Психологічний простір особистості: система психологічних факторів становлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічний простір особистості: система психологічних факторів становлення

Гаврилюк Ірина, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Анотація

У статті обґрунтовано систему психологічних факторів становлення психологічного простору особистості в межах суб'єктного, генетичного, рефлексивно-діяльнісного та еколого-психологічного підходів. Наукова позиція презентації матеріалу стосується історико-психологічного аналізу уявлень, понять, теорій і концепцій психології простору, де вимальовується загальна методологічна лінія інтерпретації від окреслення його проявів фізичного, психологічного та соціального змісту до можливості активного вибору самоствердження. Аналіз корелятів психологічного простору особистості розкриває напрями його вивчення як показника суб'єктності особистості, предмету постнекласичної психології, основи психологічного здоров'я й здатності до самореалізації та творчого самоконструювання.

Постановка наукової проблеми та її значення

Зміни сучасного суспільства різко активізували соціально-психологічні процеси, які вимагають чіткої просторово-часової організації життя. Перегляд пріоритетів в інтерпретації проблеми простору та її трансформації, як це добре демонструє сучасний стан державно-територіальної політики, зактуалізував необхідність розробки доволі нового аспекту цієї проблеми - вивчення психологічного простору як внутрішньої стабільності й безпеки, які відображені у свідомості та своїм внутрішньопсихологічним змістом є рушійною силою формування або руйнування тих чи інших моральних, ідеологічних і політичних цінностей, уключаючи політику держави, систему освіти, діяльність засобів масової інформації, події культурного життя, масові явища тощо.

Унаслідок того, що практичне застосування феноменального змісту психологічного простору особистості обмежене можливостями його операціоналізації, уважаємо доцільним перегляд науково-теоретичних позицій тлумачення цього психологічного явища.

Мета статті - теоретико-методологічна рефлексія проблеми психологічного простору в межах психологічного знання та виокремлення психологічних факторів становлення психологічного простору.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми

Розгляд зазначеної проблеми включає широкий спектр її розуміння в різних галузях науки, зокрема у філософії, педагогіці, економіці, соціології тощо, але найпотужніший блок її розгляду представлено в межах психологічних знань (К. Абульханова-Славська, І. Альтман, О. Баленко, Ж. Вірна, Е. Десі, А. Журавльов, А. Маслоу, В. Коширець, С. Максименко, Г. Мандзик, С. Нартова-Бочавер, Г. Олпорт, Ф. Перлз, К. Ріфф, О. Романова, Н. Саліхова, К. Уілбер, П. Фесенко, К. Хорні та ін.) у різноманітних категоріально-понятійних конструктах, як-от: при- ватність, особистісна автономність, збереження тілесності як форми суб'єктності, неконформність і незалежність переконань, задоволеність життям, психологічні межі тощо.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Науковий інтерес до проблеми психологічного простору особистості демонструє розширення спектра визначень і поглядів. Відтак задля систематизації розгалуженого формовиявлення пропонуємо поступовий розгляд проблеми в класичних наукових підходах, концепціях та теоріях.

У широкому розумінні поняття «психологічний простір» розкривається з двох сторін життя людини - індивідуальності особистості та взаємодії в соціумі. Також психологічний простір можна представити у вигляді специфічної території, яка певною мірою визначає сутність подій, що в ній відбуваються (Ахундов, 2009). Отже, психологічний простір уміщує комплекс фізичних, соціальних і психологічних явищ, із якими людина ототожнює себе (територію, особисті предмети, соціальні прив'язаності, установки) та які стають значимими в тих психологічних ситуаціях, коли починають оборонятися суб'єктом усіма його фізичними й психологічними засобами.

Одразу відзначимо, що простір із цілісними межами є суверенним, адже його власник може підтримати свою особистісну автономію, а простір із порушеними границями - депривованим. Особистість із депривованими межами психологічного простору відчуває тиск зовні й часто незадоволена життям, «втомлюється від життя». Така людина переживає втому, відчуття пасивності, апатії. Обмеження суверенності у сфері тілесних контактів, задоволення базових потреб, пригнічення територіальної свободи є причинами, що зумовлюють психічне неблагополуччя як загрозу (Харламенкова, 2015).

Межі забезпечують взаємодію й селекцію зовнішніх впливів, визначають ідентичність і позначають відповідальність людини. Суверенність як риса особистості встановлюється та проявляється стосовно персоналізованої частини середовища - психологічного простору особистості, який охоплює комплекс фізичних, соціальних і психологічних явищ, із якими людина ототожнює себе та які оберігає всіма доступними способами (Нартова-Бочавер, 2008). Як зазначає Л. Виготський, суверенність не вроджена риса - вона набувається за рахунок розвивальних стосунків із дорослими, у рамках психологічної системи «дитина-дорослий» (Выготский, 2005). Мірою появи певних нових значень, смислів, цінностей система ставатиме все більш автономною, незалежною, відкритою до нових змін.

С. Нартова-Бочавер уважає суверенність системною рисою особистості, необхідною умовою нормального функціонування та розвитку. Саме суверенність забезпечує відчуття впевненості в тому, що все, що робить людина, відповідає її власним бажанням і переконанням. При цьому науковець зазначає, що суверенність розвивається впродовж життєвого шляху людини. Сфера розповсюдження особистісної автономії в ході онтогенезу розширюється до більш віддалених фрагментів середовища. Динаміка розвитку суверенності відповідає логіці призначення: спочатку утворюються ті форми суверенності, які є базовими, відповідають еволюційному завданню (тілесна, територіальна), потім ті, що набувають не лише еволюційного, а й соціального смислу (звички, речі), і, нарешті, виміри, що здебільшого виконують соціально-культурне завдання (соціальні зв'язки, цінності) (Нартова- Бочавер, 2002).

Дослідниція інтегрувала всі значущі виміри психологічного простору та створила власну теорію психологічного простору, провівши операціоналізацію й валідизацію поняття «психологічна суверенність», «психологічний простір особистості». Психологічну суверенність С. Нартова-Бочавер визначає як здатність людини контролювати, захищати та розвивати свій психологічний простір, що заснований на загальному досвіді успішної автономної поведінки; як форму суб'єктності, що в різних формах активності дає змогу реалізувати потреби людини (Нартова-Бочавер, 2013). До структурних компонентів суверенності віднесено виміри психологічного простору: суверенність фізичного тіла, території, речей, звичок, соціальних зв'язків, цінностей. При цьому психологічний простір особистості дослідниця розглядає як суб'єктивно значущий фрагмент буття, який визначає актуальну діяльність і стратегію життя людини та охоплює комплекс фізичних, соціальних і психологічних явищ, із котрими людина себе ототожнює. Психологічна суверенність може бути вивчена лише через указані вище виміри психологічного простору (Нартова-Бочавер, 2002).

Психологічно суверенна особистість має позитивну Я-концепцію, переживає осмисленість життя, проявляє дружнє ставлення у взаємостосунках, характеризується високим рівнем професійної самореалізації й негативно пов'язана з нейротизмом, тривожністю. Проте в останніх своїх роботах автор розглядає психологічну суверенність як особистісний феномен та самостійну рису особистості (Нартова-Бочавер, 2015: 111).

Задля розгляду психологічних факторів становлення психологічного простору окреслимо основні напрями розвитку особистості, такі як спадковість, середовище й активність, детермінаційний зміст яких визначає фактори її становлення: генетичні особливості індивіда, отримані за народження людини (спадкові риси є базою для формування особистості); вплив природного середовища (фізичного оточення) (навколишнє фізичне середовище постійно впливає на поведінку та через ставлення й реакції на ці впливи бере участь у формуванні особистості); вплив культури як певного набору соціальних норм і цінностей, котрі визначають мораль особистості, що відповідає очікуванням суспільства; вплив соціального оточення, що є основним у формуванні особистісних якостей індивіда (через процес соціалізації відбувається інтерналізація норм групової взаємодії через формування власного Я); вплив індивідуального досвіду людини, суть якого полягає в тому, що кожна людина, потрапляючи в різні ситуації, відчуває вплив інших людей і фізичного оточення та, як результат, послідовність впливу таких ситуацій як унікальних для кожної особистості діє на майбутню орієнтацію розгортання життя.

Схожі уявлення про фактори становлення психологічного простору знаходимо в концепції Б. Ананьєва, який стверджував, що динаміці діяльності повинна відповідати й динамічна структура її особистості, адже в ній виділяються формування задуму, постановка цілей, вироблення програми поведінки та планів дій, вибір стратегій і тактик, проектування майбутнього продукту діяльності, зіставлення отриманого результату з антиципованим. Характеризуючи внутрішній світ людини, учений виділяє у ньому «сюжети», «портрети», «пейзажі» тощо, у змісті яких навколишня дійсність представлена так, як її переживає суб'єкт (Ананьев, 2001).

В. Татенко розглядає особистість як суб'єкта психічної активності, що включає шість взаємопов'язаних мотиваційно-операціональних вимірів, котрі характеризують суб'єкта з боку його потреби й здатності до цілепокладання, вибору, прийняття рішень, виконання, оцінки, накопичення індивідуального досвіду (Татенко, 1996). Подібний погляд на психологічний простір віднаходимо в прихильників теорії самодетермінації. За нею людину розуміємо як активного суб'єкта, який спроможний ефективно використовувати свої біологічні, психологічні й соціальні властивості для досягнення поставленої мети навіть у складних непрогнозованих умовах. Це пов'язано з тим, що людина має три базові потреби: у самодетермінації (автономії), компетентності та в близьких стосунках з іншими людьми. Особистість із розвиненою самодетермінацією самостійно контролює власну поведінку і є незалежним ініціатором своїх дій (Гордеева, 2005).

Потреба в самодетермінації охоплює також гнучкість людини у взаємодії з іншими людьми, спонтанність, креативність, відчуття себе вільною й незалежною. Становлення самодетермінації сприяє формуванню внутрішньої мотивації, яка є основою автономної поведінки людини та дає змогу діяти відповідно до власного Я (Мартынова, 2012: 164-168).

У цьому контексті саме генетичний підхід, запропонований С. Максименком, дає змогу реалізувати обґрунтування суб'єктивно значущого фрагмента буття як існування, який інтегрує в собі ознаки цілісного здійснення особистості (Максименко, 2006). Слід зауважити, що серед вузлових моментів онтогенезу людського існування (зародження існування людського індивіда й підготовка його до життя в цьому світі; вступ у життя; драматичний момент життя, пов'язаний із можливістю продовжувати життя через відтворення собі подібних; драма кінця (закінчення)); С. Максименко виокремлює момент драми зрілості, де «дорослою може бути та людина, яка чинить, вибирає, відповідає» (Максименко, 2006: 239-240).

Спробуємо конкретизувати основні фактори становлення психологічного простору особистості, які можуть бути чітко вміщені в дихотомічну вісь впливу зовнішніх/внутрішніх факторів. До зовнішніх факторів становлення психологічного належать соціокультурні фактори (освітній і соціальний рівень розвитку, рівень культури й виховання людини); екологічні фактори (природні катаклізми або екологічне благополуччя); економічні фактори (економічне благополуччя / неблаго- получчя, рівень життя, якість життя). До внутрішніх факторів належать психофізіологічні (стать, вік, генетичні особливості індивіда, вегетативні реакції та енергетичні витрати організму); індивідуально-психологічні (емоційна стійкість, імпульсивність, екстернальність, інтернальність, рефлективність, критичність, тривожність); особистісні (особливості самооцінки й самосвідомості, особистіші установки, характер, особливості інтелекту); соціально-психологічні (особливості мікросоціальної взаємодії, рівень активності в досягненні соціально значущих цілей, відповідальність за реальні події, ієрархія соціальних потреб, інтересів, мотивів і ціннісних орієнтацій).

Досить часто під час аналізу поняття «простір» можна помітити, що його зовнішня та внутрішня сторони не розділені, а перетинаються, а відтак часто йдеться не про різні частини особистісного простору, а про його багатовимірність. Підтвердження цього положення - розгляд особистості як проекції на три площини в тривимірній системі координат Б. Братуся: площинами цього простору є діяльність (буття), значення (культура) та смисли («значення значень»), завдяки яким особистість можна представити як «ідеальне тіло», що існує в цих площинах (Братусь, 1988). Н. Саліхова запропонувала констенуально- порівневу модель життєвого простору особистості, що складається з таких рівнів, як центральний, метасистемний, простори сфер життя, діяльності, спілкування й дій (Салихова, 2010). У дослідженні В. Коширця в структурі особистісного простору названо адаптаційний, мотиваційний та особистісно-поведінковий компоненти (Коширець, 2014).

Зміна особистісного простору збігається з «кризою в житті індивіда, яка виникає як наслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості й соціальних вимог, пропонованих індивіду на цій стадії» (Титаренко, 2008). В епігенетичній теорії Е. Еріксона показано, що Я - автономна система, яка взаємодіє з реальністю за допомогою сприймання, мислення, уваги та пам'яті й охоплює весь життєвий простір індивідуума - дитина, - взаємодіючи з оточенням, у процесі свого розвитку стає більш компетентною (Черноушек, 1989). Н. Мозгова описала особливості прояву «особистісного простору» гармонійно розвинутої особистості на різних вікових етапах, зазначаючи, що «особистіший простір» має властивість постійно змінювати кордон і допомагає забезпечити особистості недоторканність, збереження ідентичності, захист від маніпулятивного й інших видів впливів (Мозговая, 2002). А. Маслоу, який, розглядаючи феномен самоактуалізації, зазначає, що завдяки трансценденції складових потреб і здібностей, бажань та можливостей, людина може вийти за межі реального суспільства, міжособистісних відносин, розповсюджених у соціумі шаблонів і стереотипів (Маслоу, 1999). Е. Фром, розкриваючи феномен «відчуження», наголошує, що подолання почуття відчуженості й самотності може відбуватися за допомогою відмови від свободи та придушення своєї індивідуальності або абсолютного підкорення соціальним нормам. Задля досягнення відчуття автономності потрібне постійне встановлення та дотримання людиною меж між «Я» й «Іншими». Лише так у ході активної регуляції особистісних меж людина починає відчувати себе як самостійну особистість (Фромм, 1990).

Отже, можемо виокремити три аспекти дослідження становлення особистісного простору: віковий аспект розглядаємо як закономірні зміни в ході онтогенетичного розвитку, а саме виділяємо особливості сформованості психологічного простору в ході життя на різних вікових етапах індивіда; соціально-психологічний аспект досліджуємо як процес, що відбувається під впливом змін у соціальному оточенні й діяльності суб'єкта, а саме виявити можливості й механізми цілеспрямованого впливу на зміст і структуру психологічного простору; ментальний аспект пов'язаний із самозмінами, самоконструюванням та побудовою складових компонентів психологічного простору особистості.

Виокремлені аспекти відображають наукові сформовані положення й ідеї А. Петровського, який, розглядаючи особистість як системну якість, указує на три простори: внутрішньоіндивідний, інтеріндивідний та метаіндивідний (Петровский, 1998); а М. Черноушек, розглядаючи в еколого-психологічному напрямі психології категорію «життєве середовище» як простір, що набуває значення у зв'язку з діяльністю людини, зазначає, що межу життєвого середовища як певної цілісності створює сама людина під впливом того самого середовища (сімейне, шкільне, екологічне, емоційно-моральне, інформаційне тощо) (Черноушек, 1989).

Не залишилося поза увагою дослідників і вивчення зіставлення психологічного простору з благополуччям особистості та задоволенням життям. Зокрема, Я. Гошовський виявив, що дисгармонійність стосунків між батьками й дитиною зумовлена вторгненням батьків у психологічний простір дитини (Гошовський, 2008). С. Нартова-Бочавер уважає, що суверенність є умовою збереження стійкості людини як психологічної системи та забезпечує реалізацію життєвого проекту в часовій перспективі (Нартова-Бочавер, 2015).

Узагальнюючи вищесказане, можемо стверджувати, що розвиток психологічного простору особистості важливий для її загального благополуччя, продуктивності й успіху. Психологічний особистісний простір як інтегроване психологічне утворення особистості забезпечує її недоторканість, збереження ідентичності, можливість самопрезентації, захист від маніпулятивного та інших негативних впливів із боку інших осіб.

Завершуючи теоретичний огляд, зазначимо, що проблематика вивчення психологічного простору набуває своєї популярності, а тому перспективи її подальшого вивчення є досить широкими в різноманітних прикладних галузях психології. Конкретні дослідження стосуються розкриття компонентів ментального рівня становлення психологічного простору особистості в онтогенетичному аспекті, а також розробки психокорекційних програм щодо забезпечення розвитку й позитивної трансформації психологічного простору.

Література

1. Ананьев Б.Г. (2001). О проблемах современного человекознания. Санкт-Петербург: Питер, 272.

2. Ахундов М.Д. (2009). Концепция пространства и времени: истоки, эволюция, перспективы. М.: ЮНИТИ, 248.

3. Братусь Б.С. (1988). Аномалии личности. М.: Мысль, 304.

4. Выготский Л.С. (2005). Психология развития человека. М.: Изд-во «Смысл», 1136.

5. Гордеева Т.О. (2005). Мотивация достижения: современные зарубежные теории. Психология в вузе, 3, 3-15.

6. Гошовський Я.О. (2008). Ресоціалізація депривованої особистості, Монографія. Дрогобич: Коло, 480.

7. Коширець В.В. (2014). Психологічні особливості формування особистісного простору студентської молоді. (Автореф. дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07). Острог, 20.

8. Максименко С.Д. (2006). Генезис существования личности. Киев: Изд-во ООО «КММ», 240.

9. Мартынова М.А., Богомаз С.А. (2012). Самодетерминация в структуре личностного потенциала современной российской молодежи. Вестник Томского государственного университета, 357, 164-168.

10. Маслоу А. (1999). Мотивация и личность. Санкт-Петербург: Евразия, 248.

11. Мозговая Н.И. (2002). Представления о личностном пространстве студентов педагогического вуза. (Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07). Ставрополь, 173.

12. Нартова-Бочавер С.К. (2015). Психологическая суверенность как предиктор эмоциональной устойчивости в ранней и средней взрослости. Клиническая и специальная психология, 4(1(13), 15-28.

13. Нартова-Бочавер С.К. (2002). Понятие «психологическое пространство личности» и его эвристические возможности. Психологическая наука и образование, 1, 35-42.

14. Нартова-Бочавер С.К. (2007). Психологическая суверенность как критерий личностной зрелости в психологи. Феномен и категория зрелости в психологии. М.: Изд-во Ин-та психологии РАН, 149-173.

15. Нартова-Бочавер С.К. (2013). Современное состояние психологии суверенности как учения о личностных границах. У истоков развития. Санкт- Петербург, 56-67.

16. Нартова-Бочавер С.К. (2008). Человек суверенный: психологическое иследование субъекта в его бытии. Санкт-Петербург: Питер, 400.

17. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. (1998). Основы теоретической психологии. М.: Издат. дом «ИНФРА-М», 525.

18. Салихова Н.Р. (2010). Контекстуально-уровневая модель жизненного пространства личности. Ученые записки Казанского университета: Серия «Гуманитарные науки», 152 (5), 183-199.

19. Татенко В. (2008). Соціальна психологія впливу, Монографія. Київ: Міленіум, 216.

20. Татенко В.А. (1996). Психология в субъектном измерении, Монография. Киев: Просвита, 404.

21. Титаренко Т. (2008). Життєві завдання як практики самоконституювання особистості. Соціальна психологія, 6, 3-11.

22. Фромм Э. (1990). Бегство от свободы. Москва: Прогресс, 272.

23. Харламенкова Н.Е. (2015). Суверенность психологического пространства личности при разных типах переживаемых угроз. Вестник Костромского государственного университета им. Н.А. Некрасова. Серия «Гуманитарные науки»: Педагогика. Психология. Социальная работа. Акмеология. Ювенология. Социокинетика, 1(21). Кострома: Изд-во КГУ им. Н.А. Некрасова, 38-41.

24. Черноушек М. (1989). Психология жизненной среды. М.: Мысль, 174.

25. Эриксон Э. (2000). Детство и общество. С.-Петербург: ООО «Речь», 416.

Размещено на Allbest.ru