Гендерні відмінності у професійному становленні особистості та їх вплив на прагнення до самоактуалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність соціально-психологічних досліджень ґендерних відмінностей у професійному розвитку обумовлена, з одного боку, недостатнім рівнем вивчення даної проблематики, зокрема, в Україні, де перші кроки в цьому напрямі були покладені лише на початку 90-х років, а з іншого - високими запитами практики розробки цієї наукової тематики. У сучасній науці є загальновизнаний факт того, що статева приналежність є одним із значних параметрів оцінювання особистістю самого себе та свого оточення. У той же час, професійний розвиток та становлення особистості як психологічного явища вивчалися переважно без урахування гендерного фактора у вітчизняній науці. Сучасність стимулює розвиток та розкриття людиною її сутнісних та творчих потенцій. Основними сферами життя для процесу самоактуалізації та самоздійснення через самовизначення особистості є сімейна та професійна. Сучасне суспільство характеризується бурхливими змінами з такими наслідками як стирання жорстких традиційних ґендерних ролей, розбудова соціальних зв'язків. Гендер - це одна з основних рис особистості, яка впливає на інші властивості особистості, зокрема на особливості процесу самоактуалізації та професійне становлення особистості. Незважаючи на зміни гендерних ролей та стереотипів, процес розкриття своїх потенційних можливостей у чоловіків та жінок має певні відмінності.

Отже, об'єктом дослідження є: взаємозв'язок гендера та професійної самоактуалізації особистості;

Предмет дослідження: особливості впливу гендера на самоактуалізацію у професійному становленні.

Мета роботи полягає у виявленні та характеристиці суккупності проблем ґендерних відмінностей у професійному становленні особистості та вплив їх на прагнення до самоактуалізації.

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення конкретних завдань, а саме:

1.На підставі теоретико-методологічного аналізу наукової літератури можна виділити основні підходи до дослідження самоактуалізації у працях зарубіжних та вітчизняних вчених

2. Охарактеризувати гендерні особливості самоактуалізації особистості в професійній діяльності

3. Визначити релевантні методики дослідження…. та провести емпіричне дослідження з…...

4. Здійснити порівняльний аналіз отриманих результатів.

База дослідження:

Методи дослідження:

1) Теоретичні методи: аналіз і узагальнення психологічної літератури з

проблеми дослідження;

2) Емпіричні методи: спостереження, тестування. У дослідженні використані:

3) Методи обробки емпіричних даних: кількісний, якісний і порівняльний аналіз, математико-статистичні методи.

Методологічні та теоретичні основи дослідження: Дослідженням самоактуалізації займалися такі вчені як О. Маслоу зі своєю відомою теорією самоактуалізації, К. Роджерс з теоретичними напрацюваннями про прагнення до самореалізації, сучасні українські дослідники як О. Яремчук займалася питаннями самоактуалізації та саморозвитку. і т.д. Вивченням гендера займався ряд вчених серед яких такі дослідники як Є.П. Ільїн досліджував соціальну природу ґендера, Є. Ніколаєва розробляла психофізіологічну детермінацію ґендерних відмінностей, Ш. Берн вивчав підпорядкування ґендерним нормам, С. Бем розглядав теорію ґендерних схем.

Проблема ґендерних відмінностей та зв'язку прагнення до самоактуалізації у професійній діяльності висвітлена в наукових джерелах недостатньо широко і вимагає подальшого детального вивчення, оскільки вона актуальна.

Розділ 1. Теоретичний аналіз літератури самоактуалізації у працях зарубіжних та вітчизняних вчених

1.1 Поняття самоактуалізації у наукових дослідженнях

У середині 20 в. США група вчених таких як А. Маслоу, К. Роджерс, Р. Мей та ін. почала активно розробляти теорію самоактуалізації. У працях гуманістичного напряму прагнення самоактуалізації (виступало, сутнісно, ??синонімом самореалізації) розглядалося як вроджене, що проявляється у природному “розгортанні у часі” закладених в індивіді потенцій.

Психодинамічні та екзистенційні теорії припускають що, поштовхом до зростання та розвитку особистості неодмінно є та чи інша глибока криза, переломний момент яка може мати форму психічного розладу чи неврозу. Саме так описується комплекс неповноцінності А. Адлера, едипів комплекс З. Фрейда, переживання занедбаності та несправжності буття в екзистенційній психології та психотерапії. У зоні уваги вітчизняних вчених 20 ст. опинялися ті чи інші сторони самореалізації. Конкретно про наявність серйозних досліджень вітчизняних психологів у цій галузі можна говорити лише починаючи з 80-х років. 20 в., проте накопичений загалом найбагатший матеріал про розвиток людини: роль діяльності у розвитку особистості, характер становлення та розвитку людини як особистості, можливість саморегуляції, саморозвитку, самореалізації особистості та ін. Нові тенденції вивчення самоактуалізації змістилися в бік інтересу дослідників до вивчення граничних моментів самоактуалізації, які виникають коли позитивне рішення в проблемній конфліктній ситуації вкрай важке або навіть неможливе через раніше засвоєні шаблони поведінки. Так за А.Г. Асмоловим самоактуалізація особистості це самоздійснення “інших культур”, джерелом якого є перетворення норм цієї культури та створення нових норм під час контакту зі світом, тобто нормотворчість. Процес самоактуалізації народжує інтерсуб'єктивні соціальні світи. Момент загального і єдиного процесу становлення людини як суб'єкта, як носія нової соціальної свідомості, що ставиться, був при виявленні людиною себе в навколишньому світі серед собі подібних. Так, потрібно більш точно визначити і диференціювати ряд понять, що включають категорію “Само”. Часто терміни самоактіуалізації та самореалізації, рідше саморозвиток розуміються як синоніми в зарубіжних дослідженнях психологів. Вітчизняні автори використовують ці поняття в синонімічному сенсі, і якщо і розрізняють, то не принципово, а лише в уточнювальному аспекті. Проте Д.А. Леонтьєв стверджував що поняття самореалізації принципово відрізняється від таких процесів як самовираження, самоствердження та саморозвиток (можна додати й інші "само"). Одним із найістотніших недоліків теорії А.Маслоу є ця теоретична аморфність поняття самоактуалізації, що ускладнила можливість операціоналізації даного поняття. Л.А. Коростильова зазначає, що термін "самореалізація" по відношенню до "самоактуалізації", "самоствердження", "саморозвитку" має загальний характер, а деяка відмінність у значеннях "самореалізація" і "самоактуалізація" пов'язана з різними акцентами в планах особистості на суб'єктивному, внутрішньому (самоактуалізація) та об'єктивному, зовнішньому рівнях (самореалізація). Проте, додає вона, як самоактуалізація - актуалізація тобто вираз себе і своєю істину природи зовні, так і самореалізація завжди реалізація свого справжнього “Я”. Специфіка потреб, що стимулюють ту чи іншу діяльність у Д.А. Леонтьєва є підставою для розведення даних понять “Само”. Розглядаючи, самореалізацію у структурі потреб він пропонує переконливий варіант зняття протиріч між двома даними позиціями: з одного боку: самореалізація розташована поруч із іншими потребами; з іншого - не всі потреби пов'язані з самореалізацією. Якщо визнати зв'язок самореалізації з певним класом потреб то можна уникнути протиріччя між ними, вважає Д.А. Леонтьєв, спираючись на створену їм "трирівневу типологію потреб". Перший рівень - потреба у володінні предметом, його фізичному споживанні. Другий рівень - потреби в розподілі "світу людини", освоєнні форм діяльності, кристалізованих у предметах матеріальної та духовної культури. Третій рівень - потреба в опредметненні, у втіленні своїх сутнісних сил, своєї живої діяльності у предметних вкладах. Він вважає, що потребу у самореалізації можна ототожнити з третім рівнем потребної структури (потреба у творчості, в особистісному спілкуванні, у соціально-перетворювальній діяльності, у материнстві тощо). Даний підхід сприяє розмежуванню самореалізації з такими найближчими поняттями, як “самовираження”, “саморозвиток”, “самоустановлення” та “самоактуалізація”. Самовираження за Д.А. Леонтьєву представляється як активність суб'єкта, спрямована на самореалізацію, але вона досягає бажаного ефекту особистісного внеску (опредметнення), тобто вона не виливається у діяння. Самоствердження Д.А. Леонтьєв визначає як квазісаморелізацію. Воно має іншу мотиваційну основу, а саме прагнення здобути суспільне визнання з боку інших "тут-і-тепер", реалізуватися саме таким чином, щоб скористатися ефектом цієї самореалізації. Тісно пов'язані з самореалізацією саморозвиток, проте вони не тотожні і саморозвиток має іншу мотиваційну основу: розвиватися, збагачувати свої сутнісні сили задля кращої самореалізації у майбутньому. Тут діяльність особистості спрямована на себе самого. Д.А, Леонтьєв тісно пов'язує з самопізнанням (самовідношенням, самооцінюванням, тобто з рефлексією) всі описані процеси - самовираження, самореалізацію, саморозвиток і самоствердження і виступає їх когнітивною основою. Очевидно, що такого розведення недостатньо. Ці поняття визначаються змістовно, проте не включаються до процесуальних структур і змістовного плану діяльності, в якій відбувається особистісний розвиток індивіда - його самоздійснення. Звідси головне: найбільш продуктивно можуть бути розглянуті самим суб'єктом спеціально організовані види діяльності, такі як “самоактуалізація”, “саморозвиток” та “самореалізація”. Вони не є окремими рядоположенними видами діяльності (і тим більше синонімічними назвами однієї й тієї ж діяльності), але взаємопов'язаними, і одна іншою детермінованими. Для виникнення нового, складнішого виду діяльності, кожен найпростіший її вид створює для цього підставу. Самоактуалізація - вид діяльності, що передує самореалізації генетично. Різниця між самореалізацією і самоактуалізацією у планах існування особистості: на суб'єктивному, внутрішньому (самоактуалізація) і об'єктивному, зовнішньому (самореалізація) рівнях, а в різній мотиваційній основі: самоактуалізація пов'язана з розпредметненням світу людини, а самореалізація - з опредметненням сутнісних сил. Цей вид діяльності схожий на самоідентифікацію, але, на відміну від неї тут відбувається пошук відповідей на питання не просто “Хто Я? Який Я? Чому Я такий?”, а “Для чого Я? У чому сенс мене? Що я маю робити, щоб втілити цей сенс?”. Самоактуалізація - діяльність спеціально організована суб'єктом, мета якої у виявленні потенційних можливостей, дійсних потреб, життєвих смислів, уявлень про власне призначення у світі та переведення їх на наступному етапі (самореалізації) в активну форму у вигляді мотивів, що призводять до непереборного прагнення їх реалізації, а також результат цієї діяльності. Однією з центральних проблем при розгляді самореалізації є проблема сенсу життя та ціннісних орієнтирів людини. Змістом діяльності самоактуалізації є не тільки встановлення людиною суб'єктивних уявлень про власне призначення, формування життєвого сенсу як вищої інтегративної освіти (має свою специфіку на кожному етапі життєвого шляху), а й уміння людини складати програму досягнення цих смислів, втілення призначення, яка на наступному етапі ( самореалізації) виступатиме регулятором його активності. Таким чином, як найважливіші особистісні придбання виступають ціннісні, сенсожиттєві орієнтації, здатність складати життєву програму на основі уміння робити усвідомлений, відповідальний вибір. Самореалізація - спеціально організована суб'єктом діяльність, метою якої є втілення ним свого призначення, що суб'єктивно відчувається, а також результат цієї діяльності. Так, здійснюючи самоідентифікацію, саморозвиток, самоактуалізацію, людина стає здатною до здійснення діяльності вищого рівня, що вимагає певного рівня розвитку особистості, а також володіння певними видами діяльності як інструментами - самореалізації. Механізмом діяльності, її інструментальною стороною є опредметнення індивідом його сутнісних сил. Становлення особистості, що самореалізується проходить через включення її до спеціально організованих нею самої види діяльності. Для оптимального перебігу кожної з них характерні свій сензитивний період, свої особливі засоби, умови, критерії оцінки і т. д., що мають як загальну, так і статево-вікову специфіку. Л.А. Коростильова визначає самореалізацію особистості як здійснення можливостей розвитку за допомогою власних зусиль, з діяльності, співтворчості з іншими людьми (ближнім та далеким оточенням), соціумом та світом загалом. Самореалізація як процес реалізації себе, у найзагальнішому вигляді це здійснення самого себе в житті та повсякденній діяльності, пошук та утвердження свого особливого шляху в цьому світі, своїх цінностей та сенсу свого існування у кожний момент часу. Самореалізація може досліджуватися як мета, засіб, процес, стан, результат та підсумок. Щоб визначити рівень розвитку самоактуалізації особистості, необхідно звернутися до її критеріїв. Поряд із існуванням у кожної людини свого власного критерію самореалізації, є загальні критерії такі, як задоволеність та корисність (продуктивність), які спрямовані на благо окремої особистості та соціуму в цілому. Загальні критерії конкретизуються в приватних, і до них можна віднести критерій самореалізації, який входить до оцінювальної системи психічної діяльності кожної людини та відображає її задоволеність соціальними умовами, а також визначає їхню корисність для особистісного розвитку людини. Виділені критерії самоактуалізації дозволяють визначити рівень розвитку цього феномену, але не дають відповіді на запитання: «Як здійснюється процес самоактуалізації, які механізми його запускають?» Проведений аналіз психологічної літератури показав, що основними механізмами самореалізації особистості є інтеріоризація, ідентифікація, рефлексія, екстеріоризація. Структури зовнішніх міжіндивідуальних відносин зумовлюють формування інтраструктур психіки в ході онтогенезу та філогенезу за допомогою механізму інтеріоризації. Механізм ідентифікації дозволяє вдосконалювати себе і підніматися до рівня іншого, якщо цей інший є самоактуалізованою особистістю як емоційно-когнітивний процес пізнання і ототожнення себе як суб'єкта з іншим суб'єктом. Рефлексія включає самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів, внутрішній досвід людини і є одним з важливих механізмів самоактуалізації. Сприяє самоактуалізації суб'єкта те, що він усвідомлює, хто він є насправді в процесі розвитку, яким хоче бачити себе в майбутньому. Екстеріоризація є пізнішим і найпродуктивнішим механізмом самоактуалізації, оскільки характеризується винесенням у світ результатів діяльності, здійснюваної у внутрішньому плані. Полягає створення людиною нових буттєвих цінностей, в опредметнені внутрішніх сутнісних сил і є завершальним етапом творчості. Таким чином ми розкрили сутність самоактуалізації особистості, основні властивості, виявили її критерії та механізми і можемо зробити висновок, що феномен самоактуалізації на сьогоднішній день залишається нерозкритим, хоча на значущість даного феномена в окремі вікові періоди в житті людини вказує більшість авторів, які займаються цим питанням.

1.2 Самоактуалізація як сутнісна характеристика професійного становлення особистості

Професійне становлення особистості - процес прогресивної зміни особистості під впливом соціальних впливів, професійної діяльності та власної активності, спрямованої на самовдосконалення та самоздійснення.

Е.Ф. Зеєр вважає, що професійне становлення - це більша частина онтогенезу людини, яка охоплює період початку формування професійних намірів до завершення професійного життя. Вчений стверджує, що рух особистості у просторі та часі професійної праці отримав назву професійного становлення суб'єкта діяльності. Автор дає коротке визначення професійного становлення - це «формоутворення» особистості, адекватна діяльність та індивідуалізація діяльності особистістю. Е.Ф. Зеєр сформулював такі концептуальні положення []:

-професійне становлення особистості має історичну та соціокультурну обумовленість;

- ядро ??професійного становлення - це розвиток особистості у процесі професійного навчання, освоєння професії та виконання професійної діяльності;

- процес професійного становлення особистості індивідуально своєрідний, неповторний, однак у ньому можна виділити якісні особливості та закономірності;

- Професійне життя дозволяє людині реалізувати себе, надає індивіду можливості для самоактуалізації;

- індивідуальна траєкторія професійного життя людини визначається нормативними та не нормативними подіями, випадковими обставинами, а також ірраціональними захопленнями людини;

- знання психологічних особливостей професійного розвитку дозволяє людині свідомо проектувати свою професійну біографію, будувати, творити свою історію.

Професійне становлення є продуктивним процесом розвитку та саморозвитку особистості, освоєння та самопроектування професійно орієнтованих видів діяльності, визначення свого місця у світі професій, реалізація себе у професії та самоактуалізація свого потенціалу для досягнення вершин професіоналізму. Професійне становлення - це динамічний процес і передбачає формування професійної спрямованості, професійної компетентності та професійно важливих якостей, розвиток професійно значущих психофізіологічних властивостей, пошук оптимальних способів якісного та творчого виконання професійно значущих видів діяльності відповідно до індивідуально-психологічних особливостей особистості. Системоутворюючим чинником цього процесу на різних стадіях становлення виступає соціально-професійна спрямованість, формована під впливом соціальної ситуації комплексу взаємопов'язаних професійно значущих видів діяльності та професійної активності особистості. Перехід від однієї стадії становлення до іншої ініціюється змінами соціальної ситуації, зміною та перебудовою провідної діяльності, що призводить до професійного розвитку особистості, кризи її психологічної організації, формування нової цілісності, дезорганізацією, що змінюється, і подальшим встановленням якісно нового рівня функціонування, центром якого стають професійно зумовлені психологічні новоутворення. Професійне становлення особистості є процес підвищення рівня та вдосконалення структури професійної спрямованості, професійної компетентності, соціально та професійно важливих якостей та професійно-значущих психофізіологічних властивостей через вирішення протиріч між актуальним рівнем їх розвитку, соціальною ситуацією та провідною діяльністю []. Процес професійного становлення опосередкований професійно значущими видами діяльності та соціальною ситуацією. Динаміка професійного становлення підпорядкована загальним закономірностям психічного розвитку: наступності, гетерохронності, єдності свідомості та діяльності. Діяльність професійного становлення особистості залежить від умов: психологічно обгрунтованого вибору професії; професійного відбору оптантів, які мають інтерес та схильність до професії, формування у них професійної спрямованості, надання змісту та технології професійно-освітнього процесу у навчальному закладі розвиваючого характеру; послідовного освоєння спеціалістом та професіоналом системи взаємопов'язаних видів діяльності. На початкових стадіях професійного становлення вирішальне значення мають протиріччя між особистістю та зовнішніми умовами життєдіяльності. На стадіях професіоналізації та особливо професійної майстерності провідного значення набувають протиріччя внутрішньосуб'єктного характеру, зумовлені внутрішньоособистісними конфліктами, невдоволенням рівнем свого професійного зростання, потребою у подальшому саморозвитку, самоздійсненні та самоактуалізації. Вирішення цих протиріч призводить до знаходження нових способів виконання професійної діяльності, зміни спеціальності, посади, а іноді й професії. Перехід від однієї стадії професійного становлення на іншу супроводжується кризами. Оскільки вони психологічно обґрунтовані, назвемо їх нормативними. Крах професійних намірів, припинення професійної освіти, вимушене звільнення, перекваліфікація також супроводжуються кризами (назвемо їх ненормативними). Слід також констатувати, що будь-яка професійна діяльність деформує особистість, що призводить до утворення соціально та професійно небажаних якостей, рис характеру.

У процесі професійного становлення виникають протиріччя двоякого роду: самоактуалізація професійний якість

між особистістю та зовнішніми умовами життєдіяльності.

Внутрішньоособистісні.

Основним протиріччям, що детермінує розвиток особистості, є протиріччя між сформованими властивостями, якостями особистості та об'єктивними вимогами професійної діяльності. Освіта, професійні знання та вміння, загальні та спеціальні здібності, соціально значущі та професійно важливі якості становлять професійний потенціал розвитку фахівця. Реалізація потенціалу залежить від багатьох факторів:

біологічної організації людини;

соціальної ситуації;

характеру професійної діяльності;

активності особистості, її потреби в саморозвитку та самоактуалізації.

Але провідним чинником професійного становлення особистості є система об'єктивних вимог до неї, детермінованих професійною діяльністю, у процесі виконання якої виникають нові властивості та якості. Зміна чи перебудова способів її виконання, зміна ставлення до провідної діяльності зумовлюють стадіальність розвитку особистості. У професійному становленні також велике значення мають соціально-економічні умови, соціально-професійні групи та активність особистості. Суб'єктивна активність людини визначається системою стійко домінуючих потреб, мотивів, інтересів, орієнтацій тощо. При професійному становленні можуть виникати труднощі, які, своєю чергою, накладаються на труднощі які були під час професійного самовизначення (вибору професії). У цьому особистість або «визначається» і адаптується під час професійного становлення, або перебуває у ситуації безробіття. Можливий також варіант набуття нової професії, в якій особистість зможе адекватніше дійти самоактуалізації, ніж раніше. Проте в даному випадку необхідна наявність значного особистісного потенціалу та здатності вийти на інший, більш високий рівень самоактуалізації. З рівнями самоактуалізації, її генезою особистості пов'язане поняття особистісної зрілості та її становлення, що особливо важливо у професійній сфері як одній з основних сфер життєдіяльності. Характеристика, що атрибутивно властива особистості, яка самоактуалізується у професійній сфері - особистісна автономність. Таким чином, автономність може бути однією з умов особистісної зрілості і, відповідно, високого рівня самоактуалізації особистості. Близьким поняттям до поняття професійного становлення, самовизначення є поняття «професійна самореалізація», що розкривається А. Маслоу «через захопленість значущою роботою», К. Ясперс через «справу», яку робить людина. У цьому понятті також акцентується активність особистості у процесі професіоналізації людини. Але поняття «професійна самореалізація» є вужчим, ніж поняття «професійне самовизначення» та характеризує лише одну стадію професійного самовизначення. Отже, Е.Ф. Зеєр стверджує, що професійне становлення особистості збагачує психіку, наповнює життєдіяльність людини особливим змістом, надає професійній біографії значущості. Професійне становлення - це продуктивний процес розвитку та саморозвитку особистості, освоєння та самопроектування професійно орієнтованих видів діяльності, визначення свого місця у світі професій, реалізація себе у професії та самоактуалізація свого потенціалу для досягнення вершин професіоналізму. Самоактуалізація як засвоєння культурних знаків та експансія особистісних смислів у зовнішні реальності не завжди завершується досягненням почуття «его-ідентичності» (Е. Еріксон), суб'єктності (С.Л. Рубінштейн), «плідності» (Е. Фромм), оскільки культурні знаки часто виступають у формі певних норм та способів діяльності, що обмежують особистість у можливості її реалізації.

Професійна діяльність на певному етапі соціалізації розвитку особистості стає провідним видом діяльності, тим соціальним простором, який транслює індивіду нормативні значення і, одночасно, служить сферою реалізації індивідуальних значень. Сучасний особистісно орієнтований підхід передбачає, що професійне становлення невіддільне від цілісного життєвого шляху особистості. Результати досліджень К.А. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферової, А.А. Бодальова, М.Р. Гінзбург, Е.Ф. Зеєра, С.І. Краснова, Н.А. Логінової, Л.М. Мітіна, М.В. Розіна, З.І. Рябікіна, Б.А. Ясько та ін доводять, що особистість самоактуалізується в професії через досягнення збігу особистих професійних цілей з цілями професійного середовища. Самоактуалізація особистості професії постає як наповнена екзистенційним змістом реалізація потреб людини, як соціально значуща діяльність, у якій органічно злиті всі компоненти особистості: когнітивний, афективний, конативний. На поведінковому рівні вся сукупність особистісних смислів професіоналізації виявляється у стратегіях професіоналізації. Стратегії професіоналізації передбачають проходження кількох етапів, що фіксуються у фактах професійної біографії людини, і включають різні цілі, способи і шляхи самоактуалізації особистості в професії. На різних етапах професіоналізації (навчання, практична діяльність, освоєння суміжної спеціальності) особистість вибирає органічні для себе стратегії професіоналізація, пов'язані з різними способами та просторами самоактуалізації для чоловіків (культуралізація) і для жінок (персоналізація) і дозволяють інтегрувати, поєднувати все різноманіття соціальних, що виконуються особистістю, ролей (АГ. Асмолов, Е. Гоффман, Д. Майєрс, Дж. Морено, Т. Шибутані), у тому числі професійну та гендерну.

1.3 Гендерні особливості самоактуалізації особистості в професійній діяльності

Відповідно найвищий особистісний сенс - мета або сенс життя у свідомості чоловіка та жінки набуває індивідуальної ґендерної інтерпретації. Особистості, яка професійно розвивається доводиться вирішувати рід завдань, пов'язаних з прийняттям певних кар'єрних рішень, які узгодилися б з індивідуальними здібностями особистості та соціо-культурними очікуваннями. Процес самоактуалізації, як правило, відбувається через самовизначення особистості у сімейній та професійній сфері. На цей процес впливають стереотипи, пов'язані з ґендерними відмінностями. У суспільстві сформовано думку про «чоловічі» та «жіночі» види діяльності, це поширюється як на сімейну сферу, так і на професійну. Розкриємо повніше поняття гендера. Гендер -- це специфічний набір культурних характеристик, які визначають соціальну поведінку жінок та чоловіків, їхні стосунки між собою. Гендер, таким чином, ставиться не просто до жінок чи чоловіків, а до відносин між ними та до способу соціального конструювання цих відносин, тобто до того, як суспільство “вибудовує” ці відносини та взаємодію статей у соціумі []. Можна зробити висновок, що не стільки біологічна стать, скільки соціокультурні норми визначають психологічні якості, моделі поведінки, види діяльності, професії жінок та чоловіків. Жінки та чоловіки виконують ті чи інші запропоновані ними ґендерні ролі. Сучасна ситуація така, що відбувається взаємопроникнення та змішання ґендерних ролей. Подібні зміни створюють умови для утворення міжособистісних та внутрішньоособистісних гендерних конфліктів. Особливістю сучасного часу є те, що для жінок та чоловіків декларуються рівні можливості у виборі професії, побудові кар'єри. Жінки отримали можливість самоактуалізуватися не лише у сім'ї, а й у професійній діяльності. Більше того, відбувається трансформація традиційних гендерних стереотипів, що веде до змін у співвідношеннях чоловіків і жінок у певних видах професійної діяльності. Більш того, (це можна помітити в роботах Е.П. Ільїна, Н.П. Фетіскіна та ін.) зміни традиційних стереотипів мужності та жіночності теж змінюється, і можна навіть спостерігати, як у певних професіях збільшується кількість чоловіків з фемінізованими рисами особистості, тоді як жінки стають більш маскулінізованими, обстоюючи свої права або обіймаючи певні керівні посади поряд із чоловіками. Це вимагає від жінки додаткових ресурсів, щоб бути активною, боротися зі стереотипами нав'язаними суспільством тощо.

Такий стан може викликати напругу, виснаження і вимагає постійного підживлення. Роль жінки -- як матері, організатора побуту, вихователя дітей зсувається на більш пізній термін і найчастіше перше місце виходять цінності пов'язані з професійними успіхами. Це, у свою чергу, може призвести до рольового конфлікту, що виникає в результаті поєднання традиційної ролі жінки та професійної кар'єри. Чи можна слідуючи своїм гендерним ролям ефективно самоактуалізуватися або ж для цього потрібне їх розширення взаємопроникнення ґендерних ролей? А. Маслоу стверджував, що досягнення самоактуалізації можливе у будь-якому виді діяльності, навіть у веденні домашнього господарства. У своїй книзі «Мотивація і особистість» А. Маслоу каже, про прагнення до творчості як до одного з показників особистості, що самоактуалізується, і він наводить приклад, творчої (на його думку) людини -- бідної жінки, яка, займаючись одним домашнім господарством, змогла це робити творчо - смачно готувати, бути прекрасною матір'ю, господинею, чудово облаштовувати своє житло.

Не заперечуватимемо, що стосовно жінок ієрархія потреб по А. Маслоу, не дозволяє приписувати їм деякі потреби вищого рівня. Самоактуалізація жінок має свої особливості, для жінок важливі потреби у прихильності та близькості. Тим не менш, у суспільстві існують соціальні уявлення про самоактуалізацію особистості. Соціальні уявлення формуються і постійно трансформуються, великий вплив мають засоби інформації. Якщо раніше існували чіткі соціальні уявлення про самоактуалізацію чоловіків і жінок, пов'язані з наявністю соціальних стереотипів, жорсткий поділ професій за ознакою статі, то зараз ці рамки стираються. Жінки з одного боку отримали більше можливостей реалізувати себе в професії, а з іншого стали маскуліннішими, що іноді йде в розріз з їхніми внутрішніми бажаннями та устремлінням. Уявлення суспільства про успішну жінку, що формують необхідність посилення маскулінності жінки, для досягнення рівності з чоловіками, ми ж вважаємо, що найбільш сприятливі умови для самоактуалізації можуть бути створені в середовищі, де відносини між чоловіком і жінкою побудовані не на принципі панування та підпорядкування, а на відношенні особистісної взаємодоповнюваності у суспільстві та сім'ї. При цьому самоактуалізація жінки у професійній сфері можлива шляхом створення рівних можливостей для самоактуалізації (не в плані рівного соціального навантаження) шляхом гармонізації соціальних ролей жінок. Однак труднощі в самоактуалізації спостерігаються не тільки у жінок, а й у чоловіків. Отже, спираючись на сказане вище можна виділити такі наслідки змін гендерних ролей. Прагнення жінок конкурувати з чоловіками у професійній сфері призводить до того, що, жіноча сфера:

пов'язана з народженням дітей, їх вихованням перестає бути актуальною;

жінка, стаючи все більш маскулінною, втрачає свою жіночу сутність;

Чоловіки ж навпаки, стаючи фемінними, і не можуть уже відповідати тим стандартам чоловіка та батька, на які чекає жінка.

Як мовилося раніше вище, усунення гендерних ролей призводить до міжособистісних і внутрішньоособистісних конфліктів. Усунення гендерних ролей негативно позначається і суспільстві загалом: збільшується кількість розлучень (розлучення як наслідок невиправданих очікувань, що пов'язані з рольовим поведінкою подружжя), з'являються нетрадиційні форми шлюбу, загострюються проблеми самотності, зростає кількість психічних, психосоматичних розладів. Зміни в ґендерній культурі часто можна пояснити особливостями ґендерної соціалізації, наскільки людина має знання про ґендерні ролі і на скільки уявлення особистості про ґендерні ролі відповідають реальній ситуації. Процес самоактуалізації може бути утруднений конфліктами між індивідуальними особливостями та традиційними уявленнями про ґендерні ролі. Ми вважаємо, що володіння інформацією про свою гендерну роль, дотримання своєї гендерної ідентичності сприяє самоактуалізації особистості. ЗМІ роблять свій внесок у пропаганду нетрадиційних гендерних цінностей. А. Маслоу вважав, що самоактуалізація не є абсолютно загальним поняттям. Дорога до неї лежить через реалізацію чоловічих і жіночих якостей, які сильніші за якості загальнолюдські. Тобто людська істота має спочатку стати справжньою жінкою чи справжнім чоловіком, тим самим створивши можливість самоактуалізації в загальнолюдському сенсі [].

Висновки

Успішність професіонала крім спеціальних знань, умінь, навичок пов'язані з його особистісними особливостями, прагненням саморозвитку, самоактуалізації. Однією з базових характеристик особистості, яка впливає інші характеристики особистості, зокрема і професійне становлення особистості, на особливості процесу самоактуалізації є гендер. Гендерна ідентичність, яка є однією з базових структур самосвідомості, відіграє важливу роль у процесах побудови життєвого плану, самовизначення, формування образу майбутнього.

Гендерна ідентичність, яка збігається з біологічною та психологічною статтю особистості, сприяє успішному самовизначенню, зокрема професійному, а також подальшому становленню професійного образу “Я”. Розмита гендерна ідентичність, низька диференційованість статевих еталонів знижує вплив гендерної ідентифікації як механізму, що впливає на вибір цінностей, становлення професійного образу “Я” та ставлення до себе як до професіонала. Це означає, що вивчення самоактуалізації особистості професії важливо і актуально з позиції гендерного підходу, що дозволяє розглядати особливості професійного становлення особистості з урахуванням соціо-культурного розуміння гендера.

Размещено на Allbest.ru