Теорії особистості диспозиційного напряму: порівняльний аналіз теоретичних конструктів та діагностичних засобів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорії особистості диспозиційного напряму: порівняльний аналіз теоретичних конструктів та діагностичних засобів

Шевчук Ольга, Луцький педагогічний коледж

Анотація

У статті відображено результати теоретичного й емпіричного аналізу найбільш популярних теорій особистості диспозиційного напряму - п'яти-факторна модель (або Велика п'ятірка) в інтерпретації П.Т. Коста та Р.Р. МакКрея, скрізного біполярного переліку Л.Р. Голдберга й факторних теорій Г.Ю. Айзенка та Р.Б. Кеттелла. Проаналізовано погляди вітчизняних і зарубіжних психологів на прогностичний потенціал конструктів, які використовуються для опису психологічного портрету особистості. Зазначено головні спроби емпіричної верифікації діагностичного інструментарію теорій диспозиційного напряму. Описано процедуру дослідження, головною метою якого було встановити статистично-значущі кореляційні взаємозв'язки між п'ятифакторною моделлю П.Т. Коста й Р.Р. МакКрея із суміжною теорією Л.Р. Голдберга та факторними теоріями Г.Ю. Айзенка й Р.Б. Кеттелла. За допомогою методів математичної статистики виявлено та проаналізовано 589 статистично значущих кореляційних зв'язків.

До уваги бралися як позитивні, так і негативні кореляційні взаємозв'язки між параметрами методик. Інтерпретація результатів дала змогу описати семантичний простір кожного конструкту за допомогою назв шкал, із якими вони корелюють, унаслідок чого можна формулювати висновки причинно-наслідкового характеру. Обґрунтовано, що кореляційний аналіз свідчить про високу перехресну конструктну валідність перекладених нами українською мовою опитувальників, оскільки всі однойменні шкали корелюють між собою. У результаті емпіричного дослідження виокремлено чотири суперфактори, за допомогою яких можна описати особистість: емоційна стабільність-нейротизм, інтроверсія-екстраверсія, антагонізм-доброзичливість, психотизм-сила суперего. Здійснено апробацію перекладених українською мовою опитувальників диспозиційного напряму.

Ключові слова: диспозиційний напрям, риса особистості, п'яти-факторна модель особистості, факторні теорії особистості.

Abstract

The article represents the results of theoretical and empirical analysis of the most popular personality theories of dispositional direction - The Five-Factor Model (The Big Five) by Paul T. Costa, Jr. and Robert R. McCrae, L.R. Goldberg «transparent bipolar list», H.J. Eysenck and R.B. Cattell trait theories. The domestic and foreign psychologists' views on the prognostic potential of the constructs used to describe the psychological portrait of personality are analyzed. The main attempts of empirical verification of the diagnostic tools of dispositional direction theories are stated. The main aim of the described research procedure was to establish statistically significant correlations between P.T. Costa and R.R. McCrae's Five-Factor Model, L.R. Goldberg's related theory, H.J. Eysenck and R.B. Cattell trait theories. 589 statistically significant correlations were identified and analyzed using mathematical statistics methods. Both positive and negative correlations between methods parameters were taken into account.

The interpretation results allow describing the semantic space of each construct with the help of the correlated scales ' names and therefore can be drawn conclusions of causally consequential character. It was grounded, that correlation analysis testifies about the high cross construct validity of translated by us into Ukrainian questionnaires, since all cognominal scales correlate with each other. Four super factors, with the help of which a personality can be described, were singled out as the result of empirical research: emotional stability - neuroticism, introversion-extraversion, antagonism-benevolence, psychoticism- power of superego. The approbation of the translated into Ukrainian dispositional direction questionnaires was made.

Key words: dispositional direction, personality trait, the five-factor model of a personality, trait theories of a personality.

Аннотация

В статье отражаются результаты теоретического и эмпирического анализа наиболее популярных теорий личности диспозиционального направлении - пятифакторная модель (или Большая пятерка) в интерпретации П.Т. Коста и Р.Р. МакКрея, сквозного биполярного перечня Л.Г. Голдберга и факторных теорий Г.Ю. Айзенка и Р.Б. Кеттелла. Анализируются взгляды отечественных и зарубежных психологов на прогностический потенциал конструктов, которые используются для описания психологического портрета личности. Указываются главные попытки эмпирической верификации диагностического инструментария теорий диспозиционного направлении. Описывается процедура исследования, главной целью которого было установить статистически значимые корреляционные взаимосвязи между пятифакторной моделью П.Т. Коста и Р.Р. МакКрея со смежными теориями Л.Г. Голдберга и факторными теориями Г.Ю. Айзенка и Р.Б. Кеттелла. При помощи методов математической статистики определяются и анализируются 589 статистически значимых корреляционных связей.

Во внимание принимались как положительные, так и отрицательные корреляционные взаимосвязи между параметрами методик. Интерпретация результатов позволила описать семантическое пространство каждого конструкта при помощи названий шкал, с которыми они коррелируют, в результате чего можно формулировать выводы причинно-следственного характера. Обосновываются, что корреляционный анализ свидетельствует о высокой перекрестной конструктной валидности переведенных нами на украинский язык опросников, поскольку все одноименные шкалы коррелируют между собой. В результате эмпирического исследования выделяются четыре суперфактора, при помощи которых можно описать личность: эмоциональная стабильность-нейротизм, интроверсия-экстраверсия, антагонизм-доброжелательность, психотизм-сила суперэго. Осуществляется апробация переведенных на украинский язык опросников диспозиционального направлении.

Ключевые слова: диспозициональное направление, черта личности, пятифакторная модель личности, факторные теории личности.

Постановка наукової проблеми та її значення. Створення методу оцінки особистості з високим прогностичним потенціалом становить значний практичний інтерес у багатьох сферах: в організаційній, політичній, віковій психології, профвідборі, профорієнтації. Психологічна практика відчуває постійну потребу, з одного боку, у стандартизації й формалізації наявного діагностичного інструментарію, а з іншого - у достатньо валідних методах оцінки особистості з погляду їх відповідності тому чи іншому виду діяльності. Найбільшою мірою, на нашу думку, цим потребам відповідають опис й оцінка особистості через стійкі поведінкові прояви, які в психології відомі як риси. Це поняття є основною категорією диспозиційного підходу, започаткованого у 20-х роках ХХ ст.

У низці досліджень виявлено, що показники отримані за допомогою тестів, які побудовані на базі факторного аналізу значно корелюють між собою, що дає змогу констатувати їх суміжність (Моросанова, 2003; Первин, 2000; Шмелев, 2002). Однак дослідження взаємозв'язку параметрів рис особистості, які виділяються в рамках різних факторних теорій, здійснювалося здебільшого в зарубіжних дослідженнях. Отже, апробація й верифікація перекладених українською мовою опитувальників на україномовній вибірці створює актуальність цього дослідження.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми. Дослідження взаємозв'язку параметрів рис особистості, які виділяються в рамках різних факторних теорій, відображені в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних учених-психологів. Серед українських науковців проблемами взаємозв'язку рис особистості займалися О.Г. Шмелев, А.Н. Капустіна, В.І. Моросанова, М.С. Барановська, Е.Р. Слободська, М.В. Сафронова, О.А. Ахметова, В.В. Століц. Значний інтерес становлять роботи й зарубіжних учених, таких як Г. Бругман, Р.Р. Мак-Крея та П.Т. Коста, Лаак Ян тер, В.К. Хофсті. Диспозиційний (disposition - схильність) напрям - це підхід до трактування особистості, що виділяє стійкі якості (риси особистості), які забезпечують постійність поведінки в часі й у різних ситуаціях. В основі цього підходу покладено дві головні ідеї: 1) для людей характерні стабільність у вчинках, думках, емоціях, незалежно від подій, плину часу, життєвого досвіду; 2) не існує людей повністю ідентичних за своєю природою.

Цей підхід побудовано на постулатах і роботах Г.У. Олпорта, який вважається його основоположником, Х. Одберта, У. Нормана, Д.В. Фіске, Е.К. Тьюпеса, Р.К. Крістела, Г.Ю. Айзенка, Л.Р. Голдберга, Р.Б. Кеттелла, П.Т. Коста й Р.Р. МакКрея, котрі стверджували, що особистість являє собою унікальне та індивідуальне поєднання рис. При цьому більшість дослідників рису розуміють як фундаментальну одиницю особистості, яка являє собою узагальнену дискозицію (схильність) реагувати певним чином (Первин, 2000: 287).

До появи п'ятифакторної моделі, основні дискусії в межах диспозиційного напряму зводилися до обговорення питань про необхідну кількість рис для опису особистості, про перевагу конструктів - риси або типів. Так, згідно з поглядами Р.Б. Кеттелла, будь-яку людину можна описати в поєднанні 16 базових рис, а за Г.Ю. Айзенком - у співвідношенні трьох базових типів (Первин, 2000). Створення Великої п'ятірки є значним кроком у напрямі досягнення консенсусу серед персонологів диспозиційного напряму.

Прихильники п'ятифакторної моделі особистості різними способами намагалися її верифікувати. Однак усі вони одностайні в думці, що п'ятифакторна модель отримує підтвердження з трьох основних джерел:

1) із факторного аналізу величезної кількості позначень рис, котрі трапляються в природній мові;

2) із зв'язку опитувальників для визначення рис особистості з іншими опитувальниками та оцінками сторонніх спостерігачів;

3) з аналізу генетичних (спадкових) впливів на особистість (Шмелев, 2002; Cattel 1970; Costa, 1992).

Перший напрям досліджень ґрунтується на психолінгвістичній гіпотезі, згідно з якою в мові наявні слова для опису найбільш значу - щих особистісних характеристик (Первин, 2000). Процедура дослідження в межах психолінгвістичного підходу полягає в оцінюванні респондентами себе або інших людей за широким колом особистісних характеристик, ретельно відібраними експертами зі словника. Отримані оцінки факторизуються задля визначення груп спільно-варіюючих рис.

У результаті таких досліджень виявилося, що перелік значущих особистісних характеристик має свої обмеження й групується в певну кількість факторів. Перші спроби верифікації п'ятифакторної моделі належать двом американським військовим психологам - Е.К. Тьюпесу та Р.К. Крістелу (Tupes, 1992). Вони поставили собі за мету провести кореляцію й піддати факторному аналізу зв'язок між прикметниками рейтингових шкал Р. Б. Кеттелла та виявити таким чином фундаментальні параметри особистості.

Першим хто намагався теоретично верифікувати цю модель особистості, був У.Т. Норман. Він подав перелік дескрипторів рис, які, використовуються для оцінки поведінки, і піддав їх факторному аналізу, що дало змогу виявити основні параметри особистості. Ним представлено 1431 термін, які розділено на 75 кластерів відповідно до факторів Е. К. Тьюпеса й Р.К. Крістела (Tupes, 1992). У.Т. Норман уперше називає п'ять факторів екстраверсією, доброзичливістю, сумлінністю, емоційною стабільністю та культурою.

Подібні п'ятифакторні рішення простежено в багатьох дослідженнях, проведених різними вченими, зокрема О. Джоном, А. Англейтнером, Д. Дігманом й ін. (Первин, 2000:291).

Ера Великої п'ятірки починається з роботи Л.Р. Голдберга, де вперше з'являється сам термін (Big Five (B5)). Л.Р. Голдберг, услід за попередніми авторами, використовує списки прикметників, передбачаючи, що мова є вичерпним носієм особистісної мінливості людини. У 1992 р. Л.Р. Голдберг опублікував стійку п'ятифакторну модель особистості, засновану на прикметниках (Hofstee, 1992: 146-163).

Результати численних досліджень як лонгітюдного, так і крос-культурного характеру дали підставу П. Коста і Р. МакКрею виокремити п'ять базових факторів (типів), які об'єднують 30 базових рис (Costa,1992). Базовими факторами стали нейротизм, екстраверсія, відкритість досвіду, доброзичливість, свідомість.

Формулювання мети та завдань статті. Мета дослідження - вивчення рівня узагальнення п'ятифакторної моделі П. Коста й Р. Мак-Крея щодо скрізного біполярного переліку Л.Р. Голдберга та факторних теорій Г.Ю. Айзенка й Р.Б. Кеттелла, за допомогою виявлення взаємозв'язків між шкалами опитувальників. До завдань цієї розвідки належать, по-перше, виявлення основних шляхів емпіричної верифікації диспозиційних теорій; по-друге, емпіричне дослідження рис особистості за допомогою українськомовних опитувальників.

Методи та методики. Вибірку емпіричного дослідження становили студенти Ш-ІУ курсів факультету початкової освіти і фізичної культури Луцького педагогічного коледжу. Вік респондентів - 1921 рік. Загальна їх кількість - 105 осіб.

Як діагностичний інструментарій у цьому досліджені використано персональний опитувальник Г.Ю. Айзенка (ЕРQ) (Айзенк, 1972), багатофакторний особистісний опитувальник Р.Б. Кеттела (16 РF) (форма С) (Капустина, 2006), п'ятифакторний особистісний опитувальник Р.Р. МакКрея і П.Т. Коста (ЫЕО-Р1-Я), скрізний біполярний опитувальник Л.Р. Голдберга В5) (Лаак, 2003).

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Статистична обробка здійснювалася за допомогою кореляційного аналізу. Щодо кількості вибірки дослідження значущими є показники, які перевищують г=0,254. Розрахунок коефіцієнтів кореляції дав змогу виявити наявність до 20 статистично значущих взаємозв'язків між шкалами опитувальників Г.Ю. Айзенка, Р.Б. Кеттелла, Л.Р. Голдберга й параметрами №О-РІ-Я. Взаємозв'язки між шкалами методик набувають як позитивного, так і негативного характеру, коли низькі показники одного параметра відповідають високим показникам іншого. Найбільшу чисельність кореляцій спостерігаємо за шкалою нейротизму (х=20) і її підшкалами (пх=68). До середнього рівня відносимо шкалу свідомості (х=7) (пх=26), екстраверсії (х=6) (пх=17). Найменше число кореляцій виявлено за шкалами доброзичливості (х=4) (пх=13) і відкритості досвіду (х=3) (пх=17). Очікувалося, що шкала екстраверсії матиме більшу кількість значущих взаємозв'язків, адже використані методики включають цей конструкт. Отриманий результат може свідчити про те, що автори вкладали різний зміст у це поняття, або ж він викликаний спотворенням перекладу.

Для того щоб побачити, яка з методик має найтісніший взаємозв'язок з опитувальником КЕО-РІ-Я, отриману кількість кореляцій за кожною методикою поділено на чисельність шкал, яку вона містить.

Відсоткове співвідношення кількості статистично значущих взаємозв'язків представлено на рис. 1.

Рис. 1. Відсоткове співвідношення кількості статистично значущих взаємозв'язків показників методик О-РІ з ЕРQ, 16 РF, В5

Найбільше статистично значущих показників кореляції між методикою NEO-PІ-R і ЕРQ (х=49 %). Це може бути зумовлено кількістю шкал, які містить цей опитувальник (х=3), і тим, що виділені Г.Ю. Айзенком фактори є складниками всіх використовуваних нами методик. Стосовно методики Р. Б. Кеттелла (х=27 %), котра містить 17 шкал, і скрізного переліку Л. Р. Голдберга, що складається із 30 шкал, то результати кореляції майже однакові.

Виявлений кореляційний зв'язок між конструктами NEO-PІ-R і конкретними шкалами ЕРQ, 16 РF, В5 представлений у табл. 1-4.

Таблиця 1 Кореляційний зв'язок між шкалою екстраверсії методики NЈ0-1 зі шкалами методик ЕРQ, 16 РF, В5