим, що вже сказано, почуто й пережито. З іншого боку, актуальний дискурс клієнта звернений до його майбутніх надій, прагненням, прагнень особистісних змін [3, с. 311].

Характеристика основних принципів аналізу психотерапевтичного дискурсу засвідчує, що це суто ритуалізований процес, так як психотерапевт працює з індивідуальною проблемою клієнта та відповідає на його особистий запит.

Висновки та перспективи подальшого дослідження

Отже, підсумовуючи викладене вище, ми дійшли до висновку, що:

У запропонованій статті актуальним є узагальнене розуміння психотерапії як способу надання допомоги здоровим людям у ситуаціях із психологічними труднощами. Оскільки пріоритетним у нашому дослідженні є комунікативний аспект, за доцільне вважаємо спиратися на визначення психотерапії як діяльності, що спрямована на глибинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень у її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприймання та передбачає створення умов для повноцінного становлення особистості.

Із проведеного аналізу наукових та словникових визначень термінів психотерапія та психотерапевтичний дискурс витікає, що психотерапевтична допомога протиставлена медичним способам впливу. У лексикографічних джерелах увагу акцентовано на почуттях людини (depression, anger).

Конститутивними ознаками психотерапевтичного дискурсу є його зміст, учасники та хронотоп. Виходячи з трактування психотерапевтичного дискурсу як сукупності мовних актів, орієнтованих на зміну і особистісний ріст людини, визначаємо своєрідний хронотоп психотерапевтичного типу спілкування - символічний простір, в якому сходяться три часові категорії: детерміноване минуле клієнта, яке зараз безпосередньо визначає його майбутнє.

Аналіз психотерапевтичного дискурсу базується на принципах суб'єктності, діалогічності, ідеологічності, інтенціональності та контекстуальності. Зазначені принципи аналізу не залежать від конкретної психотерапевтичної школи, оскільки виокремлення тактико- стратегічного потенціалу зумовлене специфікою психотерапевтичного спілкування, яке визначається розподілом комунікативних ролей і позицій учасників терапевтичного процесу.

З урахуванням результатів дослідження варто відзначити: особливої уваги під час лінгвістичного опису аналізованого дискурсу потребують учасники психотерапевтичного сеансу - психотерапевт та клієнт, що слугує перспективою подальшого дослідження.

Джерела та література

1. Булюбаш И. Д. Я тебя слышу. Феномены языка и речи в практике гештальт-терапевта / И. Д. Булюбаш. - Самара : Издат. Дом «БАХрАх-М», 2014. - 272 с.

References

1. Buliubash, Irina. 2014. Ya tebia slyshu. Fenomeny yazyka i rechi v praktike geshtalt-terapevta. Samara: Izdatelskiy Dom «BAKHRAKH-M».