Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет "Львівська політехніка"

Інститут права, психології та інноваційної освіти

Кафедра теоретичної та практичної психології

Курсова робота

з навчальної дисципліни "Загальна психологія"

на тему:

"Еволюційні особливості процесу мислення"

Виконала: Халімончук Н.В.

Науковий керівник: Легендзевич Г.Я.

Львів 2020

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика мислення у системі психологічних наук

1.1 Методологія дослідження мислення в психології

1.2 Визначення поняття мислення

1.3 Класифікація видів мислення. Їх характеристика

Розділ 2. Теоретичний аналіз еволюційних особливостей процесу мислення

2.1 Основні теорії походження процесу мислення

2.2 Обґрунтування еволюційних особливостей процесу мислення

Загальні висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Дослідження процесу мислення займає велике місце у теоретичному та практичному пізнанні людиною себе та природи. Оскільки проблема мислення розглядається як на онтогенетичному, так і на філогенетичному рівні розвитку живих істот. Окрім того, еволюційний аспект процесу мислення безпосередньо відображається в організації людської діяльності, загального культурно-історичного прогресу та становлення наукової картини світу. Сучасні наукові тенденції завдяки технологічному прогресу та розвитку методологічного апарату все більше спрямовуються на дослідження процесу мислення, вивчаючи функціонування різних структур та їх систем у головному мозку.

Ще до того як психічні процеси почали бути об'єктом експериментального дослідження у другій половині ХХ ст., значна перевага філософів та вчених різних галузей розглядали питання мислення, його властивостей та взаємозв'язку із навколишнім середовищем.

Сутність та роль цього складного психічного процесу вивчали такі відомі філософи, як Аристотель, Р. Декарт, І. Кант і т.д.. Так, у подальшому за взаємозв'язок людської діяльності з предметами матеріальної культури та еволюцією мислення було сказано вітчизняним філософом Е.В. Ільєнковим, ідеї якого поставили нові щаблі розуміння значення дослідження даної теми[1]. У загальнонауковому плані, наприклад, для еволюційної теорії Дарвіна не менш важливим є оперування появи процесу пізнавальної діяльності, як одним із провідних факторів філогенетичного розвитку.

Окрім того, на методологічних засадах сформувалися різні дисциплінарні концепції дослідження мислення, що стосуються конкретних професій та аспектів життєдіяльності, таких як: інженерія, мистецтво, право та ін. [10]. Отже, такий предмет дослідження, як мислення, виникнувши в античній культурі, формується й стверджується завдяки діяльності спочатку філософських шкіл, потім - через схоластику. У подальшому воно стверджується за допомогою науки, яка створювала дослідницькі центри, академії, і, зрештою, університетську освіту.

Для розуміння еволюційних змін процесу мислення людини проаналізуємо основні етапи, що характеризують їх особливості, роль і взаємозв'язок діяльності та розуму. Для цього слід визначити, як і чому такий складний психічний процес, як мислення, висвітлився на тлі еволюції, що він собою представляє у сучасній психології, дослідити що було детермінантою при його формуванні та розвитку.

Мислення - складний психічний процес, що характеризується опосередкуванням та узагальненням відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду.

Об'єкт: процес мислення.

Предмет: еволюційні особливості процесу мислення.

Мета дослідження: дослідити на теоретичному рівні еволюційні особливості процесу мислення.

Завдання:

1. дослідити теоретичний аналіз наукової літератури з обраної теми;

2. визначити поняття мислення;

3. описати еволюційні особливості процесу мислення;

4. проаналізувати еволюційні особливості мислення.

Структура та обсяг роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури.

Розділ 1. Загальна характеристика мислення у системі психологічних наук

1.1 Методологія дослідження мислення в психології

У колі сучасних психологів, що займаються дослідженням процесу мислення, все більше актуалізується проблема суб'єкта пізнавальної діяльності. Оскільки суб'єкт є носій досвіду індивідуального та того, що сформується на базі його відношення до певного класу людей, нації, груп. Звідси постає проблема психічного розвитку (в історії та онтогенезі) мислення, як предмету наукового огляду. Тому для постановки методології вивчення даної теми вчені застосовують різні принципи, що спрямовують пошуки від глобального, розмитого сенсу мислення, до його зв'язку із іншими психічними та соціальними явищами.

Перші уявлення про універсальні закономірності психічного життя формувалися на утворенні зв'язків (асоціацій). Так в XVII ст. вважалося, що зв'язок, ланцюжок представлень утворює думку. Розвиток мислення уявляється, як процес накопичення асоціацій. На цьому етапі розвитку науки мислення не розглядалося, як особлива форма діяльності суб'єкта. А тому за основу будь-якого розумового процесу приймали ланцюжок образів-представлень, що виникав мимоволі. Однак радянський психолог Л.С. Виготський скептично відносився до даної теорії, наголошуючи на зумовлені даним підходом питання про виявлення механізму цілеспрямованого характеру мислення [8]. психологічний мислення відображення

Першим напрямком в психології, що спеціалізувалася на пізнавальній діяльності, стала психологія мислення. На початку ХХ ст. німецький психолог Освальд Кюльпе, створивши школу у Вюрцбурзі, разом із своїми колегами представниками біхевіоризму започаткували новий вектор у експериментальній психології. На відміну від прихильників теорії асоціацій представники Вюрцбурзкої школи розглядали мислення як внутрішню дію (акт). Головними методами наукового дослідження у даній сфері стали: інтроспекція, думання в голос та завдання операціоналізації. Таким чином, було закладено основу майбутньої когнітивної революції 50-х років XX століття, результатом якої стало формування й утвердження комплексу когнітивних наук як міждисциплінарного поля дослідження [12].

Для пошуку способів огляду питання мислення застосовувалися також основні методологічні принципи психології. Про єдність діяльності суб'єкта та його свідомості, як принципу, що описує формування та прояв роботи психіки, було висунуто положення радянськими вченими в 30-ті роки ХХ ст.

Видатний психолог С.Л. Рубінштейн писав: "Формуючись в діяльності, психіка, свідомість в діяльності й проявляється. Діяльність і свідомість - не два звернених в різні боки аспекти. Вони утворюють органічне ціле - тотожнє, однак єдине" [7]. Даний принцип стверджує необхідність вивчення мислення в контексті різних практичних (наприклад, професійних) видів діяльності. Таким чином, відкривалася дорога для об'єктивного дослідження пізнавальної діяльності людини.

Неминуче застосовувалися принципи та погляди на проблему та виокремлення поняття мислення й інших різногалузевих науковців, що формували у психології нові розуміння та підходи. Більшість дослідників (такі як Вільгельм Гумбольдт, Леонард Блумфілд, Фердинанд де Соссюр та ін.) вважали, що мислення може існувати лише на базі мовлення.

Судження взяті на засадах лінгвістичних наук переплітаються із працями психофізіологів про механізми діяльності нервової систем, її відображення навколишньої дійсності у вигляді понять та слів. Тому не менш важливими для наукового прогресу у цій сфері стали вчення фізіолога І.В. Павлова про другу сигнальну систему людини у розумінні специфіки складного психічного процесу - мислення.

Одна з особливостей сучасної психології полягає в тому, що науково-технічний прогрес вимагає істотного прогресу, як в психології мислення, так і психологічній науці в цілому. Ключова роль в цьому прогресі, звісно, залишається за методологічними проблемами. У цьому контексті необхідно відмітити появу і широке поширення нової форми природно-наукового матеріалізму, для якого характерне суміжність психічних і інформаційних процесів, зведення мислення до реалізації алгоритмів, оголошення програм для комп'ютера теорією мислення, близькість психічних та кібернетичних систем [9].

Узагальнюючи сучасну спрямованість власне психологічних досліджень мислення, можна сформулювати наступні положення:

1. Виконання евристичної функції, застосовуючи таку категорію, як "діяльність" для позначення розвинених форм мислення.

2. Безперервне збагачення уявлень про будову розумової діяльності людини, яке має значення і для ліпшого розуміння природи прикладної діяльності.

3. Одне з напрямів дослідження розумової діяльності, що інтенсивно розробляються нині, полягає в аналізі породження нових потреб, мотивів, оцінок, сенсів, цілей, способів діяльності. Такий підхід фіксує передусім творчу, неалгоритмічну природу людської діяльності, відрізняючи її від рутинної, шаблонної.

4. Сучасне трактування розумової діяльності (продукт теоретичного аналізу, результат численних експериментальних досліджень) конкретизує уявлення про співвідношення "діяльності" і "процесу" стосовно психологічного вивчення мислення: діяльність розгортається у часі, вона має етапи, включає у себе новоутворення, що збагачують і трансформують її структуру, тобто діяльність процесуальна.

5. Збагачення психологічних уявлень про сам процес мислення: породження і динаміка сенсів, цілей, оцінок, потреб, мотивів (смислова теорія мислення [11]).

Таким чином, сучасні психологи, що проводять дослідження у сфері пізнавальних процесів намагаються знайти пояснення, пов'язане з трьома основними моментами: механізми, які включаються (або ні) в процесі рішення нової задачі; стратегії, тобто стійкі, часто добре зрозумілі способи, за допомогою яких суб'єкт звик справлятися із завданнями; та як суб'єкт репрезентує завдання, тобто на які елементи звернена увага досліджуваного та чому.

Навколо цих трьох структур найчастіше і будуються сучасні дослідження, завдання яких аналіз окремих завдань (операцій), окремі моменти їх репрезентацій, стратегії, психологічні механізми та спроба їх пояснити. На жаль, поки питань значно більше, ніж відповідей.

1.2 Визначення поняття мислення

Мислення - це процес психічної діяльності, який є основним способом впорядковування, структуризації картини світу, встановлення причинно-наслідкових зв'язків між предметами і явищами в людському житті, знання їх суті.

На основі даних, отриманих із зовнішнього та внутрішнього середовища за допомогою аналітично-синтетичної діяльності усієї кори головного мозку відбувається такий психічний процес, як сприйняття. Сприйняття дозволяє бачити, як предмети сполучені, наприклад, як вони розташовані в просторі. Але внутрішній зв'язок між цими об'єктами встановлюється не за його участі. Це функція - мислення, що виконує складні операції для угрупування предметів, інтеграції зв'язків окремих елементів середовища.

Мислення відкриває, передусім, невипадкові зв'язки, воно орієнтоване на відкриття найосновніших, найголовніших взаємозв'язків між явищами і предметами цього світу. Це - одне з основних завдань мислення. Коли виявляються ці основні зв'язки, то створюється узагальнений образ світу.

Натомість психологія вивчає мислення також як процес вирішення завдань, тобто досягнення мети, поставленої в певних умовах, де безпосереднє досягнення цієї мети неможливе. Наявність проблемної ситуації, з якої розпочинається процес мислення, завжди спрямована на вирішення якого-небудь завдання, свідчить про те, що початкова ситуація дана в уявленні суб'єкта неадекватно, у випадковому аспекті, в несуттєвих зв'язках.

До такого усе більш адекватного пізнання світу та предметів взаємодії та вирішення завдання, що стоїть перед суб'єктом, мислення йде за допомогою різноманітних операцій, установлення різних взаємозв'язків та перехід із однієї в іншу сторону розумового процесу. До них відносять: порівняння, аналіз і синтез, абстракція і узагальнення. Усі ці операції є різними сторонами основної операції мислення - "опосередкування", тобто розкриття усе більш істотних об'єктивних зв'язків і співвідношень.

Отже, мислення виступає як процес, що зумовлюється ускладненням діяльності особи. У своїх вищих формах мислення набуває ознак теоретичної діяльності, яка здійснюється за рахунок зовнішніх і внутрішніх операцій і забезпечує на основі роботи мозку опосередковане й узагальнене відображення індивідом світу та власної творчості (використання предметів взаємодії із середовищем).

1.3 Класифікація видів мислення. Їх характеристика

Як філософи, так і психологи давно зрозуміли, що мислення не є простим явищем, воно охоплює багато інших психічних процесів та явищ. Існує безліч різних видів мислення та різні способи їх класифікації в "таксономії" когнітивних процесів, однак не існує єдиної загальноприйнятої.

Автор книги "Когнітивна психологія", що була опублікована 2019 року, С. Флемінг, виділивши головні аспекти пізнавальної, адаптивної та творчої діяльності людини, сформував наступну класифікацію мислення [2].

Класифікація мислення за С. Флемінгом:

1. Перцептивне або конкретне мислення. Це найпростіша форма мислення, основою якої є сприйняття, тобто інтерпретація відчуттів відносно набутого досвіду. Це називається конкретним мисленням, оскільки воно відбувається за сприйняттям актуальних або конкретних об'єктів або подій.

2. Абстрактне мислення. Для активізації цього типу мислення використовуються поняття, узагальненні об'єкти та мова. Абстрактне розглядається, як мислення, що вище перцептивного, оскільки економить зусилля в розумінні та вирішенні завдань суб'єктом.

3. Рефлексивне мислення. Цей тип мислення націлений на вирішення складних проблем, тому він потребує реорганізації усього набутого досвіду людини в ситуації або усунення нею перешкод замість того, щоб відносити даний досвід із попереднім. Це пізнавальний підхід, оскільки розумова діяльність тут не пов'язана з механічним перетворенням спроб або помилковим зусиллям. Хід усіх мислиннєвих процесів враховує відповідні факти, що логічно поєднанні для того, щоб прийти до вирішення проблеми.

4. Творче мислення. Цей тип мислення позначає здібність людини створювати або конструювати щось нове або незвичне. Даний підхід вимагає пошуку нових сторін відношення та асоціацій для опису або інтерпретації навколишнього середовища. Видатний психолог Б.Ф. Скіннер вважав, що творчий мислитель - це той, хто виражає нові ідеї і робить нові спостереження, нові прогнози і нові висновки.

5. Критичне мислення. Цей тип мислення допомагає людині відійти від особистих переконань, забобонів і думок, щоб знайти правду і відкрити істину, навіть ризикуючи своєю основною системою переконань. Його можна віднести до більш вищих пізнавальних здібностей і навичок, що спрямовують до правильної інтерпретації, аналізу, оцінки і тверджень, а також до пояснення отриманої або переданої інформації, внаслідок чого виходить цілеспрямоване, неупереджене і саморегулююче судження.

6. Асоціативне або неспрямоване мислення. Коли людина залучена в такий процес мислення, що не має спрямований і не має мети, це має відображення у мріях та інших, "вільно думаючих" потоках свідомості. Психологічно ці форми мислення називаються асоціативним мисленням.

У поведінці, пов'язаній з мріями і фантазіями, не має нічого ненормального, але поведінка, що пов'язана з нав'язливими об'єктами у свідомості, галюцинаціями вказує на аномалії.

У сучасній науці існують різні підходи до розуміння онтогенезу розвитку мислення. Найбільш відомою є концепція Ж. Піаже [4]. У операційній теорії вчений виділив чотири стадії розвитку мислення:

1)сенсомоторного інтелекту (1-2 роки). Стадія розвитку здатностей сприймати предмети реального світу, що оточують дитину, пізнавати і осмислювати їх властивості і ознаки. До кінця стадії дитина починає виділяти себе з навколишнього світу і пізнавати себе;

2) операційного мислення (2-7 років). Тут відбувається розвиток мови і наочних уявлень. У цій стадії з'являється ряд особливостей мислення: помилкові класифікації предметів за випадковими і другорядними ознаками, трудності прийняття позиції іншої людини (егоцентризм) та ін.

3) конкретних операцій (7-8 - 11-12 років). Розумові операції стають зворотними. Діти тепер можуть логічно пояснювати свої дії і судження, переходити з однієї точки зору на іншу, інтуїтивно розуміти основні логічні закони (якщо: А = В і В = З, то А=З; і А + В = В + А). Тут з'являється здатність об'єднувати предмети в класи і виділяти підкласи, а також здібність сортирувати предмети за якою-небудь вимірюваною ознакою.

4) формальних операцій (11-12 - 14-15 років). Формуються здібності виконувати операції в думці, міркувати.

Дана концепція формує уявлення про складність, багатошаровість та детермінуючу природу мислення, окреслюючи важливість взаємодії людини із соціальним оточенням. Більшість когнітивних навичок та пристосування суб'єкта в умови функціонування напряму залежать від виховної діяльності, спрямованої на створення базових, стійких вмінь до адаптації у середовищі.

Характеристика мислення як пізнавального процесу людини, що охоплює різні рівні освоєння світу та спрямованості до вирішення різноманітних задач, стала впливовим об'єктом психології у половині ХХ ст., що охоплювала також ряд досліджень, зокрема біхевіористів. Насамперед вчених цікавив зв'язок між стимулами зовнішнього середовища та поведінковими реакціями.

Наразі найбільший інтерес викликають питання, в яких структурах мозку локалізуються ті, або інші функції і як активність цих структур пов'язана із поведінкою, або психічними процесами. Прогрес в цій області в основному пов'язаний з появою таких методів як позитронна емісійна (ПЕТ) і функціональна магнітно-резонансна (фМРТ) томографії, а також із розвитком нових методів аналізу. Незважаючи на значний прогрес в розумінні функціональної організації людського мозку, досягнутий завдяки застосуванню цих методів, переважна більшість досліджень досі проводяться у рамках запропонованої ще біхевіористами парадигми стимул-реакція.

Згодом з'явився напрям під назвою необіхевіоризм, в якому склалися уявлення про те, що, навіть коли ми описується рух миші в лабіринті, доводиться, по-перше, допустити існування у тварини деякої мети (чому вона взагалі здійснює і повторює активність) і, по-друге, деякого загального уявлення про цей лабіринт, про його пристрій - так звані когнітивні карти.

Проте ці процеси складають лише верхівку айсберга психічного життя людини. Велику її частину складають процеси, що не супроводжуються доступними для безпосереднього спостереження проявами поведінки, хоча вони значною мірою визначають поведінку людини в довготривалій перспективі. До недавнього часу практично нічого не було відомо про структурну і функціональну основу цієї частини психічного життя людини.

У 2001 році нейрофізіолог Р. Маркуста його колеги уперше сформулювали цікаву концепцію так званої дефолт системи мозку (ДСМ). Впродовж з першої публікації кількість робіт присвячених ДСМ збільшувалася і до теперішнього часу ця концепція стала центральною темою в когнітивних нейронауках.

Дослідження показали, що в деяких структурах мозку при виконанні більшості завдань рівень метаболічної активності ЦНС не збільшується, а навпаки - знижується. Вчені припустили, що ці структури беруть участь в розумових процесах, що протікають в періоди спокою, коли мозок не зайнятий переробкою інформації, що надходить ззовні. При необхідності включитися в оперативну діяльність активність цих структур знижується, причому міра зниження пропорційна складності завдання [5].

На перший погляд ця концепція здається не досить правдоподібною. Дійсно, із власного досвіду ми знаємо, що в періоди спокою люди можуть думати про дуже різні речі. Результатом цього мала бути відсутність активності якого-небудь стандартного набору структур мозку що беруть участь в процесах розумової діяльності. Емпіричні дані показали зворотнє: набір тих структур, в яких при виконанні широкого спектру задач спостерігалася їх деактивація, зазвичай активні.

Ці дані дозволили Мітчелу висунути гіпотезу, згідно якій одна з функцій ДСМ є соціальна свідомість. Вчений стверджує: "Наданий самому собі, людський мозок природним чином включається в роздуми про соціальні стосунки"[3]. Тобто активність різних структур мозку, що не залучені у процеси реакції на зовнішні стимули, вирішення завдань, свідчить про виконання особливого ряду переробки інформації, що стосується взаємин у соціальному середовищі. Вільне обдумування подій, переміщення інтелектуальних об'єктів у свідомості індивіда при відсутності певного актуального завдання перед ним активізує значну частину структур мозку. Ця гіпотеза має вагомі підстави в дослідженні еволюції людини.

Таким чином, особливості мислення досліджують та класифікують з різних його позицій, етапів та функціоналу. За спостереженням алгоритмічних, прямих та цілеспрямованих етапів розумової діяльності мислення можна розрізняти за особливостями прояву вирішення задач, що ґрунтуються на узагальненні та інтеграції знань отриманих від навколишнього середовища. Така діяльність характеризується специфічними та різнорівневими когнітивними процесами, що слугують формуванню інтелекту та певних здібностей. З іншого боку, за сучасними результатами досліджень активності роботи мозку, можна виділити таку особливість мислення, яка характеризується безперервною обробкою інформації, що в психології часто називають "потоком свідомості".

Висновки до першого розділу

Такий об'єкт наукового дослідження як мислення вимагає урахування багатьох аспектів та його передумов. Це пов'язано з тим, що мислення -досить складний психічний процес, який сформулювати, як безпосередній акт майже неможливо. Оскільки вчені мають справу із діяльністю мозку, що, по-перше, почав бути досліджуваний за допомогою інвазивних методів відносно нещодавно, по-друге, існує багато відмінностей (індивідуальних, вікових, статевих тощо) у його функціонуванні, що ускладнюють використовування критерій об'єктивізації знань про процес мислення.

Однак певні знання щодо когнітивної діяльності можуть сформувати певні закономірності та положення про пізнавальні процеси. У межах експериментальних досліджень у напрямку необіхевіоризму встановлюють особливості проміжного етапу між стимулом та реакцією людини, що свідчить про розумовий аспект у поведінці та взаємозв'язок останньої із самим процесом мислення.

Низка досліджень також спростовують домінантний впив свідомості, наголошуючи, що інтелектуальна маніпуляція об'єктів, прийняття рішень, прояв бажань та хід наших думок, що їх фіксують за допомогою активності кори головного мозку, відбувається раніше, ніж ми це усвідомлюємо. Тож значні зміни у підходах до вивчення процесу мислення стосуються і зміни наукової парадигми та методології - перехід від суто інтроспективних методів до більш об'єктивних.

Аналіз сучасних психологічних формувань класифікація видів мислення конкретизує поле застосування емпіричних методів у вивченні пізнавальної діяльності. Розподілення мислення на класифікації відбувається при врахуванні наступних підстав: генезис розвитку; характер вирішуваних завдань; міра критичності, оригінальності, ускладнення; засоби мислення; функції мислення тощо.

Щодо вирішення завдань мислення йде за допомогою різноманітних операцій, таких як порівняння, аналіз, синтез, абстракція і узагальнення. До індивідуальних особливостей мислення фахівці відносять такі якості розуму як: широта мислення, самостійність мислення, швидкість, квапливість і критичність розуму. Мислення здійснюється за законами, загальними для усіх людей, в той же час в мисленні проявляються вікові і індивідуальні особливості людини.

Розділ 2. Теоретичний аналіз еволюційних особливостей процесу мислення

2.1 Основні теорії походження процесу мислення

Досі залишається актуальним питання як Homosapiens відкрили для себе закони природи, винайшли технології і створили культуру. Більшість наукових відповідей на ці запитання ґрунтуються на мові, символічному мисленні та свідомості - унікальних людських здібностях, які відповідають за сприйняття, аналіз та абстрагування. Починаючи від 1950-х рр., ці прикмети утвердились як центральний елемент психологічних досліджень.

Крім того, заохочені прогресом в інформатиці, дослідники почали створювати цифрові моделі процесів опрацювання мозком інформації, що надходить від органів відчуттів. Новітні методологічні підходи поширюють знання та конкретизують області дослідження про еволюційні особливості процесу мислення, зокрема завдяки ряду відкриттів із антропології, палеонтології, еволюційної психології.

Відомо, що те чим відрізняється людина від інших живих істот, - це розумові якості. Без сумніву, інші тварини відчувають біль, страх, статевий потяг і навіть радість. Проте вони обмежені миттєвістю цих станів. У той же час ми, люди, маємо не лише багатіший репертуар суб'єктивних відчуттів, але і здатність представляти ці почуття абстрактно. Це дає нам можливість, наприклад, обдумати негативні переживання, що сталися місяць або рік тому, або передчувати задоволення, яке ми отримаємо від події, очікуваної в майбутньому. Когнітивні здібності - це інтегральна здатність управляти розумовими конструкціями.

Наразі є багато теорій походження такого складного пізнавального процесу як мислення. Однак, фокус лише на ментальній активності цілковито ігнорує той факт, що участь у мисленні бере не лише мозок, а й тіло, а людство залучається до еволюційних викликів і прогресує ще й тілесно, а не тільки розумово.

Психолог Г. Клакстон запропонував розглядати наступну концепцію: до еволюції мислення відноситься єдність розуму, мозку й тіла, що беруть участь в опрацюванні людиною інформації, що охоплює, зокрема, найвищий рівень абстрагування та умоглядне навчання [6].

Теорія представляє собою нерозривний впив тілесного досвіду на формування поведінки, а в результаті і мислення. Це означає, що еволюцій йно людина більш залежна від механізмів всередині власного організму і тенденції зміни мислення координуються відчуттями, потребами, умовами зовнішнього середовища та гомеостазу.

Г. Клакстон проводив дослідження, які показали, що реакції тіла зумовлюють процеси, що спрямовують когнітивну діяльність. Так тримання гарячого горнятка та інші відчуття, які надходять через шкіру, впливають на судження та ухвалення рішень. Наприклад, студенти, що тримали у руках в ході експерименту холодні елементи і надалі холодно зустрічали своїх друзів.

Інший, вже здобутий популярність, експеримент Клакстона показав, що свідомість розпізнає реакцію на стимул пізніше, ніж це фіксує наш мозок. Тобто, мисленнєві процеси, що ми спостерігаємо на свідомому рівні відбуваються набагато швидше і без участі нашої свідомості. А отже, багато когнітивних процесів проходить без прямого нашого втручання та координації. Тобто існує багато пластів (зовнішнє середовище; внутрішнє середовище - тіло - біохімічні процеси у ньому, участь несвідомого рівня психіки та ін..) через які проходить імпульс, що формує думку.

Це рівень, що цілковито ігнорує виключно когнітивні теорії, які обмежуються тільки візуальними та слуховими даними. Мозок координує інформацію, але він лише "слуга, а не хазяїн тіла".

Психолог Г. Клакстон вважає, що когнітивні здібності, що ґрунтуються на символічних системах (він зневажливо називає цей вид навчання "картезіанською освітою", покладаючись на ідею Рене Декарта про дуалізм душі й тіла), насправді дуже переоцінені, тимчасом як ремесла і фахове навчання, навпаки, недооцінені. Фокус на абстрактному, академічному навчанні у процесі еволюції не дозволяє пояснити потреб більшості людства (філософ навіть стверджує, що така форма інтелекту взагалі чужа природі людини).

Інші вчені, шукаючи еволюційні детермінанти розвитку Homosapiens -зосереджується на людських руках. Наголошуючи на тому, що завдяки навичкам ходіння на двох ногах люди перестали потребувати передніх кінцівок для пересування, що дало їм змогу маніпулювати навколишнім середовищем за допомогою інструментів. Дослідник К. Макгін пішов далі, стверджуючи, що різні можливості, які надають нам наші руки, обумовлюють й те, як ми мислимо.

На думку Макгіна, саме взаємодія між руками та мозком дала людям змогу знайти свою еволюційну нішу через відкриття фізичних знарядь праці, що, своєю чергою, вплинуло на розвиток мови та математики. Він вважає, що використання рук для комунікації нагадує "письмо в повітрі", що проторувало шлях, власне, для письма як такого.

Аналізуючи мислення через призму володіння мовним апаратом слід звернути увагу і на теорії, що поєднують два аспекти: роботу рук та процес мовлення. М. Кольцева описала як розвиток дрібної моторики в онтогенезі впливає на центри мови [13].

У процесі інтенсивного розвитку дрібних м'язів кисті, пальців рук дитини імпульси поступають в головний мозок, активізуючи діяльність відповідної ділянки кори головного мозку. Розвиток цього центру стимулює сусідні ділянки, у тому числі і мовний центр. Тут відбувається активізація ще незрілих клітин кори головного мозку, що "відповідають" за формування мови дитини.

Ще у ХІХ ст.. Ф. Мюллер і Е. Геккель (незалежно один від одного) сформулювали біогенетичний закон [14]. Стисле формулювання цього закону таке: онтогенез є коротким повторенням філогенезу. За аналогією із розвитком морфологічних показників істот, цей закон сміливо можна співвіднести із розвиток і когнітивних процесів в рамках життя однієї родини ряду приматів.

Також до основних положень про розвиток здібностей людини входить також вплив соціальних чинників антропогенезу. Соціальні чинники характерні тільки для еволюції людини, попри те, що багато тварин ведуть соціальний спосіб життя.

У першу чергу вчені виділяють колективну працю, а саме полювання. Людина - досить слабка істота, щоб полювати на велику і небезпечну здобич самостійно. Тому об'єднання племені, розподіл завдань, налагодження стосунків сприяли успішному полюванню.

Тоді мислення, що керувало та спрямовувало колективну діяльність, виступає, як один із соціальних факторів еволюції людини.

Таким чином, теорії процесу мислення враховує такі аспекти: вплив навколишнього середовища та відповідна реакція організму на зміни, що скеровують особливості пізнавальної діяльності; прямоходіння - теорія що слугує основною причиною використання рук та ускладненню діяльності і, як наслідок, формуванню нових центрів для переробки інформації; соціальна взаємодія та поява засобів спілкування, потреба у групуванні діяльності для досягнення кращої адаптаційної спроможності виду.

2.2 Обґрунтування еволюційних особливостей процесу мислення

Між когнітивними здібностями людей та інших видів існує величезна прірва. Крім того, наш мозок в три рази масивніший, ніж у наших найближчих родичів серед приматів - шимпанзе, які, у свою чергу, мають більший і когнітивно складніший мозок у порівнянні з іншими тваринами.

Для аналізу особливостей процесу мислення слід розглянути основні етапи, що характерно виявляють їх у філогенетичних аспектах, де задатки пізнавальної діяльності починають формуватися ще у тварин. Оскільки вчені ще давно зафіксували той факт, що у тварин був закладений "фундамент" мислення.

На протязі усього життя радянська вчена Н.Н, Ладигіна-Котс досліджувала мислення тварин, розглядаючи його як передумову мислення людини [16]. І хоча зоопсихологія досить широко досліджувала психіку тварин на різних рівнях філогенезу, у визначенні цієї науки значаться інформація про те, що вона вивчає передумови і передісторію людського мислення і свідомості.

Перш за все, природній добір тим чи іншим чином зумовив багато кореляцій як у більшості систем органів, так і в роботі головного мозку, котрий змінювався морфологічно та функціонально в процесі пристосування до різних умов життя. розвиток кори великих півкуль, зокрема асоціативних зон, що відповідають за складні психічні процеси.

Ще 265 мільйонів років назад уже з'явилися істоти, на нервовій системі яких базується наш головний мозок. Більше того, така нервова система нерідко управляє зараз нашими діями. Мозок земноводних уже був здатний до автоматичного аналізу дій. Він достатньо добре узгоджував імпульси, що поступають з органів чуття з діями, які необхідно зробити. Їх мозок повністю відповідав за необхідні живому організму непрості функції - дихання, серцебиття, травлення, виділення і інше.

Пізніше втупили на еволюційний щабель ссавці. Для царства тварин життя вже було складним. Так, їх серця повинні були битися, а легені дихати, але ссавці для кращого виживання в групах представників свого виду не лише просто виживали - у них сформувалися складні почуття, такі як любов, гнів і страх. Так 25 мільйонів років назад з'явилася лімбічна система, що відповідає за почуття.

Протягом наступних 100 мільйонів років життя ссавців ставало усе більш складним і насиченим, і 80 млн. років назад, з'явилася рання версія неокортексу. Разом з появою приматів, а потім великих мавп і перших гомінід починає з'являтися стратегічне мислення. Це зумовило появу у наших предків знарядь праці, стратегії полювання і кооперації з іншими представниками виду.

Упродовж наступних декількох мільйонів років неокортекс ставав розвинутішим, і його "ідеї" постійно покращувалися. Він зрозумів, що потрібно прикрити голе тіло. Він зрозумів, як управляти вогнем. Він навчився робити списи. Не менш важливим була потреба у передачі цих знань наступному поколінню, тож це призводило і до формування мови. Ключовим моментом на цьому шляху була поява слова, як вираження предметної думки людини.

Можна сказати, що і надалі відбувається поетапний, однак стрімко зростаючий культурно-технічний прогрес у людському світі завдяки спрямованому на адаптацію розумові у навколишньому середовищі, та в результаті, що ми спостерігаємо зараз, - адаптування самого середовища під себе.

Досить змістовний вплив на еволюцію гомінід спричинявся й завдяки самим гомінідам зазначає Д. Палмер [15]. Основним джерелом цього внутрівидового селективного тиску було те, що називають статевим вибуванням. Можна сказати, що саме статевий добір грав значну роль і в еволюції розумових здібностей людини.

Як і багато характеристик, що залежать від фактору статевого добору, мова і інтелектуальні можливості стали переважною рисою при виборі статевого партнера, тому що шлюб з індивідами, що володіють такими здібностями, викликають адаптивний інтерес.

У періоди зледеніння, під час яких льодовикової епохи спостерігалися через кожні декілька тисяч років, саме особини, що мають більше виражений інтелект і фантазію, вирішували адаптивні проблеми, викликані кліматичними перепадами. У тих, хто продовжував віддавати перевагу цим якостям у своїх шлюбних партнерах в час відносно сприятливіших періодів міжльодовикового потепління, був вищий шанс "виживання" генів в суворіші, холодні часи, які йшли за цим.

Людський розум був адаптований природним добором також і до цілеспрямованої поведінки. Наша психіка настільки добре пристосована до досягнення бажаного результату, що ми природнім чином бачимо цілі і призначення там, де їх фактично немає. Наше цілеспрямоване управління уявними конструктами дозволяє нам придумати велику кількість вирішень будь-якої проблеми без значних витрат часу, а також оцінити ризик наслідків цих альтернативних рішень. Ця якість дає нашому виду безперечну перевагу над іншими формами життя.

Сучасні представники еволюційної психології приходять до висновку, що людський розум складається з великої колекції обчислювальних "модулів", що класифікуються певним чином. Кожен з цих модулів - це спосіб мислення, який був сформований природним відбором для вирішення певного типу проблем, з якими стикалися наші предки кам'яної доби, - наприклад, спілкування, переслідування здобичі, уникнення хвороб, вибір партнера і формування коаліції. Ці когнітивні сфери спеціалізуються на вивченні, запам'ятовуванні та обдумуванні певного типу інформації. Що робить процес мислення, так би мовити, розгалуженим відносно напрямку інтелектуальної діяльності, що будувався впродовж чергуванню антропологічних факторів.

Отже, аналізуючи еволюційні етапи розвитку пізнавальної здатності та її значення у межах філогенезу, можна підкреслити, що види тварин, у яких були закладені задатки мислення, краще та ефективніше координували свої дії та спрощувати процес взаємодії з оточенням. Така еволюційна тенденція досягла значного збору моделей та схем у когнітивних процесах, що, проявляючись вже у людській діяльності, сформували передумову розвитку предметно-культурного світу.

Висновки до другого розділу

Підводячи підсумки проаналізованих особливостей процесу мислення, що зумовлені еволюцією, можна зробити певні висновки щодо унікальності та складності формування пізнавальної діяльності людини.

Люди - це примати, які спеціалізуються на мисленні і знанні. Наші незвичайні пізнавальні здібності перетворили кожен аспект нашого життя. На відміну від наших двоюрідних братів шимпанзе і предків кам'яного століття, ми є складними політичними, економічними, науковими і художніми істотами, що живуть в широкому спектрі місця існування, багато з яких є нашим власним творінням. Дослідження еволюції людського пізнання досліджують те, які типи мислення роблять нас такими своєрідними тваринами, і як вони були породжені еволюційними процесами.

Теорії походження мислення виокремлюють досить цікаві морфологічні, біологічні, соціальні детермінанти становлення людського типу пізнання та діяльності. Ми можемо прослідкувати як освоєння предметів побуту, взаємодія з іншими людьми, організація діяльності, розумові подорожі у майбутнє та минуле конструюють все складнішу форму думки та впливають на індивідуальну та колективну свідомість.

Закони природи, що важко помітити у повсякденному житті, грають одну із основних ролей у нашому розвитку. Дану в процесі еволюційних інтелектуальну різносторонність можна порівняти із певною компенсацію перед мінливістю середовища, небезпеки та проблем у ньому. Тварина, що досягла гармонії з довкіллям, ні що інше, як досконалий механізм. Природа ніколи не прибігає до інтелекту, поки тіло і інстинкти не стануть домінувати задля подолання перешкод. Де немає змін або необхідності змін - там немає і розуму. Розумом користуються лише ті тварини, які зазнали багато поневірянь і небезпек.

Людська психіка постає відображенням подолання, пристосування, освоєння освіту, підкорення та освоєння механізмів природи на користь культурного та наукового прогресу.

Загальні висновки

У даній роботі теоретично проаналізовані еволюційні особливості процесу мислення. З точки зору психології з'ясовано, що дослідження мислення як процесу ? це вивчення таких внутрішніх, зовнішніх причин, зумовлених адаптаційною спроможністю людини, які призводять до утворення тих або інших пізнавальних результатів.

У першому розділі установлено, що сучасна наука досліджує еволюційні особливості процесу мислення через призму як внутрішніх, так і зовнішніх, специфічних факторів, та намагається пояснити, а не тільки констатувати і описати психічні явища, що видимі назовні.

Враховуючи в межах наукового пізнання певні події та обставини, котрі зумовили розвиток пізнавальних процесів протягом філогенетичного та онтогенетичного шляху, установлюються певні причинно-наслідкові зв'язки та особливості, властиві розуму людини.

Не менш важливим є вивчення відмінностей у когнітивній діяльності живих істот, що характерні лише людям. Таким чином, поява в процесі мислення елементів метапізнання стимулює пізнавальну систему людини до подальшого розвитку здібностей, підвищення її історично-культурного прогресу.

Узагальнюючи дані про важливість даного дослідження, встановлено, що розумовий процес завжди вплетений в цілісність психічного життя. До основних функцій мислення відносяться: спрямованість на вирішення проблеми або завдання, координування інтелектуальними об'єктами в межах розуму для цілепокладання та планування майбутньої діяльності, аналіз попереднього досвіду для його інтеграції у інші сфери життя.

У другому розділі з'ясовано, що задатки людського мислення закладені ще сотні мільйонів років тому. Поява мозку у земноводних (що спрощував біологічні функції організму та виконував простий аналіз автоматичних дій) поява кори великих півкуль у ссавців (як наслідок, ускладнення нервової системи у відповідь на природні зміни) ? усі ці етапи сформували підґрунтя для ефективнішої та швидшої роботи мозку людини. Такий філогенетичний досвід вплинув на об'ємність мислення, як широкого спектру освоєння нами світу.

Таким чином, у якості початкових умов для виникнення мислення виступають дві форми діяльності: предметна діяльність і спілкування. Усередині цих умов, тобто вже у спільних дій з предметами, у формуванні мислення беруть участь як власне біологічні, так і соціальні передумови.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що, незважаючи на досягнуті успіхи у вивченні проблеми мислення людини, перед сучасними дослідниками стоїть ціла низка запитань, на які психологічна наука доси не може дати відповіді. Проблема виявлення закономірностей виникнення, формування і розвитку мислення як і раніше залишається однією з найбільш актуальних в психології.

Список використаної літератури

1. Ильемнков Э.В. Слово, язык / Э.В. Ильемнков., 1977.

1. Fleming S. Сognitivepsyсhology / Sabian Fleming., 2019. - С. 220-221.

2. Mentalizing and Marr: An information processing approach to the study of social cognition. Brain Research/ Mitchell, J. P., 2006. - С 66-75

3. Гончаров В.С. Психология проектирования когнитивного развития: Монография. Курган: Издательство Курганского государственного университета, 2005. - С. 45-54

4. Дефолт-система мозга как возможность изучения потенциала человека. Образование на разных возрастных этапах: новые задачи и горизонты: материалы 4-той межвузовскай научно-практической конференции, 18 апреля, 2017, г. Москва, Россия / Бандура Д.А., Файзуллин Р.К./ Кубанский государственный университет, М., 2017.- 189 -190 с.

5. Клакстон Г. Інтелекту плоті / Г. Клакстон., 2015.

6. Майер, П.А. Сущность и содержание принципа единства сознания и деятельности / П.А. Майер, 2016. - № 15 (119). - С. 406-409.

7. Мышление и его развитие в детском возрасте. // Л.В. Выготский Лекции по психологии. - 2005. - С. 11-19.

8. О тенденциях развития современной психологии мышления. // Национальный психологический журнал Nationalpsychologicaljournal. - 2013. - С. 15.

9. Розин В.М. Мышление: сущность и развитие / В.М. Розин, 2015. - С. 368.

10. Смислова теорія мислення / [Бабаева, Н.Б. Березанська, И.А. Васильев та ін.]. // Методология и история психологии. - 2009. - №4. - С. 12-14.

11. Солсо Р. Когнитивная психология / Р. Солсо. - 6-е изд. - СПб.: Питер, 2006. - С. 43

12. Кольцова М.М. Воспитание полезных навыков и привычек у детей. - М.: Медицина, 1965. - С. 52

13. Мюллер Ф., Геккель Е. Основной биогенетический закон М. - Л.:Биомедгиз, 1938. - С. 149

14. Палмер Д., Палмер Л. Эволюционная психология. Секреты поведения Homosapiens. - 2007.

15. Зорина З.А., Полетаева И.И. . Зоопсихология: элементарное мышление животных. М.: аспект пресс, 2007. - 320 C.

Размещено на Allbest.ru

...