Психологія та реабілітологія гострого горя. Стадії проживання горя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологія та реабілітологія гострого горя. Стадії проживання горя

Підготувала: студентка групи СПР2001м Верхуша Юлія

Синдром втрати (іноді його прийнято називати «гостре горе») - це сильні емоції, пережиті в результаті втрати близької чи коханої людини. У психології горе зазвичай розглядається як переживання втрати. Вона може бути тимчасовою (розлука) або постійною (смерть), реальною або уявною, фізичною або психологічною, соціальною, матеріальною тощо. Втрата - явище багатолике. Кожен з нас обов'язково щось втрачає у житті, але найгостріше горе виникає тоді, коли ми втрачаємо когось із близьких, дорогих серцю людей.

Важливо зрозуміти, що горе - це не лише сильне переживання, яке настає у результаті втрати близької людини, але й процес, за допомогою якого людина працює з болем втрати, поступово відновлюючи почуття рівноваги та наповненості життя.

Горе в своєму розвитку проходе кілька стадій, на яких переживається по-різному, а тому й допомога людині має бути специфічною.

1. Стадія шоку (початкова стадія горя)

Коли людина втратила близького, вона може впасти в стан шоку та заціпеніння, відмовлятися повірити в реальність втрати. Це може тривати декілька тижнів, але в середньому 9 днів.

Фізичний стан людини погіршується і характеризується втратою апетиту, загальною слабкістю організму, втомою, затримкою реакції, заторможеністю. Те, що відбувається з людиною на початковій стадії, переживається нею як щось нереальне. В стані шоку вона може робити щось необхідне, пов'язане з організацією похорон, або її активність може бути некорисною, не потрібною. Може наступити повна апатія, бездіяльність. Почуття з приводу того, що відбувається, майже не виражаються. Людина в стані шоку може здаватися байдужою до всього.

Шок викликаний механізмом психологічного захисту: заперечення факту або значення смерті оберігає людину від різкого зіткнення з жахом того, що відбувається. Людина концентрується навколо дрібних подій і турбот, що не пов'язані з втратою, або психологічно залишається у минулому, заперечуючи реальність. У цьому разі вона здається сонною: майже не реагує на зовнішні стимули або повторює певні дії. Притупляється сприйняття зовнішньої реальності, через що в подальшому нерідко виникають прогалини в спогадах про цей період. Першою сильною емоцією, яка наступає після стану заціпеніння і оманливої байдужості, нерідко виявляється злість на померлого через неможливість здійснення планів, бажань, пов'язаних з ним.

Специфіка психологічної допомоги людині на цій стадії полягає у наступному:

1. Розмовляти зі згорьованою людиною, пробуючи втішати її, марно. Вона все одно «не почує», не сприйме сказаного. На спроби втішання навіть може відповісти, що в неї все добре. Потрібно не залишати її на самоті зі своїм горем, а буквально ходити за нею «хвостиком» на той випадок, якщо в людини раптом розпочнеться гострий реактивний стан. При цьому, не обов'язково щось говорити, можна робити це мовчки.

2. Необхідно якомога більше та частіше торкатися людини, яка переживає горе. Тактильний контакт виникає в нас надзвичайно рано. По суті справи, це найперший контакт немовляти з зовнішнім світом. У обіймах людини, яка щиро хоче допомогти, нам стає спокійніше, ми починаємо відчувати підтримку та впевненість у власних силах. Іноді буває досить одних тактильних контактів, щоб вивести людину зі стану шоку. Особливо, якщо це такі символічні дії, як поглажування по голові. У цей момент більшість людей починають відчувати себе маленькими, беззахисними, їм хочеться заплакати, як плакали в дитинстві. Якщо вдалося викликати сльози, значить, людина переходить у наступну стадію.

3. Потрібно викликати у людини будь-які сильні емоції, які виведуть її із шокового стану. Це не обов'язково мають бути позитивні емоції, які в даній ситуації викликати, мабуть, неможливо. Такою емоцією може бути й злість. Іноді навіть варто «викликати вогонь на себе», розсердивши згорьовану людину.

Існуючі культурні ритуали сприяють і допомагають людині пережити горе. Тому тривалість стадії у середньому відповідає ритуальним датам.У народних традиціях, якщо розглянути ритуал похорону, вражає, наскільки психологічно грамотно створені деякі звичаї. Наприклад, традиція викликати на похорони плакальниць, коли спеціально запрошені (і навчені!) жінки, голосно ридаючи, говорять тексти типу «На кого ж ти мене покинув!», «Повернися!» і т.д. Тобто, плакальниці промовляють те, що відчуває згорьована людина, але не має можливості висловити. Вони допомагають людині заплакати та викликають катарсис - стан внутрішнього очищення, вивільнення негативної енергії, у результаті чого виникає полегшення.

Людина, яка втратила свого близького, зможе швидше прийти до визнання втрати, якщо співрозмовник усіма своїми діями та словами буде визнавати подію нещастя. Їй легше буде допустити у свідомість і зовні проявити весь комплекс почуттів, пов'язаних зі смертю близької людини, якщо людина, яка перебуває поруч зі згорьованою, буде полегшувати та стимулювати цей процес, створювати сприятливі умови.

Необхідно, однак, пам'ятати про те, що захисні механізми на перших порах можуть бути потрібні людині, так як допомагають їй встояти на ногах після отриманого удару, не звалитися під шквалом емоцій. Тому дуже важливо проявити чуйність до стану людини, відчути момент, коли вона буде психологічно готовою зустріти в повному масштабі втрату та весь обсяг пов'язаних з нею почуттів.

2. Стадія пошуку

Ця стадія характеризується намаганням повернути вмерлого та запереченням безповоротності втрати. Людині, яка втратила близького, здається що вона бачить його на вулиці, чує його кроки у сусідній кімнаті і т.д. Дружина одного з охоронців, який став жертвою «Караванського стрільця», говорила, що постійно набирає номер телефону свого чоловіка, хоча чудово знає, що він помер. Подібні ілюзії можуть лякати людину та викликати в неї думки про божевілля.

Важко вказати на часові межі цього періоду, оскільки він досить поступово змінює попередню стадію шоку та потім характерні для нього феномени ще довго зустрічаються в подальшій стадії гострого горя, але в середньому пік її припадає на 10-12-й день після звістки про смерть.

У цей час людині буває важко втримати свою увагу на зовнішньому світі, реальність як би покрита прозорим серпанком, вуаллю, крізь яку часто-густо пробиваються відчуття присутності померлого. Людина не може адаптуватися до того, що сталося, надія постійно породжує віру в диво. Складається ситуація, коли розуміння, що близьку людину втрачено, поєднується з надією, що вона ще може повернутися.

Чим можна полегшити страждання згорьованої людини?

1. Якщо на першій стадії слід постійно бути разом із згорьованою людиною, то тут можна та потрібно дати людині, якщо вона того хоче, побути одній.

2. У випадку, якщо людина сама виявить бажання поговорити, потрібно завжди бути в її розпорядженні, вислухати та підтримати.

3. Людина, яка переживає горе, може бути дратівливою. Тим не менш, потрібно м'яко та з розумінням ставитися до її стану. Та разом з тим, не показувати жалість. Якщо оточення згорьованої людини буде дивитися на неї жалісливим, співчуваючим поглядом, це буде тільки нагадувати їй про втрату.

4. Якщо згорьована людина плаче, зовсім не обов'язково робити те, що називається «втішання». Адже, що таке втішання? Втішати - означає робити все можливе, щоб людина не плакала. Проте, сльози сприяють сильній емоційній розрядці та виробленню в організмі заспокійливих речовин. Намагаючись заспокоїти людину, ми не даємо можливості здійсненню катарсису. Потрібно дати людині можливість виплакатись, випліскуючи з себе негативну енергію, не консервуючи її в собі.

5. Варто пам'ятати, що горе - це не просто одне з почуттів, це важливий антропологічний феномен: ні одна найрозумніша тварина не ховає своїх побратимів. Ховати - отже, бути людиною. Але ховати - це не відкидати, як може уявлятися самій згорьованій людині. Ховати в даному випадку означає зберігати, залишати в пам'яті.

6. В кінці цієї фази потрібно почати потроху залучати людину до суспільно корисної діяльності: відправити в школу або на роботу, почати завантажувати домашніми справами. Це дуже корисно, так як дає можливість відволіктися від своєї основної проблеми, але сильно навантажувати людину теж не потрібно, оскільки вона ще ослаблена.

7. У кінці стадії до людини можна вже звертатися цілком нормально, а іноді можна навіть з нею сваритися. Так, можна використати метод формування у людини почуття реальної провини. Наприклад, можна сказати людині, що вона, занадто захопившись переживанням горя, зовсім не дбає про тих людей, які її оточують і яким потрібна її допомога. Це може допомогти людині легше і швидше вийти з цієї стадії.

8. В кінці стадії пошуку людині треба постійно демонструвати, що хоча всі розуміють її проблему, але ставляться до неї, як до звичайної людини, не даючи їй особливих знижок і послаблень. Занадто м'яке, жалісливе, співчутливе ставлення до людини, яка переживає горе, може їй сподобатися і з неї поступово сформується «професійна» жертва-маніпулятор.

3. Стадія гострого горя

Вона починається приблизно на 6-7 тиждень з моменту втрати. Це період відчаю, страждання. На цій стадії зберігаються і можуть посилюватись фізичні симптоми: важке дихання, м'язова слабкість, фізична втома, навіть при відсутності реальної активності, ком в горлі, відчуття пустоти у шлунку тощо. Протягом цього періоду людина проживає з сильним душевним болем.

Характерні похмурі думки та відчуття порожнечі, злості, вини, страху, безпорадності. Горе впливає на стосунки з іншими людьми. Вони її дратують, людина намагається усамітнитися.

Через 3-4 місяця починається цикл хороших і поганих днів, підвищується роздратованість, можуть спостерігатися прояви вербальної і фізичної агресії, аутоагресії.

Через 6 місяців настає депресія. Особливо важко проходять дні народження, річниці, якісь пам'ятні дати тощо.

Це період найбільших страждань, гострого душевного болю. З'являється безліч важких, іноді дивних і страшних почуттів і думок. Це почуття порожнечі та безглуздості, розпачу, покинутості, самотності, злості, провини, страху та тривоги, безпорадності. Типовими є постійне згадування про померлого, його ідеалізація - підкреслення надзвичайної гідності при уникненні спогадів про погані риси та вчинки.

Горе накладає відбиток і на стосунки з оточуючими. Тут може спостерігатися втрата теплоти та чуйності по відношенню до інших, дратівливість, бажання усамітнитися. Людині важко буває сконцентруватися на тому, що вона робить, важко довести справу до кінця, виконувати звичні речі. Часом може виникати несвідоме ототожнення себе з померлим, що виявляється у мимовільному наслідуванні його ходи, жестів, міміки.

Втрата близької людини - найважча подія, що зачіпає всі сторони життя, всі рівні тілесного, душевного та соціального існування людини. Переживання горя залежить від єдиних у своєму роді відносин з померлим, від конкретних обставин його життя і смерті, від усієї неповторної картини взаємних планів і надій, образ і радостей, справ і спогадів.

Фаза гострого горя - це остання дань йому. Це остаточне усвідомлення того, що втраченого вже не повернеш. Це ще не останні сльози за померлим, але це останні сльози, сповнені найбільшого горя та відчаю.

Вийти успішно з цієї стадії горя людині допоможе максимально емпатійне ставлення до неї оточення, готовність в будь-яку мить вислухати чи просто бути поруч, обійняти, разом поплакати. Людина має відчути, що, незважаючи на втрату, вона, все ж таки, не одна.

4. Стадія відновлення

Вона розгортається протягом року від втрати. У цей період відновлюються фізичні та психологічні сили організму, професійна діяльність. Людина поступово звикає до втрати. Вона переживає горе, але ці переживання набувають характеру окремих приступів, спочатку частіше, потім - рідше.

За цей період втрата поступово входить у життя. Людині доводиться вирішувати безліч нових завдань, які переплітаються з переживаннями. Вона може часто звіряти свої вчинки з моральними нормами померлого, з тим, «що б він сказав». Поступово з'являється все більше спогадів, звільнених від болю, почуття провини, образи. Деякі з них стають особливо цінними, дорогими, сплітаються деколи в цілі оповідання, якими діляться з близькими, друзями. На цій стадії людина поступово відволікається від минулого та звертається до майбутнього, починає планувати своє життя без померлого.

Тому основна психологічна допомога на даному етапі полягає у тому, щоб сприяти цьому зверненню до майбутнього, допомогти будувати плани, підтримувати та підбадьорювати людину на шляху до їх здійснення, радіти разом з нею.

Тут людині доводитися деколи долати культурні бар'єри, що можуть ускладнювати завершення «роботи горя». Це один з прикладів, коли культурні традиції не сприяють оптимізації стану. Наприклад, уявлення про те, що тривалість скорботи є мірою нашої любові до померлого. Сенс і завдання «роботи горя» на цій стадії полягають у тому, щоб образ померлого зайняв своє визначене місце в житті людини. Ознакою цієї фази є те, що людина, згадуючи про померлого, переживає вже не горе, а печаль - зовсім інше почуття. І ця печаль вже залишиться назавжди в серці людини, яка втратила близького.

При роботі з гострою реакцією втрати пропонується також триступінчата модель допомоги.

Оскільки процес «роботи горя» включає в себе елементи дезорганізації, то консультант, помічник повинен створити надійну, спокійну атмосферу для клієнта. Необхідно усвідомити, що клієнт може передати консультанту свої почуття дезорієнтації та дезінтеграції. Тому при роботі з клієнтами дуже корисно дотримуватися систематичної структури.

Слід пам'ятати, що, як і в процесі горя, хід в цій моделі необов'язково циклічний: початковий і кінцевий пункти будуть залежати від клієнта. Роль помічника полягає в тому, щоб розпізнати, де знаходиться клієнт, і працювати на кожному ступені в заданому клієнтом темпі.

Підхід, сфокусований на особистості, запропонований Карлом Роджерсом, який у роботі з клієнтом грунтується на наступному: безумовне позитивне ставлення; щирість; співчуття.

Ці умови, поряд з навичками роботи за схемою триступеневої моделі, забезпечують допомогу клієнтам, засновану на їх потребах, і відповідають їх конкретної ситуації.

Стадія 1. Вивчення (дослідження)

На цій стадії клієнт говорить так, як він хоче говорити. Психологові потрібно його вислухати, застосовуючи такі техніки:

* відображення;

* парафраз;

* отзеркаліваніє;

* підказки і заохочення («ну і що далі ?..»,« так ... »,« ну ... »,« і тоді ... »,« і що потім ... »і т. д.);

* підсумовування («Дозвольте підвести підсумок. Ваш чоловік помер шість місяців тому. Це для вас трагічно, і ви думаєте про те, як вам жити далі»);

* фокусування (наприклад, одна клієнтка прийшла на консультацію з наступними проблемами: чоловік покинув, батька посадили до в'язниці, у дитини кір, телефон відключили за несплату і в собаки блохи. У цьому випадку необхідно виокремити з декількох проблем одну, на якій необхідно зосередитися в подальшої роботи);

* техніку постановки питань (на цій стадії потрібно задавати лише загальні і відкриті запитання).

Завдання клієнта: розповісти історію, подивитися на неї з боку, як би вивчити, «досліджувати» її.

Завдання консультанта на першій стадії: брати участь у розмові і поставити діагноз (не медичний). Тут же потрібно почати працювати над тим, як допомогти клієнту і захистити себе. На цій стадії повинні виникнути взаємодію і контакт один з одним.

Проте ще до початку роботи потрібно домовитися про "межі" консультації, куди включаються питання конфіденційності, розкладу, особливих умов та ін.

Важливо продумати місце консультації: ізольована кімната, зручні крісла і журнальний столик. Не повинно бути стороннього шуму і відволікаючих речей (наприклад, занадто яскравих картин, що працює радіо і т. д.). Три умови роботи на цій стадії:

* безумовне позитивне відношення без винесення будь-яких моральних суджень;

* емпатія, розуміння почуттів, які відчуває клієнт;

* щирість, відвертість і конгруентність (за термінологією К. Роджерса), які передбачають не ставити себе вище клієнта і не вважати себе здібніші, ніж він. (Слід зауважити, що позиція консультанта завжди сприймається як позиція сили. Це важливо враховувати при роботі з людьми.)

Перша стадія може займати від п'яти хвилин до чотирьох годин, що залежить від консультанта, який вирішує, чи переходити на наступний щабель, тому що самі клієнти не усвідомлюють, чи всі вони розповіли.

На першій стадії дослідження стає ясно, що людина знаходиться в стані заперечення реальності того, що сталося. Цей факт потрібно відзначити, що наближає другу стадію.

Навички, необхідні консультанту на першій стадії:

* уважне ставлення;

* активне слухання;

* переказ / парафраз;

* відображення почуттів;

* виділення основного;

* фокусування;

* обстановка;

* питання «кордонів».

Стадія 2. Нове розуміння

Завдання клієнта: зрозуміти з допомогою консультанта, яку роль відіграє ця подія в його житті, подивитися на ситуацію з іншої точки зору, з боку.

Завдання консультанта: допомогти клієнту, застосовуючи персоніфікацію: «я», а не «ми», «моє», а не «наше» (тобто клієнт повинен бути сфокусований на своїх власних почуттях і на історії, яку він визнає своєї: «я відчув »,« я подумав »,« я зробив »). Дати можливість клієнту опрацювати горі в його темпі.

Умови роботи на цій стадії:

* розвинена емпатія, що дозволяє консультанту бачити світ очима клієнта;

* стимулювання (спонукання клієнта оскаржити ті його твердження, які прозвучали раніше, наприклад, жінка каже: «Я - погана мати», - але до цього вона розповідала про те, як займається з дітьми. Консультант в цьому випадку говорить: «Давайте зупинимося на тому, що ви - погана мати. Раніше ви говорили, що багато часу приділяєте дітям, а погана мати не буде цього робити ... »);

* негайна реакція на те, що відбувається в ситуації консультування.

Навички, необхідні на другій стадії:

* нові вміння, пропоновані як «подарунок», а не загроза, на допомогу клієнту для просування вперед до більш глибокого емпатічному розуміння;

* допомога в розумінні уражених тим, непослідовності поведінки клієнта, в розмові і пр.;

* інформування;

* розмова «я - ти» про те, що відбувається між консультантом і клієнтом;

* постановка цілей.

Стадія 3. Дії

Це напрямна стадія, націлена на позитивні зміни. У деяких випадках достатньо пройти дві попередні стадії, однак іноді потрібно і завершальна частина, в якій важливі ритуали.

Завдання клієнта: прийняття втрати і адаптація до нової (без померлого) життя.

Завдання консультанта: підтримати клієнта яких-небудь способом відповідно до його життєвим планом; здійснити його і оцінити вироблені дії.

Навички, необхідні на третій стадії:

* всі навички попередніх ступенів; узгодження плану дій; розстановка пріоритетів у вирішенні завдань, вирішення проблеми і прийняття подальших рішень;

* оцінювання.

Зарубіжні психологічні (кризові) служби виділили деякі кліше, яких рекомендується уникати в роботі з людьми, які переживають горе.

* «На все воля Божа». Не настільки всеведущ людина, щоб визначати Божу волю, до того ж це не надто втішно.

* «Мені знайомі ваші почуття». Кожна людина унікальна, і кожне взаємовідношення єдине в світі. Ми не можемо знати, що відчуває інша людина, зіткнувшись зі смертю, оскільки ніколи не зможемо пережити його почуття.

* «Вже минуло три тижні з його смерті. Ви ще не заспокоїлися? »Не існує ліміту часу, відпущеного страждання. Прийнято вважати, що переживання горя може тривати від шести місяців до двох років, хоча не виключені відхилення і в ту, і в інший бік.

* «Дякуйте Бога, що у вас є ще діти». Навіть якщо в сім'ї є інші діти, батьки важко переносять смерть дитини. Це не зменшує їх любов до решти дітям, а просто відображає втрату того унікального взаємини.

* «Бог обирає найкращих». Це означає, що всі, хто живе на землі, включаючи і цього конкретного людини, не настільки гарні в очах Бога; крім того, виходить, що Бог не піклується про страждання, які завдає близьким померлого.

* «Він прожив довге і чесне життя, і ось пробив його годину». Не існує часу, відповідного для того, щоб померти. Скільки б років не прожила людина, смерть - це завжди горе. Незважаючи на те, що смерть часто несе з собою позбавлення від страждань, фізичних або душевних, близькі люди переживають це так само сильно.

* «Мені дуже шкода». Це дуже поширена автоматична реакція на повідомлення про чиюсь смерть. Ми просимо вибачення за те, що життя скінчилося, що люди переживають горе, за те, що нам нагадали, що всі ми смертні. Однак від людини, що переживає втрату близької, ці слова вимагають неадекватної відповіді. Що може він сказати у відповідь - «дякую», «все гаразд», «розумію»? У цій ситуації немає доречного відповіді, і коли людина знову і знову чує подібні співчуття, ці слова швидко стають порожніми і безглуздими.

* «Зателефонуйте мені, якщо щось знадобиться». Якщо ми вибираємо цей варіант, то повинні бути готові відповісти на телефонний дзвінок в будь-який час дня і ночі. Несправедливо зробити таку заяву, а потім порахувати недоречним дзвінок, який пролунав о 3 годині ранку. Страждання не регулюються ходом годин, і часто найважчий час - між північчю і шістьма ранку.

* «Ви повинні бути сильними заради своїх дітей, дружини і т. д.». Страждає людині немає необхідності бути сильним заради кого б то не було, не виключаючи й самого себе. Переконуючи людей бути сильними, ми тим самим вмовляємо їх відректися від реальних емоцій. Це може призвести до інших проблем

Різними консультативними службами зазначено, що бажання клієнтів, що переживають горе, і відповідна допомога їм, як правило, стосуються наступних тем:

* «Дозвольте мені просто поговорити». Ці люди хочуть говорити про померлого, причини смерті і про свої почуття у зв'язку з подією. Їм хочеться проводити довгі години в спогадах, сміятися і плакати. Вони хочуть розповісти про його життя - все одно кому, тільки б слухали. У разі насильницької смерті їм необхідно ще раз перебрати всі найдрібніші подробиці до тих пір, поки ті не перестануть лякати їх і не залишать у спокої, і тоді вони зможуть оплакувати свою втрату.

* «Спитайте мене про нього (неї)». Ми часто уникаємо розмов про померлого, але близькі інтерпретують таку поведінку як забуття або небажання обговорювати саму смерть. Це демонструє рівень нашого дискомфорту, але не нашої турботи про близьких померлого. «На кого він (вона) був схожий?», «Чи є у вас фотографія?», «Що він (вона) любив робити?», «Які найприємніші ваші спогади пов'язані з ним (нею)?». Це тільки деякі з питань, задавши які, ми можемо проявити свій інтерес до прожитого життя.

* «Підтримайте мене і дозвольте мені виплакатися». Немає більшого подарунка, який ми можемо зробити вбитому горем людині, ніж сила наших рук, обхопивши його за плечі. Дотик - це диво терапії; так ми висловлюємо свою турботу і увагу, коли слова нам непідвладні. Навіть просто притримати його за лікоть краще, ніж холодна ізоляція. Люди плачуть, їм необхідно плакати, і набагато краще робити це в теплій обстановці розуміння, ніж поодинці.

* «Не лякайтеся мого мовчання». Бувають випадки, коли перенесли втрату люди як би завмирають, беззвучно дивлячись у простір. Немає потреби заповнювати тишу словами. Ми повинні дозволити їм зануритися в свої спогади, наскільки б болючими вони не були, і бути готові продовжити розмову, коли вони повернуться в стан «тут-і-тепер». Нам не потрібно знати, де вони були і про що думали; про що ми повинні потурбуватися, так це щоб людині було комфортно. Велику частину часу вони навряд чи зможуть перетворити свої спогади в відповідні слова і будуть вдячні за те, що ви просто були з ними поруч у цій тиші.

Для «одужання» від горя можна давати клієнтам наступні рекомендації:

1. Прийміть своє горе. Прийміть з готовністю тілесні і емоційні наслідки смерті коханої людини. Скорбота є ціною, яку ви платите за любов. На ухвалення може піти багато часу, але будьте наполегливі в намаганнях.

2. Проявляйте свої почуття. Не приховуйте відчаю. Плачте, якщо хочеться; смійтеся, якщо можете. Не ігноруйте своїх емоційних потреб.

3. Слідкуйте за своїм здоров'ям. По можливості добре харчуйтеся, бо ваше тіло після виснажливого переживання потребує підкріплення. Депресія може зменшитися при відповідній рухливості.

4. Врівноважте роботу і відпочинок. Пройдіть медичне обстеження і розкажіть лікарю про пережиту втрату. Ви і так достатньо постраждали. Не заподіюйте ще більшої шкоди собі та оточуючим, нехтуючи здоров'ям.

5. Проявіть до себе терпіння. Вашому розуму, тіла і душі потрібен час і зусилля для відновлення після перенесеної трагедії.

6. Поділіться болем втрати з друзями. Замикаючись у мовчанні, ви відмовляєте друзям у можливості вислухати вас і розділити ваші почуття і прирікаєте себе на ще більшу ізоляцію і самотність.

7. Відвідайте людей, що знаходяться в горі. Знання про схожі переживання інших можуть привести до нового розуміння власних почуттів, а також дати вам їх підтримку і дружбу.

8. Можна шукати розради в релігії. Навіть якщо ви питаєте з докором: «Як Бог міг допустити це?» - Скорбота є духовним пошуком. Релігія може стати вам опорою в переживанні горя.

9. Допомагайте іншим. Направляючи зусилля на допомогу іншим людям, ви вчитеся краще ставитися до них, повертаючись обличчям до реальності, стаєте більш незалежними і, живучи в теперішньому, відходите від минулого.

10. Робіть сьогодні те, що необхідно, але відкладіть важливі рішення. Почніть з малого - справляйтеся з повсякденними домашніми справами. Це допоможе вам відновити почуття впевненості, однак утримайтеся від негайних рішень продати будинок або поміняти роботу.

11. Прийміть рішення знову почати життя. Відновлення не настає протягом однієї ночі. Тримайтеся за надію і продовжуйте адаптуватися знову.

Для роботи з втратою успішно використовуються техніки гештальт - терапії, нейролінгвістичного програмування, когнітивно - поведінкової терапії. Застосовуються також і групові форми роботи.

шок втрата біль психологічний

Використана література

1. Оверченко А.І. Психологія травмуючих ситуацій: навчальний посібник. - К.: НАВС, 2014 р., - 155 с.

2. Малкіна-Пих І.Г. Психологічна допомога в кризових ситуаціях. - М., 2010.

3. Міняйло В.Ю. Психологічне консультування: робота з кризовими і проблемними ситуаціями. - М., 2002.

Размещено на Allbest.ru