Організація навчально-ігрової діяльності учнів під час вивчення художнього твору

- Master's Degree Programme Student, Department of Philology (Russian and Ukrainian Languages), Donbas State Teachers' Training University ORGANIZATION OF EDUCATIONAL AND PLAY ACTIVITIES OF PUPILS

WHILE STUDYING WORKS OF ART

The article proves the importance of creative play for the comprehensive development of children. Interesting games create a cheerful, joyful mood, make schoolchildren full of life, satisfy their need for active activity.

Determining the fair play of the game in human life, modern psychologists agree that most students successfully solve problems and tasks proposed in the game form.

It is shown that games at school are aimed at learning new knowledge in social activities. At the lessons, considerable attention is paid to maintaining the close relationship of knowledge, feelings, behavior in the disclosure and comprehension of the problems posed. It is revealed that the game is one of the methods that gives good results in combination with observations, conversations, and reading, which allows the child to identify the features of thinking and representation, its emotional, activity, and develops the need for communication.

Кєу words: game, social activities, observation, thinking, performance, literary games.

Постановка проблеми

На сьогодні проблеми підвищення якості навчально-виховного процесу є найбільш актуальними і потребують широкого застосування інноваційних технологій. Учитель сучасної школи повинен довести до свідомості учнів навчальний матеріал на основі сучасних наукових даних, використовуючи необхідні додаткові відомості, а також нові форми, методи та засоби навчання, які сприяють більш усвідомленому засвоєнню всього матеріалу. І тут постає питання відбору та використання найбільш ефективних засобів і методів навчання, які б сприяли формуванню в учнів міцних та глибоких знань, здійсненню цілеспрямованого виховного впливу. Чільне місце серед інтерактивних та індуктивних методів навчання і виховання в загальноосвітній школі відводиться ігровій діяльності. В основі використання ігрової діяльності в процесі вивчення української літератури покладено її зв'язок із словесною творчістю, наявність ігрового аспекту в художніх творах, особливості сприйняття літератури підлітками, творчий характер і значні виховні можливості ігрової діяльності.

У Державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття» відзначається: «Загальна середня освіта повинна забезпечувати продовження всебічного розвитку дитини як цілісної особистості». Отже, головне завдання школи - формування гармонійно розвиненої, активної, творчої особистості, яка буде здатна навчатися протягом всього життя, вміти застосовувати знання в певних ситуаціях. Тому важливо, щоб навчання було цікавим та ефективним для всіх дітей, а спілкування радісним і корисним.

Аналіз останніх досліджень

Окремі аспекти досліджуваної проблеми вже перебували в колі наукових інтересів видатних українських та зарубіжних учених.

Значення ігрової діяльності розглядали у психолого-педагогічних дослідженнях Л. С. Виготський [3], Д. Б. Ельконін [10], О. М. Леонтьев [6], А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський, Г. І. Щукіна [9]. Так, у їх роботах використання ігрових прийомів при вивченні художнього твору пов'язується з формуванням в учнів інтересу до літератури, активізацією навчального процесу, розвитком пізнавальних здібностей школярів тощо.

Література як вид мистецтва підсилює моральні переживання, вона є важливим фактором формування особистості учня. Перші кроки щодо використання ігрових ситуацій на уроках літератури з метою виховання та формування осбистості вже зроблено вченими. Але в існуючих дослідженнях недостатньо виявлені навчально-педагогічні умови ігрової діяльності учнів, що забезпечують результативність успішності школярів у процесі вивчення літератури.

Беручи за основу соціальну природу гри, теорію ігрової діяльності розробляли психологи Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін, О. М. Леонтьєв. У психології гра розглядається як форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямованих на відображення та засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально закріплених способах предметної діяльності, у предметах науки та культури.

Л. С. Виготський розглядав гру як провідну діяльність дитини. Важливим видається твердження Л. С. Виготського про те, що в шкільному віці «гра призводить до внутрішніх процесів - внутрішнього мовлення, логічної пам'яті, абстрактного мислення» [3, с. 71].

Д. Б. Ельконін у своїх працях переконливо довів значення ігрової діяльності для психічного розвитку дитини. Не заперечуючи використання рольової гри з метою засвоєння дітьми певних трудових дій, учений розумів її головне призначення в тому, щоб засвоїти правила моральних взаємовідносин між людьми. Критично розглянувши різні підходи до теорії гри психологів і філософів, Д. Б. Ельконін зробив висновок, що гра для дитини є важливим фактором її соціального розвитку, позаяк сприяє формуванню способу життя в ігровій, а потім у неігровій повсякденній реальності, спрямованій на оволодіння правилами поведінки й входженням у життя колективу [10].

Провідна ігрова діяльність обумовлює головні зміни в розвитку психічних процесів особистісних особливостей дитини на конкретній віковій стадії. О. М. Леонтьєв виділяє три ознаки провідної діяльності:

1) усередині провідної діяльності виникають і диференціюються інші, нові види діяльності;

2) у процесі провідної діяльності формуються або перебудовуються окремі психічні процеси;

3) від провідної діяльності залежать основні особистісні новоутворення дитини.

Учений пояснював гру, виходячи з потреб дитини в діяльності: «Ігрові дії народжуються у зв'язку з потребою діяти в широкому світі» [6, с. 24]. Психологу належить думка, що «гра не є продуктивною діяльністю, її мотив лежить не в результаті, а в змісті самих дій» [6, с. 472]. Отже, за О. М. Леонтьєвим, оволодіння більш широкими й безпосередньо недоступними для дитини діями може здійснюватись тільки у грі.

О. С. Газман, досліджуючи проблему формування у грі особистості школяра, підкреслював, що гра виступає водночас і в теперішньому і в майбутньому вимірах. «З одного боку вона задовольняє актуальні потреби особистості і приносить їй радість, з іншого, - гра завжди спрямована в майбутнє, оскільки в ній або прогнозуються, моделюються життєві ситуації, або закріпляються ознаки, якості, уміння, здатності, що необхідні особистості у виконанні соціальних, професійних, творчих функцій, а також для фізичного загартування організму, що розвивається» [4, с. 14]. Отже, моделююча функція гри шляхом програвання різноманітних ситуацій, за О. Газманом, дає можливість особистості не тільки опанувати навколишній світ, а й визначити своє місце в ньому.

У сучасній педагогіці окреслено кілька підходів, з позицій яких розглядається ігрова діяльність. Так, гра може виступати засобом виховання (М. І. Болдирєв, Г. І. Щукіна), методом виховання (Ю. П. Азаров, Т. Є. Коннікова), формою організації суспільно корисної діяльності (Л. М. Іванова, З. І. Леонтьєва), емоційним стимулом (М. Г. Яновська) чи являти собою складне поліфункціональне явище (О. С. Газман, С. О. Шмаков).

Тож метою нашого дослідження є виявлення навчально- педагогічних умов ігрової діяльності учнів, що забезпечують результативність успішності школярів у процесі вивчення літератури.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Проаналізувати стан розробленості проблеми в загальній і спеціальній психолого-педагогічній та методичній літературі.

2. Виявити рівень літературного розвитку учнів 5-6 класів у процесі навчально-ігрової діяльності, що сприятимуть літературному розвитку школярів з урахуванням жанрово-родових особливостей твору.

Гра - це така діяльність, у якій відтворюються соціальні відносини між людьми поза умовами утилітарної діяльності. Основний принцип теорії ігор полягає в тому, що будь-яке спілкування корисне і вигідне людям.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Гуманізація освіти передбачає істотні зміни форм навчально- виховної діяльності. Залежно від потреб поточного моменту коригуються цілі, засоби і методи педагогіки. Необхідність формування різносторонніх якостей особистості потребує перегляду принципів побудови системи навчання і виховання, удосконалення відповідних методів. Останні мають бути досить різноманітними та мобільними, а їх конструювання повинно виходити з дослідження попередніх видів діяльності, у першу чергу ігрових, насичуючи їх новим змістом. Зазначені вимоги реалізуються в різноманітних за формою дидактичних іграх, навчально-виховний зміст яких може легко варіюватись.

Гра у навчально-виховному процесі може виконувати такі загальнопедагогічні функції:

- навчальну. Завдяки навчальному змісту застосування дидактичної гри ненав'язливо поповнює систему набутих знань новими, розширює кругозір, допомагає усвідомлювати багатоманітність навколишніх явищ та зв'язків між ними. У процесі ігрової діяльності не тільки міцно і надовго утримується увага учнів до певного об'єкту, але й створюються можливості активної взаємодії з навчальним матеріалом та спілкування за навчальною темою, що сприяє якісному засвоєнню знань. Дидактичні ігри потребують уміння розшифровувати, розплутувати, розгадувати, а головне - знати! Ось де головний педагогічний «гачок» цих ігор.

- виховну. Завдяки «стисканню часу» гра надає учневі можливість передбачити, оцінити, а іноді і спостерігати наслідки своїх дій. II можна розглядати і як психотренінг, оскільки в ігровому процесі здійснюється психокорекція поведінки в моделях, що допомагає сформувати навички адекватної поведінки в аналогічних життєвих ситуаціях. У грі відбувається тренування емоційної сфери, створюються сприятливі умови для формування навичок культурного спілкування з іншими людьми. На думку С. О. Шмакова, гра, виховуючи потребу приймати рішення, виробляє стратегію поведінки - «головний капітал гри»[ 8, с. 41].

- розвивальну. Застосування дидактичних ігор сприяє розвиткові умінь, навичок, мислення, пам'яті, уваги, здатності до аналізу та синтезу, кращому сприйманню просторових відношень, удосконаленню конструктивних умінь і творчих можливостей та символічної функції свідомості, що дозволяє учневі переносити властивості одних речей на інші; формуванню спостережливості, звички до самоперевірки, уміння обґрунтовувати власні судження.

Крім цього, гра виконує ряд специфічних функцій:

- комунікативну, оскільки об'єднує учнів в ігрову групу, що прагне спільними зусиллями вирішити ігрове завдання. Умовою для цього є активний обмін думками всередині колективу, під час якого гравці набувають навичок культурного спілкування, коректується поведінка

особистості. У цій функції знаходить своє вираження основний принцип теорії ігор - будь-яке спілкування, порівняно з його відсутністю, корисне і необхідне для людей;

- релаксаційну, знімаючи емоційне та інформативне напруження від інтенсивного навчання, гра супроводжується створенням ефективного навчального середовища, яке виступає сприятливим тлом для надходження нової інформації. При чому під час ігрової діяльності, завдяки змінам у емоційному стані учня (розслабленню та психічній саморегуляції), стрімко розширюються можливості для її засвоєння, що дозволяє говорити про наявність «інформаційного вибуху»;

- розважальну, створюючи сприятливу атмосферу для виникнення і прояву позитивних емоцій, якісного перетворення навчального часу.

Переважна більшість педагогів та психологів розкривають ефективність застосування ігрової діяльності для розвитку різних якостей особистості, ґрунтуючись на розумінні природи гри як поведінки, обумовленої внутрішніми факторами - потребами, інтересами. Відповідно і результати впливу ігрової діяльності будуть відчутні насамперед на сформованості певних внутрішніх якостей та рис. Ними можуть виступати як загальнолюдські, так і специфічні особливості, залежно від педагогічної мети гри.

Деякі вихідні дані про ігри містяться в етнографічних джерелах. Початок розробки теорії гри зазвичай пов'язують з іменами таких мислителів ХіХ ст., як Ф. Шіллер, М. Спенсер, В. Вундт. Розробляючи свої філософські, психологічні і естетичні погляди, вони розглядали і гру як одне із найпоширеніших явищ життя, пов'язуючи походження гри з походженням мистецтва. Для Ф.Шіллера гра є природною діяльністю, а ось надлишок сил, вільних від зовнішніх потреб, є для нього лише передумовою виникнення естетичної насолоди, яку приносить гра. М. Спенсер вважає, що діяльності, які називають іграми, поєднані з естетичними діяльностями однією спільною рисою: жодні з них не можуть безпосередньо бути процесами, які слугують життю. Ближче за всіх до розуміння виникнення гри підійшов свого часу Г. Ващенко. Він схильний вважати джерелом гри насолоду. «Гра - це дитя праці, - писав він. - Немає жодної гри, що не мала б собі прототипу в одній з форм серйозної праці, що завжди передує їй і за часом, і за самою сутністю» [2, с. 115].

Крім того, гра - це унікальний фантастичний простір, що осягає величезний творчий потенціал. Гра надає широкі можливості для розвитку і самопізнання, якщо учень готовий до цього. Гра дозволяє осмислити і зрозуміти своє внутрішнє «я», побудувати нові моделі поведінки з оточуючими. Гра розвиває важливі соціальні навички та вміння, здатність до емпатії та до кооперації, уміння вирішувати конфліктні ситуації через співробітництво.

Вітчизняний дослідник О. М. Авраменко вважає, що в учнів середніх класів зростає потреба в спілкуванні з товаришами, стійкішими

й виразнішими стають товариські стосунки. Підліток прагне виявити свої особисті якості, заслужити повагу в колективі й зайняти в ньому певне місце [1, с. 24]. Тож, з одного боку, у підлітка виникає усвідомлення своєї дорослості, потреба бути дорослим, а з іншого - реакція групування з однолітками. Отже, застосовуючи в навчальній діяльності колективні форми роботи, однією з яких є дидактична гра, учитель створить умови для реалізації потреб підлітка у самоствердженні, самовираженні та самовихованні.

Дослідник Г. Ващенко, розглядаючи організацію уваги як необхідну умову успішної навчальної діяльності підлітка, вважає цікавість важливим критерієм у її підтримці. Учений підкреслює: «Цікава справа, цікавий урок настільки захоплюють підлітка, що він здатен із захватом працювати досить тривалий час, не помічаючи втоми...» [2, с. 250]. Суголосну думку висловлює О. М. Авраменко: «Неповноцінність уроків, низька їх якість - одна з найважливіших причин неуважності школярів» [1, с. 16].

На думку О. М. Авраменка, у грі підліток набуває досвід колективних дій, навчається підпорядковувати особисті інтереси інтересам колективу й долати труднощі та перепони. Оскільки кожна гра має свої правила, то гравець мусить їх дотримуватись [1, с. 30]. Дотримання правил у грі привчає учнів до самодисципліни й деякою мірою гальмує надмірну активність підлітків. Цей висновок підтверджує необхідність використання ігрової діяльності підлітків у навчальному процесі як потужного регулятора їхньої поведінки.

Отже, проаналізувавши психолого-педагогічну літературу з теми дослідження, можна зробити висновок, що теоретичною базою для літературного розвитку учнів середніх класів у процесі навчально-ігрової діяльності є теорії духовного, творчого та розумового розвитку особистості в грі; концепція, згідно з якою гра - шлях до пізнання світу; підхід до гри як могутнього засобу виховання; а також ідея відпочинку під час ігрової діяльності.

У методичній літературі з метою формування в учнів звички читати уважно, зосереджуватися на художніх деталях, уявляти прочитане в яскравих образах пропонуються різноманітні методичні прийоми, серед яких знаходимо й ігрові: створення кіносценаріїв і окремих кінокадрів, режисерські коментарі до сцен, епізодів, картин тощо.

Серед численних методичних праць, присвячених різним проблемам шкільного викладання літератури, на нашу думку, варто звернути увагу на ті, у яких автори ілюструють використання навчально- ігрової діяльності в залежності від змісту навчального матеріалу.

Привертає увагу система методичних прийомів активізації читацької діяльності школярів, запропонована вченим-методистом Л. Ф. Мірошниченко. Автором вважається, що в співпраці вчителя та учнів домінуючим є метод творчого читання, вплив якого сприяє розширенню світогляду учнів, розвиткові їхніх естетичних і моральних почуттів.

Значну увагу приділено ретельній перевірці техніки читання учнів середніх класів, що проводиться за допомогою тренувальних ігор-вправ «Щасливий квиток», «Розрізняй слова», «Добери слово», «Відгадай слово», «Продовж слово», «Півслова за вами», «Хто швидше» тощо. Такі навчальні ігри вдосконалюють читання, виявляють конкретні причини труднощів цього процесу, збагачують словниковий запас, допомагають у вивченні читацьких інтересів учнів, сприяють розвитку пам'яті, спостережливості, зору тощо [7, с. 127].

В експериментальній системи розвитку читацької діяльності старшокласників, розробленою О. О. Ісаєвою, перевага надається інтерактивному навчанню, а саме таким видам і формам робіт, як рольові ігри, лекція, семінар, «мозкова атака» та дискусія, складання кросвордів, презентації. Ілюструючи використання ситуативно-рольових ігор (створення рекламних проектів за прочитаним твором, прес- конференція, засідання прес-клубу), автор доходить висновку, що «зміна ролей, яка відбувається під час ситуативно-рольових ігор, є одним з найважливіших психологічних і педагогічних умов, що сприяють ефективному керуванню спілкуванням на уроці» [5, с. 52].

На сторінках зазначених методичних видань містяться різноманітні літературні вікторини («Визначте, чий це портрет», «Хто, коли й кому говорить у казці такі слова» та ін.), творчі ігрові завдання, спрямовані на розвиток мовлення, завдання з ігровою настановою: кросворд «Казкові герої», складання казок та загадок, конкурс-гра, літературні вікторини тощо.

Особливу увагу привертає форма подачі літературних ігор. Так, учням пропонується розв'язати ребус або іншу головоломку, поміркувати над зашифрованим словом, співвіднести його з темою виучуваного твору або дібрати подібні за змістом українські приказки та прислів'я тощо. Такі завдання, що додаються до ігрових, націлюють учнів на поглиблену роботу з текстом художнього твору. А завдання з елементами рольової гри «Перекажи казку від імені головного героя», «Придумайте своє закінчення до казок» та інші не тільки спрямовують на розвиток мовлення учнів, їхніх творчих можливостей, а й на розуміння особливостей виучуваного твору.

Ігри «Підкажи слівце», «Продовж прислів'я», «Відгадай прислів'я за словом (римою)» націлюють учнів на краще запам'ятовування малих фольклорних жанрів, допомагають сприйняти й оцінити їх ритм та рими, готують школярів до використання приказок та прислів'їв у своєму мовленні.

Висновок

У ході дослідження дійшли висновків, що проведення літературних ігор на етапі підготовки до використання елементів аналізу художнього твору поліпшує його сприйняття, сприяє тривалому, свідомому, емоційному запам'ятовуванню змісту виучуваного твору, удосконалює вміння виділяти головне і другорядне, установлювати основні події та героїв твору.

Отже, використання різноманітних видів навчально-ігрової діяльності учнів на етапах підготовки до сприйняття художнього твору та його читання зацікавлює школярів виучуваним твором, сприяє удосконаленню техніки читання, привчає учнів до уважного й активного слухання, навчає визначенню інтонаційного забарвлення висловлювання, розвиває навички виразного читання та сприйняття змісту художнього тексту на основі опорних слів або ключових фраз.

Подібна робота з учнями принесе безсумнівну користь і позитивний результат тільки тоді, коли проводиться не епізодично, а планомірно, протягом тривалого часу.

Література

творча гра дитина школа розвиток

1. Авраменко О. М. Психологічні особливості п'ятикласників. Київ: Либідь, 1999. 78с.

2. Ващенко Г. Роль ігрової діяльності у навчанні. Загальні методи навчання. Київ: Українська видавнича спілка, 1997. 389 с.

3. Выготский Л. С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка. Психология развития. Хрестоматия. Санет-Петербург: Питер, 2001.452 с.

4. Газман О. С. Проблема формирования личности школьника в игре. Педагогика и психология игры. Новосибирск: Изд. НГПИ, 2005. 227 с.

5. Ісаєва О. О. Інтерактивні види та форми робіт при вивченні зарубіжної літератури в школі. Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2002. № 3. С. 53-55.

6. Леонтьев А. Н. Психологические основы дошкольной игры. Советская педагогика. 1944. № 8-9. С. 37-47.

7. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник для студентів-філологів. Київ: Ленвіт, 2000. 284 с.

8. Шмаков С. А. Её величество игра. Москва: Педагогика, 1992. 219 с.

9. Щукина Г. И. Педагогические проблемы формирования познавательных интересов учащихся. Москва: Педагогика, 1988. 395 с.

10. Эльконин Д. Б. Психология игры. Москва: Педагогика, 1978. 521 с.

Размещено на Allbest.ru