Рефлексивність та регуляторний потенціал особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рефлексивність та регуляторний потенціал особистості

Мирошник Олена Георгіївна

O. Myroshnyk

Постановка проблеми

рефлексія саморегуляція психіка

Соціальні та політичні зміни в країні, що спрямовані на розвиток самостійності, відповідаль - ності, ініціативи та творчого підходу громадян до організації власного життя, потребують розуміння механізмів, чинників та умов, які забезпечують вияв відповідного психологічного потенціалу людини. Регуляторні механізмі психіки та регуляторні властивості у ньому займають центральне положен- ня.

Аналіз та результати попередніх досліджень. Проблема саморегуляції є предметом багатьох психологічних досліджень. Фізіологічний аспект природи саморегуляції надано у працях П. К. Анохіна. У рамках теорії функціональних систем організму механізм регуляції розуміється як сукупність нервових процесів у центральній нервовій системі, що забезпечують випереджувальне відображення і зумовлюють виконання цілеспрямованих дій (П. К. Анохин, 1998).

Психологічна наука містить різні виміри розглядусаморегуляції. Зокрема, О. К. Осницький, О. О. Конопкін, В. І. Моросанова розглядають саморегуляцію як одну з головних функцій свідомості, що забезпечує інтеграцію різних психічних процесів діяльності, поведінки, життєдіяльності та дозволяють зберігати цілісність її індивідуальності. К. О. Абульханова- Славська, Д. М. Бех, М. Й. Борівшевський, Л. Г. Дика, І. І. Чеснокова, Н. І. Чуприкова визначають саморегуляцію як особливий механізм оптимізації стану людини.

Саморегуляційні механізми охоплюють різні рівні життя людини: соціально-психологічний, особистісний, рівень психічних станів та процесів (Осницький, 1986). На думку О. О. Конопкіна (1995), саморегуляція є найбільш загальною функцією психіки, призначеною для збереження її цілісності. На прикладі сенсомоторної діяльності науковцем досліджено складові саморегуляції, а саме планування (ставлення мети), моделювання ситуацій досягнення, програмування дій, оцінювання результатів та корекції, тобто процесів, які реалізують основні компоненти системи саморегуляції активності і діяльності особистості. Залежно від часових меж розрізняють тактичний та стратегічний типи саморегуляції.

Поділяючи думку про те, що саморегуляція має системну природу та забезпечує стійке функціонування психіки в різних умовах життєдіяльності, науковці по-різному пояснюють структуру та системоутворювальні компоненти саморегуляції. Н. І. Чупрікова (2007) у рамках власного концептуального підходу зазначає наявність декількох взаємодіючих підсистем психіки, що забезпечують адаптивність поведінки та успішність діяльності:когнітивну, потребностно-мотиваціну, емоційну,

пам'ять, комунікативну, активаційно-енергетичну та волю. Саме воля, на думку авторки, займає центральне місце у системі психічної регуляції, виконуючи інтеграційно-регуляторну функцію. М. Й Боришевський (1992) зауважує, що механізм саморегуляції на рівне особистості має включати таки компоненти: самооцінку, домагання особистості, експектації особистості, образ Я. Останній компонент забезпечує головну функцію саморегуляції яка полягає у цілепокладанні. Ю. О. Миславським (1991), зазначає, що сукупність відносин, в яких виникають і відтворюються зазначені структурні компо - ненти особистості є процесуальною, динамічної формою існування цих компонентів як системи, що детермінує активність особистості. А. Бандура (2000) звертає увагу на роль чинників саморегуляторної поведінки особистості. Науковець розвиває думку про те, що аналіз регуляторних механізмів поведінки має ґрунтуватися на принципи реципрокного детермінізму, тобто, активність особистості є результатом трьох взаємопов'язаних чинників: фізичного та соціального середовища, когнітивних та афективних систем. Врахування особливостей системної природи регуляції та різноманітності факторів, що визначають її склад призвело до необхідності вивчення саморегуляції з урахуванням індивідуально -типологічних особливостей, що становлять індивідуальний стиль саморегуляції. За В. С. Мерліном (1986), індивідуальний стиль є своєрідним механізмом, що формує інтегральну індивідуальність. У структурі індивідуального стилю діяльності В. С. Мерлін виокремив три основні компоненти:стиль операцій, стиль дій або реакцій і стиль цілепокладання. З позиції системного тлумачення феномену саморегуляції поведінки особистості, В. І. Моросанова (2001) розвиває положення про індивідуально-стильові особливості усвідомленої саморегуляції довільної активності людини, які проявляються у конкретних функціях цілісного регуляторного процесу: плануванні, моделюванні, програмуванні, оцінюванні результатів та корек - ції. Під індивідуально-стильовими характеристиками саморегуляції розуміються типові для особистості особливості системи психічної саморегуляції, які усталено проявляються в різних видах активності.

До стильових особливостей саморегуляції В. І. Моросанова відносить індивідуальні особливості регуляторних процесів, що реалізують основні ланки системи саморегуляції, а також особливості, які характеризують функціонування всіх ланок системи саморегуляції та одночасно єрегуляторно - особистісними властивостями (наприклад, самостійність, надій - ність, гнучкість, ініціативність). Рефлексія як психологічний механізм та психічна властивість апріорі має зв'язок із регулятивними механізмами психіки. На думку А. С. Шарова (2005), рефлексію слід розглядати як складний ієрархічно організований психологічний механізм визначення меж психіки та свідомості людини. Основна функція цього механізму полягає у регуляції через визначення зовнішніх та внутрішніх обмежень активності людини. Науковець зазначає, що поза рефлексією і рефлексивних процесів будь яка жива система не просто рухається у бік дезорганізації, але розпадається та перестає бути такою. Водночас, недостатньо вивченою є роль рефлексивних процесів у функціонуванні регулятивних механіз - мах особистості.

Мета дослідження полягала у вивченні регуляторно - особистісного потенціалу рефлексивності.

Виклад основного матеріалу дослідження

Результати наукової розвідки показали, що регуляторний потенціал рефлексії найкраще розкрито представниками онтологічного підходу. На відміну від гносеологічного, у рамках цього підходу виникає новий план психологічного аналізу рефлексії, а саме вивчається її роль у створення цілісності особистості при забезпеченні внутрішньої динаміки її змін та розвитку в оптимальній взаємодії зі світом. Цей ракурс проблеми представлено у дослідженнях Ю. М. Кулюткина, А. С. Шарова, А. В. Карпова, І. М. Семенова, С. Ю. Степанова, В. Г. Анікіної, Д. О. Леонтьева, М. І. Найдьонова, Л. А. Найдьонової та ін.

Ідея регуляторного потенціалу рефлексії та його ролі у процесах саморегуляції поставлено Ю. М. Кулюткіним у 80 роках ХХ століття. Науковець зазначав, що особистісний рівень функціонування людини передбачає наявність у неї здатності перебувати одночасно у двох позиціях як суб'єкта діяльності, що здійснює свою діяльність з управління, та бути об'єктом цього управління. Механізмом саморегуляції, заснованим на такому розподілу управлінських та контрольних функцій у середині однієї особистості, коли людина одночасно виступає сама для себе як об'єкт управління, як «Я-виконавець», науковець пропонує називати рефлексивним (Кулюткин, 1979).

На думку А. С. Шарова (2005), рефлексія виступає підсистемним рівнем в структурі регуляції людиною процесів життєдіяльності, до яких він відносить також ціннісно-смислову сферу та активність. Він дає пояснення сутності рефлексивного механізму психіки. Зокрема, пов'язує рефлексивний механізм із самоорганізацією інтенціональної психічної активності, що здійснюється на різних рівнях психіки (свідомого чи без свідомого) для досягнення у процесі взаємодії людей зі світом синергізму. Базовою функцією рефлексії є регуляція активності, що проявляється у визначенні та зв'язуванні особистістю своїх меж у процесі руху до основ власної діяльності.

Отже, рефлексія розглядається як багаторівнева та багатовимірна система рефлексій, що охоплює усі психіку, а не лише свідомість, та визначає зовнішні та внутрішні межи, які людина враховує в регуляції свого життя. Вона виконує функцію збирання та зв'язування меж Я у людині.

Ідеї щодо визнання рефлексії у якості базового механізму самоорганізації психічної активності висловлювались В. О. Лефевром. Так, на його думку, рефлексія це здатність людини встати у позицію спостерігача або контролера по відношенню до власного тіла, своїх дій та своїх думок (Лефевр, 2003).

Ґрунтовно розробленою щодо визначення ролі рефлексивних процесів у довільної регуляції процесуально-психологічного забезпечення діяльності є концепція А. В. Карпова (2005). Виходячи з положення про багаторівневу організацію психічних процесів, дослідник аналізує форми існуванні психічних процесів у двох вимірах психіки. Так, психічний процес може існувати в інструментальній та онтологічній формах або модусах. Інструментальна форма є первинною, вона забезпечує трансформацію, переробку вихідних даних, інформації, що надходять із зовнішнього та внутрішнього джерела в ході відображення. У випадку переробки психічними процесами інформації внутрішнього досвіду (продуктів інструментального відображення) вони виявляють себе в інший формі - онтологічній, тому що самі для себе є об'єктами відображення та впливу з боку інших процесів. Ці модуси можуть почергово змінювати один одного, тому один і той же процес може виступати або в інструментальній, або в онтологічній формі. Можливість існування двох форм психічних процесів є важливою умовою існування метапроцесів (мислення про мислення, пам'ять про пам'ять). До метапроцесів належать вторинні процеси.А. В. Карповназиває їх інтегральними процесами. Вони утворюють комплексні та синтетичні за своєю психологічною природою і статусом процеси ціле - покладання, антиципації, прийняття рішення, прогнозування, планування, програмування, контроль та самоконтроль. Інтегральні психічні процеси становлять ядро процесуально - психологічного забезпечення діяльності. До складу рефлексії входе комплекс усіх основних інтегральних процесів. Ці процеси,входячидо складурефлексії, забезпечують саморегуляцію. На думку А. В. Карпова (2005), рефлексія як процес синтезує усю систему інтегральних процесів та виявляється у цьому синтезі. Науковець пропонує розглядати рефлексію як процес, стан та особистісну властивість, що забезпечує розуміння людиною змісту своєї свідомості.

Іншими словами, рефлексія як психічний процес презентує свідомості психологічні компоненти організації її власної діяльності (регулятивний інваріант базових засобів та механізмів процесуально-психологічного забезпечення діяльності) з метою їх довільного контролю та сприяє трансформації цих складових або створенні нових. Усе вище зазначене дозволяє А. В. Карпову розглядати рефлексію в статусі метаінтегрального психічного процесу третього рівня, що забезпечує довільність регуляції діяльності.

Інші критерії для характеристика регуляторного потенціалу рефлексії як механізму психіки пропонуються Д. О. Леонтьєвим. На його думку, повноцінне рефлексивне ставлення як нова якісна ознака саморегуляції обумовлено: по-перше, довільним маніпулюванням ідеальним змістом у розумовому плані, що засновано на переживанні дистанції між своєю свідомістю та його інтенціональним об'єктом; по-друге, спрямованістю цього процесу на самого себе. Ступінь розвиненості механізму рефлексіє проявляється в основних формах рефлексії (арефлексії, інтроспекції, системної рефлексії та квазірефлексії). Найбільш досконалою формою є системна рефлексія (Леонтьев, Аверина, 2011). З позиції системно-регулятивного підходу цей вид рефлексії слід розглядати як патерн рефлексивних процесів з високими показниками когерентності та організованості структури (Мирошник, 2020).

У зарубіжній психології регуляторний потенціал рефлексії розглянуто в однієї з складових теорії самодетермінації. Зокрема, K. W. Brown, R. MRyan(2004) пов'язують рефлексію з явищем mindfulness(усвідомлена присутність, самоспостереження). Саморегуляційні аспекти рефлексії розглядались М. Snyder(2000) у зв'язку із здатністю до самомоніторінгу.

Отже, аналіз існуючих підходів до розуміння природи рефлексії засвідчив можливість її розгляду у якості психічної властивості та механізму, що забезпечує регуляцію діяльності та поведінки особистості. Однак, недостатньо вивченим є питання природи зв'язку рефлексії із регуляторно-особистісними властивостями та механізмами саморегуляції.

Завдання емпіричного етапу дослідження полягало у визначенні особливостей рефлексивних процесів у суб'єктів із різними параметрами функціональних компонентів саморегуляції та регуляторно-особистісних властивостей.

Дослідження проведено на базі ПНПУ імені В.Г. Короленка. У ньому взяли участь студенти перших курсів. Загальна чисельність вибіркової сукупності склало 60 осіб.

Складові механізму саморегуляції та регуляторно - особистісні властивості вивчались за допомогою методики В. І. Моросановї, діагностика рефлексивних процесів здійснювалась за методиками А. В. Карпова і В. Г. Поно- марьової та М. Гранта. Статистичний аналіз даних здійснювався за допомогою програми SPSS20 forWindows.

Аналіз статистичних зв'язків між рефлексивними процесами за ознаками спрямованості, ступенем розвиненості та функціональними компонентами саморегуляції (планування, моделювання, програмування, оцінка результатів, загальний показник саморегуляції) й особистісно-регуляторними властивостями (самостійність та гнучкість) здійснювався за допомогою методу Спірмена.

Таблиця 1

Результати кореляційного аналізу (див. табл. 1) засвідчили наявність статистично значущих зв'язків між рефлексивністю та такими компонентами саморегуляції як:моделювання, програмування (р<0,05), оцінка наслідків діяльності (р<0,01). Отриманні дані підтверджують положення про те, що рефлексія виконує довільний контроль за процесуально -психологічним забезпеченням діяльності.

Водночас, встановлено негативний зв'язок між рефлексивністю респондентів та такою регуляторно- особистісною властивістю як самостійність (р<0,01). Це означає, що респонденти з високими показниками самостійності не схильні аналізувати та детальною планувати свої дії, вони проявляють більшу спонтанність, готовність до виконання дій, мало турбуються про їх узгодження з оточенням. На нашу думку, отримані результати висвітлюють негативний бік рефлексивності у регуляторному потенціалі особистості, а саме, той факт, що фіксація на окремих деталях та їх узгодження з думкою інших, певною мірою, позбавляє особистість незалежності у прийнятті самостійних рішень та може бути чинником, що гальмує її активність. Подальший аналіз особливостей зв'язку соціальної рефлексії та складових саморегуляції визначив роль цих процесів лише у регуляції орієнтувальної частини діяльності та поведінки особистості. Встановлено, що компоненти саморегуляції (планування та моделювання), які найбільше потребують врахування позиції, настроїв та думок іншого при організації поведінки, мають позитивний значущий зв'язок (р<0,05) із процесами соціальної рефлексії, функція яких полягає у відображення переживанням та думок іншого. Однак, цей вид рефлексивних процесів не включено до компонентів контролю та корекції цієї поведінки.

Результати емпіричного дослідження засвідчили, що особливе значення у регулятивному потенціалі особистості належить процесам особистісної рефлексії. Особистісна рефлексія розглядається як процес, що здійснює регуляцію механізмів особистісного розвитку. Завдяки диференціації та інтеграції різних підструктур Я суб'єкт отримує можливість більш точного та глибокого розуміння самого себе, усвідомлення особливостей власної індивідуальності та має здатність до узагальненого розуміння власного Я. Данні статистичного аналізу дозволять стверджувати положення про те, що процеси особистісної рефлексії включені не тільки до орієнтувальної, але й до контрольної складових механізму саморегуляції. Так, встановлено наявність позитивних зв'язків між процесами особистісної рефлексії та компонентами планування, програмування власної поведінки (р<0,01) та її оцінкою відповідно до власних очікувань (р<0,05). Визначена тенденція, у цілому, підтверджується наявністю статистично значущого позитивного зв'язку між процесами особистісної рефлексії та загальними показними сформованості функціональних компонентів саморегуляції особистості (р<0,01).

Висновки та перспективи подальших розвідок

Список використаних джерел

1.Анохин П. К. Избранные труды: Кибернетика функциональных систем / под ред. К. В. Судакова ; сост. В. А. Макаров. Москва : Медицина, 1998. 400 с.

2.Бандура А. Теория социального научения. СПб. : Евразия, 2000. 320 с. 3.Боришевский М. Й. Развитие саморегуляции поведения школьников :дис. ... д-ра психол. наук : 19.00. 07/ КГПИ им. М. П. Драгоманова. Киев, 1992. 77 с.

4.Карпов А. В., Скитяева И. М. Психология метакогнитивных процессов личности. Москва : Изд-во «Институт психологии РАН», 2005. 352 с.

5.Конопкин О. А. Психическая саморегуляция произвольной активности человека. Структурно-функциональный аспект. Вопросы психологии. 1995. № 1. С. 5-12.

6.Кулюткин Ю. Н. Рефлексивная регуляция мыслительных действий. Психологическиеисследованияинтеллектуальной

деятельности. Москва, 1979. С. 22-28.

7.Леонтьев Д. А., Аверина А. Ж. Рефлексивность как составляющая личностного потенциала. Личностный потенциал: структура и диагностика/ под ред. Д. А. Леонтьева. Москва : Смысл, 2011. С. 360-381.

8.Лефевр В. А. Рефлексия. Москва :Когито-Центр, 2003. 496 с.

9.Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. Москва : Педагогика, 1986. 253 с.

10.Миславский Ю. А. Саморегуляция и активность личности в юношеском возрасте. Москва : Педагогика, 1991. 152 с.

11.МирошникО. Г. Структура рефлексивних процесів у вчителів з різною професійною ідентичністю. Психологія і особистість. 2020. №1(17). С. 169-184.

12.Моросанова В. И. Индивидуальный стиль саморегуляции: феномен, структура и функции в произвольной активности человека. Москва : Наука, 2001. 192 с.

13.Осницкий А. К. Саморегуляция деятельности школьника и формирование активной личности. Москва, 1986. 312 с.

14.Чуприкова Н. И. Система понятий общей психологии и функциональная система психической регуляции поведения и деятельности. Вопросы психологии.2007. № 3. С. 3-15.

15.Шаров А. С. Онтология рефлексии: природа, функции и механизмы. Рефлексивные процессы и управление. 2005. Т. 5, № 1. С. 7192.

16.Brown K. W., Ryan R. M. Fostering healthy self-regulation from within and without: a self-determination theory perspective. Positive Psychology in Practice /eds. P. A. Linley, S. Joseph. London : Wiley, 2004. P. 105-124.

17.GangestadS.W.,Snyder M. Self-monitoring:Appraisal and

reappraisal. Psychological Bulletin. 2000. Vol. 126. Р. 530-555.

References

1.Anohin, P. K. (1998). Izbrannyetrudy: Kibernetikafunkcional 'nyhsistem [Selected Works: Cybernetics of Functional Systems]. Moskva:

Medicina [in Russian].

2.Bandura, A. (2000). Teoriyasocial'nogonaucheniya [Theory of Social Learning].SPb.:Evraziya [in Russian].

3.Borishevskij, M. J. (1992). Razvitiesamoregulyaciipovedenivashkol'nikov [The development of self-regulation of behavior of students]

(Extended abstract of PhD dissertation). KGPI im. M.P. Dragomanova. Kiev [in Russian].

4.Brown, K. W., & Ryan, R. M. (2004). Fostering healthy self-regulation from within and without: a self-determination theory perspective. In P. A. Linley, S. Joseph (Eds.), Positive Psychology in Practice (pp. 105-124). London: Wiley.

5.Chuprikova, N. I. (2007). Sistema ponyatijobshchejpsihologiiifunkcional'nayasistemapsihicheskojregulyaciipovedeniyaideyatel'nosti [The system of concepts of general psychology and the functional system of mental regulation of behavior and activity]. Voprosypsihologii [Questions of psychology],3, 3-15 [in Russian].

6.Gangestad, S. W., & Snyder, M. (2000). Self-monitoring: Appraisal and reappraisal. Psychological Bulletin, 126, 530-555.

7.Karpov, A. V., &Skityaeva, I. M. (2005). Psihologiyametakognitivnyhprocessovlichnosti [Psychology of metacognitive processes of personality].Moskva: Institutpsihologii RAN [in Russian].

8.Konopkin O. A. (1995). Psihicheskavasamoregulyaciyaproizvol'nojaktivnosticheloveka. Strukturno- funkcional'nvjaspekt [Mental self-regulation of arbitrary human activity. Structural and functional aspect ]. Voprosypsihologii [Questions of psychology], 1, 5-12 [in Russian].

9.Kulyutkin, Yu. N. (1979). Refleksivnayaregulyaciyamyslitel'nyhdejstvij [Reflexive regulation of mental actions]. Psihologicheskieissledovaniyaintellektual'nojdeyatel'nosti [Psychological studies of intellectual activity]. Moskva [in Russian].

10.Lefevr,V. A. (2003). Refleksiya [Reflection]. Moskva: Kogito-Tsentr [in Russian].

11.Leont'ev, D. A.,&Averina, A. Zh. (2011). Refleksivnost' kak

sostavlyayushchayalichnostnogopotenciala [Reflexivity as a component of personality potential capacity]. Lichnostnyjpotencial: strukturaidiagnostika [Personal potential: structure and diagnostics] (pp. 360-381). Moskva: Smysl [in Russian].

12.Merlin, V. S. (1986). Ocherkintegral'nogoissledovaniyaindividual'nosti [Essay on the integral study of personality]. Moskva: Pedagogika [in Russian].

13.Mislavs'kij, Yu. A. (1991). Samoregulyaciyaiaktivnost' lichnosti v yunosheskomvozraste [Self-regulation and personality activity in adolescence].Moskva: Pedagogika [in Russian].

14.Morosanova,V. I. (2001). Individual'nyjstil' samoregulyacii: fenomen, strukturaifunkcii v proizvol'nojaktivnosticheloveka [Individual style of self-regulation: a phenomenon, structure and functions in arbitrary human activity].Moskva: Nauka [in Russian].

15.Myroshnyk, O. G. (2020). Strukturarefleksivnihprocesiv u vchiteliv z riznoyuprofesijnoyuidentichnistyu [The structure of reflexive processes in teachers with different professional identities]. Psykholohiiaiosobystist [Psychology and personality], 1(17), 169184 [in Ukrainian].

16.Osnickij, A. K. (1986). Samoregulyaciyadeyatel'nostishkol'nikaiformirovanieaktivnojlichnosti [Self-regulation of the student and the formation of an active personality].Moskva [in Russian].

17.Sharov, A. S. (2005). Ontologiyarefleksii: priroda, funkciiimekhanizmy [Ontology of reflection: nature, functions and mechanisms]. Refleksivnyeprocessyiupravlenie [Reflexive processes and management], 5(1),71-92 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru