Особистісне відчуження як фактор виникнення іпохондричних розладів у людей похилого віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистісне відчуження як фактор виникнення іпохондричних розладів у людей похилого віку

кандидат психологічних наук, доцент, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця

У статті здійснений теоретичний аналіз проблеми особистішого відчуження як фактору виникнення іпохондричних розладів у людей похилого віку. Стаття розкриває специфіку та особливості переживання особистішого відчуження у літньому віковому періоді, його соціально-психологічні характеристики та причини розвитку. У статті розглянуто поняття іпохондричних розладів, атрибути їх виникнення та розвитку в літньому віці. Серед основних проявів іпохондрії людей похилого віку є підвищена тривожність, пригніченість, апатичність, відсутність довіри, сентиментальність, засмученість, понурість, страх перед майбутнім, поганий настрій тощо. Зазначено, що особистісне відчуження в силу специфіки свого переживання є фактором виникнення іпохондричних розладів у людей похилого віку. іпохондричний розлад психологічний віковий

Ключові слова: соціальна ізоляція, відчуженість, іпохондрія, літні люди, старіння, особистість.

В статье осуществлен теоретический анализ проблемы личностного отчуждения как фактора возникновения ипохондрических расстройств у пожилых людей. Статья раскрывает специфику и особенности переживания личностного отчуждения в пожилом возрастном периоде, его социально-психологические характеристики и причины развития. В статье рассмотрено понятие ипохондрических расстройств, атрибуты их возникновения и развития в пожилом возрасте. Среди основных проявлений ипохондрии пожилых людей является повышенная тревожность, подавленность, апатичность, отсутствие доверия, сентиментальность, уныние, мрачность, страх перед будущим, плохое настроение и тому подобное. Отмечено, что личностное отчуждения в силу специфики своего переживания является фактором возникновения ипохондрических расстройств у пожилых людей.

Ключевые слова: социальная изоляция, отчужденность, ипохондрия, пожилые люди, старение, личность.

One of the characteristics ofpersonal alienation is the increased attention to one's own physiological health. A particularfocus on one's own physiological health in old age often leads to hypochondrial disorders. The purpose of this article is to theoretically analyze the problem ofpersonal alienation as a factor in the development of hypochondriacal disorders in the elderly. Using the method of theoretical analysis ofscientific literature on selected topics, in the article substantiated the concept ofpersonal alienation of older people and the concept of hypochondriacal disorders. Personal alienation is a complex process of gradually reducing social and psychological contacts between the individual and the surrounding society. Hypochondriacal disorders are disorders that are caused by mood depression and increased accentuation of attention to one's physical health, which is recognized by humans as having an incurable disease. Applying the synthesis method to the characteristics and features of the selected concepts, the article reveals the areas where these phenomena are relevant. According to the purpose of the article, significant characteristics ofpersonal alienation and hypochondrial disorders of the elderly were revealed using the methods of comparison and abstraction. Personal alienation is characterized by dissatisfaction with life in whole or in its individual spheres, experiencing powerlessness, anomie, nihilism or cynicism towards social values, experiencing isolation, and a sense of loss ofmeaning. By experiencing such negative psycho-emotional states, the elderly person can delve deeper into themselves, concentrate on what is worrying them, pay special attention to their health, which can lead to hypochondrial disorders. Among the main manifestations of hypochondria of the elderly are increased anxiety, depression, apathy, lack of confidence, sentimentality, upset, sadness, fear of the future, bad mood and more. Socio-psychological problems of the elderly are capable ofgiving rise to a painful experience ofpersonal alienation. The experience ofpersonal alienation and associated negative psycho-emotional states will be a factor in the development of hypochondrial disorders in the elderly.

Key words: social exclusion, alienation, hypochondria, the elderly, aging, personality.

Постановка проблеми

В сучасних психологічних та соціальних дискурсах все частіше виявляється інтерес до такого вікового етапу як старіння. Насамперед це спричинене демографічними змінами у сучасному світі, що виражаються у збільшенні відсоткової частки населення літнього і похилого віку. На стикові медичної та психологічної наукових сфер знайшла своє відображення проблематика нового рівня - іпохондричні розлади, які одночасно мають фізіологічні та психологічні прояви і дуже часто зустрічаються серед людей похилого віку.

Ознаки такого стану психіки людини, як іпохондрія, були описані ще в II столітті до нашої ери. Нині цей стан характеризується як астено-іпохондричний синдром, що відрізняється болісно перебільшеним побоюванням людини за стан власного здоров'я і життя, що так часто властиво літнім людям.

До основних критеріїв загального здоров'я, за визначенням Всесвітньої організації здоров'я (ВОЗ), відносять структурне і функціональне збереження органів і систем, значну пристосованість організму до змін соціального оточення, збереження оптимального самопочуття. Натомість іпохондричний розлад - один з найбільш малодосліджених психопатологічних феноменів, основна ознака якого полягає в надмірній зосередженості на власних психосоматичних відчуттях.

Надмірна сконцентрованість та включеність у власні психосоматичні переживання виникає внаслідок низки соціально- психологічних феноменів. Одним із таких феноменів є особистісне відчуження - процес поступового зменшення, або ж руйнування соціально-психологічних контактів між особистістю та оточуючим її соціумом. З огляду на вищезазначене, оскільки в наукових джерелах особистісне відчуження як фактор виникнення іпохондричних розладів у людей похилого віку, майже не досліджувалося, доцільним буде здійснити теоретичний аналіз цього феномену.

Аналіз актуальних досліджень і публікацій

Поняття особистісного відчуження є одним з центральних понять соціального тлумачення людини. Як підтвердження даної тези можна навести досвід XVIII - XIX ст., де нерівність індивідів та їх неоднаковість досягли такого ступеня розповсюдження, що загрожували взагалі зруйнувати взаєморозуміння різних класів та верств суспільства і соціальну комунікацію, як поняття. Хоч і на сучасному етапі розвитку суспільства різниця між різними категоріями населення майже не помітна, проблема особистісного відчуження знову виходить на передній план. Поняття особистішого відчуження з'явилося та активно вивчалося вже протягом тривалого часу, у своєму аналізі ми опиралися на дослідження у руслі філософії: Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, Гегель, К. Маркс. Л. Фейєрбах, М. Гесс; соціології: Е. Дюркгейм, Ф. Тенніс, О.Шпенглер, М. Вебер, Г. Зіммель, Р. Мертон, Г. Маркузе та власне психології: Е. Фромм, К. Ясперс, М. Хайдеггер, М. Сімен, Дж. Рей, С. Мадді, З. Фрейд, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, Д Леонтьев, К. Абульханова-Славська.

Концептуальні основи розвитку іпохондричного захворювання відображені у працях таких вчених як Е. Кречмер, П. Дюбуа, К. Шнейдер, П. Ганнушкін, А. Лазурський, Дж. Беард, Ж. Шарко, Ф. Раймонд та інші.

Для всебічного аналізу людей похилого віку та проблематики даного періоду ми опиралися на дослідження вітчизняних та закордонних спеціалістів, які розробляли дану проблему у різних контекстах. Психологічні особливості осіб похилого віку у контексті проблем закономірностей та періодизації психічного розвитку особистості досліджували М. Александрова, Б. Ананьев, Л. Анциферова, Г. Бердишев, О. Лідерс, О. Нагорний, О.Рибалко та ін.; соціальні проблеми старіння та старості Грунтовно розглядаються в роботах К. Висьневської-Рошковської, Т. Волкова, А. Дискіна, Н. Паніна, Н. Смелзера, Т. Смірнової, В. Шапіро та ін.; соціально-психологічні контакти у похилому віці, зокрема у сім'ї досліджували В. Альперович, Т. Волкова, Н. Дементьева, О. Подцебесна, М. Пряжніков, Р. Яцемирська та ін.

Мета статті:теоретично проаналізувати проблему особистісного відчуження як фактору виникнення іпохондричних розладів у людей похилого віку.

Результати дослідження

Власне термін «відчуження» в роботах психологів використовується досить рідко, але поряд з тим, не дивлячись на обширність описової термінології різних психологічних явищ, проблематика відчуження присутня чи не у всіх основних концепціях і підходах до вивчення психіки [3]. М. Сімен такий аспект відчуження, як «безсилля», відносив до відчуття неможливості людини вплинути на своє соціальне середовище; а «втрата сенсу» є почуттям того, що для досягнення важливих цілей потрібні недосяжні для особистості засоби; «ізольованість», на думку вченого, виникає тоді, коли люди відчувають себе відокремленими від домінуючих в суспільстві цінностей; а «самоусунення» говорить про нездатність зайнятися тією діяльністю, яка приносила б психологічне задоволення. Соціальний контекст відчуження, як правило, визначається як стан розриву між індивідом і навколишнім середовищем, і має значущі негативні наслідки, включаючи соціальну ізоляцію, соціальне або культурне відчуження, відчуття відчаю і безнадійність, стан стресу або тривоги (Nicassio, 1983). Основною якістю відчуження є відокремлення або дистанціювання між двома або більше сутностями, що супроводжується вищеназваними негативними станами (Shuht, 1970). Соціальне відчуження - віддалення від інших людей і від'єднання від культурних норм і цінностей (Johnson, 1973). Відчуження - це ступінь, який демонструє, наскільки людина відчуває себе безсилою в досягненні тієї ролі, яку вона визначає пріоритетною відносно актуальних життєвих цілей (Clark, 1959). Всі перелічені вище переживання та стани призводять до концентрації людини на собі, своєму внутрішньому світі, звертанні уваги на свої проблеми, а оскільки проблеми пов'язані із здоров'ям у похилому віці є чи не найбільш значимими, їм приділяється особлива увага, що може сприяти виникненню іпохондричних розладів в літніх людей.

В процесі нашого дослідження ми орієнтувалися на наступне визначення особистісного відчуження людей похилого віку: це складний процес поступового руйнування (зменшення) соціально-психологічних контактів між особистістю та оточуючим її соціумом, пов'язаний з виходом на пенсію, який полягає у виставленні обмежень власним ресурсам (особливо тим, які пов'язані із здоров'ям), і супроводжується негативними переживаннями невідповідності соціальним нормам і стандартам.

Особливо значимим в ситуації людей похилого віку є емоційно-особистісний аспект поняття відчуження: характеристика взаємовідношень людини й суспільства, відображення почуття безсилля, абсурдності, безглуздя дійсності та й самого існування, самотність і взаємне відчуження з іншими людьми, відчуття втрати автентичності особистості [3]. Емоційно-особистісний аспект поняття особистісного відчуження включає в себе і увагу та піклування про власне здоров'я, яке з огляду на вікові особливості вже є не таким міцним. В такій ситуації особливо зростає ризик виникнення іпохондричних розладів.

Іпохондричні розлади - це розлади, які обумовлені пригніченістю настрою і підвищеною акцентуацією уваги до власного фізичного здоров'я, що усвідомлюється людиною як наявність невиліковного захворювання. Іпохондричні навіювання зазвичай локалізуються навколо серцево-судинних хвороб, органів статевої системи, шлунково-кишкового тракту та головного мозку. Механізм розвитку таких навіювань пов'язаний із особливістю когнітивних процесів панічно інтерпретувати імпульси від внутрішніх органів [2]. В похилому віці таких імпульсів, з огляду на вікові особливості стає все більше, а оскільки адаптаційні ресурси особистості знижені, зменшується критичність оцінки даних імпульсів. Критеріями іпохондричного розладу згідно МКБ-10 є: переконання у наявності двох чи більше невиліковних хвороб (переконання пацієнта в своїй хворобі повинно тривати не менше півроку, при цьому хвороб в уяві пацієнта може бути декілька, але висловлюватися він повинен хоча б про одну); соціальна дезадаптація (постійні страждання і переживання людини про наявність невиліковної хвороби, які заважають їй у повсякденному житті, пошуки обстеження і лікування порушують звичний уклад життя людини, заважають їй інтегруватися в суспільство, псують сімейні відносини тощо, що лише сприяє посиленню особистісного відчуження); відмова від реального медичного висновку щодо відсутності тілесного захворювання у пацієнта (навіть якщо спочатку пацієнт визнає висновок лікаря про відсутність тілесного захворювання, то лише ненадовго, вже через кілька тижнів він стає знову стурбований своїм самопочуттям і починає вимагати нового медичного обстеження. Означені вище критерії можуть бути спричинені наявністю та розвитком особистішого відчуження.

Вперше про іпохондричний розлад у своїх наукових надбаннях згадують такі науковці як G. Beard, J. Charcotі F. Raymond. Вони зазначають, що лікування іпохондричних розладів має бути комплексним з урахуванням етіології і патогенетичних механізмів у їх розвитку. Іпохондрія асоціюється зі «страхом захворіти» однією або ж кількома хворобами, що є особливо актуальним у похилому віці. Іпохондрія трактується невірним тлумаченням людиною власних симптомів хвороби, що дуже часто можна зустріти серед людей похилого віку, які внаслідок зниженої соціальної активності, особливо зосереджені на власному здоров'ї. Людина, зазвичай, вірить у власну інтерпретацію, навіть, після медичного обстеження і спростування придуманого нею діагнозу. Іпохондрична хвороба знаходиться на межі нормального переживання за оптимального функціонування організму та гіпервідповідальності про своє здоров'я. Поведінкові симптоми іпохондрії характеризуються тривожністю за своє здоров'я, що призводить до змін поведінкової моделі пацієнта. У деяких випадках хвороба стає причиною соціальної ізоляції і значних труднощів у житті хворого. Тобто починається зворотна дія коли вже іпохондричний розлад буде сприяти посиленню соціальної ізоляції та особистішого відчуження. Схильність до постійного обговорення своїх уявних захворювань і повне поринання у турботу про свій стан призводить до того, що іпохондриків починають оминати колеги по роботі, друзі й навіть члени сім'ї, що лише посилює особистісне відчуження. У процесі життєдіяльності іпохондрія характеризує поведінку людини в умовах оточуючого середовища. Серед основних її проявів зустрічаємо підвищену тривожність, пригніченість, апатичність, відсутність довіри, сентиментальність, засмученість, понурість, страх перед майбутнім, поганий настрій тощо. Дані негативні психо-емоційні переживання можуть бути викликані особистісним відчуженням.

Емпіричними показниками поняття відчуження є ряд суб'єктивних феноменів: незадоволеність життям в цілому або його окремими сферами, переживання безсилля, аномія, нігілізм або цинізм по відношенню до суспільних цінностей, переживання ізоляції, відчуття втрати сенсу; дані феномени у своїй сукупності можуть спричинювати виникнення іпохондричних розладів. Власне поняття «сенсу» дозволяє пояснити спектр когнітивних, емоційних і поведінкових феноменів, традиційно пов'язаних з відчуженням. Феномен відчуження як втрата сенсу життя розглядався в роботах А. Леонтьєва, С. Рубінштейна та їх послідовників (Д Леонтьєва, К. Абульханової-Славської та ін.).

Психодинамічні психологічні підходи та теорії по-іншому трактували особистіше відчуження. Так, З. Фройд пов'язував феномен відчуження з патологічним розвитком особистості, для якої соціальна культура є чимось далеким, ворожим її природному середовищу. Самовідчуження, за З. Фройдом, веде або до невротичної втрати свого власного я - деперсоналізації, або до втрати почуття реальності навколишнього світу - дереалізації. Неофрейдизм вважає джерелом відчуження та самовідчуження людини міжособистісні відносини, соціально-психологічні явища.

А в основі психодинамічної моделі іпохондричного захворювання лежить дія механізмів психологічного захисту, що пригнічують агресивні настрої і трансформують їх у власні соматичні симптоми. Таким хворим властиві егоцентричні наміри, обмежений емпатійний потенціал і слабка зацікавленість потребами щодо інших. Вони зазвичай вважають себе розчарованими, ображеними, покинутими, малокомунікативними, зависаючими у часових проміжках минулого (дуже часто в розмовах літніх людей можна зустріти фрази «А ось раніше...», «А в мій час...», і т.п.), відштовхуючи від себе оточуючих. Симптом перетворюється на скаргу і символічно нехтується лікарем як нарікання чи докори невідповідності у житті людини. Можлива також дія інших психотравмуючих механізмів: підвищена заклопотаність тим, що відбувається в своєму організмі, і та, як наслідок, стає захистом від низької самооцінки, сприйняття своєї малоцінності, що часто можуть переживати люди з виходом на пенсію, коли втрачають роботу - основне джерело доходу. Соматичне страждання стає символічним засобом спокутування власної провини та непотрібності, заслуженим покаранням, яке виникає внаслідок особистішого відчуження, яке переживає людина похилого віку.

Чи не найчастіше в списку іпохондричних розладів можна зустріти серцево-судинні захворювання (ССЗ). Аналіз наукових джерел та досліджень доволяє стверджувати, що гіпертонії стрияли такі чинники: пригнічена агресивність, внутрішньоособистісні конфлікти; хронічне напружене очікування; нереалізований конфлікт; психологічне успадкування; відчуття провини; психологічна відмова від майбутнього, втрата віри та оптимізму, високий рівень тривожності та мотивації досягнення. Ішемічна хвороба серця спричиняється толерантністю і безпечністю до симптомів захворювання; дією сильного емоційного подразника; постійним страхом, напруженням, агресивністю, відчуттям виснаженості; напруженим життєвим ритмом, прагненням до успіху, соціальної значущості; одержимістю манією успіху і кар'єрного зросту. До причин порушення серцевого ритму можна віднести ситуативні конфлікти; внутрішнє перенапруження, придушення потреб. Кардіоневрозу сприяють надмірна залежність від батьків; психологічні травми дитинства, депресивно-симбіотичні фантазії; самозахист у формі іпохондричного настрою. У хворих на ССЗ порівняно із здоровими особами значно вищий рівень депресії; значно нижчий рівень психологічної стійкості; неадекватне завищення соціальної значущості хвороби у наступних сферах: матеріальні збитки, обмеження задоволень, формування відчуття непотрібності, обмеження відчуття сили та енергії, погіршення відношення до хворого у сім'ї [5, с.87].

Основними ознаками відчуження у світосприйнятті сучасної людини визнаються: відчуття безсилля перед долею; розуміння відсутності сенсу існування, неможливості досягти якими-небудь діями очікуваний результат; сприйняття оточуючого середовища як світу, де не виконуються взаємні соціальні зобов'язання, зруйнована інституціолізована культура; відчуття самотності та виключності людини з існуючих соціальних зв'язків; відчуття втрати «справжнього Я», самовідчуження [3].

Опираючись на вищезазначенене, можна стверджувати, що вагомим чинником іпохондричних розладів є соціальні негаразди, другою за важливістю причиною виникнення іпохондричних розладів, є емоційний дискомфорт у сім'ї та сімейні стреси: несприятливі стосунки з близькими, скрутне матеріальне становище, відсутність надійної опори, розлучення, смерть близької чи рідної людини, що особливо часто трапляється у похилому віці.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Особистісне відчуження має ряд аспектів, які впливають на життя людини похилого віку. Зокрема такий аспект відчуження, як «безсилля», відносять до відчуття неможливості людини вплинути на своє соціальне середовище; «втрата сенсу» є почуттям того, що для досягнення важливих цілей потрібні недосяжні для особистості засоби; «ізольованість» виникає тоді, коли люди відчувають себе відокремленими від домінуючих в суспільстві цінностей; «самоусунення» говорить про нездатність зайнятися тією діяльністю, яка приносила б психологічне задоволення. Соціальна нерівність, індивідуально-психологічні особливості індивідів, соціальна ізоляція та відсутність контактів з іншими людьми може стимулювати виникнення іпохондричних розладів в людей похилого віку. Для відчуженої людини характерні: почуття безсилля, відчуття того, що його власна доля вийшла з-під контролю і визначається зовнішніми силами; відчуття безглуздості існування і неможливості досягти бажаного результату навіть у підсумку якої завгодно активної діяльності. Як результат в процесі особистісного відчуження літня людина власноруч виставляє обмеження своїм можливостями через невідповідність соціальним стандартам та вимогам соціуму, що в свою чергу буде негативно переживатися особистістю на глибоко емоційному рівні і сприятиме виникненню іпохондричних розладів.

Список використаних джерел

1. Ананьев В. А. (2006). Основы психологии здоров'я. Кн. 1.: Концептуальные основы психологии здоровья. СПб.: Речь. 384 с.