Теоретичні підходи до дослідження проблеми ускладненої реалізації репродуктивного потенціалу в сучасній психологічній науці

В статті використано теоретичні методи дослідження: аналіз наукової психолого-педагогічної та медичної літератури, систематизація та узагальнення теоретичних даних.

Результати та дискусії

Сучасні зарубіжні та вітчизняні психологи, досліджуючи психологічні проблеми безплідності у разі запліднення in vitro, розглядали порушену проблему в різних контекстах: як соціальну проблему (Карымова, 2010); соціально-психологічні особливості репродуктивної установки безплідних чоловіків і жінок (Крутова, 2006); особливості самосприйняття і самооцінки жінок у безплідному шлюбі (Свяцкевич, 2002); гендерну ідентичність жінок, які страждають на безпліддя (Себелева, 2014); причини психологічної неготовності до материнства (Филиппова, 2002).

З позиції сімейної психології О. Дьячкова (Дьячкова, 2013) стверджує, що дистрес, який викликаний порушенням репродуктивної функції та лікуванням, впливає на різні сторони життя подружньої пари та веде до обмежень у подружніх стосунках, підвищує почуття провини, тривожності та депресії, а діагностичні процедури й лікувальні заходи призводять до посилення психоемоційного напруження. Е. Ейдеміллер, І. Добряков, І. Нікольска говорять про безпліддя в шлюбі як про хронічні труднощі, які виникають у сім'ї, загрожуючи її життєдіяльності (Эйдемиллер & Добряков & Никольская, 2006).

Е. Айзятулова (Айзятулова, 2013), Н. Дементьєва (Дементьева, 2011), А. Іванова (Иванова, 2010), Є. Кришталь та М. Маркова (Кришталь & Маркова, 2008), В. Менделевич (Менделевич, 1996) розглядають дану проблему з позиції медичної психології. Вони вказують, що психоемоційні порушення пацієнток, що проходять лікування методом ЕКЗ, є наслідком ускладнення даної процедури.

Більшість досліджень психологічних проблем безплідності у разі запліднення in vitro стосуються лише окремих аспектів проблеми: тривожності (Петрова, 2006); динаміки та механізмів трансформації ціннісно-смислової сфери (ЦСС) жінок (Мурашко, 2007). Не враховуються особливості психологічного статусу жінки, мотиваційна складова материнства.

Умови сьогодення диктують жінці намагання поєднати професійну діяльність та сімейні обов'язки, що зі свого боку призвело до ускладнення реалізації її репродуктивних орієнтацій. Тому часто буває, що жінка в гонитві за кар'єрою та матеріальними благами, відкладає плани на вагітність до "кращих часів". Так, Я. Скрябіна вказує, що "активна участь жінок у політиці, економіці та житті суспільства відволікає їх від сімейних обов'язків, не дозволяє їм повноцінно присвятити себе домашньому затишку, народженню і вихованню дітей" (Скрябина, 2011: 15).

У репродукції біологічного виду існує поняття "генетичної рулетки" - це, так званий, природній відбір, який піклується про збереження виду та продовження роду. Репродуктивна функція не може бути реалізована без чоловічої або жіночої особини. На основі цього можна сказати, що реалізація репродуктивної функції залежить від стану репродуктивного здоров' я як жінки, так і чоловіка.

О. Бацилєва зі співавторами розробили модель репродуктивного здоров'я жінки, яка охоплює медико-біологічні, психосоціальні та індивідуально-психологічні складові (Бацилєва, 2014).

До медико-біологічних належить: генотип, особливості фізичного розвитку та стан соматичного здоров'я, особливості розвитку репродуктивної сфери та перебіг пубертатного періоду, адаптаційні можливості організму та рівень стресостійкості, захворювання репродуктивної системи, у тому числі і ЗПСШ, сексуальний дебют, перебіг вагітності, пологів, післяпологового періоду.

До психосоціальних складових входять: умови існування та особливості взаємодії (у пренатальному періоді, з близьким та далеким оточенням, економічні можливості та професійна приналежність, соціально-побутові умови, психотравмуючі події та фактори, доступність медичної допомоги, екологічний та кліматичний стан середовища життєзабезпечення), вимоги та традиції (історичні, культурні, релігійні, етичні, соціальні).

Індивідуально-психологічна складова зі свого боку містить: когнітивні, емоційно- мотиваційні та поведінкові компоненти (Бацилєва, 2014).

Когнітивний компонент охоплює знання про: здоровий спосіб життя, морфофункціональні особливості та розвиток репродуктивної сфери на різних етапах онтогенезу, статеворольове функціонування, ефективну репродуктивну поведінку.

Емоційно-мотиваційний компонент відповідає за: формування мотивації на здоровий спосіб життя, цінність репродуктивного здоров'я та ефективну репродуктивну поведінку; адекватне реагування на зміни, що відбуваються у репродуктивній сфері; психологічну готовність до материнства; формування ефективних взаємовідносин та внутрішньо-особистісної гармонії на різних етапах функціонування репродуктивної сфери.

Поведінковий компонент відповідає за: виконання ролей, пов'язаних з репродуктивною функцією; формування та реалізацію репродуктивних установок на - здоровий спосіб життя, підтримку психосексуального здоров' я, планування вагітності, народження та виховання здорової дитини, адекватні взаємовідносини у сім'ї; формування ефективних паттернів репродуктивної поведінки. Така модель пропонує комплексний підхід до вивчення стану репродуктивного здоров'я жінок, а також зосереджує увагу на сукупності чинників, які детермінують стан репродуктивної функції жінки: медико-біологічні, фізіологічні, психологічні, соціально-економічні та соціокультурні (Бацилєва, 2014) Л. Гудзевич та Л. Дубовик вказують, що стан репродуктивного здоров'я людини тісно пов'язаний із різнобічними аспектами планування сім'ї. Адже основи здоров'я людини, зокрема, репродуктивного, закладаються під час запліднення (Гудзевич & Дубовик, 2014). Зі свого боку Л. Волинець зазначає, що низький рівень репродуктивного здоров'я жінок ще до настання вагітності проявляється і під час вагітності та пологів (Волинець & Січкар, 2005).

Безпліддя призводить до негативних наслідків для самооцінки і соціального самопочуття подружжя, викликає серйозні порушення сімейних відносин, є причиною розлучення, а в тому випадку, коли безплідний шлюб зберігається - причиною соціальної ізоляції безплідної сім'ї. Наявні в суспільстві стійкі соціальні установки і цінності звеличують роль материнства і дитинства, затверджують як норму загальне обов'язкове батьківство. В зарубіжній літературі це явище отримало назву "пронаталізм". Рольові очікування стосовно жінок міцно пов'язані з необхідністю успішної реалізації репродуктивної функції, а уявлення про жіночність інтуїтивно пов'язується з наявністю нормативних материнських якостей, таких, як ніжність, м'якість, доброта, турбота про близьких, любов до дітей. Засвоєні у процесі соціалізації пренатальні цінності, специфічні рольові приписи спричиняють те, що у безплідному шлюбі жінка буде гостро відчувати свою обділеність, ущербність, соціальну неповноцінність, навіть в тому випадку, коли причина сімейного безпліддя - стан здоров'я чоловіка.

Для всіх жінок особливості соціального контексту ситуації безплідного шлюбу є подібними. Одна зі складових - це ставлення найближчого оточення. Розглядаючи соціально-психологічні аспекти безплідного шлюбу І. Свяцкевич показала, що абсолютно всі вимушено бездітні жінки, які мають батьків, повідомляють про те, що батьки тією чи іншою мірою чекають онуків. І, з одного боку, очікування батьків може оцінюватися жінками як підтримка їхнього прагнення стати матір'ю, а, з іншого, відігравати негативну роль, створюючи відчуття "тиску", "пресингу" (Свяцкевич, 2002).

Важливо зазначити, що очікування з боку власних батьків і батьків чоловіка посилюються зі збільшенням стажу офіційного шлюбу і зі збільшенням тривалості періоду медичного обстеження та лікування щодо безпліддя. Чим більший стаж офіційного шлюбу і чим довший період обстеження та лікування, тим сильнішими, з точки зору досліджуваних, стають очікування батьків. Крім того, значно більшу силу батьківських очікувань зауважують жінки, що перебувають в офіційному шлюбі, у порівнянні з тими, хто у цивільному шлюбі (Свяцкевич, 2002).

Жінки, які проживають у сільській місцевості, також підкреслюють велику силу батьківських очікувань, на відміну від міських. На меншу силу очікувань з боку батьків чоловіка звертають увагу ті жінки, у кого чоловіки у другому шлюбі, а також ті, у кого чоловіки мають дітей поза цим шлюбом (Свяцкевич, 2002).

О. Бацилєва вказує, що до вагомих факторів, які впливають на стан репродуктивного здоров'я молоді, потрібно віднести й такі психосоціальні чинники, як: вільне ставлення до шлюбу; недостатній рівень загальної та репродуктивної культури населення; високий рівень штучного переривання вагітності, що (особливо, в ранньому репродуктивному віці) ставить під загрозу репродуктивні можливості жінки у майбутньому; трансформацію репродуктивної поведінки (що призводить до збільшення частоти захворювань, які передаються статевим шляхом, та непланованої вагітності, яка супроводжується великою кількістю ускладнень і недостатньою психологічною й соціально-економічною підготовленістю молодих жінок до материнства й створення сім'ї) (Бацилєва, 2014).

Депресивний чинник може призводити до серйозних медико-соціальних наслідків: порушення психосоціального функціонування; зниження продуктивності праці; підвищення ризику захворюваності; інвалідизації та смертності; погіршення клінічного перебігу соматичних захворювань; зниження якості життя хворих; зниження прихильності пацієнтів лікуванню (Бепуашіпі, Оо 2Іап & Кокіа, 2005; Сох,1975; Бгебегіквеп, Багуег- Уе 8І;ег§аагб & Бкоу§агб, 2015).

О. Кутявіна, О. Курамшев, А. Міфтахова наголошують, що на реалізацію сформованих репродуктивних установок впливає низка соціально-гігієнічних, медичних, соціально-психологічних та інших факторів, серед яких можна назвати рівень освіти та соціальне становище членів сім'ї, і, перш за все, жінки, рівень матеріального благополуччя, національний склад населення, урбанізацію, професійну діяльність членів сім'ї, задоволення шлюбом (Кутявина, Курамшев & Мифтахова, 2014).

На реалізацію репродуктивної функції значно впливає місце проживання подружжя (село, місто). Жінки, які проживають у сільській місцевості, мали більшу кількість вагітностей, ніж міські, у них великі показники народжуваності. У містах, різних за своєю величиною, народжуваність також неоднакова. Результати епідеміологічних досліджень, як вказує Н. Онул, свідчать про більш високі показники жіночого безпліддя у промислових містах, що підтверджує позицію екологічної репродуктології щодо негативного впливу техногенної контамінації довкілля на генеративну систему людини, зокрема, на показники фертильності (Онул, 2014). Частота та поширеність жіночого безпліддя у промислових містах в 3-6 разів переважає ті самі показники у непромислових містах.

У медичній галузі на сьогоднішній день є невідповідність пріоритетів щодо проблеми реалізації репродуктивного потенціалу. Науковці наголошують, що психологічний клімат для жінки відіграє не останню роль в реалізації репродуктивної функції, проте з практичної точки зору психоемоційний стан не враховується та відходить на другий план.

А. Каграманян говорить про те, що порушення репродуктивної функції супроводжуються змінами у структурі психоемоційного стану, які проявляються високим рівнем стресу та дезадаптацією. Вона зазначає, що жінки з порушенням репродуктивного здоров'я, мають комплексно обстежуватися, окрім того, крім медичних засобів діагностики, потрібно застосовувати і психодіагностику, а саме визначення рівня психоемоційного стресу, наприклад, за шкалою Л. Рідера та рівнів психологічної адаптації за тестом Люшера (Каграманян, 2015).

Дослідники і практики медицини (Бацилева, 2014; Дейнека, 2001; Иванова, 2010; Крутова, 2006; Менделевич, 1996; Петрова, 2006; Фоменко, 2008) визначають психогенне безпліддя та говорять про те, що жінкам з таким діагнозом, притаманний опір до зачаття, який ними не усвідомлюється, а порушення репродуктивної функції може бути пов'язаним із особливостями сімейних і статевих відносин. Так, Н. Дємєнт'єва визначає, що психогенне безпліддя для жінок - це хронічна ситуація невизначеності репродуктивного статусу, тому вони потребують спеціалізованої психопрофілактичної та психокорекційної роботи, спрямованої, перш за все, на зниження нервово-психологічної напруги, розвиток толерантності до впливу стигматизації, розширення кола інтересів, скорочення дефіциту здатності до відкритих контактів у подружніх відносинах, корекцію відповідальності за сімейну ситуацію, підвищення комунікативної подружньої компетентності тощо (Дементьева, 2011).

Л. Кокс пов'язує безпліддя нез'ясованого ґенезу з конфліктним дитинством, різними соціальними факторами, невдалими взаємовідносинами у сім'ї, страхами вагітності, материнства, пологами і післяпологовими психозами, протиріччям між прагненням до професійної діяльності і материнством (Cox, 1975).

Н. Дейнека (Дейнека, 2001) розглядає безпліддя в трьох аспектах, а саме: як наслідок соматичного неблагополуччя (порушення репродуктивної функції), як клінічний діагноз (підтвердження захворювання) та як психосоціальне явище (зміна соціальної активності та поведінки). Нею було констатовано, що процес адаптації до безпліддя має декілька етапів:

- латентний (від 1,5 до 3-х років, від моменту усвідомлення безпліддя до першого звернення за медичною допомогою). Його суть полягає у психологічній адаптації жінки до свого діагнозу. Формується внутрішній конфлікт щодо хвороби: з одного боку, підтвердження найгірших побоювань, з іншого - надія на допомогу лікаря та одужання. Розв'язання даного протиріччя визначає подальшу мотивацію до лікування та поведінку в хворобі;

- терапевтичний (від 6 місяців до 3-х років). Для цього етапу характерне проходження достатньо інтимних й болючих діагностичних та лікувальних процедур, а також стан постійної напруги в очікуванні вагітності й розчарування у разі початку менструації;

- етап відносної стабільності (тривалість безпліддя 4-6 років). Характерним для цього етапу є: тимчасове зниження мотивації до лікування, зневіра в успішний результат лікування. З'являється компенсаторний компонент, який проявляється у переорієнтації на професійну та інші форми соціальної активності;

- кризовий етап (тривалість безпліддя 7-9 років). На цьому етапі спостерігається посилення психологічної дезадаптації, що виражається неадекватною оцінкою безплідності (Дейнека, 2001).

На підставі описаних дослідницею динамічних особливостей психологічного реагування на хворобу розкриваються закономірності формування внутрішньої картини хвороби та ставлення до безпліддя, а також показується значення психологічної допомоги на кожному визначеному етапі, що дозволяє реалізувати диференційований підхід залежно від тривалості, клінічного перебігу захворювання та індивідуально- психологічних реакцій пацієнток (Дейнека, 2001).

Негативний вплив психоемоційних порушень на лікування жінок з проблемами реалізації репродуктивного потенціалу зауважує також А. Іванова (Иванова, 2010). На підставі проведеного дослідження, яке охопило оцінку психоемоційного стану та актуальної соціальної ситуації, вона виокремлює чинники, від яких залежить ступінь вираженості та частота психоемоційних порушень: соціальний статус, тривалість лікування, особистісні особливості (Иванова, 2010).

Вченою було розроблено та успішно впроваджено корекційну програму подолання безпліддя різного ґенезу з урахуванням його етіології, глибини психоемоційних порушень, особливостей етапів і видів лікування. Ця програма в комплексному лікуванні безпліддя різного ґенезу дозволила знизити частоту та вираженість психоемоційних порушень і досягти істотного підвищення ефективності лікування безпліддя. Спираючись на результати дослідження, дослідниця говорить про доцільність обстеження інфертильних жінок за допомогою проведення психологічного тестування, а також виявлення психогенних факторів немедичного та медичного характеру, що чинять негативний вплив на психологічний стан пацієнтки і, як наслідок, на результат лікування; необхідність включення психокорекції у комплексну терапію безпліддя різного ґенезу (Иванова, 2010).

Сьогодні одним із ефективних методів лікування непліддя є застосування програм допоміжних репродуктивних технологій. Із впровадженням новітніх технологій щодо лікування безпліддя виникають питання психологічного стану жінок, які користуються цим методом лікування. Так, Ж. Гарданова, В. Зибайло, А. Копитов, О. Кулакова, В. Філімоненкова говорять про стресогенність ситуації проходження програми допоміжних репродуктивних технологій та підвищення рівня тривожності в цей період. Ці стани розглядаються як фактор, який впливає на ефективність протоколу екстракорпорального запліднення (Гарданова, 2008; Зыбайло, Филимоненкова & Копытов, 2015; Кулакова, 2008).

Е. Айзятулова говорить, що "розвинені методи лікування, як-от запліднення in vitro (запліднення в пробірці) може привести до депресії і симптомів тривоги у 5-10 % жінок" (Айзятулова, 2013: 59). Отримані автором дані говорять про більш високий рівень психоемоційного напруження, підвищення рівня тривожності і депресії в основній групі респондентів у порівнянні з контрольною групою. Також прослідковується зв'язок із попередніми вагітностями пацієнток (якщо вони мали місце в анамнезі) та рівнем тривоги і депресії (Айзятулова, 2013).

Д. Ніаурі, Н. Петрова, Є. Подольхов говорять, що наявність вагітностей у минулому, які закінчилися самовільним або штучним перериванням, зменшує негативні психоемоційні стани, а позаматкова вагітність, яка закінчилася тубектомією, навпаки, підвищує їхній рівень. Це пояснюється тим, що для жінки єдиним шансом стати матір'ю є тільки процедура екстракорпорального запліднення. Тобто дослідники припускають, що психоемоційні розлади є наслідком тривалого безпліддя, діагностичних процедур та лікування (Подольхов, Ниаури & Петрова, 2009). Вони наголошують на тому, що вивчення психоемоційного стану жінок з діагнозом безпліддя повинно бути комплексним та охоплювати: клініко-анамнестичні, лабораторні методи дослідження; інструментальні методи діагностики; експериментально-психологічне обстеження та психологічне консультування (Подольхов, Ниаури & Петрова, 2009).

Отже, науковці надають чималого значення психологічній стороні під час розв'язання проблеми реалізації репродуктивного потенціалу жінок. Проте емпіричні дослідження зводяться лише до вивчення стресу, тривожно-депресивних станів та психоемоційної напруги - це говорить про однобічний підхід до вивчення психологічних особливостей жінок з проблемами реалізації репродуктивного потенціалу. Позитивним зрушенням є те, що всі автори вказують на позитивну динаміку в лікуванні саме за допомогою введення в комплексне лікування інфертильних жінок психодіагностики та психокорекції. І, відтак, наголошують на необхідності впровадження у комплексну терапію програм психологічної допомоги.

Висновки