Розробка нових моделей розуміння, пояснення і консультативно терапевтичної взаємодії з особою

Размещено на http://allbest.ru

Самостійна робота №1

Розробка нових моделей розуміння, пояснення і консультативно терапевтичної взаємодії з особою

Взагалі існує від 200 до 400 підходів до поняття консультування і моделей консультування та психотерапії.

модель консультування психотерапія персонолог

Основні моделі консультування

1. Гуманістичні підходи: особистісно-центрированное консультування; гештальт-консультування; трансактний аналіз; терапія реальністю (консультування по реалізму).

2. Екзистенційні підходи: екзистенціальне консультування, логотерапія.

3. Психоаналіз.

4. Поведінковий підхід.

5. Когнітивні і когнітивно-поведінкові підходи: раціонально-емотивно поведінкове консультування; когнітивне консультування.

6. Афективні підходи: основна терапія, переоцінювального консультування, біоенергетика.

7. Еклектичні і інтегративні підходи: мультимодальне консультування, еклектична терапія, консультування з життєвим вмінням.

В останні роки набули також поширення такі моделі, як:

- Гіпноз по М. Еріксоном;

- Психосинтез;

- Нейролінгвістичне програмування, орієнтоване на вирішення проблеми;

- Короткострокова психотерапія та ін.

Деякі автори вважають, з методологічної точки зору слід виділяти три базові підходи:

- Психодинамический;

- Когнітивно-бихевиористский;

- Гуманістичний.

Які найбільш фундаментально відрізняються один від одного за своїми поглядами на людину і природу його емоційних і поведінкових проблем.

З самого початку розвитку консультування і психотерапії окремими фахівцями зазначалося, що подібності в різних підходах до консультування набагато більше, ніж відмінностей.

В 1940 р. на симпозіумі отримала схвалення ідея К. Роджерс і С. Розенцвейг, що для всіх успішних видів психотерапії є загальними такі фактори, як:

- Підтримка;

- Хороші взаємини між консультантом і клієнтом;

- Інсайт;

- Зміни в поведінці.

В 1990 році Грінкевідж і Норкросс виділені наступні моделі неспецифічних, або загальних факторів, що сприяють терапевтичним змінам.

Характеристики клієнта:

- Позитивні очікування, надія чи віра;

- Стан дистресу або неконкурентності;

- Активний пошук допомоги.

Якості терапевта:

- Професійно цінні риси особистості;

- Формування надії і позитивних очікувань;

- Теплота і позитивне ставлення;

- Емпатичних розуміння;

- Наявність соціального статусу терапевта;

- Безоціночність і прийняття.

Процес змін:

- Можливість для катарсису та емоційного відреагування;

- Оволодіння новими елементами поведінки;

- Надання розумного пояснення або моделі для розуміння;

- Стимулювання інсайту (усвідомлення);

- Емоційне і міжособистісне научіння;

- Навіювання і переконання;

- Досвід успішності і компетентності;

- Ефект «плацебо»;

- Ідентифікація з терапевтом;

- Поведінковий самоконтроль;

- Ослаблення напруги;

- Десенсибілізація;

- Надання інформації / навчання.

Методи впливу:

- Використання технік;

- Фокусування на "внутрішньому світі";

- Строга відповідність теорії;

- Створення доброчинної навколишнього оточення;

- Взаємодія між двома людьми;

- Спілкування;

- Пояснення ролей клієнта і терапевта.

У 1990-і рр. в рамках інтегруючого підходу все більшого поширення набули так звані "транстеоретичної" конструкти, тобто підходи, в рамках яких була зроблена спроба розробити такі механізми і процедури спрямованих на зміни впливів, які не вписувалися б в жодну з існуючих моделей.

· Найбільш яскравими прикладами транстеоретичного підходу (хоча можна сказати, що фактично створені нові концептуальні моделі) є модель «вмілого помічника», що здійснює «менеджмент проблем» (Г. Еган), модель «самоствердження» (Дж. Ендрюс, 1991) і когнітивно-аналітична терапія (А. Рейлі, 1990, 1992).

У соціальній роботі велике поширення отримала модель Г. Егана (рис. 14.12). Він припустив, що клієнт шукає допомоги консультанта в тих випадках, коли йому важко впоратися зі своїми життєвими проблемами, і першочергове завдання консультанта - допомогти клієнту знайти і реалізувати відповідні рішення цих проблем.

Г. Еган розглядає консультування як «менеджмент проблем», тобто управління проблемами (саме не «рішення», оскільки не всі проблеми можуть бути остаточно вирішені), і виділяє дев`ять стадій допомоги клієнту, з яких центральними є три.

1. Визначення і прояснення проблеми:

- Допомога клієнту у викладі його історії;

- Фокусування;

- Активізація.

2. Формування цілей:

- Розробка нового сценарію і набору цілей;

- Оцінка цілей;

- Вибір цілей для конкретних дій.

3. Здійснення дій:

- Вироблення стратегій дій;

- Вибір стратегій;

- Реалізація стратегій.

Загальна модель консультування. Консультативна процес складається з різних компонентів. Безумовним умовою його існування є наявність клієнта і допомагає суб'єкта, соціального працівника, консультанта. Взаємодія, яка здійснюється між суб'єктами, має свою особливість і залежить від різних факторів, де не останню роль відіграють рольові позиції соціального працівника і клієнта, організаційна структура консультаційного процесу, специфіка запиту клієнта.

У зарубіжних дослідженнях відомі дослідження Ліпіт, Уотсон, Вестли, що запропонували Семичастному модель консультування, Егана, Бреммера і ряду інших. У вітчизняній практиці набули широкого поширення підходи до сімейного консультування Алешиной, Василюк, Варги, Шапіро та ін.

Персонолог як дослідник, розробник теорій і концептуальних моделей, творець консультативних і психотерапевтичних технологій, експерт, аналітик, консультант, психотерапевт

С. Мадді запроваджує категорію «персонолог» і розглядає персонологію не лише як науку, а й як професію, яка має специфічні характеристики. Персонолог, дослідник з погляду С. Мадді, оперує трьома типами знання про особистість: емпіричним, раціональним та інтуїтивним.

Емпіричне знання ґрунтується на результатах експериментальних досліджень, емпірично підтверджених гіпотезах, дослідницьких даних.

Раціональне знання є результатом логічного мислення та характеризується рефлексивністю, експліцитністю, логічністю, аналітичністю та точністю.

Інтуїтивне знання - це ефект дослідницького та консультативного досвіду персонолога, його професійного чуття.

У діяльності персонолога існують три типи знання у сукупності, і, хоча раціональне, емпіричне та інтуїтивне знання про один об'єкт можуть суперечити один одному, межі між ними існують. Так, наприклад, раціональне знання про об'єкт може коригуватися інтуїтивним і на основі експерименту ставати емпіричним знанням про об'єкт.

Діяльність персонолога інтегрує в собі аналітику гуманітарних текстів, експериментальні дослідження особистості та практику психологічного консультування та психотерапії.

Персонолога, як дослідника цікавлять насамперед ті індивідуальні відмінності, які обумовлені не соціальними чи біологічними факторами, а є наслідком самої особистості. Досліджувані властивості особистості повинні бути психологічно значущими та протяжними у часі. У той самий час, персонолог зосереджений не так на одному аспекті поведінки, але в особистості загалом. Дослідницька перевага надається дорослій і вже сформованій особистості.

Етика, майстерність, відповідальність персонолога. Творча співпраця персонологів

Існує чимало психологів та психіатрів, яких ми, без сумніву, можемо назвати персонологами. Їх робота передбачає теоретичний аналіз, проведення досліджень, діагностику чи психотерапію. Психотерапія являє собою розмову про проблеми людини та певні дії, спрямовані на те, щоб вирішити ці проблеми, що ускладнюють життя самій людині або її близьким.

Займаючись діагностикою в широкому сенсі, персонолог використовує певний набір методик, таких, як тести особистості або навички, для того щоб виявити проблеми або здібності людини, що може бути використане як самою людиною, так і будь-ким, наприклад потенційним роботодавцем.

Здійснюючи психотерапію та діагностику, персонолог, природно, цікавитиметься тим, які потреби існують у його клієнта чи пацієнта, але, крім цього, він активно намагатиметься проінтерпретувати свої спостереження з погляду того, яка природа людини взагалі. При проведенні досліджень питання про природу людини та пошук узагальненого знання про це взагалі виходить на перший план.

Здійснення експерименту передбачає рішення випробуваними однієї чи кількох завдань, а мета дослідника - виявити подібність і розбіжність в спостережені за поведінкою.

Теоретичний аналіз особистості стає можливим завдяки досвіду персонолога, отриманого в одній або кількох із перелічених вище сфер; він спрямований те що, щоб формалізувати сенс досвіду, що стосується природи людини загалом. І, завершуючи цей короткий огляд, давайте перейдемо до більш докладного розгляду того, якими є звичні способи діяльності персонолога. яка природа людини взагалі.

Теоретичний аналіз особистості стає можливим завдяки досвіду персонолога, як дослідника отриманого в одній або кількох із перелічених вище сфер; він спрямований те що, щоб формалізувати сенс досвіду, що стосується природи людини загалом.

Персонолог, як правило, вивчає групи людей або ж досліджує лише кількох людей.

Найчастіше персонолог, на відміну біографа, не вивчає особистість якоїсь окремої людини.

Персонолог, навпаки, пояснює поведінку тими психологічними характеристиками і тенденціями, які актуалізовані в тій чи іншій ситуації. Саме ці характеристики та тенденції становлять особистість.

Персонологу, як досліднику зрозуміло, що будь-якої миті на людину діють не тільки соціальні та біологічні сили - поведінка пояснюється також і її особистісними особливостями. Не прагнучи принизити значимість соціального та біологічного середовища, персонолог все ж таки вважає, що перебільшена увага до цих факторів призводить до надмірного спрощення розуміння людського буття. У той самий час він намагається використати у своїй інтерпретації містичні поняття надприродного чи вільної волі.

Отже, порівняно з усіма іншими представниками біологічних та соціальних наук персонолог найбільше переконаний у складності та індивідуальності життя.

Размещено на Allbest.ru