Соціально-психологічні чинники формування лідерських якостей військовослужбовців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-психологічні чинники формування лідерських якостей військовослужбовців

Дядьо Ігор

У сучасних умовах гострою проблемою в Збройних Силах України є здійснення командирами підрозділів ефективного керівництва підпорядкованим особовим складом. Однією з причин цього є дефіцит командирів-лідерів. Науковці стверджують, що бути формальним лідером підрозділу недостатньо для здійснення ефективного керівництва у складній ситуації. Командири підрозділів повинні бути не лише всебічно розвинутими особистостями, але й спроможними до здійснення творчої управлінської праці. Але в Збройних

Силах України нині так не вистачає справжніх лідерів. Вони не народжуються і не готуються ким-небудь - лідери формують себе самі [4].

Очевидно, що потреба у командирі-лідері з'явилася не сьогодні, однак саме зараз вона особливо загострилася, адже за помилкові або несвоєчасні рішення інколи доводиться розплачуватись людським життям.

Попри численні дослідження, все ще недостатньо уваги сьогодні приділено формуванню лідерських якостей у військовослужбовців. Саме тому метою статті є теоретичне обґрунтування можливих чинників, які впливають на формування лідерських компетенцій військовослужбовців.

Проблему лідерства та розвитку лідерських якостей особистості висвітлювали у своїх дослідженнях такі зарубіжні науковці як В. Басс, А. Філлей, Р. Хаус, С. Керр, Б. Честер, Ч. Шрішейм, Ф. Фідлер, К. Бланшард, Е. Богардус,. Вешлер, В. Врум, Р. Ділтс, П. Друкер, Ф. Йєттон, Д. Крюгер, Ф. Массарик, М. Маскон, С. Сміт, А. Сосланд, Р. Танненбаум, та ін.

Проблема лідерства у військовому колективі розглядалась і у дослідженнях вітчизняних психологів Коцеруби Д.М., Романовського О.Г., Шевченка Г.Г., Маковського О.К., та ін.

Теорії лідерства доводять, що лідер як особистість повинен володіти багатьма якостями, проте головними на сьогодні виділяють інтелект і вміння відчувати ситуацію, оскільки люди не статичні і не поводять себе однаково у всіх ситуаціях - навпаки, вони постійно змінюються і адаптуються. Доведено, що наявність певної комбінації рис ще не робить особистість лідером. Спостереження і практика засвідчили, що лідером у групі стає той, хто найкраще розуміє завдання, які стоять перед групою, і шляхи їх досягнення. Тож більш ймовірним є те, що лідерство має складну природу і залежить не стільки від якостей особистості, скільки від місця особистості та позицій в структурі взаємин у групі.

Позиція лідера - це роль у певній системі. Людина формально виконує роль лідера, може володіти, а може й не володіти лідерськими якостями і здатністю керувати. Лідерство має прямий стосунок до особистих умінь, здібностей і впливу. Часто лідерство може бути притаманним людині, яка не є формальним лідером [3].

Командир та лідер не є тотожними поняттями. Командир для впливу на особовий склад перш за все використовує владу, надану йому за посадою, лідерство ж базується більше на процесі соціального діяння, а точніше взаємодії у підрозділі. Воно дає змогу розширити знання, а значить світогляд, вивести продуктивність праці на інший якісний рівень, бережливо ставитися до гідності людини та її потреб. Крім того, використання лідерства дає можливість удосконалити внутрішньоуправлінську структуру стосунків у підрозділі, забезпечити результативність роботи та спрямованість на результат.

На формування лідерських компетенцій військовослужбовців впливає низка чинників. Так, Плішко І.О. та Ткаченко В.В. розділяють такі чинники на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх чинників (об'єктивно-ситуаційних) вони відносять: умови життєдіяльності підрозділів; умови організації спільної діяльності; особливості професійної взаємодії; вплив ситуації, в якій реалізується лідерство; вплив групи (рівень організації групи, її соціально- психологічний клімат); гендерні особливості групи; офіційні владні повноваження та функції керівництва у військово-навчальному підрозділі; особливості професійної діяльності; критичні ситуації; чинник групової нестійкості; специфіка вирішуваних задач та їх значущість; чинник потреб лідера; вплив фізичної підготовки та спорту; комплекс педагогічних умов організації навчання у закладах вищої освіти.

До внутрішніх чинників (суб'єктивно-особистісних) формування лідерських якостей вищевказані науковці відносять: особистісний адаптаційний потенціал; суб' єктивний контроль як показник готовності до лідерства; вікові особливості; колишній і теперішній особистий досвід лідерства в спілкуванні (в сім' ї, в школі, з товаришами по вузівській навчальній групі); внутрішня мотивація лідерської діяльності (потреби в досягненні, домінуванні, саморозвитку, самоутвердженні, самовдосконаленні); особистісні характеристики курсантів; соціальні та емоційні корені лідерства (сім' я як найближче соціальне оточення, соціально-емоційні травми, інтелектуальні та креативні проблеми) [1].

Лідерство передбачає дотримання певних цінностей та принципів діяльності, які стосуються як управління загалом, так і управління людськими ресурсами. Відповідно, лідерство розглядається як те, чому навчаються і що можна розвивати [5].

Кожна людина є володарем унікального набору особистісних якостей, навичок, умінь, компетенцій. Саме поєднання цих елементів породжує унікальний стиль лідерства особистості. Але, на жаль, часто буває так, що одні сторони особистості, необхідні для лідерства, розвинені у людини добре, в той час як інші, розвинені дуже слабко і потребують вдосконалення.

Так, на думку Романовського О.Г., Гури Т.В., Книша А.Є. та Бондаренко В.В. підготовка лідерів повинна здійснюватися за двома основними напрямками:

1) розвиток внутрішніх ресурсів особистості;

2) розвиток навичок взаємодії людини з оточуючими та їх активізація в динаміці дій лідера.

Щодо першого напрямку, вказані науковці обрали п'ять кроків розвитку особистості людини, які максимально сприяють активізації внутрішнього лідерського потенціалу. А саме:

1. Розвиток пам'яті, мислення та інтелекту людини. Саме здатність критично мислити, постійно працювати над розвитком свого інтелекту і пам'яті забезпечує формування когнітивного базису успішної діяльності лідера.

2. Розвиток емоційного інтелекту лідера. Високий рівень емоційного інтелекту дозволяє лідеру управляти своїми послідовниками не через команди і вказівки, а через натхнення і психологічне заохочення, що значно покращує результати роботи будь-якої команди.

3. Розвиток креативності лідера. Креативність являє собою готовність до прийняття і створення принципово нових ідей, що відхиляються від традиційних або прийнятих схем мислення, а також здатність вирішувати нестандартні проблеми. Саме креативність забезпечує здатність лідера до швидкої адаптації в непередбачуваних умовах.

4. Розвиток позитивного мислення.

5. Формування здатності до адаптивного управління лідера. Висококласному лідерові потрібно вміти передбачати зміни і бути здатним адаптуватися до їх впливу.

Важливою особливістю лідерства є те, що це не стільки особистісний, скільки соціальний феномен. Лідер - це людина, яка веде за собою інших. Лідер неможливий без групи послідовників. Людина може володіти дуже сильною особистістю, але якщо вона не вміє впливати на інших, взаємодіяти з іншими, то її лідерська енергія так і залишиться потенційною і не знайде свого виходу в реальному житті.

Саме тому другим важливим напрямком Романовський О.Г., Гура Т.В., Книш А.Є. та Бондаренко В. В. виділили розвиток здібностей до міжособистісної взаємодії та обрали для цього наступні кроки.

1. Розвиток комунікативної компетентності. Тренінг комунікативної компетентності дозволяє дізнатися, які існують бар'єри в спілкуванні між людьми; види перешкод у спілкуванні та як їх можна подолати за допомогою комунікативних умінь.

2. Формування конфліктологічної культури. Конфлікти є обов'язковою стороною будь- якої людської взаємодії. Уміння «читати» конфлікти, розуміти їх суть і ефективно вирішувати, є обов'язковими для будь-якого лідера.

3. Розвиток риторичної культури лідера. Виступи перед іншими людьми є невід'ємною частиною діяльності лідера. Від здатності донести до послідовників свої основні ідеї залежить успішність не тільки лідера, але й всієї його організації.

4. Розвиток навичок побудови команди.

5. Розвиток ділової етики лідера. Ділова етика є зведенням принципів і правил, які формують моральний образ організації та її лідера. При цьому моральне лідерство має на увазі не тільки слідування власним принципам, а й здійснення грамотного управління своїми послідовниками з урахуванням їх моральних профілів [2].

Військові науковці провідних країн світу вважають, що набуття майбутніми офіцерами знань, умінь, навичок і професійного досвіду спрямоване на вдосконалення їхньої компетентності, сприяє інтелектуальному і культурному розвиткові особистості, формуванню в неї здатності швидко реагувати на запити часу.

Лідерство - це не стільки функція особистості чи групи, скільки результат складного і багатопланового впливу різних чинників і ситуацій. Найбільш загальним визначенням лідерства є пояснення даного феномену як соціально-психологічного процесу в колективі чи групі, що базується на впливі особистого авторитету людини на поведінку її членів для досягнення певного результату на взаємовигідній основі.Однією з найголовніших умов формування командира-лідера є його напружена професійна діяльність із значними фізичними і психічними навантаженнями. Командири завжди повинні бути професіоналами в своїй справі, здоровими і безпечними у поведінці - це їх прямий обов'язок. лідерські якості військовослужбовець

Отже, лідерські якості військовослужбовця формуються в першу чергу впродовж всієї служби. На сьогодні особливий стан суспільної свідомості та поведінки українців, специфічна ситуація сприйняття та оцінки дійсності, вимагають впровадження у військове управління нових форм організації діяльності, які б з одного боку забезпечили результативність управління, а з іншого забезпечили задоволення потреб військовослужбовців. Перспективи подальших досліджень полягають в емпіричному вивчені порушеної проблеми.

ЛІТЕРАТУРА

1. Пішко І.О., Ткаченко В.В. Соціально-психологічні чинники формування лідерських компетенцій військовослужбовців. Вісник Національного університету оборони України: зб. наук. пр. / Нац. унт оборони України, Київ: Вид-во НУОУ, 2012. Вип. 5 (30). С.252-257.

2. Теорія і практика формування лідера: навчальний посібник / О.Г. Романовський, Т.В. Гура, А.Є. Книш, В.В. Бондаренко. Харків, 2017. 100 с.

3. Льюис Гарет. Менеджер - наставник. Стратегия раскрытия таланта и распространения знаний; пер. с англ. Минск: Амалфея, 1998. 283 с.

4. Бойко О. Офіцер-лідер - дійсна потреба чи черговий міф? [Електронний ресурс] URL: https://gurt.org.ua/blogs/4850/811/.

5. Розвиток лідерства / за заг. ред. І. Ібрагімової. К.: Проект «Реформа управління персоналом на державній службі в Україні», 2012. 25 c.

Размещено на Allbest.ru