Практична психологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Завдання1

Проблема батьків та дітей відома з давніх часів і досі існує практично в кожній родині. Батьки зазвичай вважають, що краще всіх знають що добре, а що погано, виходячи із власного досвіду. Але ті правила, що спрацьовували у батьківській сімьї не завжди кращий варіант для дитини, а тим більше для власної сімьї, яку вона створить у майбутньому. «Я тобі тільки найкращого бажаю» - часто говорить мати доньці, яка з нею категорично не погоджується. Для аналізу еволюційних процесів сімейної системи використовують наступні поняття: сімейний міф, сімейна історія, життєвий цикл сімьї, сімейна легенда. Сімейні міфи це сукупність інтегрованих переконань, які поділяються всіма членами сімьї, поєднують їх і відповідають на запитання «Хто ми?». Ці переконання стосуються взаємостосунків і не піддаються сумнівам з боку тих, хто залучений до сімьї, незважаючи на наявність викривлень, які вони можуть містить. Згідно системного підходу, міфи або легенди - це гомеостатичний механізм, що має на меті піддтримку «стійкого стану». Сімейна історія - поняття, що стосується істроичного контексту сімьї й описує хронологію значимих подій життя сімьї у продовж декількох поколінь. Е.Г.Ейдеміллер (1993) для роботои з сімейною історією ввів термін «тема», під яким розумів специфічну, емоційну проблему, навколо якої формується конфлікт у сімьї, що періодично повторюється. Тема визначає спосіб організації життєвих подій і зховнішньо проявляється у стереотипах поведінки, які відтворюються з покоління в покоління. М.Боуен встановив, що в сімьї із покоління в покоління спостерігається накопичення й передача дисфункціональних паттернів, що може виявитися причиною індивідуальних утруднень у членів сімьї. Ці спостереженні закріпилися у його концепції трансміссії. Сімейна легенда існує для обгрунтування стійкості взаємостосунків і захищає індивідуума від критичної оцінки120 реальності. Інтерпретації окремих подій, що викривляють реальні факти сімейної історії, дозволяють підтримувати міф про сімейне благополуччя. На відміну від сімейного міфу сімейна легенда усвідомлюється як неправда, викривлення інформації (наприклад, легенда про подружню вірність при наявності зради, легенда про природю смерть суїциданта тощо), але з часом сімейна легенда можестати частиною сімейного міфу. Згідно В.Сатір, сімейні порушення - це наслідок існючих міфів, що утримують життя сімьї у визначених межах. Міфи нерідко мають чіткий звьязок з культуральними міфами, наприклад, як уявлення про шлюб і сімейне життя, що відображаються по телебаченню, у фільмах, літературі тощо. сімейний виховання дитина психотерапія

Найбільш розповсюдженими є міфи:

* Щасливе подружжя не сперечається, більшість людей знаходять задоволення своїх потреб в системі своєї сімьї;

* Просторова близькість необдхідна для згуртованності сімьї. Цей міф утворює проблеми у тих випадках, коли відсутність якого-небудь члена сімьї є неминучою, наприклад, у випадку укладання шлюбу, смерті, вступу дітей в навчальні заклади тощо;

* В благополучних сімьях подружжя завжди все розповідає один одному;

* Люди, що по-справжьому кохають один одного, повинні знати про всі бажання і потреби партнера

* Поява дитини, любовного звьязку або розлучення вирішить усі проблеми. Більш тісний звьязок з сімейними дисфункціями мають «родові» легенди.

Наприклад:

· Всі наші діти отримують гарні оцінки у школі

· Жінки в нашій родині трошки несповна розуму

· Наша родина завжди багато працює, а інші, скоріш за все, завжди отримують грошову допомогу Іншими прикладами сімейних міфів можуть бути: «Мати - хвора людина», «Я зичу вам лише добра», «Петро - просто дитина» тощо.

Кратохвіл відносить до міфів подружнього життя уявлення про те, що коли щось не в порядку, то в цьому винний один із подружжя: «Це твоя помилка» або «Як би ти змінився, все було б впорядку» (Кратохвіл С., 1991) Міф містить в собі знання про те, що прийнято в сімьї, про що можна розмірковувати, про що розмовляти, що обговорювати, цінити. Формула міфа «ми - це…». Міф існує в кожній сімьї, але в звичайному житті, це знання неконкретне, розмите, неструктуроване і дуже рідко використовується. Міф стає необхідним, коли межі сімьї знаходяться під загрозою. Це трапляється в тих випадках, коли стороння людина входить в сімью, сімья змінює соціальне оточення або в моменти якихось серьйозних змін. Сімейний міф, також, проявляється у випадках сімейної дисфункції. Жорстка сімейна ідентичність, що виражена в міфі, поряд з симптоматичною поведінкою ідентифікованого пацієнта, це самий потужний засіб підтримання патологічного гомеостазу сімейної системи. Під час психологічної роботи з сімью, консультації або психокорекційної роботи, психотерапії психолог повинен визначити сімейний міф, тому що саме він відповідає за сімейну дисфункцію. Для змін в сімейній сисстемі його необхідно виявити й представити сімьї. Перші сімейні міфи були описані «міланською групою» італійських системних психотерапевтів Мара Сельвіні Палаццолі, Джуліана Пратта, Джанфранко Чеккін І Луїджі Босколо - у книзі «Парадокс й контрпарадокс». (Selvini Palazzoli M., Boscolo L., Cecchin G., .Pratta G. 1978).

Ми зупинимося на деяких найбільш поширених сімейних міфах:

1. Ми - дружня сімья ("Один за всіх та всі за одного"). В дружній сімьї не може існувати відкритих конфліктів, особливо в присутності дітей. Сварки за межі сімьї не виносяться ніколи. Стосунки не зьясовуються, всі конфлікти залагоджуються. Прийнято відчувати любов, ніжність, жалість й вдячність. Інші почуття - образа, гнів, розчарування, тощо - витясняються або ігноруються. Остальные чувства - обида, гнев, разочарование и пр. - игнорируются или вытесняются. Проблеми починаються в той момент, коли хто-небудь виявляється незтатним ігнорувати свої нормальні й неминучі негативні почуття до родичів. игнорировать свои нормальные и неизбежные отрицательные чувства к родственникам. В системній психотерапії він стає ідентифікованим пацієнтом. Тривожно-деприсивні розлади, агресивна поведінка, анорексія - типові проблеми «дружньої родини». В книзі італійських психотерапевтів йдеться про виникнення й розвиток міфу, а також про сімейну дисфункцію, що спостерігалася у сімьї. Сімя орепндарів-фермерів, яка мешкала й працювала на фермі у центральній Італії.(Приклад наведений з підручника А.Варги). Сімья була згуртованою. Зрозуміло, що єдність була необхідною заради виживання у сільських умовах. В єдності сила. «Сімья вважалася єдиною гарантією виживання й збереження гідності. Піти з сімьї було рівно емігрувати… Це значило відсутність допомоги у випадку хвороби або невдач». Ранні шлюби дуже заохочувалися, тому що в сімьї зьявлялися нові працівники. Старші сини одружилися на сільських дівчинах. Молодший син ще не був одружений на момент початку другої світової війни. Він пішов на фрон, а після війни одружився на міській дівчині й привіз її у батьківський будинок. Зрозуміло, що для жінки цінність цього шлюбу була досить великою - після війни чоловіків залишилося мало. Для неї дуже важливим було, щоб сімья чоловіка її прийняла. Вона стала ідеальною невісткою - у неї склалися гарні взаємостосунки зі всіма членами сімьї, вона їм всім дуже багато допомогала. Вона стала рупором цієї сімейної єдності. Вперше, знання про те, «хто ми є», вербально сформульовано: «Ми всі - дуже дружня сімья». Тим часом помирають батьки, життя «на земілі» стає неприбутковим, важким і брати зі своїми сімьями переїзжають у місто. Вони починають там будівельний бізнес, справи йдуть дуже добре. Вони оселяються в одному будинку. Як і раніше, всі члени сімьї розуміють, що в єдності сила і мешкають всі разом. І, як і раніше, визначають себе як дружню сімью. Справи йдуть добре, і з часом, вони переїзжають в інший район але в більший будинок. Там, у кожної сімьї власна велика квартира. Але двері не зачиняються, і єдність, ця «дружба» продовжується. Підростають діти - двоюрідні брати й сестри. Сімя очікує, що всі вони будуть дружити один з одним і любити один одного. В сімьї не порівнюють й не виділяють дітей, всі діти їх клану, діти одного - діти усіх. Ідентифікованим пацієнтом в цій великій системі була молодша дочка молодшого брата дівчина 14 років, у неї була нервова анорексія. «Міланці» працювали з цією сімьєю. На прийомі всі розмови клієнтів були про те, які вони всі гарні родичи і як вони всі дружньо мешкають і як всі діти - двоюрідні брати й сестри - дружать між собою. Про дочку, що захворіла відомо, що вона сама красива, «наша красавиця» - вони про неї так говорили. Далі стало зьясовуватися, що ідентифікована пацієнтка дуже багато часу проводить з кузиною, що за віком була майже така сама. При цьому увагу привернула її незвичайна поведінка: коли вся сімья кудись збираєтться разом, вона йде начебто без бажання. Далі виявилося, що між кузинами діється щось незрозуміле. В їх спілкуванні було щось, що змістовно не співпадало з сімейним міфом, тобто двоюрідна сестра пацієнтки здійснювала різні недружні вчинки по відношенню до своєї кузини - насміхалася, поводилася неприємним для неї чином. Неподобство цих вчинків мали змогу зрозуміти тільки психотерапевти, тому що вони не були залучені до цього міфу і не були залучені до цієї сімейної системи. В середені системи все, що здійснювалося пояснювалося любовью і дружбою. Все, що дієлося серед дівчат, звичайно осмислювалося пацієнткою в термінах любові і дружби, а відчувала вона щось зовсім протилежне те, що не відповідало цьому осмисленню. Їй було недобре зі своєю кузиною, яку вона в принципі повинна була люьбити, але любові не відчувала. Оскільки вона знаходилася всередені цього міфу і знала, що всі вчинки здійснюються з любовью, дівчина зробила висновок, що неправильно відчуває, неправильно розуміє, вона - неадекватна. Правило міфу "Ми - дружня сімья" полягає у тому, що одичів - сам поганий. Засіб самопокарання знайшов свій вираз у симптоматиціц.хто погано думає про родичів - сам поганий. Засіб самопокарання знайшов свій вираз у симптоматиці. "Дружня сімья" - миф, характерний для сімей, що пережили багато втрат, для сімей, які мешкають у діаспорі. Для «дружньої родини» характерни труднощі сепарації підлітків від батьків. Діти в таких сімьях часто включені до обслуговування психологічних потреб своїх батьків й тому не можуть розпочати жити своїм власним життям. Стратегія роботи з міфом «Ми - дружня сімья» часто полягає у зміні меж підсистем у сімьї. Також, необхідно використання спеціальних технік і процедур, щоб негативні почуття для яких не має місця в «дружній сімьї» були проговорені й прийняті. В «дружній сімьї» зазвичай не виокремлюдється подружня підсистема. Діти, батьки - всі разом, підсистеми не визнавчені. Подружжю рекомендують один раз на тиждень проводити одну добу поза домом і без дітей

2. "Ми - герої". Зазвичай, в таких сімьях зберігають розповіді про героїчні вчинки пращурів: там зустрічаютьсябільшовики, партизани, люди, що пережили голод, репресії, виростили дітей у важких умовах, тобто подолали серьйозні перешкоди й добилися високипх результатів. Цей міф закликає до визначених стандартів відчуття й світорозуміння. Там, де є герой, там не має радощів - є щастя, не має любові - є безмежна пристрасть, не має життя - є доля, не має печалі - є трагедія. В сімьї «героїв» часто можна зустріти хронічні захворювання, вони ніколи не звертаються до лікарів.В їх житті і так багато проблем. У «героїв» завжди високий стандарт досягнень, вони принципові люди. Ще один приклад, наведений А.Варгою. Ідентифікований пацієнт - дівчина, що здійснила спробу суїциду після сварки з матірью. Зрозуміти цю ситуацію було неможливо, тому що привід для суїциду був досить дивним, це була не єдина й навіть не перша сварка. Потрібно відмітити, що сімья ця - угорська, а супервізором цього випадку був один із вчителів А.Варги - Ренос Пападопулос, саме цей випадок він описав. Він був грек-кіпріот, навчався в Угорщині, а потім працював У Південній Африці, Англії, був запрошений своїми угорськими колегами на супервізію, тому що улодуже важливим впоратись і швидко надати допомогу. Це була сімья дуже високих партійних функціонерів. Якби психотерапія виявилася ефективною, була б можливість отримати велике фінансування й соціальне визнання. Виявилося, що у батьків видатне минуле. Вони ще молодятами під час другої світової війни були в партизанах, одружилися, народили дітей (в 60-ті роки) і тепер займали високе державне становище. Міф цієї сімьї - "Ми - сімья героїв". "Героїчний" міф висуває суворі вимоги до світосприйняття й почуттів людей. Герої існують за високими жанрами трагедії або епосу. В комедії вони не зустрічаються. Героям притаманне випробовувати дуже сильні почуття. Не кохання, а вітчайдушна пристрасть, не сум, а нестерпне горе. Саме тому для сімьї вчинок дочки виявився природнім - посварилася з матірью, горе стало нестерпним, вона намагалася вкоротити собі вік. Сімья, власне, не звернулася за психологічною допомогою, психотерапевти направили їх на психотерапію; батькам логика цього вчинку була зрозуміла. Психотерапевтам ця логіка відкрилась, коли сімейний міф був виявлений. Тільки після цього був побудований психотерапевтичний конрак з сімьєю і випадок був успішно завершений. Для людей, які існують в «героїчному» міфі необхідні труднощі, подоланя, вони всього повинні домагти. «Герої» часто говорять, що їм в житті легко нічого не дається. Вони мадють спеціальне переживання подолання. «Герої» відрязняються ригідністю афекта - можуть роками не прощати образи, не спілкуватися. Така поведінка здається їм правильним проявом принциповості і стійкості. Дитину в сімьї героїв виховують суворо, в якості покарання позбавляють задоволень, навіть карають фізично. В країнах пострдянського простору існує спеціальний варіант «героїчного міфу». Виживання у важких умовах - національний навичок та наполеглива необхідність. Доки життя в країні було однаково важким для більшості населення, навички виживання не складали основу для створення міфу, а були просто життєво важливими. В період застою ознакою успішного виживання була їжа й речі, більш кращі, ніж у інших людей. Цінним було вміння приготувати із нічого щось, шити, в'язати. Купити щось дефіцитне. Ознаки життєвого успіху були прості і іноді досяжні. Навіть в цьому відносно стабільному світі знаходилося місце для дитячих неврозіві і сімейних дисфункцій. На початку 90-х їжа зникла з магазинів і на неї були введені картки. Негайно здійснилася оптимізація сімейного життя у дисфункціональних сімьях. Неважливо, що дитина погано навчається, її можна було поставити в чергу, на неї можливо купити додаткові півкілограму сиру. Багато дітей із задоволенням стали допомагати своїм батькам. Отримати любов і вдячність таким чином було набагато легше, ніж пьятірками в школі. Їх сімейний статус одраз зріс, зникли конфлікти. Виникло багато спонтанних ремісій, до психологів та психотерапевтів стали звертатися набагато рідше. Для надійного виживання багато людей ризикували, починали займатися бізнесом. Деякі створили «свою справу», отримали капітал, стали власниками виробництв, але продовжували жити життям «виживальщиків». З цього моменту міф став дисфункціональним. Зникла необхідність виживати, але незрозуміло було, що робити замість цього. Недивлячись на наявність грошей, образ життя не змінювався або змінювався неадкватно повільно і важко. Багато людей роками продовжували мешкати у старих маленьких квартирах, хоча нові будинки або нові великі квартири були подубовані і повність облаштовані. У них ніяк не виходило переїхати, завжди цось заважало. Ідея найняти помічників по господарству не приходила або викликала обурення: «Чужі люди в домі!». Ознака дисфункціонального виживальщика» - це розвиток депресії у головного годувальника на вершині успіху. Його мірія - «Як би все втратити і почати все спочатку». В той самий час страх невдачи, недостатносі сил на успішну другу спробу примушує «виживальщика» всупереч цій мрії зберігати бізнес, не ризикувати грошами, вивозити сімью за безпечний кордон, але самому продовжувати життя героя. Сімейні конфлікти, які виникають, невзмозі змінити міф, а лише укріплюють його, додаючи ще випробувані і труднощів «виживальщику». Для "виживальщиків" найчастіще підходять парадоксальні ритуали роботи, які повертають їх у бідність, якої вони так прагнули уникнути. А.Варга вважає, що існує відносна закономірність зміни міфу. Наприкла, міф про «героїв» у наступних поколінь перетворюється у міф «про рятівників». 3. «Щоб ми робили без…» В родині обовьязково має бути людина, яка тримає всю сімью на витягнутих руках. Зрозуміло, щоб всім допомогати, необхідно, щоб всі були трохи інвалідами, щоб вони нуждались у «рятівнику». «Рятівник» може бути в моральній формі, а може і у фізичній. Моральний «рятівник» нуждается у грішниках. Його сімья повинна складатися із людей, які часто роблять щось погане: пьють, гуляють, потрапляють у погані історії. «Рятівник» завжди рятує і тількі в цих випадках він може існувати. Грішники вдячні рятівнику, обіцяють виправитися… і знову грішать. Фізичний «рятівник» лікує, годує піклується, тому ця сімья складається із хворих, немічних тощо, інакше кого потрібно рятувати? Приклад, наведений А.Варга: все починається з типового героїчного міфу - історія двох братів. Брати - відомі вчені. Один брат був репресований під час сталинського керування й загинув у таборі. Він займався буржуазною лженаукою, був неймовірно талановитий, його внесок у світову науку неможливо оцінити. Інший брат зровбив велику академічну карьєру. Він йшов на компроміси з владою заради того, щоб отримати інвестиції, створювати більш меньш сприятливі умови для роботи, захисту запальних вчених. В ті важки часи поведінка двох братів була дійсно героїчною. Міф сформувався пізніше. Син іншого брата нічого не змінив у динаміці міфа. Його діти були дуже блискучими й талановитими хлопцями, й зі старшим онуком у дідуся були тісні й добрі взаємостосунки. Старший онук був надією сімьї й відзеркаленням «героїчного міфу». У 19 років молодий чоловік посварився зі своєю коханою дівчиною й покінчив із собою. Все це співпало за часом з розлученням батьків хлопців. Коли старший брат застрелився, молодшому було 16 років, він мав явні акторські здібності й збирався складати іпити до театрального інституту. Відмовившись від цього він пішов у професію допомогаючу. В якийсь момент він відчув сильне релігіозне почуття оставив свою професію і став священником. До самогубства старшого брата (священника) все проходило за логікою героїчного міфу. З моменту самогубства брата почиається робота міфу «Рятівник». «Рятівник» може відбутися тільки при наявності тих, кого він рятує. Наприклад, діти священника, всупереч традиціям сімьї, не займаються наукою, не роблять іншої карьєри. Він багато займався своїми дітьми, навчав їх, наставляв, але великого успіху як істинний рятівник не досяг, але своїх прихожан він «рятує» професійно. Отже, з кожного міфу что из каждого міфу випливають свої правила. Якщо рятуєшь, обовьязково повинні бути ті, кого необхідно рятувати. Сімья з алкогольною залежністю є яскравим прикладом міфу про «Рятівника». Жінка, що виходить заміж за алкоголіка і має впевненість, що вилкікує її своєю любовью - це «рятівник», який відбувся і знайшов свій обьєкт. Шлюб таких двох забезпечує функціонування сімейного міфу. Повідомлення про те, що потрібний алкоголік, зьявляється у взаємостосунках непомітно. 128 Жінка-рятівник найчастіше серед оточуючих чоловіків обирає чоловіка схильного до алкогголізму. Це важко контролювати, тому що вибір здійснюється несвідомо. Випадок із практики А.Варги: «У мене була клієнтка - дочка алкоголіка і дружина алкоголіка. Вона звернулася для того, щоб їй допомогли позбутися сімейного сценарію. В процесі терапії вона розлучилася зі своїм чоловіком і закохалася в іншого чоловіка. У них склалися взаємостосунки і відбувся перший сексуальний контакт. Першими її словами після близкості були: «Як у тебе з цією справою?». При цьому характерним жестом вона доторкнулася досвого горла. Тим самим вона повідомила молодому чоловіку, що для неї це є значимою ситуаціє. Якщо молодий чоловік у подальшому на неї образиться, він вже знає, що для неї є зщначимим, вона йому це повідомила. Скоріш за все, що він напьється, що покарати її при першому ж конфлікті. Вона буде на це реагувати дуже емоційно. Він досягне своєї мети, вплив на неї здійснить. І сформується спеціальний стереотип взаємодії. Алкоголізм функціонально підмінюється деприсивним станом партнера. В системній моделі «Рятівник» описується динаміка гіперфункціональності й гіпофункціональності в сімьї: той, хто рятує - гіперфункціонал. Поряд із гіперфункціоналом для тісних стосунків повинен бути гіпофункціонал. Гіпофункціональність задається не тільки алкоголізмом, наркоманієй, але й депресією. У функцональних сімьях також може розвиватися динаміка гіпер- і гіпофунекціональності. Наприклад, дружина може повідомлювати чоловіку, що він не достатньо ефективний тим, що вона сама дуже функціональна. Він тільки намагатиметься щось зробити, а вона вже все зробила. Вона - швидка, енергійна і у чоловіка формується відчуття невідповідності. Один чоловік розповідає, що в першому шлюбі він все робив по господарству. Його перша дружина була повільна і не дуже вимоглива. У другому шлюбі чоловік нічого не робив по госодарству, говорив: «Нічого не хочеться робити. Дружина сама все краще й швидше ролбить, взагалі, вона завжди незадоволена тим, що я роблю». Зрозуміло, що дружина також і незадоволена тим, що чоловік нічого не робив, не був включений у сімейне житття. З проблемами стикається дівчина, яка з молоком матері вбирає в себе переконання: «Ми - сильні і вольові жінки. Всі чоловікі - слабкі». Природьньо, що вона буде всього досягати, а слаьбкий чоловік із задоволенням знайде притулок під її опікою. З боку чоловіків більш поширеним є міф про те, що «жінки повинні знати своє місце». В країнах Сходу це є достатньо велика проблема, причина - дуже конкретні сімейні правила. Значно обмежити вибір також можуть різноманітні сімейні традиції. Наприклад, людині, що є гуманітарієм, переконання: «Всі покоління нашої сімьї - лікарі», може пошкодити все подальшу карьєру. Сьогодні набув розвитку міф про те, що «моя дитина - індіго». Багато батьків вважають, що у них видатна дитина, і зовсім її не виховують. Вона неслухняна, має свою думку, не слухає батьків. І мати й тато, щоб уникнути відповідальності, говорять, що їх дитина індиго, і з нею нічого не можливо зробити, вона все сама знає - так пишуть у книжках. Наслідок такого виховання жахливі - такі діти взагалі не можуть не з ким взаємодіяти, знаходити спільну мову тощо. Від них відмовляються дитячі садки та школи. З часом, сімейний міф може принести людині багато проблем. Завжди необхідно враховувати, що з часом змінюються всі сімьї, змінюється кожна людина внутрі сімьї. Тому, якщо переконання передається з покоління в покоління, воно може дуже обмежувати людину. Описані вище міфи найчастіше зустрічаються у психологічній практиці консультування.. Робота з сімейними міфами і проста і складна одночасно. Технічно, ритуали, що підтримують міф, підміняються ритуалами, що не підтримують цей міф. Інша справа тактика, вона є унікальною для кожної сімї. Необхідно вирахувати, в яких поведінкових ритуалах проявляє себе міф у данній сімьї. За допомогою якої взаємодії і серед кого він здійснюється. Важливо зрозуміти, що є «пусковим механізмом». Зрозуміло, що ці взаємодії є унікальними для кожної сімьї. Після цього необхідно винайти інший ритуал, іншу поведінкову послідовність, яка повинна здійснюватися в той момент, коли здійснювався ритуал, який підтримував міф. Наприклад, в одній алкогольній сімьї, де рятівником була дружина, ритуал рятування полягав у тому, що душевні розмови відбувалися в той час, коли чоловік був у стані спьяніння. Дружина відовлікала його, сподіваючись, що чоловік менше випьє, якщо будерозмовляти з нею або займатися коханнням, наскільки він був взмозі на той момент. Коли він був тверезий, були сварки і конфлікти. Дружина сподівалася, що в тверезому стані він краще її зрозуміє, як вона страждає від його пиятства, якщо вона буде сваритися й ображатися на нього. Психолог запропонував інший ритуал - доброзичливо ігнорувати спянілого чоловіка, а в період творезості не зьясовувати стосунки, а навпаки, робити все, що можливо для зближення. Поряд з медикаментозним лікуванням алкоголізму це дозволило зломати динаміку гіпо- і гіперфункціональності, дружини припинила рятувати чоловікапьяницю. Робота з сімейними міфами є складною. Ефект в сімейній системі наступає повільніше, ніж у випадках індивідуальної роботи. Але результат завжди вражає учасників процесу своєю масштабністю.

Завдання 2

У сучасній психології сім'ї накопичено великий досвід досліджень різних аспектів і сфер функціонування сім'ї: характер подружніх стосунків, особливості особистості батьків, особливості виховання дитини і ставлення до неї батьків, характерні особливості особистості дитини як результат сімейного впливу, технологія проведення сімейного консультування і психотерапії тощо (Ю. Альошина, М. Боуен, Д. Віннікот, Я. Варга, К. Вітакер, В. Н. Дружинін, А. Захаров, У. Кемплер, В. Кравець, К. Маданес, Г. Навайтіс, П. Пепп, В. Сатір, А. Співаковська, Е. Ейдеміллер, Ч. Фішмен, Р. Шерман, В. Юстицькіс та ін.). Незважаючи на активний розвиток предметного поля психології сім'ї, деякі феноменологічні явища так і залишаються непізнаними. До них відноситься й область сімейної самосвідомості, зокрема феномен сімейного наративу. Тому метою нашої статті є розкрита внутрішніх складових сімейних наративів : сімейних ролей, міфів, легенд, що є параметрами функціонування сімейної системи. За визначенням більшості дослідників, сім'я - складне суспільне утворення, історично конкретна система взаємовідносин між подружжям, батьками і дітьми, мала група, члени якої пов'язані шлюбними або спорідненими відносинами, спільністю побуту, системою ролей, взаємною моральною відповідальністю, правами та певними емоційними відносинами (Е. Ейдеміллер, В. Юстицькіс, І. Малкіна-Пих, Г. Навайтис, Фрімен). Будь-яка система як система визначається певними характеристиками: функціями, структурою, динамікою, формами її існування. Як справедливо зазначають дослідники, гармонію внутрішньосімейних відносин з точки зору особистісних параметрів визначають елементи: емоційна сторона подружніх відносин, ступінь прихильності; схожість уявлень подружжя, бачення себе, партнера, сім'ї, соціального світу у цілому; схожість бажаних для партнерів моделей спілкування, поведінкових особливостей; сексуальна, психофізіологічна сумісність; загальний культурний рівень, ступінь психологічної і соціальної зрілості партнерів, співпадіння систем цінностей подружжя (М. Абалакіна, Д. Адамс, Л. Гозман, Р. Зідлер, , Б. Мурстейн, А. Рейс, Р. Сентерс, Р. Уінч). Зазначені особливості функціонування сім'ї Д. Х Олсон поєднує у «циркулярну модель», що включає у себе два основних параметри: сімейна згуртованість та сімейна адаптація. Сімейну згуртованість Е. Ейдемілер визначає як ступінь емоційного зв'язку між членами сім'ї - взаємозалежність, або автономність та дистанціювання один від одного. Сімейна згуртованість, за Д. Х. Олсоном, характеризується такими показниками, як: «емоційний зв'язок», «сімейні межі», «прийняття рішень», «час», «друзі», «інтереси та відпочинок». Сімейна адаптація розуміється як гнучкість або ригідність сімейної системи до пристосування та змін під впливом стресогенних чинників і характеризується показниками «лідерство», «контроль», «дисципліна», «правила та ролі у сім'ї». Сімейна згуртованість та сімейна адаптація, на нашу думку, є важливими для визначення рівня диференціації ідентичності у сім'ї і проявляється у членів сім'ї у: ступені диференціації емоцій від мислительних процесів; ступені залежності від думок та вчинків інших людей та залежності ефективності поведінки від ситуації; особливостей міжособистісних відносин конкретної людини, її близькість - віддаленість. Рівень диференціації ідентичності у сімейній взаємодії визначає:

- сумісність подружніх відносин у сімейному житті;

- ступінь узгодженості емоційної інтимності з автономією;

- ступінь задоволеності потреб іншою людиною;

Прихильники системної сімейної психотерапії сім'ю розглядають як систему, яка, як і всі живі системи, прагне як до збереження зв'язків, що склалися між елементами, так і до їх еволюції (П. Вацлавік, К. Вітакер, Д. Джексон, О. Жорняк, К. Людвіг, С. Мінухін, В. Сатір, І. Хамітова, Б. Хеллінгер, Дж. Хейлі). За концепцією системної сімейної психотерапії, сім'я характеризується певними параметрами: структурою сімейних ролей; структурою сімейних підсистем і межами між ними; писаними і неписаними правилами; певними особливостями взаємодії; сімейними міфами, історіями (темами), сімейними стабілізаторами. У структурі сімейних ролей виділяють цілісну, динамічну структуру ролей, яка дозволяє використовувати альтернативні варіанти і патологізуючі сімейні ролі, що здійснюють психотравмуючий вплив на особистість . Розподіл ролей у сім'ї пов'язаний з цінностями й очікуваннями щодо поведінки членів сім'ї і багато у чому визначається умовами виховання самих батьків. Сім'я як система включає у себе диференційовані підсистеми: індивідуальну підсистему, подружжя, батьківську підсистему, підсистему сиблінгів. Виділяють також підсистеми й за іншими ознаками: статевими, віковими, функціональними та ін. Нормально функціонуючі сім'ї характеризуються різницею у правилах взаємодії батьківської і дитячої підсистем і в батьківсько-дитячих підсистемах. Характерні особливості підсистем та їх вплив на формування і розвиток структури ідентичності можна представити у таблиці. Специфічна взаємодія з іншими членами сімейної системи створює і посилює ті аспекти особистості, які відповідають контексту. Відтак, взаємодія сприяє розвиткові стабільності уявлень про власну ідентичність особистості. У свою чергу, кожний член сім'ї впливає на інших людей у процесі взаємодії, оскільки його поведінка і реакції посилюють або послабляють їх реакції. Таким чином, як зазначає І. Малкіна-Пих, «відбувається постійний колобіг взаємовпливів і реакцій, які підтримують певний стереотип. У той же час й індивід і контекст здатні проявляти гнучкість і змінюватись» . Якість взаємодії між підсистемами безпосередньо обумовлює, на наш погляд, рівень диференціації у сім'ї - здатність людини до усвідомлення себе у якості унікального індивіда та дозволяє пояснити існуючі у самосвідомості людини розбіжності. Диференціація ідентичності проявляється: у ступені розмежування емоцій від мислительних процесів; ступені залежності від думок і вчинків інших людей та залежності ефективності поведінки від ситуації; в особливостях міжособистісних взаємин суб'єкта, його близькість -відчуженість. Рівень диференціації ідентичності у взаємодії з іншими людьми визначає: сумісність подружніх відносин у сімейному житті; ступінь узгодженості емоційної інтимності з автономією. Будь-яка система має зовнішні межі між підсистемами. Зовнішні межі відкритої сімейної підсистеми - це межі між сім'єю і соціумом, які проявляються у тому, що члени сім'ї по-різному ведуть себе один з одним і з людьми, які не входять у їх систему. Чітка дистанція між поколіннями - один з основних компонентів у структурі здорової сімейної системи, що базується, на нашу думку, не на домінуванні батьків над дітьми, а на тому, що сила й особистісна зрілість батьків забезпечує психологічну безпеку та формування зрілої особистісної ідентичності дітей. Особистісно зрілим батькам немає необхідності завжди демонструвати свою силу і безперервно доводити її існування як собі, так і дітям. Зовнішні межі сприяють формуванню та розвитку сімейної ідентичності, яка, за визначенням Н. Аккерман, включає у себе цінності, спрямування, експектації, тривоги і проблеми адаптації, що поділяють члени сім'ї у процесі виконання сімейних ролей. Внутрішні межі - межі між підсистемами, які можуть включати подружжя, сиблінгів, статеві підсистеми, функціональні групи. Адекватність внутрішніх меж - один з найважливіших аспектів життєдіяльності сім'ї. Внутрішні межі сім'ї задаються різницею у поведінці серед членів окремих підсистем і сприяють структуруванню психологічного простору сім'ї, що є детермінантою її розвитку. Внутрішню картину сім'ї розкривають стандарти взаємодії - «сталі способи поведінки членів сім'ї, їх учинки і повідомлення, що часто повторюються». Стандарти взаємодії є патогенними, якщо у безпосередньому сімейному спілкуванні переважають негативні емоції, приниження, погрози, недовіра та залякування в адресу інших членів сім'ї, постійна критика, маніпулювання, шантаж. Інші приклади патогенних стандартів взаємодії, за Е. Г. Ейдеміллером, - «подвійна пастка», коли будь-яка форма взаємодії не схвалюється іншим партнером по спілкуванню; наявність «сімейного секрету» - прихованої від інших членів сім'ї інформації. Патогенні стандарти ведуть до зниження самоповаги і самооцінки в інших членів сім'ї, викликають зростання напруги і тривоги, агресії, призводять до невротичних станів і психосоматичних захворювань. Крім сімейних стандартів, особливої уваги заслуговують такі параметри внутрішньої картини сім'ї, як: сімейні правила, сімейні сценарії, сімейні легенди та сімейні міфи. Все це складає уявлення сім'ї про себе. Правила у кожній сім'ї визначають місце для члена сім'ї, яке він посідає у сімейній ієрархії; новий елемент у цій структурі буде просуватися за правилами, які розповсюджуються і на місце для дітей у сім'ї. Сукупність усіх сімейних правил, згідно системної сімейної психотерапії, підпорядковується закону гомеостазу, за яким існує і розвивається сім'я як система. Динаміка життєдіяльності сім'ї обумовлює зміни у функціональних правилах. Намагаючись усвідомити свій сімейний досвід, члени сім'ї підспудно використовують сімейні правила і прийоми, що функціонували у батьківській сім'ї. Сімейні правила торкаються всіх основних сторін функціонування сім'ї, є писаними і негписаними, культурно заданими й унікальними для кожної сім`ї, виникають на різних етапах життєвого циклу. Е. Ейдеміллер висловлює тезу про те, що «саме дефіцит правил й обов'язків стає першим джерелом образ і конфліктів; правила являють собою елемент сімейної ідеології». Правила необхідні для функціонування будьякої соціальної спільності: вони регулюють та упорядковують відносини членів групи для досягнення єдиної мети. Проте дія цих правил може бути різною й мати як позитивні, так і негативні наслідки. У дисфункціональних сім'ях правила або суперечливі, або негнучкі, ригідні, або дифузні чи взагалі відсутні, що деструктивно впливає на формування та розвиток ідентичності особистості. Сімейні правила, як і поведінковий цикл у кожній сім'ї, задаються певним набором переконань, що утворюються з системи життєвих цінностей, переконань і поглядів, які склалися у батьківській сім'ї кожним з членів ядерної сім'ї. Сімейні правила складають зовнішню основу сімейних міфів - багатофункціональних сімейних феноменів, що формуються на макросистемному рівні у вигляді сукупності високоінтегрованих, часто неправдоподібних переконань членів конкретної сім'ї про неї.

Феномен сімейного міфу полягає у тому, що завдяки йому кожний член сімейної системи вибудовує власний психологічний захист за допомогою інших членів сім'ї і всієї сімейної системи. Дослідниками (А. Бек, Н. Гавриленко, Р. Герсон, Р. Дрейкурс, Е. Ейдеміллер, А. Елліс, М. Макголдрик, С. Максименко, І. Равич-Щербо, О. Сапогова, Дж. Тойч) визначено основні функції існування сімейних міфів: компенсаторна, інтегруюча, соціалізуюча, адаптивна. Особливе місце у наукових працях посідає деструктивна функція сімейного міфу, що дозволяє розрізнити міф від конструктивних або нейтральних уявлень сім'ї про себе. Головна мета, на думку представників сімейної психотерапії, - приховати сімейні конфлікти і незадоволені потреби, узгодити ідеалізовані уявлення членів сім'ї один про одного і зовнішній образ сім'ї у цілому. У процесі вивчення феномену сімейного міфу дослідниками виявлено найбільш розповсюджені міфи: міф про велику силу кохання; міф про вічне кохання; міф про зовнішню детермінацію емоцій; міф про абсолютизацію понять; міф про злу долю; міф про сталість подружнього щастя; міф про досконале знання членів сім'ї один одного; міф про необхідність жертви заради іншого у сім'ї; міф про те, що подружжя - це «одне тіло й одна душа»; міф про задоволення всіх своїх потреб у системі сім'ї; міф про те, що з народженням дитини або розлученням усі проблеми будуть розв'язані; міф про дружню сім'ю; міф про сім'ю героїв, що у подальшому трансформується у міф про сім'ю рятувальників, та ін. Окрему групу складають міфи про шлюб і розлучення: «У шлюбі чоловік отримує більше переваг, ніж жінка», «Народження дитини скріплює відносини між подружжям»; «Чим освіченішою є жінка, тим складніше створити їй сім'ю»; «Свідоцтво про шлюб - не більше, ніж шматок паперу»; «Повторні шлюби - міцніші»; «Спільне проживання до шлюбу знижує можливість розлучення»; «Чоловіки частіше йдуть з сім'ї». та ін. На наш погляд, від сімейних міфів слід відрізняти сімейні легенди - викривлена інтерпретація окремих подій, що дозволяє підтримувати сімейний міф про сімейне благополуччя. Як і сімейний міф, сімейна легенда виконує захисну, адаптивну, інтегруючу, регулятивну функцію, але може відноситися до індивідуального, мікроабо макросистемного рівня психологічного функціонування сім'ї. На відміну від сімейного міфу, сімейна легенда усвідомлюється як викривлення реальних фактів, викривлення інформації, і з часом сімейна легенда може стати частиною сімейного міфу. Спираючись на сучасну літературу і власну практичну діяльність, можна виділити сімейні легенди: «Усі наші діти добре вчаться у школі»; легенди про «загублену» і «знайдену» дитину прийомними батьками, легенда про загиблого батька-«героя» дитини, що виховується однією матір'ю; сімейні легенди, що виникли після зміни офіційного статусу, прізвища, національності. М. Боуен уперше почав вивчати сімейні теорії і довів, що з часом, від покоління до покоління, відбувається накопичення дисфункціональних патернів, що призводить до патології її членів (концепція «трансмісії). За М. Боуеном, сімейна історія (тема) - специфічна проблема, яка несе емоційне навантаження і навкруги котрої формується періодично виникаючий конфлікт. Сімейна тема детермінує спосіб організації життєвих подій і проявляється зовнішньо у стереотипах поведінки, які передаються з покоління у покоління. М. Х Богатирьова висловлює тезу, що міжпоколінна передача сімейної історії заснована на пам?яті про події, які переживались попередніми поколіннями і що цей процес називається соціальною пам'яттю. П. Пепп виявила найбільш розповсюджені сімейні теми: - відповідальність і безвідповідальність - коли один з подружжя бере на себе роль відповідальної особи, а інший - роль безвідповідальної; - хвороба і здоров'я - коли один з членів сім'ї емоційно або фізично хворіє, а інший виступає у якості лікаря чи психіатра; - близькість і дистанційованість - коли один з подружжя переслідує іншого, прагнучи досягти емоційної близькості, а інший за будь-яких умов намагається зберегти певну емоційну дистанцію; - учитель і студент - коли один з сімейної пари займає позицію володіння авторитетом і компетентністю, а інший залишається безпомічним і некомпетентним. На різних етапах життєдіяльності сім'ї позиції можуть змінюватись, але, як зазначає П. Пепп, центральна тема завжди залишається тією ж самою. Завдяки цьому те, що відбувається в одному поколінні, часто повторюється у наступному, і ті ж самі теми будуть програватися з покоління у покоління, хоча актуальна поведінка може мати інші форми. М. Боуен наголошує, що патерни взаємовідносин попередніх поколінь можуть забезпечити неявні моделі для сімейного функціонування у наступних поколіннях. Він називав це багатопоколінними переходами сімейних патернів. Вибір життєвого шляху людини багато у чому залежить від життєвого досвіду, інтересів попередніх поколінь. Такий наслідок «сімейних програм» багатьма дослідниками отримав назву життєвий сценарій, або сімейний сценарій (Ерік Берн, Клод Стайнер, Роберт і Мері Гулдинг, Стен Вуллемс, Таїбі Кейлер). Найбільш глибока філософська і психологічна концепція життєвого сценарію представлена у трансактному аналізі Е. Берна, де пояснюється цей феномен не як результат формування умовних рефлексів або детермінацією генетичної програми, а наявністю батьківських програм, вказівок або соціальних репрезентацій, що є сценарними зразками . Сценарні зразки, на нашу думку, можуть включати і модель міжсуб'єктної взаємодії, у тому числі і внутрішньосімейної. Сімейні сценарії - стійкі патерни структурної організації та мікродинаміки сім'ї, що повторюється з покоління у покоління. Сімейний сценарій складається з минулого досвіду життя членів сім'ї, з того, що вони пережили у своїй батьківській сім'ї і минулих шлюбах або позашлюбних стосунках. У сімейні сценарії входять міфи і правила батьківської сім'ї у незмінному вигляді або у негативному відображенні; звички та ритуали, очікування й потреби, що сформувалися під впливом минулого досвіду. Сімейні правила, сценарії, історії, легенди, міфи, на нашу думку, є змістовними складовими сімейних наративів - уявленнями та розумінням сім'ї про власну сімейну ідентичність. Ці уявлення можуть бути адекватними або неадекватними, повними або неповними, достовірними або викривленими, достатньо об'єктивними або повністю суб'єктивними, - але завжди вони є основою і результатом конструювання сімейного наративу. Завдяки сімейним наративам відбувається впорядкування сімейних подій в єдину послідовність, побудовану з агальної концепції наратора, що базується на сімейних міфах, історіях, сценаріях. Здійснюючи породження сімейного наративу, індивід переосмислює сімейні цінності, реконструює історію роду. У сімейних історіях наративи демонструють взаємозв'язок та значущість різних подій, угруповуючи їх воєдино, інтерпретуючи певним чином та осмислюючи сімейне життя як єдине ціле. Сімейні історії - це сукупність знань про членів сім'ї попередніх поколінь, їх життя та особистісні особливості, а також сімейні традиції, правила, ритуали, зафіксовані у сімейній пам'яті частково у вигляді міфологем, що передаються свідомо чи неусвідомлено з покоління у покоління як сімений наратив. Отже, концепція наративної психології доводить, що різні аспекти сімейного життя знаходять своє відображення у розповідях-наративах членів сім'ї. Сімейні наративи містять також у собі інтерпретацію особливостей подружніх, батьківсько-дитячих стосунків, різних форм комунікації та інтеракції, усвідомлення рольової диференціації. Таким чином, сімейні наративи - усні та письмові послідовні і завершені тексти, присвячені історії власної сім'ї, сімейним подіям, завдяки яким відбувається усвідомлення особистого досвіду життєдіяльності у сім'ї, та життєві події, пов'язані з функціонуванням сім'ї, набувають для оповідача й слухача особистого значення. Узагальнюючи наведені вище дослідження, можна стверджувати, що чинниками організації сім'ї як системи - визначення структури, сімейних ролей, внутрішніх та зовнішніх меж сім'ї, її стабілізаторів є домінуючі сімейні наративи. Сімейні наративи виступають засобами упорядкування сімейної системи та усвідомлення сімейного досвіду. Наведемо приклади сімейних наративів. «Коли я була ще зовсім маленькою, я пам'ятаю, як увечері ми лягали на ліжко всією родиною (мама, папа, сестра, я та наш дядько), і починали розповідати різні історії. Мама та її брат розповідали, що вони робили у дитинстві, їх шкільні пригоди та безглузді вчинки. Моєму дядькові тоді було 18 років, і з ним було дуже цікаво проводити час. Мама розповідала, що у її бабусі коріння - від царського коріння. Коли ми приїжджали на літні канікули до бабусі, я навіть бачила його портрет (генерала, який, за легендою, є нашим родичем). Я дуже любила слухати, що розповідали мої батьки. Навіть зараз, будучи дорослими, ми часто спілкуємось і розповідаємо один одному всі свої пригоди». «Моя бабуся (мамина мама) з багатодітної дружньої сім'ї. Вона мала двох сестер й одного брата. Йшли роки - діти підростали. Ніхто не міг подумати, що колись веселий і турботливий брат стане пропащою людиною, відмовиться від своєї сім'ї і буде шукати щастя у горілці. Горілка ж й у могилу зведе - його знайдуть убитого у великому місті Павлограді. Бабуся теж мала багато дітей - трьох хлопчиків і двох дівчаток. Але сини не доживали й до 1 року: вони померли від легеневих хвороб. Моя мама й тітка були єдиною розрадою для бабусі і дідуся. У бабусиних сестер синів не було. Я з багатодітної сім'ї: маю двох сестер і трьох братів. Як видно, на чоловіках нашого роду прокляття не було (якщо у це взагалі можна вірити). Але напевно знаю, що не піду я по шляху прабабусі, бабусі і мами - не буде у мене багато дітей. Не тому, що я їх не люблю. Просто знаю, як тяжко виховати і поставити на ноги, а особливо у наш час, коли наші бажання не співпадають з нашими можливостями. Бабуся для мене у дитинстві була першою і найголовнішою людиною. Я з нетерпінням чекала вихідних, бо знала, що проведу їх у неї. Коли настала пора ходити до школи, мама заборонила ночувати у бабусі. Для мене це був кінець світу. Пам'ятаю як зараз: дуже плакала і такі погані думки лізли у голову: мама мене не розуміє, якщо бабуся помре - я ніколи не пробачу їй того, що не дала бути з нею поруч. Зараз я розумію, що мама дуже мене любить й ніколи не бажала мені зла. І бабуся моя, хвала Богу, жива».

Размещено на Allbest.ru