Особливості сприйняття інвалідизованими ставлення соціуму до себе

Показники за шкалою «Гнів», які вказують на високий її рівень, властиві 11,5 % обстежуваних. Вони вважають, що люди сприймають їх негативно, демонструючи прояви агресії. Оптанти допускають, що спілкування з ними викликає в оточення ворожість, роздратування, при цьому причину вбачають саме в інвалідності, яка зумовлює стереотипне сприйняття.

Середній рівень за цією шкалою властивий 60,8 % інвалідизованих осіб, які вважають ставлення до них несприятливим. Вони переконані, що їхній фізичний дефект не дає змогу іншим об'єктивно оцінити їх та неупереджено до них ставитися, що люди в певних ситуаціях відчувають гнів при контактах з ними та пояснюють це відсутністю бажання краще їх пізнати, зрозуміти специфіку життя неповносправного.

Низький рівень притаманний 27,7 % опитуваних, які не відчувають ворожості та агресії з боку оточення. Вони вважають, що здорові люди не відчувають при спілкуванні з ними роздратування, не виявляють негативних емоцій та не поводять себе деструктивно.

Аналіз за шкалою «Депресія» дає змогу визначити, що високий рівень притаманний 2,7 % респондентів. Тобто незначна частина інвалідизованих осіб стверджує, що контакти з ними можуть викликати в людей, які їх оточують, стан депресії та фрустрації, призводити до тривалого зниження настрою та працездатності.

Середній рівень простежуємо в 55 % оптантів, які вважають, що контакти з ними можуть провокувати в здорових людей незначне підвищення тривожності, виникнення дискомфорту та апатії. Вони стверджують, що саме їх зовнішній дефект змушує людей, які їх оточують, почуватися невпевнено та викликає астенічні емоції.

У 42,3 % респондентів проявляється низький рівень за цією шкалою. Вони не вважають, що контакт з ними може викликати в здорових людей депресивний стан, деструктивно на них впливати.

За шкалою «Відраза» високий рівень демонструє 17,3 % опитуваних, які стверджують, що люди, які їх оточують, відчувають щодо них огиду, не здатні сприйняти їх як повноцінних людей. Саме інвалідизуючий дефект стає визначальним в оцінці неповносправного та зумовлює небажання здорової людини з ним спілкуватися. Це призводить до того, що інвалідизований перестає почуватися впевнено, прагне обмежити своє спілкування колом родичів.

Середній рівень притаманний 58 % оптантів, які вважають, що здорові люди відчувають стосовно них відразу, однак відкрито цього не демонструють, намагаючись використовувати соціально схвалювані моделі поведінки. Такі респонденти відчувають неприйняття з боку людей, які їх оточують, в окремих ситуаціях взаємодії з ними.

Низький рівень за цією шкалою проявляється у 24,7 % неповно- справних, які переконані в тому, що не здатні викликати в людей, які їх оточують, відчуття відрази. Вони вважають, що хоча здорові люди і відчувають до них негативні емоції, огиди в них не виникає.

Показники за шкалою «Презирство», що вказують на високий її рівень, притаманні 15,3 % осіб, які вважають, що інші відчувають до них зневагу. Таке ставлення інвалідизовані сприймають особливо болісно, це викликає у них зниження самооцінки та самоповаги.

Середній рівень властивий 58 % респондентів, які стверджують, що в певних ситуаціях відчувають прояви презирства щодо себе. Такі оптанти схильні сприймати соціум як загрозливе середовище, оскільки не почуваються в ньому комфортно, очікуючи на зневагу та неприйняття.

У 26,7 % досліджуваних проявляється низький рівень за цією шкалою. Вони не вважають, що люди, які їх оточують, із презирством ставляться до них та почуваються в соціумі досить комфортно.

За шкалою «Страх» високий рівень характерний для 12,8 % обстежених, які переконані, що при контактах з ними здорові люди відчувають занепокоєння та збентеження, втрачають упевненість. Вони вважають, що їхні фізичні дефекти змушують оточення почуватися дискомфортно, викликають почуття страху.

Середній рівень властивий 52,6 % респондентів, які рідко відчувають, що викликають в оточення страх, оцінюють ставлення до себе як прийнятне. Оптанти вважають, що окремі люди почуваються під час контактів з ними невпевнено, схильні до демонстрації неадекватних реакцій на ситуацію взаємодії.

Низький рівень характерний для 34,6 % обстежених, які не вважають, що контакти з ними здатні спровокувати відчуття страху та тривоги. Вони думають, що здорові люди при спілкуванні з ними почуваються комфортно, у них не виникає остраху через можливість заразитися хворобою, що призвела до інвалідизації, чи опинитися на місці респондента.

Показники за шкалою «Ворожість», що вказують на високий її рівень, виражені у 18,2 % оптантів, які сприймають ставлення до них як негативне, відчувають неприйняття та деструктивні тенденції в їх оцінці. Інвалідизовані особи вважають, що соціум не готовий сприйняти їх, ставиться до них як до тягаря, людей, що непотрібні суспільству.

Середній рівень властивий 67 % обстежуваних, які розцінюють ставлення до них як несприятливе, однак виражених проявів ворожості не відчувають. Інвалідизовані особи вважають, що соціум схильний до неадекватного їх оцінювання, проявляє негативні емоції щодо неповносправних.

Низький рівень притаманний 14,8 % оптантів, які сприймають ставлення до них суспільства як нейтральне чи позитивне, не відчувають агресії з боку оточення. Респонденти почуваються впевнено, не очікують деструктивних дій стосовно себе від людей, які їх оточують.

Показники за шкалою «Тривога», що засвідчують високий рівень її вираження, простежуємо у 12,7 % опитуваних, які вважають, що спілкування з ними зумовлює появу занепокоєння та дискомфорту, змушує людей почуватися невпевнено. Дискомфорт та тривогу викликає нездатність виробити оптимальну модель взаємодії з неповносправною особою, наявність фізичних дефектів, які відрізняють її від здорових людей за виглядом та особливостями функціонування.

Середній рівень притаманний 64,6 % оптантів, які вважають, що контакти з ними здатні викликати в оточення незначне підвищення тривоги та появу дискомфорту і занепокоєння, що актуалізується в окремих ситуаціях взаємодії.

Низький рівень властивий 22,7 % опитуваних, які переконані, що спілкування з ними не здатне значною мірою змінити емоційний стан співрозмовника, викликати фрустрацію чи тривогу. Люди ставляться до них, як до здорових, не відчуваючи в процесі взаємодії дискомфорту через їхні фізичні вади.

За шкалою «Егоїзм» високий рівень переважає у 17,2 % оптантів, які стверджують, що люди, які їх оточують, поводяться з ними неетично, зосереджені лише на власних потребах та проблемах, не здатні вислухати та зрозуміти «інших». Таке ставлення призводить до того, що інвалідизована особа почувається дискомфортно, відчуває, що люди довколо сприймають його як тягар, не розуміють його переживань та специфіки життя.

У 68,4 % опитуваних проявляється середній рівень. Вони часто відчувають байдужість людей, їхнє небажання допомогти та зрозуміти неповносправного. Такі оптанти страждають від того, що їм не приділяють достатньої уваги, прагнуть обмежити контакти з ними.

Низький рівень властивий 14,4 % респондентів, які не вважають, що довколишні егоїстично поводяться при взаємодії з ними. Оптанти не сприймають здоровий соціум як вороже середовище, комфортно себе в ньому почувають та розраховують на підтримку.

За шкалою «Прагнення до домінування» високий рівень проявляється у 18,7 % респондентів які відчувають тиск з боку оточення, вважають, що люди ставляться до них зверхньо, не сприймають їх як повноцінних. Такі інвалідизовані переконані, що здорові люди не здатні ставитися до них як до рівних собі, відчувають до себе зневагу та презирство. Це може провокувати появу в інваліда комплексу неповноцінності, призводити до зниження самооцінки та формування негативного ставлення до себе.

Середній рівень притаманний 69 % досліджуваних, які в певних ситуаціях відчувають, що оточення сприймають їх не так, як здорових людей, оскільки фізичний дефект детермінує появу багатьох установок та стереотипів. Оптанти відчувають прояви зверхнього ставлення до себе, страждають від зневаги.

Низький рівень властивий 12,3 % опитаних, які вважають, що соціум сприймає їх як повноцінних членів, здатних принести користь суспільству та функціонувати на рівні зі здоровими людьми. Такі респонденти не відчувають себе неповноцінними, почуваються частиною суспільства, не страждають від ізольованості та відторгнутості.

Показники за шкалою «Упередженість», що вказують на високий її рівень, виражені у 22,3 % оптантів, які вважають, що соціум не здатен їх адекватно оцінити, приписує їм такі риси, як неповноцінність, меншовартість. Респонденти сприймають соціум як вороже середовище, де інвалідизований не може проявити себе, оскільки здорові люди не бажають його прийняти, спілкуватися та взаємодіяти з ним.

У 59 % обстежених виявлено середній рівень за цією шкалою. Оптанти відчувають прояви упередження щодо себе, однак вони не набувають достатньої сили, щоб значною мірою вплинути на самооцінку інвалідизованої особи, зменшити її бажання бути інтегрованою до соціуму.

Низький рівень притаманний 18,7 % досліджуваних, які оцінюють ставлення здорових людей до себе як адекватне та не вважають, що в суспільстві переважають негативні стереотипи щодо неповно- справних.

Аналіз даних за шкалою «Інтолерантність» вказує на прояви високого рівня в 19,4 % оптантів, які відчувають нетерпиме ставлення до себе. Респонденти вважають, що соціум негативно їх оцінює через наявність фізичної вади, яка змушує зараховувати інвалідів до категорії «чужих», зумовлює появу стереотипів та неадекватної оцінки.

Середній рівень властивий 66 % оптантів, які певною мірою відчувають, що здорові люди не здатні їх зрозуміти та прийняти. Вони вважають, що люди довкола проявляють до них неприязнь, ставляться з презирством та відразою, не здатні усвідомити, з якими труднощами їм доводиться стикатися.

У 14,6 % респондентів проявляється низький рівень за цією шкалою. Такі оптанти сприймають ставлення до них оточення як позитивне та толерантне, відчувають розуміння й підтримку з боку суспільства, розраховують на допомогу.

За шкалою «Упередженість» високий рівень проявляється в 34,7% опитуваних, які вважають, що соціум наповнений негативними уявленнями щодо інвалідів, які насправді не відповідають дійсності. Зокрема, людина з обмеженими можливостями сприймається як неповноцінна, повністю залежна, не здатна до професійної самореалізації, побудови сімейних стосунків тощо.

Середній рівень за цією шкалою властивий 55,1 % осіб, які відчувають певні прояви упередженості щодо себе і вважають, що люди, які їх оточують, не здатні сприйняти їх як повноцінних та схильні до стереотипізованої оцінки людини з обмеженими можливостями.

Низький рівень переважає у 10,2 % респондентів, які не відчувають упередженості соціуму та переконані, що люди здатні їх зрозуміти й побудувати ставлення до них на основі об'єктивної оцінки особистісних якостей, а не негативних уявлень, що панують у соціумі.

Показники за шкалою «Нерозвинена емпатія», що вказують на її високий рівень, притаманні 20,2 % опитуваних, які вважають, що люди, які їх оточують проявляють байдужість до їхніх проблем та переживань, не цікавляться специфікою їхнього життя й намагаються обмежити контакти з ними. Такі оптанти не очікують від здорових людей підтримки та розуміння, переконані в тому, що ті не нададуть їм необхідної допомоги.

Середній рівень властивий 65,2 % обстежуваних, які сприймають здорове оточення як таке, що лише в окремих випадках здатне зрозуміти їхні почуття та переживання, проявити емпатію. Зазвичай соціум залишається безпристрасним до проблем інвалідів, не цікавиться тим, як вони пристосовуються до умов життя.

У 14,6 % оптантів простежуємо низький рівень за цією шкалою. Це свідчить про те, що вони вважають людей, які їх оточують, такими, що здатні зрозуміти їхні потреби та переживання, на собі відчути ті емоційні стани, які переживає особа з функціональними обмеженнями.

гандикапізм інвалідизований депресія антипатія

Висновки та перспективи подальшого дослідження

Аналіз отриманих результатів дав змогу визначити, що значна частина людей з обмеженими фізичними можливостями сприймає ставлення до себе оточення як нейтральне, про що свідчить домінування показників середнього рівня за більшістю шкал. Менша частина неповноправних відзначає, що люди, які їх оточують, ставляться до них позитивно, однак є опитувані, які стверджують, що соціум їх не приймає, проявляє щодо них ворожість, сприймає упереджено. Особлива увага приділена аналізу саме таких даних, оскільки вони засвідчують, що людина з особливими потребами відчуває прояви гандикапізму до себе. Найбільш високими були показники за шкалою «Антипатія», «Упередженість» і «Нерозвинена емпатія». Це вказує на те, що респонденти особливо гостро відчувають з боку соціуму негативне ставлення до себе, страждають від неадекватності їх оцінки, стереотипізованості погляду на людину з обмеженими можливостями та нездатності суспільства зрозуміти її, проявити до неї співчуття.

Перспективи подальших розвідок цього питання ми вбачаємо у дослідженні вікових, статевих, освітніх та інших аспектів у проявах гандикапізму.

Література

1. Энциклопедия психологии / Р. Корсини, А. Ауэрбах.

2. Ставицький О.О. Психологія гандикапізму: монографія / О.О. Ставицький. - Рівне: ПринтХаус, 2011. - 376 с.

3. Ставицький О.О. Психологія проявів гандикапізму та їх регуляція: дис. ... д-ра психол. наук: спец. 19.00.01 «Загальна психологія. Історія психології» / Ставицький О.О. - К., 2014. - 595 с.

Размещено на Allbest.ru