Когнітивні процеси

Размещено на http://www.allbest.ru

Завдання № 1. Опис психологічних понять, в яких когнітивний компонент є однією зі складових

Когнітивна система - компонент свідомості людини і її загальнолюдської когніції, багаторівневі система, яка забезпечує виконання всіх основних когнітивних функцій центральної нервової системи.

Під когнітивною системою розуміють систему пізнання, що склалася в свідомості людини в результаті становлення її характеру, виховання, навчання, спостереження і роздумів про навколишній світ. На основі цієї системи людина ставить собі цілі і приймає рішення про те, як треба діяти в тій чи іншій ситуації, намагаючись уникнути когнітивного дисонансу.

В основі когнітивної системи лежить взаємодія сприйняття, свідомості, пам'яті та мови. Носієм такої системи є мозок людини.

Когнітивні процеси - це психічні процеси, що виконують функцію раціонального пізнання (від лат. cognitio - знання, пізнання, ознайомлення).

До когнітивних процесів відносять:

- пам'ять;

- увагу;

- уяву;

- сприйняття;

- розуміння;

- мислення;

- мову;

- прийняття рішень;

- дії.

Для опису обрано наступні психологічні поняття:

1. Дедукція - форма мислення, яка дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних (передбачень, передумов) виводити нові, менш загальні, передбачення, висновки тощо. Тобто, дедукцією є один з методів пізнання, де на підставі істинних знань про загальне, робиться висновок про нове істинне положення, рух пізнання від більш загального до одиничного, отримання висновку про окреме явище.

Психологія вивчає розвиток і порушення дедуктивних міркувань. Рух знання від більш до менш загального аналізується в його обумовленості всіма психічними процесами, будовою розумової діяльності в цілому. Приклад емпіричних досліджень дедуктивних міркувань - аналіз довіри до посилок і висновків з них.

Складовими когнітивними компонентами дедукції є: пам'ять, увага, уява, мислення, розуміння, сприйняття, рішення. Тобто, особа, маючи певні загальні знання, які містяться, в її пам'яті, за допомогою уяви, уваги, в ході мислення, сприйняття та розуміння об'єкта дослідження, виводить, тобто приймає рішення про утворення нових, більш одиничних тверджень та висновків.

2. Дискусія (від лат. discussion - розгляд, дослідження) - обговорення того чи іншого питання з метою встановлення істини чи взаєморозуміння між його учасниками. Дискусія є послідовністю аргументованих тверджень, якими по черзі обмінюються її учасники. Ці твердження повинні мати безпосереднє відношення до теми (предмету) дискусії і задовольняти всім вимогам, визначеним для коректних аргументів.

Простими словами можна сказати, що дискусія - це обмін думками з метою з'ясування правильності тих або інших позицій, їх перспективності, актуальності, цінності, можливості усунення існуючих протиріч тощо.

В психології дискусії зустрічаються зокрема на психологічних тренінгах, групових психотерапіях.

Когнітивні компоненти дискусії: пам'ять, увага, уява, сприйняття, мислення, розуміння, мова. Особа, маючи певні знання, уяву про предмет дискусії, сприймає нову інформацію, уважно її оцінує, осмислює та отримує певні розуміння.

3. Ідеалізація - уявна побудова об'єктів, неіснуючих насправді. Прикладом ідеальних об'єктів є точка, пряма лінія, ідеальний газ тощо. В ході конструювання понять про такі об'єкти ми відволікаємось від тих властивостей реальних об'єктів, які нас в даному випадку не цікавлять, та додаємо в зміст понять такі ознаки, які не належать реальним об'єктам. Таким чином, ідеалізацією є процес конструювання в уяві понять про об'єкти, які не існують у дійсності, але які мають певні прообрази в реальному світі.

В психології ідеалізація - це уявлення про щось або когось як про значно краще і досконале, ніж воно є насправді, наділення їх властивостями, що відповідають ідеалам. Дане поняття розглядають і як спосіб моделювання, завдяки якому створюються теоретичні об'єкти, що відображають реальні можливості конструювання моделей емпіричних об'єктів у “чистому” вигляді, звільненими від конкретних властивостей, неіснуючих з погляду розвитку психологічної теорії. Ідеалізація спрямована на процеси мисленої побудови об'єктів, а межі її ефективності визначаються практикою.

Когнітивними компонентами є пам'ять, увага, уява, сприйняття, розуміння, мислення.

4. Референтність - відношення значущості, яке пов'язує особу з іншою людиною або групою. Референтність - характеристика члена референтної групи, якому притаманні особливі суб'єктивно важливі якості, що є постійно діючим орієнтиром для співставлення своєї поведінки з діяльністю інших членів групи. Референтність проявляється в ситуації, коли визначається відношення члена групи до значущих для нього об'єктів, мети й задач діяльності, а також об'єктивних труднощів їх здійснення, конфліктних ситуацій, особистісних якостей, в тому числі і його самого тощо. Референтність виступає як “значущий інший”, стає свого роду дзеркалом, в якому відображається індивід і все, що його оточує. Індивід отримує можливість не тільки сприймати оточуючий світ через призму ціннісних орієнтацій, переконання, погляди, думки його товаришів, але й відкоригувати завдяки цьому, своє ставлення до оточуючого, краще оцінити й зрозуміти себе.

Когнітивними компонентами є пам'ять, увага, уява, сприйняття, розуміння, мислення, рішення.

5. Самосвідомість - система психічних механізмів, що пов'язана з усвідомленням людиною себе самої як особистості, своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, здібностей, власних дій та вчинків, їх мотивів, цілей, моральних, фізичних властивостей тощо.

Тобто, це здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо. На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об'єктивний світ, то об'єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання.

Складовими когнітивними компонентами дедукції є: пам'ять, увага, уява, мислення, розуміння, сприйняття, рішення.

Завдання № 2. Аналіз уривку з літератури на підставі теорії визначення сигналів

У класичній психофізиці виникнув феномен, який наука не могла пояснити - феномен хибної тривоги. Він полягає у тому, що випробуваний відповідає, що є сигнал, коли після попереджувального сигналу подразник не подається. Дослідники не знали, що робити з цими помилковими тривогами. Вони намагалися використовувати випробуваних, які дають мало хибних тривог, просто виключали їх із обробки.

Проте, розвиток радіолокації змусив розробити таку теорію, яка б враховувала помилкові тривоги. Однією з таких теорій є теорія виявлення сигналів. Вона була розроблена в статистичній радіотехніці та теорії зв'язку. Її застосували також і в галузі психології завдяки дослідженням цілого ряду вчених, перш за все, американських психологів - Таннера і Светса (W. Tanner, J. Swets). Відповідно до цієї теорії сигнал завжди спостерігається на тлі шуму. Шум виникає всередині самої сенсорної системи та створюється зовнішніми джерелами. У зоровій системі шум виникає через власне світіння сітківки, в слуховий - через рух м'язів при диханні. Таким чином, сенсорна система змушена виділяти сигнал із сенсорного шуму. Величина шуму, що сприймається сенсорною системою, постійно змінюється, викликаючи зміни сенсорного ефекту.

Отже, теорія визначення сигналів - це сучасний психофізичний метод, який враховує імовірнісний характер виявлення стимулу, у якому спостерігач сприймається як активний суб'єкт прийняття рішення у ситуації невизначеності.

Для розглянутого підходу центральним поняттям є сенсорний шум. Цим терміном позначається будь-яка спонтанна активність самих сенсорних систем незалежно від модальності переробляється. Така активність може бути викликана неспецифічним роздратуванням рецепторів, коливаннями уваги спостерігача, зміною його мотивації або функціонального стану його організму і іншими подібними факторами. Крім того, шумом позначають будь-яку зовнішню сенсорну активність, що заважає впевненому упізнання сигналу. Таким чином, процес виявлення сигналу в даній теорії розуміється як процес виділення сигналу з шуму, на тлі якого він сприймається.

Якщо відмінності між шумом як таким і сигналом на тлі шуму виявляються вкрай незначними, процес виявлення сигналу може виявитися складним і супроводжуватися помилками, пов'язаними з пропусками самого сигналу або помилковими тривогами з приводу шуму. В останньому випадку спостерігач може помилково прийняти шумові ефекти за сигнальні.

Справа в тому, що, згідно з припущенням теорії, шумові ефекти виявляються нестабільними і схильні до миттєвими флуктуацій. Якщо в якийсь момент шум виявляється вираженим в значній мірі, він приймається спостерігачем за сигнал. Навпаки, при незначній вираженості шуму сигнал на його тлі може помилково прийматися за шум.

Якщо випробуваному пред'являти сигнал постійної інтенсивності, то викликаний ним сенсорний ефект додається до сенсорного ефекту від шуму. Сенсорний ефект однієї і тієї ж величини може бути викликаний в результаті дії сигналу як разом з шумом, так і одного тільки шуму. Випробуваний повинен вирішити, результатом чого є спостережуваний сенсорний ефект - результатом дії сигналу разом із шумом або результатом дії одного лише шуму. Для вирішення цього завдання він вибирає собі критерій - деяке значення сенсорного ефекту. Якщо ефект, що спостерігається вище критерію, він вирішує, що сигнал є, а якщо нижче критерію - що сигналу немає, є тільки шум. Можливі чотири варіанти поєднання ситуації наявності або відсутності сигналу із відповідями випробуваного: 1. випробуваний каже «так», коли є сигнал (попадання, виявлення); 2. випробуваний каже «ні», коли є сигнал (перепустка сигналу); 3. випробуваний каже «так», коли немає сигналу (хибна тривога); 4. випробуваний каже "ні", коли немає сигналу (спокій).

На наш мозок щомиті обрушується величезна кількість інформації від органів чуття. Тим не менш, нам вдається в цьому морі інформації не тонути. Людина здатна звертати увагу на те, що їй потрібно, і не помічати решти, наприклад читати книгу в якомусь людному місці або ж говорити по телефону, не відволікаючись на голоси оточуючих та інші звуки великого міста. Мозок відфільтровує непотрібний шум, що йде від органів чуття, допомагаючи утримувати увагу на чомусь одному. Іноді це відбувається як би само собою, іноді потрібні певні свідомі зусилля.

Дана теорія описує сенсорний процес як двоступінчатий: 1) процес відображення фізичної енергії стимулу в інтенсивність відчуття; 2) процес прийняття рішення суб'єктом.

В теорії виявлення сигналу вирізняють наступні вимірювальні процедури:

- процедура «так/ні»;

- процедура вимушеного вибору;

- процедура оцінки впевненості;

- процедура «однаковий/різний»»

- процедура дивного.

Уривок з повісті Олени Ільїної «Четвертая высота»:

«... Однажды Гуля принесла с собой в класс маленькую шерстяную обезьянку и стала устраивать ей из книжек и пенала уютный домик. Она не заметила, как вошла в класс учительница.

Начался урок.

Учительница что-то долго читала вслух, но Гуля ничего не слышала.

- А теперь Гуля Королёва прочтет нам этот рассказ, - вдруг сказала учительница.

- Какой рассказ? - спросила Гуля, вставая с места.

- Тот, который я только что вам прочла.

- Я ничего не слыхала, - проговорила Гуля и опустила голову.

- Стыдно, Королёва, - сказала учительница. - Ты невнимательна, и я ставлю тебе «плохо» ...»

Дотримуючись двоступінчатого сенсорного процесу теорії визначення сигналу слід зазначити наступне. До першого процесу слід віднести момент, коли вчитель зайшов до класу та розпочав урок. Дівчинка повинна була почути та побачити дане явище. Проте, оскільки головна героїня була зайнята іграшкою вона не реагувала на зовнішні подразники. В результаті чого також не чула текст, який був зачитаний вчителем. Враховуючи відсутність уваги на зовнішній сигнал - слова вчителя - Гуля, підійшовши до другого процесу (прийняття рішення), вирішила, що оповідання не було, в той час, коли насправді воно звучало.

Завдання № 3. Аналіз ситуації на підставі моделі пам'яті, моделювання ситуації. Опис ситуації, аналіз конкретної моделі

Пам'ять - це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати й використовувати потрібну інформацію. Пам'ять включає такі процеси: запам'ятовування, зберігання, забування та відтворення. Запам'ятовування пов'язане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимахає відтворення затам'ятованого. Регулярне використання досвіду в діяльності суб'єкта сприяє його збереженню, а невикористання - забуванню.

Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність мозку утворювати тимчасові нервові зв'язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації і відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу безпосередньо, немає. Запам'ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв'язків, забування - на їхньому гальмуванні, відтворення - на їхньому відновленні.

Отже, пам'ять - це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності.

Завдяки пам'яті розширюються пізнавальні можливості людини. Пам'ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і розвиток особистості.

Одиницями роботи пам'яті є уявлення - образи раніше сприйнятих предметів, явищ, думок чи фантазій людини. Саме через уявлення пам'ять має тісний зв'язок з іншими пізнавальними процесами (відчуттями, сприйманням, мисленням та уявою), які дають основу для запам'ятовування і подальшого відтворення інформації.

Пам'ять - багатий у своїх проявах пізнавальний процес, тому наука нараховує декілька класифікацій видів пам'яті, здійснених за різними ознаками.

Залежно від того, що саме людина запам'ятовує і відтворює, розрізняють чотири види пам'яті: образну, рухову, емоційну і словесно-логічну.

Інша класифікація спирається на ознаку тривалості збереження інформації і має наступні види: короткочасна, довготривала, оперативна.

Наступна класифікація має ознакою для розподілу видів пам'яті активність свідомості людини і поділяється на: мимовільну і довільну.

Види пам'яті людини можна встановлювати одночасно спираючись на всі вище означені класифікації.

Поглиблене вивчення пам'яті поставило перед дослідниками ряд нових проблем, і серед них механізми запам'ятовування, хоч саме вони, як здавалося раніше, були найбільш дослідженими. Єдиної концепції щодо цього не існує. Ряд теорій дають можливість уявити стан відповідних наукових розробок.

Однією із теорій моделей пам'яті є теорія рівнів переробки Фергуса Крейка (Fergus I. M. Craik) та Роберта Локхарта (Robert S. Lockhart) розроблена в 1972 році. Пам'ять є функцією переробки стимульної інформації. Пам'ять не включає фіксовану кількість сховищ. Те, на якому рівні пам'яті зберігається інформація, залежить від процесів переробки. Чим глибший рівень переробки інформації, тим довгостроковий характер матиме зберігання у пам'яті цієї інформації. Зінченко П.І. експериментально показав, як рівень переробки впливає на запам'ятовування.

Дана теорія спиралася на дві основні тези. По-перше, вона виходила з постулату про поетапну ієрархічну систему переробки інформації. Автори поділяли уявлення про те, що будь-яка сприйнята інформаційна одиниця послідовно проходить ряд стадій переробки, таких як первинний аналіз сенсорних якостей об'єкта, перцептивний аналіз (розпізнавання окремих ознак об'єкта), семантична обробка (визначення значення), само- референція (співвіднесення з «Я- системою»).

По-друге, теорія рівнів переробки інформації відштовхувалася від фактів, схожих з отриманими раніше Зінченко П.І. Крейк і Локхарт пояснювали результати Зінченко наступним чином: в тому випадку, якщо випробуваному треба грубо оцінити стимул (наприклад, відповісти на питання, праворуч або ліворуч на аркуші надруковано слово), потрібно тільки первинний аналіз. Якщо завдання включає більш складну обробку (наприклад, відповісти на питання, чи рифмуються слова в парі), необхідно провести і первинний аналіз, і розпізнати окремі ознаки (фонетичні). Задача, вирішення якої передбачає аналіз значення матеріалу (наприклад, знайти синонімічні слова), включає в себе вже послідовну переробку на трьох рівнях: первинний аналіз, аналіз окремих ознак і семантичний аналіз. А завдання на співвіднесення матеріалу з особистістю випробуваного (наприклад, відповідь на питання, чи описує дане слово особливості вашого характеру) задіє всі можливі рівні переробки. У міру проходження все більш глибокого рівня переробки все більш міцним стає слід пам'яті, який розглядається як побічний продукт цієї переробки. Таким чином, в логіці Крейк і Локхарта вірно і зворотне твердження: якість сліду пам'яті може служити маркером глибини переробки.

Експериментальне вивчення пам'яті зазвичай полягає в тому, що випробуваному надається для запам'ятовування той чи інший стимулюючий матеріал, який через деякий час останній повинен впізнати або відтворити.

Одним з методів дослідження короткочасної пам'яті є метод визначення відсутнього елементу (Г. Бушке). Даний метод полягає в тому, що не вимагає від випробуваного повного відтворення всього ряду. Такий ряд, заздалегідь завчений випробуваним, пред'являється йому послідовно візуально або на слух. Його завдання полягає в тому, щоб визначити, який елемент був відсутній в заздалегідь відомому наборі стимулів, пред'явленому у випадковому порядку.

При вирішенні цього завдання випробовуваний повинен виконати відповідні операції з упорядкування і розміщення в ряд пред'явлених стимулів. Завдання пам'яті в цих умовах полягає в утриманні вже розміщених в ряду стимулів-чисел. Після пред'явлення всієї послідовності випробовуваний повинен подумки пройти по цьому ряду, виявити незаповнені місце і визначити, який стимул повинен стояти на цьому місці. Таким чином, щоб повідомити про пропущений стимул, він повинен зберігати в пам'яті всі інші пред'явлені стимули.

Користуючись описуваних методом, Г. Бушко пред'являв випробуваним ряд з 13 двозначних чисел (від 13 до 25). Методика визначення відсутнього елемента спрощує і скорочує реакцію випробуваного, але в той же час вимагає здійснення досить складних перетворень пред'явленої інформації. Випробуваному потрібно назвати лише одне число. Але якщо він називає його правильно, то це означає, що деякий час він зберігає всі пред'явлені у випадковому порядку числа, впорядковує їх і виявляє, яке не було пред'явлено. За даними Бушко, випробовувані можуть утримувати в пам'яті 9-11 чисел.

За аналогічним принципом побудовані зорові тести, коли випробувальний послідовно сприймає дві картини і повинен при розгляді другої згадати які в ній відсутні деталі, зображені на першій.

Так, мною випробуваному було запропоновано набори картин із зображенням предметів (нижче наводиться лише перший набір карток із зображеннями 6, 7, 8 та 9 предметів. Інші групи карток були аналогічними).

Розглядаючи вказані картки треба було запам'ятати предмети, зображені на першому боці та встановити якого предмету не вистачає на іншому боці картки.

Для запам'ятовування карток із позначками «1.» та «2.» випробуваному надавалося 15 с, а для карток «3.», «4.» - 20 с. На відповідь випробуваний витрачав від 4 до 11 секунд.

На підставі вказаних вище даних маємо змогу обчислити об'єм короткочасної пам'яті випробуваного. Розрахунок повинен проводитися за наступною формулою:

Vкп = А + + , де

пам'ять психологічний когнітивний сигнал

Vкп - об'єм короткочасної пам'яті;

А - найбільша кількість пред'явлених елементів, при якому всі предмети виявлені вірно;

m - число правильно відтворених предметів в рядах з кількістю предметів більше, ніж А;

n - кількість проб з однією і тією ж кількістю предметів.

Таким чином, Vкп = 7 + + = 9

Отже, об'єм короткочасної пам'яті випробуваного дорівнює 9.

Тепер можна проаналізувати даний експеримент, виходячи з положень теорії пам'яті Фергуса Крейка та Роберта Локхарта. Так, випробуваним було проведено поетапну переробку інформації - розглянуто картки, визначено об'єкти, зображені на них, а, в подальшому, їх запам'ятовування. Після цього, випробуваний повинен відтворити в своїй пам'яті ті образи, які він бачив на першому боці картки та визначити відсутній елемент - на другому боці. Вказаний матеріал пройшов переробку на всіх трьох рівнях аналізу інформації (первинний, аналіз окремих ознак та семантичний).

Размещено на Allbest.ru