Психологічна складова готовності фахівця у сфері охорони здоров’я до адаптивного навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічна складова готовності фахівця у сфері охорони здоров'я до адаптивного навчання

Кошова Світлана Петрівна

старший викладач кафедри управління охорони здоров'я

Національної медичної академії післядипломної освіти

імені П.Л. Шупика



Анотація

адаптивний навчання фахівець психіка

В основу європейської політики покладено науково обґрунтовані стратегії, які мають вирішити дві основні задачі: покращення здоров'я для всіх і скорочення нерівності по відношенню до здоров'я, а також удосконалення лідерства і колективного керівництва.

Метою наукової статті є оцінювання готовності психологічної складової фахівця у сфері здоров'я до адаптивного навчання. У науковій статті використано такі наукові методи: експериментального опитування - для розподілу фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання за рівнем розвитку особистісного адаптаційного потенціалу, за рівнем розвитку саморегуляції; моделювання - для визначення взаємозв'язку компонентів адаптованості та саморегуляції особистості.

Психологічна готовність фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання - це сукупність якостей, на основі яких виникає стан мобілізованості психіки, спрямованості на професійні дії в умовах практичної діяльності.

Стан готовності має складну динамічну структуру і включає в себе такі компоненти: мотиваційний (відповідальність за виконання обов'язків, завдань, почуття обов'язку); орієнтаційний (знання та уявлення про особливості та умови діяльності, її вимоги до особистості); операційний (володіння прийомами та способами професійної діяльності); вольовий (самоконтроль, мобілізованість, саморегуляція дій); оціночний (самооцінка підготовленості, критичність виконання).

Фахівці у сфері здоров'я переважно мають середній рівень розвитку особистісного адаптаційного потенціалу. Їм властиві ознаки різних акцентуацій, які у звичних умовах частково компенсовані і можуть з'являтися при зміні діяльності, тому успішність їх адаптації залежить від зовнішніх умов середовища. Також більшість фахівців у сфері здоров'я мають достатній рівень нервово - психічної стійкості та поведінкової регуляції, можуть поводити себе агресивно у випадку утиснення їх інтересів, але при бажанні можуть увійти в контакт та досягнути взаєморозуміння з оточуючими. Вони адекватно сприймають морально-етичні норми поведінки і в цілому намагаються їм відповідати.

Адаптивне навчання дозволяє уникнути численних прогалин в індивідуальній підготовленості фахівців у сфері здоров'я, допомагає досягати йому отримати бажаний рівень знань. Останні тенденції в освітніх процесах показують актуалізацію технологій адаптивного навчання та необхідність змін у підході до навчання. Тим самим підкреслюються і актуалізуються питання розвитку відкритої освіти загострюються проблеми формування у відкритих освітніх системах адаптивного навчання високого рівня інформативних компетентностей фахівців у сфері здоров'я.

Ключові слова: сфера здоров'я, адаптивне навчання, психологічна складова, розвиток, особистісний потенціал, саморегуляція, адаптованість



Koshova Svitlana Petrivna Senior Lecturer of the Department of Healthcare Management of the National Medical Academy of Postgraduate Education named after P. L. Shupik

Psychological component of readyness of healthcare in the field of healthcare for adaptive learning

Abstract

European policy is based on science-based strategies that address two main challenges: improving health for all and reducing health inequalities, and improving leadership and collective leadership.

The purpose of the scientific article is to assess the readiness of the psychological component of a health professional for adaptive learning. The following scientific methods are used in the scientific article: experimental survey - for the distribution of specialists in the field of health to adaptive learning according to the level of development of personal adaptive potential, according to the level of development of self-regulation; modeling - to determine the relationship between the components of adaptability and self-regulation of the individual.

The psychological readiness of health professionals for adaptive learning is a set of qualities on the basis of which there is a state of mobilization of the psyche, the focus on professional action in practice.

The state of readiness has a complex dynamic structure and includes the following components: motivational (responsibility for the performance of duties, tasks, sense of duty); orientational (knowledge and ideas about the features and conditions of activity, its requirements for the individual); operating (possession of techniques and methods of professional activity); volitional (self-control, mobilization, self-regulation of actions);

evaluation (self-assessment of preparedness, critical performance).

Healthcare professionals generally have an average level of personal adaptability. They are characterized by different accentuations, which in normal conditions are partially compensated and may appear when the activity changes, so the success of their adaptation depends on the external environmental conditions. Also, most health professionals have a sufficient level of neuropsychological stability and behavioral regulation, can behave aggressively if their interests are suppressed, but if desired, can get in touch and reach mutual understanding with others. They adequately perceive the moral and ethical norms of behavior and generally try to comply with them.

Adaptive learning avoids numerous gaps in the individual training of health professionals, helps to achieve the desired level of knowledge. Recent trends in educational processes show the actualization of adaptive learning technologies and the need for changes in the approach to learning. Thus, the issues of development of open education are emphasized and actualized, the problems of formation in open educational systems of adaptive learning of a high level of informative competences of specialists in the field of health are aggravated.

Keywords: health sphere, adaptive learning, psychological component, development, personal potential, self-regulation, adaptability



Постановка проблеми

В основу європейської політики покладено науково обґрунтовані стратегії, які мають вирішити дві основні задачі: покращення здоров'я для всіх і скорочення нерівності по відношенню до здоров'я, а також удосконалення лідерства і колективного керівництва. Крім того, визначено чотири стратегічні напрямки дій: інвестиції в здоров'я на всіх етапах життя людини та розширення прав і можливостей громадян; вирішення найбільш актуальних проблем Європейського регіону, які стосуються неінфекційних та інфекційних хвороб; зміцнення систем охорони здоров'я, які орієнтовані на людину, потенціалу охорони громадського здоров'я, а також готовності до надзвичайних ситуацій, епіднагляду та реагування; забезпечення стійкості місцевих громад та створення підтримуючого середовища.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники акцентують увагу на недостатності, непрозорості та неефективності системи фінансування охорони здоров'я України, надмірній децентралізації і фрагментації фінансових потоків, неадекватності методів фінансування закладів охорони здоров'я, низькому рівні оплати праці медичного персоналу, який не залежить від обсягів і якості виконуваної роботи, що призводить до зменшення доступності та якості надання медичної допомоги.

Аналіз світових тенденцій свідчить, що для успішного вирішення завдань з реформування системи фінансування необхідне залучення достатніх коштів, усунення фінансових бар'єрів для покращення доступності медичних послуг та зменшення фінансових ризиків, пов'язаних із захворюванням, раціональне використання наявних ресурсів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженню теоретико-методологічних засад реформування державного управління у сфері здоров'я присвячено чимало наукових праць: Аніщенко М.А. [1], Гончаренко О.В. [2], Деміхов О., Дегтярьова І. [3], Корнійчук О. [4], Короленко В.В., Грузєва Т.С. [5], Кучук А.М. [6], Музика-Стефанчук О.А., Отраднова О.О., Данченко Т.В., Музика Л.А. [7], Ротаєнко А.В. [8], Сабецька Т.І., Стефанишин Л.С. [9], Трикоз І.В. [10].

У наукових працях зазначено, що готовність суспільства до глобальних перетворень значною мірою визначається ступенем розробленості системи навчання фахівців у сфері здоров'я, її орієнтацією на розвиток особистості, творчих здібностей, професійної та соціальної компетентності. Тобто існуючи підходи орієнтовані на стабільні умови господарювання.

Однак, перехід до інформаційного суспільства, розширення видів діяльності людини, «криза компетентності» характеризують сучасні умови господарювання як мінливі, нестабільні, транспорентні. Саме вони зумовили якісні зміни в системі навчання фахівців у сфері здоров'я: перехід від концепції навчання на все життя до концепції навчання впродовж життя, пошук нових підходів, нових технологій, нових навчальних систем.

Відтак, на сьогодні існує потреба в розробці інших та удосконаленні наявних теоретико-методологічних положень та методичних підходів до навчання фахівців у сфері здоров'я.

Мета статті

Важливим фактором забезпечення належного виконання своїх обов'язків є психологічна готовність та адаптація фахівців у сфері здоров'я до професійної діяльності. Психологічна готовність до успішної професійної діяльності передбачає не тільки успішне навчання фахівців у сфері здоров'я, але й оптимальне входження його у трудовий колектив, прийняття завдань, норм і цінностей професійного середовища. Така готовність найменш сформована у працівників з невеликим досвідом практичної роботи яка розпочинається відразу після закінчення навчального закладу.

Аналіз наукових праць [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10] дозволив встановити, що це питання досі не знайшло відповідного відображення у літературі. Так невизначеним залишається трактування змісту поняття та компонентів психологічної готовності; з'ясування готовності сучасних фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання та ін.

Актуальність, практична значущість, недостатня розробленість та недослідженість вказаного питання зумовили вибір теми статті, визначила її мету та завдання.

Метою статті є оцінювання готовності психологічної складової фахівця у сфері здоров'я до адаптивного навчання та надання практичних рекомендації щодо її підвищення.

Для досягнення мети в статті поставлені та вирішені такі завдання:

визначити зміст поняття та компоненти психологічної готовності фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання»;

проаналізувати готовність фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання за компонентами;

надати практичні рекомендації щодо підвищення готовності фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання.

В статті використано такі наукові методи: аналізу, синтезу, порівняння, індукції та дедукції.

Виклад основного матеріалу

Психологічна готовність - це виявлення суті властивостей і стану особистості [11; 17; 23]. Готовність - це не тільки властивість чи ознака окремої особистості, це концентрований показник діяльності особистості, міра її професійних здібностей. Психологічна готовність є включає в себе з однієї сторони запас професійних знань, умінь і навичок; з іншоїриси особистості: переконання, педагогічні здібності, інтереси, професійна пам'ять, мислення, увага, педагогічна спрямованість думки, працездатність, емоційність, моральний потенціал особистості, що забезпечать успішне виконання професійних функцій [12; 20; 22].

Готовність - це активно-дійовий стан особистості та її певна поведінка, що мобілізує сили з метою виконання будь-якого завдання для досягнення необхідного результату, в якому і визначається успішність активності особистості [13; 15; 21]. Серед чинників, до яких залежить рівень і успіх діяльності фахівців у сфері здоров'я особливе значення має психологічна готовність до різних життєвих ситуацій та психологічна стійкість при роботі з різними групами клієнтів.

Психологічна готовність фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання це сукупність якостей, на основі яких виникає стан мобілізованості психіки, спрямованості на професійні дії в умовах практичної діяльності.

Стан готовності має складну динамічну структуру і включає в себе такі компоненти [14; 16; 18; 19]: мотиваційний (відповідальність за виконання обов'язків, завдань, почуття обов'язку); орієнтаційний (знання та уявлення про особливості та умови діяльності, її вимоги до особистості); операційний (володіння прийомами та способами професійної діяльності); вольовий (самоконтроль, мобілізованість, саморегуляція дій); оціночний (самооцінка підготовленості, критичність виконання).

Для підтримання психологічної готовності фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання як сукупності його морально-психологічних та професійних характеристик, що дають змогу виконувати всі покладені на нього функції по соціальному забезпеченню, супроводі та профілактиці доцільно використовувати прості й ефективні методи та прийоми саморегуляції психічного стану: самопереконання, самонавіювання, керування уявою.

Зважаючи на вищевикладене проведене експериментальне дослідження щодо визначення рівня готовності психологічної складової фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання. В якості експериментальною бази залучені фахівці у сфері здоров'я України. Всього в дослідженні брало участь 93 досліджуваних.

На рис. 1 представлено розподіл фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання за рівнем розвитку особистісного адаптаційного потенціалу.

Рис. 1. Розподіл фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання за рівнем розвитку особистісного адаптаційного потенціалу

Джерело: власна розробка на основі експериментального опитування

У досліджуваних встановлено переважання середнього рівню розвитку особистісного адаптаційного потенціалу (56 % досліджуваних). Показники високого та низького рівню розвитку особистісного потенціалу складають, відповідно, 17% та 27%.

Згідно з результатами досліджень [11; 15; 20], метою яких є вивчення адаптивних можливостей індивіда на основі оцінки деяких психофізіологічних та соціально-психологічних характеристик, фахівці у сфері здоров'я з високим рівнем розвитку особистісного адаптаційного потенціалу мають високий рівень нервово-психічної стійкості та поведінкової регуляції, адекватну самооцінку та реальне сприймання дійсності, високий рівень розвитку комунікативних здібностей, моральної нормативності.

Фахівцям у сфері здоров'я з середнім рівнем розвитку особистісного адаптаційного потенціалу властиві ознаки різних акцентуацій, які у звичних умовах частково компенсовані і можуть з'являтися при зміні діяльності, тому успішність їх адаптації залежить від зовнішніх умов середовища.

Фахівцям у сфері здоров'я з низьким рівнем розвитку особистісного адаптаційного потенціалу притаманні низький рівень самостійності, поведінкової регуляції, відсутність адекватної самооцінки, та реального сприймання дійсності, низький рівень комунікативного потенціалу, моральної нормативності.

На рис. 2 представлено розподіл фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання а рівнем розвитку саморегуляції.

Рис. 2. Розподіл фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання за рівнем розвитку саморегуляції

Джерело: власна розробка на основі експериментального опитування

Як видно з рис. 2, переважна кількість (52%) опитуваних мають середній рівень розвитку саморегуляції. Високий рівень розвитку саморегуляції встановлений у 19%, а низький - у 29% опитуваних.

Дослідження, представлені у наукових працях [14; 18; 21], мають за мету діагностику рівню розвитку індивідуальної саморегуляції та її індивідуального профілю, до якого відносяться показники, що відзначаються у відповідності до основних регуляторних процесів (планування, моделювання, програмування, оцінки результатів) та регуляторно-особистісних властивостей (самостійність, гнучкість).

У фахівців у сфері здоров'я з низьким рівнем саморегуляції потреба в усвідомлюваному плануванні та програмуванні своєї поведінки не сформована. Вони є більш залежними від ситуації та думки оточуючих, зазнають труднощі при взаємодії з іншими людьми (переважно у плані контролю свого психічного стану).

У фахівців у сфері здоров'я з середнім рівнем саморегуляції мають достатній рівень нервово-психічної стійкості та поведінкової регуляції, можуть поводити себе агресивно у випадку утиснення їх інтересів, але при бажанні можуть увійти в контакт та досягнути взаєморозуміння з оточуючими. Досліджувані з середнім рівнем саморегуляції адекватно сприймають морально-етичні норми поведінки і в цілому намагаються їм відповідати.

У фахівців у сфері здоров'я з високим рівнем саморегуляції притаманні самостійність, гнучка та адекватна реакція на зміну ситуації, швидка адаптація до нових умов діяльності, висунення та досягнення мети в них значною мірою усвідомленні. При високій мотивації досягнень вони здатні формувати такий стиль саморегуляції, який дозволяє їм компенсувати вплив особистісних, характерологічних особливостей, що перешкоджають досягненню мети.

Шкала планування характеризує індивідуальну розвиненість самостійності та ініціативності в плануванні та постанові навчальних цілей, гнучкість змін цілей у відповідності до зміни обставин, їх стійкості у психологічно складних умовах, тобто рівень сформованості усвідомленого планування діяльності.

За шкалою планування у фахівців у сфері здоров'я з високим рівнем встановлені: високий рівень розвиненості цього регуляторного процесу - у 38%, середній - у 48%, низький - у 14%. Таким чином, більшість фахівців у сфері здоров'я виявляють ступінь сформованості усвідомленого планування діяльності на середньому, задовільному рівні, тобто переважна більшість фахівців у сфері здоров'я з високим рівнем вже вміють планувати свою діяльність та ставити адекватні цілі.

Шкала моделювання дає можливість діагностувати індивідуальну сформованість навичок, які дозволяють правильно конкретизувати навчальну ціль відповідно до реальних значущих умов навчання.

За шкалою моделювання у фахівців у сфері здоров'я переважає високий рівень розвиненості цього регуляторного процесу - 52%. Середній рівень встановлений у 22%, низький - у 26% опитуваних. Тобто переважна більшість фахівців у сфері здоров'я виявляє сформованість навичок конкретизації навчальної цілі відповідно до умов навчання, вміє швидко орієнтуватися у змінах ситуації та вибирати відповідно до умов програму виконавчих дій чи тактику поведінки з викладачем, а також демонструє стійкість цих процесів в умовах високої та низької психічної напруги на задовільному та високому рівнях.

Шкала програмування дає характеристику індивідуальної розвиненості усвідомленого програмування людиною своїх дій.

За шкалою програмування у фахівців у сфері здоров'я переважає середній рівень розвиненості цього регуляторного процесу. Він діагностується у 64% опитуваних. При цьому високий рівень встановлений у 36%, а низький рівень не був виявлений взагалі. Можна зробити висновок, що навчаючись, фахівці у сфері здоров'я більшу увагу звертають на чіткість, послідовність, тобто програмування своїх дій. Специфіка адаптивного навчання вимагає певних адаптаційних можливостей до фахівців у сфері здоров'я, що, в свою чергу, виявляється у високих показниках за шкалою програмування.

Шкала оцінки результатів характеризує сформованість критеріїв успішності навчальної діяльності, розвиненість процесів самоконтролю та оцінки результатів своєї навчальної діяльності.

За шкалою оцінки результатів у фахівців у сфері здоров'я переважає середній рівень розвиненості цього регуляторного процесу, який встановлений у 55%.

Високий рівень встановлений у 16%, а низький - у 29%. Отже, сформованість критеріїв успішності навчальної діяльності, гнучкості їх змін в умовах мінливих вимог до навчальної підготовки, розвиненість процесів самоконтролю та оцінки результатів своєї навчальної діяльності, стійкість цих процесів в умовах підвищеної та пониженої мотивації навчання та психічної напруги розвинені у досліджуваних переважно на низькому та середньому рівні.

Шкала гнучкості діагностує рівень сформованості регуляторної гнучкості, ступінь гнучкості змін навчальних цілей та програми виконуваних дій, критеріїв успішності навчання відповідно до обставин, швидкість та легкість включення до навчальної діяльності, переходу від одного виду діяльності до іншого.

За шкалою гнучкості у фахівців у сфері здоров'я переважає високий рівень (виявлений у 58%). Середній рівень встановлений у 38%, а низький - у 4% досліджуваних. Можливості враховувати значущі умови навчальної діяльності та в залежності від цього гнучко визначати тактику поведінки, швидко та легко включатись до навчальної діяльності, переходити від одного виду діяльності до іншого властиві на високому та середньому рівні більшості опитуваних.

Шкала самостійності діагностує розвиненість регуляторної автономності. За шкалою самостійності у фахівців у сфері здоров'я домінує середній рівень, який був виявлений у 55%. Показник низького рівню - 24% переважає над показником високого - 21%. Отже, виявлено, що досить велика кількість фахівців у сфері здоров'я мають низький рівень регуляторної автономності, тобто індивідуальні можливості самостійно висувати навчальні цілі та програми навчальних дій, самостійно здійснювати ці програми у процесі підготовки до занять, під час відповіді та виконання навчальних завдань, незалежно від зовнішніх обставин формувати індивідуальні критерії оцінки результатів своїх дій розвинуті слабо. Таким чином, особливістю стильової саморегуляції фахівців у сфері здоров'я, які почали адаптивне навчання у нових, незвичних умовах, виступає низький рівень розвитку самостійності. Такі результати можна пояснити тим, що раніше такого не спостерігалося.

За шкалою загального рівня саморегуляції у фахівців у сфері здоров'я переважає середній рівень (52% опитаних). Високий рівень складає 19%, а низький - 29% досліджуваних. Тобто більш половини фахівців у сфері здоров'я мають середній рівень особистісного адаптивного потенціалу та саморегуляції.

Наступним нашим завданням було визначити особливості взаємозв'язку між компонентами адаптивності та саморегуляції у фахівців у сфері здоров'я. Результати дослідження представлені на рис. 3.

З рис. 3 видно, що існує статистично значущий взаємозв'язок між загальним показником саморегуляції та показником адаптивності «нервово -психічна стійкість» (т = 0,486; р < 0,01).

Таким чином, фахівці у сфері здоров'я, які виявляють високий рівень нервово-психічної стійкості та поведінкової регуляції, високу адекватну самооцінку та реальне сприйняття дійсності, є самостійними, гнучко та адекватно реагують на зміни навколишніх умов, свідомо досягають цілей, впевнено почувають себе у незвичних ситуаціях.

Аналіз результатів кореляційного дослідження показав, що рівень розвитку показників особистісного адаптивного потенціалу корелює з рівнем розвитку показників саморегуляції (т = 0,356; р < 0,05).

Отже, фахівці у сфері здоров'я до адаптивного навчання з високим рівнем саморегуляції, тобто ті, які виявляють самостійність, гнучко та адекватно реагують на зміни навколишніх умов, свідомо досягають цілей, впевнено почувають себе у незвичних ситуаціях, мають високий рівень особистісного адаптаційного потенціалу, який забезпечує легкість адаптації до нових умов діяльності, швидкість пристосування до нового колективу, легкість вибору стратегії поведінки у новій ситуації.



Рис. 3. Взаємозв'язок компонентів адаптованості та саморегуляції особистості

Джерело: власна розробка на основі експериментального опитування фахівців у сфері здоров'я до адаптивного навчання

Встановлено статистично значущі зв'язки між загальним показником саморегуляції, показником «оцінка результатів» та показником адаптивності «моральна нормативність» (0,214 та 0,277, р < 0,05 відповідно). Таким чином, високі показники моральної нормативності, що забезпечують реальну оцінку своєї ролі у колективі, орієнтування на відповідність соціальним нормам, пов'язані із такими характеристиками саморегуляції, як розвинутість та адекватність оцінки себе та результатів своєї діяльності та поведінки.

Встановлено статистично значущі зв'язки між такими показниками саморегуляції, як «гнучкість» і «програмування» та показником адаптивності «комунікативні особливості» (0,232 та 0,256, р < 0,05 відповідно). Отже, високий рівень розвитку комунікативних здібностей (легкість встановлення контактів із одногрупниками) передбачає здібність до легкої перебудови планів та програми виконавчих дій, адекватної реакції на швидку зміну обставин, успішність вирішення проблем у ситуації ризику, а також сформованість потреби намічати цілі та програми власних дій. Тобто схильність фахівців у сфері здоров'я обмірковувати, прогнозувати та корегувати свою поведінку обумовлює успішність їх спілкування.



Висновки

Виокремлено два основних підходи до визначення змісту та структури психологічної готовності фахівця у сфері здоров'я до адаптивного навчання: функціональний (психологічна готовність як певний стан психічних функцій, який забезпечує високий рівень досягнень при виконанні того чи іншого виду діяльності) та особистісний, в якому психологічну готовність розглядають як результат підготовки по професійної діяльності.

Відповідно до особистісного підходу готовність фахівця у сфері здоров'я до адаптивного навчання розуміється як стійке багатоаспектне та ієрархієзоване утворення особистості, яке включає ряд компонентів (мотиваційний, когнітивний, операційний тощо), адекватних вимогам, змісту та умовам діяльності, які в своїй сукупності дозволяють суб'єкту більш або менш успішно здійснювати професійну діяльність.

В процесі професійного становлення фахівця у сфері здоров'я до адаптивного навчання важливу роль відіграє особистісний розвиток: усвідомлення власного світогляду як психологічного, спрямованість на самопізнання та саморозвиток. Для фахівця у сфері здоров'я цей процес передбачає відкритість до змін, філософське й творче ставлення до життя, пошук його сенсу й прийняття відповідальності за його здійснення, самовираженню в ньому, розвиток професійно важливих якостей: високий рівень емпатії, гуманістичний тип спрямованості практичної особистості фахівця у сфері здоров'я, високий рівень спілкування, ефективного вибору стратегії поведінки в напружених ситуаціях, високий рівень творчого потенціалу та толерантності до невизначеності.

Важливе значення у професійному становленні фахівця у сфері здоров'я до адаптивного навчання має формування його особистісної готовності до діяльності, іншими словами, сформованості в особистості фахівця у сфері здоров'я ряду професійно-важливих якостей особистості, які забезпечують можливість ефективно здійснювати професійну діяльність. Така готовність є результатом підготовки до професійної діяльності.

Особистісна готовність фахівця у сфері здоров'я до адаптивного навчання є соціокультурним і психологічним феноменом, що включає в себе впорядковану сукупність ціннісно-змістовних регулювальників, що забезпечують стійкість його суб'єктної позиції і емоційно-вольових станів.

Досягнення масового впровадження в систему освіти нових технологій у поданні навчального матеріалу, вдосконаленні видів навчальної діяльності викликає необхідність розвитку нових дидактичних підходів. Зазначене зумовлювалося тим, що потужність обчислювальних засобів стала такою, за якої вже можна було б говорити про автоматизовані навчальні курси або системи управління навчанням як про деякий квазісуб'єкт навчального процесу. Основною ознакою такого навчання є його персоналізована спрямованість - адаптованість навчального процесу до індивідуальних потреб фахівців у сфері здоров'я. Адаптивне навчання дозволяє уникнути численних прогалин в індивідуальній підготовленості фахівців у сфері здоров'я, допомагає досягати йому отримати бажаний рівень знань. Останні тенденції в освітніх процесах показують актуалізацію технологій адаптивного навчання та необхідність змін у підході до навчання. Тим самим підкреслюються і актуалізуються питання розвитку відкритої освіти загострюються проблеми формування у відкритих освітніх системах адаптивного навчання високого рівня інформативних компетентностей фахівців у сфері здоров'я. Здатність створювати оригінальні ідеї та прагнення втілювати їх, бажання постійно вчитися новому - ключові принципи майбутнього, що наближається.



Література

1. Аніщенко М.А. (2020). Основні тенденції сучасного реформування законодавства України у сфері охорони здоров'я. Актуальні питання фармацевтичної і медичної науки та практики. Т. 13, № 2. С. 278-287. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apfimntp_2020_13_2_20.

2. Гончаренко О.В. (2020). Фахова підготовка соціальних працівників до роботи у сфері охорони здоров'я. Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія: Педагогіка та психологія. Вип. 32. С. 125-133. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vknlu_Ptp_2020_32_15.

3. Деміхов О., Дегтярьова І. (2020). Розвиток організаційно-правових засад застосування цифрових технологій у сфері громадського здоров'я в Україні. Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. Вип. 1. С. 80-87. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpnadu_2020_1_12.

4. Корнійчук О. (2020). Теоретико-методологічні засади дослідження сфери охорони здоров'я метрополій в умовах сталого розвитку. Економіка природокористування і сталий розвиток. № 7. С. 63-67. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/epod_2020_7_11.

5. Короленко В.В., Грузєва Т.С. (2020). Трансформація дерматовенерологічної служби України в процесі реформування сфери охорони здоров'я. Вісник проблем біології і медицини. Вип. 2. С. 315-318. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vpbm_2020_2_72.

6. Кучук А.М. (2020). Людські права в сфері охорони здоров'я (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини). Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2020. № 1. С. 15-20. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvdduvs_2020_1_4.

7. Музика-Стефанчук О.А., Отраднова О.О., Данченко Т.В., Музика Л.А. та ін. (2020). Публічні адміністративні послуги у сфері охорони здоров'я. Запорожский медицинский журнал. Т. 22, № 2. С. 261-266. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Zmzh_2020_22_2_21.

8. Ротаєнко А.В. (2020). Правові аспекти балансу інтересів суспільства та інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності в сфері охорони здоров'я. Теорія і практика інтелектуальної власності. № 2. С. 80-91. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tpiv_2020_2_9.

9. Сабецька Т.І., Стефанишин Л.С. (2020). Технологія стратегічного управління діяльністю закладів сфери охорони здоров'я. Бізнес-навігатор. Вип. 1. С. 56-62. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/bnav_2020_1_11.

10. Трикоз І.В. (2020). Державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров'я: механізм взаємодії та реалізації інтересів суб'єктів та партнерів. Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. № 1. С. 106-116. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vbumb_2020_1_20.

11. Киричук А.С. (2016). Теоретико-методологічний аналіз поняття адаптивності в контексті формування готовності першокурсників до навчання у вищій школі. Психологія і особистість. 2016. № 2 (2). С. 209-218. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Psios_2016_2(2) 21.

12. Пішванова В.О. (2015). Принципи адаптивного навчання. Вісник Запорізького національного університету. Педагогічні науки. № 1. С. 178-183. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vznu_ped_2015_1_29.

13. Мінцер О.П. (2017). Обрії розвитку адаптивного навчання. Медична інформатика та інженерія. № 1. С. 5-11. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mii_2017_1_4.

14. Михальчук В.М., Горачук В.В., Краснов В.В., Толстанов О.К. та ін. (2017). Адаптивне навчання керівників закладів охорони здоров'я як передумова формування компетентнісного підходу до їх професійної підготовки. Медична освіта. № 2. С. 50-54. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mosv_2017_2_13.

15. Іларіонов О.Є., Іларіонова Н.М., Сорока П.М. (2016). Застосування теорії свідчень у адаптивних курсах корпоративних систем дистанційного навчання. Вісник Національного технічного університету “ХПІ”. Серія: Механіко-технологічні системи та комплекси. № 50. С. 100-106. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vcpimtck_2016_50_19.

16. Добровольська А.М. (2016). Формування ІТ-компетентності майбутніх фахівців під час реалізації адаптивної моделі навчання. Педагогічна освіта: теорія і практика. Психологія. Педагогіка. № 26. С. 47-56. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Potip_2016_26_10.

17. Лабезна Л.П. (2016). Структура та види адаптивних копінг-стратегії поведінки особистості під час навчання у ВНЗ. Теоретичні і прикладні проблеми психології. № 2. С. 79-89. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tippp_2016_2_12.

18. Гадомська А.А. (2016). Інтерактивний мовленнєво-адаптивний комплекс у методиці навчання української мови як іноземної. Науковий вісник Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. Педагогічні науки. № 6. С. 28-34. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvpupupp_2016_6_7.

19. Федусенко О.В., Федусенко А.О., Доманецька І.М. (2017). Концептуальна модель адаптивної інформаційної системи навчання. Управління розвитком складних систем. Вип. 32. С. 86-90. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Urss_2017_32_14.

20. Літвінова М.Б. (2018). Створення навчального посібника для адаптивного навчання фізики у закладах вищої технічної освіти. Фізико-математична освіта. Вип. 1. С. 78-82. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/fmo_2018_1_14.

21. Доманецька І.М., Федусенко О.В., Хроленко В.М. (2017). Нейромережеві технологї опрацювання природномовних текстів в адаптивних системах навчання. Штучний інтелект. № 3-4. С. 24-31. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/II_2017_3-4_5.

22. Літвінова М.Б. (2017). Адаптивне навчання фізики з використанням центрального образу. Збірник наукових праць [Херсонського державного університету]. Педагогічні науки. Вип. 80 (1). С. 247-252. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znppn_2017_80(1) 52.

23. Костюченко О.В. (2017). Творчий і адаптивний потенціал навчання менеджерів соціокультурної сфери. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки. Вип. 3(2). С. 36-40. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvkhp_2017_3(2) 8.



References

1. Anishchenko, M.A. (2020). Osnovni tendentsii suchasnoho reformuvannia zakonodavstva Ukrainy u sferi okhorony zdorovia [The main trends of modern reform of Ukrainian legislation in the field of health care]. Aktualni pytannia farmatsevtychnoi i medychnoi nauky ta praktyky - Current issues in pharmacy and medicine: science and practice, 13(2), 278-287. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/apfimntp_2020_13_2_20 [in Ukrainian].

2. Honcharenko, O.V. (2020). Fakhova pidhotovka sotsialnykh pratsivnykiv do roboty u sferi okhorony zdorovia [Professional training of social workers to work in the field of health care]. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho linhvistychnoho universytetu. Seriia: Pedahohika ta psykholohiia - Visnyk of the Kyiv National Linguistic University (KNLU), Series “Pedagogy and Psychology ”, 32, 125-133. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vknlu_Ptp_2020_32_15 [in Ukrainian].

3. Demikhov, O., Dehtiarova, I. (2020). Rozvytok orhanizatsiino-pravovykh zasad zastosuvannia tsyfrovykh tekhnolohii u sferi hromadskoho zdorovia v Ukraini [Development of Legal Principles Application of Digital Technologies in the Field of Public Health In Ukraine]. Zbirnyk naukovykh prats Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy - Ournal of Research Paper of the National Academy for Public Administration under the President of Ukraine, 1, 80-87. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpnadu_2020_1_12 [in Ukrainian].

4. Korniichuk, O. (2020). Teoretyko-metodolohichni zasady doslidzhennia sfery okhorony zdorovia metropolii v umovakh staloho rozvytku [Theoretical and methodological bases of research of the metropolitan health sphere in the conditions of sustainable development]. Ekonomika pryrodokorystuvannia i stalyi rozvytok - Environmental Economics and Sustainable Development, 7, 63-67. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/epod_2020_7_11 [in Ukrainian].

5. Korolenko, V.V., Hruzieva, T.S. (2020). Transformatsiia dermatovenerolohichnoi sluzhby Ukrainy v protsesi reformuvannia sfery okhorony zdorovia [Transformation of the dermatovenereological service of Ukraine in the process of healthcare reform]. Visnykproblem biolohii i medytsyny - Bulletin of problems in biology and medicine 2, 315-318. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vpbm_2020_2_72 [in Ukrainian].

6. Kuchuk, A.M. (2020). Liudski prava v sferi okhorony zdorovia (za materialamy praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny) [Human rights in the field of health care (based on the case law of the European Court of Human Rights)]. Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav - Scientific Bulletin of Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs, 1, 15-20. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvdduvs_2020_1_4 [in Ukrainian].

7. Muzyka-Stefanchuk, O.A., Otradnova, O.O., Danchenko, T.V., Muzyka, L.A., et al. (2020). Publichni administratyvni posluhy u sferi okhorony zdorovia [Public administrative services in the field of health care]. Zaporozhskyi medytsynskyi zhurnal-Zaporozhye medicaljournal, 22(2), 261-266. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Zmzh_2020_22_2_21 [in Ukrainian].

8. Rotaienko, A.V. (2020). Pravovi aspekty balansu interesiv suspilstva ta interesiv subiektiv prava intelektualnoi vlasnosti v sferi okhorony zdorovia [Legal aspects of the balance of public interests and the interests of intellectual property rights in the field of health care]. Teoriia ipraktyka intelektualnoi vlasnosti - Theory and practice of intellectual property, 2, 80-91. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tpiv_2020_2_9 [in Ukrainian].

9. Sabetska, T.I., Stefanyshyn, L.S. (2020). Tekhnolohiia stratehichnoho upravlinnia diialnistiu zakladiv sfery okhorony zdorovia [Technology of strategic management of health care institutions]. Biznes-navihator - Business navigator, 1, 56-62. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/bnav_2020_1_11 [in Ukrainian].

10. Trykoz, I.V. (2020). Derzhavno-pryvatne partnerstvo u sferi okhorony zdorovia: mekhanizm vzaiemodii ta realizatsii interesiv subiektiv ta partneriv [Public-private partnership in the field of health care: a mechanism of interaction and realization of interests of subjects and partners]. Visnyk Berdianskoho universytetu menedzhmentu i biznesu - Bulletin of Berdyansk University of Management and Business, 1, 106-116. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/vbumb_2020_1_20 [in Ukrainian].

11. Kyrychuk, A.S. (2016). Teoretyko-metodolohichnyi analiz poniattia adaptyvnosti v konteksti formuvannia hotovnosti pershokursnykiv do navchannia u vyshchii shkoli [Theoretical and methodological analysis of the concept of adaptability in the context of forming the readiness of freshmen to study in higher education]. Psykholohiia i osobystist - Psychology and personality, 2(2), 209-218. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Psios_2016_2(2) 21 [in Ukrainian].

12. Pishvanova, V.O. (2015). Pryntsypy adaptyvnoho navchannia [Principles of adaptive learning]. Visnyk Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. Pedahohichni nauky - Bulletin of Zaporizhzhia National University. Pedagogical Sciences, 1, 178-183. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vznu_ped_2015_1_29 [in Ukrainian].

13. Mintser, O.P. (2017). Obrii rozvytku adaptyvnoho navchannia [Horizons of development of adaptive learning]. Medychna informatyka ta inzheneriia - Medical informatics and engineering, 1, 511. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mii_2017_1_4 [in Ukrainian].

14. Mykhalchuk, V.M., Horachuk, V.V., Krasnov, V.V., Tolstanov, O.K., et al. (2017). Adaptyvne navchannia kerivnykiv zakladiv okhorony zdorovia yak peredumova formuvannia kompetentnisnoho pidkhodu do yikh profesiinoi pidhotovky [Adaptive training of health care managers as a prerequisite for the formation of a competency-based approach to their training].

15. Medychna osvita - Medical education, 2, 50-54. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mosv_2017_2_13 [in Ukrainian].

16. Ilarionov, O.Ye., Ilarionova, N.M., Soroka, P.M. (2016). Zastosuvannia teorii svidchen u adaptyvnykh kursakh korporatyvnykh system dystantsiinoho navchannia [Application of testimonial theory in adaptive courses of corporate distance learning systems]. VisnykNatsionalnoho tekhnichnoho universytetu “KhPI”. Seriia: Mekhaniko-tekhnolohichni systemy ta kompleksy - Bulletin of the National Technical University "Kharkiv Polytechnic Institute": Mechanical-Technological Systems and Complexes, 50, 100-106. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/vcpimtck_2016_50_19 [in Ukrainian].

17. Dobrovolska, A.M. (2016). Formuvannia IT-kompetentnosti maibutnikh fakhivtsiv pid chas realizatsii adaptyvnoi modeli navchannia [Formation of IT competence of future specialists during the implementation of the adaptive learning model]. Pedahohichna osvita: teoriia i praktyka. Psykholohiia. Pedahohika - Pedagogical education: theory and practice. Psychology. Pedagogy, 26, 47-56. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Potip_2016_26_10 [in Ukrainian].

18. Labezna, L.P. (2016). Struktura ta vydy adaptyvnykh kopinh-stratehii povedinky osobystosti pid chas navchannia u VNZ [Structure and sees adaptive copying-strategies of personality behavior during university studies]. Teoretychni i prykladni problemy psykholohii - Theoretical and applied problems of psychology, 2, 79-89. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tippp_2016_2_12 [in Ukrainian].

19. Hadomska, A.A. (2016). Interaktyvnyi movlennievo-adaptyvnyi kompleks u metodytsi navchannia ukrainskoi movy yak inozemnoi [Interactive speech-adaptive complex in the methodology of teaching Ukrainian as a foreign language]. Naukovyi visnyk Pivdennoukrainskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu im. K. D. Ushynskoho. Pedahohichni nauky - Scientific Bulletin of South Ukrainian National Pedagogical University named after K. D. Ushynsky. Pedagogical Sciences, 6, 2834. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvpupupp_2016_6_7 [in Ukrainian].

20. Fedusenko, O.V., Fedusenko, A.O., Domanetska, I.M. (2017). Kontseptualna model adaptyvnoi informatsiinoi systemy navchannia [Conceptual model of adaptive learning information system]. Upravlinnia rozvytkom skladnykh system - Management of complex systems development, 32, 86-90. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Urss_2017_32_14 [in Ukrainian].

21. Litvinova, M.B. (2018). Stvorennia navchalnoho posibnyka dlia adaptyvnoho navchannia fizyky u zakladakh vyshchoi tekhnichnoi osvity [Creation of a textbook for adaptive teaching of physics in institutions of higher technical education]. Fizyko-matematychna osvita - Physical and mathematical education, 1, 7882. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/fmo_2018_1_14 [in Ukrainian].

22. Domanetska, I.M., Fedusenko, O.V., Khrolenko, V.M. (2017). Neiromerezhevi tekhnolohi opratsiuvannia pryrodnomovnykh tekstiv v adaptyvnykh systemakh navchannia [Neural network technologies of natural language texts processing in adaptive learning systems]. Shtuchnyi intelekt - Artificial Intelligence, 3-4, 24-31. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/II_2017_3-4_5 [in Ukrainian].

23. Litvinova, M.B. (2017). Adaptyvne navchannia fizyky z vykorystanniam tsentralnoho obrazu [Adaptive teaching of physics using the central image]. Zbirnyk naukovykh prats [Khersonskoho derzhavnoho universytetu]. Pedahohichni nauky - Collection of Research Papers «Pedagogical Sciences», 80(1), 247-252. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/znppn_2017_80(1) 52 [in Ukrainian].

24. Kostiuchenko, O.V. (2017). Tvorchyi i adaptyvnyi potentsial navchannia menedzheriv sotsiokulturnoi sfery [Creative and adaptive training potential of socio-cultural managers]. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Seriia: Psykholohichni nauky - Scientific Bulletin of Kherson State University. Series «Psychological Sciences», 3(2), 36-40. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvkhp_2017_3(2) 8 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...