Емоційне вигорання особистості в контексті депривованої психогенези

Размещено на http://www.allbest.ru/

Емоційне вигорання особистості в контексті депривованої психогенези

Д.Т. Гошовська, Я.О. Гошовський

У статті висвітлено основні підходи до розуміння змістово-функціональної суті феномену емоційного вигорання та депривації. Проаналізовано основні наукові підходи до проблеми психоемоційного вигорання особистості в ситуації різновидових обмежень. Розкрито сутнісні ознаки психоемоційного вигорання в контексті специфіки особистісного розвитку депривованого підлітка.

Відзначено негативну й гальмівну роль деприваційних обмежень на за- гальноособистісний розвиток дітей, позбавлених сімейної опіки. Наголошено, що якраз різнотипна психічна депривація, яка культивується в навчально- виховних закладах закритого типу, чи не найбільшою мірою сповільнює перебіг особистісної психогенези, забарвлюючи її дискомфортними й девіантними сегментами.

Виокремлено, що інституційна депривація - це соціально-екзи- стенційний факт надзвичайної важливості, адже набуває ознак перманентної особистісної кризи і дисфункції та, по суті, завжди є викликом нормальній еволюції й онтогенезу людини як психосоціальної істоти. Відзначено, що своєю глибиною і потужністю інституційна депривація загрожує повноцінному розвитку на всіх рівнях, призводячи до своєрідної інволюції - соціального аут-сайдерства.

Констатовано, що внаслідок переживання деприваційного синдрому в дитячому інтернатному закладі відбувається зниження загальної вітальної стійкості та рівня психосоціальної збалансованості вихованця, а процес його становлення характеризується звуженням комунікативної активності, психоемоційною фрагментарністю й тенденціями до соціальної аутизації, астенії, депресії тощо. Усе це призводить до психоемоційного вигорання. Діти, позбавлені сімейної опіки, перебуваючи в режимі депривації, зазнають численних соціально- психологічних негараздів і деструкцій, а їхня повсякденна життєдіяльність затьмарюється різновидовими обмеженнями розвитку, що вражають базові конструкти психоструктури й негативно впливають на власний біодромальний досвід кожної дитини. Брак сімейної взаємодії, недостатність сенсорної стимуляції, обмеженість та одноманітність життєвих умов дитини в установі інтернатного типу мають велике значення, однак не фатальні, тому за активного й цілеспрямованого фахового ревіталізаційного (психореабілітаційного, психо- корекційного, рекреаційного та ін.) впливу можливі «компенсаторні успіхи» або й значні та позитивні особистісні просоціальні зрушення. Розкрито специфіку залучення ресоціалізаційних зусиль для надання психореабілітаційної допомоги особистості, яка перебуває в режимі психоемоційного вигорання й різновидової депривації.

Ключові слова: розвиток, психогенеза, депривація, психоемоційне вигорання, сімейна депривація, комунікативна депривація, депривовані підлітки, медіально-рефлексійний тренінговий підхід, ревіталізація.

The Emotional Burnout of a Personality in the Context of Deprived Psychogenesis

Hoshovska D. T., Hoshovskyi Ya. O.

The article highlights the main approaches to understanding the content and functional essence of the phenomenon of deprivation. Basic scientific approaches to the problem of the psychological emotional burnout of personality in the situation of different limitations have been analysed. The essence signs of the psychological emotional burn out in the context of specific of personality development of deprived teenager have been exposed.

The negative and inhibitory role of deprivation limits on general personality development of family care deprived children is marked out. It is emphasized, that the different types mental deprivation, which is cultivated at teaching and educational establishments of closed type, to the most extent retards personal psychogenesis progress, staining it by discomfortable and deviant segments. It is outlined, that institutional deprivation is socio-existential fact of the utmost importance, because acquires features of permanent personal crisis and disfunction and, in fact, is always challenge for normal evolution and ontogenesis of human as psychosocial being. It is noted, that by its depth and power, institutional deprivation threatens the entire development at all levels, leading to specific involution - social outsider.

It is stated, that as result of deprivation syndrome experience in children boarding school, decrease in general vital stability and level of psychosocial balance of pupil is happening, and the process of its formation is characterized by narrowing of communicative activity, psychoemotional fragmentation and tendencies to social autism, asthenia, depression, etc. All of this results in the psychological emotional burning down. Family care deprived children, staying in deprivation mode, undergo multiple social and psychological problems and destructions, and their everyday life activity is obscured by different types of development limits, affecting the basic constructs of psychostructure and negatively influence on biodrome self-experience of every child. Lack of family interaction, insufficient sensory stimulation, limitation and monotony of living conditions of child in boarding type institutions are very important, but they are not fatal, because active and targeted professional revitalization (psycho-rehabilitation, psycho-correction, recreation and other effects), “compensatory successes” or also significant and positive personality on social changes are possible. The specific of involving of resocialisation efforts is exposed for the grant on рsychological rehabilitation help of personality, which is in the mode of psychological emotional burnout and of different deprivation.

Keywords: development, psychogenesis, deprivation, psychological emotional burnout, domestic deprivation, communicative deprivation, deprived teenagers, medial-reflection training, revitalization.

Эмоциональное выгорание в контексте депривированного психогенезиса

Гошовская Д.Т., Гошовский Я.А.

В статье отражены основные подходы к пониманию смыслово-функциональной сути феномена эмоционального выгорания и депривации. Проанализированы основные научные подходы к проблеме психоэмоционального выгорания личности в ситуации разновидовых ограничений. Раскрыты сущностные признаки психоэмоционального выгорания в контексте специфики личностного развития депривированного подростка.

Отмечена негативная роль депривационных ограничений на общеличностное развитие детей, лишенных семейного попечительства. Отмечено, что как раз разнотипная психическая депривация, которая культивируется в учебновоспитательных заведениях закрытого типа, значительным образом замедляет ход личностного психогенезиса, окрашивая его дискомфортными и девиантными сегментами. Выделено, что институционная депривация является социально- экзистенциональным фактом чрезвычайной важности, ведь приобретает признаки перманентного личностного кризиса и дисфункции и, по существу, всегда является вызовом нормальной эволюции и онтогенезу человека как психосоциального существа. Отмечено, что своей глубиной и негативностью институционная депривация угрожает полноценному развитию на всех уровнях, приводя к своеобразной инволюции - социальному аутсайдерству. Констатировано, что в результате переживания депривационного синдрома в детском интернатном заведении происходит снижение общей витальной стойкости и уровня психосоциальной сбалансированности воспитанника, а процесс его становления характеризуется сужением коммуникативной активности, психоэмоциональной фрагментарностью и тенденциями к социальной аутизации, астении, депрессии и тому подобное. Все это приводит к психоэмоциональному выгоранию. Дети, лишенные семейного попечительства, находясь в режиме депривации, испытывают многочисленные социально-психологические неурядицы и деструкции, а их повседневная жизнедеятельность затмевается разновидовыми ограничениями развития, которые поражают базовые конструкты психоструктуры и отрицательно влияют на собственный биодромальный опыт каждого ребенка. Нехватка семейного взаимодействия, недостаточность сенсорной стимуляции, ограниченность и однообразие жизненных условий ребенка в учреждении интернатного типа имеют большое значение, однако не являются фатальными, поскольку благодаря активному и целеустремленному профессиональному ревитализационному (психореабилитационному, психокоррекционному, рекреационному и др.) влиянию возможны «компенсаторные успехи» и значительные позитивные личностные просоциальные изменения. Раскрыта специфика задействования ресоциализационных усилий для предоставления психореабилитационной помощи личности, которая находится в режиме психоэмоционального выгорания и разновидовой депривации.

Ключевые слова: развитие, психогенезис, депривация, психоэмоциональное выгорание, семейная депривация, коммуникативная депривация, деприви-рованные подростки, медиально-рефлексионный треннинговый подход, ревитализация.

психоемоційний феномен вигорання

Постановка наукової проблеми та її значення. На зламі тися-чоліть у складних умовах глобальних трансформацій людської спільноти особливої актуальності набуває проблемогенний спектр, зумовлений потребою сцієнтичного осмислення біо-, соціо- та психогенези людини. Пошук подальших шляхів розвитку людини як біосоціальної істоти, що існує в загроженому екологічними, політичними, економічними, ментальними та іншими чинниками світі, висувається в ранг найактуальніших завдань для всіх галузей наукового знання. Спроби футурологічного віднайдення можливих сценаріїв особистісного виживання в умовах імовірних кліматичних та геополітичних ката- клізмів мимоволі впираються в основну дефініцію - «генеза», тобто у встановлення як біологічних (генетика, генотип), так і соціальних (розвиток, прогрес) потенціалів людини, спроможної протистояти таким надскладним викликам часу й рухатися далі у планетарному хронотопі.

Безперечно, саме розвиток як двоєдиний еволюційно-інволюційний феномен - це основний спосіб існування людини впродовж біодро- мального шляху, а її особистісний рух до свободи, самоздійснення та самоактуалізації як універсального суб'єкта вільної, творчої діяльності складає ключовий сенс індивідуальної екзистенції. Звичайно, особистість, що розвивається в деприваційній системі, у режимі перманентних різнотипних обмежень для повноцінного життєісну- вання, зазнає істотних ускладнень і потребує нагальної та кваліфікованої медико-психолого-педагогічної допомоги, адже постійно перебуває в кризовій, помежовій, лімінальній ситуації. На наш погляд, депривований розвиток відрізняється певною специфікою етіопато- генезу і феноменологічних проявів, тому його слід розглядати в контексті таких основних психологічних синдромів, як недорозвинений, затриманий, асинхронний, іррегулярний, пошкоджений та інший розвиток. Базовим критерієм депривованого розвитку потрібно вва-жати насамперед іррегулярність або атиповість розвитку, які є, по суті, свідченням психічного дизонтогенезу (а звідси й неповносправ- ного онтогенезу, девіантного патогенезу, нереалізованого ортоге-незу, кривавого історіогенезу тощо). Вважаємо, що виокремлення депривованого розвитку в самостійну групу психологічних синдромів дасть змогу, наприклад, не лише позначити критерії діагностики дітей - вихованців інтернатних закладів закритого типу, які потребують спеціального психолого-педагогічного та медико-соціального супроводу, а й здійснити разом із симптомологічною діагностикою етіо- патогенетичне вивчення, що допоможе визначити основні підходи до комплексної ревіталізаційної (психореабілітаційної, рекреаційної, ре- соціалізаційної) роботи з людьми, ураженими різновидовою депри- вацією.

Серед різноманітних соціально-психологічних детермінант, які блокують генезу особистості, істотну роль відіграють психофізична втома й виснаження, зокрема у варіанті емоційного вигорання. Пер-манентне й прогресуюче порушення збалансованості психострук- турних компонентів особистості, постійний стан невпевненості й порушеної рівноваги стимулює нервово-психічні дисфункції організму на психофізичному та соціальному рівнях самореалізації, призво- дячи до складних психоемоційних розладів, насамперед до афективного виснаження, емоційного вигорання. По суті, відбувається болісна дихотомія свідомості, коли внутрішні й зовнішні проблеми здійснюють гнітючий, дисгармонійний вплив на повсякденне буття та постійно переважають над внутрішніми й зовнішніми психоенерге- тичними ресурсами людини, порушуючи її нормальну життєву активність. Нервово-психічна розбалансованість стимулює людину до емоційного вигорання й гальмівним чином впливає на особистісну генезу, забарвлюючи її дискомфортними сегментами [1; 2; 6; 8; 9]. Отже, науково-психологічний аналіз емоційного вигорання в контексті депривованої особистісної психогенези видається актуальним та потрібним дослідницьким завданням.

Мета і завдання статті полягають у висвітленні специфіки емо-ційного вигорання особистості в умовах різновидової депривації.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Окреслене тематичне коло ми вивчаємо крізь призму ревіталізаційного підходу до специфіки життєдіяльності депривованої особистості [4; 5; 8]. Наукове вивчення сучасних підходів до ревіталізації як антидеприваційного комплексу заходів і поновного стилю життя (як набуття передусім здорового просоціального способу життя) має ґрунтуватися на врахуванні засад- ничих філософсько-психологічних принципів, які обґрунтовують теоретико-методологічні основи функціонування цього складного й багатоаспектного феномену. У дослідницьких підходах до ревіта- лізації депривованої особистості ми обрали генетично-психологічні медіально-рефлексійні технології, семантика яких передбачає насамперед культивування в людини психології «генезисного саморуху» (М. Алексєєва, Л. Божович, Ж. Вірна, Л. Виготський, В. Давидов, Г. Костюк, С. Максименко, Т. Щербан та ін.) [8]. Функціональна семантика синдрому вигорання зводиться до констатації того, що це багатовимірний феномен, який синтезує набір негативних психічних переживань, фізичного, емоційного та розумового знесилення від тривалої напруги, пов'язаної з міжособистісними стосунками, що супроводжуються емоційною насиченістю та когнітивною ускладненістю. Більшість дослідників синдрому емоційного вигорання відзначають насамперед істотну деформацію емоційної сфери особистості (В. Бойко, І. Брецко, Т. Большакова, Н. Водоп'янова, К. Маслач, В. Орел, О. Романова, Т. Форманюк та ін.). Інтерпретаційне тло ознак і симптомів синдрому емоційного вигорання особистості дуже широке: від звичайної втоми й зайвої та надмірної емоційної напруженості впродовж певного відтинку життєдіяльності - до стану глибокої невротизації, фрустрації, екзистенційного відчаю та порожнечі, відчуття марності й безглуздості життя (Л. Варава, Ж. Вірна, С. Волканев- ський, С. Максименко, К. Маслач, Т. Ронгінська). Істотним змінам піддається ціннісно-смислова сфера особистості (спостерігаються криза цінностей, відсутність душевного комфорту, внутрішньоосо- бистісний конфлікт, утрата сенсу життя, переживання самотності, залежність від роботи, розчарування в життєвих ідеалах) [1; 2; 5; 8; 9]. Синдром емоційного вигорання особистості різнобічно досліджено в цілій низці праць зарубіжних і вітчизняних науковців (А. Василенко, І. Ващенко, С. Джексон, Е. Зеєр, Л. Карамушка, Т. Кириленко, М. Ле- вітов, С. Максименко, К. Маслач, О. Саннікова та ін.). Визначальним дослідницьким ракурсом обрано здебільшого фахові ознаки й специфіку його прояву в представників різних професій - педагогів (В. Кан-Калик, Ю. Кулюткін, Н. Побірченко, Г. Сухобська, Н. Чепелє- ва, В. Чернобровкін, Т. Форманюк та ін), працівників міліції (І. Ващенко, З. Кісіль, Л. Леженіна та ін.), спортсменів (К. Гренліф, В. Клименко, Г. Ложкін та ін.), працівників медичних закладів (К. Маслач, П. Бланк, В. Шуфелі та ін.), соціальних працівників (Дж. Грінберг,

О. Полуніна, Б. Содерфельдт, М. Содерфельдт та ін.) [2; 3; 5; 7-9].

Вочевидь, найдетальніше здійснено різновекторний аналіз син-дрому емоційного вигорання в працях В. Бойка, а методологічно най- практичнішою вважається розроблена ним диференційна шкала, що класифікує симптоми, які супроводжують різні компоненти професійного вигорання. Перший компонент - напруження - характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю. Він проявляється у таких симптомах: 1) переживання психотравмувальних обставин - людина сприймає умови роботи та професійні міжособистісні стосунки як психотравмувальні;

2) незадоволеність собою - незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом; 3) загнаність у кут - відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність загалом; 4) тривога й депресія - розвиток тривожності в професійній діяльності, підвищення нервозності, депресивні настрої. Другий компонент - резистенція - характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою. На такому фоні будь-яке емоційне залучення до професійних справ і комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми, що проявляється в таких симптомах, як: 1) неадекватне вибіркове емоційне реагування - неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки; 2) емоційно-моральна дезорієнтація - розвиток байдужості в професійних стосунках; 3) розширення сфери економії емоцій - емоційна замкнутість, відчуження, бажання припинити будь-які комунікації; 4) редукція професійних обов'язків - згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов'язків. Третій компонент - виснаження - характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень. Це проявляється в таких основних симптомах, як: 1) емоційний дефіцит - розвиток емоційної нечутливості на фоні перевиснаження, мінімізація емоційного внеску в роботу, автоматизм, спустошення людини під час виконання професійних обов'язків; 2) емоційне відчуження - створення захисного бар'єра в професійних комунікаціях;

3) особистісне відчуження (деперсоналізація) - порушення професійних стосунків, розвиток цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися в процесі виконання професійних обов'язків, та до професійної діяльності загалом; 4) психосоматичні та психовегетативні порушення - погіршання фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень, як розлади сну, головний біль, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо [1].

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре-зультатів дослідження. У контексті розвитку людини як певної по-ступальності змін і подій для такого складного особистісного утво-рення, як емоційне вигорання характерний насамперед фазовий характер. Традиційно виокремлюють такі основні фази: 1) попере-джувальна фаза: а) надмірна участь (надмірна активність, почуття незамінності, відмова від потреб, не пов'язаних із безпосередньою діяльністю, витіснення невдач і розчарувань, обмеження соціальних контактів); б) виснаження (почуття втоми, безсоння, загроза нещас-них випадків); 2) зниження рівня власної участі: а) щодо друзів, співробітників, пацієнтів та ін. (втрата позитивного сприйняття колег, перехід від допомоги до нагляду і контролю, приписування провини за власні невдачі іншим людям, часті прояви байдужого й негуманного підходу до людей); б) щодо іншого оточення (відсутність емпатії, цинічні оцінки, байдужість); в) щодо професійної діяльності (небажання виконувати свої обов'язки, штучне продовження перерв у роботі, запізнення, акцент на матеріальному аспекті при одночасному незадоволенні роботою); г) зростання вимог (втрата життєвого ідеалу, концентрація на власних потребах, відчуття, що інші люди використовують тебе, заздрість); 3) емоційні реакції: а) депресивний настрій (постійне відчуття провини, зниження самооцінки, лабільність настроїв, апатія); б) агресія (захисні установки, звинувачення інших, ігнорування своєї участі в невдачах, відсутність толерантності та здатності до компромісу, підозрілість, конфлікти з оточенням); 4) фаза деструктивної поведінки: а) сфера інтелекту (зниження концентрації уваги, відсутність здатності до виконання складних завдань, ригід-ність мислення, відсутність уяви); б) мотиваційна сфера (відсутність власної ініціативи, зниження ефективності діяльності, виконання зав-дань лише відповідно до інструкції); в) емоційно-соціальна сфера (байдужість, уникнення неформальних контактів, відсутність участі в житті інших людей або надмірна прихильність до конкретної особи, уникнення співробітників, самотність, відмова від хобі); 5) психосоматичні реакції: зниження імунітету, нездатність до релаксації у вільний час, безсоння, сексуальні розлади, підвищений артеріальний тиск, тахікардія, головні болі, розлади травлення, залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю, наркотиків тощо); 6) розчарування: негативне життєве настановлення, почуття безпорадності й життєвої безглуздості, екзистенційний відчай, безвихідність, когнітивно-духовний вакуум та інші песимістичні тенденції [1-3; 6; 7; 9].

Емоційне вигорання ми досліджували в аналітичному розрізі типових психологічних станів спортсмена, зокрема у встановленні його психорегулятивних можливостей у відлагодженні психоемо-ційних станів упродовж тренувальної, змагальної та післязмагальної діяльності. Констатовано, що вигорання є вкрай складною психофізіологічною реакцією, спричиненою частими надмірними й малоефективними зусиллями спортсмена задовольнити надмірні вимоги тренування й змагання. Тому психоемоційне вигорання розглядається як власне психологічна, емоційна, а інколи і фізична «втеча» (самовтеча) від активності як відповідь на надмірний стрес чи невдоволеність результатами спортивної діяльності. Несприятливий вплив депривації (комунікативної, сенсорної, тактильної, локомоційної та ін.) на гармонійність психосвіту спортсмена проявляється у своєрідному феномені «професійно-спортивного згасання», у розбалансуванні його аксіологічних пріоритетів та спроможності долати наслідки емоційного й психофізичного виснаження та втоми [3; 8]. Ми також активно постулюємо нагальну потребу системного залучення ревіта- лізаційних зусиль у контекст протидії деприваційним обмеженням розвитку, спричиненим насамперед специфікою кризового вікового, психофізичного, соціально-статусного розвитку дітей, які пережи-вають режими різновидової (соціальної, сімейної, комунікативної, сенсорної, харчової, економічної та ін.) депривації [4; 5; 8].

Депривованим дітям уже з найперших щаблів їхнього онтогенезу апріорі притаманні ознаки невпевненості, тривожності, нетиповості, інакшості, травмогенності, що є похідними утвореннями прикрої ситуації позбавлення умов для повноцінного розвитку та задоволення їхніх власних життєвих потреб і прагнень упродовж тривалого часу. Тому, наприклад, дітям-сиротам із дитячого будинку, які не знали своїх батьків, властива здебільшого така симптоматика, як соціальне аутсайдерство, гостра потреба гіперкомпенсації відсутніх нуклеарно- сімейних відносин і благ, незрілість та мозаїчність особистісних рис і властивостей, стійка дезадаптація, підвищена агресивність і ймовірна делінквентна активність, а також цілий комплекс інших супутних девіацій, що мотивують і детермінують їхнє повсякденне життя. Депривованим підліткам порівняно з однолітками притаманні якраз депресивні модальності та наслідки різновидових обмежень розвитку, насамперед афективно-моральна дезорієнтація, неадекватне емоційне вибіркове реагування, розпорошення сфери економії емоцій і редукція повсякденних обов'язків, психосоматичні та вегетативні порушення тощо [5; 7; 8]. Психоемоційні травми як типові наслідки ранньої різновидововї депривації стають на перепоні особистісним інтенціям дітей до самореалізації та слугують найтиповішою мотива-ційною спонукою до «сублімаційного» виміщування проблем та негараздів у варіанті вербальної або фізичної агресії щодо інших у мікрокліматі міжособистісних взаємин освітнього закладу інтернат-ного типу.

Надання ефективної медико-психолого-педагогічної допомоги депривованим людям найоптимальніше має відбуватись із застосуванням цілісного й конвергентного підходу до їхньої різнобічної реві- талізації.

Ми виходимо з позицій, згідно з якими основною ревіталізацій- ною (соціорекреаційною, психореабілітаційною) лінією в контексті генетичної медіально-рефлексійної технології мають стати гуманні інтенсивні практики, спрямовані на медіацію як примирення, подо-лання базального конфлікту депривованої людини («я не така, як інші - суспільство винувате мені») та зорієнтовану на зняття екзистенційної напруги і фрустраційних синдромів, а також культивування просо- ціального й оптимістичного адекватного самоприйняття та самооці- нювання, створення умов для відчуття психосоціальної захищеності й самореалізованості.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Безперечно, найпотужніший депривуючий мегафактор емоційного вигорання - трансформаційні умови нашого соціуму, зокрема накопичення в масовій свідомості фрустраційно-депресивних модальностей, активізація негативного тиску соціально-економічних та міжособистісних стресо- генів, спричиняють спалахи невротичних розладів, які впливають на життєдіяльність особистості, пронизуючи її нестабільністю й дратівливістю, тривожністю й агресивністю. Блокування базових екзистен- ційних потреб у вільній та партнерській сімейній комунікації, у контактах з іншими людьми, неперервне відчуття фрустрації, меншовартості, знехтуваності й занедбаності, обмеження рівня домагань, хиби самоакцептації та проблеми побудови адекватного образу Я і збалансованої Я-концепції, а також цілий спектр інших деприваційних соціально-психологічних чинників призводять до психоемоційного виснаження та розладів на багатьох рівнях міжособистісної взаємодії в дітей, позбавлених батьківської опіки. Це особливо гостро й травмогенно впливає на самосвідомість, ускладнює й забарвлює девіантними модальностями їхню соціо- та психогенезу. Діти, позбавлені сімейної опіки, перебуваючи в режимі депривації, зазнають численних соціально- психологічних негараздів та деструкцій, а їхня повсякденна життєдіяльність затьмарюється різновидовими обмеженнями розвитку, що вражають базові конструкти психоструктури й негативно впливають на власний біодромальний досвід кожної дитини. Брак сімейної взаємодії, недостатність сенсорної стимуляції, обмеженість і одноманітність життєвих умов дитини в установі інтернатного типу мають велике значення, однак не фатальні, тому за активного й цілеспрямованого фахового ревіталізаційного (психореабілітаційного, психоко- рекційного, рекреаційного та ін.) впливу можливі «компенсаторні успіхи» або й значні та позитивні особистісні просоціальні зрушення. Загалом, депривованій людині в химерних парадоксах нашого сьогодення вкрай складно протистояти емоційному виснаженню й вигоранню, розплутати клубок суперечностей та віднайти семантично- функціональну нитку власного оптимального (оптимістичного) онто- й соціогенезу. Вважаємо, що якісне перекодування й ефективна оптимізація відносин депривованої/ревіталізованої особистості із суспільством - головна умова формування її позитивного ставлення до себе, а створення розвивального довкілля посприяє її просоціаль- ному рухові й самотворчості, активізує набуття зрілої ідентичності.

Перспективи подальших досліджень убачаємо в розширенні спектру крос-культурних досліджень окресленого кола проблем, а також у якомога ширшому запровадженні медіально-рефлексійних технологій у ревіталізаційний простір роботи зі знедоленими дітьми.

Література

психоемоційний феномен вигорання

1.Бойко В. В. Энергия эмоций / В. В. Бойко. - СПб. : Питер, 2004. - 474 с. Воіко V. V. Energiia emotcii [The energy of emotions] / V. V. Boyko. - SPb. : Piter, 2004. - 474 s.

2.Водопьянова Н. Е. Синдром выгорания / Н. Е. Водопьянова, Е. С. Старчен- кова. - 2-е изд. - СПб. : Питер, 2008. - 336 с.

Vodopianova N. E. Sindrom vygoraniia [Burnout Syndrome] / N. E. Vodopianova, E. S. Starchenkova. - 2-е izd. - SPb. : Piter, 2008. - 336 s.

3.Гошовська Д. Психологія спорту і фізичного виховання : навч.-метод. посіб. / Д. Гошовська. - Дрогобич : Унів. б-ка, 2006. - 128 с.

Hoshovska D. Psykhologiia sportu i fizychnoho vykhovannia : navch.-metod. posib. [Psychology of Sport and Physical Education] / D. Hoshovska. - Drohobych : Univ. b-ka, 2006. - 128 s.

4.Гошовська Д. Соціально-психологічна ревіталізація депривованих і неповно- справних дітей в освітніх закладах інтернатного типу / Д. Гошовська // Ревіталізація дітей з особливими потребами : монографія / за заг. ред. проф. Я. О. Гошовського. - Луцьк : ПП Іванюк В. П., 2013. - С. 77-104.

Hoshovska D. Sozialno-psykholohichna revitalisaziia depryvovanykh i nepovno- spravnykh ditei v osvitnikh zakladakh internatnoho typu [Psychosocial revitalization of deprived and disabled children in boarding educational establishments] / D. Hoshovska // Revitalisaziia ditei z osoblyvymy potrebamy : monografiia / za zah. red. prof. Ya. O. Hoshovskoho. - Luck : PP Ivaniuk V. P., 2013. - S. 77-104.

5.Гошовський Я. Ревіталізація психогенези депривованої особистості / Я. Го- шовський // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук. пр. Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля. - Луганськ : Ноулідж, 2014. - № 2 (34). - С. 101-108.

Hoshovskyi Ja. Revitalizaciia psykhogenezy depryvovanoi osobystosti [Revitalization psychogenesis of a deprived personality] / Ya. Hoshovskyi // Teoretychni i prykladni problemy psykhologii : zb. nauk. pr. Skhidnoukr. nac. un-tu im. V. Datya. - Luhansk : Noulidzh, 2014. - № 2 (34). - S. 101-108.

6.Орел В. Е. Структурно-функциональная организация и генезис психического выгорания : дис. ... д-ра психол. наук : 19.00.03 «Психология труда, инженерная психология, эргономика» / Орел В. Е. - Ярославль, 2005. - 449 с.

Orel V. Ye. Struktumo-funkcionalnaia organizatsiia i genesis psikhicheskogo vygoraniia : dis. ... d-ra psikhol. nauk : 19.00.03 “Psikhologiia truda, inzenernaia psikhologiia, ergonomika” [Structural and functional organization and genesis of mental burnout] / Orel V. Ye. - Yaroslavl, 2005. - 449 s.

7.Прихожан А. М. Дети без семьи / А. М. Прихожан, Н. Н. Толстых. - М. : Педагогика, 1990. - 160 с.

Prikhozhan A. M. Deti bez semii [Children without families] / A. M. Prikhozhan, N. N. Tolstykh. - M. : Pedagogika, 1990. - 160 s.

8.Ревіталізація дітей з особливими потребами : монографія / за заг. ред. проф. Я. О. Гошовського. - Луцьк : ПП Іванюк В. П., 2013. - 360 с.

Revitilisaziia ditei z osoblyvymy potrebamy : monografiia [Revitalization of children with special needs] / za zah. red. prof. Ya. O. Hoshovskoho. - Lutck : PP Ivaniuk V. P., 2013. - 360 s.

9.Ронгинская Т. И. Синдром выгорания в социальных профессиях / Т. И. Рон- гинская // Психологический журнал. - 2002. - Т. 23, № 3. - C. 85-95. Ronginskaia T. I. Sindrom vygoraniia v sotcialnykh professiiakh [Burnout Syndrome in social professions] / T. I. Ronginskaia // Psikhologicheskii zhurnal. - 2002. - Т. 23, № 3. - S. 85-95.

Размещено на Allbest.ru