Історія психодіагностики у колишньому СРСР і Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія психодіагностики у колишньому СРСР і Україні

психодіагностика союз радянський виготський

У розвитку психодіагностики в СРСР можна виділити два періоди. Перший варто віднести до початку 20-х - середини 30-х рр. Це роки масового застосування тестів у народній освіті, профвідборі й профорієнтації. Для тодішнього рівня розвитку психодіагностики в СРСР характерним є широке запозичення закордонних тестів. Створювалися й власні методики. У ці роки в області психодіагностики плідно працювали М.С. Бершнтейн, М.Я. Басов, П.П. Блонскій, С.Г. Геллерштейн, Н.Д. Левітов, Г.І. Россолімо, Ф.Е. Рибаков, А.М. Мандирка, М.Ю. Сиркін, І.П. Шпільрейн, А.М. Шуберт й ін. Книга Григорія Івановича Россолімо «Психологічні профілі» (видана ще в дореволюційній Росії у 1908 р.) містила новаторський для того часу підхід, а саме, в ній був запропонований тест, що складався з 11 субтестів для діагностики структури особистості й загальних здатностей. Була 4 розроблена графічна форма відбиття результатів. «Профілі» одержали високу оцінку наукової громадськості, були переведені на кілька мов. Не менш видатний психіатр і психолог Ф.Е. Рибаков розробив тест для визначення рівня розвитку просторової уяви. «Фігури Рибакова» стали швидко відомі у світі, за їхньою подобою створювалися численні тести, що використовуються й у цей час, наприклад, тест інтелекту Р.Мейлі. На Україні публікують свої новаторські дослідження А.М. Мандирка й М.Ю. Сиркін. Основна увага в їхніх роботах приділяється теоретичним аспектам прикладної статистики в психологічному тестуванні (Мандирка, 1931), а також критеріям точності тестових випробувань і сполученості одержуваних даних із соціальними факторами (Сиркін, 1929). Слід зазначити внесок Л.С. Виготського, а саме його роботу «Діагностика розвитку й педагогічна клініка важкого дитинства» (1936).У ній було розроблене вчення про психологічний діагноз, його особливостях і етапах. Постановою ЦК ВКП(б) в оригіналі: «О педологических извращениях в системе наркомпроссов» (1936), була накладена повна заборона на застосування безглуздих (як там відзначалося) тестів. Як пише з цього приводу Л.Ф.Бурлачук (цитування, с. 87-88): «Як видно, один з найбільш тяжких докорів на адресу тестів був в тому, що за їхньою допомогою все більшу і більшу кількість дітей відносили до розумово відсталих. Як же реально було діло з інтелектуальним розвитком підростаючого покоління на той час? В діагностичних обстеженнях, проведених у 1920-ті роки булі отримані дані щодо існування національних і соціальних відмінностей в рівні інтелектуального розвитку дітей. Широко відомими стали дослідження інтелекту дітей в Узбекистані. Було з'ясовано, що рівень інтелекту узбецьких дітей, у порівнянні з руськими та українськими учнями, значно нижчий. Причини інтелектуального відставання цих дітей вбачались в тяжких соціально-побутових умовах, особливостях фізіологічного розвитку. Не лише середньоазійські діти, але й діти слов'янського пролетаріату і селян виявилися такими, що мають низький інтелект. Відповідні обстеження кінця 1920-х років показали, що IQ радянських учнів в середньому на 7% нижче, ніж американських школярів. При цьому IQ дітей службовців був більш високим, ніж у дітей робочих, а найбільш низький - у дітей селян. Соціальні розбіжності в інтелекті між дітьми робочих і службовців носили стійкий характер. Якщо к цьому додати дослідження дорослих, де у вихідців з робоче-селянського середовища також відмічався невисокий IQ, і дані про те, що обдарована інтелігенція виявлялася родом із дворянства, духовенства і купецтва, тоді нескладно уявите собі ідеологічну реакцію класу-переможця на такі дослідження». «Виступаючи на І Загальносоюзному педологічному з'їзді (1927), К.Н.Корнілов говорив: «Дозвольте вас запитати, для чого використовують тести? Якщо все це проводиться на Заході, то інша справа все ж радянська школа, тому що в нашому житті ми зовсім не цінуємо чинника інтелекту так високо, як на Заході. Інтелектуально обдарована людина у нас не означає: придатна до життя». «Психологічні тести стають непотрібними, більше того, шкідливими тоді, коли суспільством (або від його імені) знайдені якісь відмінні від наукових критерії, що визначають, наприклад, здатність його членів до тієї або іншої діяльності. В якості таких критеріїв може виступати приналежність до певного класу, партії, особистісна відданість лідеру, конфронтація з владою (або її відсутність) в минулому тощо» (кінець цитування). 5 В 30-і роки багато психологів, що займалися психодіагностикою, безвісти зникли, багато хто були знищені: трагічним прикладом може слугувати доля І.Н.Шпильрейна, розстріляного в 1937 році. Його дослідження були присвячені вивченню професій, наукової організації праці, розробці методик відбору для Червоної армії. У ті часи тести не інакше як з епітетом «буржуазні» не називалися. Знадобилося близько 40 років, щоб психодіагностичні дослідження були відновлені у своїх правах. Якісний, клінічний, індивідуальний підхід до аналізу індивідуальних відмінностей людей або обов'язкова наявність психофізіологічних корелятів для доказу цих відмінностей, призводили до того, що психологія відривалася від практики, де в умовах ліміту часу, без спеціальних лабораторних умов, цей складний аналіз був нездійсненний. У період, що передував «дозволу на тести» слід особливо зазначити внесок Ленінградської психологічної школи. Завдяки ініціативі лідера ленінградських психологів Б.Г.Ананьєва тести починають відігравати активну роль у психологічних дослідженнях. Під керівництвом Ананьєва був початий і здійснений грандіозний проект комплексного вивчення людини, що потребував залучення тестів інтелекту, особистісних опитувальників і багатьох інших маловідомих тодішнім психологам психодіагностичних інструментів. Слід зазначити також внесок Бехтеревського Ленінградського психоневрологічного інституту, де також були адаптовані найвідоміші закордонні методики й проведені за їхньою допомогою серйозні дослідження. Наприкінці 60-х рр. (час хрущовської відлиги) відбувається нова «легітимізація» тестів. Починається другий період розвитку вітчизняної психодіагностики, відзначений бурхливими дискусіями про місце її в системі психологічного знання, принципах і методах, про відношення до закордонного досвіду. На цьому етапі були видані вітчизняні монографії і підручники з психодіагностики: К.М. Гуревич (1969, 1970, 1980), В.М. Блейхер і Л.Ф. Бурлачук (1978), Л.Ф.Бурлачук (1979), О.Т. Соколова (1980), М.М. Кабанов, А.Є. Лічко й В.М. Смірнов (1983), Б.В.Кулагін (1984), В.М. Мельніков і Л.Т. Ямпольский (1985), О.О. Бодалев й В.В. Столін (1987) та інші. В 80-90-х роках психодіагностика продовжує розвиватися - переводяться перші книги по конструюванню тестів (А. Анатази, П. Клайн), з'являються нові підручники: О. Г. Шмельов, Л.Ф.Бурлачук, К.М.Гуревич, розробляються оригінальні методики: А.Є. Лічко, В.М.Мельников, Л.Т.Ямпольский, М.К.Акімова, В.В. Столін, О. Кроник та ін. У Санкт-Петербурзі відкрита організація ИМАТОН, що займається професійний видавництвом тестів (замість кустарного), проведенням курсів і конференцій з психодіагностики, аналогічні організації відкриваються в Києві, Ярославлі, Москві та інших містах СНД. І останнє. Справедливості раді варто відмітити, що гоніння на адресу психологічної діагностики й тестів виникали не тільки в колишньому СРСР (де них підтримували своєю 6 критикою такі відомі психологи як К.Н. Корнілов, М.Г. Ярошевський, А.В. Петровський, О.М.Леонтьєв, О.Р. Лурія, Б.М. Теплов, В.Д. Небиліцин, В.М. Русалов, Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн), але й за рубежем. Проте замість того, щоб заборонити тести (як це було зроблено в СРСР - перефразую висловлювання «класика» - «немає тестів - немає проблеми»), в західній психології були проаналізовані причини критики на адресу психологічного тестування. Зокрема С. Брім навіть провів факторний аналіз особистісних рис критиків психодіагностичного метода! В результаті його роботи та досліджень інших вчених були названі декілька джерел критики на адресу тестів, які ми пропонуємо для ознайомлення. Перше джерело С. Брім бачить в особистісному портреті критиків, в числі яких частіше інших опиняються ті, хто не схильний до самопізнання та інтроспекції, авторитарний у міжособистісних відносинах, нетерплячий до думки інших і виступає против будь-яких соціальних змін. Такі люди як правило в США належать до правих політичних груп, що вимагають заборони тестів. Друге джерело С. Брім бачить в системі соціальних цінностей, яка має своє коріння у відношенні до питань рівності людей. Якщо в суспільстві схвалюється принцип відкритої рівності його членів, тоді в кожному поколінні на передові позиції повинні висуватися найбільш талановиті люди. В такому суспільстві кожен повинен мати можливість внести свій внесок у відповідності до власних здібностей. Останні мають бути оцінені, і тому орієнтація на цей принцип створює сприятливе відношення до тестів. Третє джерело, на думку Р. Кеттелла, є наслідком емоційного і сентиментального відношення людей естетичного і нарцисічного типу, які чинять спротив будь-яким спробам представити «унікальну, художню особистість» у вигляді формул та кількісних коефіціентів. Четверте джерело критики є науковим, його, до речі, часто здійснюють самі психологіпсиходіагности, і воно стосується тих недоліків тестового методу, які реально існують. Їх мивже назвали на початку цієї лекції в питанні «сучасні проблеми психодіагностики». Історія світової психодіагностики (і української, як її частини) продовжується і потребує залучення нових кваліфікованих і творчих фахівців, нових ідей та інструментів. Нові психодіагностичні методики і дослідження публікуються в журналах: «Психологическая диагностика», «Практична психологія та соціальна робота», «Psychometrica», «Intelligence», «Journal of Personality Assessment» і т.п.

Размещено на Allbest.ru