Вплив сім’ї на виникнення психосоматичних розладів у дітей молодшого шкільного віку

Психосоматика (грец. psyche - душа, soma - тіло) - напрям у медицині та психології, що займається вивченням впливу психологічних (переважно психогенних) факторів на виникнення і подальшу динаміку соматичних захворювань. Згідно основного постулату цієї науки, в основі психосоматичного порушення лежить реакція на емоційне переживання, що супроводжується функціональними змінами і патологічними порушеннями в органах (Мозгова, Ханецька & Якимчук, 2021).

Будь-який психосоматичний розлад є властивістю людського організму як системи. Він не походить окремо ні з психічних, ні з фізіологічних якостей індивіда, його неможливо пояснити шляхом дослідження властивостей якоїсь однієї підсистеми - психічної чи соматичної. Лише взаємодія між цими підсистемами та оточуюче середовище можуть призвести до нового стану організму, який визначається як психосоматичний розлад. І лише розуміння цих зв'язків може дати можливість ефективно впливати на порушення, що виникло, в тому числі й засобами психокорекції та психотерапії (Сандомирский, 2007; Старшенбаум, 2014).

Внутрішні конфлікти, невротичні типи реакцій або психореактивні зв'язки зумовлюють картину органічного страждання, його довготривалість, особливості протікання, і, можливо, резистентність до терапії. Психосоматичні порушення в дитячому віці впливають на розвиток особистості, а психічні стани впливають на соматичний стан.

Причиною психосоматичних розладів, як свідчить аналіз вітчизняних та зарубіжних літературних джерел, є порушення адаптації дитини внаслідок тривоги та стресу, в якому вона перебуває. В своїх роботах Г. Сельє стверджував, що навіть "спляча людина відчуває стрес, а повна свобода від стресу означає смерть" (Сельє, 1992: 104). Вплив різних факторів може бути настільки потужним, що організм не може впоратися зі стресом, викликаючи хворобливий стан.

На думку Ф. Александера, взаємодія трьох факторів - психологічних, фізіологічних та соціальних, є передумовою виникнення психосоматичних розладів. В якості психологічних факторів виступають особистісні особливості дитини, негативні емоції, страх та тривога, внутрішні конфлікти. До фізіологічних факторів відносять конституціональну неповноцінність тих або інших органів. До соціальних відносять несприятливий вплив середовища (Александер, 2006).

Ф. Данбар, творець першої теорії специфічності особистісних рис в психосоматиці, вивчаючи особистісні особливості клієнтів з різними формами соматичної патології зазначала їх велику схожість при певних захворюваннях, що відрізняє клієнтів даної групи від клієнтів з іншими нозологіями й від людей, які не мають будь яких соматичних порушень (Данбар, 1935; Данбар, 1943). Ґрунтуючись на даних багаторічних досліджень (понад 1600 спостережень), Ф. Данбар виділила і описала риси, що притаманні для восьми захворювань, які, за даними її досліджень, в більшій мірі, ніж всі інші, залежать від психологічних причин: ревматоїдний артрит та ревматична лихоманка, ревматичні пороки серця, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія (АГ), порушення ритму серця, травматизм, бронхіальна астма. Для кожного типу особистості, стверджувала вона, характерні цілком певні способи емоційного переживання та контролю емоцій. Комплекси психологічних характеристик, властиві особистостям певного складу, мають, по Ф. Данбар, і діагностичну, і прогностичну цінність (Данбар, 1935).

Період життя дітей від 6-7 до 11 років називають молодшим шкільним віком. Психіка дітей цього віку характеризується вразливістю, дітям часто властиві боязкість, сором'язливість, вони володіють ще недостатнім критичним мисленням для того, щоб аналізувати те, що відбувається навколо них. Необхідною умовою для гармонійного розвитку молодшого школяра є гармонійні стосунки в сім'єю, а саме з батьками. Батьки забезпечують відчуття безпеки у дитини, сприяють засвоєнню способів поведінки та реагування на певні життєві обставини. Батьки також є основним джерелом знань. Той обсяг знань, який отримує дитина в процесі свого розвитку, залежить від включеності батьків та від ставлення їх до своєї дитини. Діти з великим життєвим досвідом, які вміють знаходити вихід з різних стресових ситуацій, які не мають заборони на прояв емоцій, які вирішують проблеми спілкування, будуть швидко адаптуватися до мінливих умов і позитивно реагувати на зміни. Саме тому більшість вітчизняних та зарубіжних дослідників вважають, що на становлення та розвиток особистості дитини, зокрема, в молодшому шкільному віці впливає саме сім'я та внутрішньо сімейні відносини. Порушені ж дитячо-батьківські стосунки мають визначальний вплив на виникнення та формування психосоматичних розладів у дітей саме цього вікового періоду.

Є. Ейдеміллер, І. Добрякова. та І. Микільська зазначали, що сім'я - це основний засіб розвитку дитини, тому формування психологічних захистів і особливостей особистості дитини залежить від ступеня прихильності батьків до дитини, від психологічного клімату сім'ї, від засвоєння дітьми батьківського стилю поведінки (Эйдемиллер, Добряков & Никольская, 2003).

Л. Шнейдер вказувала, що існує певна специфіка сімейного виховання, воно засноване на почуттях; сім'я - це різновікова соціальна група; в сім'ї дитина виконує всі основні види діяльності: трудову, ігрову, пізнавальну, громадську, ціннісноорієнтовану, художньо-творчу, вільного спілкування; сімейне виховання впливає на весь життєвий цикл людини, незалежно від часу доби і пори року. Поширеними негативними факторами сімейного виховання є такі: погане матеріальне забезпечення сім'ї, аморальність, переважання прагнення до матеріального благополуччя над духовними потребами; безкарність і всепрощення; відсутність сприятливого психологічного клімату в сім'ї; психолого-педагогічна безграмотність батьків тощо (Шнейдер, 2000: 24-25).

Перша соціалізація з моменту народження у людини відбувається в сім'ї, а порушення сімейних взаємин може спричинити виникнення та формування психосоматичних порушень. Може спостерігатись також такий феномен як "психосоматична сім'я". Для психосоматичної сім'ї, наприклад, нехарактерно заохочення вільного вираження переживань, внаслідок чого дитина привласнює стереотипи придушення емоцій, що поступово призводить до їх соматизації.

Науковці виділяють п'ять характеристик психосоматогенних сімей: 1) надмірна включеність батьків у життєві проблеми дитини, яка заважає розвитку самостійності, отже, послаблює захисні механізми, що сприяє розвитку внутрішнього конфлікту; 2) надчутливість кожного члена сім'ї до дистресу іншого; 3) ригідність взаємин у сім'ї, низька здатність змінювати правила взаємодії при мінливих обставинах; 4) тенденція уникати вираження незгоди й відкритого обговорення конфліктів, що підсилює ризик виникнення внутрішніх конфліктів; 5) дитина з його захворюванням часто грає роль стабілізатора в прихованому подружньому конфлікті (Еремина, 2015; Шнейдер, 2000; Эйдемиллер & Юстицкис, 2008).

Значущим чинником, що впливає на перебіг психосоматичних порушень, є ставлення батьків не тільки до дитини, а й до її порушення. Ставлення до хвороби дитини позначається й на ставленні до її особистості (Билецкая, 2010; Крейслер, 1994; Эйдемиллер, Добряков & Никольская, 2003).

До психосоціальних факторів належать патологічні стилі виховання. Стиль сімейного виховання - це сукупність батьківських стереотипів, що впливають на дитину. Спостереження за дитячо-батьківськими стосунками в різних сім'ях дозволили психологам скласти опис стилів виховання, які виникають під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів і особливостей дитини. На вибір того чи іншого стилю сімейного виховання впливають, в першу чергу, традиції, в яких виховувалися самі батьки. Важливе значення мають індивідуально-особистісні особливості батьків, їх педагогічна культура та психологічна грамотність.

Типи сімейних взаємин, що визначають стиль сімейного виховання, у вітчизняній літературі розглядалися в роботах О. Петровського, Л. Сагатовського, Д. Ісаєва, В. Гарбузова, А. Лічко, Є. Ейдеміллера, В. Мініярова та інших вчених. Запропонована А. Лічко та Є. Ейдеміллер класифікація, побудована на співвідношенні особливостей формування особистості дітей та стилів сімейного виховання, є, на нашу думку, найбільш цікавою з точки зору її практичного застосування. У стилях сімейного виховання авторами були виділені п'ять відхилень:

1. Гіпопротекція - характеризується недоліком опіки й контролю, дитина часто залишається без нагляду, їй приділяється мало уваги, відчувається фізична занедбаність, немає інтересу до її життя з боку батьків. Виховання носить формальний характер, тому невключенность дитини в життя сім'ї призводить до асоціальної поведінки через незадоволення потреби в любові та прихильності.

2. Домінуюча гіпопротекція проявляється в заборонах, у підвищеній увазі до дитини, в надмірній опіці та контролі над її поведінкою, в обмеженні дитини в діях, що згодом призводить або до реакції емансипації, або до формування таких якостей як безініціативність, несамостійність, безвідповідальність, невміння постояти за себе.

3. Потуральну гіпопротекцію називають "вихованням кумира сім'ї". Батьки намагаються звільнити своє дитя від найменших труднощів, обожнюють й надмірно опікають, потурають будь-яким його бажанням, захоплюються його мінімальними успіхами й вимагають такого ж захоплення від інших. У дитини формується високий рівень домагань, прагнення до лідерства. А. Маслоу зазначав, що такий стиль формує патологічну потребу в любові й визнанні. Особистість, яка виховується в такій сім'ї, нерідко відчуває в житті негативні переживання, оскільки "сліпа" батьківська любов не навчила дитину справлятися з труднощами й неприємностями.

4. При стилі "емоційне відкидання" батьки обтяжені своєю дитиною, її потреби ігноруються, з нею жорстоко поводяться, дитина-тягар часто зустрічає приховане емоційне відкидання. Цей стиль сімейного виховання надає найбільш негативний вплив на розвиток особистості дитини. З. Фройд писав, що в таких сім'ях можуть бути присутніми всі чотири "тривожні" ситуації: втрата бажаного об'єкта, втрата любові, втрата особистості, втрата любові до себе.

5. Стиль сімейного виховання "підвищена моральна відповідальність" виражається у вимозі від дитини надмірної чесності, порядності, розвитку почуттів, що не відповідають її віку. Іноді підлітку насильно приписують роль "голови сім'ї", передоручають догляд за молодшими братами та сестрами або за престарілими. Батьки пророкують особливе майбутнє своєї дитини, а дитина боїться їх розчарувати, щиро намагаючись виправдати їх надії (Исаев, 1996; Минияров, 2006; Эйдемиллер, Добряков & Никольская, 2003).

Можна ще доповнити список відхилень в стилі батьківського виховання: перевага жіночих, чоловічих або дитячих якостей, розширення сфери батьківських почуттів, страх втрати дитини, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція власних небажаних якостей, перенос конфлікту між подружжям у сферу виховання. Із цього випливає, що батьківський стиль - це узагальнені, характерні, ситуаційно неспецифічні способи спілкування батьків з дитиною, це образ дій по відношенню до дитини. Отже, можна припустити, що ті чи інші відхилення у сімейних взаєминах можуть виступати факторами ризику виникнення певних психосоматичних порушень у дітей на мікросоціальному рівні. Якщо ж говорити про фактори ризику порушення психосоматичного здоров'я дітей на макросоціальному рівні, то домінуючими з них є девіантні форми батьківства, соціальна нерівність та недосконала система освіти.

В структуру девіантних форм батьківства слід включити такі чинники ризику психосоматичних розладів як соціальне сирітство, алкоголізація батьків, різні форми сімейного насильства й тотальну зайнятість сучасних батьків, що не дозволяє їм адекватно реалізовувати свої батьківські функції.

Дискусійним залишається питання про роль соціальної нерівності у виникненні психосоматичних розладів у дітей молодшого шкільного віку. Деякими дослідниками відзначається, що частота появи психосоматичних порушень серед дітей з сімей з низьким соціальноекономічних статусом набагато вище, ніж серед дітей із сімей з середнім та високим рівнем доходу ^йдемиллер, Добряков & Никольская, 2003). Крім того, відомо, що діти, які часто турбуються про фінансовий статус своєї сім'ї, часто демонструють такі психосоматичні скарги як головний біль, біль у животі та кардіалгії, проте масштабних досліджень такого рівня не проводилося.

До емпіричного дослідження також було залучено учнів декількох загальноосвітніх шкіл міста Києва віком 7-8 років. За допомогою діагностичного інтерв'ю для подальшого дослідження було обрано 30 учнів. Батьки цих дітей неодноразово зверталися до сімейного лікаря з приводу поганого самопочуття дітей, розладів у роботі їх органів та систем, про що свідчать відповідні записи в медичній карті амбулаторного хворого. Проте, при обстеженні будь-яких порушень в роботі органів або систем дітей виявлено не було, навіть при клінічному дослідженні, що дозволяє нам зробити попередній висновок, що діти мають певні психосоматичні розлади.

Згідно даних, отриманих під час діагностичного інтерв'ю, було виявлено, що переважна більшість розладів (48%) відноситься до проблем у роботі шлунково-кишкового тракту (болі в животі, нудота та психогенне блювання, запори, проноси, порушення апетиту (як збільшення, так і зниження); порушення терморегуляції (схильність до безпричинних коливань субфибрильної температури) спостерігалось у 9% досліджуваних дітей; часті респіраторні захворювання, що перебігають ланцюгово зі зміною одного незавершеного епізоду іншим, а, іноді, із нашаруванням симптомів у 22% досліджуваних; алергічні реакції - у 8% дітей; порушення в роботі органів дихання - у 13%. Відокремлення виду та типу розладу є дуже важливим, оскільки це може вказувати на його етіологію.

Було також виявлено, що у 76% дітей психосоматичні розлади почали з'являтися після стресу або негативних емоційних переживань; у 24% досліджуваних їх порушення соматичного стану відзначалося з перших місяців життя; у 90% дітей спостерігалося погіршення соматичного стану після емоційного напруження, стресу, тривоги, конфліктів у школі або вдома.

За результатами методики "Кінетичний малюнок сім'ї" було виявлено, що в 30% дітей у сім'ях переважає сприятлива ситуація, нормальна психологічна атмосфера. На малюнках цих дітей були присутні всі члени сім'ї. У центрі малюнка дитина зображувала себе в оточенні своїх батьків, усі члени родини зображені з досить ретельно промальованими деталями. На обличчях дорослих і дитини були присутні посмішки, зображення поз та рухів членів родини характеризували сприятливу атмосферу в сім'ї. Проте, в 70% сімей були наявні певні проблеми та труднощі у взаєминах між батьками та їх дітьми, що, безумовно, негативно впливає на особистісний розвиток дитини. До цієї групи були віднесені малюнки дітей, у яких був відсутній хтось із членів сім'ї, дитина малювала себе сумною, зображувала себе далеко від батьків. Діти ретельно штрихували деталі, іноді були відсутні деякі частини тіла у членів родини - це характеризувало занепокоєння та ворожість дитини у ставленні до дорослих. Декілька сімей мали низький рівень батьківських стосунків. На малюнках дітей цієї групи зображено заляканий вираз обличчя дитини, емоційна напруга дитини виражалася через використання нею у малюнку темних фарб. Розведені руки та розчепірені пальці у членів сім'ї говорять про наявність у дітей ворожості до батьків.

Як виявилося в процесі емпіричного дослідження, дуже поширеною особливістю малюнків було зображення неповного складу сім'ї. Часто діти молодшого шкільного віку не зображували себе або, навпаки, малювали лише себе. Такі малюнки свідчать про емоційне відчуження, конфліктність у родині. Дитина, яка відмовляється або "забуває" намалювати себе, ймовірно, почувається винною у несприятливій сімейній ситуації. Дитина, яка малює лише себе, схильна до засвоєння стратегії "загубленої дитини". Найчастіше діти не малювали узалежненого члена родини, а це означає, що дитина звинувачує в сімейних проблемах саме його, виражає агресію до нього.

Аналіз результатів інтерпретації симптомокомплексів показав що сприятлива сімейна ситуація притаманна 30% сімей, конфліктність виявлена у 24% діагностованих випадків, тривожність - у 26%, почуття неповноцінності - у 10%, ворожість притаманна 10% досліджуваних сімей.

Дослідження за методикою "Незакінчених речень Сакса - Леві, модифікація Міхала" дозволило виявити відносини дітей до батька, матері, сім'ї, а також відношення до хвороби.

Ставлення до батька у досліджуваних неоднозначне: 60% досліджуваних дітей вважають, що батько приділяє їм мало уваги, що він не повністю реалізував свої мрії, не переймається домашніми турботами та мало приділяє зусиль для облаштування власного життя. Провідною темою відповідей дітей є незадоволеність матеріальним статком сім'ї, причому в цій проблемі звинувачують також батька 25% досліджуваних, 40% досліджуваних ставляться з розумінням до батька та відчувають його підтримку.

Аналізуючи результати ставлення до матері, ми можемо прийти до висновку, що воно більш позитивне. Переважна більшість, а, саме, 70% досліджуваннях, вказали на те, що вони в дружніх стосунках з матір'ю й повністю їй довіряють, 10% досліджуваних вказали на те, що вона є їх авторитетом. Крім того, були й такі діти (30%), які відчувавали погане ставлення до себе й невідповідальність зі сторони матері, відчували образу на неї, тобто у них спостерігалося негативне ставлення до матері.

Ставлення до сім'ї в досліджуваних дітей переважно позитивне, не дивлячись на те, що більшість з них ставиться негативно до батька (60%) та до матері (30%). Вони вважають, їх сім'я найкраща, щаслива й живе у достатку. Й лише 25% досліджуваних дітей до сім'ї ставляться негативно.

Ставлення до хвороби. Переважна більшість дітей, а, саме 68%, вважають, що хвороба має позитивну сторону й лише 32% досліджуваних вважають, що хвороба не приносить позитиву, а лише неприємн відчуття та обмеження.

Отже, можна зробити висновок: у досліджуваної групи дітей проявляються позитивне ставлення до сім'ї та до матері. Батько не має для них високого авторитету й ставлення до нього носить відтінок негативізму, проте, це не заважає дітям оцінювати свою сім'ю як щасливу та доброзичливу. У досліджуваних дітей виявлений досить великий відсоток позитивного ставлення до хвороби. Хвороба для багатьох дітей - це можливість отримати увагу, уникнути конфлікту або просто бути поміченим й отримати таку бажану увагу зі сторони дорослих.

Результати дослідження за допомогою методики CMAS (адаптація А. Прихожан) допомогли нам виявити рівень тривожності в дітей молодшого шкільного віку, яка часто є причиною психосоматичних розладів.

Нормальний рівень тривожності спостерігається у 33% дітей. Виявлений рівень тривожності необхідний для адаптації й продуктивної діяльності дитини. Трохи підвищена тривожність була виявлена у 53% дітей. Явно підвищений рівень тривожності притаманний 14% дітей.

У ході дослідження за допомогою методики "Стратегії сімейного виховання" С. Степанова в модифікації І. Махоніної нами були отримані наступні результати: авторитарний стиль виховання притаманний 50% сімей; ліберальний - 18% сімей; демократичний (авторитетний) - 17% сімей; індиферентний - 15% сімей.

Зазначені дані підтверджують співпадіння з відсотком тривожності у дітей, їх ставленням до батьків, проявом у них психосоматичних порушень та їх інтенсивністю.

З метою виявлення рівня батьківського ставлення до дітей молодшого шкільного віку було застосовано тест-опитувальник батьківського ставлення А. Варга, В. Століна. Результати дослідження зазначені в табл. 1.

Таблиця 1

Батьківське ставлення до дітей молодшого шкільного віку